Значення соціального інституту права у суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Поняття соціального інституту права, його основні ознаки

2. Головні функції інституту права

3. Значення соціального інституту права у громадянському суспільстві

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Термін «соціальний інститут» почав активно вживатися в соціології XIX ст., особливо наприкінці, коли на Заході стала розвиватись інституціональна соціологія, яка вивчає сталі форми організації та регулювання суспільного життя. Поняття «соціальний інститут» прийшло у соціологію з юридичних наук, де воно позначало комплекс юридичних норм, які регулюють соціально-правові відносини (інститут власності, сім'ї, шлюбу, успадкування тощо). У соціології поняття «інститут» набуло ширшого значення і позначає широкий спектр соціально-регульованої та організованої поведінки людей.

Соціальний інститут (з лат. -- устрій, установа) - це форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності, яка забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин.

Важливим соціальним інститутом є інститут права. Розглянемо його детальніше.

1. ПОНЯТТЯ ІНСТИТУТУ ПРАВА, ЙОГО ОСНОВНІ ОЗНАКИ

В даний час право є одним з соціальних інститутів. Право являє собою систему правил, встановлених державою або прийнятих у встановленому ним порядку населенням або недержавними органами і організаціями. У цьому бачиться принципова відмінність права від всіх інших соціальних інститутів.

Відповідно, держава виступає єдиним соціальним утворенням, правомочним приймати, змінювати або скасовувати правові норми.

В окремих випадках держава делегує своє право приймати нормативно-правові акти недержавним організаціям (статути, положення і т. д.).

Право недержавних організацій приймати норми права не скасовує загального правила, згідно з яким джерелом права є тільки держава.

По-перше, правотворча діяльність недержавних організацій завжди здійснюється за згодою, з санкції держави.

По-друге, нормотворча діяльність недержавних організацій здійснюється під контролем держави і всі нормативно-правові акти, що суперечать законам, іншим правовим актам, держава скасовує, визнає їх не чинними.

По-третє, нормативно-правові акти, прийняті недержавними організаціями з санкції держави, охороняються і захищаються органами держави нарівні з нормативно-правовими актами і в тому ж порядку.

Право являє собою впорядковану, логічно струнку систему правил, що містяться в нормативно-правових актах та інших письмових джерелах.

Мораль, звичаї, традиції та інші соціальні норми існують тільки у свідомості людей, по-різному розуміються і застосовуються ними. Більш того, соціальні норми окремих соціальних груп можуть істотно відрізнятися один від одного. На відміну від них право характеризується особливими формами його вираження, існування та особливими способами узгодження норм права між собою.

Одним з основних умов ефективної дії норм права є їх узгодженість між собою. Всі діючі норми права покликані забезпечувати повне і послідовне регулювання суспільних відносин.

Логічна несуперечність і узгодженість норм права забезпечуються неухильним виконанням принципу ієрархічної співпідпорядкованості нормативно-правових актів. Ця підпорядкованість виражається в тому, що акти правотворчого органу не можуть суперечити актам, прийнятим вищестоящим органом, а також Конституції країни.

Всі норми права мають офіційний характер. Вони містяться у письмових документах - нормативно-правових актах та інших джерелах права. Усні розпорядження правотворчих органів або посадових осіб не є правом.

Правові норми передбачають не тільки обов'язкове закріплення їх у письмових джерелах, а й опублікування.

Загальність права означає, що всі особи, яких стосуються норми права, зобов'язані їх неухильно дотримуватися або виконувати.

При цьому ніхто не може виправдовувати невиконання норм права тим, що не знав їх або не вважав за потрібне застосовувати в даній ситуації.

Держава публікує свої нормативно-правові акти у пресі, здійснює їх пропаганду за допомогою засобів масової інформації, і кожен громадянин має реальну можливість ознайомитися з діючими в суспільстві правовими нормами, знати свої права і обов'язки.

Загальність права поширюється і на державу. Один з основних принципів правової держави вимагає здійснення його діяльності в суворій відповідності з Конституцією країни та іншими законами.

Держава повинна:

1) здійснювати правотворчу діяльність у порядку, встановленому Конституцією та іншими актами;

2) не порушувати прав і свобод громадян, не зводити до закону свавілля і насильство;

3) забезпечувати законність в діяльності органів держави.

Приймаючи норми права, держава проводить серію різноманітних дієвих заходів щодо їх реалізації, в тому числі:

1) здійснює правове виховання населення, роз'яснює істотність і спрямованість діючих в суспільстві норм права, порядок їх реалізації та захисту;

2) зобов'язує компетентні державні органи та посадових осіб здійснювати правозастосовчу діяльність з метою наділення учасників конкретних правовідносин правами і обов'язками, вирішення конфліктів і здійснення інших юридично значущих дій;

3) сприяє підвищенню правової культури державних службовців, забезпечує їх нормативно-правовими актами, створює матеріальні та інші умови для їх успішної роботи;

4) застосовує заходи державного примусу до осіб, які порушують норми права.

Неухильне виконання і дотримання норм права забезпечується примусовою силою держави в особі її органів внутрішніх справ (міліції, поліції), прокуратури і суду.

Особи, винні у недотриманні або невиконанні конкретної норми права, несуть юридичну відповідальність, передбачену санкцією порушеної норми права.

2. ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ІНСТИТУТУ ПРАВА

соціальний інститут право нормотворчий

Забезпечення реальної дії права державою, її органами також відрізняє право від інших соціальних норм. На відміну від права порушення норм моралі, звичаїв, корпоративних та інших соціальних неюридичних норм не тягне жодних правових наслідків. Таким чином, право являє собою систему обов'язкових правил поведінки, які встановлюються державою та охороняються ним від порушень.

Як дієвий регулятор суспільних відносин право виконує три соціальні функції:

1) регулятивну,

2) охоронну,

3) виховну.

Регулятивна функція права полягає в тому, що кожна норма права відбиває найбільш істотні ознаки відносин, регульованих цією нормою права, в тому числі:

1) визначає умови, за яких норма діє;

2) коло суб'єктів, які підпадають під її дію;

3) конкретні права та обов'язки, які можуть виникати у суб'єктів правовідносин.

При цьому кожна норма ґрунтується на державному примусі і гарантує кожному уповноваженому суб'єкту реальне отримання ним матеріальних і духовних благ за умови неухильного дотримання приписів відповідної норми права.

Кожен громадянин, чи інша особа можуть обирати той чи інший варіант свого правового поведінки і навіть прогнозувати результати своїх правомірних дій як на найближчий період, так і на тривалу перспективу.

Охоронна функція права виражається у встановленні заборон, вчинення яких тягне за собою застосування одного із заходів, передбачених санкцією порушеної норми.

Здійснюючи нормативно-правове регулювання суспільних відносин, держава неминуче визначає сукупність відносин, яку визнає небезпечною для суспільства, себе і особистості.

Встановлюючи відповідальність за вчинення заборонених дій, відносин, держава впливає на свідомість громадян і інших осіб. Кожен усвідомлює заходи, які будуть до нього застосовані у разі недотримання відповідної заборони чи покладення обов'язків. Загроза настання відповідальності може підсилюватися ефективною діяльністю держави по виявленню та покаранню винних осіб. Значна частина суб'єктів правовідносин діє правомірно, тому що боїться загрози юридичної відповідальності.

Виховна функція права розуміється як вплив права на свідомість громадян, інших осіб з метою вироблення у них поваги до діючого права і установок на правомірну поведінку.

Ця функція здійснюється за допомогою таких правових засобів, як наявність певних стимулів правомірної поведінки (наприклад, встановлення державних нагород і премій, різного роду пільг), вироблення у громадян шанобливого ставлення до діючого права.

3. ЗНАЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ІНСТИТУТУ ПРАВА

Розглянемо сучасні особливості інституту права в контексті його ролі в житті суспільства.

1. Право є найважливіший фактор соціального порядку. Воно призначене забезпечити загальну соціальну стабільність, безпеку допомогою регулюючої сили законів та їх виконання; убезпечити громадян, суспільство від різних проявів агресії, насильства, наслідків деструктивних конфліктів; гарантувати упорядкованість, передбачуваність в соціальних відносинах, зробити їх як би «загальнофоновими» суспільними умовами.

2. Право належить до інтегративним інститутам. Норми права, законодавство впливають на всі найважливіші сторони життя людей, діяльність організацій, установ, органів держави. Тому право в інституціональному плані виступає одним із скріплюючих каркасів, інтегруючих суспільство.

3. Право є нормативним освітою, тобто визначає межі допустимого в поведінці людей, правові рамки діяльності організацій, наділяє в правові форми держава; та таким способом бере участь у формуванні структури суспільства та регулюванні соціальних відносин.

4. Право, аналізованих в інституціональному розрізі, обґрунтовано в законодавстві. Ефективність його в цьому відношенні пов'язана з державою і спирається на силу. При інституціональному підході до розуміння права важливо не тільки уявлення про те, в силу яких обставин (альтруїзму, лицемірства, боязні покарання) виконують люди правові норми, але й те, що вони йдуть праву, так як суспільство зажадало цього від них. Тому якщо людина відмовляється виконувати правові розпорядження, то суспільство примушує його до цього, а при необхідності застосовує насильство, дотримуючись принципу: «Сила повинна залишатися за законом».

5. Право - частина чинного в суспільстві соціального контролю, який можна визначити як «спосіб саморегуляції соціальної системи, що забезпечує впорядковане взаємодія складових її елементів за допомогою нормативного (у тому числі правового) регулювання» .

6. Право взаємопов'язане з політичними інститутами суспільства, а тому є інструментом політики. Зміст права та його застосування пов'язано в більшій чи меншій мірі з громадським і політичним консенсусом в суспільстві, пануючої еліті.

7. Право - частина соціокультурної ціннісної системи суспільства, воно відображає і втілює домінуючі в ньому цінності.

ВИСНОВКИ

Правові інститути, мабуть, краще, ніж будь-які інші соціальні інститути, ілюструють дану якість суспільства, інститути задають зразки наших дій і навіть формують наші очікування. Вони заохочують нас, поки ми дотримуємося їх приписів. На випадок виходу за ці рамки в розпорядженні суспільства є майже необмежений арсенал органів контролю і примусу. Санкції з боку суспільства здатні в будь-який момент ізолювати нас від оточуючих людей, піддати осміянню, позбавити не тільки засобів до існування, свободи, але і, як остання міра, життя ».З практичної точки зору найбільший інтерес викликають питання функціонування соціального інституту права, тобто реалізація в реальному житті суспільства його функцій.

Отже, соціальні інститути виконують у суспільстві функції соціального управління й соціального контролю. За допомогою соціальних інститутів підтримується соціальний порядок або певна рівновага в процесі суспільного життя. Стабільність у суспільстві залежить від задоволення потреб у межах, визначених системою соціальних інститутів. За тотального незадоволення інтересів, порушення процесу функціонування соціальних інститутів у суспільстві настає криза, система контролю розладнується.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Касьянов В.В. Соціологія права: навчальний посібник / В.В. Касьянов, В. М. Нечипуренко. - Вид. 2-е. - Ростов н / Д: Фенікс, 2002.

2.Курганов С.І., Кравченко А.І. Соціологія для юристів. - М., 2000.

3.Лапаєва В.В. Соціологія права: Короткий навчальний курс / В.В. Лапаєва; Під ред В. С. Нерсесянца. - М.: Видавництво НОРМА, 2000.

4.Соціологія права: Навчальний посібник / За ред. В.М. Сирих. - 2-е вид., Перераб. і доп. - М.: Юридична Дім «Юстіцінформ», 2002.

5.Юридична соціологія. Підручник для вузів. - М., 2000.

6.Гаврилов О.А. Стратегія правотворчості і соціальне прогнозування. - М., 1993.

Размещено на Allbest.ru