Правова сутність договору факторингу

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

МВС України

Університет внутрішніх справ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

«Правова сутність договору факторингу»

Чапічадзе Яна Олександрівна

Харків - 2000

Вступ

Актуальність теми дослідження зумовлена специфікою правового регулювання факторингових правовідносин, перебудовою банківської системи і розвитком ринкових відносин в Україні, необхідністю приведення чинної нормативної бази у відповідність до світової практики розвитку договірних відносин у цій сфері.

Факторинг широко використовується за рубежем. Він виник у 16-17 ст. як суто торговельна діяльність, з часом переродився в фінансову угоду по наданню і гарантуванню кредиту.

Вітчизняним банком, який вперше застосував у 1988р. факторинг, став Ленінградський “Промстройбанк”. З 1989 року факторингові відділи почали створювати і в інших банківських установах. Тому появу інституту договору факторингу в законодавчій базі України можна розглядати як одне з численних явищ запозичення різноманітних правових конструкцій, вироблених і практикованих протягом сторіччя західною цивілізацією. Так, основні положення регулювання інституту факторингу у проекті Цивільного кодексу України запозичена з Конвенції про міжнародний факторинг. Але перед законодавцем і правовою наукою України постає завдання не просто запозичати правові поняття західної економіки, а, гармонізувавши їх з національною правовою системою, ефективно використовувати сучасний зарубіжний досвід. З урахуванням економічних, політичних, правових та інших реалій України створити оптимальні правові засади нормального функціонування грошово-кредитних відносин.

Зростаючий останнім часом інтерес до факторингової угоди пов'язаний з тим, що факторингове обслуговування найбільш повно відповідає потребам суб'єктів підприємницької діяльності, які в умовах кризи платежів відчувають дефіцит коштів. Завдяки застосуванню факторингу можливо перетворити продаж з відстрочкою платежу в продаж з негайною оплатою, і в результаті прискорити рух вільного капіталу. Факторинг дозволяє прискорювати оборотність коштів у розрахунках, що сприяє економії, підвищенню ефективності виробництва, а також усуває небезпеку неплатежу для клієнта. Окрім цього, завдяки факторингу утворюється найбільш гнучка форма задоволення тимчасових потреб підприємств у додаткових коштах, відбувається найбільш економне і раціональне їх використання. Це сприяє нормалізації процесу виробництва і реалізації продукції. Створюються необхідні умови для концентрації підприємства на основній виробничій діяльності і прискорення обороту його капіталу. Підприємство завдяки факторингу може планувати надходження коштів і погашення власної заборгованості.

Актуальність факторингової угоди пояснюється саме тим, що на сьогоднішній день гострою проблемою в державі є платіжна криза. Тому необхідно розглядати і використати факторинг як засіб стимулювання розвитку виробництва й інвестування.

Вибір теми дисертації зумовлений ще й відсутністю теоретичних конструкцій та аналізу практики факторингових правовідносин у вітчизняній юридичній літературі. В науковій літературі цим правовідносинам також приділяється надзвичайно мало уваги, що і викликало потребу проведення їх комплексного дослідження.

Отже, актуальність і необхідність наукового дослідження факторингових правовідносин викликані наступними причинами:

1) необхідністю удосконалення банківського законодавства України;

2) відсутністю в Україні факторингового законодавства. Ці відносини регулюються загальними нормами (ст. 197-200 ЦК України, Інструкцією Держбанку СРСР від 12.12.89 р. № 252 "Про порядок здійснення операцій на поступку постачальниками банку прав отримання платежу за платіжними вимогами, за поставлені товари, виконані роботи і надані послуги", що сприяє спотворенню суттєвості факторингу);

3) нездатністю існуючими в законодавстві України нормами відбити комплексність і специфіку факторингових відносин;

4) необхідністю комплексного дослідження факторингових правовідносин, що давно назріла і передбачена державною програмою підтримки підприємництва.

Дослідженням особливостей інституту факторингу в Україні та Росії, як і в більшості країн, займалися економісти, серед яких Н.М. Внукова, Є.Ф. Жуков, О.Г. Івасенко; юристи: І.Ю. Красько, О.М. Ерделевський. Однак дослідження інституту факторингу й досі більшою мірою відбивають його економічну, а не юридичну природу.

Теоретичною основою дослідження та зроблених у дисертації висновків слугували праці вітчизняних і зарубіжних авторів, зокрема наукові праці вчених-цивілістів, серед яких: Азімов Ч.Н., Алексеєв С.С., Брагінський М.І., Вітрянський В.В., Гавзе Ф.І., Дзера О.В., Іоффе О.С., Іонова Ж.А., Красько І.Ю., Красавчиков О.О., Кузнецова Н.С., Комаров О.О., Луць В.В., Лунц Л.А, Маслов В.П., Мартем`янов В.С., Новицький І.Б., Ойгензіхт В.А., Пушкін О.А., Підопригора О.А, Саниахметова Н.О., Сумін В.О., Сулейменов М.К., Сергеєв П.А., Толстой Ю.К., Усоскін В.М., Черних О.В., Шишка Р.Б., Халфіна Р.О. та інші.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до комплексної цільової програми “Правові проблеми здійснення майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0186.070867).

Мета і завдання наукового дослідження. Метою наукового дослідження є комплексний аналіз правовідносин, що виникають між банком та клієнтом у результаті укладення договору факторингу; визначення його місця серед цивільно-правових договорів. Завдання - вироблення змісту та формулювання умов факторингової угоди; виявлення особливостей правового статусу сторін; визначення юридичної природи, місця в системі зобов'язальних відносин, співвідношення з іншими цивільно-правовими договорами; встановлення недоліків правового регулювання; з урахуванням світової та вітчизняної практики укладення і виконання договору внесення пропозиції щодо удосконалення законодавства про факторинг.

Методологічна основа дослідження. Факторингові правовідносини розглянуті в дисертаційному дослідженні з урахуванням їх історичного розвитку в зарубіжних країнах, що свідчить про використання історичного методу. Методологічною основою роботи також є загальноприйняті методи наукового пізнання: історико-правовий, логічний, хронологічний, системний, порівняльне правознавство та інші, а також положення і висновки юридичної науки. Нормативну базу дисертаційного дослідження складають: нормативно-правові акти України і зарубіжних країн, міжнародно-правові акти стосовно досліджуваної теми, проекти Цивільного кодексу України та інші законодавчі акти.

Об`єктом дисертаційної роботи є чинне законодавство України, яке регулює факторингові та інші цивільно-правові угоди, а також міжнародне законодавство, проблеми правового регулювання цих відносин.

Предметом дисертаційної роботи є суспільні відносини, які виникають у процесі укладання та виконання договорів факторингу, їх правове регулювання в Україні.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше здійснено комплексний аналіз правовідносин, які виникають між сторонами факторингової угоди. В дисертації відпрацьовано і сформульовано ряд положень, а саме:

- встановлено різновиди договору факторингу;

- розроблено зміст договору факторингу;

- визначено правову природу і юридичну характеристику договору факторингу: це договір двосторонній, взаємо зобов'язальний, в залежності від домовленості сторін може бути як реальний, так і консенсуальний. Оскільки цей договір містить у своєму змісті положення, властиві, наприклад, договорам кредитування, застави, цесії, страхування, поручництва, агентської угоди, то за своєю природою він є змішаним.

- виявлено особливості суб`єктного складу і предмета договору, детально визначено права сторін;

- запропоновано новий порядок укладення договору факторингу (в результаті торгів);

- відстоюється теза про те, що договір факторингу є самостійним цивільно-правовим інститутом;

- встановлено співвідношення договору факторингу з іншими цивільно-правовими договорами, виявлено переваги і недоліки факторингової угоди відносно інших подібних угод, таких як цесія, гарантування, страхування кредитного ризику і деяких інших;

- обґрунтовано необхідність внесення змін та істотного розширення законодавчого регулювання факторингової угоди.

Автор пропонує розробити і прийняти спеціальний закон “Про факторинг”, аргументує його необхідність; пропонує внести зміни в положення проекту ЦК України, що регулюють факторингові відносини, і в ряд інших нормативних актів України, оскільки законодавче закріплення факторингових відносин в Україні є необхідною передумовою захисту інтересів учасників факторингу як на внутрішньому, так і на міжнародному рівнях.

Проведене дисертаційне дослідження договору факторингу дозволило авторові сформулювати та обґрунтувати наступні суттєві положення і висновки, що виносяться на захист:

1. Відстоюється теза про те, що договір факторингу є самостійним цивільно-правовим інститутом.

2. Висунуто критерії співвідношення та відмінності договору факторингу від інших цивільно-правових договорів: цесії, гарантування, страхування кредитного ризику і деяких інших.

3. Розроблено зміст договору факторингу.

4. Висунуто пропозицію укладати договір факторингу нетрадиційними способами: шляхом проведення торгів (аукціонів та конкурсів).

5. Пропонується розглядати факторинг як різновид санації боржника.

6. Зроблено висновок про можливість розглядати договір факторингу як різновид договорів про передачу права, різновид посередницької угоди.

7. Зроблено висновок про те, що розглядання факторингу як банківської операції відображає лише його економічний зміст, тоді як розглядання його як цивільно-правового договору виражає його економічний зміст у юридичній формі (формі договору).

8. Відстоюється теза про те, що договір факторингу є змішаним, оскільки разом з поступкою вимог (цесією) та кредитуванням він містить зобов`язання щодо фінансового обслуговування фактором клієнта, що й дозволяє робити такий висновок.

9. Пропонується розглядати факторинг з економічної точки зору як інвестування - довгострокову програму фінансування оборотного капіталу, що складається з сукупності банківських операцій, а з юридичної - як своєрідну кредитну лінію, що виражена за схемою багаторазових угод.

10. Обгрунтовано необхідність удосконалення чинного законодавства: розробки та прийняття закону, що регулює факторинг, внесення змін та доповнень у положення глави 71 проекту ЦК України:

а) визначення сторін договору факторингу (банку як "фактора" і клієнта як "факторанта");

б) закріплення різновидів договору факторингу (в першу чергу, розповсюджених у практиці українських банків): відкритий та закритий факторинг; регресний та безрегресний; з фінансуванням та без фінансування;

в) внести зміни у ст. 1142 проекту ЦК, пов`язані з особливостями повідомлення боржника про поступку грошових вимог фактору (доцільним було б закріплення спільного письмового повідомлення боржника у випадку відкритого факторингу).

Теоретичне і практичне значення роботи. Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що матеріали дослідження містять комплексну характеристику правового регулювання факторингу. Вони створюють теоретичну основу для необхідних законодавчих перетворень. Викладені в дисертації висновки і пропозиції можна використати при удосконаленні законодавства про факторинг, при підготовці навчально-методичної літератури, в практичній діяльності комерційних банків, при укладенні і належному виконанні договорів факторингу, в навчальному процесі при читанні лекцій і проведенні практичних занять з курсів цивільного права, банківського права, підприємницького права, фінансового права, договірного права.

1. Поняття і юридична характеристика договору факторингу

Присвячено дослідженню дефініції факторингу, передумов виникнення та розвитку факторингової угоди; визначенню місця договору факторингу в системі договірного права України; співвідношенню з іншими цивільно-правовими договорами; розгляду його різновидів.

Передумови становлення договору факторингу.

Досліджуються передумови й етапи розвитку факторингової угоди за рубежем, в Україні та інших країнах СНД. Особливу увагу автор приділяє дослідженню історичних коренів факторингової угоди - до її законодавчого регулювання. Простежується шлях розвитку факторингу в Північній Америці від різновиду торговельної діяльності до фінансової угоди і широкого розповсюдження в Англії, Німеччині, Франції, Японії. Як передумови виникнення міжнародного факторингу розглядаються прийняття в 1988 році Конвенції про міжнародний факторинг і поява міжнародних факторингових асоціацій. З метою розвитку міжнародного факторингу автор настоює на необхідності приєднання України до Конвенції. Розглядаються переваги вступу українських банків у міжнародні факторингові асоціації.

Зосереджується увага на розгляді передумов появи факторингової угоди в пострадянських країнах. Наголошується на необхідності надання різних правових форм підтримки підприємств у період переходу економіки України на ринкові відносини. Аргументується значення факторингової угоди для дрібних і середніх підприємств, які хронічно зазнають фінансових труднощів у зв`язку з обмеженням джерел фінансування, однією з причин якого є несвоєчасне погашення покупцями грошових зобов`язань. На думку дисертанта, факторинг є одним з ефективних методів, що дозволяють прискорити оборотність коштів. Підкреслюється, що саме завдяки факторингу утворюється більш гнучка форма задоволення потреб підприємств у коштах, відбувається їх економне й раціональне використання.

Зокрема, поява факторингу в пострадянських країнах, на думку автора, зумовлена: становленням і розвитком банківських систем; розвитком зовнішньоекономічної діяльності і втратою монополії на неї; запозиченням світового досвіду; недостатньою капіталоозброєністю підприємств; зростанням кредитних ризиків; кризою платежів. Акцент зроблено на розвитку факторингової угоди в Литві, Білорусії, Узбекистані.

Значну увагу приділено дослідженню перших факторингових угод вітчизняних банків у період 1988-90 років. У результаті зроблено висновок про те, що проводився лиш експеримент по впровадженню факторингу. Не було єдиного методологічного підходу. Факторингова угода в той період зводилась до покупки тільки простроченої заборгованості, відсутні були такі важливі елементи факторингу, як страхування клієнта від фінансового ризику та ряд інших.

Далі автор досліджує економічні передумови появи факторингової угоди в Україні і робить висновок, що вони пов`язані, в першу чергу, з загостренням проблеми своєчасності платежів. Тому пропонується розглядати факторингову угоду як засіб оздоровлення фінансового стану підприємств і зниження певного відсотку банкрутств, розриву низки неплатежів. Визначено переваги факторингової угоди для підприємств, що полягають у фінансуванні, позбавленні небезпеки неплатежу, отриманні цілого комплексу послуг (юридичних, бухгалтерських, збутових, інформаційних, страхових та ін.). У той же час підкреслюється, що надто висока частка неплатежів між суб`єктами підприємництва знижує привабливість факторингової угоди для банків.

Дисертант робить висновок про те, що факторинг є різновидністю професіональної підприємницької діяльності банку.

Пропонується розглядати факторинг як один із методів санації боржника. Із внесенням у процедуру банкрутства нововведень, зокрема процедури досудової санації, яка передбачає систему методів щодо відновлення платоспроможності боржника, здійснювану інвестором з метою уникнення банкрутства суб`єкта підприємництва, автор пропонує як одну з процедур розглядати факторинг. А в зв`язку з цим - внести зміни в законодавство про банкрутство.

Дисертант характеризує механізм регулювання факторингу в Україні, аналізує положення ще не прийнятого проекту ЦК України. В результаті зроблено висновок про наявність суттєвих прогалин і необхідність удосконалення законодавства про факторинг.

Поняття, юридична характеристика договору факторингу.

Досліджується поняття договору факторингу, його генеза та юридична характеристика. На підставі розгляду існуючих у науковій літературі поглядів на визначення факторингу дисертант робить висновок про те, що факторинг - багатоцільова угода. Виходячи з цього, його слід розглядати як різновид торгово-комісійної операції, фінансування, цесії. Встановлено, що більшість проаналізованих визначень факторингу характеризують його як різновид банківської операції, трактують його економічний зміст, який у підсумку набуває юридичну форму - договір. Виходячи з викладеного, факторинг, з одного боку, розглядається як нетрадиційна банківська операція, а з другого - як цивільно-правовий договір.

Дисертант відстоює тезу про те, що юридичну сутність факторингу складає поступка грошової вимоги (цесія). Але факторинг у порівнянні з цесією має значно складніший характер. Піддано критиці розуміння під факторинговою угодою тільки дисконтування рахунків-фактур.

Характеризуються дві групи правовідносин, що виникають у результаті укладення факторингової угоди: 1) між сторонами договору факторингу - фактором і клієнтом (внутрішні) та 2) між фактором і боржником (зовнішні, або похідні), які безпосередньо не входять у предмет договору факторингу, але пов`язані з ним.

Автор обґрунтовує необхідність розгляду факторингу як різновиду договору про передачу права. Розглядається можливість віднесення факторингу за певних умов до різновиду посередницьких договорів. Але при покупці боргових вимог факторинг не матиме посередницького характеру. Підкреслено що договір факторингу за своєю природою є змішаним, оскільки своїм змістом охоплює положення, властиві договорам цесії, кредитування, застави, страхування, гарантування.

У результаті розгляду юридичної природи договору факторингу встановлено, що це договір двосторонній, взаємо зобов'язальний, оплатний, у залежності від домовленості сторін може бути як реальним, так і консенсуальним.

Місце договору факторингу в системі договірного права.

Договір факторингу розглядається як основа виникнення зобов`язань між фактором і клієнтом. Зокрема, виділено й піддано аналізу підстави виникнення, суб`єктний склад, об`єкт, предмет, зміст факторингових зобов`язань. Підкреслюється, що в результаті укладення договору факторингу (у зв`язку з переміною особи активного суб`єкта) відбувається лише зовнішня, а не внутрішня зміна зобов`язання, що виникло на основі договору клієнта з боржником.

Зроблено висновок, що об`єктом факторингового зобов`язання є певна поведінка зобов`язаної сторони по передачі боргових вимог фактору, а фактора, відповідно, по оплаті отриманих вимог. При цьому двом юридичним об`єктам (передачі боргових вимог і передачі грошей) відповідають два матеріальні об`єкти (боргові вимоги і гроші).

Розглядаються правовідносини, що виникають між сторонами внаслідок укладення договору факторингу: 1) юридичні відносини між фактором і клієнтом, які полягають у передачі прав вимог фактору, за що останній здійснює поперед оплату чи наступну компенсацію вартості. Наголошується, що клієнт нестиме відповідальність тільки за дійсність переданого фактору права, він не відповідає за належне виконання боргових зобов`язань і за спроможність боржника, або, як говорили римські юристи, клієнт буде нести відповідальність за істинність і дійсність зобов`язання, а не за його стабільність і забезпечення; 2) юридичні відносини між фактором і боржником, які пов`язані з тим, що фактор займає місце належного кредитора і боржник зобов`язаний виконати йому грошові зобов`язання; 3) юридичні відносини між клієнтом і боржником, які з моменту укладення договору факторингу припиняються: клієнт вибуває із зобов`язання і його місце займає фактор.

Співвідношення договору факторингу з іншими договорами.

Досліджується співвідношення договору факторингу з іншими цивільно-правовими договорами, з якими договір факторингу має багато спільних правових положень. Серед них: цесія, застава, страхування, гарантування, агентська угода, форфейтинг. Основну увагу приділено співвідношенню договору факторингу з договором цесії, оскільки саме цесія становить юридичну сутність факторингу. Схожість цих договорів полягає в передачі (поступці фактору, цесіонарію) прав вимоги. В той же час, на відміну від договору цесії, проект ЦК розширює поняття договору факторингу, включаючи в нього додаткові умови щодо обслуговування боргу (ведення бухгалтерського обліку, надання юридичних та інших послуг).

Що стосується співвідношення договору факторингу з договором застави, то слід підкреслити, що за договором факторингу згідно з ч.2 ст. 1138 проекту ЦК України грошові вимоги можуть бути передані фактору з метою забезпечення виконання зобов`язань клієнта перед ним, тобто як застава прав. У даному випадку права вимоги відіграють роль застави і перейдуть до фактора тільки у випадку невиконання зобов`язань клієнтом. Звідси висновок про тотожність предмета аналізованих договорів, яким у даному випадку є права вимоги.

Розглядаючи співвідношення договору факторингу з договором страхування, вказано на відмінні його риси від договору страхування. Вони полягають у можливості здійснення фактором, крім фінансування і страхування, бухгалтерського обслуговування та інших видів діяльності, в той час як страхувальник згідно з п. 6 ст.2 Закону України "Про страхування" може займатися тільки страхуванням. Фактор-банк не обмежений у наданні додаткових послуг за домовленістю з клієнтом.

Внаслідок розгляду співвідношення договору факторингу з договорами поручництва і гарантії виявлено схожість цих договорів, яка полягає в тому, що однією з умов договору факторингу є гарантування платежу клієнту.

Дослідження співвідношення договору факторингу з договором форфейтингу приводить автора до висновку, що вказані договори найбільш схожі. Припускається, що якби у проекті ЦК України були положення про регулювання форфейтингу, то вони, очевидно, містилися б у главі 71, присвяченій факторингу, або йшли безпосередньо за нею.

Що стосується співвідношення договору факторингу з агентськими угодами, то наголошується, що їм властивий посередницький характер.

Види договорів факторингу.

Розглядаються різновиди факторингових угод. Запропоновано класифікувати договори факторингу за їх наступними критеріями: 1) за правовим режимом учасників - на внутрішній і міжнародний; 2) за наявністю повідомлення боржника - на відкритий і закритий; 3) за наявністю регресної вимоги - на регресний і безрегресний; 4) за способом фінансування фактором клієнта - на договір факторингу з фінансуванням і без попереднього фінансування; 5) у залежності від способу обліку боргових вимог - на угоду за партіями товарів і агентський; 6) за предметом угоди - на прості та вексельні угоди.

2. Укладення і виконання договору факторингу

Дослідження порядку укладання договору факторингу та виконання сторонами зобов`язань.

Укладення договору факторингу.

Аналіз піддано порядок укладання такого договору, дано характеристику сторонам факторингової угоди. Підкреслюється, що факторингова угода як різновид цивільно-правового договору повинна відповідати всім вимогам, пред`явленим законодавством до останніх: законності, співпаданню волі сторін, дотриманню встановленої форми, правосуб`єктності сторін. Дисертант доходить висновку, що на практиці процес укладання договору факторингу регулюється виробленими банками локальними нормативними актами, і підкреслює, що відсутність у багатьох банках таких документів стримує застосування факторингу.

Визначаючи коло осіб, котрі, як правило, з мотивів забезпечення економічної безпеки не підлягають факторинговому обслуговуванню, автор наводить і розглядає винятки з цього правила. Досліджується підготовчий етап, що передує виникненню факторингових правовідносин. Послідовно розглядаються стадії укладення (оферта і акцепт) договору факторингу. Зроблено висновок, що договір факторингу не може бути публічним. Дисертант підкреслює, що стадії укладання договору факторингу, як правило, передує стадія пропозиції до оферти. Наголошується, що предметом таких торгів може бути тільки право на укладання договору факторингу, внаслідок чого сам договір має бути укладений протягом обумовленого строку після завершення торгів.

Зміст договору факторингу.

Досліджується зміст договору факторингу, а саме його договірні умови, на основі яких сторони договору повинні досягти узгодження і стосовно яких безпосередньо фіксуються їх взаємні права й обов`язки. Підкреслюється, що необхідно чітко визначити, які умови є суттєвими для договору факторингу, оскільки саме вони вносять визначеність у взаємовідносини банку і клієнта. До таких належать: умова про предмет договору, а саме про передачу грошових вимог і коштів; умова про ціну (вартість обслуговування, що складається з процентної ставки за фактично наданий кредит і комісійного винагородження); умови, що вважаються суттєвими хоча б для однієї із сторін.

Виконання договору факторингу.

Досліджується порядок виконання факторингових зобов`язань. Оскільки договір факторингу відноситься до ризикованих банківських угод, то, розглядаючи способи його забезпечення, автор доходить висновку, що для факторингових зобов`язань найбільш прийнятними і розповсюдженими у банківській практиці є: неустойка, застава, поручництво і банківська гарантія. Висловлюється пропозиція класифікувати способи забезпечення факторингових зобов`язань на дві групи: традиційні (передбачені ЦК України) і нетрадиційні (які не передбачені ЦК України, проте створюють правові гарантії забезпечення інтересів банку в разі невиконання зобов`язань за договором). До другої групи можна віднести, наприклад, страхування фінансових ризиків.

Своєрідним способом забезпечення факторингових зобов`язань вважається наявність у договорі факторингу умови про право регресу фактора до клієнта.

Далі, розглядаючи відповідальність сторін, дисертант наголошує на тому, що майнові санкції в договорі факторингу обов`язково повинні бути.

факторинг цесія правовий

Література

1. Поняття і юридична природа договору факторингу // Вісник Університету внутрішніх справ. - Х., 1999.- № 6. - С. 207-211.

2. Нетрадиционные операции в банковской деятельности // Бизнес Информ. - Х., 1998. - № 19. - С. 11-13.

3. Правовая природа и актуальность договора факторинга // Материалы конференции “Социально-экономические и правовые проблемы предпринимательской деятельности на региональном уровне” от 16.03.00г. Белгород., 2000. - С.62-65.

4. Факторинг і форфейтинг: схожість і відмінності // Вісник Університету внутрішніх справ. - Х., 2000. - № 10.

5. Змішана природа договору факторингу // Вісник Університету внутрішніх справ. Спецвипуск. - Х., 2000. - С. 218-222.

Размещено на Allbest.ru