Правовий статус профспілок у сфері трудових відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відокремлений структурний підрозділ

«Василівський коледж

Таврійського державного агротехнологічного університету»

Циклова комісія юридичних дисциплін

Курсова робота

з дисципліни «Трудове право»

Правовий статус профспілок у сфері трудових відносин

Студента ІІI курсу П - 32 групи

напряму підготовки «Право»

спеціальності № 5.03040101

“Правознавство”

Стороженка М.Ф.

Керівник:

викладач юридичних дисциплін

спеціаліст І категорії Родіна Т.Б.

м. Василівка

2013



Зміст

правовий профспілка захист

Вступ

Розділ 1. Порядок утворення, легалізації та припинення діяльності профспілок

1.1 Правове положення професійних спілок в сфері праці

1.2 Порядок утворення, легалізації та припинення діяльності профспілок

Розділ 2. Права, гарантії та обов'язки професійних спілок

2.1 Права та обов'язки профспілок

2.2 Гарантії діяльності профспілок

2.3 Повноваження виборного органу первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації

Розділ 3. Історичні проблеми та перспективи діяльності профспілок в сфері захисту трудящих

3.1 Історія розвитку українського профспілкового руху

3.2 Сучасний профспілковий рух, його проблеми та перспективи

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

У сучасному українському соціумі однією з необхідних умов та ознак сформованості демократичного суспільства є самоорганізація громадян. В Україні соціально-політична активність та самоорганізованість громадян, яка виявляється у самоврядуванні громадян, виборності та прагнення до представництва в органах державної влади і управління, завжди була високою, що обумовлює можливість розбудови в Україні розвиненого і соціально зацікавленого суспільства. Метою курсової роботи є висвітлення правових засад функціонування профспілок як демократичного інституту захисту прав громадян у сфері їх професійної діяльності.

Згідно з Конституцією України громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів.

Відповідно до Закону України “Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності” професійна спілка визначається як добровільна, неприбуткова громадська організація, яка об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності, навчання.

Метою діяльності профспілок є представництво, здійснення та захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Забороняється будь-яке обмеження прав чи встановлення переваг при укладанні, зміні або припиненні трудового договору в зв'язку з належністю або неналежністю до профспілок чи певної профспілки, вступом до неї або виходом із неї. [1]

Реалізація та задоволення потреб суспільства дає можливість особам повноправно діяти у громадянському суспільстві та реалізовувати свої інтереси. Однією з соціально-економічних організацій захисту інтересів саме найманих працівників виступають профспілки.

У сучасних умовах розвитку трудових правовідносин значно розширилась сфера діяльності профспілок щодо захисту інтересів робітників. Сьогодні профспілки керуються не корпоративними інтересами своїх членів, а широкими громадянськими потребами представників найманої праці, внаслідок чого відповідним чином змінилась і сфера їх діяльності.

Соціологічні дослідження показали, що крім низького рівня оплати праці причинами численних трудових суперечок в Україні є затримки з виплатою заробітної плати, наприклад в Запорізькій області станом на 01.05.2012 р. року така заборгованість становить 52,6 млн., грн. Мають місце також численні порушення трудового законодавства, зв'язані з необґрунтованими відмовами в прийомі на роботу, незаконними звільненнями працюючих. Порушується законодавство про індексацію заробітної плати, з метою запобігання масових вивільнень працівників практикуються “змушені” відпустки без збереження заробітної плати, що суперечить трудовому законодавству.

Всі ці фактори не могли не торкнутись профспілкового руху. Перехід до ринкової економіки, різноманіття форм власності, жадають від професійних союзів пошуку інших форм і методів роботи, переосмислення пріоритетних напрямків діяльності, удосконалювання організаційної структури. В даний час у профспілках України йдуть складні процеси пристосування. І якщо на великих підприємствах профспілкові організації мають визначений досвід роботи з захисту прав і інтересів своїх членів, а також володіють для цього засобами, то колективи малих підприємств, такими можливостями не володіють. Найчастіше працівники малих приватних підприємств не знають своїх прав і, як наслідок, їх права порушуються роботодавцями. Більш того, власники не зацікавлені в створенні профспілкового органа на своїх підприємствах.

Отже взявши до уваги всю важливість вище сказаного та актуальність даної теми в сьогоденні, я вирішив написати роботу ,яка являє собою спробу осмислення і аналізу відносин, що складаються в сфері діяльності профспілкових організацій по захисту законних прав і інтересів працюючих, визначення історичної ролі профспілок , та сучасного їх правового положення, закріпленого вітчизняним законодавством.



Розділ 1. Порядок утворення, легалізації та припинення діяльності профспілок

1.1 Правове положення професійних спілок в сфері праці

Професійні спілки - історично сформована організаційна форма об'єднання працюючих.

Як суспільне явище профспілки являють собою багатоманітну і складну систему відносин і зв'язків внутрішнього і зовнішнього характеру. Це найбільша масова громадська організація. Профспілки входять у політичну систему суспільства як специфічні громадські організації зі своїми задачами і функціями, обумовленими їхніми статутами. Основні задачі профспілок пов'язані зі здійсненням їх головної функції - захисту прав і інтересів працівників у сфері праці і пов'язаних із працею відносин. Саме з цією метою профспілки виникли, для цього в них об'єднувалися і об'єднуються трудящі.

В сучасних умовах профспілки являють собою добровільні незалежні громадські організації, що об'єднують працівників, зв'язаних загальними інтересами по роду їхньої діяльності як виробничої, так і в соціальній сфері. Своїм головним завданням профспілки всіх напрямків як і раніше ставлять захист прав і законних інтересів працюючих, установлення соціальної справедливості, ефективної і гуманної економіки. Також можна відзначити, що в даний час основні господарські суб'єкти це дрібні організації, а профкоми можуть створюватися, якщо в організації більш як 15 членів профспілки.

Згідно з Конституцією України громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Профспілки створюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права [10, 125].

Сучасне законодавство України, з огляду на характер виконуваних профспілками функцій, найбільший акцент робить на розвиток їхнього правового статусу як суб'єкта трудового права, тому, що саме ця роль найбільше торкається регулювання сфери найманої праці.

Важливо відзначити, що правовий статус профспілок як суб'єктів трудового права визначається стосовно їхніх органів, а не організацій. Ці органи, і насамперед профкоми організацій, визнаються законними представниками прав і інтересів найманих працівників. У тих суспільних відносинах, де профком виступає як суб'єкт трудового права, він представляє інтереси відповідного профспілкового колективу найманих працівників і службовців. При цьому він або реалізує свої власні права (наприклад, при здійсненні нагляду за охороною праці), або діє від імені відповідного трудового колективу (наприклад, при розробці і підписанні колективного договору).

Профспілки розглядаються в якості специфічних суб'єктів правової діяльності. Їхній статус (правове положення) визначено законодавством, що встановлює права - і дієздатність профспілок, основні (статутні) права і обов'язки, а також гарантії їхнього здійснення [2].

Повноваження профспілок регламентуються Законом України "Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності", прийнятим Верховною Радою України 15 вересня 1999 p. Усі інші законодавчі акти у цій сфері застосовуються у частині, що не суперечить цьому Законові. Це -- КЗпП (статті 43, 45, 52, 61, 64, 66, 67, 69, 71, 79, 80, 86, 96, 97, 160, 161, 193, 226; глава II"Колективний договір"), Закони України "Про колективні договори і угоди", "Про охорону праці", "Про оплату праці".[3].

Відповідно до зазначених норм права, професійні спілки, а точніше їх профспілкові органи, здійснюють свою діяльність у сфері праці в двох основних напрямах. Перший -- це захист інтересів працівників, а другий -- профспілкові органи вправі виступати від імені профспілки як роботодавець, тобто використовувати найману працю. Щодо першого напряму діяльності професійних спілок як захисника інтересів працівників у сфері праці, то їх повноваження мають широку сферу застосування[11, 323].

Проте, попри законодавче врегулювання статусу профспілок їх діяльність в основному регулюється ними самими, як самостійними громадськими організаціями за допомогою внутрішніх профспілкових норм. прийнятих керівними профспілковими органами. Такі норми не носять правового характеру, хоча багато з них мають правовий наслідок, і містяться в статутах профспілок і їхніх об'єднань, інших профспілкових актах. З кола суспільних відносин, у котрі вступають профспілки, правовому впливу піддаються тільки ті, регулювання яких об'єктивно можливо, економічно, соціально і політично необхідно. Таким чином право, зі свого боку, лише сприяє здійсненню поставлених перед профспілками завдань, виконанню їхніх функцій.

1.2 Порядок утворення, легалізації та припинення діяльності профспілок

Кожна профспілка складається з певної кількості первинних профспілкових організацій, які є основними її складовими частинами, та є локальними та найбільш важливими для працівника органами, які реалізовують політику профспілки, захищають інтереси робітників конкретного підприємства.

Профспілки можуть мати статус первинних, місцевих, обласних, регіональних, республіканських, всеукраїнських [3].

Статус первинних мають профспілки чи організації профспілки, які діють на підприємстві, в установі, організації, навчальному закладі або об'єднують членів профспілки, які забезпечують себе роботою самостійно чи працюють на різних підприємствах, в установах, організаціях або у фізичних осіб. У законодавстві знято обмеження щодо кількості членів, необхідної для отримання статусу первинної профспілки.

Статус місцевих мають профспілки, які об'єднують не менш як дві первинні профспілкові організації, що діють на різних підприємствах, в установах, організаціях однієї адміністративно-територіальної одиниці (міста, району в місті, району, села, селища). Статус обласних мають профспілки, організації яких є в більшості адміністративно-територіальних одиниць однієї області, міст Києва та Севастополя; у більшості адміністративно-територіальних одиниць однієї області, міст Києва та Севастополя, де розташовані підприємства, установи або організації певної галузі [3].

Статус регіональних мають профспілки, організації яких є в більшості адміністративно-територіальних одиниць двох або більше областей.

Статус всеукраїнських профспілок визначається за однією з таких ознак:

1) наявність організацій профспілки в більшості адміністративно-територіальних одиниць України, визначених частиною другою статті 133 Конституції України;

2) наявність організацій профспілки в більшості з тих адміністративно-територіальних одиниць України, де розташовані підприємства, установи або організації певної галузі.

Статус республіканських профспілок Автономної Республіки Крим визначається за ознаками всеукраїнських профспілок стосовно території Автономної Республіки Крим [10, 608].

Процес створення профспілкової організації складається з певних кроків, які зазначаються в протоколі загальних зборів членів профспілки які є засновниками профорганізації. Отже, для створення профорганізації, її засновники повинні зібрати збори, на яких вирішити ряд питань порядку денного:

1) Про створення в установі чи підприємстві первинної профспілкової організації.

2) Про обрання профспілкового комітету первинної профспілкової організації.

3) Про обрання голови профспілкового комітету первинної профспілкової організації.

4) Про обрання ревізійної комісії первинної профспілкової організації.

5) Про клопотання щодо входження до складу об'єднання профспілок.

Обраний зборами (конференцією) членів профспілки профспілковий комітет є колегіальним органом, який покликаний вести поточну роботу первинної профспілкової організації, організовувати виконання завдань профспілки, рішень зборів та вищих профспілкових органів, а також інших повноважень, передбачених законодавством держави та Статутом Профспілки. Кількість членів профспілкового комітету визначається виходячи з дієвості профкому у прийнятті рішень та кількості членів профспілки, інтереси, яких представляє виборний орган. Голова профкому організовує роботу профспілкового комітету, без довіреності представляє профспілкову організацію, скликає засідання профкому, здійснює контроль за ефективністю використання коштів профорганізації, від імені профспілкової організації укладає договори та угоди, організовує контроль за їх виконанням, виконує інші функції для забезпечення діяльності профспілкової організації в межах Статуту [2] .

Ревізійна комісія профспілкової організації здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю профкому та підзвітна загальним зборам членів профспілки (конференції). Вона обирається на загальних зборах з числа членів профспілки, які мають достатню професійну та практичну підготовку для проведення ревізій і перевірок фінансово-господарської діяльності, виконання бюджетів і кошторисів. Повноваження членів ревізійної комісії визначаються статутом профспілки [2].

Після обрання керівного складу профспілки, необхідно ухвалити статут, який є головним установчим документом профспілки, визначає головні напрямки діяльності профспілки, та основні положення щодо її організації. Статут (положення) профспілки повинен містити: умови і порядок прийняття в члени профспілки ти вибуття з неї, права, обов'язки членів профспілки, умови, порядок та підстави виключення з членів профспілки, територіальну, або фахову сферу діяльності; організаційну структуру профспілки, повноваження її організацій, виборних органів, порядок формування їх складу, умови, терміни, порядок скликання з'їздів конференцій чи загальних зборів членів профспілки та порядок прийняття ними рішень, джерела надходження коштів профспілки та напрями їх використання, порядок здійснення господарської діяльності, необхідної для виконання статутних завдань профспілки тощо.

Після фактичного створення профспілки відбувається легалізація профспілки та реєстрація її статуту державними органами для надання профспілці статусу юридичної особи. Порядок легалізації профспілок визначений статтею 16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», відповідно до якої профспілки, їх об'єднання легалізуються шляхом повідомлення на відповідність заявленому статусу.

Для легалізації профспілок, об'єднань профспілок їх засновники або керівники виборних органів подають заяви. До заяви додаються:

*статут (положення) профспілки;

* протокол з'їзду, конференції, установчих або загальних зборів членів профспілки з рішенням про його затвердження;

* відомості про виборні органи, наявність організацій профспілки у відповідних адміністративно-територіальних одиницях;

* відомості про засновників об'єднань; [3]

Міністерство юстиції та його територіальні органи підтверджують відповідність профспілок заявленому статусу. Підтвердження необхідне для представлення і здійснення захисту прав та інтересів членів профспілки на відповідному рівні договірного регулювання трудових і соціально-економічних відносин. Статус організацій всеукраїнської профспілки чи профспілки іншого статусу визначається статутом цієї профспілки.

Статусу юридичної особи набувають також організації профспілки, які діють на підставі статуту. Тобто організації профспілки мають всі права юридичної особи як і сама профспілка.

Про належність до певної профспілки організації, які діють на підставі статуту цієї профспілки, надсилають легалізуючому органу за місцем свого знаходження повідомлення із посиланням на свідоцтво про легалізацію профспілки, на підставі якого вони включаються до реєстру об'єднань громадян. Первинні профспілкові організації також письмово повідомляють про це роботодавця.

На підставі поданих профспілкою, об'єднанням профспілок документів легалізуючий орган у місячний термін підтверджує заявлений статус за ознаками, визначеними статтею 11 зазначеного Закону, включає профспілку, об'єднання профспілок до реєстру об'єднань громадян і видає профспілці, об'єднанню профспілок свідоцтво про легалізацію із зазначенням відповідного статусу [3]

З моменту затвердження статуту профспілка набуває статусу юридичної особи. Легалізуючий орган не може відмовити в легалізації профспілки, об'єднання профспілок[3]. У разі невідповідності поданих документів профспілки, об'єднання профспілок зазначеному статусу легалізуючий орган пропонує профспілці, об'єднанню профспілок надати додаткову документацію, необхідну для підтвердження статусу.

Припинення діяльності профспілок, їх об'єднань здійснюється шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску)[3].

Рішення про реорганізацію чи ліквідацію приймається з'їздом, загальними зборами відповідно до статуту профспілки, об'єднання профспілок [3]. Одночасно з прийняттям такого рішення з'їзд, загальні збори приймають рішення про використання майна та коштів профспілок, їх об'єднань, що залишилися після проведення всіх необхідних розрахунків, на статутні чи благодійні цілі.

Діяльність профспілок, їх об'єднань, яка порушує Конституцію України та закони України, може бути заборонена лише за рішенням місцевого суду, а профспілок зі статусом всеукраїнських і республіканських та об'єднань профспілок з відповідним статусом -- лише за рішенням Верховного Суду України. Не допускається примусовий розпуск, припинення, а також заборона діяльності профспілок, їх об'єднань за рішенням будь-яких інших органів. Рішення про примусовий розпуск об'єднання профспілок не тягне за собою розпуску профспілок, які входять до цього об'єднання. Примусовий розпуск профспілки чи об'єднання профспілок тягне за собою анулювання свідоцтва про реєстрацію та виключення з реєстру об'єднань громадян України, втрату прав юридичної особи з обов'язковим повідомленням про це в засобах масової інформації [3].

Таким чином можна визначити, що життя кожної профспілки починається з бажання трудового колективу боротись за свої права, а також з певних дій, визначених законодавством, які надають профспілці відповідного статусу, який дає можливість здійснювати сої основні функції. Також законом передбачені випадки та процедура припинення діяльності профспілок, які надають процесу існування профспілки логічної завершеності.



Розділ 2. Права, гарантії та обов'язки професійних спілок

2.1 Права та обов'язки профспілок

Вітчизняне законодавство закріплює правове положення профспілок в сфері трудових відносин, цей статус складається з певного обсягу прав та обов'язків, які мають профспілки, та які вони, відповідно до мети своєї діяльності, реалізовують.

Як було вже раніше зазначено обсяг прав та обов'язків, якими наділені профспілки, визначено багатьма нормативно-правовими актами, проте закон України "Про профспілки, їх права та гарантії діяльності" є основним нормативно-правовим актом, що регулює питання діяльності профспілок і визначає комплекс їх прав, а також встановлює повноваження первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві. Відповідно до вищезазначеного закону профспілки мають досить значну кількістю прав в різних сферах суспільного життя, що надає їм можливість в повній мірі реалізовувати свої обов'язки та функції.

Права, якими наділені профспілки можна поділити за такими категоріями: права щодо встановлення на виробничому, регіональному, галузевому, державному рівнях колективних умов праці; права в галузі застосування чинного законодавства про працю; права щодо контролю за додержанням трудового законодавства. Відповідно до розділу II ЗУ "Про профспілки, їх права та гарантії діяльності" профспілки наділені мають такі права:

1) право на ведення колективних переговорів та укладання колективних договорів і угод та здійснення контролю за їх виконанням;

2) право захисту прав громадян на працю;

3) право брати участь у визначенні форм і систем оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат;

4) право здійснення громадського контролю за додержання на підприємстві законодавства про працю та охорону праці;

5) право на проведення незалежної експертизи;

6) право створювати служби та інспекції;

7) права у галузі забезпечення зайнятості населення та захисті працюючих від безробіття та його наслідків

8) права профспілок, їх об'єднань щодо соціального захисту та забезпечення достатнього життєвого рівня громадян ;

9) інші.

Проте, статус суб'єктів права, у тому числі профспілок, крім прав входять і юридичні обов'язки. Права й обов'язки профспілок у сфері праці мають особливості: по-перше, юридичні обов'язки прямо не покладаються державою на профспілки, вони випливають із захисної функції цієї громадської організації, спираються на її статути і зв'язані з правами. У результаті надані профспілкам права одночасно означають і їх обов'язок. Це - особлива юридична категорія права-обов'язку, де право і зобов'язання знаходяться в нерозривній єдності; по-друге, це обов'язок не перед державою, а перед працівниками, чиї інтереси профспілки повинні представляти і захищати; по-третє, юридичні обов'язки профспілок полягають у необхідності реалізації наданих їм прав. Інакше вони не зможуть захистити працівників; по-четверте, виконання такого роду обов'язків забезпечується, насамперед, силою суспільного, морального впливу. Крім того, профспілки як громадська організація не відповідають перед державою за реалізацію своїх прав і обов'язків, крім випадків, коли юридична відповідальність, випливає з порушення норм трудового законодавства. Держава впливає на здійснення профспілками їх прав та обов'язків лише шляхом сприяння реалізації наданих їм прав, створення гарантій для їхньої успішної діяльності.

Концепція нерозривності прав і обов'язків профспілок має практичне значення: якщо здійснення прав залежить від волі суб'єкта, то юридичні обов'язки треба завжди виконувати. Отже, при наявності відповідної ситуації профспілки повинні використовувати надані їм права.

Отже, таким чином, проаналізувавши всі вищезазначені факти, можна визначити, що профспілки наділені особливою категорією прав, які вирізняють їх серед інших юридичних осіб. Права і обов'язки профспілок, як особлива категорія містять одночасно юридичну можливість і зобов'язання. У нормативно-правових актах містяться права, а не вимоги до профспілок. Права здобувають ознаки обов'язків у силу потреби в їх здійсненні. У них закладена соціальна необхідність. Тому що без надання права не може бути зобов'язання для його реалізації, виправдане використання терміна “права профспілок”, припускаючи під цим як власне права, так і єдину категорію прав-обов'язків.

2.2 Гарантії діяльності профспілок

Законодавство України не тільки надає профспілкам широкі права, але закріплює гарантії, які надають можливість для об'єктивної реалізації своїх функцій.

Для реалізації повноважень профспілок, передбачених Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", члени виборних органів профспілкових організацій підприємств, установ і організацій, вищестоящих профспілкових органів, а також повноважні представники цих органів мають право:

1) безперешкодно відвідувати та оглядати місця роботи на підприємстві, в установі, організації, де працюють члени профспілок;

2) вимагати і одержувати від власника або уповноваженого ним органу, іншої посадової особи відповідні документи, відомості та пояснення щодо умов праці, виконання колективних договорів, додержання законодавства про працю та соціально-економічних прав працівників;

3) безпосередньо звертатися в усній або письмовій формі до власника або уповноваженого ним органу, посадових осіб з профспілкових питань;

4) перевіряти роботу закладів торгівлі, громадського харчування, охорони здоров'я, дитячих закладів, гуртожитків, транспортних підприємств і підприємств побутового обслуговування, що належать або надають послуги підприємству, установі, організації, в яких працюють члени профспілок;

5) розміщувати власну інформацію у приміщеннях і на території підприємства, установи, організації в доступних для працівників місцях;

6) перевіряти розрахунки з оплати праці та державного соціального страхування, використання коштів на соціальні і культурні заходи та житлове будівництво [2].

Працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації [2].

Відповідно до ст. 252 КЗпП України працівникам підприємств, установ, організацій, обраним до складу виборних профспілкових органів, гарантуються можливості для здійснення їх повноважень [2]. Зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є. Звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації, його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок). Звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу працівників, які обиралися до складу профспілкових органів підприємства, установи, організації, не допускається протягом року після закінчення строку, на який обирався цей склад, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі у зв'язку із станом здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи, або вчинення працівником дій, за які законом передбачена можливість звільнення з роботи чи служби. Така гарантія не надається працівникам у разі дострокового припинення повноважень у цих органах у зв'язку з неналежним виконанням своїх обов'язків або за власним бажанням, за винятком випадків, якщо це пов'язано із станом здоров'я. Працівникам, звільненим у зв'язку з обранням їх до складу виборних профспілкових органів, після закінчення строку їх повноважень надається попередня робота (посада) або за згодою працівника інша рівноцінна робота (посада). Членам виборних профспілкових органів, не звільненим від своїх виробничих чи службових обов'язків, надається на умовах, передбачених колективним договором, вільний від роботи час із збереженням середньої заробітної плати для участі в консультаціях і переговорах, виконання інших громадських обов'язків в інтересах трудового колективу, а також на час участі в роботі виборних профспілкових органів, але не менш як 2 години на тиждень. На час профспілкового навчання працівникам, обраним до складу виборних профспілкових органів підприємства, установи, організації, надається додаткова відпустка тривалістю до 6 календарних днів із збереженням середньої заробітної плати за рахунок власника або уповноваженого ним органу. За працівниками, обраними до складу виборних органів профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації зберігаються соціальні пільги та заохочення, встановлені для інших працівників за місцем роботи відповідно до законодавства. На підприємстві за рахунок його коштів цим працівникам можуть бути надані додаткові пільги, якщо це передбачено колективним договором. Спори, пов'язані з невиконанням роботодавцем цих обов'язків, розглядаються в судовому порядку[9, с. 621].

Роботодавець зобов'язаний сприяти створенню належних умов для діяльності профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі або організації. Надання для роботи виборного профспілкового органу та проведення зборів працівників приміщень з усім необхідним обладнанням, зв'язком, опаленням, освітленням, прибиранням, транспортом, охороною здійснюється роботодавцем у порядку, передбаченому колективним договором (угодою). Будинки, приміщення, споруди, в тому числі орендовані, призначені для ведення культурно-освітньої, оздоровчої, фізкультурної та спортивної роботи серед працівників підприємства, установи або організації та членів їх сімей, а також оздоровчі табори можуть передаватися на договірних засадах у користування профспілковим організаціям цього підприємства, установи або організації. Роботодавці зобов'язані відраховувати кошти первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу в розмірах, передбачених колективним договором та угодами, але не менше ніж 0,3 відсотка фонду оплати праці з віднесенням цих сум на валові витрати, а у бюджетній сфері - за рахунок виділення додаткових бюджетних асигнувань [9, с. 622].

У разі затримки виплати заробітної плати роботодавець зобов'язаний на вимогу виборних профспілкових органів дати дозвіл на отримання в банківських установах інформації про наявність коштів на рахунках підприємства, установи, організації або отримати таку інформацію в банківських установах і надати її профспілковому органу. У разі відмови роботодавця надати таку інформацію або дозвіл на отримання інформації його дії або бездіяльність можуть бути оскаржені до місцевого суду.

Таким чином можна зробити висновок, що права профспілок мають закріплені законодавством гарантії, що забезпечують їх реалізацію, та надають можливість членам профспілок сумлінно та об'єктивно виконувати свої функції, не боячись свавілля з боку роботодавця чи держави, що могло б їм перешкодити.

2.3 Повноваження виборного органу первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації

Першою ланкою профспілкової організації є первинна організація профспілки -- добровільне об'єднання членів профспілки, котрі, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі.

Важливість первинної профспілкової організації полягає у тому, що вона є безпосереднім представником трудящих конкретного підприємства, здійснює локальний контроль за дотриманням трудового законодавства, та захищає інтереси працівників саме конкретного підприємства. Свої повноваження первинні профспілкові організації здійснюють через утворені відповідно до статуту виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не створюються, - через профспілкового представника, уповноваженого згідно зі статутом на представництво інтересів членів профспілки, який діє в межах прав, наданих цим законом та статутом профспілки [2].

Якщо на підприємстві, в установі або організації діє кілька первинних профспілкових організацій, представництво колективних інтересів працівників підприємства, установи або організації щодо укладення колективного договору здійснюється об'єднаним представницьким органом, який утворюється цими первинними профспілковими організаціями, за ініціативою будь-якої з них [2]. У цьому випадку кожна профспілкова організація має визначитися щодо своїх конкретних зобов'язань за колективним договором та відповідальності за їх невиконання. Представницький орган утворюється на засадах пропорційного представництва. Первинна профспілкова організація, що відмовилася від участі в представницькому органі, позбавляється права представляти Інтереси найманих працівників при підписанні колективного договору.

Виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві передусім укладає та контролює виконання колективного договору, звітує про його виконання на загальних зборах трудового колективу, звертається з вимогою до відповідних органів про притягнення до відповідальності посадових осіб за невиконання умов колективного договору.

Є коло питань, які виборний орган профспілки вирішує разом з роботодавцем, тобто роботодавець і виборний орган профспілки приймають спільне рішення щодо них. До таких питань належать:

1) запровадження перегляду та змін норм праці;

2) оплата праці працівників підприємства, форми і системи оплати праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розмірів надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних виплат;

3) питання робочого часу і часу відпочинку, погодження графіків змінності та надання відпусток, запровадження підсумованого обліку робочого часу, надання дозволу на проведення надурочних робіт, робіт у вихідні дні тощо;

4) питання соціального розвитку підприємства, поліпшення умов праці, матеріально-побутового, медичного обслуговування працівників;

5) визначення відповідно до колективного договору розміру коштів, що будуть спрямовані на будівництво, реконструкцію, утримання житла, здійснення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, розподіл у встановленому законодавством порядку жилої площі в будинках, збудованих за кошти або за участю підприємства, установи, організації, а також жилої площі, яка надається власникові у розпорядження в інших будинках, контроль житлово-побутового обслуговування працівників. За нормами чинного закону роботодавець не має права одноосібне вирішувати ці питання.

Виборний орган профспілки бере участь у вирішенні з роботодавцем соціально-економічних питань, визначенні та затвердженні переліку і порядку надання працівникам соціальних пільг; у розробці правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи або організації; у розслідуванні нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, роботі комісії з питань охорони праці; представляє інтереси працівників за їх дорученням при розгляді індивідуальних трудових спорів та у колективному трудовому спорі, сприяє його вирішенню. Виборний орган одноосібно приймає рішення про вимогу до роботодавця розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо останній порушує закон про профспілки, законодавство про працю, ухиляється від участі у переговорах щодо укладення або зміни колективного договору, не виконує зобов'язань за колективним договором, допускає інші порушення законодавства про колективні договори. Окрім того, виборний орган дає згоду або відмовляє у дачі згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з працівником, який є членом профспілки, що діє на підприємстві, в установі, організації у випадках, передбачених законом. Виборний орган профспілки представляє інтереси застрахованих осіб у комісії із соціального страхування, направляє працівників на умовах, передбачених колективним договором або угодою, до санаторіїв, профілакторіїв і будинків відпочинку, туристичних комплексів, баз та оздоровчих закладів, перевіряє організацію медичного обслуговування працівників та членів їх сімей; інтереси працівників підприємства-боржника в ході процедури банкрутства [12, с. 3].

Виборний орган профспілки здійснює громадський контроль за виконанням роботодавцем законодавства про працю та про охорону праці, за забезпеченням на підприємстві, в установі або організації безпечних та нешкідливих умов праці, виробничої санітарії, правильним застосуванням установлених умов оплати праці, вимагає усунення виявлених недоліків; за підготовкою та поданням роботодавцем документів, необхідних для призначення пенсій працівникам і членам їх сімей; за наданням пенсіонерам та інвалідам, які до виходу на пенсію працювали на підприємстві, в установі або організації, права користування нарівні з його працівниками наявними можливостями щодо медичного обслуговування, забезпечення житлом, путівками до оздоровчих і профілактичних закладів та іншими соціальними послугами і пільгами згідно зі статутом підприємства, установи або організації та колективним договором.

Таким чином, можна зробити висновок, виборний орган профспілки є основним постійно діючою структурною ланкою, яка реалізовує від імені профспілок та трудового колективу контроль за діяльністю роботодавця, та здійснює основні обов'язки профспілок, щодо захисту працюючих, покладені на них законодавством.



Розділ 3. Історичні проблеми та перспективи діяльності профспілок в сфері захисту трудящих

3.1 Історія розвитку українського профспілкового руху

Український профспілковий рух має досить давню історію, протягом якої робітники шукали ефективний спосіб впливати на роботодавця, захищати свої права та інтереси, боролись зі свавіллям влади та елітарних шарів суспільства, які весь час намагались обмежити їх. Історія українських профспілок почалась в соціалістичній радянській державі, на той час держава приділяла значну увагу захисту прав робітників, намагалась різними способами посилити контроль над роботодавцями та збільшити роль профспілок. Проте, тривалий час в тоталітарній радянській державі профспілкові комітети не могли належною мірою виконувати захисні функції, піддаючись ідеологічному впливу правлячої партії. Причина полягала в тому, що у радянський час профспілки розглядалися як школа управління, господарювання та комунізму. Основними напрямами їх діяльності були: комуністичне виховання мас; примноження народного багатства; зміцнення трудової дисципліни та розвиток соціалістичного самоврядування народу; організація соціалістичного змагання для пропаганди передового виробничого досвіду; сприяння покращенню умов праці, побуту й відпочинку трудящих; залучення останніх до управління виробництвом і громадськими справами; опікування принципами соціальної справедливості; розподіл профспілкових путівок тощо. Виконуючи соціально-економічну, виховну, міжнародну та ідеологічну функції, профспілки, вступаючи у відносини з комуністичною партією та радянською державою, були фактично повністю підпорядковані їм, а не інтересам своїх членів.

З точки зору сучасних дослідників профруху в Україні, роком створення незалежних профспілкових організацій можна вважати 1977 р., коли група донбасівських робітників та інженерно-технічних працівників (В.А.Клебанов, В.Т. Поплавський та ін.) створила Комітет вільних профспілок СРСР. Ця незалежна професійна організація виникла з числа незаконно звільнених з роботи людей, позбавлених прав, житла тощо. Ця Асоціація прагнула увійти до МОП, куди було направлено спеціальне звернення з проханням моральної й фінансової підтримки з боку західних профспілок. За цих умов під тиском радянського уряду Всесвітня конфедерація профспілок (Східна Європа), що представляла собою прокомуністичні профспілки, запевнила західних колег, що жодного альтернативного профспілкового руху в СРСР не існує, а особи з Асоціації є «ренегатами та дисидентами». Проте, незважаючи на те, що час дії Асоціації був дуже коротким, важливість її створення полягала в тому, що дане об'єднання стало альтернативою офіційним профспілковим організаціям, що перебували під комуністичним контролем. Разом з тим, слід визнати, що Асоціація вільних профспілок трудящих була не лише профспілковою структурою, а поєднувала в собі риси правозахисної групи лише із зачатками профспілкової організації, що зароджувалася на ґрунті порушень трудового законодавства [17].

Подібні спроби створення незалежних профспілок наприкінці 70-х - на початку 80-х років були непоодинокими в Україні. У цілому ж виступи трудящих в Україні 60-х - початку 80-х років зазнали невдачі через відсутність демократичних засад суспільства, а саме - заборону страйків, що були однією з найвпливовіших форм діяльності профспілок.

У відповідь на спробу радянської влади замінити реальні профспілки своїми маріонетками наприкінці 80-х років виникли альтернативні профспілки. Першими страйки розпочали гірники, що зумовлювалось найнебезпечнішими умовами праці. У ході цих подій сформувалися та зміцніли нові форми організації робітників - страйкоми, багато з яких і започаткували нові альтернативні профспілкові структури. Так, у лютому 1990 р. за їх участю було створено Спілку трудівників Донбасу.

До об'єктивних передумов створення альтернативних профспілкових організацій слід віднести факт, що змінилися відносини керівної ще на той час КПРС і профспілок. Проте, більшість трудящих не довіряла ні партії, ні традиційним профспілкам. Неформали критично ставилися до діючої на той час офіційної профспілкової структури і альтернативу їй вбачали у створенні нових, «вільних», «незалежних», «самостійних» профспілкових об'єднань. До суб'єктивних факторів створення альтернативних профспілок слід віднести людський фактор: по-перше, нереалізований потенціал окремих профлідерів та їх готовність самостійно вести справу, керуючи своєю професійною організацією; по-друге, можливість використання профспілок для задоволення меркантильних інтересів окремих «діячів», які намагалися привласнити кошти соціального страхування та профспілкові внески для особистого збагачення; по-третє, прагнення деяких підприємницьких кіл мати залежні від них, так звані кишенькові профспілки, що стало суттєвою причиною їх появи та участі у профрусі; нарешті, бажання окремих політичних сил впливати на робітничий рух, використовуючи новоутворені профспілки у власних цілях

Новий профспілковий рух в Україні почав формуватися з середини 1994 р. створенням нових типів профспілкових об'єднань, що бачили себе як альтернативу ФПУ (Незалежна профспілка гірників України (НПГУ); Вільна профспілка машиністів України (ВПМУ); Профспілка-асоціація льотного складу цивільної авіації (ПАЛС ЦА); Федерація профспілок авіадиспетчерів (ФПАД); Профспілка працівників текстильної промисловості (ППТП); Профспілка інженерно-технічних працівників авіапідприємств, в даний період спостерігається тенденція до утворення молодіжних профспілок, що переважно діють у студентському середовищі наприклад, Перша студентська Українська профспілка - ПоСтУП [16].

Український профспілковий рух має порівняно недавню історію, протягом більшої половини якої він був маріонеткою влади. Та не сприймався, як серйозна сила, яка може впливати на суспільні відносини. Проте, з часом з'явилися профспілки, які намагались реально діяти. Зараз держава надала профспілкам реальні можливості впливати на життя суспільства, саме сьогодні профспілки мають найбільші за свою історію права та можливості шляхом підтримання партнерських відносин з державними органами управління у формі підписання колективних договорів, тарифних і генеральних угод, і у них з'явилася реальна можливість вирішувати проблеми через систему соціального партнерства.

3.2 Сучасний профспілковий рух, його проблеми та перспективи

Сьогодні в Україні існує велика кількість профспілок, яка значно збільшилась з часу проголошення Незалежності, проте проблемним залишається питання їх ефективного впливу на трудові відносини. Загалом, показники розвитку мережі профспілок вказують на становлення в Україні децентралізованої системи профспілкових організацій. Зараз нараховується 118 всеукраїнських профспілок, хоча половина з них реально не функціонує, оскільки багато з них створювалися як політичні проекти під конкретних осіб, або ж бізнес-структурами для того, щоб гроші не виходили з підприємств. Більшість профспілкових організацій формуються навколо чотирьох найбільших об'єднань: Федерації профспілок, Національного форуму профспілок, Конфедерації вільних профспілок та Національної конфедерації профспілок. Найчисельнішими галузями, представленими у профспілковому русі є освітня та медична. Потужне та розгалужене представництво мають також металургія, гірничовидобувна та вугільна галузь, активно поповнюються профспілкові лави в середовищі аграріїв. Є також профспілки працівників банків, журналістів, таксистів, працівників Пенсійного Фонду, тих, хто працює за кордоном та ін. Проте, наявність великої кількості профспілкових організацій не обов'язково є гарантом ефективності їх боротьби, інколи вони навіть заважають одна одній. Попри обмежену діяльність радянських профспілок, часто вони на порядок більше піклувалася про інтереси працівників, ніж багато з українських профспілок, що упродовж останніх років демонструють сталу тенденцію переорієнтації з використання жорстких і радикальних заходів (бойкот, пікет, страйк) на застосування поміркованих форм діяльності (переговори, укладання угод, лобіювання інтересів профспілок в органах законодавчої і виконавчої влади, сприяння вдосконаленню законодавства, представлення і захист інтересів профспілок і їх членів у судах тощо). Більшість профспілок не усвідомлюють тієї закономірності, що м'які форми тиску на державу і роботодавців є ефективними лише за умов зрілої правової держави, сталої державної політики та розвинутого громадянського суспільства. Слід усвідомити, що сьогодні профспілки живуть за умов капіталістичного світу, а тому не можуть уникнути його законів, у тому числі - конкуренції, вони мусять бути активними і навіть агресивними у захисті інтересів своїх членів . Прикладом ефективності радикальних рішень можуть стати акції протесту проти Податкового кодексу (листопад 2010 р.), коли підприємці у Києві та інших регіонах країни довели, що сьогодні включаються механізми самоорганізації суспільства для захисту своїх законних прав. Малий і середній бізнес, що у багатьох випадках очолювався лідерами незалежних профспілок, активно доносив свої вимоги до Верховної Ради, уряду та президента. І це не перший за останній час прояв здатності українців захищати свої інтереси. Нещодавно студенти у 14 областях виступили проти спроб міністра Д.В. Табачника комерціалізувати навчання в університетах. Проте, українські профспілки в сучасних умовах вдаються до радикальних методів боротьбі за права робітників вкрай рідко, в сучасних умовах вони почали відігравати не активну, як це було раніше, а пасивну роль, знизився їх вплив на всі суспільні інститути, вони перестали бути символом захисту прав робітників. Саме тому зараз значно знизився рівень профспілкового захисту та рівень довіри до профспілок . Зараз профспілки не мають політичної ваги. Це пов'язано з тим, що, по-перше, у свідомості громадян вони асоціюються з радянськими, чия роль зводилася до формального представлення інтересів працівників і які завжди стояли на угодівських позиціях щодо керівних органів. По-друге, профспілки України ще не проявили свій потенціал і можливості у боротьбі за інтереси працівників.

Рівень довіри до профспілок сьогодні є найнижчим з часу проголошення Незалежності, так, за даними Інституту соціології НАН України традиційним профспілкам у 1997 р. не довіряли 53,5% опитаних, що на 6,2% більше, ніж у 1994 p., новим профспілкам у 1997 р. не довіряли 51,8% , зараз рейтинг недовіри профспілкам з боку українців за даними агентства соціологічних опитувань Лабораторії законодавчих ініціатив ставить 74,9%. Таким чином можна простежити, що з роками авторитет профспілок в очах трудящих зменшився [15, с. 95].

На мій погляд, саме недовіра до профспілок, їх непопулярність через їх пасивність та нездатність радикально діяти, стали причиною невдачі Всеукраїнської партії трудящих, створеної профспілками на виборах 1998 року. Результат -- всього 0,8% голосів виборців, при цьому в жодному з регіонів не вдалося одержати навіть 2%. Виборчий блок «Трудова Україна», у який увійшли профспілки працівників вугільної промисловості, одержав 3,1% голосів завдяки підтримці вугільних регіонів (Донецької, Луганської і Кіровоградської областей), виборці яких віддали «Трудовій Україні» 4% своїх голосів, у парламентських виборах 2006 року партія брала участь в складі блоку «Держава - Трудовий Союз» який набрав 0,14 % голосів, ця поразка ще раз довела, що профспілковий рух в Україні дуже слабкий, та не грає значної ролі в політичному процесі, через занадто малий авторитет профспілок в суспільстві [15, с. 96].

Виходячи з усього вищезазначеного, можна зробити висновок, що хоч обсяг прав профспілок фактично збільшився, і на сьогоднішній день дає можливість ефективно впливати на політику держави, в свідомості українського народу профспілки все ще залишились маріонеткою влади. Саме недовіра народу до профспілок, небажання людей боротись за свої права та не усвідомлення власних можливостей вплинути на політику держави, і є основними причинами слабкості профспілок в реаліях нашого часу. Отже, щоб відповісти на заклики часу, профспілки в найкоротший час мають кардинально змінитися і повною мірою відновити й реалізувати свої суспільні функції реальними діями із захисту найманих працівників.



Список використаних джерел

1. Конституція України // ВВР України. - 1996. - № 30. - Ст. 141. з наступними змінами та доповненнями.

2. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1970 року з наступними змінами та доповненнями.

3. Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 р. № 1045-ХІV // ВВР України. - 1999. - № 45. - Ст.397 з наступними змінами та доповненнями

4. Закон України “Про громадські об'єднання” від 05.08.2012р. № 4572-VI з наступними змінами та доповненнями.

5. Закон України « Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 р. № 3356-ХІІ з наступними змінами та доповненнями.

6. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження зразків свідоцтв про реєстрацію громадського об'єднання як громадської організації чи громадської спілки та про акредитацію відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації” від від 26 грудня 2012 р. № 1193.

7. Генеральна угода між ФПУ та КМУ про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні на 2010-2012 роки.

8. Ротань В.Г., Зуб І.В., Сонін О.Є. Науково практичний коментар до законодавства України про працю. - К.: Атіка, 2008. - 680 с.

...