Нормативно-правові акти та їх систематизація

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ, ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КУРСОВА РОБОТА

На тему: Нормативно-правові акти та їх систематизація

ВИКОНАЛА: студентка І групи

Купчинська А.В.

Науковий керівник:

Кандидат юридичних

наук, доцент Тюріна О.В.

КИЇВ 2013

План

Вступ

1. Поняття нормативно-правового акту, його ознаки та структура

1.1 Поняття та характеристика нормативно-правового акту

1.2 Ознаки нормативно - правових актів

1.3 Основні структурні елементи нормативно-правового акта

2. Класифікація та види нормативно-правових актів

2.1 Види нормативно-правових актів

2.2 Закони

2.3 Підзаконні нормативно-правові акти

2.4 Дія нормативно-правового акта в просторі

2.5 Дії нормативно-правового акта за колом осіб

3. Поняття і форми систематизації нормативно-правових актів

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Размещено на Allbest.ru

На сьогоднішній день проблемність нормативно-правових актів та їх систематизації була і залишається актуальною. Вона об'єктивно з'являється у зв'язку із необхідністю впорядкування нормативно-правових актів, які врегульовують нові відносини, що виникають внаслідок суспільного розвитку. систематизація правовий акт законодавчий

Нормативно-правовий акт є основним джерелом права в Україні, а іноді єдиною формою (джерелом) права для багатьох держав. Завдяки правовій формі дає можливість чітко, ясно і однозначно сформулювати зміст юридичних приписів та швидко довести до відома зацікавлених суб'єктів та зміст нормативних приписів.

Нормативно-правові акти виступають засобами оформлення рішень відповідних державних органів щодо встановлення, зміни або відміни норм права та зовнішньою формою буття самих цих норм. Тому значна увага приділяється їм як в загальній теорії права, так і в окремих галузях юридичної науки. Це пояснюється тим, що нормативно-правовий акт є необхідний документ для вдосконалення українського законодавства. Безпосереднє практичне значення поняття нормативного акта не вичерпується його значенням для систематизації. Воно важливе для підготовки проектів рішень державних органів, для обліку діючого законодавства в державних органах, для публікації законодавчих актів тощо.

На мою думку, найбільш вдалим є поняття, запропоноване В.О. Котюком, який визначає нормативно-правовий акт, як юридичний документ, який має загальнообов'язковий характер, прийнятий компетентними державними органами, підтримується і охороняється державною владою від порушень, направлений на регулювання суспільних відносин і охорону соціальних цінностей.

Об'єктом дослідження є процес правового регулювання суспільних відносин, оформлений значним законодавчим масивом, який безперервно упорядковується і систематизується з метою його ефективного використання в умовах перехідного періоду розвитку сучасного українського суспільства.

Предметом дослідження є характеристика основних типів систематизації нормативно-правових актів, її логіко-гносеологічна природа та найважливіші техніко-юридичні характеристики і, відповідно, теоретико-методологічне та практико-прикладне значення в розвитку сучасної системи законодавства України.

Надзвичайна теоретична складність юридичної природи систематизації нормативно-правових актів, зокрема їх видів, їх нерозривний зв'язок з фундаментальними засадами теорії права зумовили ту обставину, що вони завжди були в полі зору вчених-юристів, їх спеціальним предметом дослідження та наукових праць. Так теоретичну базу дослідження склали праці з проблем систематизації нормативно-правових актів В.К. Грищук, В.Я. Калакура, А.А. Козловський, М.І. Козюбра, А.М. Колодій, В. Коссак, В.О. Котюк, П.М. Рабінович. Серед західних вчених-юристів проблемні питання систематизації нормативно-правових актів досліджували такі вчені як Ф. Бенніон, К. Бергбом, І. Кренц, Р. Кросс, Т. Фляйнер.

Мета даної роботи буде дати характеристику що до нормативно-правового акту, проаналізувати види нормативно-правових актів їх систематизація.

1. Поняття нормативно-правового акту, його ознаки та структура

1.1 Поняття та характеристика нормативно-правового акту

Основним джерелом права у сучасній Україні є нормативно-правовий акт. Нормативно-правовий акт - це юридичний письмовий документ, який має загальнообов'язковий характер, прийнятий компетентними державними органами, підтримується і охороняється державною владою від порушень, направлений на регулювання суспільних відносин і охорону соціальних цінностей.

Порівняно з іншими джерелами права, нормативно-правовий акт має ряд істотних переваг, а саме:

- він найбільш чітко, повно і однозначно формулює права і обов'язки суб'єктів суспільного життя;

- дає можливість найшвидше і найповніше довести зміст норм права до суб'єктів суспільного життя;

- дає можливість оперативно реагувати на потреби правового регулювання, змінюючи, встановлюючи чи скасовуючи відповідну правову норму;

- дає можливість та створює умови для адекватного і однакового розуміння норм права;

Всі нормативно-правові акти, мають офіційний характер, оскільки вони видаються державою або її окремими органами. В зв'язку із цим вони мають юридичну силу. Юридична сила - це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка розкриває їх співвідношення і залежність за формальною обов'язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави. Нормативно-правові акти відрізняються від інших правових актів наступними ознаками.

1.2 Ознаки нормативно - правових актів

Для нормативних правових актів характерні такі ознаки:

- приймається або санкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) або народом (через референдум);

- завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов'язків;

- приймається з дотриманням певної процедури;

- має форму письмового акта-документа і точно визначені реквізити:

а) вид акта (закон, указ, постанова);

б) найменування органу, який ухвалив акт (парламент, президент, уряд, місцевий орган влади);

в) заголовок (деякі акти, наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються без заголовка);

г) дата ухвалення акта;

ґ) номер акта;

д) дані про посадову особу, яка підписала акт;

- публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов'язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка (в Україні закони публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», газетах «Голос України» та «Юридичний вісник України»; постанови Кабінету Міністрів - у збірниках постанов уряду України та газеті «Урядовий кур'єр»; закони і підзаконні акти - у часопису «Офіційний вісник України»).

Як бачимо, що суб'єктами прийняття нормативних актів в Україні є народ України, Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства, інші органи і посадові особи, передбачені Конституцією та законами України, які приймаються з дотриманням певної процедури. Основними стадіями правотворчого процесу є правотворча ініціатива, розробка, розгляд, обговорення проектів нормативних актів, прийняття та введення їх у дію; ухвалюються суб'єктами правотворчості у формах, визначених для кожного з них Конституцією і законами України (так, Верховна Рада України, приймає закони, Президент України - укази, Кабінет Міністрів України - постанови).

Структура нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду, припускає поділ нормативного матеріалу на підрозділи.

1.3 Основні структурні елементи нормативно-правового акта

Преамбула - вступна частина, безстатейне (таке, що не містить норм права) загальне введення, у якому дається обґрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко.

Пункти, статті - містять вихідні одиниці нормативно-правового акта - нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права. Статті можуть поділятися на частини, а пункти - на абзаци і підпункти. І статтю, і частини, із яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статтю - «ст.», а частини (абзаци) статей - «ч.». Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.

Глави - є у великих за обсягом нормативно-правових актах.

Розділи - об'єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об'єднуються в розділи, а розділи - у глави.

Частини - найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах Кримінальний кодекс та Цивільний кодекс які поділяються на дві частини: Загальну і Особливу.

Розташування норм права в статтях нормативно-правового акта:

1) зазвичай правова норма міститься в одній статті, чим полегшується її ухвалення;

2) у ряді випадків для вираження складної норми права потрібні декілька статей;

3) іноді в одній статті містяться декілька норм права.

По-перше, нормативно-правовий акт містить у собі правові норми, встановлює нові права і обов'язки, яких раніше не було, або змінює (скасовує) їх. Інші юридичні акти не встановлюють нових норм права. Акт тлумачення норм права, наприклад, лише пояснює чинні норми.

По-друге, нормативно-правовий акт містить норми права загального характеру, тоді як індивідуальний акт (акт застосування норм права) має індивідуальну спрямованість. Він стосується конкретної особи або вирішення конкретної юридичної справи (наприклад, пошкодження насаджень заборонене - адресовано до всіх, а Указ Президента призначити «такого-то» головою обласної адміністрації - це правовий, а не нормативно-правовий акт, тому що норм права в ньому немає, тобто немає прав і обов'язків, відтак, - це акт застосування норм права).

Отже, нормативно-правовий акт відіграє важливу роль в розвитку держави. За допомогою даних актів здійснюється державне управління державою та врегулювання суспільних відносин в державі. Нормативно-правовий акт має своє життя, тобто дію у часі у просторі та за колом обігу.

2. Класифікація та види нормативно-правових актів

2.1 Види нормативно-правових актів

Види нормативних актів - це їхні підрозділи у відповідності з об'єктивно існуючою ієрархічною структурою. Вихідним критерієм для віднесення нормативного акту до того чи іншого виду слугує його юридична сила.

Види нормативно-правових актів за юридичною чинністю:

* закони;

* підзаконні нормативні акти.

Юридична чинність нормативно-правового акта визначається Конституцією і Законом про нормативні акти. Юридична чинність нормативно-правового акта - це його специфічна властивість мати точно позначене місце в ієрархії інших правових актів і залежати за формальною обов'язковістю від того, який орган видав акт, тобто хто є суб'єктом нормотворчості.

Види нормативно-правових актів за сферою дії:

* загальні;

* спеціальні;

* локальні.

Види нормативно-правових актів за характером волевиявлення:

* акти встановлення норм права;

* акти заміни норм права;

* акти скасування норм права.

Види нормативно-правових актів за галузями законодавства:

* цивільні;

* кримінальні;

* адміністративні;

* кримінально-процесуальні;

* адміністративно-процесуальні та ін.

Основні нормативно-правові акти за галузями законодавства іменуються галузевими кодексами (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Адміністративний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Адміністративно-процесуальний кодекс та ін. [18, c.98-101]/

Види правових актів за суб'єктами нормотворчості в Україні:

Верховна Рада України - закони і постанови,

Верховна Рада Автономної Республіки Крим - постанови (з питань, що носять нормативно-правовий характер) рішення (з питань організаційно-розпорядчого характеру);

Президент України - укази (нормативні та ненормативні) розпорядження;

Кабінет Міністрів України - постанови і розпорядження;

Керівники міністерств і відомств - нормативні накази, інструкції, розпорядження, положення, вказівки міністра;

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим - постанови, рішення і розпорядження,

Голови місцевих (обласних і районних) державних адміністрацій - розпорядження;

Місцеві ради народних депутатів, їх виконавчі комітети - рішення і нормативні постанови; керівники їхніх управлінь і відділень - нормативні накази;

Адміністрація державних підприємств, установ, організацій - нормативні накази, статути, положення та інструкції.

2.2 Закони

Закон - це нормативний правовий акт вищої юридичної сили, прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосередньо народом, який визначає відправні засади правового регулювання суспільних відносин.

Закони відрізняються від інших видів нормативних правових актів за такими ознаками. Вони:

а) приймаються вищим представницьким органом держави (парламентом) або безпосередньо народом (шляхом референдуму). В Україні прийняття законів є компетенцією Верховної Ради України. Народ України здійснює законодавчі повноваження через всеукраїнський референдум;

б) регулюють найважливіші, соціально значущі суспільні відносини. Згідно з Конституцією України (ст. 92) тільки законами визначаються права, свободи, обов'язки людини і громадянина, правовий режим власності, територіальний устрій України, організація і порядок проведення виборів і референдумів, організація і діяльність органів виконавчої влади, основи місцевого самоврядування, судоустрій, основи цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними чи дисциплінарними правопорушеннями, і відповідальність за них та ін.

в) містять первинні юридичні норми, є базою поточної правотворчості;

г) мають вищу юридичну силу щодо усіх інших нормативних правових актів. Вища юридична сила закону означає, що нормативні акти Президента України, органів і посадових осіб державної виконавчої влади і місцевого самоврядування приймаються на основі і на виконання законів і не можуть суперечити їм і тому є підзаконними; закони змінюються чи скасовуються тільки іншими законами;

ґ) приймаються в особливому порядку, передбаченому Конституцією. Законодавчий процес в Україні відбувається за певною процедурою, яка передбачає законодавчу ініціативу, підготовку, розгляд та обговорення законопроектів, прийняття та введення в дію законів.

Основним законом є Конституція держави, яка має найвищу юридичну силу і втілює принцип верховенства права.

Конституція необхідна для правового оформлення організації і здійснення суверенної влади, вона визначає правові орієнтири розвитку держави. Стаття 8 Конституції України закріплює положення про те, що закони та інші нормативні правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція як акт найвищої юридичної сили є юридичною базою решти законів. Усе ж, що суперечить Конституції або не відповідає їй, вважається незаконним.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Всі органи, посадові особи і громадяни при розв'язанні правових спорів і конкретних справ можуть посилатись на норми Конституції. Допускається постанова судових рішень на основі безпосереднього застосування норм Конституції.

Конституція - акт установчого характеру, який закріплює загальні засади громадянського суспільства і держави, основи правової системи, правового статусу громадян, державно-територіального устрою, організації органів державної влади і місцевого самоврядування. Конституція - нормативний акт, що має виняткові властивості, вона засновується на загальнолюдських цінностях, виступає гарантом демократії, свободи, справедливості. Це стабільний правовий акт тривалої і постійної дії. Охорона Конституції України забезпечується спеціальним органом - Конституційним Судом України.

Размещено на Allbest.ru

2.3 Підзаконні нормативно-правові акти

Підзаконні акти - синонім законів. Конституція України і законодавство не визначають суть і функції підзаконних актів. Це привело до того, що практично закон і підзаконний акт стали синонімами. У реальності підзаконні акти підміняють закони. Ще в умовах становлення радянської влади партійній еліті потрібні були нормативні акти, надаючі їй пільги і привілеї. Так з'явилися партійні правові акти, що відрізняються від законів порядком видання, змістом і сферою застосування. Надалі виникла відомча нормотворчість. Міністерства і інші структури управління на основі галузевих нормативних актів трансформували і підміняли законодавчу суть корпоративною вигодою, експлуатували закони у власних цілях. Так сформувалася відомча нормотворчість по виконанню законів, яке стало іменуватися підзаконними актами. Вони успішно діють зараз і мають правову силу у всіх галузях.

Підзаконний нормативно-правовий акт - акт, який видається відповідно до закону, на підставі закону, [7, c. 74-77] для конкретизації законодавчих розпоряджень та їх трактування або встановлення первинних норм. Підзаконність нормативно-правових актів не означає їх меншої юридичної обов'язковості. Вони мають необхідну юридичну чинність. Правда, їх юридична чинність не має такої ж загальності та верховенства, як це властиво законам. Проте вони посідають важливе місце в усій системі нормативного регулювання, оскільки забезпечують виконання законів шляхом конкретизованого нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин. Підзаконні нормативні акти різняться за юридичною чинністю. Юридична чинність підзаконних нормативних актів залежить від становища органів держави, які видають ці акти, їх компетенції, а також характеру і призначення самих актів. Акт нижчої державної інстанції повинен знаходитися не лише «під законом», а й «під» нормативними актами усіх вищих державних органів, яким він покликаний відповідати. Наприклад, акти Міністерства освіти повинні відповідати не лише Закону про освіту, а й нормативним документам Президента, Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів. Залежно від характеру норм, підзаконні нормативні акти центральних державних органів можна поділити на дві категорії (групи):

- первинні (вихідні) норми, які встановлюють загальні основи правового регулювання (можуть видаватися безпосередньо на основі конституції, у цьому аспекті вони близькі до законів);

- вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання (відомчі акти).

Підзаконні нормативні акти, що містять первинні (вихідні) норми, які встановлюють загальні основи правового регулювання:

- укази і розпорядження Президента України, видані в межах його компетенції і обов'язкові до виконання на території України.

- акти (постанови) Верховної Ради України нормативного характеру. Як правило, це постанови про порядок введення в дію того чи іншого закону.

- акти (постанови та розпорядження) Кабінету Міністрів України, видані в межах його компетенції. Ці постанови є самостійними загальними актами управління, поширюються на всю територію країни і, відповідно до закону (за галузями, групами галузей тощо), можуть поширюватися на все населення (ст. 117 Конституції України).

* набувають чинності через 10 днів після їх офіційного обнародування, якщо інше не визначено самими указами і розпорядженнями, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

* набувають чинності через 10 днів після їх офіційного обнародування, якщо інше не визначено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

Нормативні-правові акти є основною формою права в Україні. Вони становлять єдину ієрархічну систему, яка повинна характеризуватися внутрішньою узгодженістю і забезпечувати правове регулювання в різних сферах суспільних відносин.

Закон, як і будь-який нормативно-правовий акт, має межі своєї дії в трьох «вимірах»:

1) у часі, тобто обмежений періодом дії, коли закон має юридичну чинність;

2) у просторі, на який поширюється дія закону;

3) за колом осіб, які підпадають під вплив закону: на основі закону у них виникають юридичні права і обов'язки.

Початковим і кінцевим моментами дії закону в часі є вступ закону в дію і припинення дії закону. Слід відрізняти момент (день) вступу закону в дію від моменту (дня) набуття ним юридичної сили. Закон набуває юридичної сили у день його ухвалення, тобто підписання закону.

Закони починають діяти:

1. З моменту ухвалення (наприклад, Конституція України);

2. З моменту опублікування;

3. З часу, який позначено в самому законі;

4. З часу, який зазначено в постанові про порядок введення закону в дію.

В Україні, як правило, початок дії закону визначається у спеціальній постанові Верховної Ради про порядок його введення в дію: із дня опублікування або з моменту настання застереженої в постанові певної умови (ухвалення іншого закону та ін.). Наприклад, разом з опублікуванням Закону України від 10 березня 1994 р. «Про державну таємницю» була опублікована Постанова Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про державну таємницю», де сказано, що він вступає в дію з дня опублікування;

5. Закони, у яких не вказаний час набрання чинності і щодо яких не було постанови про порядок введення в дію, вступають у силу по всій території України одночасно після закінчення 10-денного строку з дня офіційного опублікування. Закони мають бути опубліковані не пізніше ніж через 15 днів після їх підписання і ухвалення до виконання Президентом України;

6. Закони (рішення), ухвалені в результаті референдуму, вводяться в дію з моменту їх опублікування, якщо в них самих не визначений інший строк. Датою ухвалення закону (рішення) є день проведення референдуму. За всіх умов закон вступає в дію не раніше дати опублікування.

Відповідно до Конституції України 1996 р. закони, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, є не чинними (ст. 57).

Вступ закону в дію відбувається відповідно до трьох принципів:

- негайна дія - коли закон із дня вступу в дію поширюється на усі випадки лише «уперед»; усе, що передувало дню вступу закону в дію, під нього не підпадає;

- зворотна дія (зворотна сила) закону

- коли закон поширюється на всі випадки і «уперед» і «назад», тобто і на випадки, що відбувалися раніш, у минулому, до введення закону в дію.

Загальним є правило: закон зворотної сили не має. Це правило надає визначеності і стабільності суспільним відносинам. Громадяни у своїх вчинках орієнтуються на чинні закони. Вони можуть розраховувати на майбутні закони в конкретних вчинках сьогоднішнього дня. Тому нові закони не повинні поширюватися на старі життєві ситуації: це викликало б хаос у суспільстві.

Винятки з цього правила рідкісні і допускаються:

а) за наявності вказівки в законі про надання йому (або окремим статтям) зворотної сили;

б) у загальному правилі про неодмінне надання зворотної сили кримінальному закону, який скасовує або пом'якшує кримінальну відповідальність.

Це правило має гуманістичну спрямованість. Воно зафіксоване в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, ухваленому Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 19 66 р. Воно повинне бути відтворене в кримінальних кодексах країн, які підписали цей міжнародний документ. У ст. 15 цього пакту, зокрема, говориться: «...не може призначатися важче покарання, ніж те, що підлягало застосуванню в момент вчинення кримінального злочину. Якщо після вчинення злочину законом встановлюється легше покарання, дія цього закону поширюється на даного злочинця».

Відповідно до Міжнародного пакту 1966 р. у ст. 58 Конституції України 1996 р. закріплено: «Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на момент їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення»;

* переживання закону;

* коли закон, що втратив юридичної чинності, за спеціальною вказівкою нового акта (закону) повинен продовжувати діяти з окремих питань. Наприклад, після розпаду СРСР Верховною Радою України 12 вересня 1991 ухвалена постанова про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР, якщо відповідні питання не врегульовані законодавством України, за умови, що ці загальносоюзні акти не суперечать Конституції і законам України.

Закони втрачають дію:

* після закінчення строку, на який вони були ухвалені;

* у разі зміни обставин, на які вони були розраховані;

* у разі прямого скасування (призупинення дії) даного закону іншим законом або спеціально призначеним актом (в Україні закон може бути скасований рішенням Конституційного Суду у разі визнання його невідповідності Конституції України);

* у разі фактичного скасування, коли ухвалений новий закон з того самого питання, а старий формально не скасований.

2.4 Дія нормативно-правового акта в просторі

Дія нормативно-правового акта у просторі може бути територіальною і екстериторіальною.

- Територіальна дія нормативно-правового акта окреслена територією держави (Україна) або окремого регіону (Крим) і визначається державним суверенітетом.

Нормативно-правові акти України поширюються на територію всієї країни, нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим - на власну територію в межах повноважень, визначених Конституцією України і Конституцією Автономної Республіки Крим.

Під територією держави розуміється її:

* суходільний простір - земна територія;

* водний простір - внутрішні води усередині державних меж і територіальні води в межах 12 морських миль;

* повітряний простір над державними межами - на висоті до 35 кілометрів;

* надра;

* військові і торговельні судна у відкритому морі;

* повітряні кораблі, що знаходяться в польоті за межами України;

* космічні об'єкти під прапором і гербом держави;

* трубопроводи;

* підводні кабелі і нафтові морські вишки;

* території дипломатичних представництв і консульств за кордоном.

Екстериторіальна дія нормативно-правового акта регулюється міжнародними договорами і передбачає поширення законодавства даної держави за межами її території.

Вона відома як право екстериторіальності держав - порядок, відповідно до якого установи або фізичні особи, що розташовані або перебувають на території іншої держави, розглядаються як такі, що розташовані або перебувають на власній національній території і підвладні законам і юрисдикції власної держави. Правом екстериторіальності користуються військові кораблі та літаки, що із дозволу держави перебування знаходяться на її території, але розглядаються як частина території держави прапора або пізнавальних знаків.

Право екстериторіальності завжди використовувалося для обґрунтування дипломатичних привілеїв та імунітетів - особливих прав і привілеїв, якими наділяються дипломати і члени їх сімей. Є чимало випадків, коли політичні і державні діячі, які переслідувалися за законом своєї країни, ховалися в посольствах і місіях інших держав, користуючись їх правом екстериторіальності (зокрема, правом недоторканності приміщення). Нині екстериторіальність такої функції не виконує, оскільки це може призвести до розширеного тлумачення дипломатичних привілеїв та імунітетів.

2.5 Дії нормативно-правового акта за колом осіб

Закон діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на які він розрахований:

* громадяни держави;

* іноземці;

* особи без громадянства (апатриди);

* особи з подвійним громадянством (біпатриди);

* усі внутрішньодержавні, спільні, іноземні, міжнародні організації, які не користуються правом екстериторіальності.

Види законів у дії за колом осіб:

1. Загальні - розраховані на все населення. Низка законів, насамперед кримінальних, поширюються на громадян держави незалежно від місця їх перебування (за кордоном);

2. Спеціальні - розраховані на певне коло осіб. Одні закони поширюються на всіх, індивідуальних і колективних суб'єктів, інші - лише на конкретну категорію осіб (пенсіонерів, військовослужбовців, лікарів, вчителів тощо), їх дія в просторі та за колом осіб не збігається.

Іноземні громадяни і особи без громадянства порівняні в правах і обов'язках із громадянами держави за деякими винятками, їм не надаються окремі права і на них не покладаються певні обов'язки: обирати і бути обраними до державних органів країни, бути суддями, перебувати на службі в збройних силах (ст. 24 Закону України від 1 лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців» та ін.).

3. Виняткові - роблять винятки з загальних і спеціальних. Глави держав і урядів, співробітники дипломатичних і консульських представництв, деякі інші іноземні громадяни (члени екіпажів військових кораблів, військовослужбовці військових частин та ін.), що знаходяться на території невласної держави, наділені імунітетом - дипломатичним, консульським та ін. Ці особи користуються особистою недоторканністю. Вони звільняються від юрисдикції держави перебування у питаннях, пов'язаних із їх службовою діяльністю.

3. Поняття і форми систематизації нормативно-правових актів

Систематизація нормативно-правових актів - це діяльність, пов'язана з упорядкуванням і удосконаленням законодавчих та інших нормативно-правових актів, зведення їх у єдину внутрішньо узгоджену систему.

Здійснювати систематизацію нормативно-правових актів необхідно для:

- усунення суперечностей між нормативними актами;

- підвищення якості та ефективності законодавства;

- забезпечення доступності його використання громадянами, державними органами, громадськими організаціями, комерційними корпораціями.

Розрізняють три способи (форми) систематизації нормативно-правових актів.

- кодифікацію;

- інкорпорацію;

- консолідацію.

Технічною передумовою трьох способів (форм) систематизації є облік нормативних актів, тобто письмове фіксування виданих нормативно-правових актів (у спеціальних часописах, на картках, у комп'ютері).

Кодифікація - спосіб (форма) систематизації законодавчих актів, який полягає в їх удосконаленні через зміну змісту (переробку і узгодження) юридичних норм, пов'язаних загальним предметом правового регулювання, і об'єднання у новий єдиний нормативно-правовий акт. Іншими словами, кодифікація виражається в підготовці та прийнятті нових актів, у які заносяться узгоджені між собою як норми старих актів, що виправдали себе, так і нові нормативні розпорядження.

Результати кодифікації:Размещено на Allbest.ru

- Конституція;

- Кодекс;

- Основи законодавства;

- Статут;

- Положення;

- Правила.

Конституційний, коли в конституціях закріплюється перелік основних нормативно-правових актів.

Конституції - основні закони, які регламентують основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства, права і свободи громадян.

Вони бувають двох видів:

* кодифіковані - становлять єдиний писаний основний закон (Конституція України, Конституція РФ, Конституція США та ін.). їх ще називають моноконституційними актами.

* некодифіковані - складаються з групи законів (Велика Британія, Швеція, Канада), предметом регулювання яких є особливий рід суспільних відносин, віднесений до конституційного права - основи суспільного і державного ладу, права і свободи громадян та ін.

Кодекс - єдиний, зведений, юридичне і логічно цілісний, внутрішньо узгоджений нормативний акт. Він має складну структуру і великий обсяг, поділяється на частини: загальну і особливу, розділи та глави (Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс, Адміністративний кодекс та ін.).

Основи законодавства - кодифікований акт, що містить концептуальні поняття, цілі і завдання правового регулювання, принципи, які встановлюють основні напрямки регулювання певної сфери суспільних відносин. Як правило, такий акт складається з нетипових норм - норм-цілей, норм-принципів, норм-дефініцій і забезпечує зв'язок і узгодженість норм тих чи інших галузей або інститутів права (в Україні - Основи законодавства про культуру від 14.02.92, Основи законодавства про охорону здоров'я від 19.11.92, Основи законодавства про загальнообов'язкове соціальне страхування від 14.01.98).

Статут - кодифікаційний акт, що регулює діяльність певних відомств, міністерств, організацій, ту чи іншу сферу управління (Статут автомобільного транспорту, Статут залізниць, Статут підприємства).

Положення - кодифікаційний акт, що визначає правовий статус, завдання і компетенцію державних органів і установ (Положення про службу в органах внутрішніх справ).

Правила - кодифікаційний акт, що визначає не правовий статус, а правовий порядок якогось виду діяльності (Правила дорожнього руху).

За обсягом розрізняють кодифікації:

- загальну;

- галузеву;

- міжгалузеву (комплексну);

- спеціальну (внутрішньогалузеву).

Загальна кодифікація припускає створення зведених кодифікованих актів для основних галузей законодавства. Загальним єдиним кодифікаційним актом конституційного права є Конституція.

Галузева кодифікація припускає об'єднання правових норм певної галузі права в суворо встановленому порядку (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс та ін.). Галузева кодифікація посідає провідне місце серед інших видів кодифікації, тому що розподіляє нормативний матеріал відповідно до предмета і методу правового регулювання (відповідає галузі права).

Міжгалузева (комплексна) кодифікація припускає об'єднання правових норм не відповідно до галузей права, а за принципом регулювання значної сукупності суспільних відносин у сфері державної діяльності, галузі господарства або соціально-культурного будівництва (Повітряний кодекс, Кодекс торгового мореплавства та ін.). Міжгалузева (комплексна) кодифікація є додатковим напрямком кодифікаційних робіт, які мають істотне значення.

Спеціальна (внутрішньогалузева) кодифікація припускає об'єднання правових норм конкретного інституту або підгалузі права певної галузі (Водний кодекс, Лісовий кодекс та ін.). Як і комплексна кодифікація, спеціальна (внутрішньогалузева) кодифікація є напрямком кодифікаційних робіт, що доповнюють галузеву кодифікацію [19, c. 442-445].

Робота з кодифікації законодавства є складною й відповідальною. Тут має місце не лише зовнішнє впорядкування нормативного матеріалу, його розташування у певному порядку, але й перегляд норм, що містяться в законах та інших нормативних актах, скасування застарілих і неефективних, виробка нових, надолуження прогалин, усунення дублювання, розбіжностей і суперечностей, їх узгодження. Кодифікації найчастіше піддаються норми, розраховані на тривалий проміжок часу. Більш динамічні сфери регулюються поточним законодавством.

Кодифікація сприяє посиленню стабільності законодавства. Кодекси, що розробляються, представляють собою нові законодавчі акти, які заміняють закони, що діяли раніше, і акти, що регулюють те саме коло суспільних відносин. При всій широкості кола норм, що містяться в кодексі, він характеризується цілісністю, внутрішньою єдністю і власною системою. Кодифікаційні акти покликані бути основою законодавчої діяльності. На відміну від інкорпорації кодифікація завжди має офіційний характер.

Інкорпорація - спосіб (форма) систематизації законодавства, який полягає у зовнішньому впорядкуванні (розташуванні в тому чи іншому порядку) вже наявних нормативних актів без зміни змісту норм права, які містяться в них.

Результатом інкорпорації є збірники, де нормативні акти розташовуються в хронологічному або алфавітному порядку, за предметною ознакою, з урахуванням юридичної чинності об'єднуваних актів тощо.

При інкорпорації нормативний акт опрацьовується: із нього викидаються положення, що втратили силу; включаються внесені до них зміни і доповнення; виключаються положення, що не містять норм права; викидаються відомості про осіб, які підписали нормативний акт.

Інкорпорація може бути:

- офіційною - здійснюється від імені компетентних державних органів (наприклад, «Відомості Верховної Ради України»);

- неофіційною - здійснюється видавництвами, науковими і навчальними закладами, практичними органами, окремими спеціалістами.

Позаяк в першому випадку збірники, що видаються, є офіційною формою опублікування і на них можна посилатися при розгляді юридичних питань, в другому вони мають лише довідково-інформаційний характер.

Таблиця 1

Найпоширеніші види інкорпорації

хронологічна	систематична
- спосіб (форма) систематизації, в який упорядкування нормативно-правових актів провадиться за часом їх опублікування і вступу в дію	- спосіб (форма) систематизації, в який упорядкування нормативно-правових актів провадиться за предметною ознакою: за галузями права, їх інститутами, сферами державної діяльності

Консолідація - спосіб (форма) систематизації, який полягає в об'єднанні кількох нормативно-правових актів, що діють в одній і тій самій сфері суспільних відносин, в єдиний нормативно-правовий акт, як правило, без зміни змісту. Інакше: консолідація виражається в підготовці і прийнятті укрупнених актів на основі об'єднання норм розрізнених актів, виданих з одного питання.

Вона використовується там, де відсутня можливість кодифікації; є уніфікацією нормативних актів; усуває їх численність; позбавляє їх надмірної роздробленості; сприяє об'єднанню загальних положень поточної правотворчості в родинні групи; є проміжною ланкою між поточною правотворчістю і кодифікацією [18, c.98-101].

Результатом консолідації нормативного матеріалу є видання Зводу законів. З історії законодавства відомий Звід законів Юстиніана. Є й вітчизняна практика їх створення: Збори місцевих законів західних губерній - в Україні XIX ст., Звід законів Російської Імперії в 16-ти томах, Звід законів СРСР. Консолідовані акти в Україні доцільно підготувати з питань податкової, пенсійної, приватизаційної політики держави (до структури консолідованого акта, як правило, входять окремі однопрофільні статті, глави, параграфи, розташовані у певній послідовності).

Останнім часом консолідовані збірники законів набули популярності в країнах Заходу: Звід законів США, Зібрання федерального права ФРН та ін.

Висновки

Отже, підсумовуючи все вище сказане можна сказати, що нормативно-правові акти стоять над усіма іншими юридичними актами. В їх нормативних приписах найбільш повно і концентровано втілюється всезагальна справедливість. Теорія правових актів є досить докладно розробленою юридичною наукою, зокрема означено їх систему та ієрархічну супідрядність, проведено їх поділ на такі види, як галузеві й міжгалузеві, загальні й спеціальні, матеріальні й процесуальні, постійні й тимчасові, звичайні й надзвичайні, локальні тощо.

Також потрібно сказати, що нормативно-правові акти можна класифікувати:

1) за юридичною силою - на закони-акти вищої юридичної сили, і підзаконні акти - акти, засновані на законах, що їм не суперечать;

2) за суб'єктами правотворчості - на нормативні акти, прийняті народом, главою держави, органами законодавчої, виконавчої влади, органами місцевого самоврядування і т. д.;

3) за обсягом і характером дії - на акти загальної дії, які охоплюють всю сукупність відносин певного виду на даній території; акти обмеженої дії (спеціальні), які поширюються на частину території або на певне коло осіб; акти виняткової дії (надзвичайної), регулятивні можливості яких реалізуються при наявності виняткових обставин (воєнних дій, стихійного лиха, тощо);Размещено на Allbest.ru

4) за галузевою належністю - на нормативні акти, які містять норми конституційного чи адміністративного, цивільного, кримінального, трудового, сімейного та інших галузей права;

5) за зовнішньою формою виразу - на закони, укази, постанови, рішення, розпорядження, накази тощо.

Систематизація нормативно-правових актів - це діяльність щодо впорядкування і вдосконалення змісту нормативно-правових актів, зведення їх у певну внутрішньо узгоджену систему.

Необхідність систематизації нормативно-правових актів обумовлена потребою забезпечення ефективного здійснення правотворчої і правозастосовної діяльності, зокрема встановлення й усунення дублювання, колізій і прогалин у чинних нормативно-правових актах, поліпшення інформаційного впливу права на правосвідомість його суб'єктів.

Існує декілька видів систематизації нормативно-правових актів: інкорпорація, кодифікація, консолідація і звід законів.

Види систематизації законодавства дуже тісно пов'язані між собою, і є «взаємно проникаючими», взаємодоповнюють один одного, а консолідація є з'єднувальною, перехідною ланкою між інкорпорацією та кодифікацією, вміщуючи у собі ознаки як одного так й іншого виду систематизації, які за своєю суттю однак досить відрізняються одна від одної.

Саме поняття видів систематизації законодавства - інкорпорації, консолідації та кодифікації - носить умовний характер. Вони є взаємопов'язаними, бо при проведенні тих чи інших систематизаційних робіт комплексно використовуються прийоми та правила всіх трьох видів і сутність цих процедур проявляється у домінуванні тих чи інших систематизаційних прийомів, відповідно до чого ці процедури носять назву інкорпораційних, консолідаційних або ж кодифікаційних. Правових актів досить багато, і їх потрібно відрізняти один від одного. Нормативно правовий акт впливає на всі сторони життя будь-якого суспільства. Завдяки йому регулюються багато соціально-економічних, політичних, трудових, сімейних і інших правовідносин.

Поняття нормативно-правовий акт як - джерело права охоплює усе велике різноманіття правових норм, що регулюють різноманітні і незліченні - соціальні зв'язки в суспільстві. Теоретикам права довелося чимало потрудитися, щоб класифікувати нормативно-правові акти, знайти чіткі критерії цієї класифікації, зробити її зручної для наукового і, головне, практичного вживання.

Список використаної літератури

1. Конституція України. К., 1996. Зі змінами і доповненнями від 8.12.2004.

2. Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади: Постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 // Зібрання постанов і розпоряджень Уряду України. 1993. № 1.

3. Положення про підготовку проектів постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України: Постанова Кабінету Міністрів України від 08.07.1993 // Зібрання постанов і розпоряджень Уряду України. 1993. № 12.

4. Указ Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10.06.1997 // Офіційний вісник України. 1997. № 22.

5. Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої: Указ Президента України від 03.10.1992 // БНАМіВ України. 1995. № 1; Офіційний вісник України. 1998.

6.Положення про порядок роботи з законопроектами та іншими документами, що вносяться Президентом на розгляд Верховної Ради України: Указ Президента України від 30.03.1995 // Офіційний вісник України. 1999. № 5.

7. Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності: Указ Президента України від 10.06.1997 // Офіційний вісник України. 1997. № 24.

8. Кухарук Т.В. Систематика и систематизация законодательства // Изв. вузов. Правоведение. С.-Петербург, 1993. N 5. С. 117-123.

9. Андрусяк Т. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Тарас Григорович Андрусяк; Фонд сприяння розвитку української правової думки та пропаганди державницьких традицій «Право для України». Львів: Фонд «Право для України», 1997. 198 с.

10. Богінич О.Л. Систематизація законодавства України: передумови здійснення та шляхи реалізації // Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1999. 123 c.

11. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник для вузів/ М-о освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого ; За ред. М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, О.В. Петришин. Х.: Право, 2002. 427 с.

12. Копейчиков В.В. Загальна теорія держави і права. К.: «Юрінком», 1998.

13. Котюк В.О. Теорія права. К., 1996.

14. Козловський А.А. Систематизація законодавства як гносеологічний процес // Право України. К., 2000. №2. С. 49-52

15. Рабинович П.М. Основи загальної теорії держави та права. К., 1994.

16. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. Харків: Консум, 2001.

17. Загальна теорія держави і права. Академічний курс у 2-х томах. Ред. М.Н. Марченко. Том 2. Теорія права. М.: Видавництво «Зеркало», 1998.

18. Лисенкова О. Законодавство України: необхідне нормативне визначення поняття // Право України. 1999. № 11.

19. Назаренко Є. Закон у системі нормативних актів України // Право України. 1995. № 12.

20. Панов М.І., Воронов М.П. До проекту закону України «Про нормативно-правові акти» // Академія правових наук України. Вісник. 1995. № 4.

21. Меленко С. Консолідація як вид систематизації нормативно-правових актів: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. Чернівці, 2002.

22. Стефанюк В.С. Систематизація законодавства та суди України // Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1999.

Размещено на Allbest.ru

...