Судово-почеркознавча експертиза

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Розвиток і сучасний стан судового почеркознавства

2. Поняття і наукові основи судового почеркознавства

3. Ідентифікаційні ознаки письма та їх класифікація

4. Характеристика основних методів дослідження почерку

5. Особливості авторознавчого дослідження

Список використаних джерел



1. Розвиток і сучасний стан судового почеркознавства

Потреба у судово-почеркознавчій експертизі і відповідно у судовому почеркознавстві виникла дуже давно. Згідно літературних джерел ще у Древньому Римі за часи імператора Юстиніана (V-VІ століття) дослідження почерку для судових цілей було відображено у законодавстві. У Росії вже у ХV сторіччі порівняння почерків використовувалося як засіб посвідчення дійсності документів. Природно, що не можна вести мову про судово-почеркознавчу експертизу як спеціальну галузь знань до того часу, як з'явилась криміналістика як наука. Це був час, коли експертизу почерку проводили некомпетентні, нерідко випадкові люди. Базуючись на досвіді та спостереженнях задачу встановлення виконавця за почерком намагалися вирішувати вчителі чистопису, художники, а іноді і просто грамотні люди.

Формування судового почеркознавства за кордоном пов'язане із іменами і працями таких криміналістів, як А. Бертільон, Е. Локар, С. Оттоленгі А. Осборн та інших. Багато з них були засновниками певних напрямків: А. Бертільон - прикмет описового, а Е. Локар - більш пізньої його гілки - графометрії. Обидва ці напрямки вплинули на розвиток судового почеркознавства у період його зародження.

У Росії одним із перших вчених, який серйозно займався проблемою почерку і який створив вчення про почерк був видний криміналіст Є.Ф. Буринський. Йому і належить назва цієї галузі знань - "судове почеркознавство”. Він перший пов'язав знання про почерк як об'єкт судової експертизи і даними природних наук. У своїх дослідженнях Є.Ф. Буринський спирався головним чином на положення медицини і особливо психіатрії, фізіології, анатомії, звертаючи увагу на лікарсько-діагностичне значення почерку. В роботах Є.Ф. Буринського були започатковані наукові засади судового почеркознавства й прогнозувався його подальший розвиток.

Багаторічний розвиток судового почеркознавства - це процес наукового дослідження закономірностей письма та почерку на базі різних галузей науки з метою розробки і удосконалення методики судово-почеркознавчої експертизи. Можна виділити такі етапи розвитку почеркознавства у післяреволюційний період (виключаючи останні 15-20 років):

- Накопичення знань і досвіду;

- Становлення теоретичних засад;

- Розгортання теоретичних і експериментальних досліджень, математизація знань, формування теорії судово-почеркознавчої ідентифікації.

1. Етап накопичення знань починається із 20-х років, коли з'являються перші роботи по криміналістиці і завершується у середині 30-х років минулого сторіччя із виходом у світ самостійних досліджень по судовому почеркознавству.

Криміналісти із самого початку намагалися розвіяти уявлення про судово-почеркознавчу експертизу як про щось легке і доступне майже кожній грамотній особі. С.М. Потапов вважав судово-почеркознавчу експертизу як найбільш трудомісткий і найменш доступний малодосвідченим працівникам розділ у галузі судової експертизи. У цей час з'являється перше визначення почерку, яке належить С.М. Потапову.

Він визначав почерк як систему звичних рухів, яка виражена у письмових знаках.

У цей період рівень теоретичних розробок і практичних рекомендацій був іще низький. Однак цей етап був періодом накопичення і концентрації зусиль для подальшого могутнього “кидка” в області розвитку вітчизняного судового почеркознавства.

2. Етап становлення теоретичних засад охоплює період із середини 30-х років до середини 50-х років минулого сторіччя. Він тісно пов'язаний із іменами видатних вітчизняних криміналістів - С.М. Потапова, А.І. Вінберга, Н.В. Терзієва, С.І. Тихенко та інших.

У цей період теоретичні положення відображали формування наукових засад судового почеркознавства і методики судово-почеркознавчої експертизи. Ці знання були принципово новими і відображали більш високий рівень розвитку цієї галузі знань. У цей період уперше були сформовані основні положення наукової теорії судово-почеркознавчої експертизи. Вони ґрунтувалися на даних передової вітчизняної науки - фізіології, психології тощо й являли собою цілісну систему знань про письмо й почерк як про об'єкти ідентифікаційного дослідження.

3. Етап подальшого розвитку теоретичних, експериментальних досліджень, математизація знань і формування теорії судово-почеркознавчої ідентифікації починається із середини 50-х і продовжується до початку 70-х років минулого століття.

Для цього етапу характерний бурхливий розвиток експериментальних розробок і теоретичних узагальнень. Експеримент стає основним методом наукового дослідження. Інтеграція знань, отриманих у результаті експериментальних досліджень, дозволила у цей період вперше сформулювати природно-наукові засади судового почеркознавства (механізм письма - рухова анатомія та біомеханіка тощо).

Для цього періоду характерний початок математизації знань та інтенсивне проникнення у дослідження почерку математичних методів. Математизація знань умовно проходила по трьох напрямках: статистичному, вимірювально-статистичному і кібернетичному.

У сучасний період судове почеркознавство представляє собою високорозвинену предметну галузь теорії судової експертизи і галузь криміналістики. Характерним є подальший активний розвиток теоретичних засад судового почеркознавства, експериментальних розробок, узагальнень практики, удосконалення існуючих методик і створення нових, більш ефективних методів експертного дослідження почерку.

Розвиток теоретичних засад судового почеркознавства ознаменувався:

1) розробкою основних положень вчення про процес експертного дослідження як про компонент предмета судового почеркознавства. Як приклад цього є створення комплексних методик вирішення судово-почеркознавчих задач, розробка теоретичних проблем оцінки ознак почерку тощо;

2) створенням понятійного апарату у галузі теорії і практики судово-почеркознавчої експертизи (словники основних термінів);

3) формулюванням засад математичного моделювання і початком автоматизації у галузі судово-почеркознавчої експертизи. Розробляється теорія і практика математичного моделювання, створюються програми, експертні системи тощо;

4) розробкою основних положень теорії і методики судово-почеркознавчої діагностики (розроблені А.А. Купріянової класифікація “збиваючих” факторів і система діагностичних ознак).

Основним напрямком розвитку судового почеркознавства у сучасний період є діяльнісний підхід та дослідження структури вирішення ідентифікаційних задач з метою оптимізації методики експертизи. Важливе місце займають дослідження закономірностей процесу вирішення експертних задач. Якщо раніше наукові розробки були направлені безпосередньо на об'єкт, тобто на почерк, і методи експертного дослідження засновувались на знаннях почеркових закономірностей, то тепер увагу криміналістів привертає “внутрішня” суб'єктивна сторона експертної діяльності.

Об'єктом дослідження стає сама діяльність експерта. Такі дослідження допомагають оптимізувати роботу експерта почеркознавця. Багато років діяльність експерта почеркознавця вважалася найменш формалізованою, все більше залежною від досвіду експерта, його професійних знань, тобто носила чисто суб'єктивний характер. Вивчення процесу експертного дослідження, розкриття його закономірностей, об'єктивізація суб'єктивних методів дослідження дозволили зробити надбанням всіх експертів почеркознавців професійний досвід і на цій основі удосконалити методику експертизи.

На підставі проведених досліджень:

- була розкрита суть судово-почеркознавчого дослідження як процесу вирішення професійної задачі, яка відноситься до класу розумових;

- вдалося розробити методику більш ефективного поетапного навчання експерта почеркознавця за його спеціальністю “Дослідження почерку й підписів”.

Багато судово-почеркознавчих задач типізовано, але їх вирішення у найближчий час не вдасться перетворити у повний алгоритм. Поза об'єктивізацією залишаться інтуїція, уява, особистий професійний досвід та інші суб'єктивні фактори, які не піддаються формалізації.

Можливий шлях актуалізації таких схованих експертних знань - це використання методів експертних оцінок, суть яких полягає у тому, що група кваліфікованих спеціалістів, аналізуючи якусь проблему, висловлює свої судження, і отримана узагальнена думка використовується для прийняття оптимального рішення.

Досвід використання експертних оцінок у судово-почеркознавчій експертизі вже є. Це насамперед вирішення складних задач в умовах дефіциту вихідної інформації,схожі почерки, різноманіття незвичних умов виконання рукопису тощо.

Наступний напрямок розвитку - це формулювання теоретичних і методичних засад судово-почеркознавчої діагностики. Діагностичні дослідження в судовому почеркознавстві зараз виділені у самостійний напрямок.

На сучасному етапі розроблені основні положення судово-почеркознавчої діагностики, їх суть і місце у системі задач судово-почеркознавчої експертизи. Зараз можливість вирішення судово-почеркознавчих діагностичних задач експериментально доказана на цілому ряді почеркових об'єктів. Це і рукописні тексти великого і середнього об'єму при високому ступені виробленості, підписи.

Найбільш перспективні розробки пішли шляхом використання ймовірнісного статистичного підходу та експериментального створення кількісних діагностичних методів (встановлення факту навмисної зміни почерку скорописним способом, дослідження підписів у стані алкогольного сп'яніння тощо). А.А. Куприяновою виділені симптом комплекси ознак, які характерні для різних груп “збиваючих” факторів.

Одним із перспективних напрямків досліджень є математичне моделювання, яке лежить у основі розробки методів вирішення діагностичних задач.

Третій напрямок досліджень - розвиток експериментальних розробок почеркових закономірностей і математичного моделювання з метою вирішення експертних задач. Такі розробки набувають нових рис. Із проникненням у судове почеркознавство математизації знань експеримент все тісніше стуляється із моделюванням. Основна увага у цих розробках приділяється мало об'ємним почерковим об'єктам, які виконані у звичних і незвичних умовах. На даний час вже є окремі розробки, зокрема, при дослідженні підписів, що виконані у незвичних умовах (у стані алкогольного сп'яніння).

Четвертий напрямок - це використання у судово-почеркознавчих дослідженнях інструментальних засобів та їх автоматизація. У найбільшій мірі їх застосування направлене на виявлення динамічних властивостей почерку (координація, темп, ритм рухів, а також натиск). У розкритті закономірностей їх прояву криміналісти бачать джерело цінної інформації, яка корисна при дослідженні почеркових реалізацій, особливо мало об'ємних - підписів і коротких записів. Скануючи мікроскопи і різні щупові голки, які застосовуються для вимірювання ступеню гладкості поверхні, непридатні для таких досліджень.

Розвиток електронно-обчислювальної техніки дав імпульс дослідженням динамічних властивостей почерку. Для дослідження натискних характеристик розроблений метод фотографування у полі струмів високої частоти (Казахский НДІСЕ), У Всесоюзному НДІСЕ - для визначення ступеня натиску використовується “Денситрон”, яки дозволяє розрізняти натиск за кольорами (7 відтінків), у Київському НДІСЕ розроблена програма дослідження натиску за чотирма кольоровими відтінками.

Зараз найбільш актуальною є розробка автоматизованої системи дослідження коротких почеркових об'єктів. Така система дозволить уводити у ЕОМ та аналізувати за обраними алгоритмами розпізнавання образів всю інформацію про почерковий об'єкт як структурно-геометричну, так і таку що міститься у розподілі барвника і ширині штриха.

Автоматизовані системи виконують двояку функцію: з одного боку допомагають отримати інформацію про об'єкт, яка недоступна іншим шляхом, з другого - звільняють експерта від стомлюючої нетворчої роботи, зводячи до мінімуму можливість суб'єктивних помилок.

2. Поняття і наукові основи судового почеркознавства

Судове почеркознавство - це окрема теорія науки криміналістики, яка вивчає письмо як джерело інформації, що стосується його автора, та інші фактори, які цікавлять попереднє слідство та суд. Наукові основи судового почеркознавства складають:

- психофізіологічне вчення академіка І.П. Павлова про вищу нервову діяльність людини та її динамічний стереотип;

- вчення про навики письма, їх стійкість та відносну незмінність;

- вчення про індивідуальність письма, яка відображена у сукупності ознак письма, що фіксуються на матеріальних носіях.

Судове почеркознавство оперує низкою понять: «письмо», «почерк», «навик», «ознака». Письмо - один із способів матеріальної фіксації думок і мови людини. Розрізняють писемну та усну мову. Відмінність писемної від інших способів фіксації мови полягає в тому, що зміст мови відображається у вигляді літер, символів, знаків. У письмі визначені дві грані: змістовна - писемна мова та графічна - почерк. Писемна мова - це зміст документа, виконаний язиковими засобами, почерк - система автоматизованих рухів, які використовуються для виконання письмових знаків. Основу письма складає навик, тобто рух (дія), який характеризується високим ступенем засвоєння та відсутністю елементної свідомої регуляції. Навик письма формується під впливом мовного середовища, навчання та виробничої письмової діяльності, фізичних і психологічних особливостей, а також людини. Для формування навику потрібне свідоме, цілеспрямоване зусилля вибору лексичних засобів, із дотриманням граматичних та стилістичних норм і правил виконання письмових знаків.

Розрізняють навики почуттєві, інтелектуальні та рухові (що лежать в основі формування ознак письма).

У результаті тривалого тренування навики письма стають автоматичними, тобто при виконанні письмового документа увага людини зосереджується не на графічному виконанні, а на змістовності тексту. Автоматичність навику письма обумовлена діяльністю вищої нервової системи людини. Зазначені посилки складають основу індивідуального та постійного навиків письма. Динамічний стереотип - це розроблене І.П. Павловим психофізіологічне вчення стосовно формування навиків. Павлов довів, що сформований навик письма становить «кістяк», тобто майже ніколи не змінюється, закріпившись у вищій нервовій системі у вигляді динамічного стереотипу. Саме це вчення про динамічний стереотип навиків письма покладено до основи криміналістичної ідентифікації людини за почерком.

Письмо - це засіб фіксування думки людини за допомогою системи спеціально створених умовних знаків - алфавітів (абеток). Системи письма (літерні, клиноподібні, ієрогліфічні тощо) забезпечують спілкування людей, обмін інформацією, дозволяють кожній особі набувати нові знання. До особливостей літерного письма належить просте опанування ним та зв'язок його з фонетикою мови, що дозволяє при дослідженні вирішити багато питань, які пов'язані зі станом особи в момент мовного спілкування чи висловлення, зафіксованого на магнітних носіях.

Письмо - це засіб фіксації та передачі думки за допомогою письмових знаків, літер, графічних символів. У цьому плані письмо є засобом фіксації слідів пам'яті (суб'єктивних образів, знань, суджень і думок). Відповідно, письмо як засіб відображення і закріплення думок є проявом динамічних властивостей. Письмо має дві грані - змістовну (семантичну), яка називається письмовою мовою, і графічну (технічну), тобто графіку виконання літер, знаків, символів - почерк.

Письмова мова - це змістовне значення написаного на матеріальному носії (папір, дерево) мовними засобами, які використовуються для його відображення (літерне, цифрове, символьне письмо).

Почерк - це технічний бік письма, зафіксована в рукопису система звичайних рухів, в основі формування якої лежить письмово-руховий навик (Л.А. Вінберг). Почерк - система рухів при виконанні письмових знаків (А.Ф. Савкін). Почерк - це зорово-руховий образ графічної техніки письма, який реалізується за допомогою системи рухів у рукопису (І.Ф. Крилов).

Почерк - це система рухів, які використовуються при виконанні знаків, літер. Почерк - індивідуальна і динамічно стійка програма графічної техніки письма, в основі якої лежить зорово-руховий образ виконувача рукопису, що реалізується за допомогою системи рухів (за Р.С. Бєлкіним). Відповідним чином, почерк відбиває графічну грань письма і є його динамічною функцією. Письмова мова відображає інтелектуальну функцію письма.

Так, письмова мова - це відображення інтелектуальних навиків людини, а почерк - відображення рухових властивостей - навиків. Сформовані інтелектуальні навики (письмова мова) і графічні (почерк) є засобами відображення динамічних властивостей людини у зовнішньому середовищі. Дійсно, основу навиків письма складає вчення І.П. Павлова про динамічний стереотип, і, виходячи з цього, навики письмової мови і почерку мають такі самі властивості, що і в психології і фізіології вищої нервової діяльності - динамічність, стійкість, автоматичність (автоматизованість), варіативність.

Навики письмової мови і почерку характеризуються ідентифікаційними ознаками, які використовуються для ототожнення особи, яка писала, і встановлення деяких особистих властивостей людини.

Ознаки письмової мови - це відображення в письмі інтелектуальних навиків людини. Іноді їх поділяють на загальні та часткові. До загальних належать лексико-фразеологічні, стилістичні, синтаксичні, орфографічні, пунктуаційні, а до часткових - стійкі порушення мови, використання окремих мовних засобів (за Р.С. Бєлкіним). І.Ф. Крилов до загальних ознак письмової мови відносить: рівень володіння письмовою мовою, грамотність, лексику, обсяг лексикону, особливості використання мовних засобів, а до часткових - розділові знаки, орфографію, використання професіоналізмі, крилатих виразів, жаргонів тощо.

Багато авторів загальні і часткові ознаки об'єднують (М.П. Яблоков, Л.Е. Ароцкер, І.Ф. Пантелєєв), виділяючи при цьому три групи ознак: граматичні, лексичні, стилістичні.

Граматичні ознаки (або рівень грамотності) - це особливості дотримання або порушення мовних норм. Засвоєння граматичної будови мови відбувається в процесі навчання, накопичення життєвого досвіду і вивчення правил орфографії, синтаксису і пунктуації. Тому характерні помилки, неправильне вживання розділових знаків, змінення порядку слів у реченнях нерідко набуває форми сталого навику, що добре позначається на письмі. Лексичні ознаки характеризують навики використання мовних засобів і способи їхнього вживання для висловлення думок. До мовних засобів належать лексика або словниковий запас, тобто сукупність слів, якими володіє особа, яка пише, при передачі своїх думок. Словниковий запас може бути великий і малий (що свідчить про бідність мови). Словниковий запас говорить про ерудицію, начитаність людини. Особливостями лексики є вживання професійних термінів, виразів, жаргону. Щодо архаїзмів - застарілих слів або зворотів, то їх вживають здебільшого старі люди або ж з іронією. Фразеологічні ознаки лексики - це стале поєднання слів, що означає єдине поняття, наприклад, «закон набуває сили», «багато галасу даремно», «катюзі по заслузі» тощо, які характерні для певного середовища, професії. Образно виражальні засоби мови належить сприймати як вживання в переносному значенні речень, зворотів, слів (метафори, гіперболи, іронія, порівняння), а також стилістичних фігур (риторичні запитання, антитези, градації та інші мовні прийоми). Ступінь володіння образно-виражальними засобами дозволяє судити про професіональну належність особи, яка писала, до певної групи.

Стилістичні ознаки свідчать про манеру викладення думки, що зафіксована в побудові речень, їх довжині, будові тексту в цілому. Стиль відображає особливості використання мовних засобів у відповідності до функціонального призначення мови. Розпізнають такі основні стилі: науковий, публіцистичний, офіційно-діловий, літературно-художній, жаргонний, розмовний тощо.

За ознаками письмової мови можна встановити стать, вік, національність, місце проживання, професії та інші характерні ознаки особи. Вони відіграють значну роль при складанні розшукових орієнтирів для розшуку злочинця, до того ж використовуються для ідентифікації.

Письмова мова та її ознаки є об'єктом авторознавчого дослідження під час авторознавчої експертизи для встановлення автора, тобто особи, думки якої передані в письмі. Автора тексту слід відрізняти від виконавця. Автор відображає в письмі інтелектуальні навики, а виконавець - рухові. Звідси, автора можна встановити як за ознаками письмової мови, так і за ознаками почерку, а виконавця - тільки за ознаками почерку.

Ознаки почерку. Ознака в криміналістичному розумінні - це зовнішня враженість внутрішніх якостей об'єкта. Оскільки почерк - це система рухових навиків, що використовуються при графічному відображенні думок (слідів пам'яті) на матеріальному носії, остільки ознаку почерку допустимо інтерпретувати як матеріальне відображення особливостей рухових навиків у рукописі. Ознака почерку - це графіка письма. Існують загальні та часткові ознаки почерку. Загальні ознаки характеризують почерк у цілому:

1. Виробленість - технічна пристосованість до швидкого письма. За виробленістю почерк може бути виробленим, мало виробленим і невиробленим. У виробленому почерку, з одного боку, спостерігається варіативність виконання літер, слів, а з іншого - сталість рухів при високому ступені автоматизації;

2. Тип почерку характеризує загальну будову. Він буває простим (близьким до «навчального»), спрощеним і вигадливим. Спрощені почерки, як правило, характеризуються швидким темпом і малою розбірністю (почерк лікарів). Для вигадливого почерку є характерним ускладнене виконання літер, частіше присутність надрядкових і підрядкових різних графічних елементів, розчерків у кінці слів;

3. Загальні напрями почерку представляють спрямування руху приладу, що пише, ліво або право окружного. Іноді зустрічається кутастість у рухах і в цьому разі почерк називають кутастим;

4. Розмір почерку характеризує його висоту: дрібний (до 2 мм.), середній (2-5 мм.), великий (5 мм. і більше);

5. Нахил почерку існує право, ліво нахилений і прямий. Право-нахилений почерк російських прописів має нахил 70°;

6. Розгін почерку характеризує співвідношення між висотою літер та їхньою шириною. Якщо ширина більше висоти, то почерк має великий розгін, його називають розмашистим, при однаковій висоті і ширині - почерк середнього розгону, якщо висота більша ширини, то почерк має малий розгін і називається стиснутим, убористим;

7. Ступінь зв'язаності почерку характеризує кількість знаків (літер), що виконуються без відриву пера (пишучого приладу) від паперу, тобто кількістю зв'язаних літер. Почерк за ступенем зв'язаності буває відривним (кожна буква виконана окремо). Якщо зв'язано 2-3 літери, то почерк середньої зв'язаності. При з'єднанні більше трьох літер почерк вважають зв'язаним.

Часткові ознаки почерку у спеціальній літературі визначають як особливості виконання окремих письмових знаків з точки зору відхилення їх від типових російських прописів, з яких починається оволодівання технікою письма в школі. Часткові ознаки почерку представляють матеріалізований прояв рухомих навиків, графічне відображення на письмі. Письмовий знак - літера переважно виконується кількома рухами, які є її конструктивними елементами. Поєднані в одне ціле елементи утворюють літери і знаки. Конструктивні елементи письмових знаків: штрихи (прямі і непрямі), овали, півовали, петлі. Для описання почерку літера досліджується як ціле і по окремих елементах. Передусім у літері виділяється кількість елементів, тобто рухів, якими вона виконана. При цьому в конструкції літери розпізнають: центральну частину (власне літеру), надрядкову і підрядкову, а в елементах - початок і закінчення рухів, форму елемента - пряма, хвиляста, півовал, овал, петля, форму і направлення руху в елементі, спосіб їх з'єднання і відносне розташування.

Всю багаторазовість рухів, що відображають навики конкретної особи, у спеціальній літературі класифікують неоднаково. Так, І.Ф. Пантелєєв розрізняє чотири групи часткових ознак:

1) направлення рухів;

2) зв'язаність письмових знаків;

3) співвідношення письмових знаків та їх елементів;

4) розташування точок початку і закінчення рухів.

Представник Санкт-Петербурзької школи Д.У. Бабаєва запропонувала шість класифікаційних груп:

1) форма руху;

2) напрямок рухів;

3) протяжність рухів;

4) ступінь зв'язаності руху;

5) кількість рухів;

6) послідовність рухів.

Зрештою, остання класифікація М.П. Яблокова, який поділяє концепцію В.Ф. Орлової, має сім груп часткових ознак. Порівняння їх з названими вище свідчить, що всі вони відрізняються тільки за обсягом груп. Тому далі розглядатиметься більш детальна класифікація В.Ф. Орлової - М.П. Яблокова, якою користуються в більшості експертних закладів при проведенні почеркознавчих експертиз.

Класифікація складається з таких груп часткових ознак:

1. Форма руху характеризує письмовий знак в цілому і окремо кожний його елемент. Розпізнають спрощену і ускладнену форми руху при виконанні окремих літер, а при виконанні елементів - петлясту, кутасту, хвилясту;

2. Напрямок руху пишучого приладу може бути право (за стрілкою годинника) і ліво окружним (проти стрілки годинника), привідним і відвідним. Точка початку привідного руху знаходиться зверху, а відвідного - знизу. Відвідний рух, як правило, є початком наступного елемента і таким чином з'єднанням з початком наступного елемента;

3. Тривалість руху - це характеристика розмірності руху при виконанні надрядкових і підрядкових елементів, а іноді і знаку в цілому. Тривалість руху не можна вимірювати лінійкою, вона оцінюється «на око» відносно величини основної частини знаку;

4. Кількість рухів характеризує наявність у літері чи елементі зменшення або збільшення руху, що не відповідає конструкції письмового знаку. Так, у літері «г» зменшення довжини початкового штриха, а у літері «т» - заключного. У літерах «б» та «д» - збільшення рухів, що у конструкції необов'язкові, зайві, збільшена тривалість руху при виконанні овалів та півовалів;

5. Безперервність рухів як часткова ознака характеризує спосіб з'єднання елементів у письмовому знаку, вона залежить від частості відриву пишучого приладу від паперу. Існує злите з'єднання елементів. Якщо закінчення попереднього елемента переходить у початок наступного, то таке з'єднання називають злитим. Якщо після закінчення рухів (заключного штриха), утворюється перерва у русі для початку наступного елемента, то в штриху утворюється перерва. Таке з'єднання називають інтервальним (за З.Е. Шимановою);

6. Послідовність рухів як часткова ознака має значення тоді, коли в стандартній конструкції знаку визначена послідовність рухів. У разі порушення такої послідовності виконання утворюється ознака, найчастіше як наслідок спрощеного виконання букви, наприклад, «т», «ж», «н»;

7. Відносне розміщення рухів характеризують співвідношення точок початку і закінчення рухів. Відносне розміщення точок початку і закінчення руху може бути: верхнє, середнє і нижнє. Певне значення мають точки перетинання елементів у письмових знаках, їх розміщення в конструкції знаку носить стійкий характер.

Поряд із загальними та окремими ознаками почерку деякі автори відзначають ознаки маскування почерку та інші зміни.

Маскування почерку - це виконання системного тексту зі спотворюванням загальних та індивідуальних ознак почерку. Найчастіше зміні піддаються загальні ознаки - нахил, розмір, зв'язаність. Окремі ознаки важко піддаються зміні (наприклад, виконання документа право окружним рухом практично не вдається).

Імітація - виконання писемного тексту з копіюванням та можливим дотриманням загальних і окремих ознак оригіналу почерку особи. Однак за умови такого способу підробки втрачається темп письма і текст стає більш схожим на намальований.

Стилізоване письмо - виконання тексту друкованими літерами. До ознак змінювання належить також написання тексту лівою рукою.

3. Ідентифікаційні ознаки письма та їх класифікація

Ідентифікаційна ознака письма - це особливість письмово-рухових навиків, що відображені в рукопису. Ідентифікаційні ознаки поділяють на ознаки письмової мови та ознаки почерку. Для ідентифікації людини необхідно спочатку визначити ознаки письмової мови і почерку, а потім сформувати їх комплекс, який оцінити як неповторний. Лише це дає підстави зробити висновок стосовно тотожності виконавця тексту. Ідентифікаційні ознаки за ступенем відображення рухових навиків поділяють на загальні та окремі. Загальні характеризують об'єкт, що досліджується, в цілому, наприклад, письмову мову або почерк. Вони дозволяють поділити об'єкти за класами, видами, групами, тобто визначити групову належність. Окремі ознаки - це індивідуальні особливості, властивості окремого об'єкта. Окремі ознаки у сукупності із загальними утворюють ідентифікаційне поле, характерне для конкретного об'єкта.

Ознаки писемної мови - це письмово-мовні навики, які поділяються на граматичні, лексичні та стилістичні.

Граматичні ознаки - це ступінь володіння правилами нормованого ладу мови. Вони виявляються в порушенні правил орфографії, пунктуації, синтаксису, граматичного ладу мови.

Лексичні ознаки - це ступінь володіння сукупністю мовних засобів для вираження думок на папері. До цих засобів відносять фразеологію, тобто стійке поєднання слів, зворотів, виражальних засобів - метафор, гіпербол, алегорій. Виражальні засоби посилюють дію мови, створюють образ люди­ни, події, що запам'ятовуються. Вони дозволяють робити висновок щодо загального розвитку та ступеня грамотності людини, про її навики володіння мовними засобами під час письма, і за цими ознаками робити висновок про належність автора до будь-якої професії.

Стилістичні ознаки характеризують манеру викладання ав­тором своїх думок, побудови речень у тексті в цілому, викори­стання різних мовних стилів - наукового, публіцистичного, офіційно-документального, канцелярського, виробничо-техніч­ного, художнього, епістолярного, побутового.

Граматичні, лексичні та стилістичні ознаки письмової мови складають загальні ознаки письма. Окремими ознаками можуть бути стійки граматичні, стилістичні особливості письмової мови, які постійно повторюються у великому обсязі матеріалу і слугують основою для встановлення автора.

До топографічних ознак письма відносяться форма і розмір полів, відступів, розташування рядків, наявність нових, перено­си слів, розташування вставок у пропущених словах, нумера­ція сторінок тощо.

Топографічні ознаки відносяться до загальних ознак письма. Вони відображені в рукописних і друкарських текстах. Цим вони відрізняються від ознак усної та письмової мови, які можуть і не мати графічної форми.

Ознаки почерку поділяють на загальні й окремі. Загальні ознаки характеризують у цілому. До них відносять:

- виробленість почерку - здатність до швидкого, біглого письма. За цією ознакою почерк поділяється на високий, середній та низький;

- загальний тип почерку характеризується його побудовою учнівський, вигадливий, ускладнений, стилізований;

- загальний напрям рухів. Більшість українських почерків мають ліво рух (за годинниковою стрілкою), право окружні рухи зустрічаються рідко, головним чином у підрядкових петлях;

- розмір - висота рядкових елементів літер. Крупний почерк - висота літер складає 5 мм. і більше, середній - від 2 до 5 мм., дрібний - менше 2 мм.;

- нахил почерку - буває прямий, правий, лівий;

- розгін - відношення двох штрихової букви до її ширини. За розгоном почерк поділяють на розмашистий, середній, стислий;

- ступінь зв'язності - це кількість букв, що виконуються без відриву знаряддя письма від паперу. За зв'язністю почерк поділяють на високий - зв'язність більше 5 букв, середній - до 5 букв, низький (відривний) - 2 букви.

До окремих ознак почерку відносять індивідуальні особливості виконання окремих письмових знаків з точки зору відхилення їх від типових прописів та загальних характеристик почерку:

- спрямування руху в ході виконання літер;

- зв'язність знаків, штрихів;

- співвідношення елементів у письмових знаках за висотою і розташуванням;

- розташування точок початку та закінчення штрихів у письмових знаках і літерах;

- форма траєкторії рухів під час виконання письмових знаків;

- протяжність рухів;

- спосіб початку та закінчення руху;

- кількість рухів;

- послідовність рухів;

- складність рухів.

Окремі ознаки почерку мають важливе ідентифікаційне значення, оскільки відрізняються своєрідністю та стійкістю.

4. Характеристика основних методів дослідження почерку

Почеркознавча експертиза найбільш поширена, вона призначається як у кримінальних, так і в цивільних справах, і вирішує такі завдання:

- ідентифікаційні, які пов'язані зі встановленням конкретного виконавця тексту, підпису, цифрового запису;

- класифікаційні, які пов'язані зі встановленням за почерком деяких якостей чи ознак особи, характерних для певних груп населення (наприклад, стать, вік, рідна мова, професія);

- діагностичні, які пов'язані з розпізнаванням часу та умов виконання конкретного рукопису (документа), а також із визначенням емоційного стану виконавця.

За допомогою діагностичного дослідження експерт вирішує питання:

- придатності графічного матеріалу для ідентифікаційного дослідження;

- виконання тексту зі зміною ознак підпису, з копіюванням, і за яких обставин;

- виконання рукопису одночасно двома особами, в незвичному хворобливому стані, а також скільки часу минуло після виконання рукопису.

Для почеркознавчої експертизи необхідно:

- на вирішення ідентифікаційних завдань - рукописи, документи, що досліджуються, чи спірні, вільні та експериментальні зразки почерку;

- на вирішення класифікаційних і діагностичних завдань - тільки рукописи, що досліджуються.

Вільними зразками є рукописи, виконані (складені, написані, видрукувані на друкарській машинці) підозрюваним власноручно та самостійно поза зв'язком із подією, що розслідується. Вільні зразки почерку слідчий відбирає шляхом виїмки, обшуку, огляду. Вилучені зразки необхідно оглянути, встановити безсумнівність їх походження від підозрюваного. Вільні та експериментальні зразки слідчий засвідчує.

Експериментальними називають зразки, одержані слідчим у ході розслідування в кримінальній справі. Слідчий відбирає їх згідно із ст. 199 КПК України. Для цього він викликає підозрюваного, обвинуваченого та пропонує йому дати зразки почерку за визначеною методикою, яку вибирає слідчий (наприклад, вибір тексту для письма, письмового приладдя тощо). Одержані зразки слідчий засвідчує та упаковує.

Почеркознавче дослідження підписів потребує таких порівняльних зразків:

- вільні зразки підписів - до 10 примірників;

- вільні зразки почерку особи, що перевіряється;

- експериментальні зразки почерку особи, що перевіряється, у вигляді написання прізвища особи, підпис якої досліджується - в кількості не менше 10-20 примірників. Зразки засвідчуються слідчим.

Зразки, які слідчий відбирає на порівняльне дослідження, повинні відповідати обумовленим вимогам:

1) самостійність виконання, тобто текст має бути написаний, видрукуваний виключно підозрюваним, обвинуваченим;

2) достатня кількість зразків для виявлення і формування комплексу ознак, які характеризуються неповторністю та індивідуальністю;

3) вільні зразки мають бути написані підозрюваним, обвинуваченим у період, найближчий до часу виконання документа, що досліджується. Розрив у часі виконання документа, що досліджується, і зразка повинен бути мінімальним, якщо особа, яку ідентифікують, знаходиться у стадії формування почерку (учень, студент);

4) тематика тексту зразків для дослідження почерку практичного значення не має. Тому бажано, щоб зразки за змістом були різноманітними.

Дослідження стилізованого письма потребує подібних зразків, написаних друкованими літерами, знаками, символами. За змістом деякі зразки повинні повторювати зміст тексту, що досліджується, особливо коли останній має обмежене графічне зображення.

Питання, які вирішує почеркознавча експертиза, поділяються за трьома групами: ідентифікаційні, класифікаційні та діагностичні.

Ідентифікаційні: ким із числа конкретних осіб виконаний текст, підпис, цифровий запис;виконаний текст та підпис однією особою чи ні?

Класифікаційні: особою якої статі виконаний текст, вік виконавця, соціально-демографічна характеристика автора.

Методика почеркознавчого дослідження письма складається з чотирьох стадій:

- попереднє дослідження - огляд матеріалу, що надійшов на експертизу, фіксація його цілісності, визначення характеру пакування, наявності засвідчених підписів;

- роздільне дослідження - визначення кількості зразків, що порівнюються, виділення загальних та індивідуальних ознак в тексті, що досліджується, та зразках, визначення частості їх повторів (стійкості);

- розроблення ознак тексту документа, що досліджується, та зразків почерку на окремих аркушах (для цього складають таблицю, в першій колонці якої пишуть літеру (знак), у другій колонці показують цю ж літеру з тими особливостями виконання, які властиві почерку, що представлений на зразках);

- порівнювальне дослідження - порівняння розробок ознак почерків, що досліджувались, виділення збіжних та розрізняльних ознак. Математичними методами підраховують ступінь надійності ознак, що збігаються, і формують ідентифікаційний комплекс, оцінюють його як неповторний, враховуючи розрізняльні ознаки.

Оцінка результатів порівнювального дослідження та формулювання висновків експерта. На цій стадії виявлений та сформований комплекс подібних та розрізняльних ознак зважується й оцінюється з позиції їх індивідуальності та значущості для встановлення тотожності виконавця тексту. На цій оцінці базуються відповіді на питання, що поставлені слідчим.

Експертиза допомагає встановити автора - складача документа. Автор і виконавець можуть бути різними особами, тобто документ написано під диктовку або просто переписано, передруковано на друкарській машинці. Виконавця тексту встановлюють за ознаками почерку. Тому для дослідження необхідний зразок почерку - графічне зображення письма. Для встановлення ж саме автора зразок почерку необов'язковий. Автор встановлюється шляхом дослідження ознак письмової мови - стилістичних, лексичних та граматичних - які можуть бути як у рукописному тексті, так і в друкованому або переписаній копії.

Об'єктами авторознавчої експертизи є як рукописні, так і друкарські тексти, копії текстів, одержані друкарським способом. Питання, що вирішуються експертизою:

- визначення автора документа;

- встановлення фактів не ідентифікаційного та діагностичного характеру.

Методика експертного авторознавчого дослідження заснована на аналізі ознак письмової мови, які відображені в документі, що досліджується. У методиці в комплексі використовуються лінгвістичні, психологічні, психолінгвістичні наукові методи, що дозволяє встановити автора та виконавця, належність кількох документів одному автору, факт нервово-психічного захворювання автора, рівень його грамотності й володіння навиками мови, стать, вік, професію, незвичний стан автора, тобто скласти соціолінгвістичний портрет автора.

5. Особливості авторознавчого дослідження

Новим напрямом розвитку криміналістичної техніки є судове авторознавство, яке базується на наукових засадах щодо встановлення автора тексту за допомогою даних лінгвістики (фразеології, граматики та ін.). Такі дослідження проводяться на підставі призначення авторознавчої експертизи.

Експертиза - це різновид криміналістичної експертизи, під час якої досліджується текст документів (рукописних, друкарських, поліграфічних та ін.) для встановлення його автора. При цьому вирішуються питання ідентифікаційного та діагностичного характеру. Основним завданням авторознавчої експертизи є ідентифікація автора тексту. Даною експертизою можуть також встановлюватися (найчастіше в імовірній формі) деякі соціально біографічні риси автора тексту (його рідна мова, рівень освіти, володіння науковим, діловим або іншим функціональним стилем мови).

Типовими питаннями, що вирішує авторознавча експертиза, є такі: чи є певна особа автором даного тексту, чи є певна особа автором декількох різних текстів, чи є у тексті ознаки, які свідчать про соціально-біографічні риси його автора і які саме. Вирішення питань, поставлених перед авторознавчою експертизою, можливе, як правило, лише за наявності відносно великого тексту (не менш ніж 500 слів).

Методами авторознавчого дослідження є:

1) лінгвістичні; судовий почеркознавство криміналістика

2) психолінгвістичні;

3) соціолінгвістичні;

4) логіко-психологічні;

5) математичні та ін.

Об'єктами дослідження є письмова мова та мовні навички (загальні - лексико-фразеологічні, синтаксичні, стилістичні, орфографічні, пунктуаційні, а також окремі - використання певних мовних засобів, мовні помилки тощо).

При підготовці матеріалів для проведення авторознавчої експертизи слідчий (суддя) повинен зібрати вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки. Вільні зразки повинні відповідати досліджуваному тексту за мовою, а також, по можливості, за часом виконання, характером документа, іншими суттєвими обставинами, які могли вплинути на формування ознак письмової мови. Вільні зразки повинні надаватись не менш ніж як на 25 аркушах. Умовно-вільні зразки надаються як доповнення до вільних, особливо якщо останні не вдалося зібрати в достатньому обсязі. Експериментальні зразки повинні бути виконані мовою документа, що досліджується. Спочатку особі, яка ідентифікується, пропонують написати текст на вільно обрану нею тему, але аналогічну досліджуваному за своїм функціональним призначенням (скарга, особистий чи службовий лист тощо).

Після цього відбираються зразки, аналогічні досліджуваному не тільки за своїм функціональним призначенням, а й за темою. Мінімальний оберіг кожного зразка - 500 слів. Якщо текст зразка виявився меншим, ніж мінімальний, слід відібрати зразки на інші вільні теми. Бажаний загальний обсяг експериментальних зразків 25-30 сторінок тексту. До постанови (ухвали) про призначення експертизи бажано додавати соціально-біографічну характеристику гаданого автора.

Методика експертного авторознавчого дослідження складається з чотирьох стадій: попереднє дослідження, роздільне дослідження, порівняльне дослідження, оцінка результатів і формулювання висновків.



Список використаних джерел

1. Криміналістика (криміналістична техніка): Курс лекцій / П.Д. Біленчук, А.П. Гель, М.В. Салтевський, Г.С. Семаков. - К.: МАУП, 2001. - 216 с. - Бібліогр.: с. 211-212.

2. Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец, вищих закладів освіти. - Кол. авторів: Глібко В.М., Дудніков А.Л., Журавель В.А. та ін. / За ред. В.Ю. Шепітька. - К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. - 684 с.

3. Криміналістика: Підручник. / За ред. П.Д. Біленчука- 2-ге вид., випр. і доп. - К.: Атіка, 2001. - 544 с.

4. Шеремет А.П., Криміналістика: навч. пос. (для студ. вищ. навч. закл.) / А.П. Шеремет - 2-ге вид. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 472 с.

5. Розвиток і сучасний стан судового почеркознавства - Розділ II / Науково-методичний блок // Національна академія внутрішніх справ // (Електронний ресурс).

Размещено на Allbest.ru

...