Юридична природа прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Механіко-математичний факультет

Реферат на тему:

«Юридична природа прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності»

Виконала:

Студентка 1-го курсу магістратури

Кафедри алгебри і мат. логіки

Климчук Тетяна

Київ-2013

План

Вступ

1. Право інтелектуальної власності. Джерела права інтелектуальної власності

2. Особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності. Порівняльна характеристика

3. Особисті немайнові права на об'єкти інтелектуальної власності

Висновки

Список літератури

Вступ

право авторський інтелектуальний власність

Інтелектуальна власність, яка охороняється зараз у більшості країн світу, в сучасних умовах є одним з наймогутніших стимуляторів прогресу у всіх галузях розвитку суспільства. Психологи вивчають її як результат розумової праці, новаторського пошуку. Науковці, що вивчають творчу діяльність (фахівці з евристики), розглядають механізм діяльності людини, розкривають закономірності створення новацій. Соціологи встановлюють взаємозв'язок між розвитком творчої діяльності, соціальним і науковим прогресом. Економісти розглядають інтелектуальну власність як засіб підвищення ефективності виробництва. Правознавці вивчають її як об'єкт права у зв'язку із суспільною цінністю та пов'язані з нею правовідносини.

Інтелектуальна власність -- частина цивільного права, що включає дві сфери прав -- промислову власність та авторське право і суміжні права. Промислова власність охоплює досить широке коло об'єктів, що знайшли застосування в міжнародному торговому обороті. Поняття “промислова власність”, після прийняття Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 p., стало загальновживаним, універсальним у патентній практиці терміном, що ввійшов у побут міжнародних контактів.

До об'єктів права промислової власності відносяться: технічні рішення (винаходи), корисні моделі; символи чи позначення, що проставляються на промислових виробах, що використовуються при наданні послуг (знаки для товарів і послуг); зовнішній вигляд промислових виробів (промислові зразки -- малюнки чи моделі); сорти рослин; зазначення місць походження товарів; найменування фірм, під якими вони виступають у господарському обороті (фірмові найменування); топографії інтегральних мікросхем.

Авторське право і суміжні права охороняють права автора твору, створеного в результаті творчої інтелектуальної праці. Вони стосуються особливих форм творчості, що мають відношення головним чином до засобів масових комунікацій -- не тільки до друкованих публікацій, а й до радіо- та телепередач, прокату фільмів, комп'ютерних систем збереження та відтворення інформації.

Авторське право охороняє форму вираження ідей, а не самі ідеї. Як тільки ідеї втілюються в матеріальний носій, виникає правова охорона форми твору --розташування слів, нот, знаків. В об'єктивному змісті авторське право являє собою сукупність правових норм, що регулюють відношення з приводу створення і використання творів науки, літератури, мистецтва. У суб'єктивному змісті авторське право -- це особисті немайнові та майнові права, що належать особам, котрі створили твори науки, літератури, мистецтва.

1. Право інтелектуальної власності. Джерела права інтелектуальної власності

Результати творчої діяльності людини (рукопис, картина, формула винаходу, виріб), яка дає змогу сприймати їх іншим людям, входять до кола об'єктів цивільних прав. За своєю природою вони належать до нематеріальних благ, оскільки є продуктом людської думки і не тотожні тим речам, у яких втілені. Усі результати творчої діяльності отримали узагальнене позначення, яке підкреслює природу їх походження, - об'єкти інтелектуальної власності.

У сучасній цивілістичній науці існують декілька підходів до розуміння суті понять "інтелектуальна власність" та "право інтелектуальної власності". Перший - так званий пропрієтарний (від англ. - власник) - базується на тому, що зміст права інтелектуальної власності визначається так само, як він визначається для звичайного права власності. Суб'єктивне право інтелектуальної власності є правом його суб'єкта на володіння, користування і розпоряджання належним йому відповідно до закону результатом інтелектуальної діяльності1. Разом з тим прихильники цієї теорії визнають, що інтелектуальна власність відрізняється від загального поняття власності рядом особливостей, зокрема нематеріальним об'єктом, обмеженістю строків дії, способами набуття, оформлення та захисту прав.

Інший підхід до розуміння поняття права інтелектуальної власності спирається на неможливість ототожнення правового режиму матеріальних речей та нематеріальних об'єктів, якими є результати художньої та технічної творчості. Саме тому категорія власності може бути застосована тільки до матеріальних носіїв творчих результатів. Створювачу ж останніх належить не право власності, а особливі виключні права на використання, що забезпечують йому можливість здійснення усіх дозволених законом дій з одночасною забороною цього будь-яким третім особам без дозволу володільця виключних прав.

Теорія виключних прав з'явилася і розвивалася практично паралельно з теорією пропрієтарного підходу. її дотримувався відомий російський цивіліст Г. Ф. Шершеневич. У сучасності вона залишається також досить поширеною.

Щодо самого терміна "інтелектуальна власність", то він є широко вживаним у законодавстві багатьох країн світу та у міжнародно-правових угодах. Тому в науковій літературі висловлено думку, яка є своєрідним компромісом у його визначенні та тлумаченні. Вона зводиться до того, що інтелектуальна власність - це термін, який склався історично, є умовним та має тільки термінологічну схожість із правом власності у його традиційному сприйманні і повинен розумітися як сукупність виключних прав особистого і майнового характеру на результати і інтелектуальної діяльності.

ЦК визначає право інтелектуальної власності як право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений законом.

Право інтелектуальної власності слід розглядати у двох значеннях: об'єктивному та суб'єктивному. У суб'єктивному значенні право інтелектуальної власності являє собою суб'єктивне право (майнові або немайнові права) на інтелектуальний продукт, тобто певні правомочності творця або іншої особи стосовно інтелектуального продукту. ЦК визначає, що право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, які поширюються на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності.

В об'єктивному значенні право інтелектуальної власності - це система правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення та використання інтелектуального продукту. Ця сукупність правових норм становить підгалузь цивільного права і складається з декількох правових інститутів: авторське право та суміжні права, право промислової власності (патентне право), інститут засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, їх продукції і послуг. Кожний із названих інститутів регулює суспільні відносини у певній сфері інтелектуальної діяльності, яка відрізняється як специфікою самого інтелектуального продукту, так і пов'язаними з нею особливостями його використання. Так, інститут авторського права та суміжних прав призначений для охорони результатів художньої творчості-творів науки, літератури та мистецтва (об'єктів авторського права), а також групи об'єктів, які створюються з метою їх розповсюдження - виконання творів, фонограм та відеограм, програм теле- та радіомовлення (об'єктів суміжних прав).

Відносини у сфері інтелектуальної діяльності регулюються цілою низкою актів цивільного законодавства, центральне місце серед яких посідає ЦК, Книга четверта якого - "Право інтелектуальної власності" містить загальні та спеціальні норми. Глава 35 "Загальні положення про право інтелектуальної власності" стосується питань, що регулюються однаково стосовно будь-якого інтелектуального продукту. її призначення полягає у визначенні кола об'єктів і суб'єктів інтелектуальної діяльності, закріпленні основних принципів і підходів щодо охорони відповідних прав, встановленні строку чинності виключних прав, визначенні змісту особистих немайнових та майнових прав інтелектуальної власності, загальних правил використання інтелектуальною продукту та передачі майнових прав іншим особам, засад захисту порушених прав.

Крім ЦК, питанням регулювання інтелектуальної власності присвячені численні закони: "Про авторське право і суміжні права" (у редакції Закону від 11 липня 2001 р.), "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (у редакції Закону від 1 липня 2000 р.), "Про охорону прав на промислові зразки" (від 15 грудня 1993 р.), "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг" (від 15 грудня 1993 р.), "Про охорону прав на зазначення походження товарів" (від 16 червня 1999 р.), "Про охорону прав на сорти рослин" (у редакції Закону від 17 січня 2002 р.), "Про племінну справу у тваринництві" (у редакції Закону від 21 грудня 1999 р.), "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" (від 5 листопада 1997 р.), "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних" (у редакції Закону від 10 липня 2003 р.).

2. Особисті майнові та немайнові права інтелектуальної власності. Порівняльна характеристика

Виключні права інтелектуальної власності за своїм характером та об'єктом поділяються на особисті немайнові та майнові. Особисті немайнові права необхідні для охорони гідності творця, його імені, творчої репутації, забезпечення його суспільного визнання. Майнові права дозволяють реалізувати майновий інтерес правовласника в отриманні доходів від використання інтелектуального продукту.

До особистих немайнових прав загальні норми відносять право на визнання людини творцем об'єкта інтелектуальної власності, право перешкоджати будь-якому посяганню, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця, а також інші немайнові права, встановлені законом.

Право на визнання людини творцем, яке також називають правом авторства, коли йдеться про художні твори та промислову власність, вважають основою всіх інших прав, оскільки воно визначає їх належного носія і є засобом захисту особистості у її творчих проявах. Це право означає визнання авторства за однією особою - творцем інтелектуального продукту. Його реалізація забезпечує захист від плагіату, тобто привласнення авторства іншою особою, дає можливість вимагати визнання авторства у разі його оспорювання чи заперечення іншою особою. Оскільки авторство є об'єктивним фактом, його не можна змінити ні згодою осіб, ні одностороннім волевиявленням.

Право перешкоджати будь-якому посяганню на інтелектуальну власність забезпечує захист об'єктів від перекручення, спотворення, зміни під час використання і, таким чином, дозволяє зберегти репутацію творця та його продукту. Так, не можна без згоди творця скоротити для видання літературний твір або доповнити коментарями наукову статтю, зробити переробку музичного твору, або запропонувати для продажу конструктивно змінений пристрій, що виготовляється з дозволу патентовласника. Це право дає можливість вимагати припинення порушуючих дій, усунення всіх змін та спотворень, заборонити обнародування чи введення в обіг зміненого об'єкта.

Спеціальне законодавство передбачає інші види немайнових прав, що обумовлено особливостями різних об'єктів інтелектуальної власності.

Особливістю всіх особистих немайнових прав є те, що вони належать і можуть бути здійснені тільки особою, яка створила інтелектуальний продукт. Ці права є невідчужувани-ми, тобто не можуть передаватися іншим особам, не допускається відмова від них та їх примусове припинення. Вони є безстроковими (ст. 425 ЦК). Після смерті творця вони припиняються, а особливе право на охорону авторства виникає у спадкоємця (ів).

Майнові права інтелектуальної власності передбачають належність їх володільцю сукупності правових можливостей, а саме: самостійно, власними активними діями використовувати інтелектуальний продукт; дозволяти його використання іншим особам, укладаючи відповідний договір про розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності; перешкоджати неправомірному використанню об'єкта або шляхом прямої заборони з метою усунення загрози неправомірного використання, або шляхом застосування способів судового захисту, спрямованих на припинення порушуючих дій (ст.424 ЦК).

Майнові права прийнято класифікувати залежно від способів використання того чи іншого інтелектуального продукту. Авторові твору надані майнові права на опублікування, відтворення, публічне сповіщення, переклад, розповсюдження твору тощо. Стосовно винаходів і корисних моделей передбачені майнові права на виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), на застосування такого продукту, його продаж, імпорт.

На відміну від особистих, майнові права є відчужуваними, можуть передаватися за договором, бути внеском до первинного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, причому як у повному обсязі, так і в частині окремих прав. їх чинність обмежена строками, встановленими кодексом та спеціальним законодавством (ст. 425 ЦК). Майнові права правонаступника обмежуються строком дії ліцензійного договору. Законодавством передбачена можливість дострокового припинення майнових прав на об'єкти промислової власності у разі невиконання їх володільцем обов'язку щодо підтримання дії охоронного документа (патенту чи свідоцтва) шляхом сплати періодичних платежів. Крім того, суб'єкт промислової власності може сам ініціювати дострокове припинення майнових прав шляхом подання відповідної заяви до Державного Департаменту інтелектуальної власності.

Суб'єкту права інтелектуальної власності, як правило, надається комплекс прав немайнового та майнового характеру. Однак охорона деяких об'єктів здійснюється через надання тільки майнових прав. Це стосується тих продуктів, які не мають тісного зв'язку з особистістю творця. Захист цих прав спрямований, насамперед, на створення монополії використання на ринку однорідних товарів та послуг, що в свою чергу впливає на отримання прибутку. Саме у такій спосіб охороняються майнові інтереси власника комерційного найменування, торговельної марки, географічного зазначення.

3. Особисті немайнові права на об'єкти інтелектуальної власності

Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності (ст.423 ЦК). Тому передача майнових прав за договором, їх обмеження або нездійснення не припиняє, не впливає на обсяг немайнових прав та не означає відмову від них. Так, якщо автор винаходу передає іншій особі право бути заявником на отримання патенту, він у всякому разі зберігає право вважатися автором цього винаходу і бути зазначеним як автор у патенті.

Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження у майнових правах інтелектуальної власності, але за умови, що вони не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав та здійснення законних інтересів суб'єктів цих прав (ч. 2 ст. 424 ЦК). Винятки у майнових правах означають, що за певних обставин та у межах, встановлених законом, майнові права інтелектуальної власності не діють. Інакше такі випадки у законодавстві називаються правомірним використанням без дозволу правоволодільця. Обмеження майнових прав слід розуміти як певне звуження обсягу майнового права у випадках, визначених законом. Винятки та обмеження можуть застосовуватися лише у тих межах, які окреслює правова норма, і розширеному тлумаченню не підлягають.

Особисті немайнові права на об'єкти інтелектуальної власності

За своїм змістом особисті немайнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав та суб'єктів промислової власності в певній мірі не співпадають, тому їх варто розглянути окремо.

Особисті немайнові права на твори науки, літератури і мистецтва визначені Законом України “Про авторське право і суміжні права”. Стаття 14 цього Закону до них відносить права:

1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;

2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;

3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;

4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

Право авторства полягає в тому, що тільки дійсний творець того чи іншого твору науки, літератури і мистецтва вправі називати себе автором створеного ним твору. Це право абсолютне, оскільки йому кореспондують обов'язки всіх і кожного утримуватися від порушення даної правомочності автора. Право авторства засвідчує факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора.

У теорії цивільного права право авторства прийнято визначати як юридично забезпечену можливість даної конкретної особи вважати себе автором твору і вимагати визнання цього юридичного факту від інших осіб. Визнання права авторства за тією чи іншою особою є своєрідним засобом індивідуалізації творчої праці, а також формою суспільного визнання твору результатом інтелектуальної діяльності за конкретною особою, що має важливе значення для самого автора.

Право авторства не потребує для його визнання будь-якої формалізації. Воно породжується самим фактом створення твору. Авторство не відчужуване, його не можна передати іншим особам, але від нього не можна й відмовитися.

Слід відрізняти право авторства від просто авторства. Право авторства належить, як уже відзначалось, певній особі, яка створила твір. Зміст твору певною мірою характеризує самого автора, його особистість. Право авторства належить автору протягом його життя і припиняється зі смертю автора. Авторство не припиняється ніколи. Воно продовжує жити і без автора. Авторство Т. Г. Шевченка, як і багатьох інших видатних авторів, буде існувати вічно, як, наприклад, твори стародавніх римських юристів. Як об'єктивно існує старо-, грецька “Іліада”, так же об'єктивно існує авторство Гомера.

Авторство визнається і охороняється і після смерті автора, але вже не як суб'єктивне право, а як суспільне явище, удостоєне поваги нащадків.

Право на авторське ім 'я. Право на авторське ім'я включає в це поняття кілька правомочностей автора. Воно надає автору право обнародувати свій твір під своїм власним іменем; видати твір під вигаданим іменем (псевдонімом) або взагалі без згадування свого імені (анонімно). Отже, автор має право забороняти згадувати своє ім'я під час використання його твору, якщо він з тих чи інших причин цього не бажає.

Автор має право вимагати називати його ім'я і авторство при будь-якому використанні його твору. Ім'я автора не згадується при використанні його твору лише у тих випадках, коли це неможливо з технічних причин.

Право на вибір способу зазначення імені автора, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у випадку, коли автор у своєму творі порушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім'я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.

Автор має право вимагати від користувачів, щоб його ім'я згадувалося чи позначалося при кожному використанні твору, наприклад, при виданні книги ім'я автора має бути зазначено на кожному примірнику, воно має згадуватися при кожному публічному виконанні, при цитуванні, передачі по радіо чи телебаченню. При цьому автор може просити при зазначенні його імені вказувати також його титули, звання тощо. При виданні, наприклад, наукової роботи може зазначатися науковий ступінь і вчене звання автора, при виданні військових мемуарів -- військове звання автора та інші почесні звання, наприклад, генерал Лелюшенко, Герой Радянського Союзу. Але такі додатки до імені автора можуть здійснюватися лише з дозволу самого автора.

Ім'я автора може зазначатися прізвищем та його ініціалами або зазначенням імені і прізвища. Наприклад, Максим Рильський.

Автор має право вимагати, щоб при використанні його твору не перекручувалося його ім'я.

При використанні твору, створеного кількома авторами, їх імена зазначаються в послідовності, яку вони визначають за своєю згодою.

Авторство твору може позначатися спеціально вигаданим ім'ям -- псевдонімом, наприклад, Остап Вишня, Іван Не та ін. Псевдонімом можуть користуватися також автори спільної праці. Вносити будь-які зміни в позначення імені автора без його згоди не допускається.

Проте право на позначення свого імені псевдонімом в окремих випадках може бути обмежено. Такі обмеження можуть мати місце у випадках порушення норм моралі, образливого характеру твору. Не прийнято використовувати псевдонім, який може ввести в оману споживача, наприклад, використовувати як псевдонім ім'я відомого автора.

Нарешті, автор має право взагалі не зазначати своє ім'я, тобто обнародувати твір без зазначення свого імені або зазначити його лише ініціалами. В окремих випадках видавець має право не зазначати ім'я автора, але тільки з його згоди. Справжнє ім'я аноніма може бути розкрито лише з дозволу суду.

Нерідко автори бажають свій твір посвятити певним особам (батькам, певній організації тощо) або певним подіям чи датам. Це питання чинним законодавством України не врегульовано, проте і не забороняється, хоча видавці йдуть на це без задоволення. Посвята автора має бути узгоджена в авторському договорі. Поряд із зазначенням імені автора твору, який був створений за завданням роботодавця (службовий твір), зазначається ім'я (найменування) роботодавця.

Одним із досить важливих особистих немайнових прав автора є його право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Раніше це право називалося право на недоторканність. Формулювання цієї норми в чинному Законі про авторське право видається більш вдалим, воно охоплює собою більше коло неправомірних дій, які можуть порушити цілісність твору.

Автор не тільки має право на свій твір. Він також несе відповідальність, принаймні моральну перед суспільством, за зміст твору, його художній рівень та інші достоїнства. В будь-якому творі в тій чи іншій мірі відображається індивідуальність автора, його світосприйняття, його бачення реальності тощо. Тому він не може допускати, щоб цей прояв його індивідуальності був ким би то не було переіначений. Тому Закон встановив право автора на недоторканність його творіння.

Наведена норма Закону передбачає протиправність таких дій, які можуть розцінюватися як порушення особистих немайнових прав автора: перекручення твору; спотворення твору; інша будь-яка зміна твору; будь-яке інше посягання на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

Зазначені дії можуть стосуватися не тільки змісту твору, а також його назви та позначення імені автора. Не допускається також без дозволу автора супроводжувати твір при його виданні ілюстраціями, передмовами, коментарями і будь-якими іншими поясненнями, доповнювати або скорочувати твір. За типовими видавничими договорами раніше не дозволялося без згоди автора визначати малюнок і навіть колір обкладинки.

Проте особи, на які законом покладається обов'язок захищати твір від таких неправомірних дій, можуть видавати дозвіл на внесення до твору змін і доповнень, які не можуть докорінно змінювати творчий задум творця. Видається, що така практика не суперечить чинному законодавству.

Разом з тим слід мати на увазі, що право автора чи його спадкоємців на недоторканність твору має свої межі. Інколи чинний Закон про авторське право допускає можливість використовувати лише окремі частини твору, наприклад, цитування, використання окремих частин з навчальною метою тощо. Можна з інформаційною метою відтворювати окремі частини твору. Всі такі випадки використання твору передбачені Законом. Не вважається порушенням цього права і творча інтерпретація твору виконавцем або режисером-постанов-ником, якщо при цьому не вноситься змін у форму і зміст твору. Пародії і стилізації також не визнаються порушенням цілісності твору.

Особисті немаинові права суб'єктів промислової власності. Патентні закони України не виділяють особисті немаинові права власників патентів і свідоцтв в окрему групу. Але це не означає, що власники патентів таких прав не мають. За своїм змістом і характером вони відрізняються від особистих немайнових прав суб'єктів авторського права і суміжних прав.

До особистих немайнових прав суб'єктів промислової власності можна віднести: право першого заявника; право винахідника на те, щоб його не згадували як винахідника даного винаходу; право на подовження пропущених строків; право на внесення до заявки доповнень, змін і уточнень; право на участь у розгляді заявки; право на пріоритет; право на оскарження будь-яких рішень по заявці та ін. Цей перелік варто доповнити правом авторства і правом на назву об'єкта промислової власності, які, видається, є найбільш важливими.

Право авторства на будь-який об'єкт промислової власності (за винятком засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, знаків для товарів і послуг) є таким же як і суб'єктів авторського права і суміжних прав. Воно полягає в тому, що автор рішення у сфері промислової власності має право вимагати від усіх, хто користується цим об'єктом, щоб його визнавали автором даного рішення. Ім'я автора об'єкта промислової власності повинно називатися також і при будь-якому іншому використанні цього об'єкта.

Автор технічного рішення має право вимагати, щоб його не згадували як автора даного рішення при будь-якій публікації.

Право авторства носить абсолютний і виключний характер, воно є невідчужуваним як і будь-яке інше особисте немайнове право. Абсолютний характер авторства технічного рішення проявляється в тому, що автор має право вимагати від усіх визнання його розробником даного рішення. Виключність цього права полягає в тому, що тільки автор даного технічного рішення має право власності (чи інше виключне право) на даний об'єкт.

З правом авторства тісно пов'язане право на авторське ім'я, яким слід визнавати забезпечену законом можливість творця технічного рішення вимагати, щоб його ім'я як розробника даної пропозиції згадувалося в будь-яких публікаціях, що стосуються даної розробки.

Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” в п. 5 ст. 8 прямо відзначає, що винахіднику належить право авторства, яке є невід'ємним особистим правом і охороняється безстроково. Винахідник має право також на присвоєння свого імені створеному ним винаходу чи корисній моделі. Наведена норма говорить лише про можливість присвоєння винаходові чи корисній моделі власного імені винахідника. Видається, що немає правових перешкод, якщо винахідник чи інший розробник технічного рішення попрохає про присвоєння технічному рішенню спеціальної назви, наприклад, АН-24, АН-70 тощо.

Норма про присвоєння імені чи спеціальної назви міститься також у Законі України “Про охорону прав на сорти рослин”. Стаття 13 цього Закону встановлює чіткі і досить суворі вимоги до назви сорту.

Отже, автор об'єкта промислової власності має особисте немайнове право на присвоєння свого імені або спеціальної назви розробленому ним об'єкту.

Право першого заявника. Інколи трапляються випадки, коли один і той же об'єкт промислової власності одночасно розроблено двома або кількома особами незалежно один від одного. В такому разі постає питання, кого слід визнати першим, кому належатиме свій внутрішній пріоритет. Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” в ст. 11 проголошує, що якщо винахід чи корисна модель створено двома чи більше винахідниками незалежно один від одного, то право на одержання патенту (деклараційного патенту) на цей винахід чи деклараційного патенту на корисну модель належить заявнику, заявка якого має більш ранню дату її подання до Установи або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за якою не прийнято рішення про відмову у видачі патенту.

Право на подання заявки на будь-який об'єкт промислової власності не може розглядатися як особисте немайнове право, оскільки це право автор технічного рішення може передати будь-якій третій особі. Воно може перейти за правом спадкування до спадкоємців, воно може також належати роботодавцеві.

Проте заявникові належить право брати участь особисто чи через представника в розгляді поданої ним заявки. Стаття 16 Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” в п. 2 надає право з власної ініціативи особисто або через свого представника брати участь у розгляді питань, що виникли під час проведення експертизи. Це право також є особистим і невідчужуваним немайновим.

Воно належить тільки заявникові, який не може його передати будь-якій іншій особі. Доручення представникові заявника взяти участь у розгляді заявки не є відчуженням цього права. З правом заявника на участь у розгляді його заявки тісно пов'язане ще одне особисте немай-нове право того ж заявника -- право на внесення до заявки виправлення і уточнення. Це право закріплено в тій же ст. 16 Закону про винаходи. Подібні норми містяться також і в інших патентних законах.

Право на пріоритет. Право на пріоритет є також особистим не-майновим правом заявника, яке має тільки він і яке не може бути передано іншим особам окремо від заявки. Нагадаємо, що мова йде про конвенційний пріоритет, який встановлено Паризькою конвенцією з охорони промислової власності. Він полягає в тому, що заявник -- громадянин однієї держави-учасниці Паризької конвенції, який подав уперше заявку на об'єкт промислової власності у своїй країні чи іншій країні-учасниці Паризької конвенції, зберігає за собою право подати заявку на цей же об'єкт промислової власності в іншій країні-учасниці Паризької конвенції з пріоритетом по вперше поданій заявці. Таке право належить усім заявникам на об'єкти промислової власності, але строки збереження пріоритету різні, про що уже йшлося.

Як і усі особисті немайнові права це право є також виключним, абсолютним і невідчужуваним.

Право заявника на продовження пропущених строків, що стосуються розгляду заявки. Всі патентні закони України містять норми, які надають право заявникові право прохати Установу продовжити будь-які строки розгляду заявки, якщо вони були пропущені з тих чи інших причин заявником. Зазначені строки можуть стосуватися різних етапів розгляду заявки. Чинне законодавство України про промислову власність надає право заявникові на подовження цих строків. Порядок їх продовження встановлюється законодавством.

Право на оскарження рішення стосовно заявки. Чинне законодавство України про промислову власність надає право заявникові оскаржити будь-яке рішення, прийняте Установою по заявці, в тому числі і до суду.

При Державному департаменті інтелектуальної власності є спеціально створена Апеляційна палата, яка має своїм основним завданням розгляд спорів, що виникають у процесі розгляду заявки. Будь-який заявник може звернутися до цієї Палати зі скаргою на будь-яке рішення Установи з приводу його заявки. Скаржник може це зробити не пізніше 6 місяців від дати одержання ним рішення Установи чи копій патентних матеріалів, надісланих йому на його вимогу.

Порядок розгляду заперечень чи скарг Апеляційною палатою встановлений Положенням про Апеляційну раду від 28 лютого 1996 р.

Патентні закони України містять й інші норми про особисті немайнові права творців науково-технічних досягнень.

Своєрідність особистих і немайнових прав суб'єктів промислової власності полягає в тому, що зазначені права можуть належати не тільки творцю цього об'єкта промислової власності, а й іншим особам, передусім заявникам, спадкоємцям, роботодавцям. Проте зазначені особи, які можуть бути суб'єктами особистих немайнових прав, не є правонаступниками автора. Вони чинним законодавством наділені цими особистими немайновими правами і, отже, є суб'єктами цих прав в силу закону.

Особисті немайнові права усіх авторів носять моральний характер, вони є основою для суспільної оцінки того чи іншого автора та оцінки його вкладу в розвиток науки, культури, мистецтва та в прискорення науково-технічного прогресу.

Особливість особистих немайнових прав на об'єкти промислової власності полягає в тому, що більшість із них виникають ще до видачі охоронного документа.

Висновок

Особисті немайнові права - це право авторства, право на авторське ім'я, право на захист твору від усяких перекручувань і зазіхань, право опублікування твору (обнародування).

Особисті немайнові права - право авторства, право на ім'я і право на захист твору і репутації автора безстроково. Ці права не переходять у спадщину. Але спадкоємці можуть здійснювати захист цих прав, і ці правомочності спадкоємців строками не обмежуються.

Особисті (немайнові) права автора закріплені в ст. 13 Закону «Про авторське право і суміжні права» і полягають у тому, щоб:

1) вимагати визнання свого авторства, нагадування його імені в зв'язку з використанням твору, якщо це можливо;

2) забороняти згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитися анонімним;

3) вибирати псевдонім (вигадане ім'я) у зв'язку з використанням твору;

4) протидіяти будь-якому перекрученню або іншій зміні твору або будь-якому іншому зазіханню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора; право на обнародування твору.

Список літератури

1. Вешневский Л.М. и др. Формула приоритета : Возникновение и развитие авторского и патентного права. : Наука. 1990.

2. Гаврилов Э.П. Авторское право. - М.,1988.

3. Гаврилов Э.П. Авторское право. Издательские договоры. Авторский гонорар. - М., Юрид.лит.,1988.

4. Емельянов В.П. Гражданское право Украины. - Киев : Изд. "Консум”. 1996. С. 136 -149.

5. Маркова М.Г. Основы гражданского права. - С-П., 1996. С. 80 - 87.

6. Сергеев А.П. Авторское право России. - С-П.: Государственный университет, 1994.

7. Сергеев А.П. Патентное право. - М.: БЕК, 1994.

8. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів, ч. 1. - К.: Вентурі, 1997.- 544с.

9. Цивільний Кодекс Української РСР (Цивільний Кодекс України)

10. Закон України " Про авторське право і суміжні права” від 23.12.1993р.

Размещено на Allbest.ru