Добровільна відмова від злочину

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Злочин. Добровільна відмова від злочину

Зміст

Вступ

1. Поняття добровільної відмови від злочину

2. Мотиви добровільної відмови від злочину

3. Стадії вчинення злочину, на яких можлива добровільна відмова від злочину

4. Підстави виключення кримінальної відповідальності при добровільній відмові від злочину

5. Правові наслідки добровільної відмови від злочину

6. Відмінність добровільної відмови від злочину від дійового каяття

Висновки

Список використаної літератури

злочин кримінальний відповідальність

Вступ

Злочин, як і будь-яке інше правопорушення, є вчинком людини. Саме тому йому притаманні всі ті об'єктивні й суб'єктивні особливості, що характеризують поведінку людини: фізичні властивості - той чи інший рух або відсутність його, використання фізичних, хімічних, біологічних та інших закономірностей навколишнього світу; психологічні властивості - прояв свідомості й волі, певна мотивація поведінки, її цілеспрямованість.

Однак на відміну від інших вчинків людини злочин за своєю соціальною сутністю є посяганням на ті відносини, що склалися в суспільстві, відображають його найважливіші інтереси, внаслідок чого охороняються законом про кримінальну відповідальність. Злочин завжди суперечить основним потребам та інтересам суспільного розвитку. А оскільки саме об'єктивні закономірності розвитку суспільства, його потреби й інтереси є критерієм, мірилом цінності чи анти цінності людської поведінки, відповідності чи невідповідності її цим потребам та інтересам, злочин завжди є антисоціальною поведінкою.

При цьому, оскільки інтереси і потреби суспільства перебувають в постійному розвитку, відповідно змінюється на певному етапі суспільного розвитку й оцінка поведінки людини як антисоціальної, злочинної. Тому поняття злочину не може бути незмінним: воно завжди має відповідати конкретному етапу розвитку суспільства, потребам та інтересам, притаманним саме цьому етапу. Це дозволяє зробити два висновки:

1) поняття злочину залежить від соціально-економічних відносин, що існують на певному етапі розвитку суспільства, і тому є історично мінливим;

2) визнання законом певної поведінки людини злочином (криміналізація діяння) чи вилучення її з кола злочинних (декриміналізація діяння) є безперервним процесом оцінки відповідності чи невідповідності цієї поведінки суспільному розвитку.

Поняття злочину в кримінальному праві є універсальною і фундаментальною категорією: воно лежить в основі змісту всіх кримінально-правових інститутів. Саме тому визначенню цього поняття в кримінальному праві надавалося і надається велике значення.

Саме тому досить актуальною є тема курсової роботи: “Добровільна відмова від злочину”.

Предмет дослідження - добровільна відмова від злочину.

Об'єкт дослідження - актуалізація науково-теоретичних засад добровільної відмови від злочину.

Мета дослідження - визначити сутність добровільної відмови від злочину, з'ясувати мотиви добровільної відмови від злочину, надати загальну характеристику добровільної відмови від злочину, обґрунтувати правові наслідки добровільної відмови від злочину.

Для досягнення поставленої мети нам необхідно виконати завдання:

1. визначити сутність та поняття добровільної відмови від злочину;

2. визначити мотиви добровільної відмови від злочину;

3. розглянути стадії вчинення злочину, на яких можлива добровільна відмова від злочину;

4. узагальнити отримані надбання та надати певні висновки.

У процесі роботи над курсовим дослідження опрацьовано наступні форми роботи:

1. робота з літературними джерелами;

2. бесіда;

3. аналіз;

4. спостереження.

1. Поняття добровільної відмови від злочину

З метою посилення превентивної сили кримінального закону, надання особам, які почали злочинну діяльність, останньої можливості уникнути кримінальної відповідальності та покарання КК України закріплює в своїх нормах інститут добровільної відмови від вчинення злочину.1

Стаття 17 ч. 1 КК визначає: «Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця».

Виходячи з цитованого нормативного визначення добровільна відмова можлива лише на попередніх стадіях злочинної діяльності - на стадії готування та на стадії замаху на злочин. І це зрозуміло. При доведенні злочину до кінця вже немає від чого відмовлятись - злочин уже існує у відповідній системі просторово-часових координат як об'єктивна реальність.

Однак для того щоб можна було застосувати ст. 17 КК і звільнити особу від кримінальної відповідальності, її діяння повинні відповідати умовам правомірності добровільної відмови, якими є:

* добровільний характер відмови;

* остаточність і безумовність добровільної відмови;

* усвідомлення наявності об'єктивних та суб'єктивних можливостей доведення злочинної діяльності до кінця і виконання закінченого злочину.

Добровільний характер відмови визначається наявністю волі особи, спрямованої на припинення подальшої злочинної діяльності.

Добровільність має витоком свідомість і почуття особи, яка розпочала злочинну діяльність. При цьому не має значення, які рушійні сили визначили прийняття рішення - страх перед можливим покаранням, умовляння, роз'яснення чи навіть погрози. Головним є те, що під їх впливом особа самостійно прийняла рішення про відмову від подальшої злочинної діяльності. Те, що рішення повинно бути добровільним,2 які, визначаючи поняття готування та замаху на злочин, акцентують увагу на вольовому моменті вчинення цих дій (особливо це стосується замаху на злочин).

Остаточність і безумовність відмови означає кінцеву і безповоротну відмову від доведення злочину до кінця за наявності можливості завершення розпочатої злочинної діяльності. Припинення готування або замаху на злочин не повинно бути призупиненням цієї діяльності з тим, щоб продовжити її через будь-який проміжок часу. Це не може бути припинення під якоюсь умовою, невиконання якої визначить продовження виконання злочину. Ця ознака означає не перерву в злочинній діяльності, а останню крапку в її розвитку. Приміром, не можуть бути визнані добровільною відмовою дії особи, яка з метою вбивства кілька годин чекала свою жертву в засідці і, не дочекавшись, пішла з наміром повернутись наступного дня, щоб виконати злочинний намір.

Усвідомлення наявності об'єктивних, та суб'єктивних можливостей доведення злочинної діяльності до кінця і виконання закінченого злочину. Це означає, що особа усвідомлює відсутність будь-яких об'єктивних та суб'єктивних обставин, які перешкоджають доведенню злочину до кінця і, не зважаючи на це, припиняє злочинну діяльність.

Припинення злочинної діяльності внаслідок переконання в неможливості її продовження і досягнення злочинного наслідку не може розглядатись як добровільна відмова.

Таке усвідомлення повинно базуватись на суб'єктивній оцінці особою реальної ситуації. При цьому не має значення можливість помилки особи в такій оцінці. Визначальним є саме суб'єктивна оцінка, її власне бачення суб'єктом.

Добровільна відмова можлива на всіх стадіях попередньої злочинної діяльності. Однак якщо при готуванні до злочину і при незакінченому замаху на злочин це не становить особливих труднощів, то трохи інакше справа виглядає при закінченому замаху.

При готуванні до злочину добровільна відмова полягає у припиненні попередньої злочинної діяльності.

Так само виглядає справа і при незакінченому замаху. При закінченому замаху добровільна відмова може мати місце виключно тоді, коли між діянням, що утворює об'єктивну сторону складу злочину, і злочинним наслідком лежить якийсь проміжок часу, коли можуть бути виконані ті чи інші діяння, які ліквідують загрозу об'єкту посягання і приведуть до ненастання шкідливого наслідку. У зв'язку з цим добровільна відмова при закінченому замаху полягає в застосуванні заходів, спрямованих на недопущення настання злочинного наслідку, на розрив причинно-наслідкового ланцюга між діянням та наслідком. У цьому випадку діяння суб'єкта наближені до характеристик діяльного каяття.

При виконанні всіх ознак добровільної відмови особа звільняється від кримінальної відповідальності.

«Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину».3 Така ситуація може виникати, наприклад, коли для вчинення розбійного нападу особа викрадає автомобіль. Надалі від вчинення розбою вона відмовляється з дотриманням всіх умов добровільної відмови. В цьому випадку від відповідальності за розбій особу буде звільнено, однак вона буде нести відповідальність за викрадення автомобіля.

Не є добровільною відмовою від злочину і відмова від повторення посягання після закінченого замаху на злочин, оскільки винним зроблено все, що він вважав за необхідне для вчинення злочину, але з не залежних від нього причин злочин не був доведений до кінця і, зокрема, не настали суспільно небезпечні наслідки в злочинах із матеріальним складом. Наприклад, немає добровільної відмови від доведення злочину до кінця при відмові винного від спроби повторного пострілу в потерпілого у зв'язку з осічкою чи промахом, і винний підлягає кримінальній відповідальності за замах на вбивство. Тут уже перший постріл становить закінчений замах на вбивство, тому добровільна відмова повністю виключається. Відмова від повторення замаху може бути врахована лише при призначенні покарання. Верховний Суд України вважає, що, коли відмова сталася вже після закінчення здійснення всіх дій, які винний планував за необхідне виконати, але злочин не було доведено до кінця з причин, не залежних від його волі, його дії слід кваліфікувати як закінчений замах на той злочин, що його винний хотів вчинити.4

Друга ознака добровільної відмови -- це недоведення злочину до кінця з власної волі особи. Про зміст цієї ознаки свідчить не тільки назва самої відмови (добра воля), а й текст ст. 15 КК, де замах на злочин визначається як діяння, яке не було доведено до кінця з причин, що не залежали від винного. З цих самих причин не доводиться до кінця злочин і при вчиненні готування до нього. При добровільній відмові від злочину особа свідомо, зі своєї волі, за власним бажанням припиняє злочинне посягання, не доводить його до кінця. Тут має місце залежно від ступеня реалізації злочинного наміру або бездіяльність такої особи, зокрема, утримання від подальших дій, які безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, або відвернення настання злочинних наслідків. Ініціатива добровільної відмови (прохання, умовляння або навіть погрози) може належати й іншим особам (наприклад, родичам або жертві), але остаточне рішення про припинення злочинної діяльності приймає самостійно особа, яка добровільно відмовляється від доведення злочину до кінця.

Нарешті, останньою ознакою добровільної відмови є наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця. Особа вважає, що немає причин (обставин), які вона не в змозі перебороти (подолати) для закінчення початого нею злочину, і їй вдасться в певних конкретних умовах успішно його завершити. Наприклад, винний із метою зґвалтування потерпілої довів її до безпорадного стану, застосувавши алкогольні напої чи наркотики, і усвідомлюючи, що він може довести злочин до кінця та ніхто йому не перешкодить це зробити, пожалів жертву і відмовився від зґвалтування.

Практика Верховного Суду України в таких справах виходить із того, що «для визнання відмови від зґвалтування добровільною потрібно встановити, що особа, маючи реальну можливість довести цей злочин до кінця, відмовилася від цього й з власної волі припинила злочинні дії».5

Якщо ж особа припиняє злочинне діяння, відмовляється від доведення злочину до кінця, переконавшись у фактичній неможливості його успішного здійснення (завершення), -- це не добровільна, а вимушена відмова, невдале злочинне посягання (наприклад, злодій намагався зламати сейф із коштовностями, але не зміг).

Усвідомлення можливості доведення злочину до кінця є суб'єктивним критерієм, тобто уявленням про це самої особи. Тому не має значення, чи існувала насправді така можливість. Наприклад, якщо суб'єкт із метою крадіжки грошей проникнув у приміщення каси, але, злякавшись відповідальності, сейф зламувати не став і залишив касу, не знаючи, що в сейфі не було грошей, то йдеться про добровільну відмову від крадіжки, хоча реальної можливості її вчинення в цій ситуації взагалі не було.

2. Мотиви добровільної відмови від злочину

Мотиви добровільної відмови від злочину можуть бути різними: усвідомлення аморальності діяння, каяття, бажання виправитися, страх перед відповідальністю, жалість, невигідність вчинення злочину тощо. Вони (мотиви) не мають значення для визначення добровільної відмови від злочину і в цьому розумінні є рівнозначними.6

Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Основне призначення добровільної відмови від доведення злочину до кінця полягає у попередженні і припиненні злочинів шляхом стимулювання описаної у ст. 17 поведінки. У разі добровільної відмови втрачається суспільна небезпека особи, яка за допомогою бажаної для суспільства поведінки припиняє свою незаконну діяльність у формі готування до злочину або замаху на нього і таким чином запобігає заподіянню шкоди об'єкту кримінально-правової охорони. Головним правовим наслідком добровільної відмови є те, що особа не підлягає кримінальній відповідальності за розпочату нею реалізацію злочинного наміру.

Відмова, здійснивши яку, особа не підлягає відповідальності за вчинені нею готування або замах, характеризується такими основними ознаками:

1) добровільність;

2) остаточність;

3) своєчасність.

Добровільність означає, що особа, яка почала вчинювати злочин і усвідомлює можливість (хоча б і з подоланням певних перешкод) доведення його до кінця, відмовляється від цього за власною ініціативою. Відмова в плані ст. 17 повинна бути не результатом нездоланних у конкретній ситуації перешкод, а наслідком вільного волевиявлення суб'єкта, на формування якого можуть вплинути інші особи (наприклад, умовляння близьких чи жертви припинити подальші злочинні дії). Добровільність виключається, якщо рішення припинити подальші злочинні дії прийнято суб'єктом не за своєю волею, а під впливом примусу з боку інших осіб, наприклад, працівників правоохоронних органів, яким стало відомо про готування даної особи до злочину або про початок його вчинення.7

Необхідною ознакою добровільної відмови в силу прямої вказівки законодавця є суб'єктивний критерій -- усвідомлення особою можливості доведення злочину до кінця. Вирішальним при цьому є відповідне уявлення самого суб'єкта, а не те, чи існувала насправді фактична можливість продовжити або завершити розпочатий злочин. Якщо особа не усвідомлює наявність нездоланних перешкод, її відмову необхідно розглядати як добровільну. У тому разі, коли обставини, які виникають при вчиненні посягання, повністю не позбавляють особу можливості довести злочин до кінця, але істотно утруднюють зробити це, питання про застосування ст. 15 або ст. 17 треба вирішувати з урахуванням зазначеного суб'єктивного критерію.

Відмова визнається вимушеною, а отже такою, що не виключає кримінальну відповідальність, у разі, коли вона зумовлена неможливістю завершити злочин з причин, які не залежать від волі винного. Так, судова практика не вважає добровільною відмову від зґвалтування, що викликана неможливістю продовжити злочинні дії з незалежних від волі винного обставин (наприклад, насильникові не вдалося подолати опір потерпілої чи він не зміг закінчити злочин з фізіологічних причин).

Питання про добровільність чи вимушеність відмови при незакінченому злочині потрібно вирішувати у кожному конкретному випадку з урахуванням, зокрема, зовнішніх обставин, які спонукають особу за власною волею припинити злочинну діяльність, стимулюють таку поведінку або ж взагалі позбавляють можливості завершити розпочатий злочин. Небезпека затримання внаслідок конкретних несприятливих для особи обставин, які виникають у процесі здійснення попередньої злочинної діяльності і перешкоджають її закінченню, означає, що відмова є вимушеною. Наприклад, якщо службова особа у місці очікуваного одержання хабара помічає спостереження працівників міліції і з цієї причини відмовляється від одержання незаконної винагороди, її відмову слід визнавати вимушеною.8

Закон не конкретизує мотиви добровільної відмови при незакінченому злочині, а тому вони можуть бути різними -- страх перед покаранням, розкаяння, усвідомлення аморальності своєї поведінки, жалість до потерпілого; співчуття, сором, боягузтво, огида, умовляння інших осіб тощо. Наприклад, добровільною потрібно визнати таку відмову насильника від вчинення розпочатого зґвалтування, яка викликана заявою (байдуже -- правдивою чи ні) потерпілої особи про те, що вона хвора на СНІД, обіцянкою жертви вступити з винним у добровільний статевий зв'язок за більш сприятливої обстановки або погрозою потерпілої особи вчинити після зґвалтування самогубство.

Остаточність відмови означає, що особа припиняє розпочатий злочин повністю і безповоротно. У неї відсутній намір продовжити злочин у майбутньому. Ст. 17 може застосовуватися лише за наявності відмови, а не тимчасової перерви розпочатої злочинної діяльності або відстрочки виконання задуманого, викликаної очікуванням більш сприятливої обстановки чи прагненням підготувати досконаліші знаряддя або засоби, залучити нових співучасників тощо. Не визнається добровільною відмова повторити злочинне посягання у тому разі, коли перша спроба вчинення злочину виявилась невдалою. Відмова від повторення замаху не виключає кримінальної відповідальності за вже вчинений замах на злочин.

Своєчасність означає, що добровільна відмова можлива лише у незакінченому злочині. На стадії готування і незакінченого замаху добровільна відмова набуває як правило пасивного характеру і полягає у бездіяльності -- в утриманні від подальших дій по створенню умов для вчинення злочину або дій, безпосередньо спрямованих на вчинення злочину. Можлива й активна форма добровільної відмови, коли особа, наприклад, знищує придбану для скоєння злочину зброю, приводить у непридатність інші заздалегідь пристосовані знаряддя.

У злочинах з матеріальним складом, коли між вчиненням всіх необхідних дій і настанням суспільно небезпечних наслідків як обов'язкової ознаки об'єктивної сторони є певний проміжок часу, добровільна відмова можлива на стадії закінченого замаху. У таких випадках особа контролює розвиток причинного зв'язку, може втрутитись у нього і шляхом активних дій нейтралізувати причинний зв'язок, запобігши тим самим настанню шкідливих наслідків.9

Кримінально-правова оцінка у подібних ситуаціях залежить від результативності активної протидії настанню суспільно небезпечних наслідків. Якщо реальної шкоди об'єкту кримінально-правової охорони не заподіяно, особа взагалі не підлягає кримінальній відповідальності у зв'язку з добровільною відмовою від доведення злочину до кінця. У разі, коли заподіяно шкідливі наслідки, менш тяжкі порівняно із первісно запланованими (наприклад, внаслідок застосування протиотрути життя потерпілого врятоване, але йому завдано тілесні ушкодження), кваліфікація дій винного відбувається з урахуванням фактично спричиненої шкоди. Якщо особі не вдалося попередити настання суспільно небезпечних наслідків, вона відповідає за закінчений злочин. При цьому невдалі спроби суб'єкта запобігти шкідливим наслідкам враховуються судом при призначенні покарання як пом'якшуюча обставина -- щире каяття у вчиненому злочині.

Особа, яка добровільно відмовилась від доведення злочину до кінця, не підлягає кримінальній відповідальності за готування до цього злочину або замах на нього. Якщо ж фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину, особа за його вчинення повинна притягатись до відповідальності.

Добровільну відмову при незакінченому злочині треба відрізняти від дійового каяття -- активної поведінки суб'єкта, яка має місце вже після закінчення злочину і свідчить про прагнення винного згладити наслідки вчиненого ним суспільно небезпечного діяння. Дійове каяття, за загальним правилом, розглядається як обставина, яка не виключає, а лише пом'якшує на етапі призначення покарання,10 а у разі вчинення особою вперше злочину невеликої тяжкості -- як підстава звільнення від кримінальної відповідальності.11 Крім цього, в Особливій частині КК міститься низка спеціальних заохочувальних норм, які пов'язують звільнення від кримінальної відповідальності з такою активною поведінкою особи, яку є підстави розцінювати як дійове каяття у вчиненому.12

Якщо добровільна відмова можлива лише на стадіях готування і замаху, то дійове каяття має місце і при закінченому злочині. Добровільно відмовитись від доведення до кінця можна лише стосовно злочинів з прямим умислом, а дійове каяття пом'якшує кримінальну відповідальність і за злочини, вчинені з непрямим умислом і за необережністю. Каяття, як пом'якшуюча відповідальність обставина, завжди має бути дійовим (активним), а добровільна відмова може виражатись і у бездіяльності. Якщо при добровільній відмові від доведення злочину до кінця мотивація може бути різною, то сам термін дійове каяття передбачає, що мотивом цієї посткримінальної поведінки є моральні спонукання.

3. Стадії вчинення злочину, на яких можлива добровільна відмова від злочину

Добровільна відмова від злочину можлива тільки в незакінченому злочині, лише до моменту закінчення злочину, бо тільки в цьому випадку особа може ліквідувати (припинити) створену нею небезпеку спричинення шкоди об'єкту, який охороняється кримінальним законом. Добровільна відмова виключається на стадії закінченого злочину, бо є всі елементи та ознаки складу злочину і відмовитися від завершеного посягання вже неможливо, воно є незворотним.

Отже, поняття закінченого злочину й добровільної відмови від злочину є взаємовиключними. Наприклад, добровільна відмова від отримання хабара може мати місце лише до його прийняття. Тому наступне повернення хабара незалежно від мотивів не звільняє службову особу від кримінальної відповідальності за цей злочин.13

На стадії готування до злочину добровільна відмова можлива в усіх випадках, причому в формі простої бездіяльності. Утримання від подальших дій щодо створення умов для вчинення злочину припиняє небезпеку для об'єкта, який охороняється кримінальним законом, і виключає можливість спричинення йому шкоди, вчинення злочину. При цьому можуть бути зроблені й якісь дії щодо ліквідації створених умов для вчинення злочину. Проте вони не обов'язкові й не мають значення для встановлення добровільної відмови від злочину (наприклад, особа знищує придбану зброю, пристосований засіб або знаряддя злочину).

На стадії незакінченого замаху на злочин добровільна відмова, як і при готуванні до злочину, можлива завжди. Тут також достатньо утримання від подальших дій, які безпосередньо спрямовані на вчинення злочину.

На стадії закінченого замаху на злочин добровільна відмова можлива лише в тих випадках, коли між здійсненим діянням і ймовірним настанням суспільне небезпечних наслідків є певний проміжок часу, в ході якого особа контролює розвиток причинного зв'язку, може втрутитись і перешкодити настанню суспільне небезпечного наслідку. Наприклад, особа штовхнула потерпілого у водоймище з метою позбавлення його життя, а потім урятувала його; суб'єкт залишив увімкнену електроплитку з метою зробити пожежу, а коли загоряння виникло, загасив вогонь. Добровільна відмова в цих випадках можлива лише завдяки активним діям.

Якщо зазначеного проміжку часу між діянням і наслідком немає або розвиток причинного зв'язку вже закінчився, добровільна відмова на стадії закінченого замаху на злочин неможлива, тут може мати місце лише відмова від поновлення (повторення) спроби вчинити злочин.14

4. Підстави виключення кримінальної відповідальності при добровільній відмові від злочину

Добровільна відмова від злочину є самостійною підставою для непритягнення до кримінальної відповідальності за незакінчений злочин (за готування до злочину та замах на злочин)15, бо шляхом добровільної відмови особа припиняє створену нею небезпеку, не дає їй реалізуватися, перетворитися на фактичне спричинення шкоди об'єкту, перешкоджає закінченню злочину.

Замах з непридатними засобами має місце тоді, коли особи намагається помилково використати такі засоби, за допомогою яких неможливо вчинити злочин. Як приклад, можна навести ситуацію, коли особа намагається вчинити отруєння за допомогою речовини, помилково прийнятої за отруту, або намагається вистрілити з несправної зброї. В юридичній літературі непридатні засоби поділяються на абсолютно непридатні і відносно непридатні. При цьому критерієм такого поділу слугує повна або часткова непридатність таких засобів для вчинення злочину. Прикладом абсолютно непридатних засобів можна назвати спробу застрелити потерпілого з дитячої іграшки, помилково сприйнятої за зброю. А спроба пострілу зі зброї, яка є несправною або незарядженою є замахом з відносно непридатними засобами.

Кримінальна відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає за статтями 14, 15 КК і за тією статтею Особливої частини Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин. Склад злочину в діях особи, що готувалася до вчинення злочину чи вчинила замах на злочин, утворюють ознаки, що містяться в статті Особливої частини КК та статтях 14, 15 КК. З цього випливає, що, наприклад, готування до умисного вбивства кваліфікується за ч. 1 ст. 14 і ч. 1 ст. 115 КК, а замах на вбивство -- за ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК. У випадку викрадення вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин з метою вчинення іншого злочину (вбивство, розбій) такі дії кваліфікуються як сукупність закінченого злочину і готування до вчинення іншого злочину.16 Слід зауважити, що відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає лише за наявності в діях особи складу злочину, що є обов'язковою підставою для настання кримінальної відповідальності. При готуванні до злочину і замаху на злочин має місце склад незакінченого злочину, тобто склад готування до злочину або склад замаху на злочин.

За наявності в діяннях особи ознак, передбачених ст. 14 і ст. 15 КК окремо готування до злочину і замах на злочин не оцінюються судом як обтяжуючі обставини, лише з врахуванням всіх обставин вчиненого злочину така злочинна діяльність (готування до злочину і замах на злочин) карається судом.

Добровільною відмовою при незакінченому злочині є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.17 Добровільна відмова від вчинення злочину означає, що особа з власної волі, керуючись власним розсудом приймає рішення про повне і остаточне припинення злочинного діяння (дії або бездіяльності) при усвідомленні можливості закінчення злочину. Мотиви такої добровільної відмови від вчинення злочину можуть бути різноманітними: страх перед покаранням, сором, каяття, докори сумління, усвідомлення негативного характеру своїх дій, жалість тощо. При винесенні рішення такі мотиви враховуються судом, як обставини, що характеризують особу, розкривають її внутрішній світ. При цьому, ініціатива такої відмови може належати як особі, що вчинила готування до злочину або замах на злочин, так і стороннім особам (близьким, знайомим, родичам тощо). У випадку вчинення тиску (примусу) зі сторони вказаних сторонніх осіб добровільна відмова не вважається такою, що мала місце, оскільки рішення про припинення злочинного діяння повинне бути вольовим рішенням особи, що вчинила готування до злочину або замах на злочин.

В юридичній літературі виділяють наступні ознаки добровільної відмови від вчинення злочину:

* повне і остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин;

* вольове рішення особи про відмову від вчинення злочину;

* впевненість особи про можливість доведення розпочатого злочину до кінця.

Повне і остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин передбачає добровільну відмову особи від готування до злочину або замаху на злочин без наміру продовжити такі дії в майбутньому. Така відмова повинна бути реальною, а не уявною. Рішення особи про тимчасове припинення, призупинення злочинних дій з наміром продовження їх в майбутньому не вважається добровільною відмовою. Для прикладу, не є добровільною відмовою від закінчення злочину випадок, коли особа, що готувала вбивство із застосуванням вогнепальної зброї, не стріляла, побоюючись поранити сторонніх осіб. При цьому вона добровільно не відмовилась від вчинення задуманого злочину, а лише перенесла реалізацію задуму до настання більш сприятливих умов. Лише наявна повна і остаточна відмова може слугувати ознакою добровільної відмови від вчинення злочину.

Також не слід вважати добровільною відмовою від закінчення злочину відмову від повторного посягання після невдалої спроби вчинення злочину. В такому випадку має місце настання кримінальної відповідальності за закінчений замах на вчинення злочину, оскільки особа вчинила всі можливі дії для його закінчення. Наприклад, особа, що спробувала зламати сейф, не змогла це зробити, і не робила інших спроб вчинити крадіжку. Такі дії слід кваліфікувати як закінчений замах на крадіжку, оскільки від першої спроби особа відмовилась не добровільно.18

Не виключається кримінальна відповідальність і за дії, що були вчинені до відмови, якщо вони містять склад іншого закінченого злочину. Наприклад, незаконне придбання вогнепальної зброї для вчинення розбою становить окремий склад злочину, на який не впливає добровільна відмова особи від вчинення такого розбійного нападу. Це ілюструє ч. 2 ст. 17 КК, де вказано, що особа, яка добровільно відмовилась від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому випадку, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Слід пам'ятати, що важливою умовою добровільної відмови від закінчення злочину є внутрішнє переконання особи в можливості доведення задуманого до кінця. Тобто, особа переконана у відсутності факторів, що можуть перешкодити вчинити злочин. Наприклад, після проникнення в приміщення з метою вчинення крадіжки, особа добровільно, на основі внутрішнього переконання, відмовилась від здійснення злочину, не знаючи що спрацювала сигналізація і співробітники правоохоронних органів збираються затримати крадія. Фактична неможливість вчинити крадіжку не враховується в даному випадку, оскільки особа не знала про перешкоду і відмовилась від доведення злочину до кінця через внутрішнє переконання.

Згідно зі ст. 17 КК добровільна відмова від злочину - умова, що виключає кримінальну відповідальність, а не пом'якшує її, оскільки суспільна небезпечність злочинного діяння при незакінченому злочині не реалізовується, а припиняється, не заподіявши шкоди. Необхідно наголосити, що така відмова можлива лише при незакінченому злочині, оскільки припинити злочинне діяння у випадку, коли злочин закінчено, неможливо через настання істотної ознаки кримінальної відповідальності - злочинних наслідків. Наприклад, при вчиненні крадіжки перехід майна в фактичне володіння злочинця означає закінчений злочин, і подальше повернення викраденого не призводить до звільнення особи від кримінальної відповідальності за вчинений злочин.

На стадії готування до злочину добровільна відмова не передбачає здійснення активних дій, що спрямовані на відвернення майбутнього злочину. Відмова отримує своє вираження в рішенні особи не здійснювати злочинних дій, направлених на настання злочинних наслідків. Готування особою засобів чи знаряддя злочину (інструментів для злому, пристроїв для викрадення (угону) транспортного засобу тощо) не зумовлює необхідність їх знищення, переробки, відчуження, у випадку, якщо особа не збирається їх використати для вчинення злочинів в майбутньому, бо тоді йтиметься про призупинення готування до злочину. Дії по знищенню засобів і знаряддя злочину та ліквідації вже створених сприятливих факторів не мають юридичного значення для кваліфікації добровільної відмови. Для добровільної відмови від закінчення злочину в такому випадку досить бездіяльності особи, тобто не вчинення дій, спрямованих на доведення злочинного наміру до настання закінченого злочину. Наприклад, особа з наміром вчинити вбивство підготувала отруту, але через внутрішнє переконання відмовилась від свого задуму. При цьому особа не зобов'язана позбавлятись від отрути.

Також можлива добровільна відмова від закінчення злочину на стадії незакінченого замаху. Як і на стадії готування до злочину, особа повинна не вчиняти дій, спрямованих на закінчення злочину. Наприклад, особа з метою вчинення зґвалтування за допомогою алкогольних чи наркотичних речовин довела майбутню жертву до стану сп'яніння, щоб попередити опір жертви і полегшити вчинення злочину. Проте відмовилась від свого задуму добровільно і не вчинила насильницьких дій. В цьому випадку спостерігається добровільна відмова від закінчення злочину на стадії незакінченого замаху.

Дещо інша ситуація відслідковується у випадку добровільної відмови від вчинення злочину на стадії закінченого замаху. Тут відмова може мати місце лише у випадку, коли з моменту вчинення особою всіх необхідних для настання злочинних наслідків дій і до моменту настання таких наслідків існує проміжок часу. Протягом цього проміжку винна особа повинна вчинити активні дії для недопущення настання таких наслідків. Наприклад, особа з метою вчинення вбивства ввела в організм жертви отруйну речовину. На основі власних переконань відмовившись від вчинення вбивства, винна особа надала невідкладну допомогу потерпілому раніше, ніж отрута спричинила шкоду його організму. Тут спостерігається добровільна відмова від закінчення злочину. Проте, якщо означеного проміжку часу немає і злочинні наслідки настали, відмовитись від закінчення злочину вже неможливо. Наприклад, особа вчинила замах на зґвалтування, але через фізіологічні причини не змогла довести злочин до завершення. Відмова від повторної спроби вчинити зґвалтування не звільняє винну особу від кримінальної відповідальності за замах на вказаний злочин.

Дії суб'єкта вчиненого злочину, що спрямовані на зменшення завданої шкоди і пом'якшення злочинних наслідків, які демонструють каяття винної особи і розуміння нею власної вини називаються дійовим каяттям. Воно може виявлятись у вигляді відшкодування завданих збитків, щиросердого зізнання, допомоги в розслідуванні злочину, сприяння слідству тощо. Наприклад, добровільне повернення викраденого при крадіжці. У випадку нанесення тілесних ушкоджень діяльне каяття може виявлятися в активних діях винної особи, спрямованих на надання потерпілому допомоги, як-от: надання йому невідкладної медичної допомоги, виклик лікаря, транспортування до лікарні тощо.

Діяльне каяття характеризується щирим і добровільним розкаянням винної особи, її суб'єктивним розумінням протиправності вчиненого. Мотив каяття може бути різним: усвідомлення аморальності вчиненого, сором, жалість, бажання виправитися та ін. Дійове каяття є обставиною, що може пом'якшити відповідальність винного. В ряді випадків дійове каяття винного є підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності. Наприклад, в ч. 3 ст. 263 (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами) передбачено, що особа, яка вчинила цей злочин звільняється від кримінальної відповідальності за умови, що вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини чи вибухові пристрої. Подібні норми передбачено і в деяких інших статтях Кримінального кодексу України: ч. 2 ст. 111 КК19; ч. 4 ст. 30720 тощо. З цього випливає, що основна відмінність добровільної відмови від дійового каяття полягає в тому, що при добровільній відмові кримінальна відповідальність не настає взагалі.

Також різниця між цими двома поняттями полягає в тому, що відмова може відбуватися як у активній, так і в пасивній формі (дія або бездіяльність), а діяльне каяття завжди передбачає вчинення активних дій, спрямованих на зменшення шкоди.

Слід також зауважити, що дійове каяття можливе місце при закінченому злочині, на відміну від добровільної відмови, яка неможлива при закінченому злочині, а лише на ранніх стадіях вчинення злочину.

5. Правові наслідки добровільної відмови від злочину

З частини 2 ст. 17 КК випливає, що особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, не підлягає кримінальній відповідальності за вчинені нею готування до злочину або замах на злочин. У зв'язку з цим ця норма має велике значення для запобігання злочинів, бо сприяє відмові від продовження і завершення розпочатого особою злочину. Положення зазначеної норми про добровільну відмову можуть бути використані й іншими особами для запобігання злочинів.

Якщо в діянні (дії чи бездіяльності), яке вчинено особою до добровільної відмови, вже міститься склад іншого закінченого злочину, кримінальна відповідальність настає за це посягання, а за добровільно припинені готування до злочину або замах на злочин ця особа до відповідальності не притягується. Наприклад, особа, яка незаконно виготувала зброю для вбивства і добровільно відмовилася від вбивства, але зброю не здала органам влади, не підлягає відповідальності за готування до вбивства, але відповідатиме за незаконне виготовлення зброї.21 Так само особа, яка заподіяла потерпілій тілесне ушкодження з метою зґвалтування й добровільно відмовилася від доведення цього злочину до кінця, не підлягає відповідальності за замах на зґвалтування, але нестиме відповідальність за заподіяне тілесне ушкодження.

6. Відмінність добровільної відмови від злочину від дійового каяття

Добровільна відмова від злочину відрізняється від дійового каяття при вчиненні злочину. Під дійовим каяттям слід розуміти такі дії особи, які свідчать про щирий осуд вчиненого нею злочину і про прагнення загладити його наслідки.

Об'єктивною ознакою дійового каяття є певна активна поведінка особи, яка вчинила злочин, а суб'єктивною ознакою -- щирий осуд винним своїх дій (тому ці дії і мають таку назву).

Дійове каяття може бути різних видів, а саме:

а) запобігання шкідливим наслідкам вчиненого злочину;

б) відшкодування заподіяного збитку або усунення заподіяної шкоди;

в) сприяння розкриттю злочину;

г) прихід із зізнанням;

ґ) інші подібні дії, що пом'якшують наслідки здійсненого злочину і відповідальність за нього.22

Дійове каяття суттєво відрізняється від добровільної відмови від доведення злочину до кінця. Добровільна відмова від злочину можлива лише при незакінченому злочині. Дійове каяття має місце як при незакінченому, так і при закінченому злочині. Добровільна відмова від злочину може полягати й у бездіяльності, у простому (чистому) утриманні від подальшого здійснення злочину, а дійове каяття завжди потребує тільки активної поведінки. Добровільна відмова можлива лише від злочинів, вчинених із прямим умислом. Дійове ж каяття може бути як в умисних, у тому числі скоєних з непрямим умислом, так і в необережних злочинах.

При добровільній відмові від злочину особа не підлягає кримінальній відповідальності внаслідок саме добровільної відмови від вчинення злочину, що свідчить про те, що у її діянні немає складу злочину. При дійовому каятті склад злочину має місце, і тому воно, як правило, розглядається як обставина, що пом'якшує покарання. Навіть якщо особа при дійовому каятті в деяких випадках і звільняється від кримінальної відповідальності23, то не у зв'язку з відсутністю в її діянні складу злочину, а з інших обставин, зазначених у законі.

Добровільну відмову слід відрізняти від інституту діяльного каяття, який давно відомий кримінальному праву. Попереднє кримінальне законодавство розглядало діяльне каяття виключно як обставину, що пом'якшує відповідальність особи.24

Нове кримінальне законодавство підняло цей інститут на якісно новий вищий рівень, передбачивши в т. ч. можливість у визначених законом випадках звільнення особи, яка вчинила дії, що характеризуються як діяльне каяття, від кримінальної відповідальності.25

Під діяльним каяттям розуміються дії злочинця, які вчиняються ним після виконання закінченого злочину з метою недопущення або зменшення ступеня суспільної небезпеки шкідливих наслідків злочину.

З об'єктивної сторони діяльне каяття завжди визначається активною поведінкою, її метою є залагодження наслідків зменшення рівня суспільної небезпеки діяння та його наслідків.

Із суб'єктивної сторони діяльне каяття характеризується розкаянням у вчиненому злочині, що визначає і назву цього інституту кримінального права.

Дії, які утворюють діяльне каяття, можуть бути найрізноманітнішими і полягати:

* в запобіганні настанню шкідливих наслідків;

* зменшенні ступеня суспільної небезпечності наслідків;

* явці із зізнанням;

* сприянні розкриттю злочину;

* відшкодуванні заподіяних збитків;

* усуненні заподіяної шкоди;

* вчиненні інших діянь, які пом'якшують ступінь суспільної небезпеки злочину.

Якщо стадії вчинення злочину належать до попередньої злочинної діяльності, то інститут діяльного каяття входить в характеристику постзлочинної (посткримінальної) поведінки яка, нажаль, мало досліджена як кримінально-правовою, так і кримінологічною науками.26 Вона може бути охарактеризована як особливий вид поведінки, яка перебуває у сфері (або межує зі сферою) кримінальне правового регулювання в питаннях, визначення умов та підстав притягнення до кримінальної відповідальності, звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, виконання покарання, можливостей повної реалізації особою комплексу передбачених законом прав, а також при здійсненні заходів загальної та спеціальної профілактики злочинів.

Більшість із вказаних видів діяльного каяття передбачені чинним КК як обставини, що пом'якшують відповідальність.27 Однак окремої норми, яка б визначала поняття цього інституту в чинному КК не існує.

Водночас ст. 45 КК визначає можливість звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям при вчиненні злочинів невеликої тяжкості.

Діяльне каяття відрізняється від добровільної відмови при незакінченому злочині.

Добровільна відмова

1. Можлива виключно на стадіях незакінченої злочинної діяльності

2. Може здійснюватись як у формі бездіяльності, так і у формі активних дій

3. Можлива тільки при вчиненні злочинів з прямим умислом

4. Є безумовною підставою звільнення від кримінальної відповідальності

Діяльне каяття

1. Можливе на стадії як закінченого так і незакінченого злочину

2. Можливе виключно у формі активних дій

3. Можливе при будь-якій формі вини (умисній чи необережній)

4. У більшості випадків розглядається як обставина, що пом'якшує відповідальність

«Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця»28.

Ознаками добровільної відмови від злочину є:

а) остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин;

б) відмова від злочину з волі самої особи;

в) наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця.

Остаточне припинення готування до злочину чи замаху на злочин означає цілковиту відмову від доведення злочину до кінця, тобто дійсну і безповоротну відмову особи від вчинення задуманого нею злочину і відсутність наміру його продовжити. Перерва у вчиненні злочину, його зупинення, тимчасова відмова від доведення його до кінця не створюють добровільної відмови від злочину, бо не припиняється загроза, небезпека спричинення шкоди об'єкту, який охороняється кримінальним законом. Наприклад, злодій, який усвідомлює, що лише з великими зусиллями зможе відкрити сейф із грошима тим інструментом, який у нього є, і призупиняє початий злочин, щоб принести інший інструмент, не може бути визнаний особою, яка добровільно відмовилася від крадіжки. Лише остаточне припинення доведення злочину до кінця свідчить про добровільну відмову від вчинення злочину.

Висновки

Стаття 17 ч. 1 КК визначає: «Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця».

Ознаками добровільної відмови від злочину є:

а) остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин;

б) відмова від злочину з волі самої особи;

в) наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця.

Однак для того щоб можна було застосувати ст. 17 КК і звільнити особу від кримінальної відповідальності, її діяння повинні відповідати умовам правомірності добровільної відмови, якими є:

* добровільний характер відмови;

* остаточність і безумовність добровільної відмови;

* усвідомлення наявності об'єктивних та суб'єктивних можливостей доведення злочинної діяльності до кінця і виконання закінченого злочину.

Якщо в діянні (дії чи бездіяльності), яке вчинено особою до добровільної відмови, вже міститься склад іншого закінченого злочину, кримінальна відповідальність настає за це посягання, а за добровільно припинені готування до злочину або замах на злочин ця особа до відповідальності не притягується. Наприклад, особа, яка незаконно виготувала зброю для вбивства і добровільно відмовилася від вбивства, але зброю не здала органам влади, не підлягає відповідальності за готування до вбивства, але відповідатиме за незаконне виготовлення зброї. Так само особа, яка заподіяла потерпілій тілесне ушкодження з метою зґвалтування й добровільно відмовилася від доведення цього злочину до кінця, не підлягає відповідальності за замах на зґвалтування, але нестиме відповідальність за заподіяне тілесне ушкодження.

Дії, які утворюють діяльне каяття, можуть бути найрізноманітнішими і полягати:

* в запобіганні настанню шкідливих наслідків;

* зменшенні ступеня суспільної небезпечності наслідків;

* явці із зізнанням;

* сприянні розкриттю злочину;

* відшкодуванні заподіяних збитків;

* усуненні заподіяної шкоди;

* вчиненні інших діянь, які пом'якшують ступінь суспільної небезпеки злочину.

Список використаної літератури

1. Кримінальний кодекс України 2001 р. із змінами та доповненнями станом на 1 березня 2004 р.

2. Постанова ПВС від 27 березня 1992 у. № 4 "Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини “ (п, 19].

3. Постанова ПВС від 1 квітня 1994 р. № 1 “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини" (п. п. 6, 23).

4. Постанова ПВС від 7 жовтня 1994 р. № 12 "Про судову практику в справах про хабарництво" (п. п. 11, 15).

5. Постанова ПВС від 7 липня 1995 р. № 9 "Про судову практику в справах про бандитизм" (п. 3).

6. Александров БЮ. В., Андрушко П. П., Антипов В. І., Клименко В. А., Мати шевський П. С. Науково-практичний коментар до кримінального кодексу України /За ред. С. С. Яценка, 2-е видання переоб. і допов., Київ: АСК, 2002; 966с

7. Александров Ю. В., Антипов В. І., Дудоров О. О., Клименко В. А., Короленко В. М. Кримінальне право в запитаннях і відповідях. Загальна частина: Посібник для підготовки до іспитів /Національна академія внутрішніх справ України; Київський інститут внутрішніх справ; Київський міжнародний університет /За ред. В. А. Клименко, Київ: Атіка, 2003; 288с

8. Бажанов М. І., Баулін Ю. В., Борисов В. І., Гаврик С. Б., Дорош Л. В. та ін. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів /Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, Київ: Юрінком Інтер, 2001; 494с

9. Баулін А.Н. До проблеми визнання особи винною у вчиненні злочину на стадії попереднього розслідування //Право України, 1996; №11, с. 57-59

10. Дубинский А.Я., Сербулов В.А. Привлечение в качестве обвиняемого, Киев, 1989

11. Кримінальне право України: Навчальний посібник, Київ: Наукова думка, Прецендент, 2004; 297с

12. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. 2-ге видання, перероблене та доповнене /За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, Київ: Юрінком Інтер, 2005; 479С.

13. Кримінально - процесуальний Кодекс України ( зі змінами та доповненнями станом на 01. 03. 2002 року)

14. Кримінально - процесуальне законодавство України /автори - упорядники : М.І. Мельник, М. І. Хавронюк

15. Медведев М.Ю. Уголовный процесс, Москва: Юриспруденция, 1999

16. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України, Київ, 1992

17. Сабитов Р. А. Посткриминальное поведение (понятие, регулирование, последствия), Томск: Изд-во Томского ун-та, 1985;

18. Сабитов Р. А. Уголовно-правовое значение посткриминального поведения. Лекция.- Омск: Изд-во Омской высшей школьї милиции МВД СССР, 1985;

19. Сабитов Р. А. Квалификация поведения лица после совершения им преступления. - Омск: Изд-во Омской вьісшей школьї милиции МВД СССР

20. Тертишник В.М. Кримінально - процесуальне право України Київ 2003

21. Фріс П. Л. Постзлочинна поведінка як об'єкт правового регулювання та її врахування в правозастосувальній та профілактичній діяльності (постановка питання) // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей викладачів та аспірантів юридичного факультету Парикарпатського університету ім. В. Стефаника.-2000.-Вип. IV.-С. 105-119.

21. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник, Київ: Атіка, 2004; 486с.

Размещено на Allbest.ru

...