Права та свободи громадян України та проблеми їх реалізації в повному обсязі в сучасних умовах

Держава дбає про розвиток фізичної культури й спорту, забезпечує санітарно-епідеміологічне благополуччя.

Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Самостійною групою конституційних прав та свобод людини і громадянина в системі прав та свобод, передбачених Конституцією України, є соціально-культурні права й свободи. У найбільш загальному розумінні ці права за своєю суттю є мірою духовності, яку гарантує особі дер-жава із врахуванням умов життя й діяльності громадян, суспільства і держави.

За своїм змістом культурні права і свободи - це суб'єктивні права людини в культурній (духовній, ідео-логічній) сфері, це - певні можливості доступу до духовних здобутків свого народу і всього людства, їх за-своєння, використання й участі у подальшому їх розвитку. За чинною Конституцією

України до культурних прав і свобод належать:

1) освіта (Статті 43, 51, 53);

2) технічна, художня та наукова творчість (Ст. 54);

3) право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (Ст. 54);

4) право на використання здобутків культури та мистецтва (Статті 11, 54);

Право на освіту (ст. 53) громадян України є своєрідним ядром даної групи прав. У сучасних умовах освіта є однією з найважливіших умов всебічного розвитку особи і передумовою здійснення багатьох конституційних прав.

Зміст права на освіту в найзагальнішому вигляді становить собою гарантовану можливість громадянинові одержати середню загальну, середню професійну та виїду освіту в державних і комунальних учбових закладах.

Так, право на освіту охоплює практично всі основні види освіти. Зокрема, в Конституції зазначається, що держава забезпечує доступність і безкоштовність дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, про-фесійно-технічної, вищої і післядипломної освіти різних форм навчання. Гарантіями права на освіту є, зокрема, обов'язковість загальної середньої освіти: надання державних стипендій та пільг учням і студентам; право громадян безкоштовно здобувати вищу освіту в державних та комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою, зокрема у відповідних школах або класах, чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства (ст. 53).

Учні та студенти мають право на забезпечення стипендіями, гуртожитками у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Післядипломна освіта (одержання нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобутої у закладах освіти) здійснюється закладами післядипломної освіти (академії, інститути, центри підвищення кваліфікації та ін.) на договірних засадах з підприємствами і організаціями із врахуванням державного конт-ракту (замовлення).

Свобода літературної, художньої наукової і технічної творчості (от. 54) має загальний характер, тобто цією свободою володіють усі громадяни, а не тільки особи творчих професій. Хоча творчі починання властиві всім видам праці, але найширше вони втілюються у сфері інтелектуальної, духовної діяльності, тому у ст. 47 Конституції України говориться, зокрема, що свобода творчості гарантується захистом інтелектуальної власності громадян, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності: право на результати інтелектуальної, творчої діяльності гарантується, зокрема, забороною використовувати або поширювати без згоди авторів результати їх інтелектуальної, творчої діяльності, за винятками, встановленими законом. Крім того, держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством. Культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які опинилися за її межами (ст. 54).

Право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 54) реалізується за допомогою низки законодавчих актів, якими забезпечується право на вибір і зайняття інтелектуальною, творчою діяльністю, а також забезпечуються права інтелектуальної власності, авторські права і зв'язані з ними майнові права та моральні інтереси. Об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури й мистецтва, винаходи, моделі. промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші здобутки інтелектуальної праці. Ці права гарантуються тим, що без згоди автора (власника) ніхто не може використовувати їх, крім винятків, визначених за-коном.

З метою захисту своїх прав особа, яка має авторське право, або будь-яку правомочність на твір, для посвідчення авторства на обнародуваний чи необнародуваний протягом терміну охорони авторського права твір, може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво.

РОЗДІЛ III. ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ І СВОБОД В УКРАЇНІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Реалізація прав і свобод людини та громадянина безпосередньо залежить від того, який саме політичний режим існує в державі, чи розвиненні належним чином правозахисні інститути, чи спроможні вони захистити основні права та свободи громадян України.

В залежності від того, які методи здійснення політичної влади запроваджуються і практикуються в державі, можна виділити такі види режимів. Беручи до уваги Україну в Конституції чітко визначено, що ця країна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Державний політичний режим має характер ліберальної демократії, тобто влада здійснюється на основі представницької демократії, в якому воля більшості і здатність обраних представників здійснювати владу обмежені в ім'я захисту прав меншості і свобод окремих громадян.

Відійдемо від теорії і звернемося до практики, з'ясуємо чи насправді Україна є демократична держава, чи всі права та свободи реалізуються владою. Доцільним прикладом буде розгляд політичних виборів, як головний чинник прояву демократії та волевиявлення народу. Від часу проголошення незалежності України законодавство про вибори до Верховної Ради змінювалося п'ять разів: 1993, 1997, 2001, 2004 та 2011 років. У результаті виборча система еволюціонувала від мажоритарної до змішаної. Така численність змін і поправок у законодавстві обумовленна необхідністю подальшого збереження своїх позицій та впливу політичних сил, які приймали відповідний закон про вибори. Попри всі намагання політиків позиціонувати Україну як демократичну державу, багатолітній досвід стримує відповідні трансформаційні процеси. На сучасному етапі на функціонування політичної системи пострадянської України значно впливають колишні радянські інститути. Це ускладнює здійснення ефективних реформ. У зв'язку з цим можна констатувати, що Україна продовжує демократичні перетворення й перебуває на стадії демократичного транзиту, в якому слід виокремити дві принципові фази:

Перша фаза - лібералізація та демократизація режиму

Друга фаза - консолідація демократії [11, с. 284].

Але за період незалежності Україна не зуміла пройти навіть першу фазу. Це зумовлено декількома чинниками, а саме: відсутністю розвинених демократичних інститутів, не сформованістю професійної управлінської бюрократії, слабкістю опозиції, відсутністю взаємодії її з українською владою, що призводить до несприйняття першої як партнера та здебільшого нехтування її законодавчими ініціативами.

На сьогоднішній день в чинній конституції прописані всі права і свободи людини та громадянина (розділ 2 КУ), але більшість цих прав мають лише формальний характер, такі що не можна реалізувати за відсутності ефективної економічної, соціальної, політичної бази, що ставить під сумнів наявність демократичного режиму в Україні. Це обумовлено різними факторами але головним з них це те, що Україна молода держава, яка була сформована в кінці ХХ ст. згідно з Актом проголошення незалежності України. Вона знаходиться на шляху розвитку і формування справжнього правового суспільства. Тому нерідко виникає багато питань стосовно реалізації прав і свобод людини та громадянина у різних сферах суспільного життя. Більше того сьогодні розроблюються стратегії щодо подолання нестабільності в системі управління та владних структурах.

Так наприклад Українська Гельсінська спілка з прав людини провела дослідження “Регіональні особливості дотримання прав і свобод в Україні”. Дослідження було спрямовано на вироблення державної політики у сфері прав людини і насамперед переслідувало мету об'єднання країни, подолання її поділу на схід і захід. На підставі проведених досліджень правозахисники прийшли до висновку, що в сфері прав і свобод людини в Україні існують суттєві проблеми, які поглиблюються через надзвичайно сильно розвинуту клановість у системі управління на місцях. Покриваючи один одного, представники влади зазвичай цинічно і відверто порушують права людини, а пересічні громадяни не знаходять справедливості ні в судах, ні в правоохоронних органах. Для того, щоб права людини реалізовувалися на практиці та не залишалися декларацією, недостатньо тільки їх проголошення і закріплення законом. Права і свободи людини мають бути забезпечені державою шляхом законодавчого регулювання процесу реалізації, створення відповідних умов для реалізації прав і свобод людини і громадянина та створення ефективного механізму захисту прав і свобод, підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів, подолання корупції, реформування судової системи, підвищення правової освіти населення країни та правосвідомості громадян. Для цього при ВРУ створено інститут омбудсмана (уповноваженого з прав людини в Україні).

ПОВНОВАЖЕННЯ ТА ФУНКЦІЇ ОМБУДСМАНА В УКРАЇНІ

У структурі державного механізму України згідно з Конституцією України і Законом «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. з'явилась нова інституція - Уповноважений Верховної Ради з прав людини, який у багатьох країнах світу називається омбудсманом. Історія цього інституту бере свій початок у Швеції з 1809р., де він уперше був запроваджений.

Омбудсман - це складний соціально-правовий феномен, оскільки він є не тільки правовим інститутом чи установою, а й відповідним типом політичної і правової культури, сукупністю суспільних зв'язків і відносин.

Шведська модель парламентського контролю за правами людини пройшла значний шлях становлення в різних правових системах і має національну специфіку. Таку специфіку має і українська модель омбудсмана. Підкреслюючи національну обумовленість моделі Уповноваженого Верховної Ради, важливо не забувати про зорієнтованість української правової системи на західні юридичні традиції. Слід при цьому враховувати й те, що у правовому відношенні Європа є неоднорідною, оскільки в ній зосереджені дві основні правові сім`ї - загального і континентального права.

А раніше ще була й сім'я соціалістичного права. Діяльність Уповноваженого з прав людини спрямована на реалізацію прогресивних ідей у сфері забезпечення прав людини і громадянина, встановлення ділових і конструктивних відносин громадян України з органами державної влади. На постійній основі він здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах своєї юрисдикції. Демократичний характер інституту Уповноваженого полягає не лише у тому, що він виконує правозахисну функцію стосовно громадян України, а й щодо іноземців та осіб без громадянства. Це відповідає положенню ст.3 Конституції про те, що людина в Україні визнається найвищою соціальною цінністю. Інститут

Уповноваженого щодо інших правозахисник механізмів є додатковим (субсидіарним) засобом захисту прав і свобод людини в Україні. Це випливає з частини другої ст.4 закону, згідно з якою діяльність уповноваженого доповнює наявні засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не має наслідком перегляду компетенції державних органів, що забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод. Він заповнює прогалини і компенсує недоліки судових засобів захисту прав людини, парламентського та відомчого контролю за адміністративними органами.

Згідно з Законом Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів України та посадових осіб, що має важливе значення для визначення місця і ролі цього інституту у правозахисному механізмі нашої держави і для забезпечення його незалежності при реалізації своїх функцій. На це спрямовано положення закону частина перша ст. 20 про те, що втручання органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, їх посадових та службових осіб у діяльність уповноваженого забороняється. Його повноваження не можуть бути припинені чи обмежені у разі закінчення строку повноважень парламенту України або його розпуску (саморозпуску).

Особливість правового статусу уповноваженого проявляється і в тому, що він має можливість співпрацювати з різними складами парламенту, оскільки термін його повноважень становить п'ять років, а Верховної Ради - чотири. Це теж є гарантією реалізації уповноваженим своїх завдань і функцій. Ідея омбудсмана в Україні не так давно почала схвально сприйматися державними інституціями і суспільством. У питаннях захисту прав людини акцентувалося, насамперед, на можливостях суду, прокуратури, інших державних інституцій. Піднесення інституту Уповноваженого з прав людини в ранг конституційного - це визнання державою і суспільством необхідності мати незалежний деполітизований орган, з метою якого є гарантування права і справедливості у взаємовідносинах громадянина і державного апарату. Існуючий в Україні механізм правозабезпечення, на жаль, ще не зорієнтований на захист прав людини і громадянина. Він, як і раніше, спрямований на захист державних інтересів і устоїв.

Запровадження в Україні інституту Уповноваженого з прав людини має суттєве значення для формування правозахисної діяльності. Водночас його не слід розглядати як центр або альтернативу сформованої в нашій країні правозахисної державної системи, враховуючи те, що уповноважений не володіє імперативними правовими засобами впливу на відповідні державні органи. Цілком можна погодитися з думкою В. В. Бойцової про те, що хоча цей інститут і має державні атрибути, але за своєю сутністю -- це елемент громадянського суспільства. Він дає можливість державі мати чітке уявлення про індивідуальні інтереси та інтереси суспільства в їх взаємовідносинах з державними структурами. Метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений, є: захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією і законами України та міжнародними договорами України; сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність до Конституції України, міжнародних стандартів у цій галузі; запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню; поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод особи; запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; сприяння правовій поінформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.

Наша держава має не аби який потенціал щодо удосконалення свого демократичного режиму. Тому суспільство повинно розуміти, що на нього покладено велику відповідальність створити правову країну, в котрій всі інститути влади будуть чітко виконувати свій обов'язок щодо захисту та реалізації прав і свобод та законних інтересів громадян.

ВИСНОВКИ

Розглянувши тему конституційних прав і свобод людини та громадянина можна зробити наступні висновки:

1. Конституційні права, свободи і обов'язки виражають насамперед і безпосередньо відносини та зв'язки громадянина й держави, згідно з принципом "Дозволяється все, що не забороняється Законом". Інші норми права регулюють відносини та зв'язки або громадян і органів держави, або громадян і державних та громадсь-ких організацій, або громадян між собою.

2. Вони виникають не на основі загальних правовід-носин, а безпосередньо з Конституції. При цьому саме Конституція визначає як їх зміст, так і обсяг.

3. Конституційні права, свободи й обов'язки не припиняються і не виникають раз по раз. Вони діють постійно. Громадянин не може відмовитися не тільки від своїх конституційних обов'язків, а й від своїх конституційних прав і свобод.

4. Зміст і обсяг конституційних прав, свобод та обов'язків для всіх громадян однакові, в той часяксуб'єктивні права і юридичні обов'язки різних громадян у конкретних правовідносинах неоднакові і за своїм змістом, і за своїм обсягом.

5. Реальність конституційних прав, свобод і обов'язків забезпечується не стільки індивідуальними зусиллями (не забороненими законом засобами) окремого громадянина, скільки державним і суспільним ладом. Конституційні права, свободи, обов'язки охороняються відповідними нормами всіх галузей права. Наприклад, закріплене в Основному Законі України право на працю охороняється нормами трудового, сільськогосподарського, адміністративного, кримінального та інших галузей права.

6. Соціальне призначення основних прав і свобод громадян визначається тим, що вони втілюють ідеали демократії, гуманізму й справедливості, і служать всебічному розвиткові і вихованню особи, надають громадянам широкі можливості для активної участі в управлінні справами суспільства і дер-жави, функціонуванню всього державного і політикоправового механізму.

Таким чином, права, свободи й обов'язки людини й громадянина, закріплені в Конституції України, їх широта, реальність, гарантованість виражають не тільки фактичний та юридичний статус особи у суспільстві, а й суть діючої в країні демократії, соціальні можливості, закладені в самому суспільному ладі. Вони - показники зрілості суспільства, його досягнень, своєрідна "візитна картка". Увесь арсенал громадянських, економічних, со-ціальних, політичних і культурних прав, свобод та обов'язківмає служити дальшому розвитку демократії й соціальному прогресові України.

Наприкінці, у світлі вищенаведеного, дозволю собі висловити особисту думку, хоча це й виходить за межі теми даної роботи, що у цілому механізм забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина у англо-амеріканский правовий сім'ї, де "виконання конституційного контролю довірено всьому судовому апарату і конституційне правосуддя не відокремлюється від загального правосуддя, оскільки усі справи, якою б не була їх природа, вирішаються тими ж самими судами у тих саміх умовах" [10, с. 24], уявляється взагалі більш ефективним, тому що розглядання кожної судової справи починається, у першу чергу, з контролю додержання принципів і норм Конституції, безпосередньо втілюючи у життя принцип її найвищої юридичної сили.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України - Х. : Одіссей, 2012 р. - 56 с.

2. Коментар до Конституції України // Інститут законодавства Верховної Ради України // друге видання, виправлене й доповнене - К., 1998 р.

3. Конституційне право України // друге видання, виправлене й доповнене, за ред. Проф. В.Ф. Погорілка - К. : Наукова думка, 2000 р.

4. Загальна декларація прав людини // прийнята і проголошена резолюцією 217 А(ІІІ). : Генеральної Асамблеї ООН, 1948 р.

5. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, 1966 р.

6. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, 1966 р.

7. Цівільний кодекс України (зі змінами та доповненнями станом на 15 січня 1999 р.) - Х. : ООО "Одиссей", 1999 р.

8. Боботов С.В., Конституційна юстиція (порівняльний аналіз) - Москва, 1994 р.

9. Лінецький С. Політичний режим в Україні (1991 - 1997) // Політологія. Посібник для студентів вузів // За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. - К. : Академія. - 238 с.

10. Кравченко В.В., Конституційне право України: Навчальний посібник, ч.1., К., 1988 р.

11. Луняк М.О., Конституційне право України // Лекційний курс та навчально методичні матеріали - Ніжин, 2001 р.

ДОДАТКИ

Види порушених прав за письмовими зверненнями громадян

до Уповноваженого з прав людини у 2010-2011 рр. (без урахування колективних звернень віруючих, отриманих під час проведення протестних акцій)

У 2011 р. до Уповноваженого з прав людини надійшло 696 звертань від юридичних осіб, що на 15% більше ніж у 2010 році.

Збільшилася порівняно з 2010 р. частка повідомлень про порушення соціаль них прав з 15,9% до 16,7% у 2011 р. Громадяни скаржаться на неправомірне позбавлення пільг і компенсацій, встановлених чинним законодавством, пору шення при призначенні та перерахунку пенсій, наданні матеріальної допомоги та субсидій, незабезпечення належних виплат матерям-героїням тощо. Багато людей повідомляють про порушення конституційного права на надання якісної безоплатної медичної допомоги.

На третьому місці - 13,8% - повідомлення про порушення економічних прав громадян. І хоча загальна кількість таких повідомлень у 2011 р. порівняно з 2010 р. майже не змінилась, кількість повідомлень щодо порушення права на працю та належну і своєчасну її оплату, споживачів на якісну і безпечну про дукцію та послуги, на землю продовжує зростати. Доволі значною - 11,6% - залишається частка повідомлень про порушення особистих конституційних прав. Найбільш типовими є скарги про порушен ня права на особисту недоторканність людини - застосування тортур, іншого жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи по карання, а також на втручання держави в особисте і сімейне життя громадян. У 549 повідомленнях, або 1,6% їх загальної кількості, йшлося про порушен ня політичних прав.

Размещено на Allbest.ru