Теорія держави та права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з предмету: Теорія держави і права

курс: Правові відносини

План

Вступ

Розділ 1. Правові відносини

1.1 Поняття, види та ознаки правовідносин

1.2 Структура правових відносин

1.3 Передумови виникнення правових відносин

Розділ 2. Складові елементи правових відносин

2.1 Суб'єкти правових відносин, юридичні властивості суб'єктів, види суб'єктів

2.2 Об'єкти правових відносин, види об'єктів

Розділ 3. Юридичні факти

3.1 Поняття та ознаки юридичних фактів

3.2 Класифікація юридичних фактів

Висновок

Список літератури

Вступ

Люди в процесі свого життя і діяльності вступають один з одним у численні взаємини. Такі відносини бувають різного типу. Зокрема, суспільні відносини можна розділити на матеріальні й ідеологічні. Матеріальні спрямовані на підтримку існування людини. Ідеологічні - це лише надбудова над першими. Відносини між людьми, що залежать від їхньої волі і свідомості, досить різноманітні. Це сімейні (відносини чоловіка і дружини, батьків і дітей), трудові (відносини робітника з адміністрацією свого підприємства), майнові (наприклад, відносини, що виникають між продавцем і покупцем) тощо. Люди вступають у ці відносини, як правило, по своїй волі, хоча вона залежить від різних життєвих обставин, насамперед від умов матеріального життя людей, від економічного ладу суспільства.

Так само, у свою чергу, усі види і форми відносин, що виникають і функціонують у суспільстві між індивідуумами і їхніми об'єднаннями можна розділити на суспільні або соціальні. Вони у свою чергу виникають з безлічі різних відносин: економічних, юридичних, моральних, духовних, культурних і багатьох інших. Саме людське суспільство - це сукупність відносин, продукт взаємодій людей. Юридичні або правові відносини органічно зв'язані з правом.

Право - особливий державний регулятор суспільних відносин. Регулюючи ті або інші відносини, воно тим самим віддає їм правову форму, у результаті чого ці відносини стають правовими.

У порівнянні з іншими соціальними регуляторами право найбільш ефективний, владно примусовий і разом з тим цивілізований регулятор. Будь-які відносини здобувають характер правовідносин лише в тому випадку, якщо вони виникають на основі і відповідно до норм права, не суперечать волі держави.

Отже, правовідносини можна в самому загальному змісті визначити як суспільні відносини, урегульовані правом. Право не творець, а лише регулятор і стабілізатор суспільних відносин. Тим самим спочатку виникають суспільні відносини, а потім, як наслідок, норма права. Але є і такі правовідносини, що виникають тільки як правові й в іншій якості існувати не можуть. Наприклад, конституційні, адміністративні, процесуальні, карні й інші. Саме подібні правовідносини за формою і змістом, “у чистому виді”, являють собою дійсно самостійний вид і тип суспільних відносин. Лише в цьому змісті можна сказати, що право створює, діє суспільні відносини, породжуючи нові зв'язки.

Розділ 1. Правові відносини

1.1 Поняття, види та ознаки правовідносин

Правовідносини - наслідок дії права як соціального і державного інституту. Правовідносини - це суспільні відносини, врегульоване нормами права, учасники якого мають відповідні суб'єктивні права і юридичні обов'язки.

У додержавному родовому суспільстві правовідносин не було, тому що там не було права. Це означає, що правовідносини не мислимі поза правом або без права. Є лише відносини, що об'єктивно вимагають або не вимагають потребуючого правового опосередкування. Якщо норма права - статистичний стан правового врегулювання, то правовідносини - динамічний. Категорія “правовідносини” є однією з центральних у загальній теорії права і дозволяє усвідомити, яким образом право впливає на поводження людей.

Під виникненням правовідносин розуміють умови, що породжують правові відносини.

Крестовська Н.М. та Матвєєва Л.Г. виділяють такі найбільш характерні ознаки правових відносин:

1. Правові відносини є різновидом суспільних відносин, тобто можуть виникнути тільки в людському суспільстві, між конкретними суб'єктами - володарями певних юридичних якостей(правоздатність та дієздатність);

2. Правові відносини виникають на основі норми права. Немає відповідної норми права - немає й правових відносин;

3. Між учасниками правових відносин виникає специфічний юридичний зв'язок у вигляді суб'єктивного права однієї особи і відповідно йому обов'язку іншої особи;

4. Правові відносини мають вольовий характер, тобто для їх виникнення необхідна воля(бажання) як мінімум одного з учасників. Люди вступають у правові відносини з певною метою - наприклад, одержати спадок, взяти участь у виборах;

5. Правові відносини виникають з приводу реального блага (матеріальних або не матеріальних цінностей), яке виступає як передумова та структурний елемент правовідносин;

6. Правові відносини охороняються та забезпечуються силою державного примусу. Як правило, учасники правовідносин добровільно виконують покладені на них обов'язки. Інакше уповноважений учасник правовідносин має право звернутися до компетентних органів держави з метою примусити протилежну сторону до виконання.

Правовідносини - це суспільні відносини, що представляють собою двосторонній конкретний зв'язок між соціальними суб'єктами, що виникає на основі норм права. У правовідносинах виникає зв'язок між особами за допомогою суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, причому цей зв'язок носить вольовий характер.

Інакше кажучи, правовідносини, перш ніж скластися, проходять через свідомість і волю людей. Лише в окремих випадках суб'єкт може не знати, що став учасником правового відношення, наприклад, виявившись спадкоємцем за законом після смерті родича, що проживає в іншому місті.

Правовідносини, як і право, на базі якого вони виникають, охороняються державою. Інші відносини такого захисту не мають. Охорона законності і правопорядку означає й охорону правовідносин, тому що останні у своїй сукупності й утворять правовий порядок як результат законності. Також правові відносини відрізняються индивідуалізованістю суб'єктів, строгою визначеністю і взаємністю, персоніфікацією прав і обов'язків. Це завжди конкретне відношення “когось” з “кимсь”. Сторони (фізичні і юридичні особи), як правило, відомі і можуть бути названі по саме, їхні дії скоординовані. Це не спостерігається в інших суспільних відносинах, наприклад, моральних, політичних, естетичних, що не настільки формалізовані і керовані.

Найбільший внесок у розвитку в правовідносинах внесла цивілістична наука. На її висновках і положеннях значною мірою ґрунтується і загальна теорія держави і права. Однак, вторгати з цими готовими мірками в інші соціальні сфери й аналізуючи механізм правового опосередкування суспільних відносин більш загального і більш високого рівня, у неї виникають утруднення.

Юридичний інструментарій, відпрацьований за тисячоріччя, успішно застосовуваний у своїй області, не завжди без усяких застережень може бути використаний в іншій області. Звідси потреба доповнити цей механізм, зробити більш гнучким, уніфікованим, для того щоб з його допомогою можна було упорядкувати, регулювати й інші відносини.

Відносини типу держава - держава, держава - громадянин, федерація - суб'єкт федерації, президент - парламент, депутат - виборець, а також відносини і форми взаємодії різних структур, інститутів і галузей влади, тощо виступають як правові, оскільки регулюються правом. У них своя специфіка і ці правовідносини можна розділити на окремі види по різних підставах:

- за предметом правового регулювання виділяють правові відносини конституційні, адміністративні, цивільні, трудові, сімейні;

- за функціями права розрізняються регулятивні правовідносини. Перші з них виникають із правомірних, а другі - з неправомірних дій суб'єктів;

- за характером обов'язків розрізняють активні та пасивні правовідносини. В активних правовідносинах обов'язок полягає в необхідності здійснити певні дії(передати річ, виконати роботу), в пасивному - обов'язок полягає в тому, щоб утриматися від дії;

- за ступенем визначеності суб'єктів розрізняють абсолютні і відносні правовідносини. В абсолютних правовідносинах конкретизована тільки одна сторона - носій суб'єктивного права, а всі інші зобов'язані утримуватися від порушення її прав. У відносних правовідносинах уповноважена і зобов'язана особи точно визначені;

- за субординацією в правовому регулюванні розрізняють матеріально - правові і процесуально - правові відносини;

- за розділом прав і обов'язків між сторонами розрізняють односторонні та двосторонні правовідносини;

- за волевиявленням сторін розрізняють договірні(головним чином у сфері приватного права) та управлінські відносини(у публічно правовій сфері).

У відносних правовідносинах конкретно визначені всі учасники. В абсолютних правовідносинах відомо лише управомочна сторона, а обов'язкові особи - різні суб'єкти, покликані утримуватися від порушень інтересів управомочного.

В деяких випадах важливе значення має і примусова сила державного апарату. Правові відносини тримають в собі можливість застосування державного примусу в цілях реального забезпечення суб'єктивних прав і виконує юридичні обов'язки.

Крім того держава може перешкоджати виникненню різних негативних з точки зору приписів соціального розвитку життєвих зв'язків або відносин. Воно формулює відповідні правові заперечення, намагаючись з їх допомогою зруйнувати подібні відносини, встановити конкретну міру відповідальності особі за участь в цих відносинах.

Правові відносини як форма існування права займає важливе місце в правовому регулюванні суспільних відносин. Подібно тому, як не можливо в практичній діяльності вважати думку об'єктів самим об'єктом, неможливо і юридичні формули поведінки суб'єктів права, вирощених на мові законодавчих актів, вважати дійсним правом.

Цінність і значення правових відносин, як форми права проявляються в їх реальності. Саме з правовими відносинами пов'язана дійсність права. Відповідної реальної поведінки людей-суб'єктів права - в процесі реалізації ними своїх юридичних прав і обов'язків юридичному змісту законів являється окремим завданням правового врегулювання. Тільки реальні правові відносини можуть розглядатися в якості критерія істини при оцінці відповідальності юридичних законів об'єктивним закономірностям життя суспільства і відповідальності сформульованих законодавцем правових норм і втілених в дійсність. Правові відносини являються правовою діяльністю практики, практичної діяльності наділених розумом і волею людей, соціальних груп, класів. По реалізації ними своїх індивідуальних і суспільних цілей і задач. Таким чином ефективність права може бути виміряне тільки на основі відношення змісту юридичних актів з їх реальним втіленням в дійсність і в кінцевому рахунку з тими реальними успіхами суспільного розвитку, які закладені законодавцем.

Отже правові відносини можна визначити як врегульовані правом і які знаходяться під захистом держави суспільні відносини, учасники яких виступають в якості носіїв взаємодоповнюючих один одного юридичних прав і обов'язків.

1.2 Структура правовідносин

Структура правовідносин - основні елементи правовідносин і спосіб юридичного зв'язку між ними з приводу соціального блага або забезпечення яких-небудь інтересів.

Правові відносини є конструкцією, що складається з наступних структурних елементів:

1) суб'єкти(суб'єктний склад) - як мінімум, два суб'єкта права, один з них є уповноваженою особою(носієм права), інший - зобов'язальною особою(носієм обов'язку);

2) об'єкт - реальне(матеріальне або нематеріальне благо, з приводу володіння яким або захистом якого суб'єкти вступають у правовідносини;

3) зміст - розрізняють юридичний та фактичний зміст правовідносин.

Юридичний зміст є суб'єктивними правами та юридичними обов'язками учасників правових відносин. Суб'єктивне право - передбачена правом лінія дозволеної поведінки особи. Юридичний обов'язок - наказана правом лінія належної поведінки. У кожних правовідносинах суб'єктивному праву одного учасника відповідає юридичний обов'язок іншого учасника.

Фактичний зміст правовідносини - це конкретні дії учасників правовідносин, в яких реалізуються їхні права та обов'язки.

Юридичний зміст є завжди типовим для певного виду правовідносин, а фактичний зміст - завжди унікальний, неповторний.

1.3 Передумови виникнення правовідносин

Правові відносини можуть виникнути лише за наявністю необхідних передумов(умов).

Виділяються два види передумов виникнення правовідносин:

- Матеріальні (загальні)

- Юридичні (спеціальні)

До матеріального відносяться життєві інтереси і потреби людей, під впливом яких вони вступають у відповідні правовідносини. У широкому розумінні під матеріальними передумовами вважається система соціально-економічних, культурних і інших обставин, що обумовлюють об'єктивну необхідність правового регулювання тих або інших суспільних відносин. До матеріальних передумов можна віднести також наявність об'єкта правовідносин (того, із приводу чого особи вступають у дані юридичні зв'язки), не менш двох суб'єктів і відповідне поводження учасників правовідносин.

Потреби можуть бути матеріальними, духовними або фізіологічними. Прагнення до задоволення названих потреб і викликає до життя відповідні правовідносини, у цьому їхня першопричина. У більш широкому змісті під матеріальними передумовами розуміється сукупність економічних, соціальних, культурних і інших факторів, що обслуговують об'єктивну необхідність правового регулювання тих або інших суспільних відносин.

Однак одних загальних передумов не досить, щоб у конкретних випадках практично виникли і діяли реальні правові відносини, для цього потрібні ще формально-юридичні.

До юридичних передумов відносяться:

- норма права, яка, регулюючи суспільні відносини, надає йому вигляду правових відносин. Без юридичної норми відносини не мають правового характеру;

- правосуб'єктність учасників правовідносин. Під правосуб'єктністю розуміють сукупність правоздатності, дієздатності і деліктоздатності особи. Для загальних(абсолютних) правовідносин досить правоздатності особи(наприклад, правовідносини власності). Для відносних регулятивних правовідносин необхідна наявність як правоздатності, так і дієздатності особи( наприклад, правовідносини з договору позики). Для відносних охоронних правовідносин необхідна наявність деліктоздатності особи( наприклад,правовідносини юридичної відповідальності); юридичний факт (як реальна життєва обставина).

Без названих передумов правовідносини неможливі.

Розділ 2. Складові елементи правових відносин

2.1 Суб'єкти правових відносин, юридичні властивості суб'єктів, види суб'єктів

Елементи правових відносин складають визначені зв'язки, сукупність права і обов'язкову суб'єктів. Вона різнобічна і визначена, як характером так і ціллю задля якої держава приймає це врегулювання, якщо в суспільних відносинах дії особи взаємно пов'язані і держава намагається ці відносини закріпити, то вона наділяє сторони взаємними правами обов'язками. Якщо не відносини такого роду, то держава намагається зруйнувати негативний зв'язок, припинити дані відносини. в цьому разі держава встановлює заборону на таку діяльність, притягуючи до такої відповідальності або обидві сторони даних відносин.

Під елементами правових відносин розуміють сукупність складників - його елементів і способів їх взаємодії. До елементів правових відносин відносять:

- суб'єктів правових відносин;

- об'єктів правових відносин;

- змістовні правові відносини.

Суб'єкти правових відносин - це учасники правових відносин, що мають суб'єктивні права і юридичні обов'язки.

Суб'єкти правових відносин - це фізичні або юридичні особи, держава, соціальні спільноти, які здатні реалізувати безпосередньо або через представника юридичні права та обов'язки.

Види суб'єктів правових відносин:

1) фізичні особи;

2) юридичні особи;

3) держава, її органи та органи місцевого самоврядування;

4) соціальні спільноти (народ, територіальна громада, етнічна або релігійна група).

Реалізація права вимагає певних якостей, визнаних або встановлених якостей утворює поняття правосуб'єктності.

Правосуб'єктність включає наступні юридичні характеристики особи:

1) правоздатність - зумовлена правом здатність суб'єкта права володіти суб'єктивними юридичними правами та юридичними обов'язками;

2) дієздатність - зумовлена правом здатність особи своїми діями(бездіяльністю) набувати суб'єктивних прав та юридичний обов'язків, здійснювати та припиняти їх. Різновидом дієздатності є угодоздатність, тобто здатність особисто, своїми діями здійснювати цивільно-правові операції;

3) деліктоздатність - зумовлена правом здатність особи нести юридичну відповідальність за вчинення нею порушення.

Для того, щоб бути суб'єктом права, організація або індивіди повинні володіти правосуб'єктністю. У державних і громадських організаціях правосуб'єктивність знаходить свій вираз у компетенції її органів, тобто в сукупності права і обов'язків, що надаються їм для виконання відповідних функцій. Що ж до право - суб'єктивності індивідів, то юридичною передумовою набуття статусу суб'єкта правовідносин є наявність у нього правосуб'єктивності, дієздатність.

Під праводієздатністю розуміють обумовлену нормами права здатність суб'єкта мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки. У людини правоздатність виникає з моменту її народження і припиняється зі смертю.

В сучасному цивілізаційному суспільстві немає і не може бути людей не наділених спільною правоздатністю. Вона витікає з міжнародних пактів про права людини, принципів гуманізму, свободи, справедливості. Обов'язком кожної держави - належним чином гарантувати і захищати цю якість.

Головне в дієздатності - не право, а принципіальна можливість або здатність їх мати.

Відмінність правоздатності від суб'єктивного права в тому, що вона:

- невід'ємна від особи - не можна людину лишити правоздатності;

- не залежить від кола, віку, професії, національності, майнового стану або інших життєвих обставин;

- невід'ємна - її не можливо віддати іншим;

- по відношенню до суб'єктивного права, вона первинна;

- суб'єктивне право - конкретне, а правоздатність - абстрактна.

Всезагальність правоздатності зводиться до того, що державна влада з самого початку наділяє всіх своїх громадян спільними особливостями - юридичною можливістю бути носієм відповідних прав і обов'язків.

Правоздатність організацій, юридичних осіб виникає в час створення і реєстрації тієї чи іншої організації і припиняється в час її ліквідації.

Дієздатність - це закріплення в законодавстві і забезпечити державну можливість суб'єктам здійснити свої права і обов'язки особистими діями.

Дієздатність залежить від віку і психічного стану особи. Дієздатність буває: повна, неповна, часткова, повна недієздатність, обмежена.

Повна дієздатність настає з моменту громадянського повноліття.

Вона передбачає зрілість почуттів, розуму і волі. Формальними критеріями повноліття є такі:

досягнення 18-літнього віку;

вступ у шлюб до настання офіційного повноліття;

особа яка досягла 16 років, цілком дієздатна, якщо вона працює за трудовим договором(контрактом) чи займається підприємницькою діяльністю.

Як правило, у більшості галузей права дієздатність і правоздатність збігаються в одній особі, вони нероздільні. Але в ряді галузей права України встановлений різний вік настання дієздатності: конституційне (18 років), адміністративне (16 років);

- Неповна (відносна) дієздатність (неповнолітня особа): 14 - 18 років;

- Часткова дієздатність (малолітня особа): від 6 до 14 років;

- Повна недієздатність: до 6 років;

- Обмежена дієздатність - установлюється за рішенням суду щодо осіб, які: 1) страждають психічним розладом, що істотно впливає на здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними; 2) зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, чим ставлять себе або свою сім'ю, а також інших осіб, яких вони за законом повинні утримувати, у скрутне матеріальне становище.

У деяких випадках до складу правосуб'єтивності разом з праводієздатністю включається ще деліктоздатність, тобто здатність особи нести юридичну відповідальність за скоєні правопорушення. Ніхто не може бути обмеженим у правовій дієздатності, інакше як у випадку передбаченому законом.

В своїх взаємовідносинах і відносинах з громадянами юридичні особи діють, як єдиний суб'єкт, внутрішня структура якого не має значення для виступаючим з ним в правовідносини.

Юридичні особи і громадяни беруть участь у відносинах, які регулюються різними галузями права. Однак умови при яких організації можуть бути визнані юридичними особами, порядок їх виникнення, зупинка і суспільні принципи вступу у майнові відносини визнає громадянським законодавством.

Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремити майно, можуть від свого імені набувати майнові і особисті немайнові права і обов'язки, бути позивачем і відповідачем в суді.

Різні суб'єкти вступають у правові відносин и насамперед з метою задоволення певних своїх інтересів і потреб. Для досягнення поставлених цілей суб'єкти в рамках правових відносин шляхом реалізації своїх прав і обов'язків здійснює певні дії, чим досягається результат - об'єкти правових відносин, за ради якого відбулися правові відносини.

2.2 Об'єкти правових відносин, види об'єктів

Об'єкти правових відносин дуже різноманітні, ними можуть бути:

- матеріальні, духовні та інші блага, за винятком предметів вилучених з цивільного обігу;

- також особа може вступати в правові відносини в інтересах здійснення визначених дій. Отже об'єктом правових відносин можуть виступати як самі ці дії, та і їх наслідки;

- поведінка учасників правових відносин може бути направлена на саме суб'єктивне право. Це має місто в тих випадках, коли фізична особа, юридична особа домагається визнання за ними факту належності в них того або іншого юридичного права.

Деякі автори згідні з тим, що об'єктом правових відносин є те, що воно направлене або на що дії, різні матеріальні і вольові об'єкти. Під матеріальними об'єктами розуміють в цілому матеріальні та духовні блага, під юридичним - поведінка зобов'язаної особи. З цими двома видами об'єктів можна погодитись, що ж до вольового об'єкта правових відносин, то воно визначене спірне.

Питання про об'єкт право розглядає громадянське право. Правова наука використовує термін «Об'єкт» ще в одному значенні. В цьому разі мова іде про об'єкт, на який право може діяти. Право неопосередковане дії на вольову поведінку суб'єктів. Отже діяльність суб'єктів служить об'єктом правової дії. Оскільки суспільні відносини являються наслідком такої діяльності, то в кінцевому рахунку об'єктом правової дії виступають самі суспільні відносини.

Коло можливих правових відносин визначається законом. Об'єктами правових відносин можуть бути:

Матеріальні блага і цінності:

1) природні об'єкти (ліс, земля, надра, водні ресурси);

2) штучно створені об'єкти - речі (автомобіль, будівля, гроші, цінні папери, валютні цінності).

Нематеріальні блага і цінності:

1) особисті немайнові блага (життя, здоров'я, честь, гідність);

характерні для кримінально-процесуальних правових відносин;

2) послуги (результат трудової та іншої діяльності у сфері освіти, охорони здоров'я, побутового обслуговування, перевезень);

3) результати наукової, технічної, художньої творчості (твори літератури, наукові твори, мистецтва, музики, науки, комп'ютерні програми).

Все, що являється наслідком інтелектуальної праці.

4) загальносоціальні блага і цінності(громадський порядок, національна безпека, екологічне благополуччя).

Розділ 3. Юридичні факти

3.1 Поняття юридичних фактів

У словнику під фактом взагалі розуміється дійсна, цілком реальна подія, явище, те, що дійсно відбулося.

У реальному житті, що оточує людину, існує ціла безліч фактів. Одні факти стають людині відомими в процесі пізнання, інші відомі людині вже давно.

У процесі пізнання можливі випадки, коли наші відчуття, представлення, сприйняття не можуть дати повну характеристику визначеному фактові, або він може бути сприйнятий перекручено. З цього випливає необхідність критичного підходу до знову установлюваних фактів.

Вивчаючи суспільні відносини і явища, особливу увагу варто звертати на неприпустимість пізнання окремих фактів, а не їхньої системи, сукупності. І перебування змісту факту в суспільних відносинах значно складніше, ніж інтерпретація фактів і явищ у природі. Юридичні факти оточують нас у повсякденному житті (народження дитини, закінчення інституту, вступ у шлюб). Але і деякі явища природи також можуть виступати як юридичні факти.

Поняття «факт» широко застосовується в науці. Між науковим і юридичним фактом немає повної аналогії, але їхня подібність у тім, що науковий факт є посередньою ланкою між науковою теорією й об'єктивним світом, а юридичний факт - посередньою ланкою між правом і суспільними відносинами.

Звернемося тепер безпосередньо до поняття юридичного факту.

Юридичні факти - це конкретні життєві обставини, з якими норма права пов'язує виникнення визначених юридичних наслідків. Передумовами правовідносин є юридичні факти, їхня модель фіксується в гіпотезі юридичних норм.

Крестовська Н.М. та Матвєєва Л.Г. поділяють юридичні факти на такі ознаки:

1) конкретність та індивідуальність. Юридичний факт є унікальним(неповторним) явищем дійсності, що існує в певній точці простору, в певний момент часу, як правило, пов'язане з конкретними суб'єктами(факт реєстрації шлюбу);

2) соціальна змістовність. Події та дії, що не мають значення або зв'язку з соціальною дійсністю, не мають і юридичного значення(таким явищем є природа - світанок, танення снігу);

3) об'єктивований вираз. Думки, почуття, бажання людини не є юридичними фактами;

4) прямий або не прямий зв'язок із правом. Юридичні факти, як правило, точно або в загальному вигляді відбиті в гіпотезах правових нори;

5) причинний зв'язок із правовими наслідками. У цьому полягає сенс поняття юридичного факту. Юридичний факт викликає, змінює, припиняє правові відносини, суб'єктивні права та юридичні обов'язки(реєстрація шлюбу породжує правові відносини подружжя, їхні взаємні права і обов'язки).

Юридичні факти різноманітні, тому з метою виявлення їхніх особливостей і більш глибокого пізнання вони досить докладно кваліфікуються по різних підставах.

За вольовою ознакою юридичні факти поділяються на події і дії.

Події - це такі обставини, що об'єктивно не залежать від волі і свідомості людей. Наприклад, стихійні лиха, самі по собі ці явища не чого юридичного в собі не несуть і автоматично ніяких зобов'язань не породжують, але служать приводами, причинами для виникнення правовідносин.

Дії - це такі факти, що залежать від волі людей. Дії підрозділяються на правомірні і неправомірні.

Дії у свою чергу, поділяються на правомірні та неправомірні.

Правомірні дії поділяються на дві групи: юридичні акти та юридичні вчинки.

Юридичні акти - це правомірні дії дієздатної особи з метою досягти якогось правового результату(договір, заповіт, судове рішення).

Юридичні вчинки - це дії, що привели до юридичних наслідків незалежно від волі людини, що вчинила їх(знахідка кладу, створення літературного або художнього твору, наукове відкриття). Такі дії визнаються юридично значущими навіть у тому випадку, коли вони здійснені недієздатною особою.

Неправомірні дії(правопорушення) поділяються на такі групи:

1) за ступенем суспільної небезпеки - на проступки та злочини. Будь - яке правопорушення завдає шкоди особі, суспільству, державі, іншим суб'єктам права. Але злочини мають суспільну небезпеку, тобто наносять або створюють загрозу для завдання великої шкоди;

2) за об'єктом - посягання на особу, власність, суспільну безпеку, громадський порядок;

3) за видами юридичної відповідальності - кримінальні, адміністративні, цивільно - правові, дисциплінарні, конституційні, міжнародно - правові;

4) за формою вини - умисні та необережні;

Інші класифікації юридичних фактів:

1) за суб'єктом - дії фізичних осіб, юридичних осіб, державних органів, органів місцевого самоврядування;

2) за галузевою належністю - конституційні, цивільно - правові, процесуальні, трудові;

3) за способом виразу - документ, усна заява, мовчання, жест;

4) за характером юридичних наслідків:

а) правоутворюючі -- юридичні факти, з якими норми права пов'язують виникнення правовідносин (наказ ректора про зарахування абітурієнта К. до вищого навчального закладу);

б) правозмінюючі -- юридичні факти, з якими норми права пов'язують зміну правовідносин (наказ ректора про переведення студента К. з денної на заочну форму навчання);

в) правоприпиняючі -- юридичні факти, з якими норми права пов'я-зують припинення правовідносин (наказ ректора про видачу студенту К. диплома про закінчення вищого закладу освіти).

За допомогою юридичного факту здійснюється зв'язок реального поводження і правової норми. Саме з його починається життя правової норми перевіряється її реальність, дійсність, перевіряється ефективність правової норми. Юридичний факт - це в переважній більшості випадків поводження, що з волі особи, або мимо його волі, проводить у дію механізм правового регулювання. І надалі поводження особи співвідноситися з тією моделлю поводження, що встановлена нормою права, визначається їхня відповідність або наявність відхилень.

Безперечно, на відповідність моделі і реального поводження робить свій вплив безліч факторів. Наприклад, на мотиви поводження впливають створення особою прав і обов'язків, можливостей і боргу.

Значення юридичного факту також у тім, що він є підставою «прив'язки» загальної абстрактної норми до конкретного випадку. Подія або дія тоді, коли норма визначає ці обставини, при настанні яких суспільні відносини здобувають форму правовідносин.

Юридичний факт є обов'язковою умовою виникнення, розвитку і припинення правовідносин. Чисельно юридичний факт упорядковує соціальні зв'язки, він визначає юридичну чинність прав і обов'язків, а також наслідок їхнього дотримання, використання. Усе це обумовлює велике значення даної правової категорії.

3.2 Проблема класифікації юридичних фактів у сучасній теорії права

У теорії права з питань правовідносин однією з найактуальніших проблем є класифікація юридичних фактів, що провадиться за різними ознаками. Класичною є їх класифікація залежно від джерела виникнення - такими є воля людини або її відсутність на дії та події.

Юридичні факти - це не будь-які дії, а ті, що мають суспільне значимий характер. Тобто, лише ті дії, що зачіпають інтереси людей, включаються у правове регулювання. До дій не відносяться почуття людини та її думки.

Вольові акти регулюються правом, а це означає, що серед юридичних фактів вони складають більшість. Юридичні норми закріплюють за громадянами і організаціями можливість вступати в різні правовідносини. В гіпотезах правових норм вказуються умови, за яких суб'єкти права вступають або мають вступати в правовідносини. Зокрема, із нормативно-правових актів й витікають конкретні суб'єктивні юридичні права і обов'язки, які є передумовою виникнення правовідносин у різних юридичних фактів.

Юридичні факти - це такі фактичні життєві обставини, з якими право пов'язує виникнення, зміну чи припинення правовідносин. В юридичній науці й на практиці під юридичними фактами розуміють конкретні соціальні обставини (події, дії), що викликають згідно з нормами права настання відповідних правових наслідків - виникнення, зміни чи припинення правовідносин. Поняття юридичного факту поєднує два суперечливих, але нерозривно пов'язаних моменти: це явище дійсності - подія або дія (матеріальний момент), що породжує в силу вказівки норм права відповідні правові наслідки (юридичний момент). Юридичні факти - це конкретні, індивідуальні обставини, які являють собою життєві явища, що існують у певному просторі та часі. Якщо йдеться про факти-дії, то конкретність дій означає, що вони вироблені певними суб'єктами і несуть конкретний соціальний і правовий зміст. Конкретність юридичних фактів-подій віддзеркалюється у тому, що вони відбуваються у певній визначеній місцевості, в певний визначений відрізок часу. Отже, юридичні факти - це такі обставини, що несуть в собі інформацію про стан суспільних відносин, котрі входять у предмет правового регулювання, а також ними виступають лише такі обставини, що прямо чи опосередковано зачіпають права й інтереси суспільства, держави, соціальних колективів, особистості. Беззмістовні з соціальної точки зору події і дії не можуть мати і юридичного значення. Юридичними фактами не можуть бути абстрактні поняття, думки, події внутрішнього духовного життя людини та інші явища. Разом з тим законодавство може враховувати суб'єктивну сторону вчинків (провину, мотив, інтерес, мету) як елементи складного юридичного факту.

Наукова класифікація юридичних фактів являє собою тонкий інструмент вивчення предмета, його суті, властивих йому закономірностей.

Класифікацію юридичних фактів можна поділити на три взаємозалежних принципи.

За першим принципом - «вольовий» критерій, за яким всі юридичні факти поділяються на події і дії. Дії - вчинки людини, акти державних органів тощо. Події - явища природи, виникнення і розвиток яких не залежить від волі та свідомості людини.

За другим принципом дії поділяються на правомірні та неправомірні. Перші відповідають імперативам юридичних норм, у них виражена правомірна (з погляду чинного законодавства) поведінка. Неправомірні - суперечать правовим розпорядженням, завдають шкоду інтересам особи, суспільства і держави. Значення цього розподілу полягає в тому, що воно охоплює дві певною мірою протилежні сфери правової дійсності. З одного боку - договори, дії, адміністративні акти, пов'язані з «нормальними» правовими відносинами, з іншого боку - проступки, злочини, що викликають виникнення охоронних правовідносин.

Відповідно до третього принципу правомірні дії поділяються на юридичні вчинки і юридичні акти. Вчинки викликають правові наслідки незалежно від того, усвідомлював чи не усвідомлював суб'єкт їхнє правове значення, бажав чи не бажав їх настання. Значна частина правомірних вчинків породжується матеріально-предметною діяльністю людей (виробництвом і споживанням матеріальних благ, створенням творів літератури і мистецтва, відкриттів і винаходів тощо). Юридичні акти - дії, прямо спрямовані на досягнення правового результату. Проводячи юридичні акти, громадяни, державні органи й інші суб'єкти цілеспрямовано створюють, змінюють, припиняють правовідносини для себе або для інших суб'єктів. юридичний факт правовідносини

В свою чергу, дії підрозділяються на однобічні і багатобічні, позитивні і негативні, а правопорушення - на навмисні, необережні і випадкові. У числі дій особливо виділяють - юридичні факти-стани, результативні дії; юридичні факти-події, які розмежовуються на абсолютні і відносні, тощо.

Зв'язок юридичних фактів і правових відносин має ще одну сторону: у механізмі правового регулювання вони можуть «мінятися місцями», тобто правовідносини здатні виступати в ролі юридичних фактів.

Висновок

У дійсній роботі була представлена теорія правовідносин. Вона базується головним чином на цивільно-правових, майнових, договірних відносинах з чітко вираженими сторонами і жорстко взаємозалежними зобов'язаннями.

Вони виникають із приводу конкретних фактів, випадків, суперечок, домагань, чому і називаються конкретними. Їхня задача - обслуговувати повсякденні нестатки, запити, інтереси людей: цивільний оборот, ринок, побут, праця, родину, виробництво. Подібні правовідносини безупинно виникають, припиняються, змінюються, знову виникають. Деякі з них швидкоплинні (купив, продав, обміняв, уклав угоду, скористався тією або іншою послугою, видом транспорту). Вони наочні, очевидні, строго індивідуалізовані, добре усім відомі з власного досвіду.

Усі ці відносини виступають як правові, оскільки регулюються правом, виникають на основі відповідних юридичних установлень.

Пряма дія української Конституції, закріплення в ній природних прав людини, взаємозв'язки особистості і держави, інші реалії і пріоритети наших днів по-новому висвітлюють значення обговорюваного різновиду правових відносин.

Незважаючи на достаток наукової літератури, даний область правових знань вимагає рішення багатьох проблем, що ставить появу нових видів правовідносин. Подальший розвиток української державності, визнання пріоритету прав людини, становлення ринкових відносин, цивільного правового суспільства, зміни в суспільній свідомості переоцінка колишніх цінностей - усе це має потребу в науковому осмисленні, вільному від упередженості, закостенілих догм. Повинні бути також вироблені чіткі представлення про шляхи і долю здійснюваних у Україні реформ при формуванні правової держави.

І тоді відбудеться точне встановлення життєвих обставин - фактів, тоді може бути правильно застосований закон, восторжествує законність, справедливість, правопорядок.

Використана література

1. Комаров С.А. Общая теория государства и права. - М., 1998. - 281 с.

2. Конституція України. Закон України «Про внесення змін до Конституції України» - 48 с.

3. Крестовська Н.М., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права: Елементарний курс. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2007. - 432 с.

4. Опришко В. Державно-правова реформа в Україні: основні напрямки Ц Право України. -- 1998. -- № 1. -- С. 27-32.

5. Скакун О.Ф. Теорія держави і права(Енциклопедичний курс): Підручник. - Харків: Еспада, 2006. - 776 с.

6. Теорія держави і права: Підручник/ С.Л. Лисенков, А.М. Колодій, О.Д. Тихомиров, В.С. Ковальський; За ред.. С.Л. Лисенкова. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 448 с.

7. Щербина В. С. Господарське право України. Навч. посібник-К.: Атіка, 1999,-336 с.

Размещено на Allbest.ru

...