Нарешті, класифікація правових норм іноді пов'язується з юридичною силою нормативних актів, [20] в яких містяться ці норми, і їх елементи, до компетенції державних органів, які видають ці акти. При виявленні протиріч між встановленими на різних законодавчих рівнях умовами застосування або визначеннями змісту норми діють наступні правила: у всіх випадках розбіжності норм закону і підзаконних актів діють визначення законів; наступний нормативний акт того ж (або вищестоящого) державного органу вносить зміни у попередні. Стосовно ж до Російської Федерації у зв'язку з цим можна визначити, що визначення норм, що містяться в нормативних актах Федерації, мають перевагу по відношенню до норм, встановлених в актах її суб'єктів.

Як видно з усього сказаного, в сучасній теорії права на сьогоднішній день не існує поки жодної класифікації юридичних норм, яка повною мірою відображала б всі властивості останніх. Деякі автори можуть, все ж таки, надавати будь-якого способу класифікації особливе значення, проте в цілому відносність, умовність класифікацій правових норм безсумнівна. Попереджаючи проти перебільшення теоретичної важливості питання класифікації норм права в юридичній науці, ця умовність аж ніяк не виключає його взагалі. Даний елемент теорії відображає особливості структури права, дозволяє краще зрозуміти цей соціальний інститут як складне суспільне утворення і дозволяє трактувати його як цілісну систему. В умовах само різних правових систем, як то: романо-германської або англосаксонської, юридичні норми можуть вести себе неоднаково. Питання взаємовідносин норм права всередині вищеназваних систем вимагає окремого, детального аналізу, що і буде зроблено далі.

5. Способи застосування елементів правових норм у будь нормативно-правових актів

Якщо звернутися до статей нормативно-правових актів (законам, актам виконавчої влади), то при аналізі ми не завжди виявляємо повністю всі три елементи правової норми. Наприклад, у ряді статей кримінальних законів гіпотеза і санкція викладаються в повному обсязі, а диспозиція формується в загальному вигляді. Це говорить про те, що норма права і стаття нормативно-правового акту не збігаються.

Справа в тому, що при безсумнівною необхідність дотримання чітких правил формування норм права їх складові частини можуть часом перебувати в різних статтях одного і того ж нормативно-правового акта, а іноді й у різних нормативно-правових актах. Частинки, елементи правових норм знаходять вираження в статтях, пунктах, параграфах текстів нормативних актів у вигляді визначень загального характеру, які мають поруч ознак норми.

Існують, однак, деякі правові приписи, які за змістом в логічній структурі («якщо - то - інакше») близькі до правової нормі, але вони не можуть застосовуватися без врахування загальних та інших положень законодавства, тільки в поєднанні з цими положеннями такі розпорядження можуть утворити повноцінну юридичну норму. Інші правові приписи в основному будуються за формулою «якщо - то»; є й такі, що не мають іншої структури, крім граматичною.

У цілому, викладаючи норму права як правило поведінки, законодавець може використовувати кілька способів:

Прямий спосіб. Суть даного способу полягає в тому, що законодавець включає до статті нормативно-правового акту всі три елементи правової норми, тобто і гіпотезу, і диспозицію, і санкцію. У даному випадку логічна структура норми повністю збігається зі структурою того нормативно-правового акта, в якому вона міститься.

Такий збіг в реальному житті зустрічається не завжди, проте особи, які застосовують норму права, в кінцевому рахунку, змогли б виявити всі три необхідні її елемента в статтях одного нормативного акту чи актів. Тільки при їх наявності дана норма може забезпечити державно-владне регулювання суспільних відносин.

Однак не всі автори вважають прямий спосіб викладу правових норм практично можливим. У курсі лекцій МДУ, наприклад, стверджується, що в одній статті нормативного акту (і навіть - у жодному нормативному акті) всі елементи правової норми ніколи не можуть бути виражені в повному обсязі. [21] Можливо, так воно і є. Я не беруся сперечатися з цим твердженням.

Наступним за загальноприйнятої класифікації є відсильний спосіб викладу. У цьому випадку законодавець включає в статті нормативно-правових актів не всі структурні елементи правової норми, а поміщає відсилання до інших споріднених статтями того ж нормативного акту.

Спосіб викладу, при якому в статті нормативно-правового акта встановлюється лише відповідальність за порушення певних правил, називається бланкетним. Самих же охоронюваних правил у цій статті не міститься. Бланкетний спосіб має місце тоді, коли в даній статті є посилання не на іншу, конкретну статтю, а на законодавство взагалі. У тих статтях, нормативних актів, де застосовується бланкетний спосіб, гіпотеза мається на увазі, чітко викладається санкція, а самі правила поведінки (диспозиція) тільки називаються. Для того щоб чітко визначити санкцію компетентні органи повинні звернутися до спеціальних правових актів, у яких правила, відповідні даній нормі, закріплені окремо.

Висновок

Таким чином, з усього сказаного можна зробити висновок, що, аналізуючи право як суспільний інститут, дослідники неминуче стикаються не з окремою, монолітною і самодостатньою системою. Право - це узагальнене поняття, так би мовити, формула, що позначає ні що інше, як чітко структуровану систему юридичних норм, і створену для вірного визначення співвідношення цієї системи з іншими соціальними явищами. Юридичні норми забезпечують гарантоване виконання життєво необхідних правил, без яких функціонування суспільства і держави було б неможливим. Такі правила є тим мінімумом, який покликаний зберігати стабільність політичної і правової системи кожної держави. Коль скоро така база вже створена, решта сфери суспільних відносин можуть знаходитись в межах компетенції інших соціальних норм.

Юридична структура традиційно визначається як така будова норм права, яке складається з трьох взаємопов'язаних елементів - гіпотези, диспозиції, санкції.

Гіпотезою позначають ту частину норми права, де зазначено умови (життєві обставини), наявність яких дає можливість здійснювати правило поведінки - виконувати, дотримуватися, використовувати, застосовувати це правило.

Диспозицією позначають саме правило поведінки - дія або бездіяльність, яка наказує здійснювати норма права і якому повинні слідувати адресати норми.

Санкцією позначають забезпечує механізм норми прав - вказівка ??на ті несприятливі наслідки, які можуть виникнути у порушника правил поведінки.

Тільки в наявності і єдності всі ці три елементи складають норму права. Відсутність будь-якого з елементів, наприклад, гіпотези або санкції - це ознака недосконалості норми права, її «недоконаності». Але виділення гіпотези, диспозиції, санкції - це тільки перший структурний пласт норми права. Знання про неї стає необхідним для використання, виконання, дотримання і застосування правової норми.

Як би там не було, будь-яка частина структури права - від гіпотези до галузі є невід'ємною частиною правової системи суспільства, навіть всього людства. Вона втілює в собі ту величезну історію, яка пройдена правом разом з цивілізацією. Тільки взаємна узгодженість, несуперечність всіх компонентів системи права здатні забезпечити досягнення правом свого соціального призначення.

Список використаної літератури

Нормативні акти

1. Конституція РФ. Прийнята всенародним голосуванням 12 грудня 1993 р. (з ізм. Від 25.07.2003) / / РГ від 25.12.1993, № 237, СЗ РФ від 28.07.2003, № 30, ст. 3051.

2. Цивільний процесуальний Кодекс РФ від 14.11.2002 № 138-ФЗ (ред. від 29.12.2004) / / СЗ РФ від 18.11.2002, № 46, ст. 4532. РГ від 31.12.2004, № 292.

3. Цивільний Кодекс РФ (частина перша) від 30.11.1996 № 51-ФЗ (ред. від 30.12.2004) / / СЗ РФ від 05.12.1994, № 32, ст. 3301, РГ від 31.12.2004, № 292.

4. Цивільний Кодекс РФ (частина друга) від 26.01.1996. № 14-ФЗ (ред. від 29.12.2004) / / СЗ РФ від 29.01.1996, № 5, ст. 410, РГ від 12.01.2005, № 1.

5. Кримінальний Кодекс Російської Федерації від 13.06.1996 № 63-ФЗ (ред. від 28.12.2004) / / СЗ РФ від 17.06.1996, № 25, ст. 2954, РГ від 30.12.2004, № 290.

6. Трудовий Кодекс РФ від 30.12 2001 № 197-ФЗ (ред. від 29.12.2004) / / СЗ РФ від 07.01.2002, № 1 (ч. 1), ст. 3, РГ від 31.12.2004, № 292.

7. Сімейний кодекс РФ від 29.12.1995 № 223-ФЗ (ред. від 28.12.2004) / / СЗ РФ від 01.01.1996, № 1, ст. 16, РГ від 31.12.2004, № 292.

Монографії

8. Алексєєв С. С. Держава і право. - М.: Юридична література, 1996.

9. Венгеров А. Б. Теорія держави і права. - М., 1994.

10. Іоффе О. С. Шаргородський М. Д. Питання теорії права. - М., 1962.

11. Клименко С. В., Чичерін О. Л. Основи держави і права. - М., 1996.

12. Коркунов Н. М. Лекції з загальної теорії права. - СПб., 1886.

13. Курс лекцій МДУ з теорії держави і права / / Под ред. проф. М. Н. Марченко. - М., 1996.

14. Лазарєв В. В. Загальна теорія держави і права. - М., 1996.

15. Малько А. В. Іспит з теорії держави і права. - М., 1996.

16. Мальтузов Н. І., Малько А. В. Курс лекцій з теорії держави і права. - М., 1996.

17. Марченко М. Н. Теорія держави і права. - М., 1996.

18. Новицький І. Б. Римське право. - М.: Асоціація «Гуманітарне знання», 1995.

19. Загальна теорія права і держави / / Под ред. Лазарєва В. В. - К.: МАУП, 1996.

20. Основи держави і права / / Под ред. М. І. Мацнева. - СПб.: Видавництво Санкт-Петербурзького університету, 1998.

21. Піголкін А. С. Загальна теорія права. - М.: МГТУ ім. Н. Е. Баумана, 1996.

22. Спиридонов Л. И. Теорія держави і права. - М., 1996.

23. Фаткулліна Ф. М. Основи теорії держави і права. - К., 1995.

24. Хропанюк В. Н. Теорія держави і права. - М., 1997.

25. Шершеневич Г. Ф. Загальна теорія права. - М., 1911.

[1] Див: Новицький І. Б. Римське право. - М.: Асоціація «Гуманітарне знання», 1995. С. 210 - 212.

[2] Алексєєв С. С. Держава і право. - М.: Юридична література, 1996. С. 213.

[3] Мальтузов Н. І., Малько А. В. Курс лекцій з теорії держави і права. - М., 1996. С. 187.

[4] Венгеров А. Б. Теорія держави і права. - М., 1994. С. 196.

[5] Лазарєв В. В. Загальна теорія держави і права. - М., 1996. С. 142.

[6] Клименко С. В., Чичерін О. Л. Основи держави і права. - М., 1996.

[7] Малько А. В. Іспит з теорії держави і права. - М., 1996. С. 97.

[8] Марченко М. Н. Теорія держави і права. - М., 1996. С. 310.

[9] Див: Коркунов Н. М. Лекції з загальної теорії права. - СПб., 1886. С. 276 - 290.

[10] Ст. 222 Цивільного процесуального Кодексу РФ від 14.11.2002 № 138-ФЗ (ред. від 29.12.2004) / / СЗ РФ від 18.11.2002, № 46, ст. 4532. РГ від 31.12.2004, № 292.

[11] Фаткулліна Ф. М. Основи теорії держави і права. - К., 1995. С. 231.

[12] Див: Шершеневич Г. Ф. Загальна теорія права. - М., 1911. С. 190.

[13] Хропанюк В. Н. Теорія держави і права. - М., 1997. С. 264.

[14] Див наприклад: Спиридонов Л. И. Теорія держави і права. - М., 1996. С. 198.

[15] Див: Курс лекцій МДУ з теорії держави і права / / Под ред. проф. М. Н. Марченко. - М. 1996. С. 212.

[16] Шершеневич Г. Ф. Загальна теорія права. - М., 1911. С. 198.

[17] Там же. С. 200.

[18] Див: Хропанюк В. Н. Указ. соч., С. 266.

[19] Іоффе О.С. Шаргородський М.Д. Питання теорії права. - М., 1962. С. 301.

[20] Див наприклад: Піголкін А. С. Загальна теорія права. - М.: МГТУ ім. Н. Е. Баумана, 1996. С. 286.

[21] Див: Курс лекцій МДУ з теорії держави і права / / Под ред. проф. М. Н. Марченко. - М. 1996. С. 218.

Размещено на Allbest.ru