Припинення аліментних зобов’язань

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОПОВІДЬ

Припинення аліментних зобов'язань

Стаття 190 СК України передбачає право батьків укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно одним з них (як правило батьком, який проживає окремо від дитини). Оскільки захист сімейних прав і інтересів входить в компетенцію органу опіки та піклування, то обов'язковою умовою укладення такого договору є дозвіл органу опіки та піклування на його утримання.

Введення цієї норми варто вважати правильним і цілком адекватним характеру аліментних зобов'язань. Це нововведення дозволить вирішувати питання про утримання дитини не тільки зі стягненням заборгованостей за аліментами, а й заздалегідь передбачити і забезпечити її утримання. Крім того, аліменти не потрібно буде оплачувати як «за лічильником».

Суб'єктами такого договору має бути визнано обох батьків, а третьою особою угоди - орган опіки і піклування, що дає згоду на його посвідчення. Встановлено законом участь у таких договорах дітей, що досягли 14 років. При цьому не встановлено: час укладення такої угоди; час її дії; характер прав і обов'язків за цим договором тощо. [128]

Час укладення і посвідчення такого договору, на нашу думку, необхідно конкретизувати щодо виникнення аліментних зобов'язань, оскільки до рішення суду про розмір аліментів і права інших неповнолітніх дітей на об'єкт нерухомості неможливо вважати такий договір дійсним Тому необхідно установити, що до рішення суду про встановлення аліментних обов'язків така угода не є законною або ж необхідно надати органам опіки і піклування повноваження щодо встановлення розміру аліментів, що є не зовсім коректним для нашої правової системи. Якщо ж судом буде ухвалено рішення про стягнення аліментів, то воно підлягає негайному виконанню, але в розмірі платежу за один місяць (п. 1 ст. 217 ЦПК України).

Тому посвідчення договору може мати місце не тільки за участі органів опіки і піклування, необхідно визнати зацікавленість державної виконавчої служби у виконанні рішення суду. У виконавчому ж провадженні всі угоди між стягувачем і боржником здійснюються в межах мирової угоди, що затверджується судом, а не нотаріусом. Таким чином, необхідно установити повноваження різних органів у посвідченні саме аліментних договорів або внести відповідні зміни до ЦПК, Закону «Про виконавче провадження» щодо права нотаріуса посвідчувати саме аліментні договори.

Якщо допустити можливість посвідчення аліментних договорів без судового рішення, то потрібно буде встановити всіх зацікавлених осіб, оскільки такий договір може впливати на права й обов'язки інших осіб. У цьому випадку має застосовуватись загальне правило про те, що за наявності дітей шлюб розривається лише в судовому порядку, а не в органах РАЦС, оскільки раніше інтереси всіх дітей захищалися у судовому порядку шляхом встановлення розміру аліментів і, одночасно, усіх зацікавлених осіб. Це правило може трансформуватися в надання згоди таких осіб на посвідчення договору нотаріусом, але залишиться складне питання про їх встановлення. Нотаріус не в змозі займатися такими питаннями, а органи опіки і піклування в основному не володіють інформацією про те, скільки у громадян дітей і хто може розраховувати на виконання аліментних зобов'язань.

Ще один аспект цієї проблеми - часовий період, на який поширюється дія договору. У першому випадку необхідно розглядати можливість погашення аліментних зобов'язань до повноліття дитини об'єктом нерухомості. Як відомо, будинки, дачі, а також окремі квартири є різні за вартістю і тому не завжди можливим буде погасити аліментні зобов'язання за рахунок таких об'єктів. Отже, термін дії такого договору має відповідати ціні об'єкта нерухомості, а тому необхідно конкретизувати оцінку об'єкта і повноваження нотаріуса щодо розрахунку строку дії договору. Інакше право на одержання аліментів у повному обсязі може бути порушено. У цьому зв'язку мінімальний строк дії такого договору може передбачати строк з моменту його посвідчення і до погашення аліментів сумою, яка визначає вартість об'єкта нерухомості. Термін сплати аліментів обчислюється в основному до повноліття (18 років), однак термін аліментних зобов'язань залежить також від того, чи продовжуватиме вчитися дитина до 23 років. Тому в договорі необхідно обумовити можливість звернення з позовом до того з батьків, хто зобов'язаний виплачувати аліменти, і після спливу терміну, обумовленого в договорі.

Другий випадок може передбачати дію на погашення як майбутніх аліментних зобов'язань, так заборгованості за аліментами, що є можливим, але з чітким визначенням підвідомчості такого договору суду чи нотаріату. На сьогодні однозначно можна встановити, що відчуження нерухомості лише в рахунок погашення наявної заборгованості за аліментами, необхідно відносити до компетенції суду, який вправі постановити відповідне рішення і затвердити таку мирову угоду. В нотаріальному порядку припускається можливість також укладати угоди, змістом яких є погашення заборгованості за аліментами та, одночасно припинення права на аліменти у зв'язку з передачею об'єкта нерухомості від боржника до стягувача. При цьому, в нотаріальному порядку заборгованість за аліментами може погашатися більше ніж за три роки.

Таким чином, особливості посвідчення цього договору повинні окремо регламентуватися Законом України «Про нотаріат».

Пунктом 2 ст. 190 СК України передбачено, що здобувають право власності на нерухоме майно сама дитина чи дитина і той з батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. Це положення необхідно конкретизувати в договорі в двох напрямах, оскільки аліменти виплачуються на утримання дитини й у деяких випадках на утримання того, хто за нею доглядатиме. У цьому випадку необхідність догляду за дитиною може регламентуватися й окремим договором, якщо вона виникне в наступному, а предметом такого договору може ||тати і окремий об'єкт нерухомості. Тобто пропонується регламентувати аліментні зобов'язання і їх погашення без конкретизації виникнення права часткової власності на майно.

При складанні договору нотаріусом може виникнути питання і про певну суперечність у нормі закону, оскільки одночасно передбачається зобов'язання набувача майна самостійно доглядати дитину й обов'язок іншого батька брати участь у додаткових витратах на дитину. Питання ж в полягає в тому, що додаткові витрати на дитину не можуть входити |умови договору, оскільки їх неможливо передбачити - це з одного боку, а з іншого, внесення нерухомості значно більшої вартості, ніж &мір аліментних зобов'язань, - це право, а не обов'язок сторони. Отже батьки вправі збільшувати асигнування на утримання дитини, особливо якщо це питання стосуватиметься грошового внеску. Але в цьому випадку може виникнути й інше питання - щодо можливості звернення стягнення на частину майна, що перевищує аліментні зобов'язання, і правильності регламентації цього положення законом. Тому. необхідно застерегти, що посвідчення аліментного договору може бути використано недобросовісними громадянами з метою ухилення від конфіскації майна чи від виконання зобов'язань.

Якщо говорити про права і обов'язки сторін договору, то необхідно конкретизувати такі моменти:

* можливість відобразити в договорі здачу в оренду об'єкта нерухомості до повноліття дитини і при цьому накласти заборону відчуження об'єкта нерухомості до її повноліття, що, безумовно, підлягає регламентації Законом «Про нотаріат». При цьому, необхідно установити право не тільки органів опіки і піклування давати згоду на відчуження об'єкта, а в першу чергу згоду має давати особа, що передала нерухомість, якщо вона не позбавлена батьківських прав. Крім того, здача в оренду об'єкту нерухомості до повноліття дитини може бути самостійним договором у рахунок погашення аліментних зобов'язань, оскільки таке його використання приноситиме постійний дохід;

* до прав особи, що передає нерухомість, необхідно віднести такі: здійснювати контроль за використанням і станом об'єкта нерухомості, а також за утриманням дитини, якщо особа не позбавлена батьківських прав. Інакше звернення з позовом у наступному на підставі ч. 7 ст. 190 СК, стане неможливим. Щодо змісту позовних вимог, то їх необхідно або розширити, або взагалі не вказувати. Адже сторони договору зобов'язані виконувати всі його умови і позивачем по таких справах може бути кожна з його сторін.

Об'єкти нерухомості, що можуть бути предметом таких договорів, варто сприймати як окремі будівлі. Однак обов'язково виникне питання і про можливість відносити до таких предметів права часткової чи навіть спільної власності на нерухомість. Підстави законних заперечень у цьому випадку знайти важко тому, що право часткової власності на нерухомість стосується лише договорів купівлі-продажу, а для відчуження спільної власності потрібна згода іншого із подружжя. Оскільки аліменти можуть стягуватися як у період шлюбу, так і після його припинення, то можливим варіантом буде злиття в одній особі й одержувача аліментів, і третьої особи угоди, але цей випадок не повинен бути перешкодою для посвідчення угоди.

Розглядаючи питання про можливість включення аліментних зобов'язань у шлюбний договір, слід передбачити варіант спільних накопичень на утримання дитини і на забезпечення її майбутнього, тобто не розглядати накопичення коштів за шлюбним договором на наступне утримання чи навчання дитини як аліменти. Можливою умовою шлюбного договору варто визнати взаємне зобов'язання на випадок розірвання шлюбу щодо збільшення аліментних зобов'язань, але не перетворення коштів чи об'єктів нерухомості, придбаних для дитини чи на її ім'я, на кошти розрахунку за аліментними зобов'язаннями. Тут мається на увазі, що правовідносини, які набули законної сили, не можуть бути змінені. Можна вносити зміни в шлюбний договір, розривати його, але зміни у його змісті мають стосуватися лише майбутнього періоду, а не минулого. В цій ситуації необхідно розглядати аналогію із законом, який не може мати зворотної сили в часі.

аліментний договір нерухоме майно

Аліментні договори мають ті самі проблеми, але їм властиві й певні особливості.

При посвідченні аліментних договорів нотаріусу мають надавати такі документи:

1) довідку про отриманий особою дохід за попередній період, а для цього доцільним є надання нотаріусу повноважень на звернення до податкових органів з метою отримання відповідної довідки;

2) документ, який визначає право власності на нерухоме майно;

3) довідку-характеристику БТІ для об'єктів нерухомості;

4) документ, який визначає дійсну вартість об'єкта нерухомості;

5) довідку державного виконавця з останнього постійного місця проживання відчужувача об'єкта нерухомості із зазначенням переліку і кількості дітей чи інших осіб, яким сплачуються аліменти та їх розмір.

Нотаріус перед посвідченням цієї угоди має перевірити наявність заборони на відчуження об'єкта нерухомості або накладеного на нього арешту. При цьому, неприпустимим є посвідчення аліментного договору на об'єкт нерухомості, на який накладено заборону відчуження, навіть, за згоди кредитора на це, оскільки в цій ситуації не буде погашено аліментну заборгованість у безспірному порядку і інтереси дитини може бути порушено.

Крім того, нотаріус має перевіряти за паспортом відчужувача відомостї про наявність інших дітей, які потенційно претендують на утримання.

Особливістю договорів про надання утримання батьками своїм дітям є той аспект, що ці угоди в основному є строковими, тобто до досягнення дитиною повноліття (ст. 180 СК України).

Договір повинен відповідати загальним вимогам, передбаченим ЦК України для дійсності правочину (ст.203 ЦК України), інакше за рішенням суду договір може бути визнаний недійсним.

СК України передбачає обов'язкову письмову форму договору з обов'язковим нотаріальним посвідченням і подальшою реєстрацією в бюро технічної інвентаризації.

Набувачем права власності на нерухоме майно за договором між батьками про припинення права на аліменти для дитини можуть бути сама дитина, а також той з батьків, з ким проживає дитина. Дитина набуває таке право після досягнення нею 14-річного віку.

Якщо дитина є набувачем майна, то в договорі вона повинен бути вказана як набувач права власності на нерухоме майно; в цьому випадку той батько, з яким проживає дитина, при укладенні договору виступає у ролі його законного представника. Якщо в договорі вказано два набувача права власності, - як дитина, так і той з батьків, з ким вона проживає, то нерухоме майно, вказане у договорі переходить в спільну часткову власність цих осіб.

Правовими наслідками укладення такого договору є припинення обов'язку утримувати дитину у того з батьків, який передає нерухоме майно у власність за договором, а у того батька, з яким проживає дитина, виникає обов'язок самостійно її утримувати. Проте укладення договору не звільняє батька, що передає майно, від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину.

Як заходи, направлені на охорону майнових прав неповнолітніх - власників нерухомого майна, придбаного за аліментним договором, сімейне законодавство передбачає заборону на звернення стягнення на майно, отримане за таким договором, а також можливість відчуження цього майна до досягнення дитиною повноліття тільки з дозволу органу опіки та піклування.

Договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення умов договору іншою стороною. Як одне з таких порушень СК України передбачає невиконання тим з батьків, з яким проживає дитина, обов'язків по його змісту у відповідності з договором. Таке порушення умов договору визнається істотним і надає право батькові - відчужувачу нерухомого майна звернутися до суду з позовом про розірвання договору. У разі розірвання договору за рішенням суду нерухоме майно, передане за договором, підлягає поверненню тому з батьків дитини, який є його відчужувачем.

У разі виключення імені батька - відчужувача майна, як батька з актового запису про народження дитини договір признається судом недійсним на вимогу відчужувача; у разі визнання договору недійсним у відчужувача поновлюється право власності на нерухоме майно.

Размещено на Allbest.ru