Адміністративна відповідальність за корупційні правопорушення

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Кафедра права та європейської інтеграції

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

з курсу «Запобігання та протидія корупції»

Адміністративна відповідальність за корупційні правопорушення

Виконав: слухач групи З-61

Стьопкіна Тетяна Миколаївна

Перевірив: к.держ.упр., доц.

Настечко О.Д.

Харків 2013

Зміст

Вступ

1. Корупція як негативне соціально-правове явище

2. Корупційне правопорушення та його склад

3. Поняття, завдання і порядок провадження у справах про корупційні правопорушення

4. Заходи забезпечення провадження у справах про корупцію

5. Стадії провадження у справах про корупційні правопорушення та особливості адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення

6. Заходи попередження корупційних правопорушень

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Сучасний процес державотворення в Україні зумовлює необхідність дослідження проблем, пов'язаних із здійсненням цілеспрямованої діяльності державних органів щодо забезпечення законності і правопорядку в країні, охорони прав і свобод людини і громадянина, закріплених Конституцією України. Особливої гостроти набула проблема боротьби з корупцією та іншими правопорушеннями, пов'язаними з корупцією, які створюють серйозну загрозу формуванню України як демократичної, незалежної та соціальної держави.

Корупція залишається одним з найбільш небезпечних соціальних лих, а заходи, що вживаються для її подолання з боку держави, бажаного результату поки що не дають. Це значною мірою пояснюється тим, що діяльність уповноважених вести боротьбу з корупцією органів зосереджена переважно на виявленні правопорушень серед державних службовців або інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, низьким рівнем ефективності взаємодії з іншими органами та підрозділами, недосконалістю інформаційно-аналітичного забезпечення, недосконалістю процедур притягнення винних осіб до відповідальності, низьким рівнем довіри до влади з боку громадян.

Це вимагає дослідження питань не тільки провадження в справах про корупцію та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, відповідальності за вчинення корупції або її соціальних передумов, а й питань, що стосуються методів боротьби з цим негативним явищем, вдосконалення заходів та поліпшення рівня організації протидії корупції.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України, узагальнення практики його реалізації визначити адміністративно-правові засади боротьби з корупцією.

Виходячи з поставленої мети, в роботі вирішуються такі основні завдання:

- визначається поняття корупції та її сутність як соціально небезпечного явища;

- визначається склад корупційного діяння;

- визначається поняття, завдання й принципи вопровадження у справах про корупційне правопорушення;

- визначаються заходи забезпечення провадження у справах про корупцію;

- визначаються особливості адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення;

- визначаються адміністративно-правові заходи попередження корупційних правопорушень.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері боротьби з корупцією.

Предмет дослідження складають адміністративно-правові основи діяльності уповноважених щодо боротьби з корупцією державних органів.

1. Корупція як негативне соціально-правове явище

Корупція - це соціальне явище, яке бере витоки у далекому минулому. Від античної доби й до сьогоднішніх днів значною проблемою політики в Європі є проблема контролю за особами та групами осіб, які ставлять власні інтереси вище за інтереси держави і суспільства в цілому. З появою такої соціальної групи, як чиновництво, корупція набула масштабного розмаху. Її міра та відвертість визначалися повнотою надання чиновництву влади над населенням та рівнем загального культурно-цивілізаційного розвитку самого суспільства [6, с. 15].

Соціальна природа цього негативного явища з'являється практично одночасно з виникненням держави і полягає в наступному: державний апарат (державні службовці) у процесі свого розвитку поступово стає особливою сукупністю людей, відокремлених від інших внаслідок специфічності їх соціального стану, що виражається у наділенні його представників владними повноваженнями публічного характеру. Звідси у них виникають особливі інтереси, що відрізняються за своїм змістом і спрямованістю від інтересів всіх інших членів суспільства. Такий стан викликає певною мірою "корозію" політичних інститутів і владних структур держапарату, що і породжує у певної категорії службовців солідарність у досягненні групової або особистої винагороди. Масштаби і характер корупції, як свідчить світовий досвід, знаходяться у прямій залежності від ролі і значення, яке надається державному апарату в соціальному управлінні суспільством. Наприклад, такі діяння були широко розповсюджені у часи Римської імперії, коли існував численний чиновницький апарат, який мав значний вплив у суспільстві.

Ш.-Л. Монтеск'є зазначав, що при доступі до соціальних благ завжди виникає спокуса використати їх в особистих інтересах. У своїх працях він писав, що будь-яка людина, яка наділена владою, схильна скористатися нею. Бажання скористатися своїм службовим становищем у сучасного чиновника теж виникає, як у давньоримського бюрократа [6, с. 20].

У середні віки і в період розвитку капіталізму через відносно незначний вплив держапарату на внутрішнє життя суспільства негативні наслідки цього явища були не так помітні.

Достатнього теоретичного осмислення проблеми корупції не було аж до другої половини XX ст. Але пізніше, через поширення масштабів втручання держави в економіку й інші сфери життя суспільства відбувається зростання чисельності держапарату і, як наслідок, збільшується його бюрократичний прошарок, який прагне діяти безконтрольно і стає живильним середовищем для розвитку корупції.

Процеси глобалізації та інформатизації зумовили збільшення масштабу корупції. В умовах глобалізації корупція подолала державні кордони і стала явищем міжнародним. Ставки зросли, і незаконні махінації почали зачіпати інтереси і добробут не однієї людини чи країни, а багатьох країн. Становлення і розвиток процесів та інститутів, супутніх інформаційному суспільству, значно підвищили цінність інформації, до якої мають монопольний доступ ті чи інші категорії бюрократії.

Ще однією причиною розвитку та поширення корупції є виконання завдань управління. Розвиваючись шляхом вдосконалення структур управління, наука про управління підійшла до деякого порогу вдосконалення, зіткнувшись із проблемою конфлікту інтересів органу управління і приватного інтересу людини, що працює в цьому органі. Цей конфлікт - один із чинників, що породжують корупцію.

Корупція як правове явище визначається як комплексне складне поняття, яке охоплює сукупність взаємопов'язаних правопорушень, як кримінально-правових, так адміністративно-правових і дисциплінарних.

Такої думки дотримується більшість дослідників, які займаються проблемою корупції. Не зайвим буде зазначити, що з моменту проголошення незалежності України проблема визначення поняття «корупція» набула яскраво вираженого політичного характеру. Відсутність законодавчого визначення терміна «корупція» давала змогу багатьом політичним діячам та посадовим особам вести мову про те, що неефективність боротьби з корупцією в державі залежала від того, що не існувало її правового визначення.

На сьогоднішній день питання подолання корупції дедалі частіше висвітлюються вітчизняними науковцями та набувають досить широкого оприлюднення за допомогою засобів масової інформації. Шляхи та засоби протидії цьому негативному явищу є темою дискусій соціологів, юристів, економістів, політиків.

Таким чином, корупція як негативне соціально-правове явище виникла дуже давно, а її роль полягає у неправомірному використанні влади чи службових (посадових) повноважень та пов'язаних з ними можливостей для одержання матеріальних або інших благ, пільг та інших переваг особою, яка наділена владними повноваженнями, службовцем або іншою особою. При цьому такі дії чи бездіяльність обов'язково порушують визначені та гарантовані Конституцією України права і свободи людини і громадянина в Україні.

корупція правопорушення відповідальність

2. Корупційне правопорушення та його склад

Положення ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) та ст. 1. Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» дозволяють визначити поняття корупційного правопорушення.

Корупційне адміністративне правопорушення - протиправне, винне, умісне, що посягає на встановлений порядок управління, використання суб'єктом корупції наданих йому службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди суб'єкту корупції, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей, і за яке передбачено адміністративну відповідальність [9, с. 21].

Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» за вчинення корупційних правопорушень передбачено настання кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності.

Матеріальне поняття корупційного правопорушення конкретизується у формі конкретних складів правопорушення, передбачених главою 13-А КУпАП [3]:

? Стаття 172-2. Порушення обмежень щодо використання службового становища.

? Стаття 172-3. Пропозиція або надання неправомірної вигоди.

? Стаття 172-4. Порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності.

? Стаття 172-5. Порушення встановлених законом обмежень щодо одержання дарунка (пожертви).

? Стаття 172-6. Порушення вимог фінансового контролю.

? Стаття 172-7. Порушення вимог щодо повідомлення про конфлікт інтересів.

? Стаття 172-8. Незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв'язку з виконанням службових повноважень.

? Стаття 172-9. Невжиття заходів щодо протидії корупції.

Всі корупційні правопорушення мають свої складові елементи, які в сукупності утворюють склад правопорушення та без наявності яких діяння не буде визнаватися правопорушенням.

Під складом адміністративного правопорушення в теорії права розуміється сукупність встановлених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, які характеризують діяння як адміністративне правопорушення (проступок).

До складу корупційного правопорушення належать: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона [2, с. 275].

Першим елементом складу корупційного правопорушення, як і будь-якого іншого адміністративного правопорушення, є об'єкт корупційного правопорушення.

Об'єкт корупційного правопорушення - це те, на що посягає протиправне діяння, чому воно завдає шкоди. Адміністративне правопорушення це суспільно небезпечне діяння, яке завдає шкоди суспільним відносинам, які і становлять об'єкт правопорушення.

Об'єктом можуть бути лише такі суспільні відносини, які охороняються адміністративною санкцією. Це випливає зі змісту ст. 1 КУпАП, у якій зазначено, що завданням законодавства про адміністративні правопорушення є охорона власності, соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів підприємств, установ та організацій, установленого порядку управління, державного і суспільного порядку.

Залежно від ступеня узагальнення, рівня абстрагування розрізняють загальний, родовий, видовий та безпосередній об'єкти правопорушень..

Загальним об'єктом корупційних правопорушень є суспільні відносини, що мають дві ознаки:

1) вони регулюються нормами різних галузей права;

2) охороняються адміністративно-правовими санкціями.

Родовим об'єктом корупційних правопорушень, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, є система суспільних відносин, яка забезпечує нормальне функціонування державного апарату і громадянського суспільства.

Видовим об'єктом корупційних правопорушень є система відносин, пов'язана з виконанням суб'єктами корупційних правопорушень своїх функцій. Переважна більшість корупційних проявів пов'язана з використанням публічного статусу в особистих цілях.

Під безпосереднім об'єктом мають на увазі ті конкретні суспільні відносини, поставлені під охорону закону, яким заподіюють шкоду правопорушенням, що підпадає під ознаки конкретного складу правопорушення.

Практика нормативного регулювання адміністративної відповідальності свідчить про тенденцію значного розширення кола безпосередніх складів адміністративних правопорушень.

На сьогоднішній день адміністративне законодавство в ряді випадків визнає безпосереднім об'єктом предмет посягання.

Зокрема статті 28 і 29 регламентують конфіскацію і оплатне вилучення предмета, що був безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення. Разом із тим, деякі норми чинного КУпАП, які передбачають відповідальність за корупційні правопорушення, вказують на предмети таких правопорушень. Так, наприклад, предметом в статтях 172-2 «Порушення обмежень щодо використання службового становища» та 172-3 «Пропозиція або надання неправомірної вигоди» буде неправомірна винагорода; в ст. 172-5 «Порушення встановлених законом обмежень щодо одержання дарунка (пожертви)» предметом буде виступати дарунок (пожертва) в ст. 172-8 «Незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв'язку з виконанням службових повноважень» предметом є інформація.

Невід'ємним елементом складу правопорушення є об'єктивна сторона правопорушення - це зовнішній прояв суспільно небезпечного посягання на об'єкт, що перебуває під охороною адміністративно-правових санкцій. Відповідно до цього об'єктивну сторону складу корупційного правопорушення утворюють ознаки, що характеризують зовнішні прояви правопорушення.

До них належать діяння (дія чи бездіяльність), його шкідливі наслідки, причинний зв'язок між діянням і наслідками, місце,час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення правопорушення.

Під діянням (дією чи бездіяльністю) осіб, уповноважених на виконання функцій держави, слід розуміти діяльність осіб, вказаних у ст. 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», здійснювану в межах визначених для них повноважень і спрямовану на практичне виконання завдань і функцій, які стоять перед органами, де працюють такі особи.

Повноваження, надані особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та прирівняні до таких осіб особи - це ті конкретні обов'язки, які, відповідно до Закону та інших нормативно-правових актів, вони повинні виконувати, а також права, надані їм для повного і ефективного виконання своїх обов'язків. Протиправне використання такими особами наданих їм повноважень вважається перевищенням ними їхніх владних та інших службових прав, а так само інше умисне зловживання ними, умисне невиконання покладених на них обов'язків.

Отже, основною й обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є протиправне діяння. Ним може бути як дія (наприклад, зайняття підприємницькою чи іншою оплачуваною діяльністю державним службовцем, посадовою особою місцевого самоврядування), так і бездіяльність, коли закон вимагає активних дій (наприклад, неподання або несвоєчасне подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру). Формами активних корупційних дій можна вважати [3]:

- використання суб'єктом корупції наданих йому службових повноважень і пов'язаних з цим можливостей з метою отримання неправомірної вигоди (ст. 172-2 КУпАП);

- прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб (ст. 172-3 КУпАП);

- обіцянка/пропозиція чи надання неправлмврної вигоди особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання надних їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей (ст. 172-3 КУпАП). Мета таких дій схилити особу, уповноважену на виконання функцій держави до протиправних дій;

- незаконне розголошення або використання в інший спосіб особою у своїх інтересах інформації, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових повноважень (ст. 172-8 КУпАП);

- порушення встановлених законом обмежень щодо одержання дарунка (пожертви) або порушення встановленої законом заборони щодо одержання дарунка (ст. 172-5 КУпАП);

- порушення особою встановлених законом обмежень щодо входження до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (ст. 172-4 КУпАП);

- порушення особою встановлених законом обмежень щодо зайняття підприємницькою чи іншою оплачу вальною діяльністю (ст. 172-4 КУпАП).

До форм корупційної бездіяльності належать:

- неподання або несвоєчасне подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру (ч. 1 ст. 172-6 КУпАП);

- неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про відкриття валютного рахунку в установі банку-нерезидента (ч. 2 ст. 172-6 КУпАП);

- неповідомлення особою безпосереднього керівника у випадках, передбачених законом, про наявність конфлікту інтересів (ст. 172-7 КУпАП);

- невжиття передбачених законом заходів посадовою чи службовою особою органу державної влади, посадовою особою місцевого самоврядування, юридичної особи, їх структурних підрозділів у разі виявлення корупційного правопорушення (ст. 172-9 КУпАП).

Такі ознаки об'єктивної сторони, як місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення правопорушення можуть бути обов'язковими ознаками, якщо їх включено до конкретного складу правопорушення (наприклад, незаконне розголошення або використання в іншій спосіб особою у своїх інтересах інформації (ст. 172-8 КУпАП).

Наступним елементом складу корупційного правопорушення є суб'єкт правопорушення - це фізична осудна особа, яка досягла на момент вчинення проступку віку, з якого настає адміністративна відповідальність.

Організація ефективної протидії та боротьби з корупційними проявами передусім вимагає правильного і чіткого визначення кола суб'єктів, які можуть вчиняти корупційні правопорушення.

Залежно від ознак, якими наділені суб'єкти адміністративного проступку, в теорії адміністративного права виділяють загальні та спеціальні суб'єкти адміністративного правопорушення.

До загальних суб'єктів належать: фізична особа (людина); осудна особа (усвідомлює свої дії та здатна керувати ними); особа, яка на момент вчинення адміністративного правопорушення досягла шістнадцятирічного віку.

Загальний суб'єкт передбачений щодо ст. 172-3 КУпАП «Пропозиція або надання неправомірної вигоди». Відповідно до п. 4 ст. 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» суб'єктом корупційного правопорушення можуть бути фізичні особи - у разі одержання від них особами уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та прирівняних до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди.

Для інших корупційних правопорушень передбачений спеціальний суб'єкт.

Спеціальним суб'єктом є особа, яка крім загальних ознак, що викладені вище, характеризується ше й додатковими специфічними властивостями (посадов особи юридичних осіб публічного права, державні службовці, посадові особи органів місцевого самоврядування та ін.). Їх перелік визначено відповідними статтями КУпАП із посиланням на ст. 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» [8], в якій наведені суб'єкти, що несуть відповідальність за вчинення корупційних правопорушень. До них належать:

1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

а) Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад;

в) державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;

г) військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань;

ґ) судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, Голова, члени, дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службові особи секретаріату цієї Комісії, Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції, народні засідателі і присяжні (під час виконання ними цих функцій);

д) особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, особи начальницького складу податкової міліції;

е) посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, дипломатичної служби, митної служби, державної податкової служби;

є) члени Центральної виборчої комісії;

ж) посадові та службові особи інших органів державної влади;

2) особи, які прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету;

б) особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи в установлених законом випадках);

в) посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, в тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), а також Іноземні третейські судді, особи, які уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному до судового;

г) посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів;

з) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або особи, спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, відповідно до закону.

Наступним елементом корупційного правопорушення є суб'єктивна сторона, тобто психічне ставлення особи (суб'єкта правопорушення) до своїх дій і їх наслідків.

Суб'єктивна сторона корупційного правопорушення полягає у психічному ставленні суб'єкта до вчиненого протиправного діяння.

Основною ознакою, ядром суб'єктивної сторони складу є вина. Встановлення вини - головне завдання аналізу суб'єктивної сторони адміністративного правопорушення.

У ст. 9 КУпАП прямо зафіксовано, що адміністративний проступок - діяння винне. Таким чином, відсутність у діянні вини означає відсутність у ньому суб'єктивної сторони і складу правопорушення взагалі. Під виною правопорушника розуміють його негативне психічне ставлення до інтересів суспільства і конкретних громадян.

Вина особи за вчинене адміністративне корупційне правопорушення проявляється у формі умислу, тобто винна особа:

а) усвідомлювала протиправний характер свого діяння; передбачала його шкідливі наслідки; бажала настання цих наслідків;

б) усвідомлювала протиправний характер свого діяння; передбачала його шкідливі наслідки; свідомо допускала настання цих наслідків.

Слід зазначити, що такі факультативні ознаки суб'єктивної сторони, як мета і мотив у цілому характерні для корупційних правопорушень, але на їх кваліфікацію не впливають.

3. Поняття, завдання і порядок провадження у справах про корупційні правопорушення

Провадження у справах про корупційні правопорушення - це діяльність спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції, регламентована адміністративно-процесуальними нормами, спрямована на виявлення, адміністративне розслідування та розгляд справ про адміністративні правопорушення, застосування в необхідних випадках адміністративних стягнень [2, с. 351].

Зазначені дії здійснюються відповідно до процесуальних норм права, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. Вказані процесуальні норми права визначають:

- термін притягнення до адміністративної відповідальності;

- строки й порядок застосування заходів забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення;

- місце, строки ц порядок розгляду справ про корупційні правопорушення;

- порядок винесення, оголошення й доведення постанови про накладення адміністративного стягнення до відома особи, яка притягається до відповідальності та громадськості;

- права осіб, які беруть участь у провадження у справі про адміністративні правопорушення;

- апеляційне оскарження та опротестування постанов про накладення стягнення за корупційне правопорушення;

- строки та порядок перегляду справ;

- строки й порядок виконання постанов про накладення стягненя та ін.

Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що провадження у справах про корупційні правопорушення - це сукупність здійснюваних спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції (посадовими особами) процесуальних дій, що спрямовані на виявлення корупційних правопорушень, застосування пердбачених законом заходів забезпечення, розгляд справ і винесення по цих справах постанов, апеляційне оскарження та опротестування винесених постанов, а також виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.

Особливе значення для притягнення до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень має строк накладення стягнення за таке правопорушення. Адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення може бути накладено протягом трьох місяців з дня виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення (ч.3 ст. 38 КУпАП). Адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 164-14 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення.

Будь-яке поновлення, продовження чи зупинення перебігу таких строків КУпАП не передбачено.

Тому в разі закінчення строків накладення адміністративного стягнення провадження у справі має бути закрито.

До завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення (ст.245 КУпАП) відноситься [9, с. 28]:

- своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи;

- вирішення її в точній відповідності із законодавством;

- забезпечення виконання винесеної постанови;

- виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень;

- запобігання правопорушенням;

- виховання громадянина у дусі дотримання законів, зміцнення законності.

Основними принципами провадження в справах про адміністративні правопорушення можна визначити:

- забезпечення законності (ст. 7 КУПАП);

- досягнення об'єктивної істини;

- право на захист (ст. 268 КУпАП);

- презумпція невинності;

- рівність громадян перед законом (ст. 248 КУпАП);

- гласність провадження, широка участь громадськості (ст. 249 КУпАП);

- охорона інтересів держави й особистості;

- оперативність.

Нормативною основою діяльності щодо провадження в справах про корупційні правопорушення спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції є Кодекс України про адміністративні правопорушення; Кодекс адміністративного судочинства України та інші нормативно-правові акти.

4. Заходи забезпечення провадження у справах про корупцію

Заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення утворюють особливу групу засобів адміністративно-примусового впливу, або адміністративно-примусові заходи. До них відносяться:

¦ доставлення порушника (у разі неможливості складення протоколу на місці вчинення правопорушення);

¦ привід (підставою є ухилення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від явки на виклик судді);

¦ адміністративне затримання (примусове короткочасне (не більш як три години) утримання особи в спеціальному приміщенні, що позбавляє порушника вільно діяти й пересуватись);

¦ особистий огляд і огляд речей (проводиться уповноваженими на те посадовими особами визначених органів однієї статі з особою, що піддана огляду і в присутності двох понятих тієї ж статі);

¦ вилучення речей і документів (якщо вони є знаряддям або безпосереднім об'єктом правопорушення).

Про вилучення речей і документів складається протокол або робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення, про огляд речей або адміністративне затримання.

Оскарження чи опротестування заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення не зупиняє їх виконання.

Статтями 268-274 КУпАП визначено особи, які беруть участь у провадженні в справі про адміністративне правопорушення:

1. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності. При розгляді справ про корупційні правопорушення, передбачені статтями 172-2 - 172-9 КУпАП, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов'язковою.

2. Потерпілий - особа, якій адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.

3. Законні представники (батьки, усиновителі, піклувальники, опікуни).

4. Захисник (адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за доученням юридичної особи).

5. Свідок (особа, про яку є дані, що їй відомі які-небудь обставини, що аідлягають установленню по даній справі).

6. Експерт (призначається суддею, у провадженні якого перебуває справа про корупційне правопорушення, коли виникає потреба в спеціальних знаннях, у тому числі для визначення майнової шкоди).

7. Перекладач (призначається суддею, у провадженні якого перебуває справа про корупційне правопорушення).

Потерпілим, свідкам, експертам і перекладачам відшкодовуються у встановленому порядку витрати, що їх вони зазнали у зв'язку з явкою в суд та зберігається середній заробіток за місцем роботи за час їх відсутності у зв'язку з явкою в суд, в провадженні якого перебуває справа про корупційне правопорушення.

5. Стадії провадження у справах про корупційні правопорушення та особливості адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення

Стадія провадження у справі про адміністративне правопорушення - це порівняно самостійна частина провадження, яка поряд із загальними завданнями усього провадження має властиві тільки ії завдання й особливості. На кожній ствдії здійснюються визначені дії, які є частками відносно загальної мети провадження [9, с. 32].

Вирішення завдань на кожній стадії оформляється спеціальним процесуальним документом, який фіксує, підбиває підсумки діяльності уповноважених органів та їх посадових осіб у визначеній стадії. Стадії органічно пов'язані між собою, кожна наступна починається після того, як закінчене провадження на попередній.

Стадії провадження в справах про адміністративні правопорушення:

? порушення справи і адміністративне розслідування;

? розгляд справи і винесення постанови;

? оскарження та опротестування прийнятого рішення (перегляд постанови в справі про адміністративні правопорушення);

? виконання винесеної постанови.

Як вже зазначалося раніше, адміністративна відповідальність - це примусове, з додержанням встановленої процедури, застосування правомочним суб'єктом передбачених законодавством за вчинення адміністративного проступку заходів впливу, які виконані правопорушником [2, с. 305].

Склад корупційних правопорушень та відповідальність за Кодексом України про адміністративні правопорушення наведені у табл.1.

Таблиця 1 Склад корупційних правопорушень та відповідальність за Кодексом України про адміністративні правопорушення

Стаття КУпаП	Корупційні правопорушення	Відповідальність за КУпаП
1	2	3
Ч. 1 ст.172-2	Порушення особою встановлених законом обмежень щодо використання службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей з одержанням за це неправомірної вигоди в розмірі, що не перевищує 5 нмдг або у зв'язку з прийняттям обіцянки/пропозиції неправомірної вигоди	Штраф від 50 до 150 нмдг з конфіскацією не законно одержаної неправомірної вигоди матеріального характеру
Ч. 2 ст.172-2	Порушення особою встановлених законом обмежень щодо використання службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей з одержанням за це неправомірної вигоди в розмірі, що не перевищує 100 нмдг або у зв'язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб	Штраф від 150 до 500 нмдг з конфіскацією не законно одержаної неправомірної вигоди матеріального характеру
Ч. 1 ст.172-3	Пропозиція або надання службовій особі неправомірної вигоди безпосередньо такій чи іншій особі в розмірі, що не перевищує 5 нмдг, у тому числі за ціною, нижчою за мінімальну ринкову	Штраф від 50 до 150 нмдг
Ч. 2 ст.172-3	Пропозиція або надання службовій особі неправомірної вигоди безпосередньо такій чи іншій особі в розмірі, що не перевищує 100 нмдг, у тому числі за ціною, нижчою за мінімальну ринкову	Штраф від 150 до 500 нмдг
Ч. 1 ст.172-4	Порушення особою встановлених законом обмежень щодо зайняття підприємницькою чи іншою оплачуваною діяльністю (крім викладацької,наукової та творчої діяльності, медичної та суддівської практики, інструкторської практики із спорту)	Штраф від 50 до 125 нмдг з конфіскацією отриманого доходу від підприємницької діяльності чи винагороди від роботи за сумісництвом
Ч. 2 ст.172-4	Порушення особою встановлених законом обмежень щодо входження до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особа здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства)	Штраф від 100 до 200 нмдг з конфіскацією отриманого доходу від такої діяльності
Ч. 1 ст.172-5	Порушення встановлених законом обмежень щодо одержання дарунка (пожертви)	Штраф від 25 до 50 нмдг з конфіскацією такого дарунка (пожертви)
Ч. 2 ст.172-5	Порушення встановленої законом заборони щодо одержанні дарунка (пожертви)	Штраф від 50 до 100 нмдг з конфіскацією такого дарунка (пожертви)
Ч. 1 ст.172-6	Неподання або несвоєчасне подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, передбаченої Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»	Штраф від 10 до 25 нмдг
Ч. 2 ст.172-6	Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про відкриття валютного рахунку в установі банку-нерезидента	Штраф від 10 до 25 нмдг
Ч. 1 ст.172-7	Неповідомлення особою безпосереднього керівника у випадках, передбачених законом, про наявність конфлікту інтересів	Штраф від 10 до 150 нмдг
Ч. 1 ст.172-8	Незаконне розголошення або використання в інший спосіб особою у своїх інтересах інформації, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових повноважень	Штраф від 50 до 100 нмдг
Ч. 1 ст.172-9	Невжиття передбачених законом заходів у разі виявлення корупційного правопорушення	Штраф від 50 до 125 нмдг
Ч. 1 ст.212-3	Неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до законів України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», «Про звернення громадян», «Про доступ до судових рішень», «Про засади запобігання і протидії корупції»	Штраф від 25 до 50 нмдг
Ч. 2 ст.212-3	Те саме, вчинене повторно протягом року	Штраф від 50 до 80 нмдг

У разі вчинення одного або декількох адміністративних корупційних правопорушень накладається адміністративне стягнення. Адміністративне стягнення за вчинення корупційного проступку, передбаченого КУпАП, може бути накладено протягом трьох місяців з дня виявлення, але не пізніше одного року із дня його вчинення.

КУпАП за вчинення корупційного правопорушення передбачені два види стягнень:

1) штраф (статті 172-2; 172-3; 172-4; 172-5; 172-6; 172-7; 172-8; 172-9; 212-3).

2) конфіскація (статті 172-2; 172-4; 172-5).

У разі виявлення вчиненого корупційного правопорушення уповноважена особа складає протокол. У справах про вчинене адміністративне корупційне правопорушення протокол мають право складати:

1) уповноважені особи органів внутрішніх справ;

2) уповноважені особи органів Служби безпеки України;

3) уповноважені особи органів державної податкової служби;

4) уповноважені особи органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (про корупційні правопорушення, вчинені військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків);

5) прокурор або уповноважена ним особа з числа працівників прокуратури.

Після того, як протокол складений, уповноважена особа надсилає його органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення.

Протокол про вчинення адміністративного корупційного правопорушення разом з іншими матеріалами у триденний строк з моменту його складення надсилається до місцевого загального суду за місцем вчинення корупційного правопорушення. У разі вчинення корупційного правопорушення службовою особою, яка працює в апараті суду, протокол разом з іншими матеріалами надсилається до суду вищої інстанції для визначення підсудності.

Особа, яка склала протокол про вчинення адміністративного корупційного правопорушення, одночасно з надісланням його до суду надсилає прокурору, органу державної влади, органу місцевого самоврядування, керівникові підприємства, установи чи організації, де працює особа, яка притягається до відповідальності, повідомлення про складення протоколу із зазначенням характеру вчиненого правопорушення та норми закону, яку порушено.

Розгляд справ про вчинені адміністративні корупційні правопорушення віднесено до компетенції районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів.

При розгляді справ про адміністративні корупційні правопорушення, передбачені статтями 172-2 - 172-9 КУпАП, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов'язковою. У разі ухилення від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду, ця особа може органом внутрішніх справ (міліцією) піддана приводу.

Справи про адміністративне корупційне правопорушення розглядаються у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне корупційне правопорушення та інших матеріалів справи.

КУпАП передбачено випадки, коли строк розгляду адміністративних справ про адміністративні корупційні правопорушення може зупинятися. Так, строк розгляду адміністративних справ про адміністративні корупційні правопорушення зупиняється судом у разі якщо особа, щодо якої складено протокол про адміністративне корупційне правопорушення, умисно ухиляється від явки до суду або з поважних причин не може туди з'явитися (хвороба, перебування у відрядженні чи на лікуванні, у відпустці тощо).

Під час провадження у справі про вчинене адміністративне корупційне правопорушення, передбачене статтями 172-2 - 172-9 КУпАП, участь прокурора у розгляді справи судом є обов'язковою.

Після розгляду справи про вчинене адміністративне корупційне правопорушення виноситься постанова у справі. Постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено.

Постанова суду про накладення адміністративного стягнення за адміністративне корупційне правопорушення у триденний строк з дня набрання нею законної сили направляється відповідному органу державної влади, органу місцевого самоврядування, керівникові підприємства, установи чи організації, державному чи виборному органу, власнику юридичної особи або уповноваженому ним органу для вирішення питання про притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, усунення її згідно із законодавством від виконання функцій держави, якщо інше не передбачено законом, а також усунення причин та умов, що сприяли вчиненню цього правопорушення.

6. Заходи попередження корупційних правопорушень

У теорії адміністративного права під заходами адміністративного попередження або адміністративного запобігання розуміються дії повноважних органів або посадових осіб, спрямовані на примусове забезпечення виконання громадянами обовґязків перед суспільством, забезпечення суспільної безпеки і громадського порядку, недопущення і боротьбу зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями та ліквідацію їх наслідків [1, с. 103].

Такі заходи досить численні та різноманітні. Переважно за своєю природою вони належать до заходів безпосередньо адміністративного примусу, а отже, не є заходами адміністративної чи будь-якої іншої відповідальності. Застосування адміністративних заходів попередження унеможливлює або хоча б уповільнює розвиток правопорушної поведінки в напрямі до правопорушення.

Будучи заходами адміністративного примусу заходи запобігання відрізняються від засобів припинення адміністративних правопорушень і адміністративних стягнень тим, що їх використання не повґязане з вчиненням неправомірних дій. Це попереджувальні, профілактичні заходи. Як і будь-які інші адміністративно-попереджувальні заходи, заходи попередження корупційних правопорушень мають на меті не допустити вчинення особами протиправних діянь. Ця думка підтримується багатьма науковцями.

Так, М. І. Мельник зазначає, що основним напрямом боротьби з корупцією має бути запобігання її проявам. Системні, комплексні профілактичні заходи -- це шлях, який може змінити характер і обсяги останніх [4, с. 34]. Тобто автор веде мову про необхідність застосування заходів адміністративного попередження правопорушень, що повинно знаходити своє вираження у застосуванні методів переконання.

Характерною ознакою для адміністративно-попереджувальних заходів є те, що вони діють та застосовуються ще до факту вчинення правопорушення.

Одним із заходів адміністративного обмеження є фінансовий контроль над особами, уповноваженими на виконання функцій держави, з боку самої держави.

Адміністративно-правові заходи попередження корупційних правопорушень практичного спрямування, на мою думку, необхідно поділити на дві групи:

1) заходи адміністративного попередження щодо осіб, які вчиняють корупційні правопорушення;

2) заходи адміністративного попередження, які спрямовані на посадових осіб органів, що покликані вести боротьбу з корупцією.

Так, до першої групи належать всі адміністративні заходи, спрямовані на попередження вчинення корупційних діянь державними службовцями та іншими особами, які наділені владними повноваженнями:

1) проведення роз'яснювальної роботи серед державних службовців із питань антикорупційного законодавства;

2) опублікування в засобах масової інформації статистичних даних про кількість вчинюваних корупційних правопорушень, притягнення винних осіб до кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності;

3) висвітлення в засобах масової інформації конкретних справ щодо вчинення посадовими особами корупційних правопорушень та притягнення їх до відповідальності;

4) ротація кадрів, тобто проведення оновлення державного апарату, поповнення його новими кадрами. Постійна зміна кадрів спричинює оновлення державного апарата та руйнування сталих корупційних зв'язків, які склалися між «старими» колегами;

5) проведення кіно-, фото- і звукофіксації;

6) вивчення причин та передумов вчинення корупційних діянь та інші заходи, спрямовані на попередження корупційних правопорушень.

До другої групи заходів можна віднести ті, що спрямовані на попередження зловживання з боку посадових осіб, які покликані вести боротьбу з корупцією. На мій погляд, відповідальність таких осіб є підвищеною порівняно з відповідальністю осіб, на яких повинні бути спрямовані заходи першої групи.

Виходячи із вищезазначеного можна зробити висновок, що, наділяючи ту чи іншу посадову особу певними повноваженнями щодо боротьби з корупцією, законодавець повинен враховувати посаду особи, яка приймає рішення стосовно своїх підлеглих, що вчинили корупційне правопорушення, та посаду, яку обіймає сам правопорушник. Оскільки досить часто зустрічаються випадки, коли особа, яка відповідно до ст. 5 Закону України «Про засади запобігання і протидії короупції» в межах своєї компетенції зобов'язана вживати заходи для припинення корупційних правопорушень та негайно повідомляти про вчинення таких діянь будь-який з державних органів, передбачених вищевказаним Законом України, не тільки не виконує свої повноваження, а й свідомо прикриває факти вчинення корупційних правопорушень. Це пов'язано з тим, що досить часто вища посадова особа не бажає розголошувати факти вчинення корупційних діянь працівниками, підпорядкованого їй органу, тим паче, якщо особа, що вчинила корупційне правопорушення, обіймає провідну посаду в даному державному органі.

Разом із тим, слід зазначити, що закон обмежує право керівників щодо можливості зловживання їх правом на попередження та припинення корупційних правопорушень, передбачивши, що керівники можуть застосовувати такі заходи лише в межах своєї компетенції.

Межі такої компетенції передбачені у відповідному підзаконному нормативно-правовому акті, як правило, в посадових інструкціях чи положеннях про відповідне міністерство, відомство чи комітет.

У даному випадку, виходячи з положень ст. 5 Закону України «Про засади запобігання і протидії короупції», можна стверджувати, що керівники міністерств, відомств та комітетів фактично здійснюють не тільки припинення, а й попередження корупційних правопорушень, оскільки, припиняючи те чи інше правопорушення, повідомляючи органи боротьби з корупцією, керівник здійснює спеціальну та загальну превенцію щодо вчинення правопорушень у майбутньому як самим правопорушником, так і іншими особами, які працюють у даному міністерстві, відомстві чи комітеті.

Висновки

В Україні корупція є однією з проблем, яка потребує невідкладного розв'язання. Вона підриває демократичні інститути, моральні та етичні цінності і справедливість, завдає шкоди сталому розвитку Й принципу верховенства права, національній безпеці та становленню громадянського суспільства.

Особливої гостроти проблема боротьби з корупційними правопорушеннями набула, перш за все, в зв'язку з почастішанням виявлення випадків зловживання службовим становищем серед державних службовців (службовців органів місцевого самоврядування) або інших осіб, на яких покладено виконання функцій держави, а також відсутністю ефективних методів боротьби з цим негативним явищем, удосконаленням заходів та поліпшення рівня організації протидії корупції, низьким рівнем ефективності взаємодії з іншими органами та підрозділами, недосконалістю інформаційно-аналітичного забезпечення, недосконалістю процедур притягнення винних осіб до відповідальності, низьким рівнем довіри до влади з боку громадян.

Саме тому створення дієвої системи запобігання корупції, розроблення комплексних заходів для протидії цьому негативному явищу, виявлення та подолання її соціальних передумов і наслідків є одним із пріоритетних напрямів розвитку держави.

Список використаної літератури

1. Адміністративне право України : підруч. для юридичних вузів та факультетів / Ю. П. Битяк, В. В. Богуцький, В. М. Паращук[та ін.] ;заред.Ю.П.Битяка. - Х.:Право, 2000. - С. 152.

2. Коваленко В.В. Курс адміністративного права / В.В. Коваленко. - К.: Право України, 2012. - с.808

3. Кодекс України про адміністративні правопорушення - К.: Школа, 2009. - 240с.

4. Комзюк А. Т. Заходи адміністративного примусу в правоохоронній діяльності міліції: поняття, види та організаційно-правові питання реалізації : монографія / А. Т. Комзюк ; за заг. ред. О. М. Бандурки. - Х.: Вид-воНац.ун-ту внутр. справ, 2002. - С. 67.

5. Лопатин В. Н. О системном подходе в антикорупционной политике / В. Н. Лопатин //Государство и право - 2001. - № 7.- С. 27.

6. Мельник М. І. Антикорупційна діяльність в органах влади та її наукове забезпечення / М. І. Мельник // Право України. - 2000. - № 3. - С. 67-69.

7. Про державну службу: Закон України від 16.12.1993р. // ВВР України. - 1993. - № 52. - ст. 490.

8. Про засади запобігання та протидії корупції: Закон України від 07.04.2011р. № 3206-VІ // Офіційний вісник України. - 2011. - д № 44 (з наступними змінами та доповненнями).

9. Юридична відповідальність за корупційні правопорушення: навч. посіб. / С.М. Клімова, Т.В. Ковальова, М.О. Тучак. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2012. - 180с.

10. Яфонкін А. Застосування заходів адміністративного попередження у боротьбі з корупцією серед державних службовців в Україні [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: http://www.info-pressa.com/article-430.html

Размещено на Allbest.ru

...