Главная
Коллекция "Revolution"
Государство и право
Правозастосовна практика як окремий вид юридичної практики та її значення в правозастосовній діяльності
Правозастосовна практика як окремий вид юридичної практики та її значення в правозастосовній діяльності
Аналіз юридичної практики: поняття, структура, види та її значення в правозастосовній діяльності; основні форми її реалізації; формування правової культури як складового елемента юридичної практики; правотворча, розпорядча, інтерпретаційна практика.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 10.02.2014 |
| Размер файла | 46,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
2
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Юридична практика в правотворчій системі суспільства
1.1. Поняття юридичної практики
1.2. Структура юридичної практики
Розділ 2. Види юридичної практики
2.1. Правотворча практика
2.2. Розпорядча практика
2.3. Інтерпретаційна практика
Розділ 3. Правозастосовна практика як окремий вид юридичної практики та її значення в правозастосовній діяльності
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Актуальність теми дослідження. Право як соціальне явище викликає те чи інше ставлення до нього людей, яке може бути позитивним (людина розуміє необхідність і цінність права) або негативним (людина вважає право даремним і непотрібним). Люди в тій або іншій формі виражають своє ставлення до всього, що охоплюється правовим регулюванням, що пов'язане з уявленнями про право (до законів та інших правових актів, до діяльності суду та інших правозастосовних органів, до поведінки членів суспільства у сфері дії права). Людина якось відноситься до минулого права, до права, існуючого зараз, і до права, яке вона хотіла б бачити в майбутньому. Це ставлення може бути раціональним, розумним і емоційним, на рівні відчуттів, настроїв. Те чи інше ставлення до права і правових явищ в суспільстві може бути у однієї людини і в групи людей, людського співтовариства.
В умовах соціального прогресу, ускладненням соціальних зв'язків відповідним чином змінюється зміст та форми соціальної, а, значить, і юридичної практики. на сучасному етапі до змісту юридичної практики (діяльності) відносять не тільки складання документів, консультування та участь у судовому засіданні, а також багато інших юридичне значущих дій. До вже існуючого переліку слід додати: попередження, припинення та розслідування правопорушень, притягання до юридичної відповідальності, виконання покарань, підготовка та прийняття нормативно-правових актів, здійснення правовиховної та науково-дослідницької діяльності, реєстрація та статистичний облік правових явищ, результатів юридичної діяльності. важливим аспектом розуміння сутності юридичної практики є з'ясування її співвідношення та взаємодії з юридичною наукою. Теорія і практика по суті невід'ємні речі, які не можуть існувати окремо одна від одної. В цілому, головним завданням юридичної науки є вирішення потреб та інтересів громадянського суспільства, окремих його суб'єктів у ході здійснення юридичної практики.
Сказане вище зумовлює важливість дослідження теми правосвідомості і правової культури, що є дуже актуальною в наш час, коли українське суспільство самоутверджується і набуває рис правової держави.
Об'єктом дослідження курсової роботи є проблеми теорії держави і права.
Предметом дослідження курсової роботи є юридична практика, її поняття, види та значення в правозастосовній діяльності.
Метою курсової роботи є дослідження юридичної практики, її поняття, видів та значення в правозастосовній діяльності.
Мета роботи передбачає виконання таких завдань:
дослідити поняття юридичної практики та основні форми її реалізації;
охарактеризувати формування правової культури - складового елементу юридичної практики.
Методологічною основою роботи є принцип об'єктивізму. Присутнє намагання уникати односторонніх, поверхово аргументованих оцінок і способом уникнення цих упередженостей є використання таких методів дослідження як аналітичний, порівняльний, описовий, статистичний.
Практичне значення. Практичне значення курсової роботи полягає в можливості застосування матеріалу роботи при підготовці семінарських занять, а також використання матеріалу у подальшій науковій роботі.
юридична практика правотворча розпорядча
Розділ 1. Юридична практика в правотворчій системі суспільства
1.1 Поняття юридичної практики
Юридичну діяльність можна розкрити через поняття форми або сфери соціальної діяльності. У першому і у другому випадку це буде виправдано тому, що всяка людська активність спостерігається лише у випадку свого зовнішнього прояву та може існувати, як самостійне явище лише у визначеній системі зв'язків, тобто у певній сфері соціальних відносин. Ці різні аспекти вказують лише на відмінність методологічних підходів та допомагають всебічно розкрити предмет дослідження. Поряд з цим, юридична діяльність може мати свої власні форми здійснення та відбуватися у різних сферах життя суспільства. У даному випадку було б доцільним визначити, які види соціальної діяльності існують поряд з юридичною та якими рисами остання відрізняється від всіх інших. За різними підставами виділяють такі види, як розумова, предметна, виробнича, політична, організаційна, державно-управлінська, виховна та безліч інших видів діяльності за формою прояву або способом здійснення (це залежить від методології дослідження).
Виділення такої значної кількості видів обумовлено багатогранністю соціального життя, складністю відносин та зв'язків, в які вступають люди для задоволення своїх потреб матеріального або духовного походження. Кожний вид діяльності характеризується конкретними причинними зв'язками, метою, формами, сферою здійснення, суб'єктами, засобами та інше.
Юридична діяльність, як окремий вид соціальної діяльності, також характеризується певними рисами:
Відбувається у сфері дії права з використанням правових засобів.
Здійснюється спеціально уповноваженими на то суб'єктами, які володіють юридичними знаннями.
Її метою є упорядкування, узгодження суспільних відносин по відношенню до вимог права, вирішення конкретних життєвих ситуацій та задоволення на цій основі індивідуальних, групових та загальнолюдських потреб та інтересів.
Юридична діяльність має організуючий характер, націлена на організацію дій інших суб'єктів і значною мірою пов'язана з державною діяльністю.
Зміст юридичної діяльності у кожній конкретній ситуації складають окремі дії юристів, що націлені на досягнення бажаних правових результатів.
Юридична діяльність у багатьох ситуаціях виявляє елементи творчості, індивідуального підходу, винесення конкретного рішення на підставі загальної моделі поведінки.
Юридична діяльність своїм правовим впливом пронизує майже всі сфери суспільного життя, які підлягають правовому регулюванню [35].
Таким чином, під юридичною діяльністю слід розуміти один з різновидів соціальної діяльності, який здійснюється юристами-фахівцями з метою отримання правового результату, задоволення законних потреб та інтересів соціальних суб'єктів у відповідності до вимог права.
Іноді вживається термін юридична практика, який по суті відображає поняття діяльності, але включає ще й досвід практичного засвоєння дійсності. Адже всяка діяльність здійснюється з урахуванням існуючого досвіду. Це закономірність соціального прогресу, тому немає потреби вишукувати суттєві відмінності між двома вище згаданими термінами.
Як вже було зазначено, зміст юридичної діяльності у кожному випадку складають конкретні дії, перелік яких суттєво впливає на визначення обсягу, сфери та форм юридичної діяльності. В умовах соціального прогресу, ускладненням соціальних зв'язків відповідним чином змінюється зміст та форми соціальної, а, значить, і юридичної практики. На підставі аналізу спробуємо обґрунтувати вище зазначену закономірність. Професійна діяльність (prudentes) знавців римського права поділялася на три основні види: cavere (складати нові позиви та угоди), agere (вести справу у суді), respondente (давати відповіді). Самою типовою функцією юрисконсультів було "respondente" - висловлювання думок стосовно запитів приватних осіб або їх представників. Авторитет римських юристів, набутий у судових засіданнях, був настільки значним, що їх думки впливали на волю суддів навіть без їх особистої участі у судовому розгляді справи. У зв'язку з тим, що за консультаціями в основному зверталися оратори-адвокати, Цицерон порівнював роль юрисконсульта у суді з роллю латинського флейтиста, який супроводжував виступ актора на сцені.
З часом, відповідно до нових вимог соціального прогресу, юридична практика зазнавала змін у бік розширення змісту, ускладнення структури, появи нових форм та засобів здійснення. Тому на сучасному етапі до змісту юридичної практики (діяльності) відносять не тільки складання документів, консультування та участь у судовому засіданні, а також багато інших юридично значущих дій. До вже існуючого переліку слід додати: попередження, припинення та розслідування правопорушень, притягання до юридичної відповідальності, виконання покарань, підготовка та прийняття нормативно-правових актів, здійснення правовиховної та науково-дослідницької діяльності, реєстрація та статистичний облік правових явищ, результатів юридичної діяльності. Ці дії можна розглянути, як форми прояву юридичної діяльності та структурно розкласти на окремі акти поведінки, які поєднуються єдиним напрямом та метою юридичної роботи. Наприклад, у межах правотворчого процесу виділяємо: формування творчої групи, написання проекту закону, узгодження та доробку проекту, внесення на обговорення до правотворчого органу та інше. У межах притягання до юридичної відповідальності можна виділити вивчення фактичних обставин справи, збір додаткової інформації, вивчення особи правопорушника, вибір виду та міри покарання, з'ясування пом'якшуючих обставин, підготовку та винесення рішення по справі тощо.
Виникають питання - які дії слід віднести до юридичне значущих дій? На якій підставі ті чи інші дії можна охарактеризувати як юридичні - чи за ознакою суб'єкта або установи, чи за наявністю правових наслідків, чи за ознакою використання правових засобів? На нашу думку, відповіді можуть бути різними в залежності від того, що мається на увазі. Якщо ми намагаємося окреслити окремий вид чи форму юридичної діяльності, то необхідно використовувати комплексний підхід згідно до усіх ознак, що були нами зазначені. Якщо розглядати окремо взятий акт людської поведінки за межами професійної юридичної діяльності, то за основу доцільно брати наявність або відсутність правових наслідків. Наприклад, громадянин, який не має юридичних знань, не працює у юридичній установі здійснив акт купівлі-продажу автомобіля або звернувся у суд з позовом, то можна стверджувати, що він здійснив юридичне значущі дії за ознакою виникнення, зміни або припинення правових відносин у зв'язку зі своєю активністю. У той же час, в межах виконання свого професійного обов'язку юристом всі його дії, націлені на досягнення правового результату, слід вважати юридичне значущими.
Щодо визначення видів юридичної практики, яка охоплює своїм поняттям окремі акти поведінки та форми юридичної діяльності, то найбільш значущою слід признавати класифікацію за суб'єктами (судова, прокурорська, законодавча, слідча та інші), а також класифікацію за змістом інтелектуальної діяльності (пізнавально-пошукова, реконструктивна, організаційна, реєстраційна, комунікативна), яку пропонує О.В. Шмоткін [34]. Інші види та підстави класифікації юридичної практики мають значимість лише у зв'язку з проведенням конкретно-цільового дослідження, що у даному випадку не ставиться за мету.
1.2 Структура юридичної практики
Для з'ясування соціальної цінності юридичної практики необхідно звернутися до розгляду її функцій - основних напрямів впливу на суспільні відносини. Традиційним є підхід поділу функцій на спеціально-юридичні та загально - соціальні з метою виявлення більш значущих, цілеспрямованих та відносно-значущих, побічних напрямів впливу. Нами вже було відмічено, що юридична діяльність має багатоаспектний характер тому, що здійснюється у різноманітних сферах людської діяльності, відносно до регулятивних можливостей права, а у зв'язку з цим залишає певні "сліди свого перебування". Це і буде загальний вплив на економічні, політичні, культурні, ідеологічні, організаційно-управлінські відносини, на підставі чого, ми виділяємо відповідні функції.
Але є такі напрями впливу на суспільні відносини, в яких розкривається основний зміст юридичної діяльності та відбувається досягнення наміченого правового результату. Тому дані напрями впливу називаються спеціально-юридичними функціями, серед яких, відповідно до аналогічних функцій права, виділяють регулятивну та охоронну. На більш конкретному рівні, виходячи з завдань, що вирішуються у процесі юридичної практики, спеціально-юридичні функції можуть бути поділені на підфункції або функціональні компоненти, які тісно пов'язані з регулятивною та охоронною функціями, співвідносяться з ними, як частка і ціле.
Серед таких підфункцій можна виділити уповноважуючу, превентивну, виховну, дослідницьку, розслідувальну, судову, захисну, правовідновлюючу, пошукову індивідуально-організаційну, реестраційно-засвідчувальну. Кожна з них є лише напрямом функціонування та наповнюється змістовно практичними діями у межах конкретної юридичної спеціальності.
Ще одним важливим аспектом розуміння сутності юридичної практики є з'ясування її співвідношення та взаємодії з юридичною наукою. Теорія і практика по суті невід'ємні речі, які не можуть існувати окремо одна від одної. В цілому, головним завданням юридичної науки є вирішення потреб та інтересів громадянського суспільства, окремих його суб'єктів у ході здійснення юридичної практики. Відповідно до цього, зворотній зв'язок існує у бік теорії. Факти реальної дійсності являються предметами науково-теоретичних досліджень, в результаті чого ми отримуємо певні висновки, узагальнення, закономірності, будуємо прогнози на майбутнє. У теоретико-пізнавальній діяльності практика має виключне значення тому, що виступає в якості одного із засобів засвоєння теоретичних положень, переведення їх з ряду уявлень у площину професійних навичок та вмінь. Саме практика підказує ті питання, які потребують свого ретельного вивчення. У ході практичної діяльності накопичується досвід юридичної роботи, що потім підлягає теоретичній переробці, передачі іншим суб'єктам. Наприклад, у процесі прийняття закону або іншого нормативно-правового акту використовуються пропозиції вчених-юристів, які готують той чи інший проект, узгоджують його з потребами практики. До окремих положень проекту, навіть слів, можуть надаватися пояснення, ґрунтовні докази, порівняльний аналіз. Всі наукові знання, стосовно правил та прийомів створення норм права, їх формалізації, прийнято називати правилами юридичної техніки. У ході розслідування правопорушень також використовуються теоретичні знання, як методика проведення окремих слідчих дій, володіння нормативним матеріалом або закономірностями перспективи юридичної справи тощо. При цьому можуть використовуватися теоретичні знання фахівців не юридичної сфери для надання висновків по окремим питанням. Це, наприклад, психологи, викладачі, мистецтвознавці, які своїми теоретичними рекомендаціями допомагають вирішенню справи, встановленню істини. Використання теоретичних знань у юридичній діяльності значною мірою впливає на її ефективність.
Таким чином, юридична наука, як теоретична надбудова, існує для вирішення нескінченного кола питань суспільного життя, що виникають у сфері регулятивного впливу права і обумовлені людськими потребами та інтересами. Це в свою чергу означає, що у ході теоретичних досліджень, а також під час практичної діяльності у центрі уваги повинна знаходитися особа, як головна ціль усякої соціальної діяльності, як найвища соціальна цінність.
Розділ 2. Види юридичної практики
2.1 Правотворча практика
Правотворчість - це правова форма діяльності держави за участю громадянського суспільства (у передбачених законом випадках), пов'язана із встановленням (санкціонуванням), зміною, скасуванням юридичних норм. Правотворчість виражається у формуванні, систематизації, прийнятті та оприлюдненні нормативно-правових актів.
Головне призначення правотворчості - встановлення нових правових норм. Зміна і скасування застарілих правових норм сприяє затвердженню нових і, відтак, вони входять до його складу як допоміжні прояви правотворчості.
Ознаки правотворчості:
здійснюється державою безпосередньо або з її попереднього дозволу, а також громадянським суспільством (народом) і його суб'єктами;
полягає у створенні нових норм права або в зміні чи скасуванні чинних норм;
набуває завершення в письмовому акті-документі, який називається нормативно-правовим актом;
відбувається відповідно до правового регламенту, тобто процедури, яка встановлюється правовими нормами;
має конкретно-цільову і організаційну спрямованість. Правотворчість не можна зводити до законотворчості. Законотворчість є виключною монополією представницьких вищих органів держави (в Україні - Верховної Ради) або народу (громадянського суспільства) у передбачених законом випадках [26, 293].
Законотворчість - важлива складова частина правотворчості, яка закінчується прийняттям законів. Результат правотворчості - всі нормативно-правові акти: закони, укази, розпорядження, рішення та ін. Вони з'являються внаслідок складної діяльності вищих державних органів, органів місцевого самоврядування, місцевої державної адміністрації, комерційних і некомерційних організацій, трудових колективів.
Правотворчість - один з важливих напрямків функціонування громадянського суспільства і держави, одна з правових форм ("оболонок") їх діяльності. Її слід відрізняти від право-творення.
Правотворення - всі форми і засоби виникнення, розвитку та зміни права, у тому числі і Правотворчість.
Правотворчість - поняття вужче, ніж правотворення, вона - частина правоутворення, його самостійна і вирішальна стадія (вищий рівень). Ініціативу, пропозицію про необхідність прийняття того чи іншого закону не можна вважати правотворчістю, хоча з ініціативи може початися Правотворчість. Обговорення проекту конституції населенням - це не Правотворчість, але може призвести до неї.
Правотворчість починається тоді, коли прийнято державне рішення про підготовку проекту нормативно-правового акта, скажімо, закону. Головною відмінністю правотворчості від право-творення є те, що творчість права здійснюється державними органами або з їх санкції, дозволу.
Правотворчість - це насамперед форма владної-вольової діяльності держави, формального нормативного закріплення міри свободи і справедливості, яка включає дослідження, узагальнення і систематизацію типових конкретних правовідносин, котрі виникають у громадянському суспільстві, і спрямована на створення нормативно-правового акта [26, 294].
Правотворення - форма виникнення і буття права в широкому правовому полі: до правотворчості, поруч із ним, у вигляді правотворчості, після правотворчості, у процесі реалізації права. Правотворення відбувається і поза правотворчості державою, у рамках громадянського суспільства - у правосвідомості, конкретних правовідносинах, правомірній поведінці, правових теоріях, судових прецедентах і т. ін. Правотворення живить Правотворчість новими правовими ідеями, правилами поведінки, конкретними рішеннями, угодами, котрі досліджуються, узагальнюються, систематизуються державою, а по тому формулюються в нормах права, зовнішньо виражених у нормативно-правових актах. Можна виділити такі рівні правотворення:
гносеологічний - відбиває процес виникнення і розвитку права у формі правосвідомості;
матеріальний - виражає формування права у вигляді конкретних правовідносин, правомірної поведінки;
інституційний - відбиває існування права як системи правових норм.
Останній рівень правотворення є рівнем правотворчості.
Правотворчість здійснюється двома соціальними інститутами:
державою в особі державних органів та їх посадових осіб;
громадянським суспільством і його окремими суб'єктами.
Види правотворчості як громадянського суспільства, так і держави можна класифікувати за різними критеріями. Основний вид правотворчості - правотворчість державних органів і посадових осіб.
2.2 Розпорядча практика
Розпорядча практика виражається у формі управлінських відносин різних рівнів. Розглянемо цей вид юридичної практики на прикладі державного управління.
Державне управління обов'язково містить три елементи: прийняття рішення, його виконання та контроль за реалізацією. Державне управління як частина державної діяльності має своїм основним призначенням здійснення виконавчої влади. Державний характер такого управління полягає в тому, що в його процесі реалізуються завдання, функції та інтереси держави. Для його здійснення створюються спеціальні органи (встановлюються посади), які діють в рамках законів та в межах своїх повноважень.
Виконавча діяльність є основним призначенням державного управління і складає першу, найбільш важливу його сторону. Разом з тим для безпосереднього управління економікою, соціально-культурним будівництвом та адміністративно-політичною діяльністю характерною є розпорядча діяльність, яка становить другу сторону державного управління. Виконавча і розпорядча діяльність органів виконавчої влади виявляється у відносинах влади і підпорядкування, наданні суб'єктам, що її здійснюють, юридично-владних повноважень [2, 8].
Як самостійній формі державної діяльності державному управлінню притаманні характерні риси, що випливають із його природи - здіснення виконавчих і розпорядчих повноважень:
а) загальнодержавний характер, оскільки воно охоплює найбільш важливі сторони життя держави та суспільства;
б) спрямованість на виконання Конституції та законів України (підзаконна діяльність);
в) юридично-владний, розпорядчий характер;
г) організаційний зміст, за допомогою якого досягаються регулювання і координація спільної праці людей;
ґ) активність і цілеспрямованість, має безпосередніми об'єктами свого впливу галузі економічного, соціального та адміністративно-політичного будівництва;
д) безперервне і постійне здійснення.
Змістом державного управління є комплекс функцій, які називаються функціями управління. Через їх реалізацію суб'єкти виконавчої влади здійснюють управлінські процеси, досягають поставленої мети. Функція управління пов'язує в одне ціле запланований результат, практичну діяльність по виконанню намічених завдань та одержаний результат. Запланований результат може бути досягнутий лише у разі, коли правильно, з урахуванням реальних можливостей (забезпечення матеріально-фінансовими, людськими ресурсами (фахівцями), об'єктивною інформацією, законодавчою основою тощо) встановлюються управлінські завдання. Функції державного управління є відносно самостійними елементами виконавчої державної діяльності, що здійснюється на основі закону чи іншого правового акта спеціальною системою органів виконавчої влади притаманними їм методами. Своєю метою функції управління мають виконання завдань держави та суспільства шляхом владно-організуючої діяльності в різних процесуальних формах.
Державне управління здійснюється відповідно до принципів (засад), закріплених Конституцією України. В сучасній юридичній літературі система принципів державного управління, як правило, не розглядається. Проте слід відмітити, що будь-яка діяльність, а тим більш управлінська, має яку-небудь основу. Конституція України дає можливість віднести до принципів державного управління такі: відповідальності органів виконавчої влади (посадових осіб) за доручену справу перед людиною і державою; верховенства права; законності; участі громадян та їх об'єднань в управлінні; рівноправності громадян в управлінні; гласності.
2.3 Інтерпретаційна практика
Реалізація права, тобто втілення правових розпоряджень в життя, в поведінку людей, неможливе без з'ясування змісту юридичних норм, з'ясування волі законодавця, укладеної в них. Цей процес виявлення волі в юридичній науці і практиці визначається поняттям "тлумачення права" [29, 356].
Тлумачення правових норм являє собою складне явище інтелектуально-вольового характеру, напрямлене на пізнання і пояснення значення права. З приводу визначення його вмісту у юридичній літературі поки ще немає єдності думок. Існуючі точки зору з цього питання можна згрупувати таким чином:
а) тлумачення є з'ясування значення правових норм;
б) суть тлумачення складає роз'яснення норм права;
в) тлумачення являє собою з'ясування і роз'яснення норм права [6, 8].
Подібне групування послідовно відображає процес розвитку теорії тлумачення права в радянській правовій науці.
Представляється, що ближче до істини знаходиться третя точка зору, згідно з якою тлумачення - складне явище, що включає в себе як з'ясування, так і роз'яснення правових норм [6, 8].
У процесі пізнання як інтелектуально-вольовій діяльності використовуються різні способи і прийоми тлумачення, що забезпечують ясність значення тлумачених норм. У юридичній літературі прийнято виділяти граматичний, логічний, історико-політичний і систематичний способи тлумачення. Потрібно погодитися з думкою А.Ф. Черданцева про необхідність розмежування термінів "спосіб" і "прийом" тлумачення. Спосіб тлумачення - поняття більш ємне, що включає в себе ряд технічних прийомів і коштів пізнання. У свою чергу термін "прийом" означає конкретну пізнавальну дію, рушення думки. Такими є порівняння, аналогія, виведення одних знань з інших, логічне перетворення і т. д. Вказані способи і прийоми тлумачення виступають як інструменти процесу пізнання права. Об'єм їх використання зумовлений особливостями підготовки суб'єкта, що пізнає. "Тлумачення тим "непомітніше", чим вище юридична підготовка даних осіб" [6, 8].. Тлумачення-з'ясування є необхідною умовою реалізації правових норм. Дотримання, використання і застосування права неможливі без попереднього пізнання значення правових велінь [6, 9]. Від того, наскільки правильно з'ясоване значення правової норми, багато в чому залежить ефект її впровадження в суспільне життя.
Таким чином тлумачення норм права (інакше: інтерпретація норм права) - розумова інтелектуальна діяльність суб'єкта по встановленню їх точного значення (змісту).
Тлумачення норм включає два елементи [4, 369]:
з'ясування - розкриття значення юридичних норм "для себе";
роз'яснення - розкриття значення юридичних норм "для інших".
У юридичній літературі висловлювалися різні точки зору з приводу вказаних елементів. Одні вчені розглядали тлумачення тільки як з'ясування, інші ж зводили його виключно до роз'яснення. Робилися спроби визначити серед двох компонентів головний, що визначає. Подібна постановка питання представляється некоректною і з науковою, і з практичної сторони. З'ясування і роз'яснення - дві діалектично пов'язані сторони єдиного процесу. З'ясування передує, супроводить і завершує роз'яснювальні процедури, бо перш ніж роз'яснити зміст норми іншим, інтерпретатор повинен уяснити, зрозуміти його зміст для себе. Причому роз'яснення не підсумок і не мета тлумачення. Воно здійснюється для того, щоб зміст акту був зрозумілий, "уяснений" іншими особами - суб'єктами реалізації. При цьому потрібно пам'ятати, що тлумачення права здійснюється не ради звичайного пізнання, вивчення правових норм, а з метою їх реалізації. Названа обставина і додає специфічні особливості процесу, що розглядається [29, 357].
Якщо з'ясування не вийде за рамки свідомості самого інтерпретатора, то роз'яснення є виклад змісту державної волі і вираження її зовні.
Мета діяльності по тлумаченню, норм права [26, 369]:
правильне і одноманітне розуміння;
правильне і одноманітне застосування.
Офіційне тлумачення норм права обов'язкове для тих актів, які з точки зору компетентного органу потребує додаткового роз'яснення в зв'язку з ускладненнями, що виникли або неправильною практикою їх застосування.
Більш глибокий аналіз дозволяє характеризувати тлумачення права як специфічну діяльність, як особливе соціальне явище, як своєрідний чинник правової культури, момент існування і розвитку права, необхідну умову правового регулювання [29, 357].
Необхідність тлумачення зумовлена такими причинами [30, 370]:
Неповний обхват юридичними нормами фактичних умов життя (напр., відсутність статті по такому різновиду хуліганства, як радіохуліганство, дає можливість - внаслідок тлумачення - розповсюдити на радіохуліганів дію ст. 206 Карного кодексу України);
Невизначений характер норми права, наявність спеціальних, передусім оцінних, понять і визначень, в яких нелегко розібратися юридично непідготовленій людині без спеціального тлумачення (напр., потрібно роз'яснити, що означають такі поняття, як "тяжкі наслідки", "малозначиме діяння" та ін.);
Нечіткість, схематизм, помилковість нормативних положень як результат недогляду, недбалості правотворчих органів (напр., в зв'язку з недостатнім переліком всіх ознак провини їх можна встановити тільки тлумаченням);
Необхідність тлумачення норм права іноді витікає із змісту самого нормативного акту, коли в ньому зустрічаються вирази "і т.д.", "і т.п.", "інші" і т.п. Встановити їх істинне значення можливо тільки за допомогою тлумачення.
Тлумачення норм права не містить (і не повинне містити) самостійних норм права. Воно тільки встановлює значення і сферу дії тлумаченого акту, права і обов'язки суб'єктів права, вказує, як зміна умов, поява нових фактів впливає на застосування норми права та ін.
Тлумачення норм права, як правило, не має самостійного значення у відриві від тлумаченого акту і повністю розділяє його долю: з його скасуванням (зміною) відміняється (змінюється) нормативне тлумачення.
Важливим конструктивним правилом пояснювача (інтерпретатора) є наступне: чим більш недосконалий закон, тим більш абсолютним, точнішим, тоншим повинно бути його роз'яснення.
Тлумачення охоплює всі рівні (міри) юридичного аналізу [26, 370]:
аналіз буквального тексту, тобто "букви закону";
догматичний аналіз, тобто аналіз юридичних особливостей норм, їх техніко-юридичної своєрідності, конструювання їх логічної структури на основі правових розпоряджень (догма права);
соціально-історичний аналіз етичних, економічних і інших передумов закону, що дозволяють пізнати волю нормотворчого органу ("дух закону").
Думка інтерпретатора (особи, що здійснює тлумачення) йде від аналізу буквального, язикового тексту ("букви закону") до аналізу "догми права", юридичних особливостей правових норм, а також до етичних, соціальних і інших основ, передумов правових розпоряджень ("духу права").
Отже тлумачення норм права - це діяльність компетентних органів держави, громадських організацій і окремих громадян по усвідомленню ними дійсного змісту норм. У процесі тлумачення встановлюються умови дії норми, юридичні права і обов'язки учасників правовідносин, а також заходи юридичної відповідальності за порушення приписів норм права [32, 247].
Тлумачення призвано забезпечити повну і всебічну реалізацію норм права в діяльності додаткових органів, органів суду і прокуратури при здійсненні громадянами і організаціями своїх юридичних прав і обов'язків. Тим самим тлумачення сприяє одноманітному розумінню і застосуванню правових норм на всій території їх дії, забезпечує законність і стабільний правопорядок в різних сферах суспільного життя.
Ефективність тлумачення залежить від рівня правосвідомості пояснювача. Чим вище рівень правосвідомості тих, хто роз'яснює зміст правових норм, тим менше правопорушень, тим повніше задовольняються права і свободи особистості.
Особлива роль при тлумаченні належить спеціальній юридичній підготовці, глибокому оволодінню новітніми досягненнями юридичної науки, високою юридичною культурою. Від рівня професійної підготовки юристів багато в чому залежить якість правово-роз'яснювальної роботи, розуміння населенням дійсного значення правових норм, точне здійснення їх розпоряджень [32, 251].
Способи (методи) тлумачення - це сукупність прийомів аналізу правових норм, розкриття їх значення (змісту) з метою практичної реалізації.
Розрізнюють такі способи (методи) тлумачення [26, 372]:
1) філологічне (граматичне, текстове, язикове) тлумачення - з'ясування значення норми права шляхом граматичного аналізу її словесного формулювання з використанням законів філології; засновується на даних граматики, лексики і передбачає аналіз слів, пропозицій, словесних формулювань юридичних норм. Передусім встановлюють значення кожного слова і вираження, вжитого в нормативному розпорядженні. Потім переходять до аналізу граматичної форми іменників і прикметників, дієслів, видів дієприкметників і т.д. Далі уяснюють граматичну структуру речень. Окремі слова і вирази, розділові знаки недопустимо трактувати як зайві. Внаслідок граматичного тлумачення виявляється буквальний зміст норми права, на основі якого далеко не завжди можна зробити достовірний висновок;
2) системне тлумачення - з'ясування значення норми шляхом встановлення її системних зв'язків з іншими нормами. Суть його полягає в тому, що норма зіставляється з іншими нормами, встановлюються її місце і значення в даному нормативному акті, в галузі права, у всій правовій системі. Всі норми потребують системного тлумачення, особливо норми відсильні і бланкетні, які побудовані так, що можуть розглядатися тільки в єдності з нормами, до яких зроблене відсилання;
3) історико-політичне тлумачення (в тому числі - історико-порівняльне) - з'ясування значення норм права на основі аналізу конкретних історичних умов їх прийняття; з'ясування цілей і задач, закладених законодавцем. Важливий облік соціально-економічних і політичних чинників, що обумовили ініціативу і саму появу акту, процесу його обговорення - парламентського слухання першого, другого, постатейного і т.п., зокрема доповіді і співдоповіді по проекту нормативно-правового акту, що приймається. Істотне значення в історикові-політичному тлумаченні мають альтернативні проекти, їх порівняння, публікації друкуються при обговоренні законопроекту, дебатах в парламенті, поправки, що вносяться, основи їх прийняття або відхилення. Самі по собі історико-політичні дані не можуть бути джерелом розуміння закону і стати основою для прийняття юридичних рішень.
Всі способи юридичного тлумачення використовуються в сукупності, в комплексі.
Деякі вчені (С.С. Алексєєв) виділяють ще логічне і спеціально-юридичне тлумачення [3, 168].
1) логічне тлумачення - з'ясування значення норми права шляхом використання законів і правил формальної логіки; дозволяє розкрити зміст юридичних норм, який іноді не співпадає з буквальним значенням внаслідок невдалого обрання законодавцем словесних форм. При логічному тлумаченні аналізуються не слова і вираження, а поняття, які вони відображають. За допомогою логічних операцій, що включають аналіз і синтез, побудову силогізму (логічного умовиводу, що складається з двох посилок і висновку) і т.д., з нормативних розпоряджень, "розкиданих" по тексту законодавчого акту, формулюється тлумаченого норма права;
2) спеціально-юридичне тлумачення - з'ясування значення норми, засноване на досягненнях юридичних наук; такі досягнення можуть полягати в самому тексті закону - дефініції понять, а також в роз'ясненнях судових інстанцій і в наукових коментарях. Тлумачення права юристом-професіоналом є компетентним внаслідок того, що юрист використовує в процесі тлумачення спеціальні юридичні знання. Тому спеціально-юридичне тлумачення займає центральне місце серед інших способів тлумачення.
Потрібно зазначити, що логічний підхід властивий кожному способу тлумачення, оскільки він включає загальнозначущі форми (поняття, думки) і засоби визначень думки, необхідні для раціонального пізнання. Логічне (логіко-правове) і спеціально-юридичне тлумачення виділяються не тому, що вони мають якесь особливе "зовнішнє" значення. Навпаки, специфіка цих двох способів тлумачення полягає в тому, що вони складають внутрішню професіонально-ціннісну сторону інтерпретатора: юрист не може тлумачити інакше, чим спеціально - юридично і логічно. Однак без цих якостей пояснювача не відбудуться інші способи тлумачення - філологічне, систематичне, історико-політичне. Тому логічний і спеціально-юридичний аналіз - це швидше не прийоми аналізу правових норм, а "базові" начала і якісні характеристики пояснювача, і як такі вони входять в систему його інтелектуальної діяльності, є його основою. Інакше: це внутрішній ціннісний зріз професійної правової культури.
В.М. Корельський виділяє ще телеологічне (цільове) тлумачення, направлене на з'ясування цілей видання правових актів. Зрозуміло, подібне тлумачення необхідне не завжди. Однак якщо в країні різко міняються суспільно-політична обстановка, специфіка обставин діла, без з'ясування мети неможливо ухвалити правильне рішення. Іноді законодавець визначає цілі прийнятого нормативного акту безпосередньо в його тексті. Так, в преамбулі указу Президента РФ від 7 березня 1996 р. "Про реалізацію конституційних прав громадян на землю" закріплено, що даний акт прийнятий "з метою забезпечення захисту конституційних прав громадян на землю". З урахуванням названих цілей суб'єкти права і повинні тлумачити (і застосовувати) положення указу, виходячи з пріоритетного захисту інтересів громадян (а не державних органів або сільськогосподарських організацій) [29, 355].
Функціональне тлумачення. У деяких випадках для з'ясування значення норми недостатньо брати до уваги тільки її формальний аналіз і загальні умови реалізації. Іноді інтерпретатор повинен враховувати умови і чинники, при яких реалізовується норма. Передусім, це стосується тлумачення так званих оцінних термінів (шанобливі причини", "істотна шкода", "значний збиток", "крайня необхідність" і т.д.). З урахуванням особливостей місця, часу і інших чинників одні і ті ж обставини можуть бути визнані поважними або неповажними, істотними або неістотними і т.п. Інший раз законодавець прямо зобов'язує враховувати різні конкретні умови, тобто звернутися до функціонального тлумачення. Так, в ст. 1101 ГК РФ вказано, що при визначенні розміру компенсації моральної шкоди повинні враховуватися вимоги розумності і справедливості, а також фактичні обставини, при яких була заподіяна моральна шкода, і індивідуальні особливості потерпілого. При визначенні розміру аліментів за неповнолітніх дітей суд також враховує матеріальний або сімейний стан сторін і інші "обставини, що заслуговують уваги" (ст. 81, 83 Сімейних кодекси РФ) [29, 356].
У літературі в окремих випадках одним способи тлумачення надається перевага над іншими. Звичайно, для з'ясування змісту норми не завжди потрібно використання в однаковій мірі всі прийоми тлумачення. Іноді можна обмежитися лише граматичним і логічним тлумаченням. Однак це не дає підстав ігнорувати який-небудь з вказаних способів, бо буває, що саме він дозволяє "поставити точку" в з'ясуванні змісту норми і правильно застосувати її на практиці.
Таким чином, виділення логічного і спеціально-юридичного аналізу правових норм як спеціальні "зовнішні" способи (методів) офіційного тлумачення не є обов'язковим.
Розділ 3. Правозастосовна практика як окремий вид юридичної практики та її значення в правозастосовній діяльності
Реалізація норм права - це втілення розпоряджень правових норм у правомірній поведінці суб'єктів права, в їх практичній діяльності. Її можна розглядати як процес і як кінцевий результат.
Реалізувати нормативні розпорядження, що містяться в законах та інших нормативно-правових актах, означає втілити в життя - у суспільні відносини, поведінку громадян - волю законодавця й інших суб'єктів правотворчості, спрямовану на встановлення правопорядку. Без такої реалізації право втрачає своє соціальне значення і призначення.
Поняття реалізації права охоплює декілька способів і форм впливу на поведінку суб'єктів права.
За рівнем (глибиною) реалізації розпоряджень, що містяться в нормативних актах, можливі:
|
Реалізація загальних установлень |
Реалізація загальних правових норм поза правовідносинами: активна, пасивна |
Реалізація правових норм у конкретних правовідносинах |
Реалізація загальних установлень - це втілення в життя загальних установлень, які містяться в преамбулах законів, статтях, що фіксують загальні завдання і принципи права та правової діяльності. Вплив права на суспільні відносини в результаті реалізації його загальних установлень, завдань і принципів може бути чималим, але вона позбавлена юридичної специфіки і скоріше має ідейний, моральний характер, виражає "дух" права, а не його "літеру".
Реалізація загальних правових норм поза правовідносинами - це втілення в життя загальних норм, які встановлюють правовий статус і компетенцію суб'єктів права, тобто безперешкодне використання суб'єктивних юридичних прав і свідоме виконання суб'єктивних юридичних обов'язків - без конкретних зв'язків або відносин між суб'єктами права.
Є дві форми такої реалізації:
активна - припускає реалізацію загальних правових норм, якими користуються суб'єкти права щодо всіх інших суб'єктів. Цим правам відповідають обов'язки всіх інших суб'єктів не робити дій, які б могли перешкодити їх здійсненню;
пасивна - припускає реалізацію норм, що містять заборони, через утримання суб'єкта від дій, за які встановлюється юридична відповідальність. Вона полягає в додержанні обов'язків, непорушенні заборонних норм, узгодженні своєї поведінки зі змістом норм права, які встановлюють юридичну відповідальність [26, 387].
Реалізація конкретних правових норм у конкретних правовідносинах - це втілення в реальні відносини конкретних норм права.
Форми реалізації права за суб'єктами такі:
індивідуальна;
колективна.
Форми реалізації права за складністю і характером дій суб'єкта (за участю чи без участі держави) такі:
|
Проста, безпосередня (без участі держави) |
Складна, опосередкована (за участю держави) |
|
- додержання- виконання- використання |
- застосування |
Схематично представимо три форми безпосередньої реалізації права:
Додержання - полягає в утриманні від дій, заборонених юридичними нормами, суворому додержанні встановлених заборон (наприклад, дотримання швидкості руху автомобіля у місті 60 км на годину). Припускає пасивну поведінку суб'єкта - незалежно від його власного бажання.
Виконання - полягає в обов'язковому вчиненні активних дій, що наказуються нормами права в інтересах правомочної сторони, у виконанні обов'язків (наприклад, своєчасне заповнення та подання до податкової інспекції декларації про доходи). Припускає активну поведінку суб'єкта - незалежно від його власного бажання
Використання - полягає у використанні можливостей, наданих правовими нормами, у здійсненні суб'єктивних прав для задоволення власного інтересу (наприклад, реалізація права на вищу освіту) [26, 388]. Припускає як активну, так і пасивну поведінку
Правозастосування - це здійснювана в процедурно-процесуальному порядку владна-організуюча діяльність компетентних державних органів і посадових осіб, яка полягає в індивідуалізації юридичних норм стосовно конкретних суб'єктів і конкретних життєвих випадків в акті застосування норм права.
Якщо сказати спрощено, то застосування правових норм - це ухвалення на основі норм права рішень у конкретних справах. З погляду формальної логіки це процес, який полягає у підведенні конкретного життєвого випадку під загальну правову норму, а також ухвалення на цій основі спеціального акта - акта застосування норм права.
Якщо додержання, виконання і використання пов'язані з діями громадян, громадських організацій, комерційних об'єднань (корпорацій), то застосування норм права здійснюється державними органами і посадовими особами, і тільки у певних ситуаціях - громадськими організаціями. Громадяни не можуть бути суб'єктами застосування норм права. У разі, якщо державний орган передає частину своїх повноважень окремим фізичним особам, то в процесі реалізації норм права вони виступають не як фізичні особи, а як представники цього державного органу.
Застосування норм права має місце там, де адресати правових норм не можуть реалізувати свої, передбачені законом права і обов'язки без посередництва компетентних органів. Можна сказати, що на певному етапі правозастосування підключається до способів безпосередньої реалізації - додержання, виконання, використання.
За загальним правилом (особливо в країнах, що належать до романс-германського типу правових систем) основною формою реалізації права суддями та іншими посадовими особами держави вважається застосування правових норм, що містяться в законах і підзаконних нормативних актах.
В яких випадках виникає необхідність у застосуванні норм права?
Коли передбачені юридичними нормами права і обов'язки виникають лише після ухвалення владного рішення державного органу про наділення одних учасників правовідносин суб'єктивними юридичними правами і покладення на інших суб'єктивних юридичних обов'язків (наказ про зачислення абітурієнта до вузу).
Коли є спір про право (у майнових відносинах, при оподатковуванні) і сторони самі не можуть виробити узгоджене рішення про наявність або міру суб'єктивних прав і юридичних обов'язків (поділ майна між подружжям, вирішення спорів між учасниками цивільного договору).
У разі правопорушень, тобто коли не виконуються обов'язки, існують перешкоди для здійснення права і необхідно вдатися до примусових заходів (наприклад, стягнення штрафу, конфіскація майна).
У разі необхідності офіційного встановлення наявності чи відсутності юридичних фактів або конкретних документів (установлення факту батьківства, смерті, розірвання шлюбу).
У разі здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави і органів місцевого самоврядування - вирішення кадрових питань (зачислення до штату, підвищення в посаді), організація або ліквідація структурних ланок органу держави, виділення фінансів, приміщень тощо.
При здійсненні державним органом, організацією, установою яких-небудь дій на користь конкретного громадянина або іншої особи (нагородження, присвоєння звань, почесних посад, виплата пенсії, здавання в найм жилого приміщення).
При вирішенні питань про статуси об'єднань (реєстрація уповноваженим органом громадських, некомерційних і комерційних корпорацій);
При вирішенні організаційних питань "(наприклад, постанова Верховної Ради України про порядок висвітлення роботи сесії та ін.) тощо.
Згрупувавши всі випадки застосування норм права, можна дійти висновку, що правозастосування полягає у:
наділенні одних учасників правовідносин суб'єктивними юридичними правами і покладенні на інших суб'єктивних юридичних обов'язків;
вирішенні спору про право - про наявність або міру суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків;
визначенні міри юридичної відповідальності правопорушника.
Ознаки застосування норм права.
Має владний характер, тому що це діяльність компетентного органу або посадової особи, і лише в рамках наданих йому (їй) повноважень. Серед органів, що застосовують норми права, можна виділити органи юрисдикції - суди (загальні, арбітражні тощо), адміністративні комісії та ін. Наприклад, лише в судовому порядку можливо безперечне списання (стягнення) коштів з рахунків юридичних осіб і фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.
Має індивідуалізований, персоніфікований характер, тому що являє собою вирішення конкретної справи, життєвого випадку, певної правової ситуації на основі норм права. Полягає в "прикладенні" норм права до конкретної особи (персони), конкретних обставин.
Має процедурно-процесуальний характер, тому що являє собою офіційний порядок дій, складається з низки стадій.
Має творчий, інтелектуальний характер, тому що це завжди інтелектуальна діяльність. Для застосування норм права необхідно свідомо проводити низку дій.
Здійснюється на основі норм права.
Має юридично оформлений характер - завершується ухваленням спеціального акта (у більшості випадків письмового), який називається актом застосування норм права або правозастосовним актом.
У своїй результативній частині (правозастосовний акт) завжди відіграє роль юридичного факту, який породжує, змінює або припиняє конкретні правовідносини (наприклад, вступ до шлюбу, розлучення подружжя, усиновлення дитини).
Висновки
Отже, під юридичною діяльністю слід розуміти один з різновидів соціальної діяльності, який здійснюється юристами-фахівцями з метою отримання правового результату, задоволення законних потреб та інтересів соціальних суб'єктів у відповідності до вимог права.
Іноді вживається термін юридична практика, який по суті відображає поняття діяльності, але включає ще й досвід практичного засвоєння дійсності. Адже всяка діяльність здійснюється з урахуванням існуючого досвіду. Це закономірність соціального прогресу, тому немає потреби вишукувати суттєві відмінності між двома вище згаданими термінами.
З часом, відповідно до нових вимог соціального прогресу, юридична практика зазнавала змін у бік розширення змісту, ускладнення структури, появи нових форм та засобів здійснення. Тому на сучасному етапі до змісту юридичної практики (діяльності) відносять не тільки складання документів, консультування та участь у судовому засіданні, а також багато інших юридично значущих дій. До вже існуючого переліку слід додати: попередження, припинення та розслідування правопорушень, притягання до юридичної відповідальності, виконання покарань, підготовка та прийняття нормативно-правових актів, здійснення право-виховної та науково-дослідницької діяльності, реєстрація та статистичний облік правових явищ, результатів юридичної діяльності... Ці дії можна розглянути, як форми прояву юридичної діяльності та структурно розкласти на окремі акти поведінки, які поєднуються єдиним напрямом та метою юридичної роботи. Наприклад, у межах правотворчого процесу виділяємо: формування творчої групи, написання проекту закону, узгодження та доробку проекту, внесення на обговорення до правотворчого органу та інше. У межах притягання до юридичної відповідальності можна виділити вивчення фактичних обставин справи, збір додаткової інформації, вивчення особи правопорушника, вибір виду та міри покарання, з'ясування пом'якшуючих обставин, підготовку та винесення рішення по справі тощо.
Щодо визначення видів юридичної практики, яка охоплює своїм поняттям окремі акти поведінки та форми юридичної діяльності, то найбільш значущою слід признавати класифікацію за суб'єктами (судова, прокурорська, законодавча, слідча та інші), а також класифікацію за змістом інтелектуальної діяльності (пізнавально-пошукова, реконструктивна, організаційна, реєстраційна, комунікативна), яку пропонує О.В. Шмоткін. Інші види та підстави класифікації юридичної практики мають значимість лише у зв'язку з проведенням конкретно-цільового дослідження, що у даному випадку не ставиться за мету.
Правотворчість - це правова форма діяльності держави за участю громадянського суспільства (у передбачених законом випадках), пов'язана із встановленням (санкціонуванням), зміною, скасуванням юридичних норм. Правотворчість виражається у формуванні, систематизації, прийнятті та оприлюдненні нормативно-правових актів.
...Подобные документы
Поняття юридичної відповідальності. Принципи юридичної відповідальності. Види юридичної відповідальності. Підстави юридичної відповідальності. Процеси реалізації юридичної відповідальності суворо регламентуються законом.
курсовая работа [36,1 K], добавлен 08.06.2003Поняття юридичної діяльності як виду соціальної діяльності. Законодавче регулювання та стан дотримання в юридичній практиці принципів юридичної діяльності. Законодавче забезпечення принципів в діяльності судів, правозахисних та правоохоронних органів.
курсовая работа [51,8 K], добавлен 06.03.2015Аналіз та узагальнення бібліографії наукових досліджень юридичної діяльності в англо-американській правовій сім’ї. Коротка характеристика наукових підходів дослідження юридичної діяльності. Особливості юридичної діяльності в умовах сучасної України.
реферат [26,8 K], добавлен 22.04.2011Основні системоутворюючі елементи юридичної науки. Методи і прийоми формування правових понять і категорій. Наукові правові абстракції як результат пізнавальної діяльності. Роль та важливе методологічне значення абстракцій у сучасному правознавстві.
реферат [28,6 K], добавлен 03.12.2014Основні риси та класифікація правової поведінки. Поняття, ознаки, причини правопорушень. Види злочинів і проступків. Функції та принципи юридичної відповідальності. Правомірна поведінка: поняття, основні види і значення у процесі реалізації норм права.
курсовая работа [34,4 K], добавлен 12.09.2013Напрямки діяльності юрисконсульта в боротьбі з розкраданнями, розтратами та нестачами. Робота юридичної служби із забезпечення відшкодування збитків, завданих підприємству. Аналіз практики використання правових засобів збереження власності організацій.
презентация [227,0 K], добавлен 03.08.2012Характерні риси та особливості такого виду юридичної діяльності як систематизація законодавства. Суттєві ознаки та завдання даного виду юридичної діяльності. Етапи роботи по систематизації, їх значення для розвитку всієї системи законодавства України.
курсовая работа [43,9 K], добавлен 17.02.2016Поняття та класифікація органів юридичної особи. Цивільна дієздатність юридичної особи. Комплексне дослідження інституту юридичної особи та аналіз проблем теоретичного та практичного характеру, пов'язаних зі статусом юридичної особи та її дієздатності.
курсовая работа [54,8 K], добавлен 02.01.2014Дослідження історії становлення та розвитку юридичної діяльності професії юриста в англо-американській правовій сім’ї. Історичні періоди зародження та розвитку загального права і юридичної професії на території Англії та Сполучених Штатів Америки.
реферат [31,0 K], добавлен 25.04.2011Зміст юридичної відповідальності як елемента правового регулювання суспільних відносин. Співвідношення соціальної та юридичної відповідальності. Ознаки та принципи юридичної відповідальності. Кримінальна, адміністративна та дисциплінарна відповідальність.
презентация [593,2 K], добавлен 27.05.2015Поняття і ознаки юридичної відповідальності, її співвідношення з іншими заходами державного примусу. Підстави, принципи і функції юридичної відповідальності. Види юридичної відповідальності, застосування кримінальної та адміністративної відповідальності.
курсовая работа [49,2 K], добавлен 11.09.2014Дослідження неузгодженості та суперечності Цивільного та Господарського кодексів, проблеми їх співвідношення та необхідності визначення сфери дії кожного з них щодо поняття "організаційно-правової форми юридичної особи". Змістовна характеристика поняття.
статья [221,0 K], добавлен 18.11.2014Поняття й риси тлумачення права як вид юридичної діяльності, методики: динамічна, суб’єктивна й об'єктивна, наукове обгрунтування. Особливості видів інтерпретації права, їх характеристика та значення, специфіка застосування в практичній діяльності.
курсовая работа [51,2 K], добавлен 07.06.2014Основні теорії щодо суті юридичної особи: фікції, заперечення та реальності. Майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування. Поняття та складові елементи цивільної правосуб'єктності, правоздатності та дієздатності юридичної особи.
курсовая работа [427,1 K], добавлен 31.01.2014Поняття і суть потреб слідчої діяльності у криміналістиці. Форми вираження потреб слідчої діяльності. Методи вивчення потреб слідчої діяльності. Джерело інформації про потреби слідчої практики. Реалізація даних вивчення потреб слідчої практики.
дипломная работа [89,6 K], добавлен 25.11.2007Поняття та зміст правового статусу працівника. Основні трудові права та обов'язки працівника. Особливості гарантій трудових прав. Підстави юридичної відповідальності працівника за трудовим правом. Основні види юридичної відповідальності працівника.
дипломная работа [222,4 K], добавлен 27.09.2014Понятие и структура юридической практики. Виды и функции юридической практики. Понятие юридической ошибки в правоприменительной деятельности. Основные проблемы совершенствования юридической практики на региональном уровне, пути их устранения.
дипломная работа [78,2 K], добавлен 25.05.2012Особливості розвитку радянської юридичної теорії і практики. Передумови становлення і формування господарського права у другій половині ХХ століття, його основне джерело та специфіка. Систематизація та суть господарського радянського законодавства.
реферат [23,2 K], добавлен 07.02.2010Визначення стану, можливостей, умов і перспектив сприйняття позитивного досвіду професійної діяльності юристів англо-американської правової сім’ї в розвитку правової системи України. Проблемні питання, які стосуються юридичної діяльності.
реферат [24,0 K], добавлен 30.04.2011Суб'єкти та об'єкти юридичної відповідальності в екологічному законодавстві. Підстави виникнення та притягнення до юридичної відповідальності та її види: кримінально-правова, адміністративно-правова, цивільно-правова, еколого-правова, дисциплінарна.
курсовая работа [48,0 K], добавлен 21.07.2015
