Правове регулювання статутного фонду комерційних організацій

Правова природа статутного фонду комерційної організації як майнової основи її існування, його значення для захисту інтересів контрагентів. Принципи організаційно-правового забезпечення процесу формування. Пропозиції щодо удосконалення законодавства.

Рубрика Государство и право
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 12.02.2014
Размер файла 35,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Спеціальність 12.00.04 - Господарське право;

арбітражний процес

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТАТУТНОГО ФОНДУ КОМЕРЦІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

ЯНКОВА Олена Степанівна

Донецьк - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому державному університеті

Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк).

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор

Михайлін Сергій Захарович,

Донецький державний університет

Міністерства освіти і науки України,

професор кафедри господарського права (м. Донецьк)

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук,

старший науковий співробітник

Замойський Ігор Євгенович,

Донецький інститут економіки та господарського права,

професор кафедри державно-правових дисциплін (м. Донецьк)

кандидат юридичних наук, доцент

Вінник Оксана Марьянівна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри господарського права (м. Київ)

Провідна установа - Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України,

кафедра аграрного права (м. Харків)

Захист дисертації відбудеться "28" вересня 2000 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д11.170.01 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий "29" червня 2000 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Граніш В.В.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми обумовлена недосконалістю чинного законодавства України з питань статутного фонду комерційних організацій та відсутністю в українській юридичній літературі комплексних досліджень їх проблем. Правову категорію статутного фонду відображено у корпоративно-правових нормах після багатьох десятиліть її забуття. Використовуючи термін "статутний фонд" для визначення понять окремих видів господарських товариств та встановлюючи відповідні мінімальні розміри, законодавець не визначає значення та не розкриває змісту цього поняття. Це, певною мірою, вплинуло на зміст правових норм, в яких є відсутньою належна деталізація, встановлюються лише "рамкові" правила поведінки суб'єктів регульованих відносин. Поряд з цим, у правозастосовчій практиці труднощі вживання цієї категорії зумовлені й тим, що тривалий час поняття статутного фонду використовувалося лише у бухгалтерському обліку.

Відсутність економічно обґрунтованих, визначних для кількісної та якісної характеристики статутного фонду норм безпосередньо зачіпає інтереси учасників - інвесторів та кредиторів у суттєвих економічних питаннях, здатна негативно позначитися на інвестиційній діяльності і, деякою мірою, штучно стримувати розвиток ринкової інфраструктури. Наведені обставини визначають практичну значимість обраної теми дослідження для захисту не лише приватних інтересів, але й публічних, які полягають у надійному забезпеченні суспільного господарського порядку.

Дотепер лише частково було врегульовано відносини з розміру, формування та змінювання статутних фондів господарських товариств. Водночас, немає правової визначеності щодо обов'язковості формування статутних фондів під час створення інших комерційних організацій, передбачених ст.2 Закону "Про підприємства в Україні", не встановлено вимоги до мінімальних розмірів їхнього власного майна для державної реєстрації як суб'єктів підприємництва. Існуючий стан речей посилюється й тим, що законодавство не містить заходів, які дозволяли б ліквідувати комерційні організації лише через відсутність у них власного майна та поліпшити цим інвестиційний клімат, навести порядок в інвестиційній сфері. Як результат, нині учасниками комерційного обороту можуть бути організації взагалі без власного майна або з майном, що має чисто символічну цінність. Цим користуються несумлінні інвестори, що підвищує небезпеку фінансового шахрайства, збільшує економічні ризики, поглиблює кризу неплатежів.

Не встановлені як для комерційної організації, так і для її учасників (крім акціонерів) наслідки порушення вимог закону про формування статутного фонду у повному обсязі впродовж року, що перетворює ці норми на декларацію. Відсутність заходів відповідальності за порушення розміру сформованого статутного фонду комерційної організації та терміну його створення призводить до невідповідності реального стану справ положенням установчих документів. Невиконання учасниками взятих зобов'язань зачіпає інтереси заснованого підприємства, яке недоодержує майно, а це певною мірою позначається на його економічному потенціалі. Усе це також зумовлює недостатній ступінь захищеності прав учасників, які реально несуть економічний ризик у зв'язку з переданням ними майна, передбаченого установчими документами. Подібне може призвести до зіткнення інтересів учасників та виникнення проблем у сфері управління підприємством, тому що розмір частки у статутному фонді кожного з них визначає ступінь його впливу на ухвалені керівними органами рішення, проваджувану інвестиційну політику, розмір дивідендів. Подібні суперечки нерідко здатні паралізувати не лише роботу вищого органа - загальних зборів, але й господарську діяльність комерційної організації, загрожують її власному існуванню.

Розробленість процедури формування та змінювання статутного фонду визначає ступінь захищеності майнових інтересів і зовнішніх кредиторів: відсутність чи недостатність власного майна у підприємства-боржника не тільки породжують проблеми добровільного виконання зобов'язань, але й ставлять під загрозу доцільність застосування заходів майнової відповідальності. Декларована державою можливість судового стягнення збитків у випадку порушення майнових прав зовсім не означає їх реального відшкодування і може призвести лише до додаткових майнових втрат у вигляді судових видатків. Сьогодні навіть винесене на користь кредитора рішення суду про задоволення заявлених ним позовних вимог ще не гарантує одержання боргу, тому що підприємство-боржник може не мати достатніх для цього коштів. У таких випадках, як правило, у кредитора відсутні правові підстави вимагати відшкодування заподіяних збитків й від його засновників.

Необхідність комплексного дослідження категорії статутного фонду зумовлена соціально-економічним значенням комерційної організації у ринкових відносинах. Поняття "комерційної організації" в українському законодавстві не є легальним, його значення розкрите в науковій та учбовій літературі. Доктринальний зміст цього поняття збігається зі значенням, вкладеним в аналогічний термін законодавцями різних (ринково розвинених, пострадянських, у т. ч. і Російської Федерації) країн.

В здійсненому дисертаційному дослідженні під комерційною організацією розуміють суб'єкт господарювання - юридичну особу, що переслідує в якості основної мети своєї діяльності одержання прибутку для наступного її привласнення засновниками (учасниками). У випадках, спеціально не обговорених у тексті дисертації, поняття "комерційної організації" є тотожним поняттю "підприємство", незалежно від форми власності.

Сполученням приватних інтересів її учасників, контрагентів з інтересами суспільства та держави обумовлюється зацікавленість в економічній стабільності та надійному існуванні комерційної організації, які значною мірою закладаються під час утворення її матеріальної бази.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до планів науково-дослідних робіт Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України та НДІ вивчення проблем злочинності Академії правових наук України за темою 3.1.10.12 "Удосконалення законодавства про статус суб'єктів господарської діяльності та практики його застосування для запобігання економічним правопорушенням" та Донецького державного університету за темою "Удосконалення правового забезпечення соціально-орієнтованої економіки".

Мета та задачі дослідження. У результаті комплексного дослідження потрібно було виявити та обґрунтувати правову природу статутного фонду комерційної організації як майнової основи її існування, визначити його роль та значення для захисту інтересів контрагентів, а через них - публічних інтересів, сформулювати основні принципи та правила організаційно-правового забезпечення процесу формування статутного фонду, спроможного захистити інтереси учасників комерційної організації, як внутрішніх, так і зовнішніх кредиторів та самої комерційної організації на основі поєднання публічних та приватних інтересів.

Кінцева мета дослідження полягала в обгрунтуванні пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення чинного законодавства України, що регламентує процес формування й змінювання статутного фонду комерційної організації та правозастосовчої практики з цих питань.

Відповідно до вищенаведених цілей у процесі дослідження було поставлено такі задачі:

дослідити стан українського законодавства про закріплення статутного фонду як майнової основи різних професійних учасників комерційного обороту та оцінити економічну обґрунтованість відповідних правових норм;

проаналізувати законодавчі акти низки економічно розвинених країн, країн із перехідною економікою та виявити основні тенденції у регулюванні майнової основи діяльності комерційних організацій;

з'ясувати механізми відокремлення майна підприємства і його засновників до моменту державної реєстрації створюваного суб'єкта;

обґрунтувати роль, значення статутного фонду комерційної організації, його співвідношення з майном підприємства та внесками учасників; сформулювати визначення статутного фонду з огляду на обґрунтовані уточнення;

визначити доцільність мінімальних розмірів статутних фондів окремих видів комерційних організацій, способи їх законодавчого закріплення;

виявити порядок формування статутного фонду організації, позначити його стадії;

визначити співвідношення видів інвестицій і внесків учасників до статутного фонду;

визначити ступінь захищеності інтересів різних груп кредиторів залежно від виду майна, переданого учасниками в якості внесків для формування статутного фонду комерційної організації;

визначити ступінь захищеності інтересів кредиторів та учасників комерційної організації під час змінювання розмірів статутного фонду.

Об'єктом дослідження є майнові та немайнові відносини під час інвестування коштів для створення комерційної організації, її взаємовідносини із засновниками, кредиторами, державними органами впродовж участі у комерційному обороті; господарське законодавство України, наукові праці з цієї проблематики.

Предметом дослідження є статутний фонд комерційної організації, його правова регламентація.

Методологію дослідження складають загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання: формально-логічний, діалектичний, аналізу та синтезу, історичний, системно-структурний, порівняльно-правовий.

Під час роботи над дисертацією використовувалися теоретичні положення наукових праць, присвячені правовому статусу комерційних організацій, майновим відносинам підприємств, стану та проблемам господарського законодавства. Вони викладені у роботах Андреєва Ю.М., Вінник О.М., Гаврилова Є.П., Гайворонського В.М., Гальперіна Л.Б., Залєсского В.В., Заменгоф З.М., Замойського І. Є., Знаменського Г.Л., Кашаніної Т.В., Козлової Н.В., Коссака В.М., Красько І.Ю., Кулагіна М.І., Лаптєва В.В., Мамутова В.К., Мартем'янова В.С., Михайліна С.З., Мозоліна В.П., Олійник О.М., Пилипенка О.Я., Пронської Г.В., Розовського Б.Г., Рутмана Л.М., Сават'є Р., Садікова О.Н., Саніахметової Н. О, Селіванова А.О., Сергеєва А.П., Спасібо-Фатєєвої І.В., Суханова Є.А., Толстого Ю.К., Хахуліна В.В., Чувпила О.О., Шершеневича Г. Ф.,Щербини В.С. та ін.

Комплексному дослідженню питань майнових відносин сприяло вивчення економічної літератури.

Емпіричною основою дослідження стали законодавство України, окремі законодавчі акти Болгарії, Великобританії, Угорщини, Німеччини, Китаю, Російської Федерації, Сполучених Штатів Америки, Франції, практика державної реєстрації комерційних організацій виконавчим комітетом Донецької міської ради, виконкомами районних рад м. Донецька, матеріали перевірок результатів господарської діяльності комерційних організацій районними податковими інспекціями у м. Донецьку, матеріали судової практики. У своїх висновках автор спирається також на власний досвід практичної та науково-педагогічної роботи.

Наукова новизна результатів дослідження полягає у тому, що комплексний науковий аналіз відносин, які виникають під час створення економічних передумов участі підприємства у комерційному обороті в період становлення соціально-орієнтованої економіки в Україні, раніше не був здійснений у монографічному плані.

Основні результати проведеного дослідження:

обґрунтовані уточнення та сформульоване визначення поняття статутного фонду підприємства як категорії, яка відбиває наявність матеріальної бази учасника комерційного обороту. Одержала подальший розвиток та обґрунтування точка зору тих авторів, які визнають статутний фонд умовною величиною;

правове регулювання статутний фонд

обґрунтована доцільність запровадження до господарського законодавства України категорій заявленого та сплаченого статутного фонду;

обґрунтована доцільність здійснення державної реєстрації комерційної організації за наявності сплаченого капіталу у встановленому законом розмірі, не пов'язана з виконанням кожним учасником обов'язку передати первинний внесок;

додатково аргументована точка зору авторів, які вказують на необхідність змін у способі закріплення у правових нормах мінімальних розмірів статутних фондів комерційних організацій, але обґрунтовано інший підхід, аналогічний застосовуваному у банківському законодавстві;

вперше сформульовано загальні принципи формування статутного фонду комерційної організації;

одержано подальше обґрунтування необхідності змін у порядку оцінювання переданого учасниками майна;

вперше обґрунтована доцільність створення єдиного порядку формування статутного фонду для комерційних організацій сфери виробництва та обігу товарів та послуг;

запропонований механізм контролю за майновим станом комерційної організації протягом усього періоду її існування, обґрунтована необхідність ліквідації комерційних організацій, чисті активи яких протягом певного періоду є нижчими від встановленого законом мінімального розміру статутного фонду;

обґрунтовані пропозиції з розвитку законодавства, що регулює один з найважливіших етапів створення підприємства - наділення його власним майном шляхом передачі засновниками внесків для формування статутного фонду.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що викладені у роботі висновки та пропозиції можуть бути використані у практиці створення комерційних організацій, під час вирішення майнових суперечок між учасниками та заснованою ними комерційною організацією, а також для удосконалення чинного законодавства. Вони можуть бути предметом вивчення та аналізу у науково-дослідній роботі та учбовому процесі. До того ж:

сформульовані пропозиції з удосконалення чинного законодавства про правовий статус підприємств у ході доробки проекту Господарського (Комерційного) кодексу України;

окремі положення дисертації використовувалися під час розробки проекту Закону України "Про недопущення легалізації злочинних доходів";

розроблено спецкурс "Правове регулювання створення суб'єктів господарської діяльності" та його методичне забезпечення.

Особистий внесок здобувача. Основні наукові результати були отримані автором самостійно на підставі аналізу законодавства України, практики його застосування у процесі створення та діяльності комерційних організацій.

У дисертації використані окремі розробки, викладені у статтях, написаних у співавторстві. У статті "Законодавча регламентація статутного фонду - протидія тіньовій економіці", написаній спільно із В.В. Хахуліним, автор обґрунтовує принципи обов'язковості та реальності формування статутного фонду; формулює основні ідеї, які можуть враховуватися для встановлення мінімальних розмірів статутних фондів; доводить доцільність зміни порядку оцінки натуральних внесків; пропонує механізм контролю за майновим станом комерційної організації.

У спільній з Е.В. Ковалевською статті "До питання про створення підприємств з іноземними інвестиціями" автором обґрунтовано, що підприємство з іноземними інвестиціями не є особливим видом підприємства, а лише характеризується певними особливостями правового статусу, визначення видів внесків українських і іноземних учасників для формування статутного фонду підприємства, обґрунтування необхідності запровадження державної реєстрації найменувань юридичних осіб та заборони використовувати у найменуваннях підприємницьких структур назви держави, населених пунктів.

У статті "Реєстрація юридичних осіб - суб'єктів підприємництва", написаній у співавторстві з М.В. Удодом, внесок автора полягає в обґрунтуванні: заподіяння шкоди суспільним інтересам у зв'язку з переліком (який не є вичерпним) видів підприємств, що можуть створюватися в Україні, необхідності запровадження юридичної експертизи установчих документів як обов'язкового етапу створення комерційної організації.

Апробація результатів дисертації. Основні висновки дослідження відображені у публікаціях автора, є основою ряду тем розроблених нею спецкурсів "Правовий статус суб'єктів господарювання" (викладався у 1997-1999 рр.) та "Правове регулювання створення суб'єктів господарської діяльності" (викладається з 1999 р.) для студентів фаху "Правознавство" економіко-правового факультету Донецького державного університету. У серпні 1999 р. в Одеському регіональному відділенні Фонду державного майна України було прочитано лекцію "Поняття статутного фонду комерційної організації та зміна його величини".

Окремі положення дослідження доповідалися на наукових семінарах економіко-правового факультету та кафедри господарського права Донецького державного університету, наукових конференціях у Донецькому державному університеті (квітень 1997 р., квітень 1999 р.), круглому столі "Удосконалення правового регулювання зовнішньоекономічної господарської діяльності" (м. Донецьк, березень 1997 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції з питань кодифікації законодавства України "Новий Цивільний кодекс України та його вплив на подальший хід й зміст кодифікаційного процесу в Україні" (м. Київ, червень 1997р.), регіональній науково-практичній конференції "Стратегия управления социально-экономическим развитием региона на период до 2010 года (Донецкая область-2010) " (м. Донецьк, вересень 1999р.).

Основні результати дослідження було повідомлено та обговорено на спільному засіданні кафедри господарського права, відділу економіко-правових проблем попередження економічних правопорушень Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України та наукового семінару економіко-правового факультету Донецького державного університету.

Окремі положення дослідження знайшли відбиток у формулюваннях низки статей під час доробки проекту Господарського (Комерційного) кодексу, а також впродовж розробки проекту Закону України "Про недопущення легалізації злочинних доходів".

Публікації. За результатами проведеного дослідження опубліковано 10 друкованих робіт загальним обсягом 3 д. а., з яких автору належить 2,8 д. а.

Структура роботи обумовлена метою та задачами дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, містить 174 аркуша, список використаних джерел із 175 найменувань, додатки.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтована актуальність обраної теми, визначені цілі та задачі дослідження, його теоретична та методологічна основи, наукова новизна та практична значимість отриманих результатів.

Розділ 1. Статутний фонд як засіб забезпечення майнової незалежності комерційних організацій. Аналізується закріплення у спеціальних нормативних актах матеріальної бази (економічної основи) колективних утворень, починаючи з середини 80-х років, з моменту появи нових учасників комерційного обороту - спочатку спільних підприємств (СП), а згодом і кооперативів. На відміну від СП, власна матеріальна база яких забезпечувалася формуванням статутного фонду та дозвільним порядком їхнього створення, кооперативи своєї власної бази могли не мати - об'єднання членських внесків не було обов'язковим. Здійснення господарської діяльності кооперативами дозволялося на базі не лише власного майна, але й". орендованого або наданого у безоплатне користування.", що не виключало створення кооперативів без будь-яких власних майнових вкладень, лише на базі позиченого майна. Цей негативний досвід не врахований повною мірою українським законодавцем, тому що обов'язкове формування статутного фонду передбачене не для усіх, а лише для деяких видів підприємств; а там, де така умова є

необов'язковою, не передбачений контроль за майновим станом підприємств у процесі господарювання, так само як і контроль за їхньою ліквідацією через відсутність або недостатність у них визначеного мінімуму власних коштів чи майна.

Доведено спірність та критикується твердження про те, що ознакою юридичної особи є не наявність майна, а лише принцип його функціонування, який передбачає можливість мати у себе відокремлене майно Гражданское право. Учебник. Часть 1. / Под ред.А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. - М.: "Проспект”. - 1997. - С. 113-114., тому що зовнішні форми відокремлення - банківські рахунки, самостійний баланс - не мають сенсу без їх змісту - наявності самого майна. Підтримується точку зору про те, що наявність відокремленого майна є визначною ознакою будь-якої комерційної організації. Саме реальною передачею внесків створюється фактична наявність відокремленого майна у підприємства та формується його статутний фонд. Тому відокремлення майна та формування статутного фонду запропоновано передбачити як обов'язковий етап створення комерційної організації. Це дозволить створити: (1) юридичні передумови для визнання її самостійним суб'єктом права й учасником правовідносин; (2) економічні передумови для майново незалежної участі у комерційному обороті, тому що суть цієї участі залишилася незмінною у змінюваних суспільно-економічних умовах; (3) можливість реалізації заходів відповідальності по зобов'язаннях; (4) умови для реалізації принципу окремої відповідальності засновника і заснованого ним підприємства.

Під час порівняння законодавчих актів країн з розвиненою ринковою економікою та деяких постсоціалістичних країн, виявлено загальні риси законодавчого регулювання статутного фонду комерційних організацій: (1) статутний фонд як спосіб наділення власним майном є властивим як об'єднанню капіталів, так і об'єднанню осіб, але по-різному називається й регламентується. Повз залежність від способу закріплення, переслідується мета: відрізнити майно, призначене для комерційної діяльності, та, як правило, обмежити цим майном ризик власника; (2) у європейських країнах мінімальні розміри статутного капіталу є різними і встановленими у твердій грошовій сумі залежно від виду створюваного товариства. При цьому найвищі мінімальні розміри статутного капіталу встановлено для відкритих акціонерних товариств, а для товариств із визначеним колом учасників - істотно нижчі.

Виявлено істотні розбіжності у підходах до окремих аспектів категорії статутного фонду в європейських країнах та у США: у змісті понять, у способах захисту інтересів кредиторів, у видах натуральних внесків, які у США можуть не мати властивостей товару (надані послуги, трудова участь). Для України, на думку автора, більш прийнятним є підхід, уживаний у праві європейських країн: не відмовляючись, як і в США, від категорії статутного фонду, потрібно паралельно створювати правові механізми для сприяння додатковому захистові інтересів кредиторів.

Розділ 2. Правова природа статутного фонду комерційних організацій. У зв'язку з нерозробленістю поняття та сутності статутного фонду, його нерідко й невиправдано ототожнюють із внесками учасників, майном (у вузькому сенсі) організації. Доводиться, що статутний капітал: (а) не є внесками (активами) підприємства, які беруть участь у виробничому процесі, перетворюючись з однієї функціональної форми на іншу, а стаття пасивів; (б) є номінальною, а не реальною вартістю боргових зобов'язань перед учасниками; (в) варто розрізняти на заявлений і сплачений статутні фонди; (г) за розміром може бути більшим або меншим за розмір власного майна. Автор визначає статутний фонд як зареєстрований у встановленому законом порядку та закріплений в установчих документах грошовий еквівалент майна, яке повинне бути передане підприємству у власність (повне господарське відання, оперативне управління) у вигляді внесків для забезпечення його господарської діяльності та як сплата його учасниками отримуваних ними майнових прав.

Аналізуючи стан законодавства щодо кількісної характеристики статутних фондів, автор формулює ряд положень, які доцільно враховувати під час вирішення питання про розмір статутного фонду; доводить необхідність формування статутного фонду як необхідної умови здійснення підприємництва; пропонує реалізувати стартову функцію статутного фонду шляхом або дозволу створювати тільки господарські товариства, або закріплення мінімального розміру статутного фонду для будь-яких підприємств, якщо більший розмір не передбачений спеціальними нормами.

Проблемою став і поточний спосіб закріплення мінімальних статутних фондів у зв'язку із регулярним змінюванням мінімальної заробітної плати. Сукупно із закріпленим договірним оцінюванням внесків на практиці це призводить до того, що під час створення підприємств частка натуральних внесків та їхньої вартості збільшується, а частка грошових - зменшується. Пропонується надати перевагу підходу, уживаному у банківському праві: розмір статутних фондів є еквівалентним встановленій кількості ЄВРО й залежить від національної приналежності учасників. Автор вважає, що це не повинно позначитися на інвестиційній активності, тому що є інші, крім створення підприємств, форми інвестування власних коштів (придбання державних та корпоративних цінних паперів, в т. ч. акцій, підприємницька діяльність громадян тощо). Через аномалії багатьох соціально-економічних процесів навряд чи метою законодавця повинна бути всебічна доступність процесів створення підприємств. Створення підприємства зовсім не є рядовим договірним обов'язком його учасників, тому що створюється одна з основних ланок економіки, яка бере участь у створенні національного добробуту та робочих місць, сплаті податків й неподаткових платежів. Виходячи з цього, пропонується у нормативному закріпленні мінімальних розмірів статутних фондів враховувати: значимість втрати вкладених коштів для засновників (це обумовить відповідальне ставлення до створення підприємства); достатність для здійснення підприємництва в обраній галузі господарювання; доступність для вітчизняних інвесторів (щоб штучно не стримувати створення ринкової інфраструктури).

Сучасний стан регулювання відносин, які виникають у змінюванні статутного фонду підприємства є наочно незадовільним, не зважаючи на їх значення для учасників та кредиторів. Тому на практиці немає одностайності як під час прийняття рішень щодо змінювання статутного фонду, так і під час реєстрації здійснених змін (останню диктують нині вигоди оподаткування). З огляду на значимість цих питань, здійснено спробу закріпити вичерпний перелік способів збільшення та зменшення статутних фондів усіх комерційних організацій. Запропоновано деталізувати порядок зміни статутного фонду комерційної організації, враховуючи при цьому значимість даних процесів для різних груп кредиторів. Водночас автор виходить з важливості збереження самого підприємства.

Зовнішні кредитори є небайдужими до зменшення статутного фонду, тому доцільно: заходи із захисту інтересів кредиторів закріпити імперативно; сповіщати відомих кредиторів як шляхом публікації оголошення у пресі, так і персонально із збереженням доказів повідомлення; відсутність письмових заперечень кредиторів протягом встановленого терміну (наприклад, одного місяця) вважати згодою на зменшення статутного фонду боржника. За наявності заперечень окремих кредиторів - надати право зменшити статутний фонд лише після доведення виконання зобов'язань або узгодження гарантій захисту інтересів кредиторів. При цьому кредитор не повинен мати право відмовитися від прийняття виконання від боржника та (або) третьої особи, у тому числі й дострокового. У протилежному випадку підтверджувалося б бажання кредитора не одержати борг, а завадити господарській самостійності боржника.

Збільшення статутного фонду представляє більший інтерес для учасників підприємства, тому запропоновано: обов'язково письмово повідомляти кожного учасника про внесення цього питання до порядку денного; поіменне голосування рішення; надання учаснику права добровільного виходу з виплатою компенсації, пропорційної його пайовій участі у формуванні статутного фонду за умови його голосування проти високої оцінки натурального внеску чи проти збільшення статутного фонду.

З огляду на сутність статутного фонду та процесів його формування, порядок ужиття терміну "частка" у загальній власності, автор обґрунтовує переваги вживання терміну "частка участі у статутному фонді" замість використовуваного у законодавстві "частка у статутному фонді".

Обґрунтована доцільність збереження незмінним розміру статутного фонду у випадку смерті, виходу, виключення, реорганізації учасника, якщо розмір активів, що залишилися після розрахунків із вибулим учасником є не меншим від статутного фонду. У цьому випадку логічно буде застосувати аналогію із ст.53 Закону України "Про господарські товариства" та передати частки вибулого підприємству. Таке розв'язання автор вважає виправданим, тому що: (а) статутний фонд характеризує саму юридичну особу; (б) немає права спільної власності часток учасників у статутному фонді, що виправдувало б зменшення цілого після вилучення частини; (в) виключено руйнування підприємства з волі окремих суб'єктів; (г) зменшення статутного фонду призводить до збільшення чистого прибутку й надає можливість вилучити частину активів підприємства у вигляді дивідендів, компенсацій. Усвідомлення цього кредитором поставить під загрозу можливість виключення, добровільного виходу учасника тощо, оскільки закон дозволяє зменшення статутного фонду лише за згодою кредиторів й не встановлює жодного винятку для окремих способів його зменшення.

З метою активізації інвестиційних процесів та збільшення економічного потенціалу комерційних організацій доведено необхідність змін у законодавчому підході до реінвестування, запропоновано закріпити збільшення статутного фонду за рахунок чистого прибутку організації як самостійний спосіб збільшення статутного фонду. Реінвестиції є вигідними для підприємства (не вилучаються з обігу кошти, якими можна скористатись для реконструкції, модернізації тощо), учасників організації (збільшуються їхні частки у статутному фонді) та держави (ці кошти не надійдуть до сфери споживання, не тиснутимуть на інфляційні процеси, а, працюючи у сфері виробництва, посилюватимуть його національне багатство й заможність). Обґрунтовано юридичну неспроможність вимог податкових органів щодо сплати учасниками підприємства податків після реінвестиції через те, що: учасник не має прибутку, останній не отримано (дивіденди лише нараховані, але не виплачені); учасник приймає рішення не як власник, а як член колегіального органу (майно ж як було, так і залишається власністю підприємства), тож його воля може не збігатися з волею загальних зборів. Автор вважає, що витоки сучасної політики ховаються у невірному визначенні державних та приватних інтересів. Це ще раз підкреслює, що держава бачить у підприємстві тільки приватні інтереси його учасників та ігнорує публічний інтерес в існуванні та діяльності економічно потужних комерційних організацій, які обумовлюють, у загальному підсумку, економічну потужність країни.

Розділ 3. Правове регулювання формування статутного фонду комерційних організацій. Аналіз норм про формування статутного фонду комерційної організації свідчить, що вони є не досить опрацьованими й обґрунтованими, зокрема: (а) не визначений зміст формування статутного фонду; (б) немає єдиного порядку формування, розроблено порядок тільки для ТОВ, ЗАТ і ВАТ з окремими відмінностями; (в) широким та неоднорідним є перелік майна, призначеного для формування (внесків); (г) не вироблені єдині принципи формування статутного фонду, які дозволили б створити певну майнову основу суб'єкта підприємництва.

Виявлена процедура формування статутного фонду. На думку автора статутний фонд підприємства формується наповненням оголошеного розміру статутного фонду. Результатом формування є сплачений статутний фонд. Запропоновано відрізняти загальний та спеціальний (особливий) порядок формування статутного фонду комерційної організації. Спеціальний (особливий) порядок формування є властивим для організацій фінансової та кредитної сфер економіки, які мають виняткову правосуб'єктність. Нині є відсутнім єдиний загальний порядок формування статутних фондів через наявність маловиправданих відмінностей: (а) більший внесок для учасників ЗАТ, ніж ТОВ (хоча наочним є більша подібність рис ЗАТ та ТОВ, ніж ЗАТ та ВАТ до того ж, на відміну від ТОВ, у ЗАТ відсутнім є ризик втрати частини активів під час відчуження акціонером акцій); (б) у моментах передавання внеску: для ЗАТ і ВАТ - до установчих зборів, а для ТОВ - момент державної реєстрації. Ці відмінності є настільки незначними, не спричиненими об'єктивною необхідністю та значимістю досягнутого результату, що видається логічним їх скасувати та закріпити єдиний загальний порядок формування статутного фонду, розповсюджуючи його на комерційні організації, які діють на товарному ринку. Обгрунтована логічність та ефективність захисту інтересів учасників комерційного обороту за умови пов'язування державної реєстрації підприємства з розміром сплаченого статутного фонду, а не з передаванням первинного внеску кожним учасником.

Критично проаналізовані положення чинного законодавства щодо обов'язку сформувати статутний фонд. Доведено економічну зумовленість права учасника на керівництво та одержання дивідендів виконанням обов'язку оплатити придбані акції або корпоративні права. Через те, що неналежне виконання обов'язку з формування статутного фонду суперечить інтересам (а) підприємства (позбавляє його активів), (б) кредиторів (за недостатності майна учасники не завжди можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності), (в) сумлінних учасників (ризикують не дістати прибуток, передаючи внески), запропоновано заходи з обмеження учасника-боржника у правах. Статус засновника (учасника) повинний надавати право брати участь із правом вирішального голосу в установчих, загальних зборах як вищому органу управління лише за умови виконання ним обов'язку з формування статутного фонду підприємства. З метою створення матеріальної бази, збільшення ліквідності активів підприємства, з огляду на неможливість передачі натуральних внесків до реєстрації, запропоновано передбачити у законодавстві початковий внесок лише у грошовій формі для усіх комерційних організацій.

Другий етап загального порядку формування статутного фонду повинен закінчуватися повною сплатою його оголошеного розміру. Рішення про термін повної сплати автор вважає за доцільне віднести до компетенції виконавчого органу, а не загальних зборів, враховуючи його значимість для фінансового стану організації та необхідність оперативного прийняття рішень. Запропоновано заходи, які мають на меті стимулювання формування статутного фонду, що дозволить зміцнити майнову базу учасника комерційного обороту, зокрема: непередавання внеску у встановлений термін повинно зобов'язати підприємство стягнути суму боргу або виключити учасника-боржника, або зменшити (якщо це є технічно можливим) його частку участі до фактичної. Підприємство, до якого переходить частка у розмірі непереданого внеску, має право у встановленому порядку її перерозподілити, передати новому учаснику або зменшити на її розмір статутний фонд. При цьому, якщо зменшений розмір статутного фонду є нижчим від мінімального для підприємства даного виду, воно підлягає реорганізації або ліквідації, що змусить його контролювати процес формування власного статутного фонду.

Під час аналізу окремих видів внесків, метою автора було з'ясувати, наскільки вони сприяють майновій стабільності підприємства та захистові інтересів кредиторів. Практика створення підприємств свідчить, що для вирішення питань про

внески варто брати до уваги: наявність суперечностей загальних та спеціальних норм; повсякчасність можливості реалізації цього майна; існуючий особливий порядок передачі майна товариствами, які мають частки участі держави. Досліджено окремі види внесків. Обґрунтовано, що передача обігових коштів у якості внеску не порушує інтереси кредиторів. Розглядаючи внески у вигляді майнових прав, автор поділяє їх на дві групи: право користування матеріальними об'єктами та право користування об'єктами інтелектуальної власності (ІВ). Не принижуючи значення об'єктів ІВ для підприємств, з огляду на можливість придбання права на їхнє використання в інший спосіб, на даному етапі розвитку економіки пропонується виключити їх з переліку внесків. Пояснюється це тим, що: (1) визнання об'єктом авторського права не гарантує якості та корисності об'єкта; (2) права на об'єкти ІВ термінові; (3) не всі об'єкти ІВ підлягають державній реєстрації та не завжди можна перевірити їх передачу; (4) об'єктом передачі тут виступає право користування, яке в Україні не є об'єктом права власності, а властиве зобов'язальним відносинам. Фактично відбувається поступка правом вимоги не існуючому ще суб'єкту. Проблематичною ця поступка правом є ще тому, що закон вимагає її обов'язкового додаткового оформлення письмовим ліцензійним договором, а у випадку передавання права користування об'єктом промислової власності - договір до того ж повинен реєструватися у Державному патентному відомстві України. Таким чином, в установчому договорі йдеться не про передачу права (це фактично є зобов'язанням укласти інше зобов'язання), а про поступку правом користування.

На підставі аналізу Земельного кодексу України та норм про створення підприємств, продемонстровано їх неузгодженість. Запропоновано закріпити установчий договір та договір купівлі-продажу права користування землею як похідні права землекористування та самостійні підстави припинення землекористування (за аналогією з орендою землі).

З метою розробки загального підходу пропонується закріпити чотири основних принципи формування статутного фонду комерційних організацій: обов'язковість формування статутного фонду; формування статутного фонду за рахунок власних коштів учасників; реальність величини статутного фонду; законність формування статутного фонду.

Для реалізації принципу обов'язковості формування статутного фонду запропоновано встановити мінімальний розмір статутного фонду для формування будь-якою комерційною організацією, якщо більший не встановлено законом.

Формування статутного фонду повинне здійснюватися за рахунок власного майна учасників, достатнього за кількістю та вільного від боргових зобов'язань перед бюджетом, суб'єктами господарювання, які можуть істотно вплинути на можливість його передавання. Запропонований механізм контролю фінансового стану учасників у процесі державної реєстрації нового суб'єкта. Автор вважає небезпечним дозвіл використовувати позичені кошти для створення організацій, особливо у випадку об'єднання капіталів. Це не сприятиме надходженню до економіки реальних інвестицій, стане ще одним видом пірамід, які почнуть руйнуватися у зв'язку із зверненням стягнення на майно боржника за сценарієм позикодавця. Надання права використовувати позикові кошти було б, певне, виправданим в період економічної стабільності та для створення окремих суб'єктів в окремих галузях (наприклад, повних та командитних товариств у царині малого бізнесу). У цьому випадку в установчому договорі логічно застерегти обов'язок засновника-боржника виконати у встановлений строк обов'язок - повернути борг. Це дозволить знизити ризик імовірного вилучення частини майна, оскільки учасники здатні проконтролювати повернення боргу позикодавцю або вжити заходів для його виконання третьою особою.

Для реалізації принципу реальності статутного фонду запропоновано запровадити контроль за майновим станом підприємства від моменту створення до моменту припинення діяльності. За наявності власного майна, меншого від розміру статутного фонду, останній повинен бути зменшений до реального, а якщо він є нижчим від допустимого - повинна наставати реорганізація або ліквідація за умови невідтворення статутного фонду протягом визначеного строку. Цей контроль доцільно покласти на податкові органи, а контроль добровільності припинення діяльності - на орган, що веде Державний реєстр. Сприяти більшій реальності відображення величиною статутного фонду майнового стану підприємства буде й зміна в існуючому порядку оцінки натуральних внесків. Оцінка могла б здійснюватися професійними оцінювачами чи аудиторами; а для захисту інтересів кредиторів (з огляду на негативний досвід приватизації) запропоновано закріпити субсидіарну відповідальність оцінювачів, якщо доведено завищення ними оцінки внесків.

Принцип законності передбачає формування статутного фонду тільки тими учасниками установчого договору, які мають право ними бути, та лише тим майном, яке може бути внеском. З огляду на значимість внесків для матеріальної бази підприємства та неможливість передбачити у законодавстві вичерпний перелік можливих натуральних внесків, доцільно зазначити у ньому майно, яке не може бути внеском; його приблизний перелік запропоновано автором.

Висновки

У висновках викладені основні результати проведеного дослідження. Вони свідчать, що, незважаючи на часте застосування норм, які регулюють створення комерційних організацій, правове забезпечення цих процесів є недостатнім. Воно тільки формується й цим пояснюється слабка захищеність інтересів як учасників комерційних організацій, так і їхніх кредиторів.

Вказуючи, що одержання прибутку є метою підприємства, норми права

повинні створювати передумови його успішної комерційної діяльності. Саме безсистемність та неузгодженість норм, що регулюють створення підприємств полегшують створення фіктивних підприємств та дозволяють використовувати конструкцію юридичної особи як спосіб ухилення від відповідальності за результати діяльності. Відсутність вимог про розмір власного майна не нижчого за мінімальний розмір статутного фонду для збереження статусу професійного учасника комерційного обороту у сукупності з наявною можливістю створювати в Україні організації, правовий статус яких навіть не визначений законодавством, призводить до того, що діяльність підприємств є небезпечною не лише через економічні та валютні ризики, але й через несумлінність учасників ринку. Небезпека банкрутства та фінансового шахрайства з цих причин є реальною навіть для великих та стабільно працюючих підприємств.

Держава фактично усунулася від створення некримінального інвестиційного клімату, нормальних умов для ведення чесного бізнесу. Замість створення продуманого та економічно обґрунтованого правового поля для здійснення комерційної діяльності, безперервно змінюються "правила гри", яких неможливо додержуватися (навіть сповна відстежувати) через їхню частоту, численність, суперечливість, економічну необгрунтованість. Поряд із цим податковими органами розгорнуто справжню війну з підприємцями, мета якої зумовлена лише турботою про день сьогоднішній - поповнення державного бюджету у будь-який спосіб. Дуже сумнівним видається, що стабільності у господарській сфері можна досягти правом одних суб'єктів створювати необмежену кількість комерційних організацій, а інших - боротися з ними. При цьому не враховується головне: через своє особливе значення у системі економічних відносин підприємство повинно бути об'єктом найбільшої державної уваги та захисту, саме тут поєднуються приватні інтереси його учасників та інтереси суспільства. Стабільна робота підприємств знижує соціальну напругу в суспільстві (вони є головними роботодавцями, джерелами додаткових прибутків від різних форм інвестиційної діяльності громадян, платниками різних соціальних та неподаткових платежів), збільшує економічну потужність та безпеку країни (виробляючи внутрішній національний доход), забезпечує можливість функціонування самої державної машини (підприємства є джерелами податкових надходжень, платниками податків до державного та місцевого бюджетів).

Сформульовані під час дослідження пропозиції спрямовані на створення матеріальної бази комерційної організації та механізму контролю за її майновим станом у процесі здійснення підприємницької діяльності. Вони, на думку автора, можуть сприяти певним чином уникнути дискредитації ідеї юридичної особи, коли з суб'єкта господарювання вона перетворюється на спосіб ухилення від юридичної відповідальності за результати власної діяльності.

Перелік опублікованих за темою дисертації праць

1. Янкова О., Удод М. Реєстрація юридичних осіб - суб'єктів підприємництва // Правничий часопис Донецького університету. - 1997. - № 1. - С.15-18. (Особистий внесок здобувача полягає в обгрунтуванні цілей та порядку державної реєстрації комерційних організацій).

2. Хахулин В.В., Янкова Е.С. Законодательная регламентация уставного фонда - противодействие теневой экономике // Хозяйственно-правовые средства детенизации и декриминализации экономики. - Донецк: ИЭПИ НАН Украины. - 1998. - С.81-89. (Особистий внесок здобувача: обгрунтування принципів реальності та обов'язковості формування статутного фонду підприємств).

3. Янкова Е.С., Ковалевская Э.В. К вопросу о создании предприятий с иностранными инвестициями // Совершенствование правового регулирования внешнеэкономической хозяйственной деятельности. - Донецк: ИЭПИ НАН Украины. - 1998. - С.51-56. (Особистий внесок здобувача - обгрунтування особливостей формування статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями).

4. Янкова Е.С. К вопросу о формировании уставного фонда предприятия // Вісник Донецького університету. Сер.В. Економіка і право. - 1999. - № 3. - С.46-50.

5. Янкова Е.С. Вклады участников как оплата приобретаемых имущественных прав // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. Спеціальний випуск. У чотирьох частинах. Частина 2. Проблеми вдосконалення законодавства та практика його застосування з урахуванням прогнозу злочинності - 2000. - С.96-101.

6. Янкова О.С. Забезпечення майнової самостійності комерційних організацій: зарубіжний досвід правового регулювання // Правничий часопис Донецького університету. - 2000. - №1 (4) - С.27 - 30; 35.

7. Янкова О.С. До питання про дієздатність громадян-підприємців // Українське право. - 1997. - № 3. - С.91-93.

8. Янкова Е.С. Некоторые аспекты государственной регистрации субъектов предпринимательства // Материалы вузовской научной конференции профессорско-преподавательского состава по итогам научно-исследовательской работы: Правоведение (г. Донецк, апрель 1997 г.). - Донецк: ДонГУ. - 1997. - С.141-147.

9. Янкова Е.С. Порядок формирования уставного фонда предприятия // Материалы вузовской научной конференции профессорско-преподавательского состава по итогам научно-исследовательской работы: Правоведение (г. Донецк, апрель 1999 г.). - Донецк: ДонГУ. - 1999. - С.97-100.

10. Янкова Е.С. Предприятие как основное звено социально-ориентированной экономики // Материалы региональной науч. - практ. конф. "Стратегия управления социально-экономическим развитием региона на период до 2010 года" (Донецкая область 2010). - Донецк: ИЭПИ НАН Украины. - 2000. - С.73-80.

Анотації

Янкова О.С. Правове регулювання статутного фонду комерційних організацій. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 - Господарське право; арбітражний процес. - Інститут економіко-правових досліджень НАН України, Донецьк, 2000.

Дисертаційна робота присвячена вивченню та аналізу правової категорії статутного фонду, його значенню та ролі, його кількісній та якісній характеристиці як способові утворення майнової основи основного учасника комерційного обороту - комерційної організації за умов становлення соціально орієнтованої економіки. Розглянуті порядок формування статутного фонду, зміна розміру статутного фонду у процесі здійснення підприємницької діяльності, забезпечення захисту інтересів як зовнішніх та внутрішніх кредиторів, так і самої комерційної організації. Досліджено проблеми відокремлення майна засновників та створюваного учасника комерційного обороту, економічну значимість та правову спроможність цього процесу, окремі види внесків як основу формування статутного фонду та їхню спрямованість на захист економічних інтересів зовнішніх кредиторів, питання оцінювання натуральних внесків. Проведено порівняльний аналіз законодавства двох груп закордонних країн - з розвиненою ринковою економікою (Німеччина, Франція, Англія, США) та з перехідною економікою (Росія, Болгарія, Китай, Угорщина, Чехія). Запропоновано заходи, які мають на меті створити майнову базу та здійснювати контроль майнового стану комерційної організації від моменту її створення до ліквідації. Ці заходи покликані забезпечити як наявність майнової бази для здійснення підприємництва, так і можливість реалізації заходів майнової відповідальності.

Ключові слова: статутний фонд, учасник, внесок, порядок формування, комерційна діяльність, власне майно, економічна основа, заходи відповідальності.

Olena S. Yankova The Legal Regime of the Statutory Fund in the Commercial Organization. - Manuscript.

Thesis for a Candidate of Legal Sciences' degree by speciality 12.00.04 - Economic Law, Arbitration Procedure. - Institute of the Economic and Legal Research of the National Academy of Sciences of Ukraine, Donetsk, 2000.

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.