Умисне вбивство за пом’якшуючих обставин

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Охорона особи є найважливішим завданням держави. В ст. 3 Конституції України сказано: „Людина, її життя та здоров'я, честь та гідність, недоторканість та безпека вважаються в Україні найвищою соціальної цінністю”, вперше в статі 27 нашої Конституції записано: „Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини”. Це найтяжчий злочин проти життя людини, тому рішуча боротьба з вбивствами є важливим завданням правоохоронних органів.

Вбивство спрадавна вважалося злочином проти людини і засуджувалося як мораллю, так і системою норм і правил, що мають силу закону. Заборона на вбивство була одним з перших табу в людській культурі. Багато в чому це пояснювалося необхідністю продовження роду і зміцнення суспільства. Табу на вбивство придбало форму закону, обов'язкового для всіх членів співтовариства. Відомо, що перші законоуложения формуються на основі загальноприйнятих норм моралі, які є закріплені в законах.

Вбивство це злочин практично у всіх законодавчих системах - стародавніх і сучасних. Посягання на чуже життя може бути виправдане мораллю і законом лише у виняткових випадках. Для різних суспільств, культур, політичних систем, ці випадки різні. Наприклад, мусульманські норми і правила, закріплені в Корані, не передбачають покарання за вбивство невірного: “І вбивайте їх, де зустрінете, адже спокуса - гірше, ніж убиение”. Тоді як вбивство правовірного по шаріату повинно каратися смертю. Одна з перших заповідей Біблейського Мойсея, що визнаються як іудеями, так і християнами, свідчить: “Не убий” Старозавітні правила, що мали для стародавніх іудеїв силу закону, дуже конкретно визначають вбивство як антигромадське діяння. Якщо, згідно Біблії, «Згідно Старого Завіту перший вбивця на Землі був Каїн , старший син Адама і Єви. Він убив свого молодшого брата Авеля із заздрощі: Авель був добрим і лагідним, він приносив жертву від чистого серця, з любов'ю. Каїн же за натурою був злим і жорстоким, він приносив жертву тільки з необхідності. За що Бог невзлюбив Каїна! Позбавлення життя ближнього називається вбивством і є найтяжчим гріхом». Каїн був покараний вічним вигнанням, то згодом за заподіяну іншому смерть вважалася смерть: “Хто ударить людину, так, що він помре, та буде зраджений смерті, а якщо хто з наміром уб'є ближнього підступно, то і від жертовника мого бери його на смерть”.

У сучасних системах має рацію вбивство розглядається як один з найтяжчих злочинів і передбачає суворе покарання, аж до страти у ряді країн.

Актуальність теми. Кримінальний закон передбачає три види вбивств, які розглядаються як здійснені при пом'якшувальних обставинах: умисне вбивство, здійснене в стані сильного душового хвилювання (ст. 116 КК); умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК); умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексна кримінально-правова характеристика складів злочинів, передбачених статтями 116, 117, 118 КК.

Умисне вбивство, здійснене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК). Даний вид вбивства при пом'якшувальних обставинах має місце у разі особливого психічного стану винного -- фізіологічного афекту, що виник під впливом протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Склад злочину, передбаченого ст. 116 КК, має місце лише у випадках, коли раптово виниклий в стані фізіологічного афекту намір на вбивство був негайно приведений у виконання, тобто коли винен ще знаходився в такому стані. Отже, сильне душевне хвилювання винного повинно бути викликано тільки протиправними діями потерпілого, що і відносить даний склад до групи умисних вбивств при пом'якшувальних обставинах. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 116 КК, характеризується наявністю прямого або непрямого наміру. Суб'єктом даного злочину може бути фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку.

Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК). Даний вид вбивства при пом'якшувальних обставинах може мати місце лише під час пологів або відразу після пологів, коли особливий психічний і фізичний стан жінки ослабляє її здатність керувати своїми діями. Дане діяння повинне мати місце лише відносно своєї новонародженої дитини, а не якої-небудь новонародженої дитини взагалі. Суб'єктивна сторона даного злочину виражається умисною формою провини у вигляді прямого або непрямого наміру. Суб'єктом цього злочину може бути тільки мати новонародженої дитини, осудна і така, що досягла 14-річного віку.

Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК). Даний вид вбивства при пом'якшувальних обставинах має місце у разі явної невідповідності захисту характеру і небезпеці посягання, а також перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. У кожному конкретному випадку при перевищенні меж необхідної оборони повинна бути з'ясована наявність підстави і ознак необхідної оборони, передбачених ст. 36 КК. При перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця, повинна бути з'ясована наявність підстави і ознак, передбачених ст. 38 КК. Лише при порушенні однієї з ознак необхідної оборони або затримання особи, що скоїла злочин, - відповідності - можливе застосування ст. 118 КК. Суб'єктивна сторона даного злочину характеризується умисною формою провини. Суб'єктом даного вбивства може бути фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку.

1. Поняття умисного вбивства у кримінальному законодавстві України та в теорії кримінального права

На сучасному етапі суттєвий внесок у вирішення проблем кримінально - правової кваліфікації умисних вбивств при пом'якшуючих обставинах зробили у своїх працях російські вчені Л.А. Андрєєва, С.В. Бородін, Т.В. Кондрашова, А.М. Красиков, О.М. Попов, Л.А. Рогачевський, Б.В. Сидоров, Р. Шарапов.

У теорії кримінального права дається визначення поняття «вбивство» по різному. Так, В.В. Сташис визначає вбивство як протиправне позбавлення життя іншої людини. С.С. Яценко визначає вбивство, як винне кримінально каране посягання на життя іншої людини, яке спричиняє їй смерть. М.Й. Коржанський визначає вбивство, як протиправне і винне заподіяння смерті при посяганні на життя іншої людини. На думку С.С. Яценка і С.Д. Шапченка, вбивство - це передбачене кримінальним законом винне суспільно небезпечне діяння, яке посягає на життя іншої людини і спричиняє її смерть.

В літературі даються й інші визначення вбивства, наприклад: вбивство є протиправне умисне чи необережне позбавлення життя іншої людини, або вбивство - це неправомірне позбавлення життя іншої людини.

Фактично поняття вбивства набуло б типової юридичної конструкції, однак, чинне кримінальне законодавство (ч. 1 ст. 115 ККУ) термін „вбивство” розкриває так: „Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Вбивство - це протиправне винне насильницьке позбавлення життя іншої людини.

Поняття «вбивство» охоплюється як суспільно небезпечне діяння - позбавлення життя, так і суспільно небезпечні наслідки - настання смерті.

На думку Ю.В. Бауліна, доктринальне визначення вбивства може бути сформульоване як «протиправне умисне позбавлення життя іншої особи, вчинене суб'єктом злочину за відсутності обставин, що виключають протиправність такого діяння». У КК України 2001 р. вперше дано законодавче визначення цього поняття. Відповідно до ч. 1 ст. 115 КК України вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Вбивство відноситься до групи злочинів, які посягають на життя людини. Закон охороняє від злочинних посягань не життя саме по собі як поняття біологічне, повністю підпорядковане закономірностям природи, а життя людини, як необхідну КК, в цілому відображає всі суттєві ознаки вбивства. У зв'язку з цим запропоновано виключити із назв ст.ст. 116, 117, 118 КК слово “умисне”, оскільки закон чітко визначає, що вбивством може бути лише умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (ч. 1 ст. 115 КК). передумову виникнення, існування і розвитку різноманітних суспільних відносин. Обґрунтовується висновок про те, що поняття вбивства, яке дається у ч. 1 ст. 115.

З урахуванням викладеного вважаємо, що вбивством слід вважати умисне протиправне діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на життя іншої людини та заподіює їй смерть. Таке визначення, на думку вчених, є оптимальним, оскільки в ньому є вказівки: на суб'єктивну спрямованість діяння, на протиправність вбивства.

2. Кримінально-правова характеристика умисного вбивства

Вбивство - це винне, протиправне заподіяння смерті іншій людині. Залежно від вини суб'єкта злочину вбивство може бути умисним (ст. 115- 118).

Вбивства поділяються на: а) просте умисне вбивство (ч. 1 ст. 115), б) умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (кваліфіковані види вбивства) (ч. 2 ст. 115), в) умисне вбивство при пом'якшуючих обставинах (привілейовані види вбивства) вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116), матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117), при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118).

Об'єктом злочину є життя особи.

Початком життя вважається початок фізіологічних пологів. Кінцевим моментом життя визнається настання фізіологічної смерті, коли внаслідок повної зупинки серця і припинення постачання клітинам кисню відбувається незворотний процес розпаду клітин центральної нервової системи і смерть мозку.

Об'єктивна сторона злочину характеризується; 1) діянням - посяганням на життя іншої особи; 2) наслідками у вигляді фізіологічної смерті потерпілого; 3) причинним зв'язком між вказаними діянням та наслідками; 4) факультативними ознаками (місце, час, спосіб, знаряддя, засоби, обстановка вчинення вбивства).

Суспільне небезпечне діяння при вбивстві може проявитися у дії або бездіяльності. Найчастіше умисне вбивство вчинюється шляхом дії, спрямованої на порушення функцій чи анатомічної цілісності життєво важливих органів іншої людини.

Суспільно небезпечним наслідком вбивства є настання фізіологічної (незворотної) смерті потерпілого.

Згідно з законом, активні заходи щодо підтримання життя хворого припиняються у випадку, коли стан людини визначається як незворотна смерть.

Людина вважається померлою з моменту, коли встановлена смерть її мозку.

Причинний зв'язок між вказаними вище діянням і наслідками має бути необхідним - смерть потерпілого є закономірним результатом діяння винної особи, а не третіх осіб або яких-небудь зовнішніх сил.

Способи умисного вбивства можуть бути різними і вони не впливають на кваліфікацію діяння за ч. 1 ст. 115. Злочин вважається закінченим з моменту настання фізіологічної смерті потерпілого.

4. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла 14-річного віку.

5. Суб'єктивна сторона умисного вбивства характеризується виною у формі умислу.

Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел слід вирішувати виходячи з сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті проявляється в необережності.

Замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з незалежних від його волі обставин.

Мотив і мета злочину підлягають з'ясуванню, оскільки у ряді випадків вони є кваліфікуючими ознаками цього злочину. Особливий емоційний стан є ознакою умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116), та умисного вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117).

3. Види умисного вбивства при пом'якшуючих обставинах

Особливості кваліфікації умисного вбивства за пом'якшуючих обставин. До них належать:

Умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116).

Стаття 116 Кримінального Кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за вбивство, здійснене в стані афекту. Дана кримінально-правова норма знаходиться в розділі 2: «Злочини проти життя та здоров'я особи» Особливої Частини КК.

Афектом у психіатрії називають найбільш сильні (найсильніші) і дуже різкі емоції та переживання - жах, лютість, відчай і т. ін.

У стані фізіологічного афекту самооцінка і самоконтроль поведінки значно затрудняються, зменшуються, але зовсім не виключаються, як під час патологічного афекту. У стані патологічного афекту людина нездатна ні розуміти своїх дій, а отже, ні контролювати їх, ні керувати ними. У такому стані людина визнається неосудною (ст. 19 КК).

Вбивство вважається вчиненим у стані фізіологічного афекту за наявності таких умов:

1. Якщо сильне душевне хвилювання (афект) виникло у відповідь на протизаконні дії потерпілого і викликало намір убити його.

2. Якщо фізіологічний афект виник: а) внаслідок насильства потерпілого над винним чи його рідними (близькими), але не надавало права на необхідну оборону чи крайню необхідність; б) внаслідок тяжкої образи потерпілим винного - грубого і цинічного приниження гідності особи; в) внаслідок інших протизаконних або грубо аморальних дій потерпілого, якщо ці дії спричинили чи могли спричинити тяжкі наслідки для винного чи його близьких.

Провокація з боку потерпілого, що викликає стан сильного душевного хвилювання у винного, є: а) насильство; б) знущання; у) тяжка образа; г) інші протиправні дії (бездіяльність) потерпілого; д) аморальні дії (бездіяльність) потерпілого; е) систематична протиправна або аморальна поведінка потерпілого.

Злочин, що розглядається, є видом вбивства за пом'якшуючих обставин. Особа, що його вчинила, притягається до кримінальної відповідальності з урахуванням особливого психічного стану винного, обумовленого поведінкою самого потерпілого.

Таким чином, вбивство у стані фізіологічного афекту є відповіддю на протиправні чи аморальні дії потерпілого, і тому воно визнається вчиненим при пом'якшуючих обставинах.

Наприклад, судова колегія з кримінальних справ Верховного Суду розглянула справу Гнатенко, яка вбила свого чоловіка. Потерпілий систематично пиячив, бив свою дружину, приводив додому жінок. У день убивства він прийшов додому п'яний, почав вимагати, щоб дружина задовольнила його статеву пристрасть неприродним способом, а коли вона відмовилась, ударив її ногою в живіт. Гнатенко схопила ніж і ударила ним чоловіка в груди, від чого він помер. Верховний Суд ухвалив, що дії Гнатенко слід кваліфікувати за ст. 116 КК, оскільки вони були вчинені у стані сильного душевного хвилювання, викликаного тяжкою образою і протизаконним насильством з боку потерпілого.

Вбивство не підпадає під ознаки ст. 116 КК, якщо стан фізіологічного афекту був викликаний законними діями потерпілого, наприклад, взяттям під варту (ст. 155 КПК), конфіскацією майна (ст. 59 КК), затриманням злочинця (ст. 38 КК) тощо.

Стаття 116 КК передбачає відповідальність лише за умисне вбивство у стані фізіологічного афекту. Всі інші випадки заподіяння кримінально караної шкоди у стані фізіологічного афекту - тілесні ушкодження, необережне вбивство - кваліфікуються за ст. 123 КК.

Пом'якшення кримінальної відповідальності за цей вид умисного вбивства викликане такими обставинами: 1) суспільно небезпечне діяння особи спровоковане протизаконним насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого; 2) суб'єктивна сторона складу даного злочину характеризується особливим емоційним станом суб'єкта - його сильним душевним хвилюванням, яке значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними, а умисел на позбавлення життя потерпілого виникає раптово і реалізується негайно.

Об'єкт злочину - життя особи.

Об'єктивна сторона цього вбивства характеризується: 1) діями - посяганням на життя іншої особи; 2) наслідками у вигляді смерті людини; 3) причиновим зв'язком між зазначеними діями та наслідком, а також 4) часом і певною обстановкою вчинення злочину.

Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла до його вчинення 14-річного віку і перебувала під час вчинення злочину у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується не лише прямим або непрямим умислом, , а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Необхідною умовою кваліфікації дій винного за зазначеними статтями є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого.

Психічне ставлення особи при вчиненні цього злочину характеризують дві особливості: 1) умисел завжди є таким, що раптово виник, і афектованим (виникаючи раптово, він одразу й реалізується); 2) емоційний стан винної особи характеризується сильним душевним хвилюванням, що значною мірою знижує її здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Мотивами умисного вбивства в стані сильного душевного хвилювання (які не впливають на кваліфікацію вчиненого за ст. 116), як правило, є помста і ревнощі.

Карається умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до п'яти років.

Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК).

Вбивство матір'ю новонародженої дитини - один з поширених і небезпечних проявів проти життя особи. У практичній діяльності органів дізнання, слідства і суду викликає утруднення не тільки виявлення цього злочину, його кваліфікація, але і вирішення питань, пов'язаних з призначенням покарання.

Об'єктом злочину, передбаченого ст. 117 КК України, може бути новонароджена дитина з моменту відділення з організму матері і в період до одного місяця. Вбивство дитини більш старшого віку не може кваліфікуватися по ст. 117 КК України.

Значення об'єктивної сторони полягає в тому, що, по-перше, будучи елементом складу злочину, вона входить в підставу кримінальної відповідальності, по-друге, є юридичною підставою кваліфікації злочинів, по-третє, дозволяє розмежувати злочини, схожі між собою по інших елементах і ознаках складу, по-четверте, містить критерій відмежування злочинів від інших правопорушень.

Об'єктивна сторона цього вбивства характеризується: 1) діями - посяганням на життя новонародженої дитини; 2) наслідками у вигляді її смерті; 3) причиновим зв'язком між зазначеними діями та наслідком, а також 4) часом і певною обстановкою - це діяння може бути вчинено лише під час пологів або відразу після пологів.

Суб'єктом цього вбивства може бути лише мати потерпілої дитини, яка є осудною і до вчинення даного злочину досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим або непрямим умислом. Психічне ставлення особи при вчиненні цього злочину характеризують такі особливості: 1) його вчинення обумовлене емоційною напругою, викликаною вагітністю і пологами та психічними процесами, що їх супроводжували (зокрема, сімейним конфліктом, подружньою зрадою, матеріальними та іншими соціально-побутовими негараздами); 2) тимчасовий психічний розлад послаблює здатність матері усвідомлювати свої дії та керувати ними, у зв'язку з чим вона є обмежено осудною. Такий стан жінки-породіллі презюмується в кожному випадку вчинення даного злочину. Однак він не є обов'язковою конструктивною ознакою його складу, а тому кримінальній відповідальності за ст. 117 підлягає і жінка, яка не перебувала фактично в такому стані під час вбивства своєї новонародженої дитини.

Провина, як обов'язкова ознака будь-якого злочину, тут виступає у формі умислу.

При цьому емоції (переживання особи у зв'язку з скоєним злочином) в даному діянні тісно пов'язані з мотивами. Як видно, вони можуть входити і в об'єктивну сторону злочину.

Приклад з практики.

Як приклад подивимося вирок Одеського Суду, по якому була засуджена О., 24 років, за дітовбивство. О., народивши дитину в квартирі, того ж дня загорнувши її в матерію, викинула її в сміттєвий контейнер, що знаходиться поряд з її будинком. Дитину знайшли випадкові перехожі, які і повідомили в належні органи. Дитина була доставлена в лікарню і залишилася живою. В ході оперативно-розшукових заходів нещаслива мати-вбивця була встановлена. Як було пізніше встановлено судом, вона скоїла даний злочин в умовах психотравмуючої ситуації (відсутність достатку) і суд засудив її винною в замаху на вбивство своєї новонародженої дитини, і застосувавши ст. 57 КК, призначив покарання у вигляді позбавлення свободи з від'їздом в колонії поселення строком на 3 роки.

Кваліфікація умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118).

Заподіяння смерті нападаючому при захисті від суспільно небезпечного посягання виключає кримінальну відповідальність, якщо при цьому не були перевищені межі необхідної оборони. Вбивство при перевищенні меж необхідної оборони не виключає такої відповідальності, але пом'якшує її. Так само вирішується питання і при затриманні злочинця.

Потерпілим від цього злочину може бути:

1) особо, яка вчинює суспільно небезпечне посягання і щодо якої винний застосовує заходи необхідної оборони (ст. 36).

2) особа, дії якої були неправильно оцінені винним (ст. 37).

3) особо, яка вчинила злочин і щодо якої винний вживає заходів із затримання (ст. 38).

Спричинення смерті що робить замах при захисті від нападу стає злочинним лише унаслідок перевищення меж необхідної оборони, що мало місце, яке і робить спричинення смерті суспільно-небезпечним. Небезпечним, але в значно меншому ступені, ніж "просте" або кваліфіковане вбивство. На це указує розмір санкцій, передбачених за вказані злочини. Представляється, що розмір санкцій визначається багатьма чинниками, що відносяться до всіх елементів складу злочину, у тому числі і до об'єкту.

Для кваліфікації умисного вбивства як вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони, передусім необхідно встановити, що винний знаходився у стані необхідної оборони, тобто смерть заподіяна особі, яка посягала на права та інтереси особи, суспільні інтереси та інтереси держави. При цьому повинні бути наявними умови правомірності необхідної оборони, які відносяться до нападу, та порушені умови, які відносяться до захисту (має місце не перевищення меж необхідної оборони).

Судам необхідно беззастережно додержувати вимог ч. 3 ст. 27 Конституції України і ч. 2 ст. 36 КК, враховуючи, що відповідно до закону кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

Кримінальний Кодекс України 2001 р. у ст. 118, окрім умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони, передбачає й таку ознаку, як перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Однак вчинення умисного вбивства внаслідок відвернення чи припинення посягання визнається правомірним, якщо не були перевищенні межі необхідності, а вчинення умисного вбивства при затриманні особи, яка вчинила злочин, на мою думку, завжди має визнаватись перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, оскільки визначена у законі мета затримання (доставлення злочинця відповідним органом влади для здійснення правосуддя) в такому разі не може бути досягнута.

У КК України 2001 р. враховано недоліки юридичної конституції складу злочину і в диспозиції ст. 118 вказана форма вини - умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Це положення має принципове значення, орієнтуючи право застосовні органи на те, що визнання спричинення смерті з необережності виключає кваліфікацію вбивства за ст. 118 КК. Це, можливо, повинно бути одним з основних критеріїв для відмежування вбивств, передбачених статтями 118 і 119 КК.

Вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, слід відрізняти від діянь, які потягли смерть при уявній обороні.

Відповідальність за шкоду, спричинену у стані уявної оборони, настає за загальними правилами відповідальності при фактичній помилці. Якщо фактична помилка виключає умисел чи необережність, то усувається і кримінальна відповідальність за дії, вчинені в стані уявної оборони. Отже, і спричинення смерті у стані уявної оборони, коли не встановлені ні умисел, ні обережність, не тягнуть кримінальної відповідальності.

Вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК), має ряд спільних ознак із вбивством, учинене у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК). Спільними для них є об'єкт злочину, дія яка виражається у насильстві, вина, суб'єкт злочину. Схожою є і обстановка вчинення злочину, а точніше, його привід, яким у обох випадках є насильство, образа та інші протиправні діяння. Наявність великої кількості схожих ознак цих злочинів може призводити до так званого їх змішування.

Як же розмежовувати ці злочини?

1. Підставою необхідної оборони є діяння, які мають досягти ступеня суспільної небезпечності злочину, а стан сильного душевного хвилювання може бути викликаний протизаконним насильством, тяжкою образою або систематичним знущанням. При цьому тяжка образа або систематичне знущання необов'язково повинні досягати ступеня суспільної небезпечності злочину, оскільки за будь-яку образу кримінальна відповідальність не передбачена взагалі.

2. Час агресивної реакції на тяжку образу, протизаконне насильство чи систематичне знущання також є розмежувальним критерієм названих злочинів. Однак він не має універсального характеру. Стан необхідної оборони і перевищення її меж можливі у процесі посягання, хоча особа, яка захищається, може і помилятися що до моменту його закінчення.

3. Головний розмежувальний критерій вбивств, передбачених ст. 116 і 118 КК, викликаних однаковим приводом лежить у суб'єктивній стороні, а саме у мотивах їх вчинення, оскільки за формою вини ці злочини можуть бути вчинені лише умисно. Вчиняючи умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, особа керується мотивами необхідності захисту своїх або іншої особи прав та законних інтересів, суспільних і державних інтересів. Мотивом убивства, передбаченого ст. 116 КК, можуть бути ревнощі, помста та інші спонукання, які породжуються афектованим станом психіки суб'єкта. Метою вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони, є припинення наявного посягання або відвернення посягання, яке створює загрозу негайного заподіяння шкоди охоронюваним законом інтересам. Мета захисту при вбивстві, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання відсутня.

Приклад з практики.

Репин і Тишко, що знаходилися в стані алкогольного сп'яніння, прийшли додому до Зінченко з метою з'ясування відносин. Увійшовши до квартири, Тишко, нічого не сказавши, відразу ж ударив Зінченко кулаком по обличчю. Зінченко зажадав, щоб Репин і Тишко покинули його будинок, у відповідь на що Тишко повторно ударив Зінченко. Після чого Зінченко, узявши на кухні ніж, забіг в кімнату і закрив за собою двері на ключ. Тишко і Репин з розгону вибили двері і увірвалися в кімнату. Тишко, витягнувши вперед руки, із словами: «Ось зараз-то ми з тобою розберемося!» став наближатися до Зінченко. Одночасно до нього підступав Репин, тримаючи руку за спиною. Зінченко з метою запобігання навислій загрозі наніс Тишко удар ножем в груди, який виявився смертельним. Цюрупинський районний суд Херсонської області засудив Зінченко по ч. 1 ст. 118 КК України. Апеляційним Судом Херсонської області вирок у відношенні Зінченко був відмінений, справа виробництвом припинена у зв'язку з відсутністю в скоєному складу злочину. Визначення Апеляційного суду, на нашу думку, є обгрунтованим, оскільки Зінченко виправдано застосував як знаряддя захисту ніж, оскільки на стороні нападаючих мала місце чисельна перевага і посягання з їх боку реально сприймалося Зінченко як що представляє реальну небезпеку для життя у зв'язку з тим, що Тишко загрожував розправитися з ним, а Репин, наближаючись до нього, тримав руку за спиною, виражаючи приховану загрозу.

4. Умисні вбивства за кримінальним законодавством зарубіжних країн

Види вбивств в Російській Федерації.

Загалом, в Російській федерації, як в одного з сусідів України кримінально-правова система є досить схожою. Однак є й певні відмінності, зокрема і щодо видів вбивств.

Однією з відмінностей є відсутність в КК РФ поняття вбивство через необережність. Натомість вживається поняття «спричинення смерті через необережність».

Серед кваліфікованих вбивств слід виділити ті, яких немає в КК Україні з метою порівняння. Таким є вбивство особи, яка завідомо для винного знаходилась в безпорадному стані; вбивство з мотивів кровної помсти; з метою використання органів та тканин потерпілого Уголовный Кодекс Росийской Федерации от 24 мая 1996 года, ст. 105, 109.

Як видно, в Російській Федерації налічується трохи більше видів кваліфікованих вбивств, ніж в Україні. Що стосується вбивств з пом'якшуючими обставинами, то по своїй суті вони ті ж самі, що і в Україні.

Види вбивств в інших державах.

1. Для кримінального права США, Франції та Іспанії характерним є поділ посягання на життя на просте та тяжке вбивства.

В Німеччині, Франції та ряді інших країн континентального права під простим вбивством розуміється вбивство, здійснене без кваліфікуючих ознак.

У Великобританії та США статутне та загальне право поряд з простим умисним вбивством визнає простим вбивством випадки заподіяння смерті через необережність.

За невеликим винятком в більшості країн під тяжким вбивством розуміється лише умисне вбивство.

Англійське право розрізняє три види вбивств: умисне вбивство, вбивство з необережності та дітовбивство. Вбивство з необережності розглядається як тяжке вбивство в разі якщо воно сприяло іншому тяжкому злочину. Однак неумисне позбавлення життя, що сприяло протизаконному діянню, яке не містить склад тяжкого злочину, кваліфікується як просте вбивство. Аналогічно кваліфікується умисне вбивство, здійснення якого було спровокованим зі сторони вбитого.

Вирішальне значення для кваліфікації діяння як тяжкого вбивства має суб'єктивна сторона, яка при тяжкому вбивстві означає вільно сформований намір вчинити дію, яка виразиться або може виразитись в заподіянні смерті якій-небудь особі.

Таким чином, лише наявність умислу на здійснення вбивства є обставиною, яка відносить умисне вбивство до категорії тяжких. При цьому спосіб його здійснення для кваліфікації діяння не має вирішального значення. Звідси слідує, що наприклад умисне заподіяння смерті, здійснене з особливою жорстокістю буде кваліфікуватись як умисне вбивство.

В Американському праві є ряд характерних особливостей в визначенні відповідальності за вбивство, яке невідоме англійському праву. Зокрема, поділ на убивство першого та другого ступеня. При цьому ознаки, які визначають віднесення тяжкого вбивства до того чи іншого ступеню, в різних штатах визначаються по-різному. В континентальному праві такого поділу немає.

Законодавством багатьох штатів визнається доктрина англійського загального права, якщо смерть настала протягом одного року та одного дня після спричинення тілесного ушкодження чи нанесення удару, то винний в спричиненні шкоди визнається винним у вбивстві.

За загальним правилом до тяжкого убивства в кримінальному праві США відносяться всі випадки незаконного позбавлення життя іншої людини (living human being), здійснене з злим умислом. Наприклад, кримінальне право Каліфорнії відносить до тяжкого вбивства першого ступеню будь-яке вбивство, здійснене шляхом вибуху, із засади, за допомогою тортур, при здійсненні підпалу, зґвалтування, грабежу чи розбою чи тяжкого злочину, спрямованого проти дитини.

2. Згідно ст. 221-1 французького кримінального кодексу 1992 р. «умисне позбавлення життя іншої людини є умисним вбивством». Для відповідальності за цією статтею необхідно встановлення умислу на позбавлення життя, в іншому випадку мова може йти лише про нанесення ран або вдарів або за ненавмисне вбивство.

Треба відмітити, що французька судова практика та кримінально-правова доктрина вважають за можливе засудження за вбивство і в тих випадках, коли особа потерпілого точно не встановлена, а підтвердженим є лише факт здійснення вбивства. Слід відмітити, що у Франції умисне вбивство може бути здійснене як шляхом дії (вдар ножем), так і шляхом бездіяльності (паралізованого хворого не кормлять, щоб він помер). Однак заподіяння моральних страждань, які можуть викликати смерть, за французьким кримінальним правом не визнається достатньою основою для засудження за умисне вбивство, на відміну від російського законодавства, де заподіяння смерті шляхом психічного впливу може бути кваліфіковане як убивство, якщо буде встановлений умисел винного, спрямований на позбавлення потерпілого життя.

Відповідно до ст. 221-3 Кримінального кодексу Франції кримінальна відповідальність за умисне вбивство посилюється в разі, якщо йому передували чи воно було поєднано з тортурами чи актами жорстокості.

Слід відмітити, що згідно кримінального законодавства Франції самостійною обтяжуючою обставиною скоєння вбивства є жорстокість по відношенню до потерпілого. В окрему кваліфікуючу обставину виділяються тортури. В якості самостійного виду умисного вбивства з обтяжуючими обставинами виділяється отрута.

Отрута створює посягання на життя іншої особи шляхом використання чи призначення по відношенню цієї особи таких речовин, які можуть призвести до смерті. Цей склад злочину є закінченим з моменту, коли злочинець з метою отрути особи ввів якусь речовину в організм потерпілого.

3. У Кримінальному кодексі Іспанії 1995 р. немає чітко сформованого поняття вбивства. КК лише говорить про те, що особа, що заподіяла смерть іншій особі, визнається винною у вбивстві. Для визнання вбивства тяжким необхідно, щоб воно було скоєно за обтяжуючих обставин.

4. Кримінальне право ФРН визнає вбивство найтяжчим злочином. Стаття 212 КК ФРН говорить наступне «хто вбиває іншу особу при обставинах, коли відсутні ознаки тяжкого вбивства, карається позбавленням волі на строк не менш 5 років, в особливо тяжких випадках покаранням є довічне позбавлення волі. Згідно ст. 211 КК ФРН до кваліфікуючих видів вбивств відносяться вбивства, вчинені підступно (із засади), жорстоко, загально небезпечним способом.

Висновок

На життя особи посягає найтяжчий злочин - убивство. Убивством у кримінальному праві називається протиправне і винне заподіяння смерті при посяганні на життя іншої людини.

Об'єкт посягання при вбивстві - не тільки біологічна особистість, але й певна сукупність суспільних відносин, спрямованих на охорону цієї особистості. Кримінальний закон містить цілу низку кримінально-правових норм, що охороняють ці відносини - ст. 115-119 КК.

Отже, в даній курсовій роботі було розглянуто три види вбивств, які здійснені при пом'якшуючих обставинах можна зробити такий висновок:

1. Умисне вбивство, здійснене в стані сильного душового хвилювання (ст. 116 КК): афект як особливий емоційний стан особи в кримінально-правовій нормі є центральною ланкою, що визначає зміст, характер і інші особливості всіх елементів і ознак даного складу злочину. Особливо його вплив виявляється в суб'єктивній стороні злочину, афект визначає характер і природу наміру, мотиву, мети злочинної поведінки. Тому встановлення афектованого стану у момент здійснення вбивства має вирішальне значення у справах даної категорії. Встановити, чи здійснено вбивство в такому стані чи ні, -- це завдання судовий-психологічної експертизи, але не судово-психіатричною (як це нерідко можна спостерігати в судовій практиці). Вбивство в стані афекту здійснюється з афектованим наміром, коли процес рішення і вибір поведінки ускладнені особливим емоційним станом винного (афектом), що специфічно впливає на його свідомість і волю. Специфіка афектованого вбивства в тому, що воно в основному здійснюється з непрямим неконкретизованим наміром.

Тут мета досягнення смерті потерпілого не переслідується, тому і виключається бажання її настання. Винному в таких випадках байдужий сам результат його дій, в афектному «спаласі» він не думає про те, що від його дій може наступити смерть потерпілого. Тільки спричинення фізичної шкоди кривдникові є для винного бажаним результатом, а не досягнення наслідків у вигляді смерті потерпілого. У таких випадках превалює мета, дії («афектний розряд»), а не наслідків. Дія афекту приводить до того, що суб'єкт в більшості випадків виявляється нездібним передбачати результати своїх дій. Його свідомість фокусується на діях, а про наслідки він не думає, вони для нього байдужі, що характерний для непрямого наміру.

2. Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК): Відносно визначення об'єкту законодавцем повинні бути чітко викладені межі періоду новонародженості. Правильніше було б роз'яснити початок поняття «пологи» як часу з моменту початку родових сутичок, вказуючих на те, що дитина - жива людина, що він вже готовий до досягнення життєздатності, і кінець поняття «пологи» - як часу до виділення плаценти (дитячого місця) після народження дитини. А початком поняття «Відразу ж після пологів», вказати час після виділення плаценти і кінець - протягом доби. Відносно визначення суб'єкта потрібно встановити чи досягла мати- вбивця 16-ти років, чи осудна вона. Відносно визначення об'єктивної сторони, необхідно, щоб умисне спричинення смерті дитини відбулося під час пологів або відразу ж після пологів, в умовах психотравмуючої ситуації або в стані психічного розладу.

3. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК).

Спричинення смерті що робить замах при захисті від нападу стає злочинним лише унаслідок перевищення меж необхідної оборони, що мало місце, яке і робить спричинення смерті суспільно-небезпечним. Небезпечним, але в значно меншому ступені, ніж "просте" або кваліфіковане вбивство. На це указує розмір санкцій, передбачених за вказані злочини. Представляється, що розмір санкцій визначається багатьма чинниками, що відносяться до всіх елементів складу злочину, у тому числі і до об'єкту.

вбивство умисний кримінальний правовий

Список використаної літератури

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996.

2. Кримінальний Кодекс України // Офіційний вісник України, 2001, № 21 (08.06.2001), ст. 920.

3. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 1від26.04.2002 "Про судову практику у справах про необхідну оборону".

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 15 від 26.12.2003 " Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень "

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 р. "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" (пункт 23). // Вісник Верховного Суду України. 2003. №1. с. 37-42.

6. Ухвали судової колегії Верховного Суду України від 21 липня 1992 р. у справі Гнатенко.

7. Науково-практичний коментар / за ред.. Мельник М.І. , Хавронюк М.І. К.: юридична думка, 2010. с. 289.

8. Курс советского уголовного права: в 5 т. Т. 3: Часть Особенная / Отв. ред. Н.А. Беляев,М.Д. Шаргородский. Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1973. - 836с.

9. Правничий довідник для професійних суддів / за ред.. Ківалова С.В. К., 2005. с. 232

10. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів проти особи і власності. К.: “Юринком”, 1996. - 144с.

11. Советское уголовное право. Особенная часть / Под ред. В.Д. Меньшагина, Н.Д. Дурманова,Г.А. Кригера. - М.: Изд-во МГУ, 1975. - 471с.

Размещено на Allbest.ru