Договір довічного утримання

Размещено на http://www.allbest.ru/

0

Договір довічного утримання

План

Вступ

1. Поняття та загальна характеристика договору довічного утримання.

2. Сторони договору.

3. Порядок укладення та форма договору.

Висновок

Література

Додатки

Вступ

В останній час в нашому житті все частіше почало з'являтись в обіході таке поняття як інститут довічного утримання. Ми часто чуємо про нього по телебаченню, радіо, зустрічаємо в газетах, журналах, а також в юридичній літературі. Але що це таке ?

Інститут довічного утримання українським законодавством виражається як договір, де одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач майна зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

В якості сторін договору довічного утримання є будь-який суб'єкт цивільних правовідносин. Для цього норми матеріального права мають визначити правовідносини сторін, а також передбачити всі можливі випадки змін у правовідносинах.

Насамперед необхідно виходити з основної мети такої угоди. Основною метою держави, яка визначила можливість укладати договори довічного утримання, є надання особам, які за станом здоров'я або внаслідок віку не можуть себе обслуговувати і потребують постійного стороннього догляду, здійснити цю можливість за рахунок власного нерухомого майна. При цьому особливих вимог до осіб, які беруть на себе обов'язок щодо надання допомоги, законодавством не висувається, і це зрозуміло, оскільки умови догляду за хворою особою можуть виражатися не лише грошовим утриманням. Тому таку угоду можуть укладати й забезпечені громадяни, ті, які мають власні грошові кошти на своє утримання - значну за розміром пенсію, але за станом здоров'я не можуть себе обслуговувати, тому допомога їм може полягати у догляді за ними, в утримані будинку, приготуванні їжі та у певній періодичності годування хворої особи, прогулянок у супроводі іншої особи. Але при цьому слід зауважити, що така особа може не сплачувати певну чітко виражену суму на утримання іншої особи. В цьому випадку особа, яка надає таку допомогу, має лише витрачати власний час, а не грошові кошти.

Аналізуючи правові аспекти договору довічного утримання, то не можливо не згадати важливих за своєю змістовною глибиною та переважному значенню наукові праці в сфері становлення інституту довічного утримання, які розроблялись цілою плеядою видатних вчених. Серед них, насамперед, треба виділити роботи Є.О. Харитонова, Б. М. Бирюкова, О.В. Дзери, О.М. Великорода та інших.

Праці цих авторів являються теоретичною базою даного дослідження.

З набранням чинності нового ЦК України, він передбачає суттєві зміни порівняно з попереднім кодексом, який вже застарів і мав низку недоліків при регулюванні інституту довічного утримання і тому у вітчизняній науці та практиці в останній час все більше уваги приділяли цим недолікам.

Тому дана проблема потребувала всебічного вивчення з урахуванням практики застосування нового законодавства, тобто нового Цивільного кодексу України, а також з урахуванням того, що більшість аспектів все ще не отримали належного законодавчого врегулювання.

Метою даної роботи являються дослідження законодавства регулюючого інститут довічного утримання, вивчення природи, характеристики стадій аналізу процедур, які застосовуються в даному інституті. Для реалізації цієї мети необхідно детально вивчити нормативну базу, учбову літературу, публікації в періодичних виданнях, матеріали судової практики. Основними методами, за допомогою яких буде розкрита тема роботи являються: дедуктивний, індуктивний, описовий і метод порівняльного аналізу.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи являється договір довічного утримання в загальному розумінні, а предметом - договір довічного утримання з його змістом та притаманними лише йому рисами.

Курсова робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, переліку посилань та списку використаної літератури.

1. Поняття та загальна характеристика договору довічного утримання

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувана утриманням та (або) доглядом довічно.

Відповідно до Цивільного кодексу України (ст.744), за договором довічного утримання одна сторона передає у власність другій стороні (набувачеві) будинок або частину його, взамін чого набувач зобов'язується надати відчужувачеві довічне матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги. Договір довічного утримання є одностороннім, оскільки у відчужувача є лише право вимагати від набувача надання обумовленого договором матеріального забезпечення, а набувач несе лише зобов'язання -- надати відчужевачеві матеріальне забезпечення та догляд. Відповідно до статті 744 Цивільного кодексу, в набувача можуть виникнути два зобов'язання паралельно: забезпечувати відчужувача утриманням та забезпечити догляд (довічно), але обов'язок щодо утримання поглинає зобов'язання з догляду.

Метою даного договору є відчуження права власності на саме майно, тому його слід віднести до різновиду договору купівлі-продажу. Зазначений договір вважається реальним, оскільки набуває чинності з моменту його державної реєстрації і в цей же момент до набувача переходить право власності на будинок (інше майно). У набувача виникає обов'язок утримувати відчужувача взамін отриманого майна. Ця норма дозволяє вважати договір сплатним. Оскільки договір спрямований на надання довічного забезпечення, то його слід вважати тривалим, бо визначити строк неможливо.

Сторонами в договорі довічного утримання є відчужувач та набувач. Відчужувачем згідно з ч. І ст. 746 ЦК може бути фізична особа незалежно від віку та стану здоров'я, тобто відсутня така вимога, як непрацездатність, що є новелою цивільного законодавства. Набувачем відповідно до п.ч ст. 746 ЦК може бути фізична та юридична особа. Набувачами можуть бути кілька фізичних осіб. Набувачем майна за договором може бути така особа, яка може і здатна надати відчужувачеві обумовлене договором матеріальне забезпечення.

Цей договір має такі особливості:

- майно переходить у власність набувача, проте розпоряджатися таким майном набувач за життя вiдчужувача не зможе, оскільки при посвідченні договору довічного утримання (догляду) накладається заборона відчуження майна в установленому порядку, про що робиться напис на всіх примірниках договору (стаття 73 Закону України «Про нотаріат»)[3];

- зобов'язання з довічного утримання мають особистісний характер, оскільки встановлюються щодо конкретно визначеної фізичної особи;

- договір довічного утримання може бути укладений на користь третьої особи (утриманця), якій набувач повинен надати довічне утримання та догляд;

- цей договір носить тривалий характер та вимагає від набувача постійного і систематичного виконання своїх обов'язків.

Частиною 4 статті 746 Цивільного кодексу України передбачено, що договір довічного утримання (догляду) може бути укладений відчужувачем на користь третьої особи.

Предметом договору може бути:

1. Житловий будинок або його частина.

2. Квартира або її частина.

3. Інше нерухоме майно (земельна ділянка, садовий будинок, дача, гараж, нежитловий будинок, нежитлове приміщення, виробничий комплекс, рухоме майно, на яке поширюється режим нерухомого майна, тощо).

4. Рухоме майно, що має значну цінність. Законодавство не встановлює вартісного вираження значної цінності такого майна або приблизного переліку таких речей. Таким рухомим майном можуть бути: транспортні засоби, антикварні речі, твори мистецтва, культурні цінності, коштовності, колекції з перелічених предметів, обладнання, цінні папери, нематеріальні активи, у тому числі об'єкти права інтелектуальної власності тощо[1].

1) найменування (назву), місце проживання сторін (місцезнаходження сторін), ідентифікаційний номер - для фізичних осіб та ідентифікаційний код за даними ЄДРПОУ - для юридичних осіб;

2) предмет договору довічного утримання (житловий будинок, квартира або її частина, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність);

3) відомості про документ, що підтверджує право власності на відчужуване за договором майно;

4) вартісна оцінка майна, що відчужується за договором. Оцінка вартості відчужуваного майна визначається за згодою сторін.

При встановленні оцінки вартості нерухомого майна, що є предметом договору, необхідно виходити з того, що вона не може бути меншою за інвентаризаційну оцінку такого майна, визначеною технічною документацією бюро технічної інвентаризації, відповідним органом державного земельного кадастру;

5) розмір (вартість) та форма надання утримання та (або) догляду, періодичність виконання обов'язків набувача. В договорі може бути вказано: коли саме, з якою періодичністю набувач повинен здійснювати надання допомоги на користь відчужувача майна;

6) строк чинності договору (термін дії договору довічного утримання (догляду);

7) місце виконання договору. Якщо ж місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, то виконання провадиться (за зобов'язаннями про передавання нерухомого майна) за місцезнаходженням такого майна;

8) у разі зобов'язання набувача забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за договором довічного утримання (догляду), у тексті договору зазначається конкретно визначена частина помешкання, у якій відчужувач або третя особа має право проживати;

9) чiтко встановленi права та обов'язки сторiн та інші умови, встановлені за домовленістю сторін договору;

10) умови та підстави припинення чи зменшення обсягу обов'язків набувача перед відчужувачем; підстави та порядок розірвання договору довічного утримання (догляду),

11) момент виникнення права власності на майно, передане за договором;

12) відомості щодо забезпечення виконання договору (накладення заборони відчуження на майно)[11].

Статтею 752 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі неможливості подальшого виконання фізичною особою обов'язків набувача за договором довічного утримання (догляду) з підстав, що мають істотне значення, обов'язки набувача можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім'ї набувача або іншій особі за їхньою згодою.

Таким чином, при вирішенні питання про заміну набувача пріоритет мають члени його родини. Інша особа може стати набувачем лише за згодою відчужувача і первісного набувача.

Відмова відчужувача у наданні згоди на передання обов'язків набувача за договором довічного утримання (догляду) іншій особі може бути оскаржена до суду. У цьому разі суд бере до уваги тривалість виконання договору та інші обставини, які мають істотне значення.

У відповідності до статті 755 ЦК договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду:

- на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини;

- на вимогу набувача[1].

Договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.

Припинення договору довічного утримання (догляду) у разі смерті вiдчужувача (або третьої особи) оформлюється нотаріусом, який посвідчив договір довічного утримання (догляду).

Для цього набувач подає свідоцтво про смерть та примірники договору. Нотаріус знімає заборону шляхом вчинення відповідного посвідчувального напису на всіх примірниках договору.

У разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню.

У разі розірвання договору у зв'язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором[8.c.21].

Припинення договору у цьому випадку оформлюється за заявою зацікавленої особи -- сторони договору та на підставі рішення суду про розірвання договору довічного утримання (догляду).

Статтею 757 ЦК встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) можливий перехід обов'язків набувача у разі його смерті до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передане відчужувачем.

У разі смерті фізичної особи - набувача за договором довічного утримання (догляду) при відсутності у неї спадкоємців або при відмові їх від договору довічного утримання (догляду) нотаріус за письмовою заявою відчужувача припиняє дію цього договору, про що на всіх його примірниках робить відповідний напис.

Відчужувачу повертається приєднаний до примірника договору довічного утримання (догляду) первинний правовстановлювальний документ на майно або його дублікат, який міститься у справах нотаріуса. Разом з листом нотаріуса про припинення дії договору довічного утримання (догляду) цей правовстановлювальний документ (або його дублікат) подається відповідному реєструвальному органу для перереєстрації[7,c.345].

У разі припинення юридичної особи - набувача з визначенням правонаступників до них переходять права та обов'язки за договором довічного утримання (догляду). У разі ліквідації юридичної особи - набувача право власності на майно, передане за договором довічного утримання (догляду), переходить до відчужувача (стаття 758 ЦК).

У разі ліквідації юридичної особи - набувача, за умови відсутності у неї правонаступників, нотаріус на підставі витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та письмової заяви відчужувача, припиняє дію договору довічного утримання (догляду) та повертає відчужувачу первинний правовстановлювальний документ.

2. Сторони договору

Відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я.

Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа.

Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають співвласниками майна, переданого їм за договором довічного утримання (догляду), на праві спільної сумісної власності.

Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов'язок перед відчужувачем є солідарним.

Договір довічного утримання (догляду) може бути укладений відчужувачем на користь третьої особи.

Сторонами договору довічного утримання є відчужувач та набувач. Відповідно до статті 746 Цивільного кодексу України, відчужувачем може бути будь-яка фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я, що має майно на праві власності, яким вона може розпоряджатися на свій розсуд. Із цього випливає, що будинок (його частина), а також інше рухоме майно, що має значну цінність, яке має перейти за договором у власність набувача, не може бути обтяжене заставою або іншими зобов'язаннями. Набувач -- повнолітня дієздатна особа, яка в змозі надати належне матеріальне забезпечення. Особливості укладення договору довічного утримання (догляду) щодо майна, що є у спільній власності, є те, що набувачем майна за договором довічного утримання може бути юридична особа. При цьому юридична особа може мати більші можливості для матеріального забезпечення відчужувача. Набувачами можуть бути кілька фізичних осіб, які стають співвласниками майна, яке передається їм за договором довічного утримання на праві спільної сумісної власності. У випадку порушення набувачами обовязку перед відчужувачем настає солідарна відповідальність. Відчужувач у такому випадку може вимагати сплати неустойки або відшкодування збитків як від усіх набувачів разом, так і кожного з них окремо.

Новелою є те, що за бажанням відчужувача, утримання (догляд) за договором довічного утримання може надаватися і третім особам. Набувач зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, вказаної в договорі.

Згiдно статті 746 ЦК сторонами за договором довiчного утримання (догляду) є вiдчужувач та набувач.

Відчужувачем може бути будь-яка фізична особа, тобто незалежно вiд вiку та стану здоров'я (частина 1 статті 746 ЦК). За загальними вимогами щодо чинностi правочину (ст. 203 ЦК), особа, яка його вчинює повинна мати необхідний обсяг цивiльної дiєздатностi.

Стаття 747 ЦК передбачає можливість укладання договору довічного утримання (догляду) щодо майна, яке знаходиться у спільній сумісній власності (наприклад, подружжя). Якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання (догляду) може бути укладений після визначення частки цього співвласника у спільному майні або визначення між співвласниками порядку користування цим майном.

За договором довічного утримання (догляду) відчужувач має такі права:

- визначити умови забезпечення його житлом, зокрема у будинку (квартири), що ним передано набувачу за договором;

- визначити всі види матеріального забезпечення, догляду (опікування), які надаватиме йому або третій особі набувач.

- вимагати виконання умов договору з надання утримання (догляду), у тому числі безпосередньо набувачем;

- у разі потреби має право порушувати питання про заміну майна, переданого за договором довічного утримання (догляду), на іншу річ;

- розірвати договір у разі неналежного виконання набувачем своїх зобов'язань у судовому порядку[9, c. 401].

Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути лише повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа (ч. 2 ст. 746 ЦК).

Набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду) з моменту посвідчення такого договору або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір довічного утримання (догляду) підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Набувачами можуть бути декілька осіб. В такому випадку виконувати обов'язки за договором вони будуть солідарно. Відповідно, солідарною буде і відповідальність набувачів у разі не виконання умов договору.

За договором довічного утримання (догляду) набувач має такі права:

- здійснювати право володіння та користування таким майном, якщо договором не передбачено інше;

- якщо договір укладено на утримання кількох осіб - спiввласникiв майна, що було передане набувачеві, у раз смерті одного з них, набувач має право на зменшення обсягу зобов'язань щодо утримання вiдчужувача(iв) (абз. 2 ч. 1 а. 747 ЦК)[5];

- за взаємною згодою з вiдчужувачем набувач має право вирішити питання про заміну переданого йому за договором майна на іншу річ. Заміна речі повинна відбуватися на підставі внесення змін до договору довічного утримання (догляду) з дотриманням вимог до форми цього договору;

- набувач має право визначити у заповіті спадкоємців щодо майна, яке передане йому за договором довічного утримання (до них також перейдуть його зобов'язання за цим договором);

- набувач має право на розірвання договору.

В договорі довічного утримання (догляду) передбачаються обов'язки набувача:

- забезпечувати вiдчужувача або третю особу (утриманця) відповідно до умов договору матеріальним утриманням та (або) доглядом (опікуванням) довічно;

- забезпечувати вiдчужувача або третю особу (утриманця) житлом;

- у разі смерті вiдчужувача(чів) поховати його(їх). Якщо договір укладено вiдчужувачем на користь третьої особи, цей обов'язок може бути покладено на набувача щодо третьої особи (утриманця) за домовленістю сторін.

Набувач не має права за життя вiдчужувача передавати його у власність іншій особі на підставі будь-якого правочину (крім заповіту), укладати щодо нього договір іпотеки (застави). На таке майно за життя вiдчужувача не може бути звернене стягнення. Втрата, знищення або пошкодження майна, переданого за договором набувачу, не є підставою для припинення чи зменшення обсягу його обов'язків перед вiдчужувачем.

договір довічний законодавство

3. Порядок укладення та форма договору

Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації.

Договір довічного утримання належить до договорів, для яких передбачена обов'язкова письмова форма та нотаріальне посвідчення. Недотримання даної вимоги відносно форми договору тягне за собою визнання договору недійсним (ст.215 ЦК). Наслідки визнання договору недійсним закріпленні в ст.216 ЦК і спричинюють двосторонню реституцію. Нотаріус, завіряючи договір, повинен перевірити документи, необхідні для відчуждення майна (Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 18 червня 1994 р.). Якщо предметом договору є нерухомість, то такий договір підлягає обов'язковій державній реєстрації (ст. 210 ЦК). Право власності на відчужувану нерухомість переходить до набувача тільки з моменту реєстрації договору. З формою договору довічного утримання Цивільний кодекс України пов'язує момент виникнення права власності на майно набувача. Так, за статтею 748 ЦК України набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання відповідно до статті 334 ЦК України. Із змісту цієї статті випливає, що право власності у набувача за договором, який потребує нотаріального посвідчення, виникає з моменту такого посвідчення, а за договором, який підлягає державній реєстрації, - з моменту такої реєстрації. Тому право власності на рухоме майно, відчужуване за договором довічного утримання, виникає у набувача з моменту нотаріального посвідчення, на нерухоме майно - з моменту державної реєстрації договору[5].

Досить складним і неоднозначним може виявитися вирішення питання про реальність чи консенсуальність договору довічного утримання. Як відомо, консенсуальними є угоди (договори), які вважаються укладеними з моменту досягнення згоди щодо їх істотних умов у необхідній за законом формі (наприклад, договори купівлі-продажу, поставки, майнового найму, підряду). Реальними є ті угоди (договори), для укладення яких обов'язково необхідно вчинити певну додаткову дію, зокрема передати відповідне майно. До таких угод (правочинів) належать договір дарування, позики, окремі види перевезень вантажів, зберігання та деякі інші[4,c.420].

У юридичній літературі договір довічного утримання, як правило, беззастережно визнається реальним договором і обґрунтовується це, зокрема, тим, що:

1) момент укладення договору довічного утримання пов'язаний з передачею майна;

2) договір набуває чинності з моменту його державної реєстрації і в цей же момент до набувача переходить право власності на будинок чи інше майно [5];

3) передача майна не становить обов'язку відчужувача і не є виконанням обов'язку, а є моментом укладення договору [1].

На думку автора курсової роботи, наведені беззастережні обґрунтування реального характеру договору довічного утримання не повною мірою відображають зміст правових норм, що регулюють цей договір. Як відомо, договір дарування цивілістична наука також визнає реальним договором. Підставою для такого висновку є норма статті 243 ЦК УРСР, згідно з якою «договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому».

Між тим, аналогічного підходу у побудові статті 425 ЦК УРСР законодавець чомусь не застосував, а передбачив неоднозначну для розуміння термінологічну фразу про те, що за договором довічного утримання відчужувач «передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його». У такій редакції наведена норма не дає достатніх підстав вважати, що договір довічного утримання має вважатися укладеним лише в момент передачі відчужувачем майна набувачеві будинку.

У свій час відомий цивіліст радянського періоду О.С. Іоффе обґрунтував консенсуальним характер договору довічного утримання, посилаючись на те, що коли договір довічного утримання належно оформлений, то набувач має надавати відчужувачу будинку утримання незалежно від передачі йому будинку [8,c.31].

У зв'язку з цим варто нагадати законодавчий досвід Білоруської РСР, у ЦК якої у свій час містилася норма про те, що відчужувач «зобов'язується передати майно у власність» набувача, що фактично підтвердило консенсуальність договору довічного утримання. Така конструкція договору довічного утримання формально надає набувачеві право у разі належного його оформлення вимагати від відчужувача передачі майна.

Останнім часом була висловлена точка зору про те, що договір ренти (у тому числі і довічної) є реальним у разі відчуження рухомого майна і консенсуальним - у разі відчуження нерухомого майна [9,c.678].

Так чи інакше, наявність наведеної дискусії свідчить про наявність проблем у врегулюванні відносин з довічного утримання, що негативно позначається також на формуванні судової практики.

Майно, що належить співвласникам на праві спільної сумісної власності, зокрема майно, що належить подружжю, може бути відчужене ними на підставі договору довічного утримання (догляду).

У разі смерті одного із співвласників майна, що було відчужене ними на підставі договору довічного утримання (догляду), обсяг зобов'язання набувача відповідно зменшується.

Якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання (догляду) може бути укладений після визначення частки цього співвласника у спільному майні або визначення між співвласниками порядку користування цим майном.

Цивільний кодекс України передбачає встановлення довічного утримання на користь кількох фізичних осіб, а також на користь подружжя (або одного з подружжя). Відповідно до цього майно, що належить їм на праві спільної сумісної власності, може бути відчужене на підставі договору довічного утримання. Співвласники майна, а також подружжя за договором довічного утримання повинні передати набувачеві майно, останній, у свою чергу, повинен надати відчужувачам (кожному окремо) належне утримання. У разі смерті одного із відчужувачів, оскільки виконання було призначене безпосередньо особисто для відчужувача, договір припиняється. Набувач у свою чергу продовжує утримувати співвласника, який залишився.

Припинення спільної власності подружжя здійснюється шляхом її поділу між співвласниками. Поділ спільного майна можливий за ініціативою подружжя. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений (ст. 69 Сімейного кодексу України).

У даному випадку слід взяти до уваги ст. 67 СК України, відповідно до якої «дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір довічного утримання, щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення користування».

Набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу.

Законодавство відносить договір довічного утримання до різновиду договорів, пов'язаних із переходом права власності. Відчужувач передає у власність нерухомість, а також рухоме майно, що має значну цінність. Моментом виникнення права власності на майно, яке передається за договором довічного утримання, виникає у набувача з моменту державної реєстрації (ст.334 ЦК).

У договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

Якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.

Набувач зобов'язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду).

Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем.

Відповідно до Цивільного кодексу набувач за договором довічного утримання повинен бути здатним надати відчужувачеві обумовлене договором належне матеріальне забезпечення. Виконання договору полягає у наданні всіх видів матеріального забезпечення у натурі відповідно до змісту договору. При укладенні договору довічного утримання сторони повинні визначити всі види матеріального забезпечення, обсяг, способи та форми. За загальним правилом має бути визначено вид і кількість харчування -- скільки разів на добу, калорійність та окремі елементи. Оскільки даний договір передбачає можливість догляду, то сторони мають чітко визначити, в чому саме полягатиме догляд. Необхідно в договорі визначити умови, форми, способи догляду, їх періодичність, якість та зміст. Якщо у договорі визначено, що відчужувач потребує медичного обслуговування, то треба вказати, якого саме -- загального чи спеціального, які ліки необхідні, їх кількість і приблизна вартість. Довічне утримання може надаватися у чітко визначеній грошовій сумі, черговість виплат грошових сум повинна бути визначена в договорі. Набувач може надати будь яку необхідну допомогу, яка необхідна відчужувачу. Деякі види утримання чи матеріального забезпечення не можна чітко визначити заздалегідь при укладенні договору. Сторонам може бути невідомо наперед, який догляд потрібний, чи визначити обсяг необхідної допомоги, які будуть потрібні відчужувачеві через деякий час у процесі чинності договору. У разі виникнення спору, він повинен вирішуватися, керуючись засадами розумності та справедливості, враховуючи стан відчужувача та необхідні витрати набувача[4,c.211].

Цивільний кодекс передбачає можливість надання ритуальних послуг, але навіть у випадку, коли ця умова в договорі не вказана, набувач не звільняється від цього обов'язку. У випадку, коли частина майна відчужувача належить спадкоємцям за законом або заповітом, витрати на поховання мають бути розділенні між спадкоємцями та набувачем.

Набувач може бути зобов'язаний забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за договором довічного утримання (догляду).

У цьому разі в договорі має бути конкретно визначена та частина помешкання, в якій відчужувач має право проживати.

У випадку отримання набувачем у власність будинка (квартири) відчужувача, він повинен надати матеріальне забезпечення в натурі. У договорі повинно бути чітко визначено: яку кімнату буде надано відчужувачеві, її розмір, місцезнаходження (поверх), опалення (температура в кімнаті), освітлення. Набувач зобов'язаний надати відчужувачу житло, не погіршуючи при цьому умов, передбачених договором довічного утримання.

Матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 751 Цивільного кодексу, вартість договору довічного утримання може виражатися не тільки в грошовій сумі, а й у матеріальному забезпеченні в натурі. Сторони в договорі можуть визначити обсяг і розмір витрат на матеріальне забезпечення в натурі чи в грошовій сумі, але у зв'язку з тим, що даний договір не визначений певним строком і протягом його дії можливі певні обставини (знецінення, інфляція), визначити сталу ціну договору неможливо. Матеріальне забезпечення, яке отримує відчужувач щомісячно, може визначатися в грошовій сумі, яка у свою чергу підлягає індексації у встановленому законом порядку[10].

У разі неможливості подальшого виконання фізичною особою обов'язків набувача за договором довічного утримання (догляду) з підстав, що мають істотне значення, обов'язки набувача можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім'ї набувача або іншій особі за їхньою згодою.

Відмова відчужувача у наданні згоди на передання обов'язків набувача за договором довічного утримання (догляду) іншій особі може бути оскаржена до суду. У цьому разі суд бере до уваги тривалість виконання договору та інші обставини, які мають істотне значення.

У випадку, коли набувач у силу певних обставин не в змозі надалі надавати належне матеріальне забезпечення відчужувачу, зобов'язання у відповідності до договору можуть перейти до членів його сім'ї, але для цього необхідна обов'язкова згода відчужувача. Якщо з членів сімї набувача ніхто не виявить бажання взяти на себе обов'язки набувача, то ці обов'язки можна передати іншій особі, але за згодою відчужувача та членів сім'ї набувача.

Відчужувач у свою чергу має право заперечувати проти передання обов'язків набувача за договором довічного утримання іншій особі. У свою чергу набувач має право звернутися до суду для вирішення цього питання.

Набувач та відчужувач можуть домовитися про заміну речі, яка була передана за договором довічного утримання (догляду), на іншу річ.

У цьому разі обсяг обов'язків набувача може бути за домовленістю сторін змінений або залишений незмінним.

У відповідності до Цивільного кодексу, сторони в договорі довічного утримання можуть передбачити заміну майна, яке було передане набувачеві. Набувач та відчужувач за певних обставин, які виникли, у процесі дії договору довічного утримання можуть домовитися про заміну речі на іншу. У даному випадку має бути чітко визначена оцінка відчужуваного майна за погодженням сторін. Виходячи з цього, може бути змінений обсяг обов'язків набувача, але слід ураховувати загальний підхід законодавця до даного питання (погіршення матеріального становища відчужувача не повинно відбутися).

Набувач не має права до смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти майно, передане за договором довічного утримання (догляду), укладати щодо нього договір застави, передавати його у власність іншій особі на підставі іншого правочину.

На майно, передане набувачу за договором довічного утримання (догляду), не може бути звернене стягнення протягом життя відчужувача.

Втрата (знищення), пошкодження майна, яке було передане набувачеві, не є підставою для припинення чи зменшення обсягу його обов'язків перед відчужувачем.

На майно, відчужене за договором довічного утримання, у набувача виникає право власності. Але дане право власності обмежене, оскільки набувач не має права до смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти, передавати в заставу або у власність іншій особі на підставі іншого правочину.

Кредитори набувача не мають права звернути стягнення на майно набувача, передане за договором довічного утримання протягом життя відчужувача. Із правом власності на майно до набувача переходить і ризик випадкової загибелі речі. Випадкова загибель майна не звільняє останнього від обов'язків, покладених на нього договором.

Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду:

1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини;

2) на вимогу набувача.

Договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.

ЦК передбачені випадки припинення договору довічного утримання.

Договір довічного утримання може бути розірваний на підставі рішення суду, на вимогу відчужувача або третьої особи у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків. Невиконання обов'язків або неналежне виконання не завжди призводить до припинення договору. Відчужувач вправі пред'явити позов про відшкодування збитків (ст. 22 ЦК). Розмір збитків визначається у відповідності до грошової оцінки, вказаної в договорі. У винятковому випадку існує можливість подати позов не про припинення дії договору довічного утримання, а про обов'язок набувача виконати в натурі обов'язки, взяті на себе, або про стягнення грошової компенсації всіх видів матеріального забезпечення, вказаних у договорі.

Набувач вправі припинити договір тільки в тому випадку, коли через не залежні від нього обставини його майнове становище змінилося настільки, що він не в змозі надавати набувачеві належне матеріальне забезпечення, обумовлене в договорі.

Смерть відчужувача майна є однією з умов припинення договору довічного утримання.

У разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.

У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню.

У разі розірвання договору у зв'язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором[10].

У випадку припинення дії договору внаслідок невиконання або неналежного виконання набувачем обов'язків за договором довічного утримання передбачена можливість повернення відчужувачу майна.

Якщо набувач відмовляється добровільно повернути майно, набуте ним за договором, відчужувач має право звернутися до суду. Усі витрати, зроблені набувачем на користь відчужувача, не відшкодовуються.

Відповідно до Цивільного кодексу суд повинен вирішити питання про можливість залишити за набувачем право власності на частину майна у зв'язку з неможливістю подальшого виконання обов'язків останнім. Суд визначає, на яких підставах припиняється договір, чи є вони істотними, який час та яким чином здійснювалося утримування та чи належним був догляд, обумовлений у договорі[12].

Обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду) переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передане відчужувачем.

Якщо спадкоємець за заповітом відмовився від прийняття майна, що було передане відчужувачем, право власності на це майно може перейти до спадкоємця за законом.

Якщо у набувача немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем, відчужувач набуває право власності на це майно. У цьому разі договір довічного утримання (догляду) припиняється.

Відповідно до договору довічного утримання (ст.744 ЦК) набувач зобов'язаний утримувати відчужувача довічно. У випадку смерті набувача обов'язки за договором довічного утримання переходять до його спадкоємців. Спадкоємці повинні продовжити утримувати відчужувача згідно з укладеним договором довічного утримання. Спадкоємець за заповітом може відмовитися від прийняття майна, що було передане відчужувачеві, право власності переходить до спадкоємця за законом.

У випадку відсутності спадкоємців або у разі їхньої відмови від прийняття майна, відчужувач набуває права власності на повернене майно і договір довічного утримання автоматично припиняється.

У разі припинення юридичної особи-набувача з визначенням правонаступників до них переходять права та обов'язки за договором довічного утримання (догляду).

У разі ліквідації юридичної особи-набувача право власності на майно, передане за договором довічного утримання (догляду), переходить до відчужувача.

Якщо в результаті ліквідації юридичної особи-набувача майно, що було передане їй за договором довічного утримання (догляду), перейшло до її засновника (учасника), до нього переходять права та обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду).

Унаслідок ліквідації юридичної особи-набувача (ст. 110 ЦК) майно, що було передане їй за договором довічного утримання (догляду), може перейти до її засновника (учасника), до нього також переходять права та обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду).

До правонаступників юридичної особи у разі припиненення її діяльності переходять обов'язки юридичної особи-набувача з усіма наслідками відповідно до договору. У разі відмови правонаступника продовжити виконувати обов'язки набувача, до відчужувача повертається майно, передане у власність юридичній особі.

Законодавець заздалегідь захищає права відчужувача, тому у випадку ліквідації юридичної особи-набувача право власності на майно, передане за договором довічного утримання, повертається до відчужувача.

У результаті ліквідації юридичної особи набувача майно може перейти до її засновника (учасника), і він набуває прав та обов'язків набувача за договором довічного утримання.

Висновки

У зв'язку з набранням чинності 01 січня 2004 року нового Цивільного кодексу України суспільні відносини у галузі цивільного права знайшли новий нормативно-правовий акт, який буде регулювати ці відносини та охороняти законні інтереси суб'єктів цивільних правовідносин. Виходячи з цього деякі інститути цивільного права отримали нове правове регулювання відносин в даній сфері. Так, наприклад, вперше Цивільний кодекс вводить поняття публічного договору, договору про приєднання. Також в Цивільному кодексі України включено багато нових договорів, які не були предметом правового регулювання Цивільного кодексу 1963 року, зокрема, це: рента, факторинг, комерційна концесія та інші. В свою чергу інститут довічного утримання також не оминув уваги вчених-цивілістів і на відміну від попередньої редакції набув більш повного правового оформлення в новому Цивільному кодексі України. Так, зокрема, новий Цивільний кодекс України розширив коло об'єктів, що відчужуються за цим договором, а також коло осіб, які можуть бути відчужувачами за договором довічного утримання, визнавши право бути набувачами також за юридичними особами.

Крім того, Цивільний кодекс України також надав відчужувачеві право передбачати в договорі кілька набувачів, а також визнав за можливе укладення договору довічного утримання на користь третьої особи.

Договір довічного утримання - це одна з правових форм можливості фізичної особи у разі необхідності забезпечити собі довічний догляд.

За договором довічного утримання одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач майна зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Відчужувачем у договорі може бути фізична особа незалежно від віку та стану здоров'я. Цивільним кодексом України допускається і встановлення довічного утримання на користь кількох фізичних осіб, частки яких у праві на одержання утримання вважаються рівними.

Набувачем у цьому договорі може бути повнолітня дієздатна фізична або юридична особа.

У договорі довічного утримання має бути обов'язково вказано оцінку відчужуваного майна, яка визначається за погодженням сторін, а також конкретні види грошового і матеріального забезпечення та строки його надання.

Цивільний кодекс України вмістив в собі певні новели щодо оформлення довічного утримання, розширив перелік прав та обов'язків сторін, а також увібрав в себе деякі моменти правового регулювання договору довічного утримання, що не передбачав Цивільний кодекс УРСР.

Але не завжди з прийняттям нового кодексу, нових законів, інших нормативно-правових актів зникають недоліки пов'язані з регулюванням деяких інститутів цивільного права.

Так інститут довічного утримання, який українським законодавством закріплений главою 57 Цивільного кодексу України, і є одним з головних інститутів, має також деякі недоліки, незважаючи на те, що у нас з'явився новий Цивільний кодекс України. До них можна віднести такі: щоб відчужуватись могло будь-яке рухоме та нерухоме майно і відчужувач міг вимагати розірвання договору довічного утримання (догляду) тільки при суттєвому порушенні набувачем своїх обов'язків.

Тому, враховуючи міжнародний досвід і розраховуючи на благорозумність законодавчого органу - Верховної Ради України, доцільно дещо змінити і внести зміни до вищезазначених положень, які тільки покращать регулювання інституту довічного утримання і дадуть змогу уникнути багатьох проблем.

ДОГОВІР

ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ

м. _____________ "___" ______________ 200_ р.

Громадянин України _______________________________________________,

(вказати прізвище, ім'я та по батькові)

що проживає за адресою: _________________________________________________,

(вказати місце проживання)

(надалі іменується "Відчужувач"), з однієї сторони, та громадянин України

_______________________________________________________________________,

(вказати прізвище, ім'я та по батькові)

що проживає за адресою: _________________________________________________,

(вказати місце проживання)

(надалі іменується "Набувач"), з іншої сторони,

(в подальшому разом іменуються "Сторони", а кожна окремо - "Сторона")

уклали цей Договір довічного утримання (надалі іменується "Договір") про наступне:

1. Відчужувач передає у власність Набувачеві визначену у п. 2 цього Договору садибу, яка належить Відчужувачу на праві приватної власності (надалі іменується "садиба"), а Набувач взамін цього зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, довічно забезпечувати Відчужувача утриманням та доглядом.

2. Садиба, що передається за цим Договором, складається із:

2.1. Земельної ділянки, позначеної у плані, що є Додатком N ___ до цього Договору, літерою "Д":

- місце розташування земельної ділянки _____________________________;

- площа земельної ділянки _________________________________________;

- цільове призначення земельної ділянки _____________________________;

- правовий режим земельної ділянки ________________________________.

2.2. Житлового будинку, позначеного у плані, що є Додатком N ___ до цього Договору, літерою "А":

- місцезнаходження (адреса) _______________________________________;

- загальна площа _________________________________________________;

- житлова площа _________________________________________________;

- кількість поверхів _______________________________________________;

- кількість кімнат та допоміжних приміщень _________________________.

2.3. Літньої кухні, позначеної у плані, що є Додатком N ___ до цього Договору, літерою "Б":

- загальна площа _________________________________________________.

2.4. Льоху, позначеного у плані, що є Додатком N ___ до цього Договору, літерою "В":

- загальна площа _________________________________________________.

2.5. Наземних і підземних комунікацій.

2.6. Інші характеристики садиби наводяться в технічному паспорті, який виданий __________________ і є Додатком N до цього Договору.

3. Відчужував засвідчує, що садиба на момент укладання цього Договору належить йому на праві приватної власності на підставі ______________, що підтверджується ____________________, а також те, що садиба не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним в Україні законодавством.

4. Сторони визначили ціну садиби у розмірі _____________________(_________________________________) грн. Оціночна (інвентаризаційна, балансова) вартість садиби за цим Договором становить _________________, що підтверджується ____________________.

5. Набувач зобов'язується довічно утримувати Відчужувача, забезпечуючи його харчуванням, одягом, лікуванням, доглядом, необхідною допомогою, які деталізовані у Додатку N ___ до цього Договору в порядку та на умовах, передбачених у зазначеному Додатку до цього Договору, а також залишити в безоплатному довічному користуванні Відчужувача одну житлову кімнату житлового будинку, що передається за цим Договором, розміром ___________ кв. м, позначену у плані, що є Додатком N ___ до цього Договору, цифрою 1 - 2.

6. Грошова оцінка матеріального забезпечення, яке має щомісячно надаватися Відчужувачеві, визначена Сторонами в розмірі _____________(_____________________________________________) грн. на місяць. Зазначена оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом.

7. Відчужувач передає Набувачу садибу в строк __________ шляхом __________ в порядку__________________.

8. Цей Договір підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації і набирає чинності з моменту такої реєстрації у встановленому чинним законодавством порядку.

9. Набувач стає власником садиби з моменту державної реєстрації цього Договору.

10. Цей Договір може бути розірваний в порядку та на підставах, передбачених чинним законодавством.

11. Витрати по складанню, посвідченню та реєстрації цього Договору покладаються на ________________________________.

12. Сторони цим підтверджують, що вони ознайомлені із відповідними положеннями чинного законодавства України щодо договорів довічного утримання та повністю розуміють їх зміст.

13. Додаткові угоди та додатки до цього Договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у тій самій формі, що і цей Договір.

14. Цей Договір складений українською мовою, на ___ сторінках у ___ примірниках, кожний з яких має однакову юридичну силу.

ВІДЧУЖУВАЧ ___________________________________ ___________________________________ ___________________________________ ___________________________________ ___________________________________	НАБУВАЧ ___________________________________ ___________________________________ ___________________________________ ___________________________________ ___________________________________

ПІДПИСИ СТОРІН

ВІДЧУЖУВАЧ _________/____________/

НАБУВАЧ _____________/____________/

Література

1. Цивільний кодекс України - К., 2003. - 302 с.

2. Закон України "Про власність" 07.02.1991/697-ХІІ

3. Закон України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993р. //ВВР.-1993.-№ 39

4. Слиньков. Цивільне право. Навч. Пос. Ч.1 Х. 2004.

5. Харитонов Є.О. Цивільний Кодекс. Коментар. Х. 2004

6. Кліменко О.В. Договір довічного утримання. - К.: Видавець Фурса С.Я., 2006. - 40с.

7. Цивільне право України : навч. посібник./ Ю.В. Білоусов, В.А. Ватрас, С.Д. Гинько та ін. ; за ред.. Р.О. Стефанчука. - К. : Правова єдність, 2009. - 536с.

8. Бирюков Б.М. Наследование. Дарение. Пожизненная рента. Вопросы правового регулирования. - М.: Ось-89, 2006.-256с.

9. Цивільне право України: підруч./ За ред. Харитонова Є.О. - К. : Правова єдність, 2011. - 871с.

10. Великорода О.М. Структура прав та обов'язків сторін договору довічного утримання (догляду). // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. - Івано Франківськ: Плай. - 2004. - Випуск ХІV - С. 162 169.

...