Види злочину і покарань за "Руською правдою"

У Великій Правді вже твердо проводилася система подвійних грошових стягнень: віри і головщини, продажу й уроку.

Наприкінці XI і в XII вв. встановилися наступні види, грошових стягнень:

а) Вира

Первісний розмір вири - 40 гривень. Після того як у руському карному праві стали відображатися принципи феодального права, права привілеї, за убивство огнищан, а потім і взагалі князівських людей, стала стягуватися подвійна вира - 80 гривень. За деякі злочини, наприклад за каліцтво і за вбивство жінки, стягувалося полувир'є - 20 гривень. Вира, що стягувалася в розмірі 40 гривень, була досить важким штрафом (гривня містила близько 150 грамів і відповідно 80 гривень дорівнювали 23 кобилицям = 40 коровам = 400 баранам). Порівняно безболісно її могли сплатити тільки заможні люди. Рядовий общинник, що присуджувався до сплати вири, знаходився в досить важкому положенні: його долею була втрата всього майна і перетворення в раба.

Виходом з цього важкого положення для незаможних людей був інститут так називаної дикої вири. По статті 4 (4 -- 6) Тр. члени верви могли робити складчину, причому якщо хто-небудь із вкладників учинив злочин на бенкеті або в «сваде», тобто у сварці, інші допомагали йому заплатити з цієї складової суми. («Которая ли вервь начнеть платити дикую, виру, колико лет заплатить ту виру зане же без головника им платити. Будеть ли головник их в верви, то зань к ним прикладываеть, того же деля им помагати головнику, любо си дикую виру; но сплати им вообчи 40 гривен, а головничьство самому головнику, а в 40 гривен ему заплатити ис дружины свою часть. Но оже будеть убил или в сваде или в пиру явлено, то тико ему платити по верви ныне, иже ся прикладывають вирою»).

Тим, хто не вкладався в дику виру, члени верви не зобов'язані допомагати («Аже кто не вложиться в дикую виру, тому людье не помагають, но сам платить» (стаття 6 (8) Тр.).

б) Головничество

Вира була штрафом, що стягувався князем. Родичі убитого одержували винагороду, що називалася головщиной. Руська Правда не вказує розміру головщини. Можливі одні припущення. Г. А. Романов Свердлов М. От Закона Руського к Русской Правде. - М.: Норма, 1988 - С. 54-55 вважав, що приватна винагорода сплачувалася в половинному розмірі штрафу, що йде князеві (полувир'є - 20 гривень) і головничество при повній вирі стягувалося в тій же пропорції.

в) Винагороди за убивство князівських холопів і смердів, що стягувалися в різному розмірі (від 5 до 12 гривень).

г) Продаж - штраф, який йшов князеві стягувався у двох розмірах у 12 гривень і в 3 гривні.

д) Урок - винагорода, що одержували потерпілі від образ у різноманітному розмірі в залежності від характеру образи і від майнового збитку.

Застосовували грошові стягнення і церкви по справах, що підлягають її юрисдикції. Так, за Статутом Ярослава, штраф стягувався від одного карбованця до 5 гривень золота.

3.2 Потік і розграбування. Страта і каліцтво

Існували різні думки про походження потоку і розграбування, так, наприклад, В.І. Сергієвич Древнерусское государство и право. Учебное пособие / Под ред. Т.Е. Новлуковой. - М.: Зерцало, 1998 - С. 27. наполягав на візантійському походженні потоку і розграбуванню. Однак є всі підстави думати, що потік і розграбування тотожні з банництвом, шляхом якого в первісному ладі громади звільнялися від своїх злочинних членів. А потім потік і розгарбування зробилися вищою мірою покарання за Руською Правдою.

Безсумнівно, сутність потоку і розграбування мінялася. Спочатку воно дійсно було «потоком і розграбуванням», тобто вигнанням і конфіскацією майна злочинця і членів його родини. Так, князь Ярослав, розгнівавшись на Костянтина Добрынича «поточи е в Ростова». Але з часом під потоком і розграбуванням стало розумітися фізичне винищування і знищення майна.

Найбільш яскравий приклад застосування потоку і розграбування - це покарання ряду не бажаних Новгороду представників адміністрації. Так, літопис розповідає: «заутра убиша Семена Борисовича, и дом его весь разграбиша, и села, и жену его яша» Российское законодательство Х-ХХ вв. в ІХ т. Т. І Законодательство Древней Руси. - М.: Юрид. лит. 1984 - С. 256..

У Руській Правді не говориться про страту, але в літописах досить багато повідомляється про її застосування. Досить згадати про встановлення князем Володимиром страти у відношенні розбійників. Страта застосовувалася до повсталої проти князівської феодальної влади, до зрадників. Так, літопис розповідає про страту князем Изяславом організаторів і учасників повстання 1068р., спрямованого проти нього. Як було зазначено, князь Василько страчував чоловіків князя Давида Святославича, по наущенню яких він був осліплений. Існувала вже сформована норма, по якій за зраду князі розплачувалися втратою землі, а бояри - головою.

Так, у літопису приводиться наступне звертання князя Святослава до Романа: «Брате, я не ищу под тобою ничего же, но ряд наш так есть, оже ся князь извинить, то в волость, а мужь в голову» Косяченко М.І. Потік та пограбування як покарання в українському законодавстві часів Київської Русі // Право XXI століття: становлення та перспективи розвитку. -2006. - С.343..

Норма, по якій васали, що зрадили своїх верховних сюзеренів - королів і імператорів, карають стратою, є звичайною нормою і в західноєвропейському феодальному праві.

Пам'ятник, що примикає до Руської Правди, - Правосуддя митрополич'є, - містить норму, по якій винні в безчестях (в образі князів) караються відетнинням голови («Князю великому за бесчестье главу сняти»).

Візантійське духівництво домагалося в князів застосування страти до церковних злочинців: богохульників, «волхвів» і т.п.

Неважко бачити, що страта в Київській державі є не різновидом політичного терору, а нормальним покаранням за деякі види злочинів. Припускати, що князі за зазіхання проти них обмежувалися стягненням з винних продажів, вкрай наївно.

У Руській Правді не говориться про покарання, що спричиняють каліцтво. але вони стали застосовуватися представниками вищої церковної ієрархії у відношенні осіб, що скоїли злочини проти церкви і релігії. Саме особам, що скоїли ці злочини, вирізався язик, виколювалися очі та ін. на підставі візантійських карних законів.

Літопис і інші пам'ятники повідомляють про деякі випадки, коли застосовувалися ці покарання. Так, новгородський єпископ Лука наказав у 1053 р. урізати своєму рабові ніс і обидві руки. У 1189 р. київський митрополит наказав урізати язик, відітнути праву руку і вийняти ока ростовському єпископові Феодору.

Цілком можливо, що цей вид покарання, введений представниками церкви, став застосовуватися і князями у відношенні деяких справ, що підлягали князівської юрисдикції. У цьому відношенні є показовим той факт, що князь Давид Владимирський засліпив князя Василька.

До покарання ув'язненням прибігала тільки церква.

Висновок

Багато понять, які регулювали відносини людей при родоплемінному ладі, були перенесені в цивілізоване суспільство. Це перш за все відноситься до поняття «злочин», котрий трактувався як образа, що наносила певні матеріальні та моральні збитки. З часом поняття злочину стало більш ємним, і вже в Руській Правді під злочином розуміється не тільки образа, а й всяке порушення закону. Суб'єктами злочину могли бути тільки вільні люди Тарасова Ю.В. История формирования понятия специального субъекта преступления // Российский следователь. - 2007. - №8. - С. 39.. Вони відповідали за правопорушення: сплачували кримінальні штрафи, могли бути вигнані з общини, продані в холопство.

З самого початку кримінальне право оформлюється як право - привілея. Життя, честь і майно бояр та дружинників захищались більш суворими покараннями, ніж життя, честь і майно простої вільної людини. Холопи ж взагалі не захищались законом.

Руська правда ставила питання і про суб'єктивну сторону злочину: намір та необережність. Так, якщо вбивство було здійснене внаслідок сварки або «в пиру», то винний сплачував кримінальний штраф разом з общиною (ст. 6). Якщо ж злочинець був професіональним грабіжником («став на розбій») і вбив кого-небудь, то община не тільки не допомагала йому в сплаті штрафу, а й повинна була видати його разом з дружиною та дітьми «на потік та пограбування» (ст. 7). Вбивство жінки каралось тими ж покараннями, що і вбивство чоловіка.

Руська правда знала наступні види злочинів:

- державні злочини, до яких відносились повстання проти князя, перевіт - перехід на бік ворога;

- злочини проти особи, до яких відносились вбивство, тілесні пошкодження, побої;

- майнові злочини, якими вважались: розбій, грабіж, крадіжка, незаконне користування чужим майном, псування межових знаків.

У Київській Русі існували такі види покарань: потік та пограбування, віра, продаж.

Крім того, відшкодування нанесеної шкоди здійснювалось за допомогою штрафів, які називались: головництво, урок, повернення крадених речей.

Потік та пограбування було вищою мірою покарання за Руською правдою. Його сутність полягала у вигнанні злочинця та його сім'ї з общини і конфіскації його майна на користь общини.

З часом під потоком та пограбуванням стали розуміти фізичну розправу і конфіскацію майна.

Віра являлась грошовим стягненням, яке йшло на користь князя. Найбільш поширений розмір віри - 40 гривень. Це був дуже великий штраф. За цю суму можна було купити 20 корів або 200 баранів. Рядовий общинник, який присуджувався до уплати віри, потрапляв у тяжке становище. Виходом для таких людей був інститут дикої віри - штраф, який платила община сама або разом з правопорушником.

Під продажем розумівся штраф, який також ішов князю і стягувався в двох розмірах - в 12 і в 3 гривні.

Родичі вбитого отримували грошове відшкодування, яке мало назву головництво. Більшість дослідників приходять до висновку, що головництво стягувалось в тому ж розмірі, що і віра.

Урок - винагорода, яку отримували потерпілі від образ. Розмір залежав від характеру образи та від майнових збитків.

Треба підкреслити, що в Руській правді була відсутня смертна кара. Проте це не значило, що на практиці її не було. По-перше, в Київській Русі досить довго існувала кровна помста. Дуже цікава стаття, яка дозволяла вбити злодія в тому разі, коли його захоплено вночі, на місці злочину або в разі опору з його боку. Якщо ж злодія вбито зв'язаним або за межами двору, де він здійснить крадіжку, - вбивця підлягав покаранню.

При Володимирі І віра була замінена смертною карою, але ненадовго, оскільки це негативно відбилося на прибутках князя.

Норми «Руської Правди» справили неабиякий вплив на розвиток правових систем західних і південних слов'ян, суттєво вплинули на становлення пізніших пам'яток права, таких як Литовські статути (в трьох редакціях), Псковська судова грамота, Двінська статутна грамота, Судебники 1497, 1550 рр. та окремі статті Соборного уложення 1649 р.

«Руська Правда» є підтвердженням того, що наші пращури - засновники української державності - були носіями високої правової культури, яка ґрунтувалась на звичаях предків, і поступово, зі становленням держави, трансформувалась у норми звичаєвого права, а згодом - у систему правових норм, що складались із санкціонованих державними структурами тих же звичаїв. Уже на той час законодавство мало достатньо розвинену систему цивільно-правових норм, багато уваги приділялося кримінальному праву та кримінальному процесу.

Список використаної літератури

1. Берзін Я. Деякі нариси з історії кримінального права України // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. - 2005. - С. 346-348.

2. Бочарников Д.М. Грушевський про історію створення та кримінальне право «Руської Правди» // Право України. - 1996. - №11. - C. 65-69.

3. Гайворонська І. Історичний розвиток мирного і компромісного вирішення кримінально-правових конфліктів на українських землях // Юридична Україна. -2008. -№5. - С. 105-108.

4. Грищук В. Кримінально-правовий захист особи за короткою редакцією Руської Правди // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2001. - 36. - C.438-443.

5. Древнерусское государство и право. Учебное пособие / Под ред. Т.Е. Новлуковой. - М.: Зерцало, 1998 - 96с.

6. Єрєгян А.Р. Поняття «злочину» та «покарання» в добу Київської Русі та відзеркалення їх в сучасному праві України // Правова держава в дослідженнях правників-початківців. - 2008. - С. 62-64.

7. Єрєгян А.Р. Поняття правопорушення в джерелах права Київської Русі // Право і суспільство. - 2010. - №6. - С. 54-59.

8. Жукровська Н.Б. Інститут відшкодування майнової шкоди у джерелах права періду Київської Русі // Митна справа. - 2010. - №6, ч. 2. - С. 139-144.

9. Козирєва В. Еволюція кримінальних покарань майнового характеру у вітчизняному законодавстві // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - №5. - С. 122-127.

10. Косяченко М.І. Потік та пограбування як покарання в українському законодавстві часів Київської Русі // Право XXI століття: становлення та перспективи розвитку. - 2006. - С. 342-344.

11. Косяченко М.І. Система покарань в українському законодавстві часів Київської Русі // Актуальні проблеми політики. - 2007. - Вип. 30. - С. 519-523.

12. Красницька А.В. Юридична техніка пам'яток права періоду княжої влади (на матеріалі договору Русі із Візантією 911 року та Короткої редакції «Руської Правди») // Юриспруденція: теорія і практика. - 2010. - №8. - С. 7-13.

13. Макарчук С. Писемні джерела з історії України: Курс лекцiй. - Львiв: Свiт, 1999. - 352 с.

14. Мухаметшин А.Ф. Правовые основы раскрытия и пресечения преступлений на Руси (X-XVI вв.) // История государства и права. - 2010. - №3. - С. 19-23.

15. Российское законодательство Х-ХХ вв. в ІХ т. Т. І Законодательство Древней Руси. - М.: Юрид. лит. 1984 - 432 с.

16. Руська Правда (З «Лекції по історії українського права») / Р.М. Лащенко // Антологія української юридичної думки / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. - Т.2: Історія держави і права України : Руська Правда. - 2002. - С. 426-432.

17. Сапожнікова О.Є. Короткий огляд історії розвитку кримінального права України // Наше право. - 2007. - №3. - С. 81-86.

18. Свердлов М. От Закона Руського к Русской Правде. - М.: Норма, 1988 - 176 с.

19. Тарасова Ю.В. История формирования понятия специального субъекта преступления // Российский следователь. - 2007. - №8. - С. 38-40.

20. Терлюк І.Я. Історія українського права від найдавніших часів до XVIII століття: Навч. посіб. - Л., 2003. - 156 с.

21. Ткачук В. Історичні аспекти (порівняльний аналіз) вирішення проблем виконання кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі // Підприємництво, господарство і право. - 2010. - №7. - С. 26-29.

22. Ященко О. Розвиток інститут співучасті в деяких «державних злочинах» у період від «Руської правди» до Литовських статутів // Підприємництво, господарство і право. - 2011. - №9. - С. 135-139.

Размещено на Allbest.ru