Аналіз Цивільного кодексу УРСР 1963 року

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Значний період цивільного право Україні розвивалося в рамках радянського цивільного права. Найбільш помітно радянська цивільно-правова доктрина в Україну виявилась у відмові від прийняття розподілу права на приватне і публічне, а потім у відмові від самого приватного права. Це суттєво вплинуло на історію розробки і прийняття цивільного кодексу. Боротьба різних підходів, старої і нової цивілістичної концепції, зокрема, позначилася на принципах і змісті Цивільного кодексу УРСР 1963р. і розвитку цивілістичної думки наступних років. У середині 1950-х pp. нове керівництво СРСР на чолі з М. Хрущовим розпочало спроби реформувати командно-бюрократичну систему. Однак ці спроби не дали позитивного результату, й економіка продовжувала зазнавати серйозних труднощів. Проведена 1961 р. грошова реформа негативно позначилася на життєвому рівні населення, призвела до зростання цін. По країні прокотилася хвиля протестів, а в 1962 р. у Новочеркаську відбулися страйки робітників, розстріляні військами. Після посухи 1963 р. виникла продовольча криза, населення було поставлене на межу голоду. Із цього часу Радянський Союз почав закуповувати зерно за кордоном, були введені картки на хліб. Невдоволення народу зростало. В результаті цього в Україні був створений в 1963р. Цивільний кодекс Української Соціалістичної Радянської Республіки (далі - ЦК УРСР). Йому належить важливе місце в процесі становлення основ Цивільного права.

Так як ЦК створювався на стику, коли вже не існувало царської влади, а цензурні органи Союзу Радянських Соціалістичних Республік (далі - СРСР) були слабко розвинені, за умови, що ще частково введена ринкова економіка, то можна сказати, в СРСР в ту епоху склалася саме «влада селян і робітників». Це початку, безсумнівно, вплинули на ЦК УРСР, тим самим можна сказати, що в ньому закріплені зачатки демократичної держави, цим-то і актуальна тема даної курсової роботи.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є ЦК УРСР 1963р. Предметом дослідження виступають безпосередньо авторські, зобов'язальні і спадкові відносини,врегульовані кодексом.

При написанні роботи використовувалися такі методи дослідження як: історичний, формальнологічний, системний і компаративістський.

Метою цієї роботи є вивчення проблеми використання норм цивільного права та їх впливу на суспільство в той період, а також пошук тих характерних елементів, які показували б вплив періоду «застою» на формування цього кодексу, визначення особливостей радянського цивільного права.

У зв'язку з тим, що Цивільний кодекс Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки (далі - ГК РРФСР) і ЦК УРСР були ідентичними, для написання цієї роботи використовувалися джерела історії держави і права як українських, так і російських авторів, в т.ч. підручник з Історії держави і права Росії Ісаєва І.А. і підручник з цивільного права Харитонова Є.О. Цінність цих джерел полягає в тому, що в процесі написання цієї роботи вони використовувалися як в якості фундаменту, тому що в них матеріал викладено повно і систематично. Також застосовувалася література з джерелами права, а саме, Хрестоматія з історії вітчизняної держави і права під редакцією Чистякова О.І.; вона послужила джерелом матеріалу, в якості правового пам'ятника (Цивільного кодексу), для цієї роботи. У роботі також використані монографії та інші роботи правознавців того часу, наприклад, це роботи Новицької Т.Є., Гуляєва А.М. Це дозволило дізнатися точку зору цих авторів стосовно до випадку впливу дестанілізації на складання Цивільних кодексів УРСР1963 р., а також застосувати ці знання при написанні роботи.

Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

У розділі I досліджуються історичні передумови створення кодексу, аналізується законодавство, вплив періоду «застою» на формування ЦК УРСР 1963р.

У розділі II дається характеристика загальних положень ЦК УРСР 1963 р. щодо суб'єктів, об'єктів цивільного права, угод, спадкування, тобто тих правових категорій, які були закріплені у Загальній частині ЦК. А також розглядаються підгалузі цивільного права, а саме: містить загальні положення про підстави виникнення цивільних прав і обов'язків, здійснення цивільних прав і їх захист, про суб'єктів права, представництво, довіреність, позовну давність. Акцент робиться на особливостях радянського цивільного права того часу.

У розділі III проводиться порівняльна характеристика ЦК УРСР 1963 р. і сучасного Цивільного кодексу України 2003 р. з метою з'ясування тенденції розвитку радянського цивільного права України.



Розділ 1. Історичні передумови виникнення ЦК УРСР 1963 року

1.1 Система цивільних прав в УРСР до прийняття ЦК УРСР 1963 року

цивільний кодекс УРСР

У повоєнний час правова база розвивалася на основі принципу пріоритету союзного законодавства. Посилення партійного керівництва безпосередньо зачіпало законодавчу діяльність держави. Директиви партійних з'їздів, рішення пленумів ЦК Комуністична партія радянського союзу (далі- КПРС) набували в державі нормативного значення. Правова регуляція важливих сфер життя здійснювалася спільними актами партійних і радянських органів, які мали юридичну силу.

Проголошений XX з'їздом КПРС курс на демократизацію й розширення повноважень союзних республік передбачав усунення деформації в правовій системі. Посиленню демократичних тенденцій у розвитку права мав сприяти союзний Закон від 11 лютого 1957 р. “Про віднесення до відання республік законодавства про устрій судів союзних республік, прийняття цивільного, кримінального та процесуального кодексів”. Проте робота над другою кодифікацією права в Україні розпочалася раніше, після прийняття 14 травня 1956 р. Президією Верховної Ради Української РСР Постанови “Про перегляд кодексів законів Української РСР”. Радянська держава і право. - № 5. 1956.

Цивільне законодавство спрямовувалося передусім на зміцнення права державної власності. Так, протягом 1945-1946 pp. здійснювалася націоналізація землі, підприємств, банків, засобів зв'язку в західних областях, Буковині й Закарпатті. В умовах переходу до мирного будівництва збільшилася роль господарсько-договірних відносин між підприємствами й організаціями. Постанова Ради Міністрів СРСР від 26 квітня 1949 р. мала сприяти поширенню практики укладення договорів господарськими організаціями. Передбачалася певна цивільно-правова регуляція порядку здавання виробниками зерна державі. Але у відповідь на директиву Сталіна від 15 вересня 1947 p., в якій засуджувалося послаблення керівництва заготівлею зерна з боку партійних та радянських органів, ЦК Комуністична партія (більшовиків) України (далі - КП(б)У) і Рада Міністрів УРСР повернулися до застосування надзвичайних адміністративних заходів (встановлення добових завдань, закріплення керівних працівників з обласних центрів “персонально за молотильними агрегатами й відповідними колгоспами” тощо). Відбувалося “зближення” державної та колгоспно-кооперативної форм власності. Так, згідно з рішенням Пленуму ЦК КПРС (червень 1956 р.) у державну власність були передані артілі промислової кооперації. Зуєв М.М. Історія Росії з найдавніших часів до кінця ХХ століття: Учеб.пособие. - М.: Дрофа, 2001. - 688 с.

Певні зміни відбулися у цивільно-правовому регулюванні особистої власності. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 р. “Про право громадян на купівлю та будівництво індивідуальних житлових будинків” громадяни отримали право особистої власності на одно або двоповерховий дім. Щоправда, загальна площа його обмежувалася 60 кв. метрами, а кількість кімнат - п'ятьма. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 вересня 1953 р. замість адміністративного запроваджувався судовий порядок виселення з будинків державних підприємств, установ робітників і службовців, які припинили з ними трудові відносини. Ландкоф С. М. Основи цивільного права. - К., 1948.-34 с.

Відбулися певні зміни у сімейному праві. 1953 року ліквідовано заборону шлюбів між громадянами СРСР та іноземцями. Кодекс про сім'ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану УРСР доповнено положенням про обов'язок батьків утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Зміни у трудовому праві передбачали поновлення довоєнних норм, що регулювали трудові відносини. Скасовувались трудова мобілізація, трудова повинність, щоденні понаднормові роботи. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 30 червня 1945 р. відновлювалося право працівників на чергові й додаткові відпустки. Відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1947 р. поновилася практика укладення колективних договорів між адміністрацією підприємства, установи й профспілковими організаціями. Водночас зберігалися такі форми примусового залучення до праці, як організований набір працівників (договори господарських організацій з колгоспами й колгоспниками) та призов (мобілізація) молоді в ремісничі та залізничні училища.

Подальша демократизація трудового права пов'язана з періодом десталінізації. У квітні 1956 р. була скасована кримінальна відповідальність працівників за самовільне залишення роботи. З 1957 р. відмовилися від призову молоді на навчання у системі державних трудових резервів. Відновилося право працівника на звільнення з роботи за власним бажанням; необхідно було тільки попередити про це адміністрацію за два тижні. Отже, поновилася дія інституту трудового договору.

Суперечливим виявився розвиток колгоспного права. Постановою Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) “Про заходи з ліквідації порушень Статуту сільськогосподарської артілі в колгоспах” від 19 вересня 1946 р. визначалися основні засади вдосконалення організації та діяльності колгоспів у повоєнний період. Ряд нормативних актів регламентував здійснення колективізації у західних областях (1947-1950 pp.), але це не позбавило її від порушення темпів і принципу добровільності. Радянське цивільне право. - Т.1 .- М., 1924.

Розширенню прав колгоспів сприяла Постанова Ради Міністрів СРСР і ЦК КПРС від 6 березня 1956 р. “Про Статут сільськогосподарської артілі і подальший розвиток ініціативи колгоспників в організації колгоспного виробництва й управління справами артілі”.



1.2 Перший радянський цивільний кодекс в України

Підготовка проекту ЦК УСРР 1922 р. відбувалася в умовах і на засадах, загальних для більшості тодішніх радянських республік Тому природно, що вказівки і зауваження В.І. Леніна стосовно ЦК РРФСР слугували орієнтиром для розробників проекту ЦК УСРР.

ЦК УСРР 1922 р. був схожий на ЦК РРФСР не тільки за ідеологічною й методологічною основою, а за структурою і змістом. Як той, так і інший складаються з однакових розділів: Загальна частина; Речове право; Зобов'язальне право; Спадкове право. Кількість статей також практично однакова: 435 статей у ЦК УСРР, 436 -- у ЦК РРФСР. Не відрізнялася структура розділів та їх найменування. Новицька Т. Є. Кодифікація цивільного права в Радянській Росії 1920 - 1922 рр.. М., 1999. 245с.

Загальна частина містила норми, присвячені суб'єктам, об'єктам права, угодам як основному засобу встановлення, зміни або припинення цивільних правовідносин, позовній давності.

Суб'єктами цивільного права визнавалися як фізичні особи, так і організації (юридичні особи). Цивільну правоздатність могли мати начебто в фізичні особи, однак ст. 1, 4 ЦК містили положення про можливість обмеження "по суду в правах". У інтерпретації одного з редакторів ЦК РРФСР Гойхбарга А.Г. це означало, що правоздатність є лише умовно наданою здатністю, обмеження якої можливе не тільки в загальній формі законодавцем, а в окремих випадках цивільним судом -- згідно зі ст. 1 ЦК. Стучка П.І зазначав: "Можна сказати, що вся наша радянська наука цивільного права грунтується на цій статті 1 та ще статті 4". Стучка П. І. Курс радянського цивільного права. М., 1927. - 270 с.

Об'єктом цивільних прав може бути лише майно, не вилучене з цивільного обігу (ст.20 ЦК УСРР). При цьому перелік вилученого з обігу майна був досить значним. До нього, зокрема, належали: промислові, транспортні та інші підприємства в цілому; обладнання промислових підприємств, рухомий склад залізниць, морські та річкові судна І літальні апарати; комунальні споруди; будівлі тощо (ст.22 ЦК УСРР).

Значну увагу приділено регламентації угод, які визначалися як дія, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин (ст.26). Угоди могли бути односторонніми або взаємними (договори). Харитонов Є. О., Старцев О.В., Харитонова Є. І. Цивільне право України: підручник, видання четверте. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2008. -920 с.

Кодекс детально регламентував умови укладення, форму угод і наслідки визнання їх недійсними. Правила, встановлені щодо позовної давності, були досить типовими, однак для державних, кооперативних і громадських підприємств та організацій передбачався ряд винятків (ст.44 та інші).

Розділ "Речове право " містив норми, присвячені праву власності, праву забудови і заставі. У ст.52 ЦК йшлося про власність: державну (націоналізовану та муніципалізовану), кооперативну, приватну. Відповідно до ст.54 предметом приватної власності може бути майно, не вилучене з обігу. Положення загалом досить демократичне. Проте обмеження, встановлені ст.22, 24 ЦК разом з нормами ст.55, 56 ЦК позбавляють підприємця можливості здійснювати будь-яку помітну діяльність, засновану на його ініціативі, заповзятливості і власній волі. Цивільний кодекс УРСР. 1922 Постанова ЦВК УРСР від 16 дек.1922 р. (СУ УССР1922 р. № 55) / / Журнал цивілістики - 2007.-вип.4 Іншими словами, право приватної власності настільки звужене, що, врешті-решт, його можна вважати існуючим лише як виняток. Для захисту права власності передбачався віндикаційний позов.

Крім права власності, ЦК передбачав право забудови і заставу майна, що були за своєю суттю правами на чужі речі. Право забудови визначалося як право зведення на державній землі будівлі і користування нею разом із земельною ділянкою протягом обумовленого терміну (ст.ст.71-84 ЦК УСРР). Пізніше ці статті скасовані, а замість них введено низку норм, що закріплювали право безстрокового користування земельними ділянками для зведення на них будівель на праві власності житлово-будівельного кооперативу. Застава майна не могла не бути обмеженою у зв'язку зі звуженням кола об'єктів приватних прав.

Розділ "Зобов'язальне право" складався з 13 глав, однак фактично його норми були згруповані в чотири нерівноцінних за обсягом блоки: загальні положення (гл.1 ЦК УРСР); зобов'язання, що виникають з договорів (гл.2-11 ЦК УСРР); зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення (гл.12 ЦК УРСР); зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди іншій особі (гл.13 ЦК УРСР).У свою чергу, договірні зобов'язання мали "загальну" і "спеціальну" частини.Слід зазначити, що структура і методологія цього розділу ЦК УРСР (як І Інших радянських цивільних кодексів) дуже нагадували книгу II Німецького цивільного кодексу. Багато спільного було також у їх змісті. Гойхбарг А. І. Основи приватного майнового права .- М., 1924.-120 с.

Особлива увага приділялася договірним зобов'язанням. Відповідно до ст. 130 договір визнавався укладеним, якщо сторони дійшли згоди щодо всіх істотних його пунктів. У зв'язку з цим пропонувався такий їх перелік: предмет договору, ціна, термін, а також усі ті пункти, щодо яких за попередньою заявою однієї зі сторін має бути досягнута згода. Детально визначався порядок укладення договорів і момент виникнення договірних зобов'язань. Новицький І.Б. Зобов'язальне право. М.: 1925.-67 с.

Як засоби забезпечення договірних зобов'язань у гл. 2 цього розділу Кодексу названі неустойка (ст.ст. 141-142 ЦК УСРР) і завдаток (ст.143 ЦК УСРР). Привертає увагу подібність цього рішення до того, що мало місце У Німецькому цивільному кодексі: норми про заставу -- це "Речове право", завдаток і неустойка - "Зобов'язальне право" (загальні положення зобов'язального права), порука вважалась окремим видом договорів. Аналогічним є також зміст відповідних норм (з поправкою на "конспективність" ЦК УСРР).

Серед окремих видів договорів названі: майновий найом, купівля-продаж, міна, позика, порука, доручення (до них віднесені норми про довіреність), комісія (норми про неї включені до ЦК спеціальним законом від 16 жовтня 1925 р.), товариства, страхування. Інші його види, зазначені в ЦК, є юридичними особами ("господарськими товариствами" - якщо користуватися сучасною термінологією) Слід звернути увагу на деякі відмінності тодішньої класифікації товариств від сьогоднішньої. Так, товариство на вірі тепер називається "командитне товариство", товариство з обмеженою відповідальністю -"товариство з додатковою відповідальністю", категорія "акціонерне товариство" охоплювала поняття власне акціонерного товариства і товариства з обмеженою відповідальністю в теперішньому їх трактуванні за українським законодавством. Проте досить швидко потреба радянської держави в господарських товариствах узагалі відпала; норми, їм присвячені, вже становили навіть не теоретичний, а швидше -- історичний інтерес. Деяке значення зберегли лише акціонерні товариства. Діяли вони на підставі не норм ЦК, а відповідно до Положення про акціонерні товариства від 17 серпня 1927 р. Вони могли створюватися лише державними організаціями, установами або підприємствами і застосовувалися здебільшого для діяльності за кордоном, "у країнах народної демократії" Ландкоф С. М. Основи цивільного права. - К., 1948.

Останній розділ Цивільного кодексу був присвячений питанням спадкового права. Тут слід мати на увазі, що Декретом від 11 березня 1919 р. спадкування було скасоване взагалі, а потім, Декретом від 21 березня того ж року, поновлено, але з істотними обмеженнями розміру (суми) спадщини, кола спадкоємців і обсягу прав на майно, яке передається у спадок (спадкове майно переходило до спадкоємців у користування, а не на праві власності). Декрет про землю. 1917 р., 27 жовтня / / Хрестоматія з історії вітчизняної держави і права 1917 - 1991 рр.. М., 1997

ЦК ліберальніше підходив до розв'язання цих питань, передбачивши, що майно переходить (може перейти) до спадкоємців на праві власності за наявності двох умов: 1) сума спадку не перевищує 10 тис. крб.; 2) спадкоємцями є дружина (чоловік), діти, онуки, правнуки, всиновлені та інші особи, які є непрацездатними і знаходилися на утриманні того, хто помер, не менше одного року до дня смерті. Поступово можливості спадкування були дещо розширені: скасовано граничний розмір спадку, розширено коло спадкоємців за законом і можливість розпоряджатися майном у разі смерті шляхом заповіту. Врешті-решт, спадкове право виглядало таким чином: спадкування було можливе як за законом, так і за заповітом; діяло правило про певну свободу заповідальних розпоряджень (але з обмеженням кола спадкоємців за заповітом вимогою дотримання умов їх вибору, а також обов'язковою часткою).Спадкоємцями за законом могли бути три черги родичів померлого:1) діти (в тому числі всиновлені), дружина, непрацездатні батьки; 2) працездатні батьки; 3) брати і сестри. Зуєв М.М. Історія Росії з найдавніших часів до кінця ХХ століття: Учеб.пособие. - М.: Дрофа, 2001. - 688 с.Кожна попередня черга усувала від успадкування наступну. Онуки і правнуки спадкували за правом представлення (ст.418 ЦК УСРР). Заповіт мав бути підписаний заповідачем, а коли він був неграмотний -- рукоприкладчиком. Недотримання нотаріальної форми спричиняло недійсність заповіту.Для прийняття спадку надавався термін у шість місяців. Якщо ж за цей час спадщина не прийнята або спадкоємці відмовилися від неї, то спадкове майно переходило у власність держави (відумерла спадщина) (ст.433 ЦК УРСР).



Розділ 2. Загальні положення ЦК УРСР 1963 року

2.1 Побудова, структура ЦК УРСР 1963 року

Цивільний кодекс УРСР прийнятий 18 липня 1963 р. і набув чинності 1 січня 1964 р.. Перед тим, як дати загальну характеристику цього Кодексу, необхідно зробити застереження. Справа в тому, що він зберігав чинність до 1 січня 2004 р. Оскільки його положення детально викладені у будь-якому підручнику з цивільного права України, виданому до останнього часу і доступному пересічному читачеві, зупинімося лише на загальній характеристиці змісту і структури, а також динаміці окремих принципових рішень на момент прийняття цього Кодексу.

ЦК 1963 р. складався з преамбули і восьми розділів, що містили 572 статті. Найменування розділів: І -- Загальні положення; II -- Право власності; III -- Зобов'язальне право; IV -- Авторське право; V -- Право на відкриття; VI -- Право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію; VII -- Спадкове право; VIII -- Правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства. Варшавський К. М. Цивільне право в СРСР. - М.: 2000р. - 115 с. Застосування цивільних законів іноземних держав, міжнародних договорів.

Цивільний кодекс України є однією з форм кодифікації цивільного законодавства і являє собою єдиний законодавчий акт, у якому систематизовано цивільно-правові норми. Він складається з Загальної та Особливої частин. Там само.

Загальна частина включає : - основні положення; - особи (громадяни та юридичні особи); - угоди; - представництво й довіреність; - позовна давність.

Особлива частина охоплює такі інститути: - право власності (загальні положення; власність громадян; заповітне право; колективна власність; виникнення і припинення права власності; захист права власності);

- зобов'язальне право (загальні положення, окремі договори й зобов'язання); авторське право; право на відкриття; право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію; спадкове право; правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства, а також застосування цивільних законів іноземним держав і міжнародних договорів. Новицький І.Б. Зобов'язальне право. М.: 1925.-54 с.

Розділ 1. Загальні положення. Має такі глави: - основні положення; - особи; - угоди; - представництво й довіреність; - позовна давність.

Розділ 2. Право власності. - Охоплює загальні положення, де мова йде про правомочність власника; визначає поняття й форми власності в Україні, перераховує підстави виникнення і припинення права власності та його захист.

Розділ 3. Зобов'язальне право. Містить загальні положення про зобов'язання (поняття і зміст зобов'язань, форма договору, умови виконання зобов'язань, забезпечення виконання зобов'язань, відповідальність за порушення зобов'язань, умови припинення зобов'язань) та характеристику окремих видів зобов'язань (купівля-продаж, міна, дарування, поставка, підряд та ін.). Радянське цивільне право. - Т.1 .- М., 1924.

Розділ 4. Авторське право. Характеризує законодавство про авторське право й суміжні права та сферу його дії.

Розділ 5. Право на відкриття.Визначає право автора на відкриття й визнання його пріоритету, а також успадкування цього права та порядок вирішення спорів про авторство на відкриття.

Розділ 6. Право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів та послуг, раціоналізаторську пропозицію.Характеризує законодавство України з цих питань, визначає права автора раціоналізаторської пропозиції, його участь у її впровадженні, а також успадкування цього права та порядок вирішення спорів про авторство, першість на раціоналізаторську пропозицію та виплату винагороди.

Розділ 7. Спадкове право.Визначає підстави успадкування; час і місце відкриття спадщини; осіб, що можуть бути спадкоємцями; порядок виконання заповіту; порядок прийняття спадщини тощо.

Розділ 8. Правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства. Застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів. - Характеризує зміст цивільної правоздатності іноземних громадян і осіб без громадянства, а також порядок застосування цивільного законодавства іноземних держав та міжнародних договорів суб'єктами цивільних правовідносин.

2.2 Характеристика розділів ЦК УРСР 1963 року

Цивільний кодекс містив преамбулу, 8 розділів, що охоплюють 42 глави (152 статті).

Розділ І містить загальні положення про підстави виникнення цивільних прав і обов'язків, здійснення цивільних прав та їх захист, про суб'єктів права, представництво, довіреність, позовну давність.

У цьому розділі нарівні з лібералізацією деяких норм (наприклад, частковим закріпленням у ст.4 ЦК УРСР принципу, відомого ще римському праву, -- "дозволено все, що не заборонено законом" -- посилені засоби обмеження ініціативи І самостійності учасників цивільних правовідносин. Харитонов Є. О., Саніахметова Н. О. Цивільне право. Уч. - К.: А.С.К., 2002. - 132 с. Так, ст.5 ЦК 1963 р. жорсткіше визначала наслідки зловживання правом, передбачаючи, що цивільні права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони "здійснюються в суперечності з призначенням цих прав у соціалістичному суспільстві в період будівництва комунізму". Варшавський К. М. Цивільне право в СРСР. - М.: 2000р. - 115 с. При цьому від фізичних осіб і організацій вимагалося не лише дотримання законів, а й повага до "правил соціалістичного співжиття і моральних принципів суспільства, що будує комунізм". Істотною новелою у сфері захисту цивільних прав була ст.7 ЦК, що передбачала можливість цивільно-правового захисту честі й гідності фізичних осіб та організацій.

Суб'єктами цивільних правовідносин Кодекс визнає фізичних осіб і організації (юридичні особи). Держава не згадується як суб'єкт цивільно-правових відносин, але такий її статус випливає зі змісту окремих норм (наприклад, про право власності, про спадкування тощо).

ЦК 1963 р. повніше й точніше, ніж попередній Кодекс, визначив поняття юридичної особи. Водночас у ньому залишилося досить багато незрозумілого. Зокрема не визначене співвідношення понять "організація", "підприємство", "установа", якими оперує законодавець. Немає також визначення цих категорій.

Кодекс не містить норм, спеціально присвячених визначенню об'єктів права. Вони частково містяться в окремих главах розділу "Право власності". Проте в "Загальних положеннях" значна увага приділена угодам (правочинам). Детальніше регламентована форма правочинів, а також підстави й наслідки визнання угод недійсними. Крім того, розділ І доповнений положеннями про представництво і довіреність.

Також окреслено завдання Цивільного кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки, який регулює майнові і пов'язані з ними особисті немайнові відносини з метою створення матеріально-технічної бази комунізму і все більш повного задоволення матеріальних і духовних потреб громадян. У випадках, передбачених законом, цей Кодекс регулює також й інші особисті немайнові відносини. Хрестоматія з історії вітчизняної держави і права 1917-1991 гг.под ред. Чістякова.М.: Зерцало, 1997. - 92с.

Основою майнових відносин у радянському суспільстві є соціалістична система господарства і соціалістична власність на засоби виробництва. Господарське життя Української РСР визначається і спрямовується державними планами економічного і соціального розвитку. Також регулює майнові і пов'язані з ними особисті немайнові відносини з метою створення матеріально-технічної бази комунізму і все більш повного задоволення матеріальних і духовних потреб громадян. У випадках, передбачених законом, цей Кодекс регулює також й інші особисті немайнові відносини.

Основою майнових відносин у радянському суспільстві є соціалістична система господарства і соціалістична власність на засоби виробництва. Господарське життя Української РСР визначається і спрямовується державними планами економічного і соціального розвитку. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають: з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; з адміністративних актів, у тому числі для державних, кооперативних та інших громадських організацій - з актів планування; в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; внаслідок інших дій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків. їх здійснення і захист. Здатність мати цивільні права і обов'язки (цивільна правоздатність) визнається в однаковій мірі за всіма громадянами Української РСР та інших союзних республік.

Правоздатність громадянина виникає в момент його народження і припиняється з смертю. Він містив норми, що визначали поняття «громадянин» і «юридична особа», їхні правоздатність і дієздатність, захист цивільних прав, угоди, позовну давність тощо.

Розділ 2. "Право власності" характерний для "законодавства країни, що побудувала соціалізм і перейшла до поступового будівництва комуністичного суспільства".

По-перше, право власності закріплене як єдине офіційно визнане речове право. Хоча в юридичній літературі була висловлена точка зору (Венедиктов А.В.) про те, що до речових прав належить також право оперативного управління, помітного поширення вона не набула. Можливо, тому, що співвідношення власності і "оперативного управління" має швидше адміністративний, ніж цивільно-правовий характер. Варшавський К. М. Цивільне право в СРСР. - М.: 2000р. - 115 с.

По-друге, у зв'язку з ліквідацією приватної власності, зміною економічного ладу, прийняттям нової Конституції СРСР змінилася класифікація форм власності. ЦК виходив із існування соціалістичної власності і особистої власності фізичних осіб на майно, призначене для задоволення їх матеріальних І культурних потреб (ст.ст.87, 88 ЦК УРСР).

Детальніше, ніж раніше, врегульовані питання, пов'язані зі здійсненням права спільної власності. Передбачено, що спільна власність може бути частковою (із заздалегідь визначеними частками) і сумісною (без попереднього визначення часток, котрі, однак, припускаються однаковими).

Спеціальна глава 12 присвячена регулюванню виникнення і припинення права власності, моменту його виникнення, розподілу ризику випадкової загибелі тощо.

Для захисту права власності передбачено насамперед віндикаційний позов. Привілеї держави з віндикації її майна доповнені аналогічними привілеями для колгоспів, інших кооперативних і громадських організацій (ст.146 ЦК УРСР). Цивільний кодекс України 1963 р .- 352 с.

Норми зобов'язального права складають більшу частину змісту цивільних кодексів колишніх союзних республік, в тому числі ЦК 1963 р., де зобов'язанням із 572 статей присвячена 321 ЦК УРСР.

Розділ III «Зобов'язальне право» складався з двох частин: у першій містилися загальні положення, що визначали поняття «зобов'язання», відзначались підстави його виникнення, вимоги до його виконання, способи забезпечення виконання зобов'язань, відповідальність за порушення зобов'язань, порядок припинення та ін.; у другій -- окремі види зобов'язань: договірні (купівля-продаж, міна, поставка, майновий найм, найм жилого приміщення, безоплатне користування майном, підряд, підряд на капітальне буд-во, перевезення, позика, доручення, комісія, схов та ін.), зобов'язання, що випливали із заподіяння шкоди (делікти), внаслідок рятування соц. майна та придбання чи збереження майна без достатніх підстав.

Загалом положення зобов'язального права досить традиційні. Найбільш істотними є новели щодо засобів забезпечення виконання зобов'язань (виділених і об'єднаних в окрему главу), а також визначення умов відповідальності за порушення зобов'язань.

Якщо вести мову про загальні тенденції, то потрібно вказати на особливу увагу законодавця до такого засобу забезпечення виконання зобов'язань, як штраф (неустойка). Нині цей засіб може бути не тільки договірним, а випливати безпосередньо із закону (причому сфера застосування штрафу (неустойки) неухильно розширилась). Регулювання застави, навпаки, не дуже детальне. Зокрема не згадуються деякі її види, що існували раніше (застава права забудови, застава права вимоги тощо), не йдеться про перезаставу тощо. З'явився також новий засіб забезпечення виконання зобов'язань -- гарантія, що є, власне, порукою, але у відносинах між соціалістичними організаціями (ст.196 ЦК УРСР).

Норми розділів IV «Авторське право», характеризує законодавство про авторське право й суміжні права та сферу його дії. Законодавством України охороняються особисті (немайнові) і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (суміжні права). Велика Російська енциклопедія, А. А. Гусєва, Н.М. Ланда. М.: 2000р. Відносини, що складаються у зв'язку із створенням і використанням об'єктів авторського права і суміжних прав, регулюються Законом України "Про авторське право і суміжні права" та іншими законодавчими актами України.

Розділ V «Право на відкриття» та VI «Право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію» містили лише деякі загальні положення щодо прав, регулювання авторського і суміжних прав, відносин, пов'язаних із наук, відкриттями, винаходами, корисними моделями, зразками, знаками для товарів і послуг, раціональними пропозиціями, та значною мірою мали бланкетний характер. Там само.-123 с.

Розділ VII «Спадкове право» визначав підстави спадкоємства, осіб, що могли бути спадкоємцями, черговість спадкування, порядок спадкування утриманцями, усиновленими і усиновителями, порядок спадкоємства за заповітом (форму заповіту, порядок підписання і скасування заповіту, наслідки недійсності заповіту), порядок прийняття спадщини та відмови від неї.

Розділ VIII «Правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства. Застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів» визначав правоздатність та дієздатність в Україні іноземних громадян, осіб без громадянства, іноз. підприємств та організацій, порядок застосування цив. законів іноз. держав і міжнар. договорів, у т. ч. визначення закону, що застосовувався до форми угоди, до зобов'язань по зовнішньоторг. угодах, довіреності, позов, давності, права власності, до зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, до спадкоємства за участю вказаних осіб. З набуттям Україною держ. незалежності Верх. Рада України прийняла 15 законів, якими до кодексу було внесено істотні зміни та доповнення з приводу регулювання права власності, застави, відшкодування моральної (немайн. шкоди), строків позов, давності, авторського права і суміж. прав тощо. Втратив силу у зв'язку з прийняттям Цивільного Кодексу України 2003.



Розділ 3. Компаративістський характер сучасного 2003 р. і ЦК УРСР 1963 року

Як вже згадувалося у двох попередніх розділах, ЦК УРСР 1963 р. був кодифікованим актом, що регулює цивільно-правові відносини. Цей правовий документ залишив значний слід у розвитку галузі та науки цивільного права. Так ЦК 1922 р. надав певний вплив на законодавче оформлення наступних кодексів: ЦК УРСР 1963 р. і ЦКУ 2003 р. Однак ЦКУ запозичив окремі ідеї з двох раніше прийнятих не в рівній мірі. Цілком логічно, що Цивільний кодекс України ( далі - ЦК ) більш схожий з ЦК УРСР 1963 р., але є деякі правові основи, які були відсутні в ЦК УРСР 1963 р., але були закріплені і гарантувалися ЦК УРСР 1922 р. Для того, щоб краще простежити особливості радянського цивільного права в Україна, а також сучасну правову концепцію в цивільному праві, буде корисно провести порівняльний аналіз ЦК УРСР 1963 р. і чинний ЦК України 2003 р.

Для початку слід визначитися з видами кодексів. У теорії права існує два види кодексів - «пасіонарний» і «підсумковий». У першому випадку має місце не стільки узагальнення та систематизація вже накопиченого законодавчого матеріалу, скільки створення важливого законодавчого акту на принципово новій або значно оновленою, в порівнянні з колишньою, основі. Такі кодекси є реалізацією концепції, істотно відрізняється від існуючої раніше. Другий вид кодексів представляє собою підсумок певного етапу розвитку відповідної галузі права. Тому його можна назвати підсумковим, оскільки він підводить риску під досягненнями в тій і іншій сфері, фіксуючи їх стан на момент створення нового узагальнюючого закону. Гуляєв А. М. Основні положення загальної частини ЦК і суб'єкти права за ЦК / / Техніка, економіка і право. Київ, 1998 № 2.

Таким чином, радянські цивільні кодекси в Україні ставляться до «підсумковим». Зазначені законодавчі акти об'єднує ту ознаку, що вони фіксують позицію, яка сформувалася на певній ортодоксальної базі або, у всякому разі, є компромісом «законсервованих» ідей і вимог суспільства, що розвивається.

ЦК 2003 р. є актом «пасіонарного типу». Це пов'язано з тим, що він створювався на новій концептуальній основі як загальний кодекс приватного права, з урахуванням сучасних європейських тенденцій і досвіду. Харитонов Є. О., Старцев О.В., Харитонова Є. І. Цивільне право України: підручник, видання четверте. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2008. -920 с.

ЦК був прийнятий 16 січня 2003 і вступив в дію з 1 січня 2004 ЦК складається з шести книг, які містять 1308 статей. Назви книг: «Загальні положення», «Особисті немайнові права фізичної особи», «Право власності та інші речові права», «Право інтелектуальної власності», «Зобов'язальне право» і «Спадкове право».

Серед найбільш характерних моментів, що відрізняють новий Кодекс від ЦК УРСР 1963 р., слід назвати такі:

- Чинний ЦКУ регулює відносини майнові та особисті немайнові. ЦК УРСР 1963 р. закріплював ж відносини майнові і немайнові відносини, пов'язаними з майновими. Друга книга ЦКУ 2003 присвячується «Особистим немайновим правам фізичних осіб», в якій містяться норми, спрямовані на забезпечення природного і соціального існування фізичних осіб, що виражається в тенденції до забезпечення прав особистості;

- ЦК 1963 р. передбачав припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, поділу або приєднання) та ліквідації. В новому ж кодексі таке поняття, як реорганізація, не вживається. Замість нього передбачається "передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділ, перетворення)". Ландкоф С. М. Основи цивільного права. - К., 1948.

- Доречі, як у ЦК УРСР 1922 р. так і в ЦКУ на відміну від ЦК УРСР 1963 р. серед видів власності називає і приватну власність, також цій книзі відомі такі інститути як: сервітутні права, емфітевзис, суперфіцій;

- Значно розширено перелік зобов'язань. Зокрема, з'явилися голови про ренту, довічне утримання, виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських і технологічних робіт, послуги, перевезення, транспортному експедируванні, кредитно-банківських рахунках, з'явилися зобов'язання, що виникають з публічної обіцянки нагороди, ведення чужих справ, створення загрози заподіяння шкоди та деякі інші;

- В ЦК 1963 р. не були визначені ознаки такого правочину, а ЦК України передбачає, що правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість. Новицька Т. Є. Кодифікація цивільного права в Радянській Росії 1920 - 1922 рр.. М., 1999. 245с.

- У ЦК УРСР 1963 р. приватна власність не згадується. А в ЦКУ 2003 відбувається її «реабілітація», земля стає специфічно важливим об'єктом, який переходить у приватну власність (у ЦК УРСР 1922 р. земля була виключно правом власності держави). Ані ЦК УРСР 1963 р., ані новий ЦК України 2003р. не торкаються питання заміни третьої особи у зобов'язанні.

Звертає на себе і ту обставину, що в радянському праві особистість ще розглядається як другорядна категорія після держави і суспільства, а в чинному цивільному законодавстві особистості відводиться центральне місце. Серед економічних передумов незалежності індивіда досліджується така досить незвична для радянської правової науки категорія, як підприємництво.

Найбільш довготривалими за часом дії для України були правові норми інституту заміни осіб у зобов`язанні, які були закріплені в Цивільному кодексі УРСР 1963 року. На відміну від попереднього за новим ЦК України 2003 р. сторони дістали можливість в договорі закріплювати право на односторонню відмову від зобов'язань або односторонню змін його умов. На теперішній час діє Цивільний кодекс України, який прийнято в 2003 році і який набрав чинності з 1 січня 2004 року. В порівнянні з цивільним законодавством попередніх років ЦК України 2003 року ширше регулюює інститут зміни осіб в зобов'язанні, оскільки передбачає більше підстав зміни осіб в зобов'язанні, зокрема заміни кредитора; чіткіше регулювання деяких положень, як неможливість односторонньої відмови від зобов'язання. спільним у Цивільних кодексах 1963 років і 2003 років є заміна боржника. Вона здійснюється за тією-ж підставою - переведення боргу. Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначалась відповідно до положень ст. 201 ЦК УРСР 1963 р., де сказано, що переведення боргу укладається у письмовій формі і повинна бути вчинена в простій письмовій формі, а згідно зі ст. 521 ЦК України 2003 року такий правочин укладається у тій же формі, у якій було вчинено правочин, що став підставою виникнення зобов'язання. За умовами договору новий боржник у зобов'язанні має право висунути проти вимог кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником. При цьому, висування заперечень проти вимог кредитора -- це право, а не обов'язок нового боржника, - тому він може беззастережно (наприклад, з морально-етичних міркувань) виконати зобов'язання первісного боржника в межах боргу, який до нього перейшов. На відміну від попереднього, в Цивільному кодексі України 2003 року, чіткішими стали норми, регулюючі виконання зобов'язань боржника третьою особою (ст. 528 ЦК України 2003р.). . Цивільний кодекс України вiд 16.01.2003 № 435-IV, ВВР, 2003, № 40-44, ст.356

Підсумовуючи здійснений мною аналіз порівняння діючого Цивільного кодексу України та його попередника, Цивільного кодексу УРСР 1963 року, можу впевнено зробити висновок - необхідність доопрацювання такого важливого інституту, як заміна осіб в зобов`язанні, є важливим і актуальним завданням багатьох науковців.



Висновки

У цій роботі зроблена спроба простежити тенденції, які мала місце ще на світанку свого існування радянська цивілістична думка.

ЦК УРСР був прийнятий 18 липня 1963 р. і введений в дію з 1 січня 1964 р.

ЦК УРСР 1963 р. є як фактичним, так і юридичним документом, кодифікованим цивільне право. Крім права характерного для радянської держави, він містив норми права, властиві ринковій економіці, що є основою права капіталістичних країн.

Однак необхідно відзначити і позитивні аспекти ЦК УРСР 1963 р. Корисним є те, що в України вперше з'явився кодифікований акт цивільного права, незважаючи на те, що робилися спроби кодифікації ще в 1922 році, які не увінчалися успіхом. ЦК УРСР послужив основою для подальшої кодифікації, як радянського права, так і права сучасної України. Крім того, за структурою та юридичної техніки ЦК дуже схожий на ЦК України 2003 р. Проте, ЦК крім переваг, має і недоліки.

Негативною стороною є введення поділу видів майна на засоби виробництва і предмети споживання, це сприяє в невеликому майбутньому в СРСР припинити діяльність усіх недержавних підприємств, перетворити всіх громадян з власників у працівників одного великого підприємства - СРСР, замість соціалістичних відносин панувати «державно-монополістичних виробничих відносин , які відчужували трудящих від власності і результатів їх праці ».

Оскільки ЦК 1963 р. ґрунтувався на застарілій правовій доктрині і не враховував необхідності регулювання товарно-грошових відносин в умовах ринку, виникла небезпека законодавчого вакууму в цій галузі, яку вже у перші роки після проголошення незалежності України було значною мірою подолано шляхом прийняття низки важливих законодавчих актів.

В порівнянні з цивільним законодавством попередніх років ЦК України 2003 року ширше регулюює інститут зміни осіб в зобов'язанні, оскільки передбачає більше підстав зміни осіб в зобов'язанні, зокрема заміни кредитора; чіткіше регулювання деяких положень, як неможливість односторонньої відмови від зобов'язання. Спільним у двох Цивільних кодексах 1963 року і 2003 року є норми, що регулюють цесію - уступку вимоги кредитором іншій особі, а також переведення боргу. Як і попередній кодекс, ЦК України 2003 року визначає, що цесія являє собою договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора (цедента) новому кредиторові (цесіонарію), відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між цедентом та цесіонарієм. Не змінились і основні, загальні умови при здійсненні уступці вимоги кредитором.



Список використаної літератури

Нормативно-правові джерела

1. Цивільний кодекс УРСР. 1922 Постанова ЦВК УРСР від 16 дек.1922 р. (СУ УССР1922 р. № 55) / / Журнал цивілістики - 2007.-вип.4

2. Цивільний кодекс України вiд 16.01.2003 № 435-IV, ВВР, 2003, № 40-44, ст.356 // http://zakon.rada.gov.ua

3. Цивільний кодекс України 2003р .- 352 с.

4. Декрет про землю. 1917 р., 27 жовтня / / Хрестоматія з історії вітчизняної держави і права 1917 - 1991 рр.. М., 1997

Спеціальна література

6. Берман Я. Марксизм і цивільний кодекс. М.: 2001 р.

7. Велика Російська енциклопедія, А. А. Гусєва, Н.М. Ланда. М.: 2000р.

8. Варшавський К. М. Цивільне право в СРСР. - М.: 2000р. - 115 с.

9. Гаджієв Г. А. Основи приватного майнового права. М.: Изд-во «Пегас», 2000 р. - 120 с.

10. ЦК УРСР 1922р (Загальна частина) Про введення в дію Цивільного кодексу УРСР - Журнал цивілістики - 2007 - випуск 4.

11. Гойхбарг А. І. Основи приватного майнового права .- М., 1924.-120 c.

12. Гойхбарг А. І. Ленін і радянське право. / / Радянський право.1924, № 2.15с.

13. Гуляєв А. М. Основні положення загальної частини ЦК і суб'єкти права за ЦК / / Техніка, економіка і право. Київ, 1998 № 2.

14. Зуєв М.М. Історія Росії з найдавніших часів до кінця ХХ століття: Учеб.пособие. - М.: Дрофа, 2001. - 688 с.

15. Ландкоф С. М. Основи цивільного права. - К., 1948.

16. Новицька Т. Є. Кодифікація цивільного права в Радянській Росії 1920 - 1922 рр.. М., 1999. 245с.

17. Новицький І.Б. Зобов'язальне право. М.: 1925.

18. Новий ілюстрований енциклопедичний словник. Під ред. В. І. Бородуліна, А. П. Горкіна, 912 с.

19. Радянське цивільне право. - Т.1 .- М., 1924.

20. Радянська держава і право. - № 5. 1956.

21. Стучка П. І. Курс радянського цивільного права. М., 1927. - 270 с.

22. Стучка П. І. Курс радянського цивільного права. - Ч.2.-М.: 1929. - 376 с.

23. Харитонов Є. О., Саніахметова Н. О. Цивільне право. Учеб.пособие. - К.: А.С.К., 2002. - 832 с.

24. Харитонов Є. О., Старцев О.В., Харитонова Є. І. Цивільне право України: підручник, видання четверте. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2008. -920 с.

25. Харитонов Є. О. Помилки І здобутками кодексу УРСР 1922 р.. (У контексті законотворчої діяльності Зі Створення нового Цивільного кодексуУкраїні) - 1998 - № 1. - 112 с.

26. Хрестоматія з історії вітчизняної держави і права 1917-1991 гг.под ред. Чістякова.М.: Зерцало, 1997. - 592 с.

Размещено на Allbest.ru

...