Види права видобування корисних копалин за суб'єктивними ознаками

Размещено на http://www.allbest.ru/

Види права видобування корисних копалин за суб'єктивними ознаками

Р.С.Кірін

Серед видів користування надрами, визначених Кодексом України про надра (КпН), видобування корисних копалин посідає чільне місце не тільки в економічному аспекті, а й являє собою надзвичайно важливий елемент у структурі права надрокористування як специфічний правовий інститут. Той факт, що право видобування корисних копалин може розглядатися в цій якості, обумовлений всією системою новітніх юридичних норм, що охоплюють гірничі відносини в Україні.

Як правильно зазначали Г.А.Аксененок [1] і Г.С. Башмаков [2] відносно права землекористування та права надрокористування, ці інститути є складними за своїм змістом правовими явищами. Дійсно, суттєва різниця в характері й змісті певних прав і обов'язків суб'єктів користування природними ресурсами обумовила необхідність поділу вказаних інститутів на окремі групи норм, що регулюють відповідні види користування.

Сучасний підхід до побудови системи права передбачає виділення в межах складних (комплексних) інститутів таких угруповань, як субінститути [3]. При цьому юридичним критерієм відособлення тієї чи іншої сукупності норм у конкретний правовий інститут можуть виступати такі ознаки, як: юридична єдність правових норм; повнота регулювання певної сукупності суспільних відносин; відособлення норм, що створюють правовий інститут, у певних структурних одиницях нормативно-правових норм [4]. Уявляється, що положення сучасного законодавства України про надра, які стосуються видобування корисних копалин, повністю відповідають таким вимогам.

Таким чином, у структурі комплексного інституту права надрокористування згідно з теорією, що висувається, будемо розглядати складовий правовий субінститут - право видобування корисних копалин як таку систему юридичних норм і засобів, за допомогою яких здійснюється регулювання відносин щодо забезпечення раціональної, екологічно безпечної гірничої справи та охорони надр, задоволення потреб суб'єктів у мінеральній сировині та захисту їхніх прав.

Під гірничою справою в наведеному визначенні розуміємо діяльність, пов'язану з видобуванням із надр корисних копалин на основі новітніх досягнень науки і техніки [ст. 1 Гірничого Закону України (далі - ГЗ)].

У свою чергу, наявність у структурі права видобування корисних копалин окремих норм, які також мають між собою принципові риси схожості та відрізняються від інших характерними особливостями (ознаками), потребує їхньої відповідної класифікації.

Спираючись на визначення видів права природокористування, запропоновані В.І.Андрейцевим [5], можна зазначити, що види права видобування корисних копалин - це поділ права видобування на окремі групи згідно з класифікаційними критеріями (показниками).

За допомогою класифікації можна виявити, як розвиток та вдосконалення окремих гірничих відносин сприяє вдосконаленню всієї системи правовідносин з використання та охорони надр. При цьому слід зазначити, що можливості подібних класифікацій практично необмежені [6].

У той же час, здійснений аналіз різноманітних класифікаційних критеріїв показав, що всіх їх можна об'єднати у два узагальнюючих блоки - об'єктивних (об'єкт і об'єктивна сторона) та суб'єктивних (суб'єкт і суб'єктивна сторона) ознак. А вся чисельність конкретних критеріїв, як правило, є визначаючими елементами відповідного блока.

Такий підхід застосовувався О. Л. Дубовик при оцінці як правомірної, так і неправомірної поведінки з використанням при цьому окремих положень, розроблених в теорії права [7]. Серед суб'єктивних ознак правомірної поведінки вона виділила:

а) прагнення суб'єкта до досягнення мети правового припису, усвідомленої їм відповідно до смислу даного припису, що означає наявність вольового та інтелектуального моментів;

б) вибір засобів досягнення мети відповідно до доступних відомостей про соціально корисний та правильний спосіб поведінки;

в) дія відповідно до індивідуальних можливостей прийняття та реалізації правильного рішення.

Тобто головними чинниками у визначенні кваліфікаційних критеріїв є дві взаємопов'язані ланки мета - засоби досягнення - дії та правовий припис - доступні відомості - індивідуальні можливості. Уявляється, що вказані ланки суб'єктивних ознак можна також згрупувати у відповідні характеризуючі блоки, а саме: процес досягнення мети; суб'єкт досягнення мети.

Право видобування корисних копалин як екологозна- чущу поведінку можна оцінювати не тільки як правовий інститут (об'єктивне право, форма виразу прав і обов'язків користувачів), а й як суб'єктивне право (зміст прав і обов'язків користувачів), під яким слід розуміти сукупність повноважень особи безпосередньо здійснювати гірничу справу в межах наданої їй ділянки надр.

Визнаючи рівноправність блоків класифікаційних критеріїв, пропонуємо наступну класифікацію видів права видобування корисних копалин саме за суб'єктивними ознаками. Вибір такого початку досліджень зроблено з міркувань менш розгалуженого, на нашу думку, складу критеріїв відповідного блока.

Під суб'єктами права видобування корисних копалин, виходячи з визначення суб'єктів права природокористування, запропонованого В.І.Андрейцевим [8], слід розуміти юридичних і фізичних осіб, які в установленому законом порядку набули права користування надрами для видобування корисних копалин і зобов'язані виконувати визначені законом вимоги щодо раціональної, екологічно безпечної розробки родовищ корисних копалин, їх вивчення та охорони.

Зважаючи на те, що суб'єктний склад користувачів надр визначено ст. 13 КпН, можемо констатувати таке:

1. За критерієм правовий статус суб'єкта права видобування корисних копалин можна виділити:

а) право видобування корисних копалин вітчизняними суб'єктами (вітчизняні користувачі);

б) право видобування корисних копалин іноземними суб'єктами (іноземні користувачі);

в) право видобування корисних копалин спільними суб'єктами (спільні користувачі).

КпН (ст. 13) першими визначає підприємства, установи, організації та громадян України, другими - іноземних юридичних осіб і громадян.

Можливість розглядати як спільні суб'єкти надроко- ристувачів, спільні підприємства (підприємства з іноземними інвестиціями) ґрунтується на наявності відмінностей в переліку документів, необхідних для надання погодження Мінекобезпеки (нині це функції Держкомп- риродресурсів) на отримання ліцензій на право користування надрами для цієї категорії користувачів (див.: Інструкція щодо порядку погодження матеріалів з Мінекобезпеки України та його органами на місцях для отримання спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами: затв. наказом Мінекобезпеки України від 30 вересня 1996 року. № 119).

Визначення спільних суб'єктів надрокористування містяться стосовно спільних підприємств - у ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", підприємств з іноземними інвестиціями - у ст. 1 Закону України "Про режим іноземного інвестування".

Слід звернути увагу на те, що останнім часом норми законодавства (ст. 5 ГЗ України, п. 2 ст. 5 Закону України "Про угоди про розподіл продукції') та відповідні коментарі вчених [9] відносять до категорії суб'єктів надрокористування (гірничих відносин) й осіб без громадянства. Такі положення ґрунтуються на конституційних (ст. 26) та загальновизнаних міжнародних нормах.

Утім стає очевидною певна неузгодженість чинного законодавства з цих питань. По-перше, ст. 26 Конституції України розмежовує такі поняття, як іноземці та особи без громадянства, а також передбачає можливість винятків у реалізації ними прав порівняно з обсягом останніх, яким наділяються громадяни України. Ці винятки встановлюються Конституцією, законами чи міжнародними договорами України [10].

Термін іноземні громадяни, що застосовується в ст. 13 та 68 КпН, є тотожним поняттю іноземець, яке вживається в Законі України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Під іноземцем у згаданому законі розуміється особа, яка не перебуває в громадянстві України та є громадянином (підданим) іншої держави або держав, а під особою без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином. Зрозуміло, що термін іноземні громадяни не включає в себе категорію осіб без громадянства а отже, останні не розглядаються КпН як користувачі надр.

Це положення зберігається і в підзаконних актах, що регламентують отримання надр у користування, у тому числі й для видобування корисних копалин. Ст. 68 КпН встановлює умови надання надр у користування іноземним юридичним особам і громадянам, згідно з якими необхідно укласти угоду (контракт) на конкурсній основі. У свою чергу, Положення про порядок організації та проведення міжнародних конкурсів (тендерів) на укладання контрактів на користування надрами (затв. постановою КМУ від 8 червня 1998 року. № 841) у п. 5, 7 та 52 серед імовірних учасників (претендентів) цих тендерів виділяє саме вітчизняних та іноземних юридичних

і фізичних осіб. Крім того, згадані закони передбачають наявність у суб'єктів права надрокористування спеціального дозволу (ліцензії), а Порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами (затв. постановою КМУ від 2 жовтня 2003 року. № 1540) серед таких суб'єктів не згадує осіб без громадянства.

Утім, практика обмеження певної категорії суб'єктів надрокористування доволі часто зустрічається в країнах з розвинутою гірничою промисловістю. Ці обмеження в основному стосуються або певної частини території країни (територіальне обмеження), або певних видів корисних копалин (ресурсне обмеження). Так, за гірничим законодавством США федеральна влада має право укладати орендні договори з будь-якою фізичною чи юридичною особою американського громадянства або з іноземними компаніями, в яких бере участь американський капітал [11]. У провінціях Канади право на розвідку та експлуатацію родовищ надається тільки тим компаніям, де контрольний пакет належить канадцям або акції яких (у випадку компаній з іноземною участю) ко- туються на канадській біржі [12] У Франції володілець права на проведення розвідувальних робіт повинен проживати або у Франції, або в країні, що входить до ЄС [13]. За новим Гірничим законом Угорщини (1993) територія країни поділена на дві категорії - закриту та відкриту. На закритій території право на гірничий промисел (розвідку та експлуатацію родовищ) може бути надане суб'єкту, в якому держава має більшу частку власності або такому, що зареєстрований в Угорщині та виграв публічний концесійний тендер [14].

У гірничому законодавстві України також можна знайти певні обмеження участі суб'єктів у здобутті права надрокористування. Так, п. 5 Положення про порядок організації та проведення міжнародних конкурсів (тендерів) на укладання контрактів на користування надрами (затв. постановою КМ України від 8 червня 1998 року. № 841) встановлює наявність двох видів тендерів залежно від способу проведення - відкриті та закриті. Останні проводяться за офіційним запрошенням замовника в разі:

а) виконання робіт особливої складності, що можуть бути виконані обмеженим колом користувачів надр;

б) проведення робіт на об'єктах закритого типу.

Рішення про проведення закритого тендера приймається його замовником за погодженням КМ України.

Таким чином, застосування в ст. 13 КпН терміна іноземні юридичні особи та громадяни при визначенні користувачів надр (суб'єктів надрокористування) слід розуміти у двох значеннях: обмеження права осіб без громадянства як таке, що суперечить нормам міжнародного права; обмеження права осіб без громадянства як таке, що відповідає національним інтересам. У першому випадку Україна не тільки вступає в протиріччя з міжнародними актами, а й позбавляє себе потенційної групи інвесторів (осіб без громадянства) у гірничій справі. У другому випадку Україна турбується про власну економічну незалежність та національну безпеку, ризикуючи надати право надрокористування для видобування найважливіших мінеральних ресурсів "ненадійному" суб'єкту у вигляді осіб без громадянства.

Компромісним рішенням цієї проблеми, як уявляється, можна розглядати таку редакцію ст. 13 КпН: "Користувачами надр можуть бути юридичні та фізичні особи України, іноземні юридичні та фізичні особи, особи без громадянства, якщо інше не передбачено законами України".

2. З тієї ж ст. 13 КпН випливає ще один класифікаційний критерій - форма організації суб'єкта права видобування корисних копалин, за яким можна виділити:

а) право видобування корисних копалин фізичною особою (індивідуальні користувачі);

б) право видобування корисних копалин юридичною особою (об'єднані користувачі).

Розмежування цих видів користувачів зроблено на підставі різного підходу до розміру плати за видачу спеціальних дозволів на право надрокористування.

Серед прав колективних користувачів надр гірниче законодавство розрізняє:

а) право видобування корисних копалин суб'єктом, структурні підрозділи якого не мають статусу юридичної особи (складні унітарні користувачі);

б) право видобування корисних копалин групою (об'єднанням) юридичних осіб (складні корпоративні користувачі);

в) право видобування корисних копалин об'єднанням юридичних осіб, яке не є юридичною особою (прості корпоративні користувачі).

Перший вид юридичних осіб виділено в п. 2.2, 5.9, 6.3 Інструкції про порядок стягнення збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету (затв. наказом Геолкому України та ДПА України № 105/309 від 23 червня 1999 року), як платників збору за такі роботи. Як такі розглядаються підприємства- надрокористувачі, до складу яких входять структурні підрозділи, що не мають статусу юридичної особи та здійснюють видобування корисних копалин - шахти, рудники, кар'єри і т. ін. Особливості правового регулювання цього суб'єкта надрокористування визначено також у п. 6.5 Інструкції про порядок обчислення та стягнення платежів за користування надрами при видобуванні корисних копалин (затв. наказом Мінекобезпеки, Мінпраці, ДПА України, Держкомгеології від 30 грудня 1997 року. № 207/472/51/157).

Група юридичних осіб може розглядатися як претендент, що виявив бажання й подав заявку на участь у тендері відповідно до п. 7 Положення про порядок організації та проведення міжнародних конкурсів (тендерів) на укладання контрактів на користування надрами (затв. постановою КМ України від 8 червня 1998 року. № 841).

Об'єднання юридичних осіб як суб'єкт права видобування корисних копалин виділяється в Законі України "Про угоди про розподіл продукції” від 14 вересня 1999 року (п. 2 ст. 4, п. 2, 3 ст. 5, п. 7 ст. 7), причому при багатосторонній угоді її учасники несуть солідарну відповідальність за зобов'язання, передбачені такими угодами. Крім того, за п. 2 ст. 9 того ж закону складні інвестори мають призначати зі свого складу одного з них оператором угоди для представництва їхніх інтересів у відносинах з державою. Інвестора, який виступає в угоді господарським об'єднанням юридичних осіб, що не має статусу юридичної особи, можна розглядати як промислово-фінансову групу, що діє на підставі Закону України "Про промислово-фінансові групи в Україні" від 21 листопада 1995 року.

У вугільній галузі України державним господарським об'єднанням виступають державні холдингові компанії, а шахти цього об'єднання є його дочірніми підприємствами у вигляді державних відкритих акціонерних товариств.

3. За критерієм форми власності суб'єкта права видобування корисних копалин можна виділити:

а) право видобування корисних копалин суб'єктами, заснованими на державній (казенній) власності (державні, казенні користувачі);

б) право видобування корисних копалин суб'єктами, заснованими на колективній власності (колективні користувачі);

в) право видобування корисних копалин суб'єктами, заснованими на приватній власності (приватні користувачі);

г) право видобування корисних копалин суб'єктами, заснованими на змішаній власності (змішані користувачі).

Крім цього за критерієм форми власності слід відзначити наявність суб'єктів, що користуються майном інших суб'єктів на договірних умовах:

д) право видобування корисних копалин суб'єктами на умовах оренди (орендні користувачі).

Форми власності суб'єктів у гірничодобувній промисловості окреслені ст. 6 ГЗ України. Зокрема, у згаданій нормі передбачено перебування гірничих підприємств у різних формах власності, якщо інше не передбачено законами України, а перелік підприємств, що перебувають у державній власності та не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України.

Цей класифікаційний критерій ґрунтується також на різних способах проведення тендерів згідно з Положенням про порядок організації та проведення міжнародних конкурсів (тендерів) на укладання контрактів на користування надрами (затв. постановою КМУ від 8 червня 1998 року. № 841). У п. 5 цього положення виділяються відкриті тендери, в яких беруть участь претенденти всіх форм власності, та закриті тендери, в яких беруть участь претенденти тільки за офіційним запрошенням замовника, тобто можна припустити, що в такому разі претенденти матимуть певну форму власності.

Крім того, Інструкцією щодо порядку погодження матеріалів з Мінекобезпеки України та його органами на місцях для отримання спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами (затв. наказом Мінекобезпеки від 30 вересня 1996 року. № 119) встановлено, що при наданні частини запасів родовища для розробки приватним або орендним підприємствам у разі їх ліквідації відповідальність за порушення природоохоронного законодавства несе володілець гірничого відводу.

4. Важливим класифікаційним критерієм виступає платність видобування. Аналіз чинного законодавства дозволяє виділити такі його види:

а) право видобування корисних копалин суб'єктами, звільненими від плати за користування надрами (безплатні користувачі);

б) право видобування корисних копалин суб'єктами- платниками за користування надрами (платні користувачі);

в) право видобування корисних копалин суб'єктами, яким надані знижки за вичерпання надр (пільгові користувачі);

г) право видобування корисних копалин суб'єктами - платниками акцизного збору (підакцизні користувачі);

д) право видобування корисних копалин суб'єктами- платниками рентних платежів (рентні користувачі);

Звільнення суб'єктів від плати за користування надрами з метою видобування корисних копалин передбачено тільки для категорії землевласників і землекористувачів (ст. 29 КпН), які здійснюють таке користування відповідно до ст. 23 КпН. Крім того, нормативи плати за користування надрами для видобування торфу, сировини для виготовлення оптичної та п'єзо- оптичної продукції, залізної руди підземного видобування в Кривбасі (Дніпропетровська обл.) не встановлюються, і плата, відповідно, не встановлюється згідно з п. 4.6 Інструкції про порядок нарахування та стягнення платежів за користування надрами при видобуванні корисних копалин (затв. наказом Мінекобезпеки, Мінпраці, ДПА України, Держкомгеології від 30 грудня.

Усі інші суб'єкти є платними користувачами, які мають діяти відповідно до ст. 28, 30-32 КпН, чим урегульовані питання плати за користування надрами, порядок стягнення платежів, розподіл їх та форми внесення плати.

У разі видобування певних видів корисних копалин, передбачених ст. 36 КпН, суб'єктам надається знижка за вичерпання надр, яка застосовується до платежів за користування надрами.

При одержанні користувачем надр наднормативного прибутку, відповідно до ст. 35 КпН та інших законодавчих актів України, може встановлюватися акцизний збір.

Платниками рентних платежів за нафту, природний газ і газовий конденсат згідно зі ст. 3 Закону України "Про рентні платежі за нафту, природний газ і газовий конденсат" від 5 лютого 2004 року (дію закону призупинено) є суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють видобуток нафти, природного газу чи газового конденсату в межах території України та зареєстровані платниками податку.

5. За критерієм часовий стан суб'єкта гірниче законодавство дозволяє виділити такі види права видобування корисних копалин:

1) право видобування корисних копалин суб'єктами, які вже користувалися певною ділянкою надр (колишні користувачі);

2) право видобування корисних копалин суб'єктами

- діючими підприємствами (діючі користувачі);

3) право видобування корисних копалин суб'єктами- підприємствами, будівництво яких розпочинається (майбутні користувачі).

Згідно з п. 6 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами (затв. постановою КМ України від 2 жовтня 2003 року. № 1540) у разі, коли геологічне вивчення надр, починаючи з пошукового етапу, проведено за рахунок надрокористувача, що має намір здійснювати їхню промислову розробку (колишній користувач), надра передаються йому в користування поза конкурсом.

Додатком до згаданого нормативного акта розмежовуються діючі підприємства та підприємства, будівництво яких розпочинається в плані розміру збору за видачу ліцензій на користування надрами. Для новостворе- них підприємств гірничі відводи мають оформлятися до початку будівництва гірничодобувного об'єкта (п. 5 Положення про порядок надання гірничих відводів, затв. постановою КМ України від 27 жовтня 1995 року. № 59).

6. Ще одним критерієм поділу права видобування корисних копалин можна визначити режим видобування:

а) право видобування корисних копалин суб'єктами- землевласниками й землекористувачами [акцесійні (неліцензійні) користувачі];

б) право видобування корисних копалин суб'єктами

- видобувачами торфу та прісної води (ліцензійні користувачі без отримання відводу);

в) право видобування корисних копалин суб'єктами

- розробниками родовищ корисних копалин (ліцензійні користувачі з отриманням відводу);

г) право видобування корисних копалин суб'єктом- інвестором (інвестиційні користувачі);

д) право видобування корисних копалин суб'єктом - учасником міжнародного конкурсу на укладання контрактів на користування надрами (тендерні користувачі).

Наведені види режимів є різновидами двох принципово різних видів природокористування, визначених ст. 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 26 червня 1991 року, - загального та спеціального. І якщо надрокористування останнього виду практично повністю відповідає зазначеним положенням, то питання загального надрокористування потребує більш детального аналізу. Згідно з ч.

2 ст. 38 згаданого закону право загального природокористування можна охарактеризувати такими ознаками:

> гарантується громадянам законодавством України;

> може мати як виняток обмеження, передбачені законодавством України;

> має задовольнити життєво необхідні потреби (естетичні, оздоровчі, рекреаційні, матеріальні і т. ін.);

> здійснюється безплатно;

> не потребує закріплення природного ресурсу за окремими особами;

> не потребує відповідного дозволу.

Проте аналіз законодавства про надрокористування дає підстави констатувати той факт, що право загального користування надрами має певні обмеження і в чистому вигляді не застосовується. Підтвердженням цьому є розгляд виділених суб'єктів права видобування корисних копалин.

Перший тип суб'єктів цієї підгрупи видів права видобування корисних копалин виділено ст. 23 КпН. Зокрема, землевласники й землекористувачі мають право вільно видобувати корисні копалини без спеціального дозволу (ліцензії) та без засвідчення права надрокори- стування актом про надання гірничого відводу. Але цей режим свободи видобування має визначені законом обмеження (загальне надрокористування з передбаченими законодавством обмеженнями - обмежене загальне надрокористування), а саме:

1) об'єкт видобування (ділянка надр) обмежується:

а) видом корисних копалин, що підпадають під режим вільного видобування - корисні копалини місцевого значення, торф і прісні підземні води;

а) площею видобування - межами наданих їм земельних ділянок;

б) глибиною видобування - загальною глибиною розробки до 2 м (корисні копалини місцевого значення і торф) і до 20 м (прісні підземні води);

2) суб'єкт видобування (землевласник чи землекористувач) обмежується:

а) метою видобування - своїми господарськими та побутовими потребами;

б) погодженням застосування спеціальних технічних засобів - місцевими радами та органами Мінприроди, якщо ці засоби можуть призвести до небажаних змін навколишнього природного середовища.

Слід також відзначити, що право землевласників на користування надроділянками, розташованими під їхніми земельними ділянками, має історичні корні [15], а отже, такий режим видобування корисних копалин має відповідну назву - гірнича акцесія.

Другий тип суб'єктів, виділених за цим критерієм, окреслено ст. 21 КпН. Так, суб'єкти, які мають на меті видобувати прісні підземні води або розробляти родовища торфу, мають отримати спеціальні дозволи (ліцензії), що видаються після попереднього погодження з місцевими органами Держкомприродресурсів, Держна- глядохоронпраці та Мінздраву України. Відмінною ознакою цього виду права видобування корисних копалин є те, що при ньому суб'єкт звільняється від отримання гірничого відводу.

Останній факт, на нашу думку, пояснюється або практичною неможливістю визначити межі гірничого відводу в разі видобування прісних підземних вод (унаслідок характеру кругообігу води) або ж неоднозначністю поняття гірничого відводу, тобто частини надр відносно родовищ торфу (унаслідок характеру їх розташування та взаємодії з іншими природними об'єктами - землею, водою та атмосферним повітрям). Крім того, гірничий відвід (ст. 17 КпН) є частиною надр, що надається суб'єктам для промислової розробки корисних копалин. Отже, цей тип суб'єктів надрокористування можна також розглядати як промисловий, і як непромисловий.

Третій тип суб'єктів цього виду є на відміну від попередніх, які становлять виняток (випадки), загальним. Надання надр у користування згідно зі ст. 19 КпН, а отже, і для його окремого виду (ст. 14 КпН) - видобування корисних копалин, здійснюється за таких, обов'язкових для його суб'єктів умов:

1) наявності спеціального дозволу на користування ділянкою надр; г

2) засвідчення права на користування надрами актом про надання гірничого відводу.

Слід також зазначити, що ліцензійні суб'єкти права видобування корисних копалин мають відповідати визначеним законом (ст. 16 КпН) вимогам, а саме: мати відповідну кваліфікацію, матеріально-технічні та економічні можливості.

Як додатковий елемент, який також характеризує режим надрокористування, тісно пов'язаний з часовим станом суб'єкта, можна розглядати й таку ознаку, як строковість видобування. За ним законодавство (п. 20). видобування корисна копалина

Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами: затв. постановою КМУ від 2 жовтня 2003 року. № 1540) передбачає такі види:

> право видобування корисних копалин суб'єктом без продовження дії дозволу;

> право видобування корисних копалин суб'єктом з продовженням дії дозволу.

Останній має не пізніш як за 1 рік подати заяву на продовження дії дозволу із зазначенням причин продовження терміну.

Цей же підзаконний акт (п. 17, 23) дає підстави виділити ще одну підгрупу суб'єктів:

> право видобування корисних копалин суб'єктом, що розпочав діяльність з надрокористування протягом років (180 днів - для нафтогазоносних надр), починаючи від дати видачі дозволу;

> право видобування корисних копалин суб'єктом, що не приступив до користування надрами в зазначений термін.

В останньому випадку дозвіл отримувача анулюється.

Категорію інвестиційних користувачів виділено на підставі Закону України "Про угоди про розподіл продукції” (ст. 4, 5), згідно з яким Україна доручає інвестору проведення видобування корисних копалин та пов'язаних з угодою робіт, а інвестор зобов'язується виконати доручені роботи. Серед відмінних ознак цього типу суб'єктів слід відмітити:

1) здійснення видобування протягом певного терміну та на певній ділянці (ділянках) надр, що входить до переліку, затвердженому КМ України;

2) виконання робіт на власні кошти та на власний ри- зик з наступною компенсацією витрат і отриманням плати (винагороди) у вигляді частини прибуткової продукції.

Суб'єкти - учасники міжнародного конкурсу на укладання контрактів на користування надрами (тендерні користувачі) виділені на підставі Положення про порядок організації та проведення міжнародних конкурсів (тендерів) на укладання контрактів на користування надрами (затв. постановою КМУ від 8 червня 1998 року. № 841), а також положень ст. 68 КпН. Згідно з останніми право видобування корисних копалин [укладення контракту, що дає право на отримання ліцензії (дозволу)] отримує переможець тендера - претендент, який за оцінкою поданих матеріалів має найкращі показники. Отже, цей тип суб'єктів має виконати низку вимог, передбачених законодавством щодо тендерної документації, заявки на участь у тендері, подання заявки тощо.

7. Просторово-територіальний стан суб'єкта також можна вважати тим критерієм, який є суб'єктивною ознакою поділу права видобування корисних копалин на певні види. При цьому доцільно розмежувати підвиди за територіальним (горизонтальним) та просторовим (вертикальним) місцем знаходженням. Так, за територіальним місцем знаходження можна виділити:

а) право видобування корисних копалин суб'єктами, суміжними з підприємствами, що ліквідуються чи консервуються (суміжні користувачі);

б) право видобування корисних копалин суб'єктами, що зареєстровані в органах державної податкової служби іншого району (міста), ніж місцезнаходження родовища корисних копалин (немісцеві користувачі).

Перший вид суб'єктів виділено на підставі ч. 4 ст. 54 КпН, згідно з якою на гірничодобувних об'єктах, суміжних з об'єктами, що ліквідуються чи консервуються, мають бути проведені заходи, що гарантують безпеку гірничих робіт.

На другий вид п. 6.4 Інструкції про порядок стягнення збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету (затв. наказом Геолкому України та ДПА України № 105/309 від 23.06.99) покладено обов'язок додатково направляти копію розрахунку до органу державної податкової служби за місцем знаходження такого родовища корисних копалин.

За просторовим місцем знаходження розрізняються:

в) право видобування корисних копалин суб'єктами, що здійснюють видобування корисних копалин відкритим способом (наземні користувачі);

г) право видобування корисних копалин суб'єктами, що здійснюють видобування корисних копалин підземним способом (підземні користувачі).

Таке розмежування зроблено в ст. 1 ГЗ України, де суб'єктами першого виду виділено кар'єри, другого - шахти та рудники. До того ж у разі подання заявки на одержання гірничого відводу для відкритих розробок родовищ додатково вказуються відомості про розкривні породи (п. 3 Вимог до проекту гірничого відводу).

8. За критерієм кількісного стану суб'єктів, які одночасно використовують одну ділянку надр з метою видобування корисних копалин, можна виділити:

а) право видобування корисних копалин одним суб'єктом (відособлені користувачі);

б) право видобування корисних копалин двома та більше суб'єктами (групові користувачі).

У переважній більшості випадків видобування корисних копалин здійснюється відособленими суб'єктами, які самостійно отримують відповідні ліцензії та гірничі відводи. Однак законодавство передбачає можливість і групового використання надр. Так, п. 6 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами (затв. Постановою КМУ від 2 жовтня 2003 року. № 1540) встановлено, що дозволи надаються, як правило, на конкурсних засадах. У п. 12 Положення про порядок надання гірничих відводів (затв. постановою КМ України від 27. жовтня 1995 року. № 59) відносно групового надрокористування зазначено:

> двом або кільком підприємствам чи громадянам гірничі відводи можуть бути надані для розробки великих родовищ корисних копалин (крім нафтових і газових);

> двом підприємствам (громадянам) оформляються два самостійні гірничі відводи для розробки нафтового та газового горизонтів на одному промисловому майданчику.

Крім того, Законом України "Про угоди про розподіл продукції' (ст. 4) передбачена можливість участі в укладанні угоди про видобування корисних копалин на умовах розподілу продукції двох і більше інвесторів за умов, якщо вони несуть солідарну відповідальність із зобов'язань, передбачених такою угодою.

9. Мета видобування корисних копалин, як і мета (вид) користування надрами, що визначена ст. 14, також має розглядатися як класифікаційний критерій. За останнім можна виділити:

а) право видобування корисних копалин суб'єктом, що реалізує видобуту продукцію;

б) право видобування корисних копалин суб'єктом, що направляє на переробку видобуту продукцію;

в) право видобування корисних копалин суб'єктом, що частково реалізує та направляє на переробку видобуту продукцію;

г) право видобування корисних копалин суб'єктом, що використовує видобуту продукцію на умовах її розподілу.

Господарська діяльність гірничодобувних підприємств здійснюється на підставі відповідних законодавчих (Цивільний та Господарський кодекси України тощо) та локальних нормативно-правових актів (статути, положення і т. ін.), а також з урахуванням договірних зобов'язань, кількості та якості видобутих корисних копалин (мінеральної сировини). Останній показник є визначальним у виборі контрагентів щодо реалізації товарної продукції гірничого виробництва. Видобуті гірничодобувним підприємством і призначені для споживання або переробки запаси корисних копалин підлягають списанню відповідно до п. 3 Положення про порядок списання запасів корисних копалин з обліку гірничодобувного підприємства (затв. Постановою КМ України від 26 січня 1995 року. № 58).

Якщо надрокористувач частково реалізує, а частково (повністю) направляє отриману продукцію первинної переробки мінеральної сировини на власний виробничий підрозділ, то показник доходу підраховується за формулами, указаними в Методиці розрахунку платежів за користування надрами для видобування урану, сировини ювелірного, ювелірно-виробного, виробного та оздоблюваного матеріалів (затв. наказом Мінекобезпеки, Мінпраці, ДПА України, Держкомгеології від 7 квітня 1997 року. № 79/187/51/57).

Відповідно до Закону України "Про видобуток та переробку уранових руд" (ст. 5, 8) видобуті з надр уранові руди та продукти їхньої переробки, отримані згідно із законодавством, є власністю суб'єктів видобування та переробки всіх форм власності, якщо інше не встановлено державним замовленням і міжнародними договорами України. Зазначена продукція за держзамовленням закупається за договірними цінами, які мають забезпечити рівень рентабельності не нижче мінімального. Експорт та імпорт уранових руд, їх концентратів здійснюється тільки за спеціальними дозволами.

Регулювання видобутку, виробництва, використання та реалізації дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння регулюється Законом України "Про державне регулювання видобування, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" від 18 листопада 1997 року.

Суб'єкти-інвестори вже виділялися за критерієм режиму користування об'єктом, де знайшли відображення питання інвестування у видобуванні корисних копалин, тому доцільним уявляється виділити і питання виконання угод про розподіл видобутої (виробленої) продукції. Підґрунтям до цього є розділ III Закону України "Про угоди про розподіл продукції', де визначено особливості:

> розподілу виробленої продукції;

> права власності сторін на вироблену продукцію;

> використання державної частини виробленої продукції;

> розпорядження частиною виробленої продукції, що належить інвестору тощо.

10. До мети видобування пряме відношення має і такий критерій, як мотив видобування, за яким можна розрізнити:

а) право видобування корисних копалин суб'єктом, що має потребу отримання прибутку (особисті підприємницькі користувачі);

б) право видобування корисних копалин суб'єктом, що забезпечує власні потреби (особисті господарські користувачі);

в) право видобування корисних копалин суб'єктом, що забезпечує потреби суспільства (суспільні користувачі).

У першому випадку користувач надр є суб'єктом підприємницької діяльності, а тому свою діяльність має здійснювати відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000. Нормами останнього (ст. 9) передбачена обов'язковість отримання відповідних ліцензій в разі видобування уранових руд, видобутку дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння. Причому ці види господарської діяльності є такими, провадження яких пов'язано з використанням обмежених ресурсів, а отже, потребують проведення відкритих конкурсів на отримання ліцензій (ст. 12).

Особистими господарськими користувачами виступають землевласники й землекористувачі, які мають право згідно зі ст. 23 КпН видобувати певні корисні копалини для своїх господарських і побутових потреб.

Суб'єкти, що забезпечують потреби народного господарства, не завжди отримують прибутки, але, здійснюючи свою діяльність на умовах державної дотації (підтримки), вони забезпечують виконання державних замовлень на підставі держконтрактів (Закон України "Про поставки продукції для державних потреб" від 22.12.95, постанова КМ України "Про Порядок формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням" від 29 лютого 1996 року. № 266).

11. За критерієм економічний стан суб'єкта видобування можна розмежувати:

а) право видобування корисних копалин суб'єктом, що потребує державної підтримки (збиткові користувачі);

б) право видобування корисних копалин суб'єктом без державної підтримки (рентабельні користувачі).

Подібне розмежування зроблено на підставі п. 2 Порядку надання й визначення обсягів державної підтримки вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості продукції, а також будівництва та технічного переоснащення підприємств з видобутку кам'яного вугілля, лігніту (бурого вугілля) і торфу (затв. постановою КМ України від 21 серпня 2003 року. № 1311).

Згідно з останнім державна підтримка на часткове покриття витрат із собівартості продукції надається вугледобувним підприємствам (крім вугледобувних підприємств, які мають бути підготовлені до ліквідації) незалежно від їхньої форми власності, що відповідають таким умовам:

а) вугільну продукцію цих підприємств включено до балансу попиту та пропонування вітчизняного вугілля, що складається Мінпаливенерго;

б) вугледобувні підприємства зобов'язуються в разі одержання такої підтримки забезпечити підвищення ефективності видобутку вугілля, зокрема, зменшити собівартість та підвищити продуктивність праці;

в) обсяг товарної вугільної продукції в прогнозованих цінах реалізації не покриває витрат на виробництво.

12. До класифікаційних ознак суб'єктивного характеру можна віднести і такий критерій, як стан промислово- екологічної безпеки суб'єкта надрокористування, і виділити наступні його види:

а) право видобування корисних копалин суб'єктом, що веде вибухові роботи;

б) право видобування корисних копалин суб'єктом з особливо небезпечними умовами;

в) право видобування корисних копалин суб'єктом з потенційно небезпечним виробництвом.

ГЗ України (ст. 21) покладає обов'язок на підприємства, які проводять вибухові роботи, мати сховища та інші спеціальні місця для збереження вибухових матеріалів, засоби їх перевезення та охорони, документацію, а також персонал відповідно до вимог, передбачених законодавством України.

Тим же законодавчим актом виділено й два інші види суб'єктів видобування корисних копалин. Стаття 1 ГЗ України під особливо небезпечними умовами розуміє умови в шахтах і рудниках, пов'язані з дією важкопрог- нозованих виявів гірничогеологічних і газодинамічних факторів, які створюють небезпеку для життя і здоров'я їхніх працівників (виділення та вибухи газу й пилу, раптові викиди, гірничі удари і т. ін.), а ст. 42 встановлює додаткові вимоги до осіб, які перебувають в особливо небезпечних підземних умовах.

Відносно гірничих підприємств з потенційно небезпечним виробництвом, що розташовано на гірничому відводі або поблизу його, то згідно зі ст. 36 ГЗ України керівник цього підприємства в разі виникнення аварії чи надзвичайної ситуації зобов'язаний терміново розпочати ліквідацію її наслідків і повідомити про це власника підприємства, органи гірничого нагляду, органи охорони здоров'я, інші органи виконавчої влади, визначені законами України, органи місцевого самоврядування.

Размещено на Allbest.ru

...