Визнання шлюбу недійсним: теорія та практика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Визнання шлюбу недійсним: теорія та практика

А. Райчук

Наша країна переживає період кардинальних змін в таких сферах як економіка, суспільні відносини, культура, наука, право. Формування нового суспільства потребує суттєвих змін у всіх без винятку областях права, в тому числі в цивільному та сімейному праві. Кожна цивілізована країна повинна бути зацікавлена в створенні здорової сім'ї, тому що розвиток країни, її процвітання значною мірою залежать від цього. В зв'язку з цим сімейне законодавство повинно не лише регулювати сімейні відносини, стояти на захисті прав та інтересів сторін в шлюбі та після його розірвання, але й запобігати укладенню неповноцінних шлюбів, які потім чи розпадуться, чи будуть визнані недійсними.

Врегулювання на законодавчому рівні питань, пов'язаних з визнанням шлюбу недійсним, є актуальною проблемою сьогодення. Розробкою цих питань займаються як вчені, так і фахівці-практики: М.В. Антокольська [1], З.В. Ромовська [11], Н.І. Тарусина [16], О.В. Дзера [14], А.П. Сергєєв [3], В.І. Борисова [13], І.В. Жилінкова [13], Ю.С. Червоний [7], Є.А. Поссе [9], Т.А. Фадєєва [9] та інші.

Аналіз наукових робіт, присвячених теоретичним питанням визнання шлюбу недійсним, сімейного законодавства України та інших країн свідчить, що ці питання внаслідок їхньої складності, різноплановості, потребують додаткових досліджень, а законодавча база має ряд недоліків та упущень.

Мета цієї статті - провести дослідження окремих питань, пов'язаних з визнанням шлюбу недійсним, дати визначення "недійсного шлюбу", сформулювати окремі пропозиції по внесенню змін та доповнень до Сімейного кодексу України (СКУ) [15].

Як правило, під недійсним розуміється шлюб, укладений з порушенням умов (вимог) укладення шлюбу, встановлених законодавством [8; 18]. СКУ не містить поняття недійсності шлюбу, проте визначає, що підставами недійсності шлюбу є порушення вимог, встановлених статтями 22, 24-26 СКУ. Кодекс про шлюб та сім'ю України (КпШСУ) (стаття 45), Основи законодавства СРСР і союзних республік про шлюб і сім'ю (стаття 15), Сімейний кодекс Російської Федерації (СКРФ) (стаття 27) окремо підкреслюють (підкреслювали), що недійсним є також шлюб, укладений без наміру створити сім'ю (фіктивний шлюб). Аналогічне положення містить ч.2 статті 40 СКУ, відповідно до якої шлюб визнається недійсним у разі його фіктивності. На наш погляд, в українському законодавстві існує протиріччя: з однієї сторони, СКУ прямо не передбачає наявність наміру подружжя створити сім'ю та набути прав та обов'язків подружжя в якості обов'язкової умови укладення шлюбу та, відповідно, не відносить відсутність такого наміру до підстав недійсності шлюбу за статтею 38 СКУ, з іншої ж сторони, відсутність такого наміру визнається підставою визнання шлюбу недійсним відповідно до статті 40 СКУ. Для зняття цього протиріччя та з метою створення більш чіткої структури СКУ, вважаємо за необхідне ввести до СКУ додаткову умову вступу в шлюб - "наявність наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя", та, відповідно, внести до статті 38 СКУ посилання на порушення цієї умови в якості підстави визнання шлюбу недійсним. Таким чином (за умови внесення вищезазначених змін до СКУ) ми пропонуємо під недійсним шлюбом розуміти шлюб, укладений з порушенням встановлених законодавством вимог до укладення шлюбу.

Для аналізу недійсності шлюбу звернемося до недійсності правочину за Цивільним кодексом України (ЦКУ) [17] (стаття 215). Ч.1 статті 215 ЦКУ визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених законом. Відповідно до ч.2 цієї статті недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Автор проекту СКУ (З.В. Ромовська) використала в СКУ теорію поділу правочинів на абсолютно недійсні (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані) для врегулювання питань, пов'язаних з визнанням шлюбу недійсним.

Поділ недійсних шлюбів на нікчемні та оспорювані існує і в законодавстві розвинених країн. Так, законодавством Англії нікчемними визнаються шлюби, які з точки зору права ніколи не існували, в той час як оспорювані шлюби вважаються такими, що існували до того часу, поки не були визнані недійсними [21]. І хоча для визнання шлюбу нікчемним отримання судового рішення не вимагається, сторони нерідко звертаються до суду для підтвердження недійсності такого шлюбу.

Разом з тим слід зазначити, що деякі автори [2; 3] не погоджуються з поділом недійсних шлюбів на нікчемні та оспорювані. Вони займають позицію, що при визнанні шлюбу недійсним потрібно виходити з правил щодо оспорюваних правочинів. На наш погляд, в СКУ цілком слушно використано теорію поділу правочинів на нікчемні та оспорювані. Такій підхід сприяє більшій демократизації законодавства у сфері сімейних відносин, дає можливість спростити процедуру визнання шлюбу недійсним у випадках наявності серйозних порушень вимог до укладення шлюбу, а саме: порушення моногамності шлюбу, порушення законодавчих вимог щодо шлюбу між родичами прямої лінії споріднення, між рідними братом та сестрою, шлюбу з недієздатною особою (Стаття 39 СКУ). У перелічених випадках визнання шлюбу недійсним (а точніше застосування наслідків недійсності шлюбу) відбувається не в судовому, а в спрощеному адміністративному порядку через органи реєстрації актів цивільного стану.

Більш того, З.В. Ромовська [11] пропонує подальший поділ оспорюваних правочинів на ті, які визнаються судом недійсними (шлюб, укладений без вільної згоди та фіктивний шлюб) та ті, які можуть бути визнані судом недійсними (шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною; двоюрідними братом та сестрою, тіткою, дядьком та племінником, племінницею; шлюб з особою, яка приховала тяжку хворобу; шлюб з порушенням вимог відносно шлюбного віку). Ми також підтримуємо такий поділ.

Разом з тим СКУ потребує коригування деяких статей, внесення змін та доповнень. Так, стаття 38 СКУ визначає, що саме порушення вимог статей 22, 24-26 СКУ є підставою для визнання шлюбу недійсним. Слід зазначити, що ч.5 статті 30 СКУ містить додаткову підставу визнання шлюбу недійсним - приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подружжя, їхніх нащадків. З метою приведення у відповідність однієї до одної статей 30 та 38 СКУ пропонуємо викласти статтю 38 СКУ в наступній редакції: "Підставою недійсності шлюбу є порушення вимог, встановлених статтями 22, 24-26, 30 цього Кодексу".

Відповідно до статті 40 СКУ шлюб визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка. Згода особи не вважається вільною тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, передувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства.

Досить складним є вирішення питання про недійсність шлюбу внаслідок його укладення під впливом фізичного або психічного насильства. Ми погоджуємося з висловлюваною в літературі думкою про те, що при визначенні ступеню впливу примусу на прийняття рішення про укладення шлюбу належить застосовувати суб'єктивний критерій [13]. Характерним прикладом може бути еволюція права Англії [23]. Раніше суди виносили рішення про визнання шлюбу недійсним за відсутності згоди внаслідок примусу лише у тому випадку, коли суди приходили до висновку, що на момент укладення шлюбу існувала загроза життю або свободі особи. Проте на практиці нерідко виникають ситуації, коли одні ї ті самі дії мають різний вплив на різних осіб - те, що одна особа сприймає як реальну загрозу, може не мати ніякого впливу на іншу особу (найбільш яскраво це проявляється при порівнянні осіб різного віку, віросповідання тощо). Такий погляд знайшов втілення у справі Хірані проти Хірані (1982 р.) [19; 21; 23], у якій суд дійшов висновку про те, що наявність насильства слід визначати по відношенню до кожної конкретної особи (чи насильство, яке мало вплив на особу, призвело до зруйнування добровільності згоди та намірів такої особи). Так, шлюб укладений індійською дівчиною з хлопцем мусульманином, вчинений під впливом погрози батьків відлучити її від сім'ї, слід визнати недійсним не дивлячись на те, що така погроза навряд чи буде розцінена багатьма як загроза свободі. Зазначений тест знаходить широке застосування в сучасній практиці англійських судів [20], та, на нашу думку, може використовуватися і українськими судами.

Ще складніше встановити наявність насильства, якщо воно походить не з боку іншого з подружжя або членів сім'ї, але, наприклад, з боку держави. Так, питання про те, чи слід визнавати недійсним шлюб, укладений для того, щоб уникнути загрозі життя та свободі з боку тоталітарної держави, навряд чи має однозначну відповідь.

О.В. Дзера та О. Отраднова [4] дотримуються погляду про те, що для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом насильства, не є обов'язковим, щоб контрагент сам здійснював насильство. Необхідно лише, щоб він знав про факт насильства, та використав це на свою користь для примушення особи до вчинення правочину. Наприклад, одна особа знала про те, що щодо іншої особи мало місце насильство, та повідомила останню про те, що насильство було вчинено нею (хоча насправді це не так), під впливом чого особа, щодо якої мало місце насильство, уклала угоду з особою, яка знала про факт вчинення насильства. Ми повністю поділяємо погляд О.В. Дзери та О. Отрадно- вої, та вважаємо, що його слід застосовувати і для визнання недійсності шлюбів.

Дискусійним, на наш погляд, є також визнання шлюбу недійсним у випадку його укладення особою, яка перебувала у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння (стаття 40 СКУ). Ми погоджуємося з тим, що у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння особа нерідко не може усвідомлювати характеру та значення своїх дій і (або) не може керувати ними. Разом з тим ми вважаємо, що така загальна норма повинна мати виключення: якщо такий стан виник в результаті добровільних дій самої особи, у визнанні шлюбу недійсним слід відмовити. Подібний підхід був застосований англійськими судами у справі Са- ліван проти Салівана (1812 р.) [21].

На наш погляд, до статті 41 СКУ, яка визначає випадки, коли шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду, слід також включити оману (помилку) або обман. Наукові працівники та фахівці-практики майже одностайно визнають наявність омани та обману в якості підстави визнання шлюбу недійсним [1; 6; 10;]. При цьому під оманою, як правило, розуміється неправильне суб'єктивне сприйняття чого-небудь. Обман відрізняється від омани тим, що є активною дією особи, яка спрямована на іншу особу [1; 13]. Проблемним є питання визначення чи є омана (помилка) або обман є достатніми для того, щоб визнати шлюб недійсним. В судовій практиці утвердився такий підхід: якщо омана стосується особи другого з подружжя, тобто шлюб зареєстрований з іншою особою, ніж передбачалось, шлюб вважається недійсним, якщо ж омана стосується вад особи - шлюб є дійсним [1; 13]. Але разом з тим М.В. Антокольська [1] пропонує визнавати суттєвою також оману відносно моральних характеристик одного з подружжя. Наприклад, шлюб з проституткою чи з особою, засудженою за злочин слід вважати недійсним. Право Англії [19; 21; 23] в якості підстави для визнання шлюбу недійсним визнає лише обман або помилку одного з подружжя відносно особи іншого з подружжя або обман або помилку відносно самої церемонії укладення шлюбу (наприклад, особа не розуміє, що дії, які відбуваються, є укладенням шлюбу), в той час як помилка щодо правових наслідків шлюбу не визнається достатньою підставою для визнання шлюбу недійсним. Проаналізувавши законодавство різних країн та пропозиції щодо його вдосконалення, ми прийшли до висновку, що для того, щоб дати відповідь на питання чи є помилка або обман достатніми для визнання шлюбу недійсним, необхідно сконцентрувати увагу не на виді помилки, а на тому, наскільки суттєво помилка вплинула на згоду конкретної особи укласти шлюб. Наприклад, якщо для жінки, яка укладає шлюб, релігійна приналежність чоловіка має вирішальне значення, то обман (оману) щодо такої приналежності слід визнавати достатньою підставою для визнання шлюбу недійсним.

Відповідно до ч.3 статті 26 СКУ у шлюбі між собою не можуть перебувати двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця. Тобто виписана імперативна норма. Проте пункт 2 ч.1 статті 41 СКУ відносить шлюби між вказаними особами до оспорюваних, тобто шлюб між такими особами може бути визнаний дійсним. На нашу думку, норма статті 41 СКУ є демократичною та доцільною, тому з метою зняття протиріччя між положеннями статті 41 СКУ та 26 СКУ необхідно у частині 3 статті 26 СКУ передбачити можливість укладення шлюбу між двоюрідними братом та сестрою, рідними тіткою, дядьком та племінником, племінницею за наявності відповідного рішення суду.

Ч.5 статті 26 СКУ містить норму відповідно до якої у шлюбі між собою не можуть бути усиновлювач та усиновлена ним дитина. Шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною може бути зареєстровано лише у разі скасування усиновлення. Аналогічний підхід міститься в законодавстві Росії. На наш погляд, наведена норма не є досконалою. Ми вважаємо, що укладення шлюбу між усиновлювачем та усиновленою дитиною можливе не лише за умови скасування усиновлення, але й за умови наданням судом дозволу на укладення шлюбу (по аналогії з ч.4 статті 26 СКУ). При цьому ми виходимо з того, що шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною повинен бути можливим лише за виняткових обставин, а тому і підхід до його вирішення повинен бути надзвичайно виваженим. В Англії взагалі заборонені такі шлюби, оскільки надання законодавством можливості в майбутньому укласти шлюб з усиновлювачем (а, отже, схвалення майбутніх статевих відносин між усиновлювачем та усиновленою дитиною) матиме негативний вплив на виховання усиновленої дитини.

Для прийняття рішення щодо можливості укладення шлюбу між усиновлювачем та дитиною, суд повинен глибоко та всебічно дослідити різні сторони стосунків між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною, різні мотиви, цілі, обставини, виникнення яких призвело до звернення до суду. В сім'ї усиновлювача може виникнути така ситуація, за якої з моральної та етичної точок зору дитина не зможе звільнитися від залежності від усиновлювача, який, користуючись цим, буде підштовхувати дитину до шлюбу. Дитина не зможе в цьому випадку захистити свої інтереси. Для вирішення питання надання права на шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною звернення до суду повинно містити одночасне прохання скасувати усиновлення та надати право на шлюб. При цьому буде виникати необхідність в судовому порядку доводити право на шлюб. Це може бути тим бар'єром, що зупинить недобросовісну сторону (усиновлювача) і не дозволить зламати життя дитини. Виходячи з вищенаведеного, ми пропонуємо виписати ч.5 статті 26 СКУ наступним чином: "У шлюбі між собою не можуть бути усиновлювач та усиновлена ним дитини. Шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною може мати місце лише у разі одночасного прийняття в судовому порядку рішення про скасування усиновлення та надання права та шлюб".

Ми також вважаємо за доцільне ввести до СКУ заборону на укладення шлюбу між дитиною та нерідною матір'ю (мачухою) або батьком (вітчимом) у випадку, коли вони проживають або раніше проживали в одній сім'ї. Аналогічна норма міститься в законодавстві Англії [21; 23]. Мета введення такої норми - не допустити розпаду існуючих шлюбів через виникнення близьких відносин між дитиною та нерідним батьком (матір'ю), а також не допустити негативного впливу на дитину з боку нерідних батьків.

В СКУ використаний підхід, за яким визнання шлюбу недійсним має зворотню силу. В цьому випадку має місце двостороння реституція при збереженні правових пільг для добросовісного подружжя. Недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та обов'язків батьків та дитини, які народилася в цьому шлюбу (стаття 47 СКУ). Спростування презумпції правозгідності шлюбу не спростовує презумпцію батьківства щодо дитини, зачатої і (або) народженої в цьому шлюбі [11]. Таким же чином вирішується це питання і в Сімейному кодексі Російської Федерації (СКРФ). Разом з тим правові наслідки визнання шлюбу недійсним виписані в законодавстві деяких країн інакше. Так в Англії до 1971 року недійсний шлюб не мав ніяких правових наслідків, а з 1971 року оспорюваний шлюб визнається дійсним до того часу, поки не приймається рішення про його недійсність [23]. Аналогічно вирішується це питання в новому Сімейному кодексі Республіки Болгарія [12]. Недійсність шлюбу визнається одним із способів його розірвання (стаття 94 Сімейного кодексу Республіки Болгарія), наслідки недійсності шлюбу прирівнюються до наслідків розірвання шлюбу (стаття 98 зазначеного кодексу). Ці два підходи мають право на існування, але, на нашу думку, підхід СКУ є правильним перш за все через те, що він відповідає підходу Цивільного кодексу України до недійсності правочинів та усталеній практиці.

Особливістю недійсного шлюбу є ще й те, що по відношенню до нього може бути застосований принцип оздоровлення (різні автори використовують для позначення цього різні терміни: "санація" [1; 9], "конвалідація"

Ми вважаємо, що в юридичній літературі та законодавстві краще вживати терміни, які є більш поширеними і найбільш повно відповідають значенню слів в їх загально прийнятному значенні. На нашу думку, термін "санація" має більшу відповідність цим критеріям. Практично всі вчені та юристи-практики поділяють думку про те, що, якщо на момент судового розгляду справи відпали обставини, які заперечували укладення шлюбу, шлюб може бути визнано дійсним, але лише з моменту припинення дії цих обставин. При цьому при розгляді таких справ, на наш погляд, судді повинні керуватися тим, що суду лише надається таке право і що це не є обов'язком суду. Інтереси добросовісного подружжя вимагають дуже виваженого підходу. Характерним прикладом санації недійсного шлюбу є норма викладена в ч. 5 статті 39 СКУ: "Якщо шлюб зареєстрований з особою, яка вже перебуває у шлюбі, то в разі припинення шлюбу до анулювання актового запису щодо повторного шлюбу, повторний шлюб стає дійсним з моменту припинення попереднього шлюбу". Такий підхід науковців та фахівців- практиків щодо санації недійсного шлюбу з нашої точки зору є демократичним та прогресивним.

Вищерозглянуте дозволяє нам стверджувати, що за останні роки спеціалісти-науковці, а також юристи-практики, як працюють над питаннями недійсності шлюбу, досягли вагомих здобутків, але ця область є настільки складною та різноманітною, що потребує подальшого удосконалення. Проведений нами аналіз дозволив нам, спираючись на праці відомих фахівців, запропонувати нові підходи до врегулювання деяких питань, пов'язаних з визнанням шлюбу недійсним.

Нами було запропоноване універсальне визначення недійсного шлюбу, додатково обґрунтовано доцільність впровадження З.В. Ромовською в СКУ поділу правочинів на абсолютно недійсні (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), дані конкретні пропозиції щодо внесення змін та доповнень до окремих статей сКу. Зокрема, нами запропоновано доповнення статті 38 СКУ підставою недійсності шлюбу, яка міститься у ч.5 статті 30 СКУ (приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подружжя, їхніх нащадків), доповнення статті 41 СКУ положенням про те, що шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду за наявності омани або обману, нова редакція ч.3 статті 26 СКУ, зміна ч.5 статті 26 СКУ.

Проведено детальний аналіз питань укладення шлюбу під впливом насильства та визнання такого шлюбу недійсним, у тому числі проведено порівняльний аналіз відповідних норм законодавства Англії та дані рекомендації щодо вирішення судами справ про визнання недійсними таких шлюбів. законодавчий сімейний шлюб насильство

Нами також проаналізовані питання укладення шлюбу між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною та обґрунтована пропозиція щодо надання можливості укладення шлюбу між такими особами лише за умови одночасного скасування судом усиновлення та надання права на шлюб. Окрім цього, запропоновано ввести до СКУ заборону на укладення шлюбу між дитиною та нерідною матір'ю (мачухою) або батьком (вітчимом) у випадку, коли вони проживають або раніше проживали в одній сім'ї. Було запропоновано ряд інших рекомендації та пропозицій, щодо удосконалення СКУ та процесу розгляду судами спорів про визнання шлюбу недійсним. Висловлюємо надію на те, що проведені нами дослідження, висловлені рекомендації та пропозиції будуть використані в теорії та практиці для вирішення питань регулювання сімейних відносин.

Литература

1. Антокольская М. В. Семейное право. - М., 1999. 2. Бикова О. Ю. Укладення та розірвання шлюбу за законодавством України: - Дис.... канд. юрид. наук. - О., 2005. 3. Гражданское право: Учебник. Ч.3 / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого - М., 1998. 4. Дзера О. В., Отрадно- ва О. Недійсність правочину (угоди) за новим Цивільним кодексом України // Юридична Україна. - 2003. - №10. 5. Кодекс про шлюб та сім'ю УРСР / ВВР УРСР - 1969. 6. Науково-практичний коментар до Сімейного кодексу України / За ред. Є. О. Харитонова - Х., 2006.

2. Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України / За ред. Ю. С. Червоного - К., 2003. 8. Матвеев Г. К. Советское семейное право: Учебник - М., 1985. 9. Поссэ Е. А., Фадеева Т. А. Проблемы семейного права. - Л., 1976. 10. Пчелинцева Л. М. Семейное право России: Учебник для вузов. - М., 1999. 11. Ромовська З. В. Сімейний кодекс України. Науково-практичний коментар. - К., 2003. 12. Семейный кодекс на РБ. -

3. С., 1993. 13. Сімейне право Україна: Підручник / За ред. В. І. Борисової,

4. І.В. Жилінкової - К., 2004. 14. Сімейне право України: Підручник / За ред. О. В. Дзери - К., 1997. 15. Сімейний кодекс України: Закон України від 10.01.2001 // Офіційний вісник України - 2002 - №7. 16. Тарусина Н. И. Вопросы теории семейного права и гражданского процесса. - М., 2001.

5. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.03.2003 р. // Офіційний вісник України - 2003 - №11. 18. Шахматов В. П. Законодательство о браке и семье - Т., 1981. 19. Джерела іноземною мовою. 20. Cretney S.M., Masson J. M. Principles of Family Law (Fifth Edition) - L., 1990. 21. Home Office. A choice by right: the report of the working group on forced marriage.

6. HMSO, 2002. 22. Jonathan Herring. Family Law (Second Edition) - L., 2004. 23. P v R. Forced marriage: Annulment: procedure - 2003.

7. Rebecca Probert. Cretney's Family Law (Sixth Edition) - L., 2006

Размещено на Allbest.ru