Визначення земельного сервітуту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Визначення земельного сервітуту

Однією з новел чинного Земельного кодексу України (надалі - ЗК України)¹ є запровадження земельного сервітуту. Належна правова регламентація останнього в рамках земельного законодавства неможлива без попереднього теоретичного аналізу цієї категорії правовою наукою, з'ясування правової природи, розкриття змісту поняття земельного сервітуту тощо.

Спроби з'ясувати місце земельного сервітуту в системі інших правових категорій, указати на його правову природу мали місце, зокрема, у роботах Я.В. Абрамова, В.К. Гуревського, В.Є. Збирита, П.Ф. Кулинича, О.О. Михайленко, М.В. Шульги. Проте здебільшого увага зосереджувалася на інших питаннях, або не досліджувалися теоретичні передумови для визначення правової природи земельного сервітуту².

Для з'ясування правової природи земельного сервітуту автор вважає за необхідне проаналізувати етимологію поняття, його сутність. Тільки, маючи узагальнене розуміння мети та призначення земельного сервітуту, можна визначити його місце в правовій системі України, а отже, галузеву належність. На основі існуючих підходів до розуміння земельного сервітуту з урахуванням висновків щодо його правової природи та призначення в сучасній правовій системі України вважаємо за необхідне дати узагальнене визначення земельного сервітуту.

Етимологічно термін "сервітут' походить від лат. servitus, servitutis - повинність, обов'язок, зобов'язання³.

У правовій науці існують різні підходи до визначення сервітуту взагалі та земельного сервітуту зокрема. Так, наука римського права визначала реальний сервітут⁴ як функціонально визначене безстрокове обтяження одного маєтку, господарства на користь іншого⁵. Власне земельний (або предіальний) сервітут визначався як право землеволодільця користуватися чужою земельною ділянкою в тому чи іншому відношенні⁶.

У дореволюційному праві (до 1917 р.) земельний сервітут розглядався як повинність, що лежить на одному маєтку для користі та потреб іншого, який належить іншому власнику⁷.

Видатний дослідник сервітутного права І. Горонович визначав реальний сервітут як право користування плодами речі, право споживання її, коли вона не знаходиться у власності вповноваженої на це особи, встановлене в інтересі конкретного нерухомого майна .

З появою та розвитком науки земельного права категорія земельного сервітуту знайшла відображення і у відповідних дослідженнях її представників. Так, Ю.Г. Жариков визначає земельний сервітут як право обмеженого користування однією чи декількома сусідніми земельними ділянками⁹. На думку О.А. Самончик, сервітут можна визначити як речове право користування чужою річчю в якомусь відношенні¹. В.К. Гуревський доходить висновку про те, що земельний сервітут - це такий сервітут, який може бути встановлений на вимогу власника чи користувача земельної ділянки для її обслуговування шляхом використання корисних властивостей сусідньої земельної ділянки за домовленістю між власниками цих ділянок¹¹.

Визначення земельного сервітуту, викладене в Класифікаторі земель України за цільовим призначенням, яке також містилося в одній з редакцій проекту ЗК України 2001 р., дефініціює земельний сервітут як право обмеженого користування чужими земельними ділянками, яке встановлюється для однієї або декількох осіб (приватний земельний сервітут) чи для необмеженого кола осіб (публічний земельний сервітут)¹².

Вищевикладені визначення різняться в деяких ознаках земельного сервітуту, що зумовлено підходами, які застосовуються для їх виведення. При цьому представники науки цивільного права відносять земельний сервітут до сфери регулювання цивільного права, тоді як представники науки земельного права - до сфери регулювання земельного права¹³. Очевидно, що оскільки одним із критеріїв вичленування галузей права є спеціальний предмет правового регулювання, то і земельний сервітут апріорі не може одночасно регулюватись обома галузями права, а отже, аналізуватись обома галузевими науками.

Деякі науковці допускають можливість регулювання земельного сервітуту одночасно як земельним, так і цивільним правом ⁴ На нашу думку земельний сервітут не є "пограничним" інститутом, а тому не може регулюватись обома галузями права одночасно. Вважаємо, що до земельних сервітутних відносин норми цивільного права можуть застосовуватися тільки у випадках, по-перше, визначення основних категорій цивільного права, як-то: "правочин", "перехід права", "власник", "володілець" та деяких інших, які застосовуються при регулюванні земельних сервітутних відносин, та, по-друге, у випадку аналізу суміжних із земельними сервітутними правовідносин, що мають цивільно- правовий характер.

Спробуємо визначити правову природу земельного сервітуту на основі існуючих підходів до розмежування предметів правового регулювання розглядуваних галузей права та користуючись узагальненим розумінням сутності земельного сервітуту.

Необхідність регулювання земельних сервітутних відносин саме земельним правом підтверджується перш за все пріоритетами, встановленими Конституцією України, в якій закріплено наступні положення: "власність зобов'язує і не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству" та "земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави" (ст. 13, 14 Конституції України). Викладені положення вказують на екологічну цінність землі для всього українського народу.

На думку академіка В.І. Андрейцева, з якою не можна не погодитись, на специфіку землі як природного об'єкта вказують наступні особливості, які беззаперечно доводять, що відносини з приводу її використання, відтворення та охорони потребують специфічного правового регулювання в рамках земельного права. Так, земля є, зокрема, головною матеріальною базою навколишнього природного середовища, територіально розгалуженим простором, що визначається особливістю природної структури (рельєфу); частиною довкілля з наявним різноманітним ґрунтовим покривом, що формує природні та антропогенні ландшафти; базою для формування, розвитку і поширення рослинності, водних об'єктів, корисних копалин, інших природних компонентів; основним засобом виробництва в деяких галузях господарювання; операційною основою для систем розселення, розміщення галузей народного господарства тощо. Вона виконує роль місця, джерела, засобу й умови існування живих організмів, життєдіяльності людини, забезпечення її духовних та матеріальних потреб¹⁷.

Регламентація земельних сервітутних відносин, пов'язаних із землею як диференційованим об'єктом правового регулювання, у силу викладених особливостей може здійснюватися тільки в рамках специфічної галузі права - земельного права.

Якщо розглядати землю тільки як вид майна, нерухомості та нівелювати її природне походження, то, погоджуючись з думкою проф. В.В. Петрова та інших дослідників, вважаємо, що внаслідок недооцінки або ігнорування її поліфункціонального характеру неминуча екологічна криза і навіть деградація навколишнього природного середовища¹⁸. Земельне право на відміну від цивільного виходить з наявності обов'язку раціонально використовувати землю відповідно до цільового призначення земельної ділянки, з державного контролю за раціональним використанням та охороною земель, необхідності державного контролю за укладанням правочинів з приводу земельних ділянок, необхідності просторово-територіального планування земель.

Усі перелічені особливості так чи інакше знаходять свій вияв при встановленні земельних сервітутів та реалізації земельних сервітутних прав.

Як зазначає проф. Н.Н. Осокін, у тріаді (об'єкт, суб'єкти, зміст) земельних правовідносин на сучасному етапі розвитку правової науки головний акцент зміщується зі змісту на об'єкт¹⁹, що знову ж таки зумовлює необхідність регламентації земельних сервітутів земельним правом.

Право земельного сервітуту на рівні суб'єктивної юридичної конструкції є правом на земельну ділянку, котре опосередковано специфічними вимогами щодо охорони земель, цільового та ефективного використання останніх тощо. На нашу думку, необхідність дотримання таких вимог випливає зі змісту земельного сервітутного права - фактичного впливу на субстанцію земельної ділянки.

Історично категорія земельного сервітуту тривалий час аналізувалася виключно в цивільному праві. Це було зумовлено, на нашу думку, деякою мірою поверховим аналізом сутності та необхідного правового режиму здійснення земельного сервітуту, а також відсутністю земельного права як спеціальної правової галузі на початковому етапі розвитку цивільного права. У таких умовах дослідження земельного сервітуту могло і мало проводитися відповідно до реалій розвитку тогочасної науки. І в цьому немає нічого суперечливого, адже такі правові уявлення ми сьогодні розглядаємо в історичному контексті.

Сучасна динаміка розвитку земельного права дозволяє врахувати специфіку землі як природного об'єкта, який потребує особливої уваги та охорони, дотримання специфічного правового режиму при здійсненні земельних сервітутних прав. Неспроможність цивільно- правових підходів врахувати зазначені особливості зобов'язує нас до переосмислення постулатів, усталених у силу звички, а не міцності доктринального підґрунтя.

Цивільне право як фундаментальна галузь приватного права визначає основні принципи, категорії та інститути, які, безумовно, використовуються та конкретизуються у відповідних нормах земельного права, враховуючи специфіку об'єкта правового регулювання.

Зауважимо, що віднесення земельного сервітуту до сфери регулювання земельного права не впливає на місце в системі права родового поняття сервітуту та інших його різновидів. Так, наприклад, особистий сервітут має підпорядковуватися цивільно-правовому регулюванню, а міжнародний - регулюванню в рамках міжнародного публічного права. Регламентація окремих різновидів сервітутів різними галузями права є нормальним явищем, адже це зумовлено їхньою відмінною правовою природою.

Отже, на нашу думку, правова регламентація земельного сервітуту як і опосередковуваного ним права має бути віднесена до сфери земельного права, так само як аналіз та розробка теоретичних аспектів - до науки земельного права.

У правовій літературі категорія земельного сервітуту розглядається в декількох значеннях:

по-перше, як право на чужу земельну ділянку. Прихильники різноманітних варіацій такого розуміння становлять найчисленнішу групу²⁰;

по-друге, земельний сервітут розглядається як правовідносини, зміст яких конкретизується в правах та обов'язках сторін, виявляючи сутність земельного сервітуту²¹;

по-третє, під земельним сервітутом розуміють функціонально визначене обтяження однієї земельної ділянки на користь іншої²².

Для того щоб з'ясувати, який з наведених поглядів є найбільш прийнятним, необхідно з'ясувати зміст та розмежувати поняття "земельний сервітут', "право земельного сервітуту", "обтяження".

Перш за все вважаємо за доцільне співвіднести зміст понять "земельний сервітут" та "право земельного сервітуту".

Деякі вчені не розрізняють наведені поняття, у зв'язку з чим нівелюється різниця між останніми, змішуються їхні ознаки, що унеможливлює правильне розуміння сутності земельного сервітуту та права земельного сервітуту²³.

Убачається, що недоцільно змішувати поняття "земельний сервітут' із "правом земельного сервітуту", так само, як, наприклад, поняття "власність" і "право власності". Установлення земельного сервітуту обтяжує земельну ділянку, на яку він установлюється, додатковим правом - правом на чужу земельну ділянку. Таке право і є, на нашу думку, власне правом земельного сервітуту.

Під правом земельного сервітуту необхідно розуміти суб'єктивне право особи, уповноваженої на вчинення певних дій відносно обтяженої сервітутом земельної ділянки. Земельним сервітутом є територіально та функціонально визначене обтяження однієї земельної ділянки правом обмеженого часткового використання її благ чи вигод володільцем іншої земельної ділянки, яка позбавлена таких благ та вигод, задля ефективного та раціонального використання останньої. Таке тлумачення дозволяє не змішувати ознаки, притаманні земельному сервітутові як правовій категорії, та ознаки, які характеризують суб'єктивне право, що виникає в уповноваженої особи завдяки встановленню земельного сервітуту.

Земельний сервітут розглядається і як правовідносини, в яких реалізується право земельного сервітуту.

Правовідносини - це правовий зв'язок, що визначає правила та принципи взаємодії пов'язаних ним суб'єктів у рамках певної юридичної конструкції, у даному випадку конструкції земельного сервітуту. Безпосереднім обєктом таких правовідносин є територіально визначена, юридично індивідуалізована земельна ділянка. Очевидно, що власне земельний сервітут та правовідносини, які ним опосередковуються, і в якому земельний сервітут функціонує як явище правової дійсності, - суть різні речі.

На нашу думку, немає підстав для однозначного розгляду земельного сервітуту як правовідносин, адже правовідносини - це форма реалізації потенційних, закладених у нормах права юридичних можливостей. Хоч, безумовно, зазначений аспект має важливе значення для аналізу категорії земельного сервітуту.

Отже, з одного боку, земельний сервітут є правовою категорією, яка характеризується відповідними ознаками та опосередковує певне явище правової дійсності. З іншого - можна говорити про реалізацію земельного сервітуту в правовідносинах та відповідно про характер і особливості земельних сервітутних правовідносин.

Відповідно до третьої позиції земельний сервітут є обтяженням земельної ділянки, існування якого породжує певні права та обов'язки для землевласників та землекористувачів.

Унаслідок встановлення земельного сервітуту земельна ділянка обтяжується правом обмеженого користування. При цьому можливість здійснення права власності, постійного користування, оренди на ділянці, що обтяжується земельним сервітутом, лімітується певними межами, зменшується порівняно зі станом, коли земельний сервітут відсутній. Крім того, як уже зазначалося, сам термін "сервітут" означає повинність, обов'язок, що вказує на обтяження земельної ділянки.

Як бачимо, теза про те, що земельний сервітут є обтяженням, відбиває одну з основних сутнісних ознак земельного сервітуту, тому вона має бути відображена в його дефініції.

Проаналізувавши існуючі визначення земельного сервітуту та спираючись на розуміння його призначення, мети встановлення, можна виділити основні ознаки, притаманні земельному сервітутові.

Земельний сервітут є передбаченим чинним законодавством обтяженням, встановлюваним на земельну ділянку. Обтяження полягає, по-перше, у фізичному здійсненні певних дій на цій земельній ділянці сервітуа- рієм. Це в більшості випадків ускладнює, або унеможливлює здійснення повноважень власника чи користувача на території поширення земельного сервітуту. Подруге, встановлюється додаткове право на конкретну земельну ділянку. Відбувається певна взаємодія між земельним сервітутом та правами власності, користування, яка зумовлює необхідність встановлення пріоритетів та застережень, необхідних для їх несуперечливої реалізації. По-третє, земельний сервітут є обмеженням інших прав на земельну ділянку.

Сервітутне користування чужою земельною ділянкою є частковим відносно прав власності, постійного користування, оренди, по-перше, за територіальним поширенням, адже має здійснюватись у чітко встановлених на місцевості межах, які хоч і обмежують здійснення основних прав на земельну ділянку, проте не позбавляють їх. По-друге, сервітутне користування є частковим відносно вказаних прав на земельну ділянку за дозволеними способами використання земельної ділянки. На відміну від перерахованих прав земельний сервітут може передбачати тільки чітко обумовлені способи впливу на субстанцію земельної ділянки, перелік яких залежить від мети конкретного встановлюваного сервітуту.

Земельний сервітут є поліфункціональною категорією. Його встановлення в кожному випадку може мати на меті різні цілі: необхідність проходу, проїзду, проведення води, різноманітних комунікацій тощо. Відповідно до характеру таких цілей земельний сервітут диференціюється на окремі різновиди, які, не зважаючи на свою зовнішню відмінність, споріднені спільною метою - найефективнішим використанням однієї земельної ділянки завдяки частковому користуванню іншою.

Оскільки земельний сервітут становить потенційну загрозу для повноцінної реалізації інших земельних прав та для можливості використання земельної ділянки відповідно до її цільового призначення, то це зумовило встановлення певних вимог до земельного сервітуту. Такі вимоги знайшли свій вияв у постулаті - земельний сервітут має якнайменше обмежувати інші права та обтяжувати земельну ділянку, на яку встановлюється.

Усвідомлення чіткого, конкретного обсягу обтяження, що зумовлюється сервітутом, є запорукою стабільності земельних відносин, що виникають у зв'язку з використанням земельної ділянки, та гарантією відсутності небажаних конфліктів. Баланс інтересів землевласників та землекористувачів щодо користування земельними ділянками, які їм належать, є критерієм можливості та доцільності використання чужої земельної ділянки іншою особою. З одного боку, земельний сервітут має пріоритет перед реалізацією прав на земельну ділянку її володільцем, що не дозволяє такій особі чинити перешкоди до його здійснення. З іншого боку, встановлення земельного сервітуту не повинно позбавляти власника земельної ділянки права володіти, користуватися, розпоряджатися нею.

Земельна ділянка має задовольняти інтереси свого власника. Проте, залишаючись частиною інтегрованого об'єкта - землі, вона повинна задовольняти також інтереси суспільства та володільців сусідніх земельних ділянок як територія, що має певні блага (водні ресурси, комунікації). Фактично штучне виокремлення земельної ділянки з цілого земельного масиву, а також локалізованість конкретної земельної ділянки за місцем розміщення²⁵ не дозволяє повною мірою виявити природний потенціал та можливості окремої земельної ділянки, розглядаючи її відірвано від усього земельного масиву, в якому вона розміщена. Земельний сервітут є засобом, що усуває штучні незручності поділу земель на відокремлені ділянки, надаючи можливість володільцю однієї скористатися перевагами іншої. Отже, потреба в земельному сервітуті має здебільшого постійний характер.

Для забезпечення стабільності земельних відносин законодавець визначив, що земельний сервітут не може бути відокремлений від земельної ділянки, до якої має відношення. Зміна власника земельної ділянки зумовлює збереження земельного сервітуту для даної ділянки, а не для особи. Тобто суб'єктом сервітутних правовідносин стає новий власник земельної ділянки замість колишнього власника, який перестає бути суб'єктом сервітутних правовідносин. Викладене правило невідчужуваності земельного сервітуту відрізняє його від суміжних категорій.

Земельний сервітут не може мати своєю метою використання чужої земельної ділянки для особистої вигоди, задоволення комерційних інтересів сервітутово- лодільця, які не пов'язані із земельною ділянкою, що йому належить. Адже такі дії суперечать призначенню земельного сервітуту - ефективному господарюванню на одній земельній ділянці за рахунок часткового використання благ чи вигод іншої.

Виходячи з правової природи земельного сервітуту та враховуючи його особливості і суттєві ознаки, вважаємо за необхідне дати узагальнене визначення цієї категорії.

Земельний сервітут - це територіально та функціонально визначене обтяження однієї земельної ділянки правом обмеженого часткового використання її благ чи вигод володільцем іншої земельної ділянки, яка позбавлена таких благ та вигод, задля ефективного та раціонального використання останньої.

Концептуальні положення щодо правової природи земельного сервітуту та його визначення безумовно мають стати базою для подальших наукових досліджень, спрямованих на з'ясування особливостей реалізації права земельного сервітуту, співвідношення його з правами власності й користування та розробку і закріплення відповідних положень у нормах чинного земельного законодавства України.¹

земельний сервітут правовий

Джерела

1. Урядовий кур'єр. - 2001. - 15 листоп.

2. Абрамов В.Я. Сервітут у новому Цивільному кодексі та його аналіз з точки зору римського приватного права // Наукові записки. - К., 2002. - Т. 20. Спец. випуск : У 2 ч. - Ч. 2. - С.326;

3. Збырыт В.Е. Историко-правовые аспекты становления и развития земельных сервитутов // Проблеми законності: Респ. міжві- дом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Х., 2000. - Вип. 41. - С. 37;

4. Гуревський В.К. Поняття та види земельних сервітутів // Земельне право України / За ред. О.О. Погрібного, І.І. Каракаша. - К., 2003. - С.112-117

5. Кулинич П. Что такое земельный сервитут? // Юрид. практика. - 2003. - № 24. - С.11

6. Шульга М.В. Правовий режим земель сільськогосподарського призначення // Земельне право / За ред. В.І. Семчика, П.Ф. Кулинича. - К., 2001. - С.322-323

7. Михайленко О.О. Речово-правові обмеження права приватної власності за стародавнім римським та сучасним цивільним правом України. - Дис. ... канд. юрид. наук. - Х., С.143-168.

8. Словарь русского языка: В 4 т. / Под. ред. А.П.Евгеньевой. - М., 1988. - Т. 4 - С.79.

9. Вважаємо, що реальні сервітути можна поділити на земельні, предметом яких є земельна ділянка, та інші реальні сервітути, які встановлюються відносно іншого нерухомого майна (наприклад, будівель і споруд).

10. Дождев Д.В. Римское частное право / Под ред. В.С. Нерсесянца. - М., 1997. - С.404.

11. Копылов В.А. Вещные права на землю в римском, русском дореволюционном и современном российском гражданском праве. - М., 2000. - С.19.

12. Абрамовичъ К. О крестьянскихъ сервитутахъ въ губержяхъ Запад- ныхъ, Прибалтмскихъ и Царства Польскаго. - СПб, 1895. - С.3. ⁸ Горо- нович И. Изследованіе о сервитутахъ. Докладъ читанный въ Юевскомъ юридическомъ обществ 13-го ноября 1882 года. - Александрия, 1904.С.34.

13. Жариков Ю.Г. Правовое регулирование земельных отношений. // Право и экономика. - 1997. - № 15-16. - С.92.

14. Самончик О.А. Ограничение права землепользования сельскохозяйственных предприятий. М., 1989. - С.6.

15. Гуревський В.К. Зазнач. праця. - С.113. ¹ Третяк А.М. Класифікатор земель України за цільовим призначенням. - К., С.8; Проект ЗК України // Землевпорядний вісник. - 2000. - № 4.Ст. 112 - С.28.

16. Щодо віднесення земельного сервітуту до сфери регулювання цивільного права див.: Абрамов Я.В. Зазнач. праця. - С.326; Азімов Ч. Сервітути в цивільному праві України // Вісн. Академії правових наук України. - 2000. - № 1. - С.10

17. Казанцев В., Коршунов Н. Возрождение сервитутного права в России // Российская юстиция. - 1997. - № 5. - С.24

18. Михайленко О.О. Речово-правові обмеження.. - С.143

19. Мається на увазі інститут, що утворюється на межі двох галузей права як наслідок тісної взаємодії предметів регулювання цих галузей права і в розвитку виходить за межі регулювання кожної з них.

20. Поленина С.В. Взаимодействие системы права и системы законодательства в современной России // Государство и право. - 1999. - № 9. - С.7.

Размещено на Allbest.ru