Конституційно-правова відповідальність вищих органів державної влади

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 342.0

Конституційно-правова відповідальність вищих органів державної влади

12.00.02 - конституційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Мельник Олена Володимирівна

КИЇВ 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі конституційного права Національної академії внутрішніх справ України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, Заслужений діяч науки та техніки України Фрицький Олег Федорович, професор кафедри конституційного права Національної академії внутрішніх справ України.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України Селіванов Анатолій Олександрович, завідуючий відділом зв'язків Верховної Ради України з органами правосуддя.

Кандидат юридичних наук, доцент Лисенков Сергій Леонідович, Проректор Інституту підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих кадрів Генеральної прокуратури України.

Провідна установа - Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України

Захист відбудеться 19 травня 2000 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.04 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01017, м. Київ, вул. Володимирська, 64).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01017, м. Київ, вул. Володимирська, 64).

Автореферат розісланий 18 квітня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат юридичних наук С.В. Бобровник

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

конституційний державний влада

Актуальність теми. Якісно новим орієнтиром, запровадженим Конституцією України 1996 року, є побудова демократичної, правової держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність, де закону підлеглий не тільки громадянин, але і сама держава в особі її органів і посадових осіб.

Одним із засобів забезпечення режиму законності в діяльності вищих органів державної влади має стати їх конституційно-правова відповідальність, яка є не тільки гарантом демократичної організації влади, а й запорукою прогресивного розвитку суспільства в цілому, важливим чинником утвердження і забезпечення легітимності державної влади.

Існування конституційно-правової відповідальності вищих органів державної влади як особливого виду юридичної відповідальності було визнано ще на початку ХХ століття. Але багатоплановість та багатофункціональність цього інституту викликали значні труднощі в теоретичному осмисленні та розробці механізму його реалізації.

У вітчизняній юридичній науці проблематика конституційно-правової відповідальності вищих органів державної влади і сьогодні залишається однією з найменш розроблених, однак це зумовлено не тільки її специфікою, а і спадщиною радянських часів.

Слід зазначити, що в радянський період деякі дослідники звертались до теми конституційно-правової або державно-правової (тоді вживався саме такий термін) відповідальності органів державної влади. Але панування теорії верховенства представницьких органів, неприйняття ідеї розподілу влади привели до того, що сфера її використання була невиправдано звужена.

Ретроспективний погляд на застосування цього виду юридичної відповідальності, за часів радянської влади, свідчить, що конституційно-правова відповідальність застосовувалася виключно до органів виконавчої влади і лише за умов збереження принципу їх ієрархічної підпорядкованості. Вищій представницькій орган держави взагалі не розглядався як суб'єкт конституційно-правової відповідальності. Інститут Президента держави в колишньому СРСР, тривалий час, не існував, саме тому його конституційно-правова відповідальність також залишилась поза увагою вітчизняних дослідників.

Сучасні пріоритети розвитку української держави змушують приділити більш серйозну увагу подальшій розробці цього інституту конституційного права. Існуючі в світовій та вітчизняній практиці деякі теоретичні нароби стосуються, як правило, вивчення окремих аспектів конституційно-правової відповідальності. Тому виникла потреба в комплексному дослідженні питань природи, сутності, механізму функціонування та місця конституційно-правової відповідальності вищих органів державної влади в системі стримувань і противаг.

Всі наведені чинники зумовлюють актуальність та своєчасність дисертаційного дослідження, в якому і було розглянуто ці питання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження обрана у відповідності з основними напрямками державно-правової реформи в Україні, згідно планів прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр. (п.1.2.2. Актуальні проблеми розвитку української держави і права - Рішення Колегії МВС України від 28 червня 1995 року № 4КМ/2), а також тематичними планами і темами Національної академії внутрішніх справ України на 1996-2000 рр. та науково-дослідної програми кафедри конституційного права Національної академії внутрішніх справ України.

Об'єктом дисертаційного дослідження є політико-правові суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення конституційно-правової відповідальності вищих органів державної влади в світовій та вітчизняній державно-правовій практиці.

Предметом дослідження є правові проблеми становлення, функціонування та нормативно-правового регулювання конституційно-правової відповідальності вищих органів державної влади.

Мета і задачі дослідження. Головна мета дисертаційного дослідження полягає у з'ясуванні природи, сутності, специфіки конституційно-правової відповідальності вищих органів державної влади та розробці пропозицій щодо удосконалення цього інституту в сучасній державно-правовій практиці України шляхом комплексного та системного дослідження теоретичних наробок зарубіжних та вітчизняних вчених, вивчення світової практики застосування конституційно-правової відповідальності вищих органів державної влади.

Для досягнення поставленої мети в ході дисертаційного дослідження необхідно було вирішити такі завдання:

для розуміння природи та сутності конституційно-правової відповідальності вищих органів державної влади дослідити її генезис в світовій та вітчизняній державно-правовій практиці;

визначити місце та роль конституційно-правової відповідальності вищих органів державної влади як основи системи стримувань і противаг;

з'ясувати співвідношення політичної і конституційно-правової відповідальності вищих органів державної влади, визначити критерії їх відмежування;

визначити підстави конституційно-правової відповідальності;

розкрити зміст, мету та види конституційно-правової відповідальності вищих органів державної влади;

запропонувати визначення конституційно-правової відповідальності вищих органів державної влади;

дослідити вітчизняне законодавство з питань конституційно-правової відповідальності вищих органів державної влади в Україні, практику його застосування та внести пропозиції щодо його удосконалення.

Методологічною основою дослідження є діалектичний метод наукового пізнання державно-правових процесів і явищ.

На цій основі використовується комплекс загальнонаукових методів пізнання, а саме: аналіз та синтез, індукція та дедукція, абстрагування, узагальнення, а також такі спеціальні методи дослідження, як історико-правовий, порівняльно-правовий та деякі інші.

Теоретично-інформаційну базу дослідження складають праці класиків наукової думки часів становлення конституціоналізму: Алексеева А.О., Берлина П., Гана К., Євгизарова С.А., Межуева П.Г., Поля М., Елинека Г.

Окремі аспекти конституційно-правової відповідальності досліджувались Авак'яном С. А., Бобровою Н.А., Єрьоменком Ю.П., Зражевською Т.Д., Колосовою Н.М., Лучіним В.О., Ржевським В.А., Рудінським Ф.М., Тарасовим О.А., Шоном Т.Д. Деякі питання цієї проблеми, розглянуто в роботах вчених близького та далекого зарубіжжя, а саме: Амелєра М., Афанасьєвої І.А., Барнашова А.М, Бєльського К.С., Златопольського Д.А., Краснова М.А., Мішина А.А., Маклакова В.В., Піскотіна М.І., Самощенка І.С., Фарукшина М.Х., Ф'юіті Б.А., Чіркіна В.Є. та у розробках сучасних українських дослідників-правознавців: Кампо В. М., Копєйчикова В.В., Лисенкова С.Л., Мелащенка В.Ф., Наливайко Л.Р., Самуйлика Н.Н., Тодика Ю.М., Фрицького О.Ф., Шаповала В.М. та інших.

Нормативну базу дослідження складають відповідні конституційно-правові акти України та деяких зарубіжних країн: Конституція України, конституції ряду зарубіжних країн, законодавчі акти, що регламентують статус вищих органів державної влади. Вирішення завдань дослідження здійснювалося шляхом порівняльного аналізу конституційно-правових норм, що визначають статус та встановлюють відповідальність вищих органів державної влади.

Емпіричну базу дослідження становлять дані про практику застосування інституту конституційно-правової відповідальності вищих органів державної влади в країнах світу з часів виникнення цього державно-правового інституту до сьогодення.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній конституційно-правовій науці здійснена спроба системного комплексного дослідження функціонування інституту конституційно-правової відповідальності вищих органів державної влади з урахуванням її політичного забарвлення, місця в системі стримувань та противаг, специфіки суб'єктів та санкцій, а також інших чинників.

Результати дослідницької роботи знайшли відображення у наступних висновках, що виносяться на захист:

конституційно-правова відповідальність вищих органів державної влади формувалася одночасно зі становленням конституційного ладу і стала наріжним каменем конституціоналізму, без якого неможливе його існування;

застосування інституту конституційно-правової відповідальності вищих органів державної влади можливе лише за умов реалізації принципу розподілу влади, тому він існує лише в країнах, де запроваджена централізовано-сегментарна модель побудови органів державної влади;

конституційно-правова відповідальність вищих органів державної влади є важливим елементом системи стримувань і противаг, без якого не існує баланс між гілками влади;

політична відповідальність є визначальною у конституційно-правовій відповідальності, оскільки вона полягає у позбавленні права здійснювати державну владу шляхом вилучення із сфери політики;

підставою позитивної конституційно-правової відповідальності вищих органів державної влади є набуття ними державно-правового статусу, а ретроспективної - скоєння ними конституційного правопорушення;

метою конституційно-правової відповідальності вищих органів державної влади є забезпечення їх функціонування згідно з конституційним статусом, а у випадку порушення - відновлення належного статусу;

видами конституційно-правової відповідальності вищих органів державної влади є дострокова зміна їх конституційного статусу та скасування прийнятих ними неконституційних актів;

конституційно-правова відповідальність вищих органів державної влади, є юридичною відповідальністю політичного характеру, що існує у сфері конституційних відносин і реалізується у відповідальному стані суб'єктів конституційно-правових відносин (позитивний аспект) за здійснення їх правового статусу та компетенції, а у випадках його порушення - у примусовому перенесенні заходів впливу (негативна відповідальність), суть яких полягає у вилученні із сфери політики шляхом позбавлення права здійснювати державну владу.

Враховуючи результати дослідження, було розроблено пропозиції щодо удосконалення інституту конституційно-правової відповідальності вищих органів державної влади в Україні, яке повинно відбуватися у наступних напрямках:

- систематизації законодавства з питань конституційно-правової відповідальності в окремому Законі “Про конституційно-правову відповідальність посадових осіб”, де необхідно чітко визначити поняття конституційно-правової відповідальності, коло її суб'єктів, уніфікувати підстави застосування, а також процедуру притягнення до зазначеного виду відповідальності;

- з'ясування та чіткого розмежування компетенції вищих органів державної влади;

- ускладнення процедури політичної відповідальності Уряду України з одночасним закріпленням підстав індивідуальної конституційно-правової відповідальності урядовців. Зокрема, пропонується запровадження інституту імпічменту щодо окремих міністрів, введення інституту контрасигнування урядових актів окремими урядовцями, з ініціативи яких готувався або до сфери діяльності яких відноситься нормативний акт;

- прийняття окремого закону, який би комплексно регулював підстави імпічменту вищих посадових осіб держави, його стадії та строки провадження, правові наслідки у випадку здійснення та припинення;

- прийняття універсального правового акту, який регулював би порядок створення та діяльності тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, в якому доцільно окремий розділ приділити питанням її діяльності по здійсненню процедури імпічменту посадових осіб;

- визначення в якості підстави для застосування конституційно-правової відповідальності Верховної Ради України невиконання чи неналежне виконання її основної функції - законодавчої. З цією метою доповнити Конституцію України положенням, згідно якого повноваження Верховної Ради України припиняються за результатами всеукраїнського референдуму, який ініціюється Президентом України або за народною ініціативою у випадку неприйняття нею протягом 30 днів жодного закону.

Практичне значення отриманих результатів. Висновки, що зроблені в результаті дослідження проблем становлення та практики застосування конституційно-правової відповідальності вищих органів державної влади, можуть бути використані в процесі подальшого удосконалення національного законодавства з цих питань.

Сформульовані в дослідженні висновки можуть бути використані в:

- науково-дослідних цілях - для подальшої теоретичної розробки та удосконалення механізму стримувань та противаг в процесі реалізації державної влади в Україні;

в законотворчій роботі - для удосконалення чинного вітчизняного законодавства, його систематизації шляхом визначення принципів конституційно-правової відповідальності, усунення окремих неузгодженостей, протиріч і прогалин з питань конституційно-правової відповідальності вищих органів державної влади;

- в навчальному процесі - при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників, а також при викладанні навчальних курсів “Конституційне право України”, “Конституційне право зарубіжних країн”.

Теоретичні аспекти роботи були використані дисертантом у навчальному процесі при викладанні навчальних курсів “Конституційне право України”, “Конституційне право зарубіжних країн” на кафедрі конституційного права Національної академії внутрішніх справ України.

Окремі положення дисертаційного дослідження були апробовані на:

-міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 50-ти річчю створення Ради Європи “Європа на порозі нового тисячоліття” (м. Київ, травень 1999 року);

-міжнародному Науково-практичному семінарі “Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв'язків і залучення іноземних інвестицій в економіку України” ( м. Слов'яногорськ, січень 2000р.).

Публікації.

Основний зміст дисертаційного дослідження відображено в п'яти наукових публікаціях, у тому числі чотирьох у фахових виданнях.

Структура дисертації визначена логікою дослідження та його метою. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що містять сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (198 джерел). Повний обсяг дисертації 175 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, зазначається її зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Визначається мета, задачі, об'єкт та предмет дослідження, розкриваються методологічні, теоретичні, нормативні та емпіричні засади дисертаційної роботи, її наукова новизна, положення, що виносяться на захист, практичне значення отриманих результатів, відомості про апробацію результатів дослідження.

Перший розділ - “Історичні засади виникнення, розвитку і застосування в сучасному світі конституційно-правової відповідальності вищих органів державної влади” складається з двох підрозділів, присвячених дослідженню історичних витоків конституційно-правової відповідальності вищих органів держаної влади, її становленню як державно-правового інституту, та практики застосування в сучасному світі.

Досліджуючи виникнення інституту конституційно-правової відповідальності вищих органів державної влади, дисертант відзначає, що спроби запровадити відповідальність цих органів пов'язані з першими прецедентами здійснення процедури імпічменту у середньовічній Англії (1376 рік). Але в умовах абсолютної монархії відповідальність за процедурою імпічменту виступала політичним засобом, спрямованим перш за все на обмеження влади монарха шляхом притягнення до відповідальності його міністрів.

Аналіз історичних умов формування інституту конституційно-правової (в той час державно-правової) відповідальності органів державної влади в країнах Європи дозволив зробити висновок, що своє визнання він одержав лише в XIX столітті із становленням конституційного ладу як його складова і знайшов відображення в широко відомому постулаті конституціоналізму “державна влада підпорядковується закону також, як і будь-хто з підвладних”.

Вивчення окремих випадків застосування конституційно-правової (державно-правової) відповідальності вищих органів державної влади за часів становлення конституційного ладу дозволило визначити її суб'єкти, зокрема ними виступали міністри уряду, посадові особи, наприклад, сенатори, президент (в країнах з республіканською формою правління), парламент в цілому, окремі депутати парламенту. До них застосовувалися такі види конституційно-правової відповідальності, як імпічмент та достроковий розпуск органу.

Дослідження генезису інституту конституційно-правової відповідальності дозволило констатувати, що він розвивався як політико-правовий інститут. Це було зумовлено специфікою діяльності вищих органів, яка лежить у двох площинах - політичній і юридичній, тому і оцінюється відповідно за двома критеріями - політичної доцільності та відповідності законодавству. Проведений в розділі ретроспективний аналіз законодавства Франції, Італії, Португалії, Австрії, Угорщини та деяких інших країн дозволив зробити висновок, що спроба розмежування цих видів відповідальності і надання конституційно-правовій відповідальності характеру чітко урегульованого законом правового інституту була невдалою, оскільки в жодному законодавчому акті не знайшли відображення її предмет і процедура здійснення. Дисертант зазначає, що термін “державно-правова відповідальність” використовувався в широкому розумінні, для позначення будь-якої судової відповідальності посадових осіб, що мала своїми підставами як порушення норм права (державного, кримінального, цивільного), так і політичні вчинки. Тому, в умовах, конституційних монархій цей правовий інститут носив більш декларативний, ніж прикладний характер, і на практиці конституційно-правова відповідальність часто замінювалася політичною. На думку автора, це пояснюється об'єктивним чинником. Правовий статус суб'єктів конституційно-правової відповідальності, їх знаходження на верхівці “правової ієрархії” вимагали, щоб інстанція відповідальності мала широкі повноваження для застосування юридичних санкцій щодо цих органів. Тому втілення такої відповідальності в реальне життя є можливим лише за умови участі в цьому процесі інших вищих органів державної влади. Все це надає можливість стверджувати, що відповідальність цих органів реально може існувати лише в горизонтальній площині, коли вона використовується як елемент системи стримувань і противаг в умовах застосування принципу поділу влади.

Аналіз розвитку конституційно-правової відповідальності вищих органів державної влади в новій і новітній історії в зарубіжних країнах та на терені колишнього СРСР, дозволив підтвердити тезу про те, що конституційно-правова відповідальність органів державної влади існує виключно у тих державах, де впроваджена цетралізовано-сегментарна модель побудови державних органів і віднести до їх кола Президента, Парламент, Уряд. В інших країнах, де зберігається верховенство представницького органу або влада персоналізована і знаходиться в руках окремої особи питання про конституційно-правову відповідальність вищих органів державної влади або взагалі не розглядається, або така відповідальність має суто декларативний характер.

Вивчення практичного досвіду застосування зазначеного виду відповідальності в умовах різних форм державного правління дозволило обгрунтувати різні межі її застосування в залежності від обсягу повноважень органу державної влади, його місця та ролі в державному механізмі.

В цьому розділі дисертантом розглянуто світову практику застосування конституційно-правової відповідальності вищих органів державної влади і такі її види, як дострокова зміна конституційного статусу органу, та визнання акту органу неконституційним. Особлива увага приділена дослідженню процедури імпічменту посадових осіб, в першу чергу Президента, детальному аналізу підстав, процедури та наслідків її застосування.

Другий розділ - “Теоретичні і правові засади конституційно-правової відповідальності” складається з двох підрозділів. В ньому досліджуються поняття та специфічні риси конституційно-правової відповідальності, її співвідношення з політичною відповідальністю, підстави здійснення, види.

Аналіз відносин, які виникають в процесі реалізації конституційно-правових норм, дозволяє стверджувати, що конституційно-правова відповідальність включає як позитивну відповідальність (відповідальну поведінку, несення відповідальності перед будь-ким), так і ретроспективну (негативні наслідки як результат протиправної поведінки), при цьому дисертант зазначає, що позитивна відповідальність має домінуючий характер.

Дослідження специфічних ознак конституційно-правової відповідальності проводилось автором шляхом порівняльного аналізу політичної і конституційно-правової відповідальності. Це надало можливість з'ясувати їх загальні риси та відмінності і зробити висновок, що політична і конституційно-правова відповідальність співвідносяться як родове та видове поняття.

Оскільки підстави конституційно-правової відповідальність водночас є формалізованими критеріями негативної політичної оцінки діяльності органу державної влади, то їх конституційно-правова відповідальність завжди носить політичне забарвлення і полягає у позбавленні права здійснювати державну владу шляхом вилучення із сфери політики.

Автор зазначає, що конституційно-правова відповідальність настає за порушення норм конституційного права, які закріплюють конкретні права і обов'язки державних органів, визначають їх компетенцію, тому, це відповідальність за неналежне здійснення органом його конституційного статусу. Її позитивний аспект полягає у відповідальному ставленні суб'єкта до здійснення законодавчо закріплених прав та обов'язків, а ретроспективний (у випадку правопорушення) у застосуванні заходів конституційної відповідальності. Підставою позитивної відповідальності дисертант вважає набуття державним органом відповідного статусу, а підставою ретроспективної - конституційне правопорушення (конституційний делікт).

У роботі аналізуються підстави ретроспективної конституційно-правової відповідальності. Зазначається, що при їх нормативному закріпленні спостерігається узагальнене окреслення об'єктивної сторони, що створює значні труднощі при застосуванні правової норми. На думку дисертанта, це пов'язано, по-перше, з тим, що в сферу правового регулювання “втягуються” норми морально-політичного змісту, по-друге, з тим, що неправомірність виражається у діяльності чи бездіяльності, а не просто в діях чи бездіях.

До проявів об'єктивної сторони конституційного делікту автор відносить: діяльність представницьких та виконавчо-розпорядчих органів, що не забезпечує виконання поставлених перед ними конституційних цілей і задач; порушення встановлених процедурних форм діяльності державних органів; діяльність посадових осіб, що обираються представницькими органами, яка не відповідає вимогам, запропонованим до даної посади; невиправдання довіри виборців депутатом або вчинення ним дій, не гідних звання депутата; “нереалізацію” конституційних норм, яка може виражатися у фактичній відмові від використання конституційних інститутів (звіти депутатів фактично не проводяться), та т.і.

В дисертаційному дослідженні приділяється увага аналізу й інших складових конституційного делікту. Зокрема, зазначається, що суб'єкти конституційно-правової відповідальності специфічні, оскільки вони є представниками влади і мають певний державно-правовий статус. На погляд автора, всі державні органи та посадові особи можуть і повинні нести конституційно-правову відповідальність. Коло таких суб'єктів, як правило, виводиться логічним шляхом, хоча доцільним була б їх конкретизація в законодавстві. Так, аналіз Конституції України (ч.2 ст. 3, ч.2 ст.19) дозволив віднести до суб'єктів конституційно-правової відповідальності в Україні державу в цілому, органи державної влади і їх посадових осіб, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, фізичних осіб.

Аналіз санкцій конституційно-правової відповідальності дозволив виділити такі, що застосовуються до вищих органів державної влади, і зробити висновок про їх правовідновлюючу спрямованість. До них автор відносить: дострокову зміну конституційного статусу органу (розпуск, відставку), відставку або імпічмент посадової особи, визнання акту неконституційним.

Проведене дослідження сутності інституту конституційно-правової відповідальності вищих органів державної влади дозволило дати власне визначення поняття конституційно-правової відповідальності вищих органів держаної влади. На думку дисертанта, конституційно-правова відповідальність вищих органів державної влади - це юридична відповідальність політичного характеру, що існує у сфері конституційних відносин і реалізується у відповідальному стані суб'єктів конституційно-правових відносин (позитивний аспект) за здійснення їх правового статусу та компетенції, а у випадках його порушення - у примусовому перенесенні заходів впливу (негативна відповідальність), суть яких полягає у вилученні із сфери політики та позбавленні права здійснювати державну владу.

У Третьому розділі - “Розподіл влад та правова регламентація конституційно-правової відповідальності вищих органів державної влади в Україні і шляхи її удосконалення”, що складається з трьох підрозділів, розглядається конституційно-правова відповідальність Президента, Уряду, Парламенту України (його органів та посадових осіб) з огляду на призначення і функціонування цього правового інституту в системі розподілу влади в Україні, а також шляхи його удосконалення.

Дисертант підкреслює, що Україна належить до держав з неправильною формою правління, тому побудова взаємовідносин між гілками влади характеризується відходом від традиційних схем. На думку автора, аналіз повноважень Президента України свідчить про його функціональне відношення до виконавчої влади, а також дозволяє стверджувати, що встановлена поточним законодавством конституційно-правова відповідальність Президента України не відповідає обсягу його компетенції, що призводить до порушення балансу між законодавчою і виконавчою гілками влади та неможливості притягнення Президента до відповідальності. Тому в роботі обгрунтовується необхідність внесення певних змін у вітчизняне законодавство. Зокрема, автор пропонує розширити підстави імпічменту Президента України, а саме: закріпити у ч.1 ст.111 Конституції України, що Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у випадку порушення ним Конституції і законів України. Крім того, пропонується доповнити п.2 ст.108 Конституції України положенням про дострокове припинення повноважень Президента України у разі рішення всеукраїнського референдуму. Для реалізації цього конституційного положення необхідно внести зміни до ст.3 Закону України від 03.07.91р. “Про всеукраїнський та місцеві референдуми”, зазначивши, що предметом всеукраїнського референдуму може бути питання щодо дострокової відставки Президента.

Досліджуючи відповідальність Уряду України, дисертант зазначає, що його діяльність має політичний і виконавчо-розпорядчий характер одночасно. Політичну відповідальність Уряд України несе перед Парламентом, її мета забезпечити єдність політики Уряду і Парламенту. При здійсненні виконавчо-розпорядчої діяльності, Уряд може нести юридичну відповідальність лише за ту її частину, яка чітко окреслена законом. Відзначається, що встановлення реальної конституційно-правової відповідальності Уряду України неможливе без чіткого визначення обсягу його компетенції. В зв'язку з чим окреслено коло питань, які потребують додаткового правового регулювання.

Аналіз вітчизняного законодавства свідчить, що конституційно-правова відповідальність Уряду України не знайшла в ньому достатнього відображення. Єдиний випадок її настання - це неприйняття Верховною Радою України програми діяльності Уряду яке тягне його відставку шляхом винесення резолюції недовіри з боку Верховної Ради України. В інших випадках Уряд складає свої повноваження виключно за політичними мотивами (п.13 ст.85 та ст.87 Конституції України). На думку автора, реформування інституту відповідальності Уряду України повинно відбуватися у напрямку ускладнення процедури його політичної відповідальності з одночасним закріпленням підстав індивідуальної конституційно-правової відповідальності урядовців. Це буде сприяти стабільності Уряду в цілому і зробить застосування конституційно-правової відповідальності більш ефективним. З цією метою необхідно запровадження інститут імпічменту окремих міністрів та процедури контрасигнування урядових актів урядовцями, з ініціативи яких готувався або до сфери діяльності яких відноситься нормативний акт. Тому автор пропонує доповнити ст.133 Конституції України положенням про те, що члени Кабінету Міністрів України несуть індивідуальну відповідальність за доручену справу і можуть бути зміщені з посади Верховною Радою України у порядку імпічменту.

На підставі вивчення та аналізу вітчизняного законодавства, що регламентує питання конституційно-правової відповідальності органів державної влади, здобувач дійшов висновку, що інститут конституційно-правової відповідальності потребує докорінного реформування у напрямку посилення персональної відповідальності посадових осіб. Тому вітчизняне законодавство, на думку автора, потребує прийняття окремого закону, який комплексно регулював би процедуру здійснення імпічменту як Президента, так і інших посадових осіб. В ньому доцільно закріпити підстави імпічменту, чітко зазначити його стадії та строки провадження, визначити правові наслідки припинення процедури імпічменту та добровільної відставки посадової особи (Президента України). Логічним наслідком застосування процедури імпічменту дисертант вважає не тільки відставку посадової особи (Президента), а й введення заборони займати в майбутньому будь-яку посаду в органах державної влади України. Здається необхідним й прийняття універсального правового акту, який регулював би порядок створення та діяльність тимчасової слідчої комісії, де окремий розділ доцільно приділити питанням її діяльності щодо здійснення імпічменту посадових осіб.

Далі автор аналізує підстави конституційно-правової відповідальності Верховної Ради України в цілому та її органів і посадових осіб. Порівняльний аналіз вітчизняного законодавства щодо відповідальності представницьких органів різного рівня дозволив зробити висновок: конституційно-правова відповідальність органів місцевого самоврядування регулюється більш детально і містить більш суворі санкції, ніж відповідальність вищого представницького органу держави. Адже цей орган, наділений більш широкими повноваженнями, повинен нести і більшу відповідальність. Дисертант дотримується погляду, що Парламент України належить до кола суб'єктів конституційно-правової відповідальності, і вважає, що підставою для її застосування є невиконання Верховною Радою України своєї основної функції - законодавчої.

Досліджені автором погляди щодо визначення підстав для розпуску Парламенту дозволили дійти висновку, що різноманітні варіанти кризових ситуацій, які можуть траплятися в державно-правовій практиці (відсутність парламентської більшості, протистояння з представниками інших гілок влади), впливають на здійснення ним законодавчої функції. Тому пропонується визнати підставою конституційно-правової відповідальності Верховної Ради України невиконання її основної функції - законодавчої і доповнити п.8 ст.106 Конституції України положенням, що повноваження Верховної Ради України припиняються за результатами всеукраїнського референдуму, який ініціюється Президентом України або народом України у випадку неприйняття нею протягом 30 днів жодного закону. Крім того, вноситься пропозиція розширити підстави конституційно-правової відповідальності органів та посадових осіб Верховної Ради України, наприклад, визначити у Регламенті Верховної Ради України, що Голова Верховної Ради України та його заступники можуть бути звільнені з посади у випадку систематичного порушення Регламенту Верховної Ради. Далі автор доводить, що певного удосконалення потребує інститут конституційно-правової відповідальності таких посадових осіб Верховної Ради України, як Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, голови комітетів, народні депутати. Констатується, що підстави відповідальності цих посадових осіб запроваджені за різними критеріями і потребують систематизації, вносяться відповідні пропозиції щодо їх універсалізації.

У висновках автором сформульовано загальні підсумки дослідження, основні теоретичні та практичні положення щодо розв'язання проблем реалізації конституційно-правової відповідальності вищих органів державної влади в Україні.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Мельник О.В. Конституційно-правова і політична відповідальність вищих органів державної влади // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - К., 1999. - №1. - С.10-15.

2. Мельник О.В. Конституційна відповідальність органів державної влади: питання систематизації законодавства // Вісник Донецького університету. - Донецьк, 1999. - №3. - С.39- 42.

3. Мельник О.В. Реформування виконавчої влади - шлях до міжнародного співробітництва // Сборник научных трудов. - Донецк: Донеччина, 2000. - С.130-131.

4. Мельник О.В. Імпічмент президента. Можливість і доцільність // Віче. - 2000. - №2. - С. 150 -155.

5. Мельник О.В. Виникнення і становлення інституту конституційної відповідальності вищих органів державної влади // Вісник Донецького університету. - Донецьк, 2000. - Вип. 1. Ч.1 - С.173-178.

Размещено на Allbest.ru