Правове регулювання відшкодування моральної (немайнової) шкоди

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

УДК 347. 5

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДШКОДУВАННЯ

МОРАЛЬНОЇ (НЕМАЙНОВОЇ) ШКОДИ

Спеціальність: 12.00.03 - цивільне право; цивільний

процес; сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ПАЛІЮК Василь Павлович

Харків - 2000



Дисертація являє собою рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти України

Науковий керівник - доктор юридичних наук, член-кореспондент Академіі правових наук України АЗІМОВ Чінгісхан Нуфатович, професор кафедри цивільного права Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого

Офіційні опоненти: - доктор юридичних наук, академік АН вищої школи України ДЗЕРА Олександр Васильович, професор кафедри цивільного права юридичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка

- кандидат юридичних наук ШИМОН Світлана Іванівна, доцент Національного економічного університету (м. Київ).

Провідна установа - Інститут приватного права і підприємництва Академії правових наук України (м. Київ).

Захист відбудеться “24” травня 2000 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64. 086. 02 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (3100024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (3100024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).

Автореферат розісланий “22” квітня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради Гончаренко В.Д.



АНОТАЦІЯ

Паліюк В.П. “Правове регулювання відшкодування моральної (немайнової) шкоди”. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступення кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 2000.

Дисертація присвячена питанням, що виникають при захисті субґєктивних цивільних прав. В роботі досліджено історичний розвиток правового інституту відшкодування моральної (немайнової) шкоди; проаналізовано чинне законодавство України та основні проблеми, що виникають у правозастосувальній практиці; проведено порівняльний аналіз зарубіжного законодавства. Удосконалюється визначення поняття моральної (немайнової) шкоди для фізичних та юридичних осіб та визначається коло осіб, які мають право на її відшкодування. Обгрунтовується висновок про презумпцію такої шкоди та про принцип її повного відшкодування. Проаналізовані умови відповідальності за завдану моральну (немайнову) шкоду; розроблена система загальних та окремих критеріїв оцінки цієї шкоди і визначення розміру відшкодування.

У висновках сформульовані пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правового регулювання та механізму застосування відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Ключові слова: моральна (немайнова) шкода; поняття та зміст; умови відповідальності; критерії визначення розміру.



АННОТАЦИЯ

Палиюк В.П. “Правовое регулирование возмещения морального (неимущественного) вреда”. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2000.

Диссертация посвящается исследованию вопросов, возникающих при защите субъективных гражданских прав. Обусловлено это тем, что в настоящее время в Украине правовой институт морального (неимущественного) вреда стал в центре внимания среди обязательств по возмещению вреда. немайновий моральний шкода правовий

В диссертации сделана попытка рассмотреть наиболее актуальные, спорные вопросы, связанные с возмещением морального (неимущественного) вреда. В результате научного исследования автор приходит к выводу, что: современный правовой институт возмещения морального (неимущественного) вреда берет свое начало с письменных памятников Древней Руси (договоров Руси с Византией, “Руской Правды”) и его нормы, касающиеся сферы применения, субъектов права возмещения и ответственности, оснований возмещения и т.д., развивались одновременно с обществом; что возмещение исследуемого вида вреда должно применяться во всех сферах гражданско-правовых отношений и охватывать защиту всех естественных прав человека и законных интересов юридических лиц; что правовой институт возмещения морального (неимущественного) вреда является комплексным. В связи с чем, на первом этапе его развития возникает необходимость систематизировать специальные законы и нормативно-правовые акты Украины, предусматривающие возмещение этого вида вреда. А в дальнейшем принять отдельный нормативный акт, имеющий силу закона, в котором изложить основные вопросы правового регулирования отношений в данной области.

В диссертации детально исследуется содержание морального (неимущественного) вреда, усовершенствуется понятие этого вида вреда для всех субъектов правоотношений. Отмечается, что физическим и юридическим лицам моральный (неимущественный) вред может быть причинен в “первоначальном” виде при посягательстве на честь, достоинство и деловую репутацию или в виде “производного” от причинения имущественного ущерба. Аргументируется презумпция морального (неимущественного) вреда, которая позволит потерпевшему доказывать в суде лишь глубину и степень этого вреда, а не его наличие. Обосновывается вывод о том, что при установлении судом глубины и степени морального (неимущественного) вреда главным должен стать принцип его полного возмещения.

В научной работе проанализирована особенность условий ответственности за причинение морального (неимущественного) вреда, в который входят: наличие этого вреда; противоправные действия (бездействия) причинителя; причинная связь между противоправным поведением причинителя и моральным (неимущественным) вредом; вина причинителя.

В основу определения размера денежного возмещения должно быть положено мнение потерпевшего, а также общие и частные критерии, установленные законодательством и судебной практикой. Цель возмещения - сглаживание отрицательных последствий неимущественного характера, а не наказание виновного. Отсюда недопустимо законодательное ограничение минимального и максимального размера морального (неимущественного) вреда.

У выводах диссертации изложены основные результаты научного исследования. Сформулированы предложения и рекомендации по внесению изменений и дополнений в действующее законодательство и в проект Граждаского кодекса Украины, а также в постановления Пленума Верховного Суда Украины.

Ключовые слова: моральный (неимущественный) вред; понятие и содержание; условия ответственности; критерии определения размера.

SUMMARY

Paliuk V.P. “Legal Regulation of Compensation of Moral (Non-Property) Damage”. - Manuscript.

Thesis for a candidate of law degree on speciality 12.00.03 - Civil Law; Civil Procedure; Family Law; International Private Law. - National Law Academy of Ukraine named after Yaroslav the Mudry, Kharkiv, 2000.

The present Thesis is devoted to the matters arising in relation to defence of subjective civil rights. The work contains review of historical development of legal institution of compensation of moral (non-property) damage; the analysis of the law in force of Ukraine and the principal problems that arise in applicable legislative and judicial practice; as well as comparative analysis of the foreign legislation. The definition of concept of moral (non-property) damage for individuals and entities is improved and the category of persons entitled for compensation thereof is determined. The conclusion with regards to presumption of such damage and the principle of its compensation in full is substantiated. Further the conditions of liability for the inflicted moral (non-property) damage are analysed; and the system of general and particular criteria of appraisement of such damage and determination of measure of compensation is elaborated.

Conclusions set forth suggestions and recommendations concerning the improvement of legal regulation and procedure of application of compensation of moral (non-property) damage.

Key words: moral (non-property) damage, concept and content; conditions of liability; criteria of determination of measure.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Права людини невідґємні від соціальної діяльності людей, від їх суспільних відносин, способів буття особистості. Такі права, як право на життя, честь та гідність, недоторканість особи, свобода думок та переконань, автономія особистості тощо є необхідною умовою життя людини, а тому повинні бути визнані та охоронятись державою. Загальна декларація ООН з прав людини від 10 грудня 1948 р. в ст. 29 оголосила, що: “при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки такі обмеження, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги щодо прав і свобод інших, а також задоволення справедливих вимог моралі, суспільного порядка та загального добробуту в демократичному суспільстві”. Для виконання цих вимог у Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. зазначається, що всім громадянам України гарантуються права і свободи, передбачені Конституцією України та нормами міжнародного права, визнаними Україною. Основний Закон нашої держави, який був прийнятий 28 червня 1996 р., закріпив ідею про те, що держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність, а не навпаки. Вперше в історії конституційного права України Основним Законом передбачено відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням недостовірної інформації про громадянина та членів його сімґї (ст. 32); незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56); безпідставним засудженням (ст. 62). Положення ст. 152 Конституції України також передбачають відшкодування за рахунок держави моральної (немайнової) шкоди, завданої фізичним і юридичним особам актами та діями, що визнані неконституційними. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди за нормами Конституції України, як нормами прямої дії (ст. 8), визначає основні принципи державної політики про пріоритет загальнолюдських цінностей та захист прав і законних інтересів юридичних осіб усіх форм власності.

Актуальність теми дослідження. На сьогодні в Україні інститут моральної (немайнової) шкоди займає центральне місце серед зобовґязань по відшкодуванню шкоди, оскільки проблема її відшкодування стосується в першу чергу захисту абсолютних прав фізичних і юридичних осіб, які створюють у своїй сукупності основу цивільних правовідносин. Разом з тим, в чинному законодавстві України, яке регулює цей захист, а також в проекті Цивільного кодексу України відсутнє єдине визначення поняття моральної (немайнової) шкоди, не встановлений чітко порядок та критерії визначення її розміру в грошовому виразі. Більше того, деякі спеціальні нормативно-правові акти містять протиріччя відносно кола осіб, які мають право на її (шкоди) відшкодування; розбіжності у визначенні субґєктів відповідальності, які цю шкоду заподіяли; неузгодженість між собою положень щодо розміру (мінімального та максимального) моральної (немайнової) шкоди. Пленум Верховного Суду України та Вищий арбітражний суд України в деякій мірі відповіли на поставлені судовою практикою питання. Але їх розґяснення потребують детального дослідження, оскільки повністю вони не розкрили зміст моральної (немайнової) шкоди для фізичних та юридичних осіб, однозначно не вирішили питання про сферу дії цього правового інститута, не сформували системи критеріїв, визначення розміру шкоди в грошовому виразі.

Проблема відшкодування моральної (немайнової) шкоди, стосовно становлення нового правового інституту, частково розглядалась українськими авторами: Д.В. Бобровою, М.І. Гошовським, С.Є. Демським, О.В. Дзерою, І.П. Домбровським, Г.В. Єрьоменком, А.І. Загорульком, О.В. Капліною, Л.О. Корчевною, О.П. Кучинською, Д. Міргородським, М. Невалінним, В. Петренком, В. Плаксіним, Н.О. Саніахметовою, С.Є. Сиротенком, Є. Солодком, С.І. Шимон та ін.

Але більшість робіт, які опубліковані до цього часу в Україні, була присвячена висвітленню лише однієї якоїсь правової проблеми або норми, яка передбачає відшкодування моральної (немайнової) шкоди. В звґязку з чим, багато теоретичних питань залишається дискусійним. Не склалась єдина думка щодо змісту та визначення поняття шкоди, яка досліджувалась; в законах України нечітко визначено коло осіб, які мають право на відшкодування цього виду шкоди; в достатній мірі не визначені субґєкти відповідальності за завдану шкоду; не розроблена концепція регресної відповідальності посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду; мають місце протиріччя відносно сфери застосування даного правового інститута; відсутня система загальних та спеціальних (окремих) критеріїв визначення розміру моральної (немайнової) шкоди.

Невирішенність цих та інших питань негативно позначається на судовій практиці та призводить до недостатнього захисту прав та основних свобод людини, а також законних інтересів юридичних осіб. Таким чином, зазначені вище обставини не тільки спонукали вибір даної теми дослідження, але й свідчать про її актуальність як для дисертації, так і для становлення в Україні нового правового інституту відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Звґязок роботи з науковими програмами, планами та темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно до плану наукових досліджень кафедри цивільного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і є складовою частиною загальної науково-дослідницької програми кафедри цивільного права та цивільного процесу.

Мета роботи полягає в комплексному теоретичному дослідженні нового правового інституту на базі аналізу українського цивільного законодавства та судової практики. В дисертації зроблено спробу вийти за вузькі межі дослідження, розглянувши всі питання, повґязані з відшкодуванням моральної (немайнової) шкоди, завданої як фізичним, так і юридичним особам. В звґязку з чим, не залишено без уваги і аналіз зарубіжного досвіду. В результаті розгляду основних проблем обгрунтовуються пропозиції, які спрямовані на вдосконалення правового регулювання найбільш доцільної форми захисту субґєктивних прав громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Кінцевою метою дослідження є встановлення конкретного шляху розвитку нового для України правового інституту відшкодування моральної (немайнової) шкоди, а також обгрунтування наукового підходу до питання відшкодування цієї шкоди. Згідно з метою роботи визначені наступні основні задачі дослідження:

1) на прикладі основних етапів історичного розвитку правового інституту відшкодування моральної (немайнової) шкоди показати неминучість зростання його ролі у захисту людскої гідності;

2) проведення комплексного аналізу та систематизації українського законодавства, яке регулює відшкодування моральної (немайнової) шкоди, з метою виявлення його недоліків та їх усунення;

3) аналіз дискусійних питань проблеми відшкодування моральної (немайнової) шкоди, а також теоретичне визначення її змісту для фізичних і юридичних осіб;

4) дослідження умов настання відповідальності за завдану моральну (немайнову) шкоду;

5) розробка загальних та спеціальних (окремих) критеріїв визначення розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

6) порівняльний аналіз вирішення проблемних питань при відшкодуванні моральної (немайнової) шкоди за зарубіжним законодавством;

7) на основі проведеного дослідження сформулювати основні положення нового для України правового інституту відшкодування моральної (немайнової) шкоди та пропозиції, спрямовані на вдосконалення законодавства, яке регулює ці правовідносини.

Обґєктом дослідження дисертації виступає:

- історичний розвиток інституту відшкодування моральної (немайнової) шкоди, сфера його застосування в чинному законодавстві України;

- зміст та поняття моральної (немайнової) шкоди, завданої фізичним і юридичним особам;

- підстави деліктної відповідальності за її вчинення - наявність моральної (немайнової) шкоди, протиправна поведінка, причинний звґязок між шкодою і протиправною поведінкою, вина;

- критерії визначення розміру грошового відшкодування цієї шкоди;

- порівняльний аналіз зарубіжного законодавства по відшкодуванню зазначеного виду шкоди.

Предметом дослідження даної роботи є:

1) нормативно-правова база, юридична література і судова практика з історії нашої держави, в яких порушені питання правового інституту відшкодування моральної (немайнової) шкоди; чинне законодавство і судова практика України, які передбачають відшкодування зазначеного виду шкоди та проблемні питання, що висвітлюються в звґязку з цим на сторінках періодичних видань;

2) зарубіжне законодавство, спеціальна література та судова практика із зазначеної форми захисту прав громадян і юридичних осіб.

Методологія та методика дослідження. В процесі дослідження проблеми відшкодування моральної (немайнової) шкоди застосовувася діалектичний метод наукового пізнання, а також інші наукові методи: логічний, системно-структурний, порівняльно-правовий, історичний і т.д. В основу дослідження покладено і комплексний підхід, оскільки предметом вивчення є проблеми, які знаходяться на стику цивільного, трудового, кримінального права і процесу.

Теоретичну основу висновків, викладених у дисертаційному дослідженні, складають наукові праці відомих вчених-юристів в галузях загальної теорії права, конституційного, цивільного, трудового права, а також цивільного і кримінального процесуального права: М.М. Агаркова, С.С. Алєксєєва, Б.С. Антімонова, М.І. Бажанова, А.М. Бєлякової, С.А. Бєляцкіна, Д.В. Бобрової, С.М. Братуся, Ю.М. Грошового, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, О.С. Йоффе, Ю.Х. Калмикова, О.С. Комарова, В.В. Комарова, Б. Лапицького, М.С. Малєїна, М.М. Малєїної, В.Ф. Маслова, Г.К. Матвєєва, Д.І. Мейєра, О.О. Підопригори, І.А. Покровського, О.А. Пушкіна, П.М. Рабіновича, З.В. Ромовської, В.І. Сінайського, В.Т. Смірнова, А.О. Собчака, М.С. Строговича, М.С. Таганцева, В.А. Тархова, К.А. Флейшіць, Г.Ф. Шершеневича, Ю.С. Шемшученка, М.Я. Шімінової, М.Й. Штефана, К.К. Яїчкова, К.Б. Ярошенко та ін.

При дослідженні змісту моральної (немайнової) шкоди, завданої фізичній особі, вивчена не тільки юридична, але й література з психології, а саме, роботи: Л.П. Гримака, Е.А. Донченко, М.І. Єнікєєва, І.П. Павлова, Т.М. Титаренко, З. Фрейда, Е. Фромма та ін.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що на базі чинного законодавства України та судової практики, а також з урахуванням письмових правових памґяток історії нашої держави та законодавства зарубіжних країн (Англії, США, ФРН та ін.), проведено глибоке і комплексне дисертаційне дослідження проблем, повґязаних із відшкодуванням моральної (немайнової) шкоди.

В дисертації детально аналізується зміст моральної (немайнової) шкоди, уточнюється визначення цього поняття стосовно всіх субґєктів правовідносин. Вперше розглядаються умови відповідальності за завдану шкоду на основі генерального і спеціальних деліктів. В цій роботі автор намагається знайти оптимальний діапазон критеріїв, за якими визначається розмір моральної (немайнової) шкоди в грошовій формі.

В результаті дисертаційного дослідження до захисту винесені такі пропозиції та висновки.

1. Сучасний правовий інститут відшкодування моральної (немайнової) шкоди бере початок з письмових памґяток Давньої Русі (договорів Русі з Візантією, “Руської Правди”), та його норми, які відносяться до сфери застосування, субґєктів права, відшкодування та відповідальності, підстав відшкодування і т.п.

2. Відшкодування цього виду шкоди повинно застосовуватись в усіх сферах цивільно-правових відносин і охоплювати захист усіх природних прав людини та законних інтересів юридичних осіб.

3. Правовий інститут відшкодування моральної (немайнової) шкоди є комплексним. В звґязку з чим, на першому етапі його розвитку виникає необхідність систематизувати спеціальні закони та інші нормативно-правові акти України, які передбачають відшкодування цього виду шкоди. А в подальшому - прийняти окремий закон і в якому викласти основні питання правового регулювання відносин в данній області.

4. Поняття моральної (немайнової) шкоди, завданої фізичній особі необхідно визначати як моральні, фізичні страждання або переживання, а також втрати немайнового характеру, як наслідок цих страждань та переживань, які виникають при посяганні на абсолютні нематеріальні блага (життя, здоровґя, честь, гідність і т.д.) або які порушують особисті немайнові права, повґязані з майновими (право авторства, право на імґя і т.д.) та майнові права громадянина.

5. При класифікації моральної (немайнової) шкоди, завданої фізичній особі, необхідно враховувати відношення потерпілого до наслідків, які настали. Таким чином, моральну (немайнову) шкоду можна класифікувати на види та на підвиди. Видами цієї шкоди є: а) “страждання”; б) “переживання”; в) “втрати немайнового характеру”, викликані моральними, фізичними стражданнями, а також переживаннями. Підвиди існують тільки у такого виду як “страждання”, до них можливо віднести “моральні”, “фізичні” та “психічні”.

6. Поняття моральної (немайнової) шкоди, завданої юридичній особі, слід визначати як втрати майнового та немайнового характеру, які настали або могли настати в разі приниження честі, гідності та ділової репутації, а також як посягання на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошення комерційної таємниці і т.п.

7. Встановлення презумпції моральної (немайнової) шкоди. Дана обставина, при доведенні факту порушення прав та законних інтересів, дозволить потерпілому довести в суді лише глибину та ступінь цієї шкоди, а не її наявність.

Теоретичне та практичне значення роботи полягає в тому, що висновки та пропозиції можуть бути використані в процесі розробки нового цивільного кодексу України, а також для вдосконалення чинних законів та нормативно-правових актів. Теоретичні висновки можуть служити базою для подальшого дослідження такої складної проблеми як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Основні положення дисертації були прийняті до уваги при обговоренні проектів постанов Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” та “Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів”.

Особиста участь дисертанта. Частина наукових результатів, отриманих під час дослідження більш як 200 наукових та нормативних джерел, а також на підставі узагальнення судової практики та при безпосередньому розгляді цивільних справ, була опублікована дисертантом у співавторстві. До таких робіт відноситься монографія “Защита прав потребителей” і три брошури: “Захист прав землевласника”, “Судовий захист честі, гідності та ділової репутації (відшкодування моральної (немайнової) шкоди)”, “Судовий захист виборчих прав громадян України (за матеріалами судової практики)”. В них дисертантом розкривався зміст моральної (немайнової) шкоди, приводились думки інших науковців стосовно цього поняття, викладались особливості даного виду шкоди при захисті прав споживачів, виборчих прав громадян України, а також при захисті честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій в судах.

Апробація результатів дослідження. Дисертація підготовлена на кафедрі цивільного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Обговорена на засіданні кафедри, схвалена та рекомендована кафедрою до захисту.

Результати дослідження були покладені в основу виданої монографії “Возмещение морального (неимущественного) вреда”, а також для видання переробленої та доповненої монографії з однойменною назвою. Основні ідеї, висновки та пропозиції дослідження використані для видання практичних посібників з різних галузей права, методичних рекомендацій.

Теоретичні доробки використовувались у навчальних закладах при вивченні відповідних розділів цивільного права та цивільного процесу, а також під час проведення семінарських занять суддів Миколаївської області та на міжнародній науково-практичній конференції “Судова практика у справах за позовами до засобів масової інформації”, яка проходила 13-14 травня 1999 року у приміщенні Верховного Суду України.

Запропоновані автором критерії визначення грошового розміру моральної (немайнової) шкоди сприяли встановленню в Миколаївській області єдиної судової практики з цього питання та усуненню вільного розсуду при вирішенні судами питання про її відшкодування.

Структура дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновку, списку використаної літератури (всього 218 найменувань) та додатків. Загальний обсяг роботи 180 сторінок.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі, що становить першу частину цього автореферата, обгрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, визначається предмет та обґєкт дослідження, викладені його мета і завдання, методологічна і теоретична основи роботи, положення, що характеризують наукову новизну роботи, теоретичне і практичне значення висновків, що містяться у ній.

Розділ перший “Поняття і зміст моральної (немайнової) шкоди” складається із трьох підрозділів, які присвячуються: історичному розвитку права про відшкодування моральної (немайнової) шкоди; огляду літератури за темою; розвитку законодавства України, що передбачає відшкодування цієї шкоди та дослідженню поняття і змісту самої шкоди.

Автором, при детальному дослідженні історії права нашої Вітчизни, зроблений висновок про те, що ознаки відшкодування моральної (немайнової) шкоди, в сучасному її розумінні, знаходяться в письмових памятках древніх словґян в договорах Русі з Візантією (912, 944, 971). В основу цього висновку покладено такі аргументи. По-перше, винагорода виплачувалась безпосередньо потерпілому, а не в казну держави; по-друге, розмір винагороди значно (як правило, в три рази) перевищував завдану шкоду; в-третє, передбачалась відповідальність не тільки за майнові збитки, но і за заподіяння тілесних ушкоджень, вбивство і т. ін. Звідси випливає, що винагорода спрямовувалась не тільки як еквівалент майнових збитків, а й для зниження негативних емоцій потерпілого.

Здобувачем, на підставі аналізу Збірника законів Малоросійських прав, розвивається думка про наявність в цій нормі ознак моральної (немайнової) шкоди. Аргументується цей висновок тим, що винагорода виплачувалась безпосередньо потерпілому та її виплата передбачалась одночасно з поновленням його майнового стану. Наводяться приклади на користь цього висновку. Підкреслюється, що Збірник дедалі пиширював сферу застосування цих норм, включаючи все більше коло правовідносин, передбачав виплату за образу не лише діями а й словом. Розмір винагороди за немайнову шкоду визначався судом. При цьому, враховувалась глибина образи, гідність потерпілого та розсуд судді, а в деяких випадках застосовувалась аналогія відповідальності.

Розглядаючи питання, повґязане з історією розвитку норми моральної (немайнової) шкоди, дисертант відмічає, що єдиного тлумачення цього терміну у дореволюційному законодавстві не було. Хоча в деяких випадках така відповідальність наставала.

З часу революції (1917 р.) та до становлення суверенної України (1990 р.) відшкодування моральної (немайнової) шкоди на законодавчому рівні не передбачалося. Між тим, дисертант розвиває думку науковців про те, що законодавство того періоду давало оцінку немайновій шкоді. Не стояла в стороні і судова практика. Більш всього це проявлялось при розгляді справ у звґязку з незаконним засудженням та при заподіянні каліцтва або іншого ушкодження здоровґя.

Зараз основою для регулювання цього правового інституту слугують Конституція України (ст.ст.32, 56, 62, 152), ст.ст. 6, 7, 440-1 Цивільного кодексу (далі - ЦК) та норми спеціальних законів України, які регулюють певні види суспільних правовідносин і передбачають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Здобувач обгрунтовує положення про те, що наведене поняття моральної (немайнової) шкоди у чинному законодавстві України не можна визнати повним, що зазначені точки зору науковців мають право на існування і, як підсумок, окреслюється визначення цього поняття. Враховуючи внутрішнє ставлення потерпілого до завданої йому моральної (немайнової) шкоди, дисертант пропонує класифікувати її на види та підвиди. До видів цієї шкоди слід віднести: “страждання”, “переживання” і “втрати немайнового характеру”. Щодо підвидів, то вони проявляються тільки у стражданнях, як то: “фізичні”, “душевні” та “психічні”.

Чинне законодавство України, на відміну від інших держав, наприклад, Білорусії та Росії, на конституційному рівні надає юридичним особам право відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Разом з тим, суперечності законодавчого забезпечення та труднощі у застосуванні дають підстави для дослідження цієї шкоди як способу захисту даного субґєкта цивільних правовідносин. Діяльність (позитивна чи негативна) юридичної особи обовґязково знаходить своє відображення у свідомості громадськості. Тобто, виникнення шкоди немайнового характеру формується не тільки через відношення юридичної особи (колектива працівників чи власника) до порушення її прав, а також через ставлення суспільства до цього субґєкта відносин. Тому, на думку автора, “честь”, “гідність” та “ділова репутація” юридичної особи має бути складовою частиною моральної (немайнової) шкоди.

В роботі зроблений висновок про те, що існує дві групи моральної (немайнової) шкоди як для фізичної, так і для юридичної особи. Зокрема, шкода може бути в “первинному” виді (в разі порушення немайнових прав) та “похідна” від майнової шкоди. Аналіз чинного законодавства та теоретичні дослідження дають підстави застосовувати загальний термін “відшкодування моральної (немайнової) шкоди”. На думку автора, він (термін) є комплексним, оскільки в повному обсязі розкриває зміст цієї шкоди для всіх субґєктів цивільно-правових відносин.

Як підсумок, дисертант порівнює законодавство зарубіжних країн (Англії, Бєлорусі, Росії, США, Франції, ФРГ), яке передбачає відкодування моральної (немайнової) шкоди. Відмічається, що у різних правових системах існують свої особливості по застосуванню цього правового інституту, спостерігається, що сфера дії норми про відшкодування моральної (немайнової) шкоди постійно розширюється, робиться висновок про те, що збільшується коло осіб, які мають право на такий спосіб захисту своїх прав. У звґязку з чим розвивається думка про те, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди впливає на формування позитивної оцінки права, закону, на правосвідомість.

Розділ другий “Умови відповідальності за моральну (немайнову) шкоду” складається із чотирьох підрозділів. В першому підрозділі розглядається наявність моральної (немайнової) шкоди, що заподіяна фізичній чи юридичній особі. При цьому зазначається, що при відсутності цієї шкоди цивільно-правовий інститут її відшкодування не може приводитись в дію. На підставі чого, обгрунтовуються докази, якими можливо довести наявність моральної (немайнової) шкоди. Серед них чільне місце займають пояснення сторін та третіх осіб, а також висновки судово-психологічної експертизи.

Уявляється спірним висновок про відсутність презумції моральної (немайнової) шкоди. На підставі аналіза чинного законодавства та судової практики обгрунтовується ця думка виходячи із слідуючого. По-перше, положення ст. 7 ЦК надають позивачу право доказувати в суді лише факт розповсудження відомостей, що не відповідають дійсності. По-друге, характер відомостей, що порочать особу, є обовґязковою умовою цивільно-правової відповідальності. По-третє, відомості, що порочать особу, безпосередньо повґязанні із стражданнями через невідповідність цієї інформації. Звідси випливає наявність презумпції моральної (немайнової) шкоди. Таким чином, доказавши факт розповсюдження недостовірної інформації, що порочить особу, позивач тим самим доказав наявність зазначеної шкоди.

В даний час необхідно визначати коло осіб, які мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, оскільки сфера дії цього правового інституту обмежена спеціальними законами. Зазначається, що до цих субґєктів, зокрема, відносяться: споживачі, реабілітанти, військовослужбовці та ін. Розглядаються питання, повґязані з визначенням членів сімґї цих субґєктів. Робиться висновок про те, що в разі смерті потерпілого розриваються сімейні стосунки, а тому його членам сімґї та родичам завдаються душевні, фізичні страждання та переживання, а також втрати немайнового характеру, які настали внаслідок цих страждань та переживань. Саме це, як вважає автор, дає право всім членам сімґї та родичам ставити питання про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Родині стосунки та відношення їх до потерпілого (при житті) можуть бути підставою для зменьшення розміру цієї шкоди, а не для відмови в цьому, як це помилково, на думку дисертанта, передбачено Законом України “Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду”.

В другому підрозділі дисертації автор, на підставі аналізу теоретичної літератури та судової практики, розвиває думку, що протиправність поведінки це невиконання юридичного обовґязку, встановленого нормою права. Форма протиправної поведінки безпосередньо повґязана з формами юридичних обовґязків про необхідність: а) вчиняти певні дії для конкретної особи; а) утримуватися від вчинення дій, заборонених нормою права.

Дисертант звертає увагу на те, що виключається протиправність заподіяння моральної (немайнової) шкоди дією, яка вчинена у стані необхідної оборони. Аргументується, що на підставі положень статті 444 ЦК така шкода не підлягає відшкодуванню.

В дисертації зазначається, що протиправна поведінка заподіювача цього виду шкоди, відповідно до статті 445 ЦК, також виключає можливість такої відповідальності.

В третьому підрозділі дисертації здобувач зазначає, що заподіювач моральної (немайнової) шкоди несе відповідальність лише за ту шкоду, яка є необхідним наслідком його поведінки. Відмічається, що складність встановлення причинного звґязку в деліктних зобовґязаннях полягає в тому, що у випадку, коли шкода є наслідком декількох причин, то для виникнення відповідальності необхідно встановити, які саме протиправні дії стали причиною виникнення моральної (немайнової) шкоди. В підтвердження цих висновків автор приводить приклади із судової практики.

В четвертому підрозділі дисертації досліджуються проблемні питання вини, що існують в теорії цивільного права. Автор обгрунтовує висновок про те, що тільки за винні дії настає відповідальність за заподіяну моральну (немайнову) шкоду, що наявність вини є необхідною умовою відповідальності не тільки для фізичних, но і для юридичних осіб, що вина юридичної особи за заподіяну шкоду виявляється у вині її працівників при виконанні ними своїх службових обов'язків, що вина заподіювача цієї шкоди презумірюється.

При розгляді питань про види вини, які склалися в теорії цивільного права, здобувач робить висновок про те, що “злий” умисел, передбачений ст. 17 Закона України “Про державну підримку засобів масової інформації і соціальний захист журналістів”, є виняток із загального права.

У роботі також аналізуються спеціальні умови відповідальності за завдану моральну (немайнову) моральну шкоду.

Дисертант відмічає, що Закон України “Про боротьбу з корупцією” передбачає виняток із загальних правил, які встановлені ст.ст. 441, 442 ЦК, про те, що організація повинна нести відповідальність за моральну (немайнову) шкоду, завдану по вині її працівників при виконанні ними своїх обов'язків. Обгрунтовується, що в цьому випадку відповідальність має нести та посадова особа, яка скоїла корупційні дії, оскільки вона вийшла за межі своїх повноважень і його діяльність не передбачалась службовою необхідністю.

Положення ст. 443 ЦК також відносяться до спеціальних деліктів, оскільки передбачають випадки відповідальності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду незалежно від вини їх посадових осіб. Разом з тим, автор вказує на те, що випадки та межі відповідальності за моральну (немайнову) шкоду, яка завдана протиправними діями цих органів, настає не за нормами вказаної статті, а по Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду”. Розглядаються підстави реабілітації, які слугують обставиною для відшкодування моральної (немайнової) шкоди. У зв'язку з цим розглядається проект Цивільного кодексу України в частині, що стосується порядку врегулювання реабілітації громадян. Здобувачем розвивається думка про доповнення законодавства правилом, згідно яким в разі самообмови громадянин може бути частково чи повністю позбавлений права на відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Наводяться аргументи про необхідність відшкодування шкоди і в разі сомообмови, якщо це є результатом застосування до громадянина угроз та інших незаконних засобів, що доведено слідчими органами чи судом, або якщо самообмова покладена в основу вироку без належної перевірки обставин справи.

Особливість спеціального делікта, передбаченого ст. 446 ЦК полягає в тому, що відповідальність перед потерпілим за моральну (немайнову) шкоду несуть батьки (усиновителі), опікуни або заклади навчального, виховного чи лікувального характеру, які безпосередньо своїми діями шкоди не завдали. При цьому під їх виною слід розуміти нездійснення в момент заподіяння шкоди неповнолітніми у віці до 15 років належного нагляду за цими підлітками або безвідповідальне ставлення до їх виховання батьків та ін. Уявляється спірним висновок про те, що в цих випадках необхідно враховувати відношення підлітка до протиправної своєї поведінки. Підкреслюється, що згідно ст. 447 ЦК, неповнолітні віком від 15 до 18 років несуть відповідальність за заподіяну ними моральну (немайнову) шкоду на загальних підставах. Разом з тим зазначається, що батьки (усиновителі) та піклувальники можуть нести відповідальність за неповнолітніми вказаного віку у разі: а) відсутності у неповнолітніх майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної ними шкоди; б) наявності вини батьків (усиновителів) та піклувальників.

Здобувач підтримує думку про необхідність внесення змін до ст. 449 ЦК. Суть їх полягає в тому, що відповідальність за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну громадянином, нездатним розуміти значення своїх дій, повинні нести особи, які своєчасно не лікували заподіювача шкоди або не прийняли заходів для визнання його нездатним. Наводяться аргументи на користь цього висновку.

Досліджуючи особливість відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, автор приходить до висновку, що: а) зобовґязання по відшкодуванню цієї шкоди покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, а не на особу, яка керувала вказаним транспортним засобом; б) відповідальність джерела підвищеної небезпеки настає незалежно від його вини. Оскільки ст. 450 ЦК не розкриває суті підвищеної небезпеки, джерела підвищеної небезпеки, автор аналізує теорії, які набули найбільшого визнання у науці і судово-арбітражній практиці. На думку дисертанта, відсутність єдності у поглядах вчених на визначення джерела підвищеної небезпеки, дає підстави для підтримання точки зору про необхідність законодавчого закріплення ознак, які притаманні цьому субґєкту цивільних правовідносин.

Відмічається, що відповідальність за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. Зокрема, такі дії, як непереборна сила та умисел потерпілого звільняють володільця джерела підвищеної небезпеки від відповідальності.

В роботі розглядаються умови, за яких заподіювач шкоди звільняється від відповідальності за моральну (немайнову) шкоду. Звертається увага на те, що при вирішенні питання про відшкодування цієї шкоди необхідно встановлювати форму вини потерпілого: умисел та грубу необережність. Застосування цього правила порівнюється з ст. 1242 проекта Цивільного кодекса України. В дисертації аналізуються норми ст. 80 Конституції України та чинного законодавства (наприклад, ст. 42 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”, ст. 35 “Про інформаційні агенства” та ін.), які передбачають умови звільнення депутатів та засобів масової інформації від відповідальності за розповсюдження інформації, що не відповідає дійсності.

В розділі третьому “Об'єм відшкодування моральної (немайнової) шкоди” підкреслюється, що законодавець відмовився від регулювання розміру цієї шкоди, а надав таке право суду. Звідси випливає, що дійсного розміру моральної (немайнової) шкоди не існує до того часу, поки суд його не встановить. При цьому, суд повинен враховувати: а) наявність на законодавчому рівні верхної та нижньої межі розміру шкоди; б) критерії її визначення.

Автор, досліджуючи відшкодування моральної (немайнової) шкоди в грошовій формі, не підтримує думку про встановлення для цивільно-правових відносин верхньої межі її відшкодування. Уявляється спірним з цього приводу і висновок науковців про необхідність внесення змін та доповнень до Закону України “Про зихист прав споживачів”, які вважають, що розмір цієї шкоди повинен визначатися в межах від 10 до 20 відсотків вартості проданого товару неналежної якості. Хибність їх позицій обгрунтовується такими висновками. По-перше, втрати немайнового характеру потерпілий може оцінити вище або нище розміру, встановленого законодавцем. По-друге, у правозастосувальній практиці виникають перепони щодо реалізації захисту прав людини на повне відшкодування моральної (немайнової) шкоди. На підставі чого розвивається думка про необхідність визначення розміру грошової суми в залежності від завданої потерпілому шкоди.

Відмічається, що до іншої, окрім грошової форми відшкодування, необхідно відносити придбання телевізора, автомобіля, протезів, путівок в лікувально-оздоровчі заклади тощо. Разом з тим, дисертант вважає, що закриття засобів масової інформації та скасування свідоцтв про його регістрацію не може вважатися іншою формою відшкодування моральної (немайнової) шкоди, оскільки суперечить поставленій меті цього правового інституту. Зокрема, зазначені дії, про що свідчить судова практика, направлені на закриття юридичної особи, а не на ліквідацію негативних наслідків, які настали в разі порушення прав потерпілого.

Враховуючи те, що Закон України “Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду” не перераховує, що саме є інша матеріальна форма відшкодування моральної (немайнової) шкоди, то дисертант вважає, що до неї слід віднести надання потерпілому жилого приміщення не за місцем його постійного проживання; направлення інформації учбовому закладу, де навчається реабілітант; придбання лікувально-оздоровчих путівок і т.ін. Під іншою матеріальною формою відшкодування цієї шкоди юридичній особі слід розуміти спростування недостовірної інформації, направлення третім особам об'єктивних відомостей, показ реклами, висвітлення через засоби масової інформації позитивного матеріалу тощо.

Разом з тим, в літературі зустрічаються думки про збереження із двох існуючих тільки однієї форми відшкодування моральної (немайнової) шкоди - грошової або тільки іншої матеріальної. У дисертації наводяться аргументи про збереження двох форм відшкодування цієї шкоди. Наявність у чинному законодавстві та у ст. 23 проекта Цивільного кодекса України двох форм відшкодування моральної (немайнової) шкоди дає можливість потерпілій особі, про що свідчить судова практика, за своїм розсудом відновити порушенні права в тій чи іншій формі.

Другим моментом при визначенні розміру моральної (немайнової) шкоди, про що зазначалось вище, є встановлення критеріїв, які мають враховуватись судом та потерпілим при її відшкодуванні. За їх допомогою, зокрема, забезпечується повне відшкодування зазначеної шкоди. Між іншим, це питання залишається дискусійним. Одні автори вважають, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди завжди буде частковим, оскільки неможливо встановити точних критеріїв матеріального визначення душевної болі. При відшкодуванні цього виду шкоди, на думку інших, можливо вести мову лише про припустиму шкоду, а не про ту, яка настала. Аргументують вони тим, що душевні страждання та переживання не підлягають визначенню, доказати їх наявність в судовому порядку, крім окремих випадків, неможливо. Крім цього, існують пропозиції про те, що розмір моральної (немайнової) шкоди необхідно визначати не по критеріях, а по характерним ознакам “середньої”, “нормальної” людини. За його визначенням розмір цієї шкода буде змінюватися в залежності від громадської оцінки протиправної поведінки. Дисертант не поділяє викладені вище точки зору, оскільки вони не враховують загальні принципи цивільного та цивільно- процесуального права про повне відшкодування шкоди на підставі об'єктивного та всебічного встановлення обставин по кожній справі. Звідси випливає висновок про повне відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Здобувач підкреслює, що принципу повного відшкодування цієї шкоди, наприклад, завданої реабілітанту, також дотримуються і інші науковці.

Детально розглядаються закріплені у чинному законодавстві та зазначені в проекті Цивільного кодексу України, а також визначені судовою практикою критерії, що впливають на розмір моральної (немайнової) шкоди. Виходячи із цього автор, на відміну від точки зору про систему єдиних критеріїв, поділяє їх на загальні та окремі. До загальних слід відносити ті критерії, які застосовуються до всіх категорій справ і без яких взагалі неможливо встановити наявність цієї шкоди та її розмір. Стосовно окремих критеріїв, то вони мають відношення до індивідуальних ознак потерпілого або зазначені у спеціальних законах, що регулюють ті чи інші правовідносини.

Таким чином до загальних критеріїв відносятся: суть позовних вимог; характер поведінки особи, яка завдала шкоду; ступінь вини відповідача; глибина душевних та фізичних страждань; характер і ступінь душевних та фізичних страждань; період часу, впродовж якого існують втрати немайнового характеру; значимість цих втрат. На думку дисертанта суть позовних вимог є одним із головних показників визначення наявності та розміру моральної (немайнової) шкоди, оскільки тільки потерпілий, на відміну від інших, зможе найбільш об'єктивно оцінити об'єм душевних та фізичних страждать, глибину переживань, а також втрати немайнового характеру. Характер поведінки особи, яка заподіяла шкоду та ступінь вини відповідача будуть підставою для збільшення або зменшення розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню, оскільки ці критерії характеризують відношення відповідача щодо своїх дій та до наслідків, які настали. Безумовно на розмір цієї шкоди буде впливати не тільки факт душевних та фізичних страждань, але і їх глибина (наприклад, незначний душевний чи фізичний біль; значний; сильний та руйнівний біль). Фактором, що збільшує або зменшує розмір шкоди виступає ступінь фізичних страждань (легкі, середні, тяжкі), період часу, впродовж якого існують втрати немайнового характеру (короткочасні, тривалі, довічні) та значимість цих втрат (істотні та неістотні, що підлягають відновленню).

Серед окремих критеріїв особливе місце займають ті, які пов'язані із посяганням на життя та здоров'я людини. Це обумовлено тим, що право на життя кожної людини, відповідно до ст. 27 Конституції України, займає перше місце в числі основних прав і свобод. До них, наприклад, відносяться: вид та спосіб скоєного злочину; суб'єктивна сторона злочину (вина); соціальне положення потерпілого; спосіб одержання інформації про смерть родичів та їх родинні зв'язки.

При посяганні на честь, гідність та ділову репутацію слід виділити такі окремі критерії, як: характер розповсюджених відомостей; громадська оцінка обставини (обставин); регіон розповсюдження відомостей; повторювання інформації (тираж друкованої продукції); “життєдіяльність” джерела інформації; індивідуальні особливості потерпілого; непристойність форми, в якій дається оцінка особи; наслідки, які наступили в разі приниження честі, гідності та ділової репутації; посадове положення потерпілого. Останній критерій потрібно враховувати в тих випадках, коли посягання на честь, гідність та ділову репутацію особи пов'язано з виконанням ним службових обов'язків. Обгрунтовується, що до нього необхідно підходити вибірково, враховуючи положення ст. 10 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини та рішення Європейського Суду по справі Лінгенс проти Австрії (1986 р.).

Зазначається, що приниження ділової репутації має відношення і до юридичної особи, а тому при визначенні розміру моральної (немайнової) шкоди необхідно враховувати наслідки, які настали: невиконання договірних зобов'язань; зниження доходу чи авторитету фірми; зменшення продуктивності; виникнення напруженої атмосфери в трудовому колективі; вимушене звільнення спеціалістів тощо.

Автор зупинився на критеріях розумності та справедливості, що передбачені нормами ст. 1263 проекта Цивільного кодексу України та які можливо використовувати для визначення розміру моральної (немайнової) шкоди. Здобувач, враховуючи відсутність їх визначення на законодавчому рівні, підкреслює, що справедливість завжди пов'язана з правом. Що стосується розумності, то це - тямущий, поміркований, логічний, розумно обгрунтований поступок. Дисертант, аналізуючи ці критерії та положення ст.ст. 8 і 14 проекта, приходить до висновку, шо при визначенні розміру моральної (немайнової) шкоди суд повинен творчо застосовувати законодавство, з розумінням суті права. На підставі чого, судові рішення будуть не тільки вірні по формі, але і справедливі за змістом.

...