Правове регулювання страхової справи в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Правове регулювання страхової справи в Україні

(організаційно - правовий аспект)

спеціальність: 12.00.04 - господарське право; арбітражний процес

Пацурія Ніно Бондовна

Київ - 2000

Дисертація є рукописом.

Робота виконана на кафедрі господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

доктор юридичних наук, професор кафедри господарського права Пронська Граціелла Василівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, старший науковий співробітник, професор кафедри державно-правових дисциплін Замойський Ігор Євгенович, Донецький інститут економіки та господарського права;

кандидат юридичних наук, доцент завідувач кафедрою аграрного права Жушман Віктор павлович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого.

Провідна установа:

Інститут економіко-правових досліджень НАН України, м. Донецьк.

Захист відбудеться “27” лютого 2001 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.06. при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (252033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд.253).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (252033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розіслано “24” січня 2001року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат юридичних наук Боднар Тетяна Валеріївна.

ЗАГАЛЬНА характеристика роботи

Актуальність теми дослідження обумовлена недосконалістю регулювання нормами права організації страхової діяльності (справи) в Україні та відсутністю у вітчизняній юридичній науці комплексних досліджень з даної проблематики.

Перехід до ринкової економіки викликає суттєве зростання ролі страхової діяльності в суспільному житті.

Одним із найважливіших чинників розвитку страхової справи є становлення і розвиток законодавчої бази, яка б відповідала змісту і завданням даного сегменту економіки.

Основи страхового законодавства України були закладені у 1993 році Декретом Кабінету Міністрів України “Про страхування”. Згодом, виходячи з потреб розвитку та вдосконалення правової організації страхової справи у березні 1996 року було прийнято Закон України “Про страхування”, що дало поштовх для подальшого формування страхового законодавства України.

Проте страхова справа в Україні ще не зайняла належного місця в економіці країни, що не в останню чергу обумовлюється нерозвиненістю її нормативно-правової бази.

У зв'язку з цим, важливим напрямком зміцнення і розвитку в Україні ринкових відносин взагалі, і у сфері страхової діяльності зокрема, є вдосконалення законодавства України про страхову діяльність.

Наявність у чинному законодавстві України суттєвих прогалин у регулюванні правового становища учасників страхової діяльності зумовлює потребу в дослідженні теоретичних питань страхової діяльності (справи) та розробці на цій основі науково обгрунтованих рекомендацій щодо розвитку законодавства України про страхову діяльність.

В українській юридичній науці організаційно-правові аспекти страхової діяльності не були предметом комплексного дослідження.

Окремі питання з вказаної проблематики висвітлювалися у вітчизняній юридичній та економічній літературі. Проблеми правого становища учасників страхової діяльності зачіпались у роботах російських правознавців, переважно цивільно-правового спрямування.

Зростаюче значення страхової діяльності в наш час та недостатня увага з боку вчених-юристів до розробки даного інституту визначили вибір теми дисертаційного дослідження як важливої наукової проблеми і як одного із напрямків науки господарського права.

Ступінь наукової розробленості теми. Ступінь наукової розробленості проблеми правового регулювання страхової діяльності (справи) в Україні є досить низькою, особливо в плані її організаційно-правових засад.

Хоча останнім часом, опубліковані нечисленні розробки щодо правової основи страхової діяльності, вони не створюють цілісного уявлення відносно правової організації цього виду підприємництва.

На сьогодні в правовому масиві України відсутні визначення таких понять, як страхова діяльність (справа), страхова компанія, об'єднання страховиків; не приділено достатньої уваги формуванню правового статусу учасників страхової діяльності, і зокрема порядку їх створення, реорганізації та ліквідації, порядку ліцензування страхової діяльності, правовому режиму майна страхових компаній, питанням державного нагляду за страховою діяльністю.

Чинному законодавству України про страхову діяльність властиві як значні прогалини, так і колізії між правовими нормами, не досягнуто необхідної узгодженості між нормативними актами законодавства загальної дії та спеціального (відомчого) законодавства.

Тому в даному дисертаційному дослідженні значну увагу приділено розробці пропозицій щодо удосконалення вітчизняного законодавства у галузі страхової діяльності та їх обгрунтуванню.

Мета і задачі дослідження полягають в тому, щоб, виходячи із досягнень економічної науки і науки господарського права та аналізу практики застосування норм права, які регулюють страхову діяльність, дати комплексний теоретичний аналіз страхової діяльності (справи) та її основних елементів, правового становища учасників страхової діяльності, основних функцій і правових форм державного нагляду за здійсненням страхової діяльності, а також зробити висновки і внести пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України про страхову діяльність.

Мета дисертаційного дослідження визначається його теоретико-прикладним характером і включає в себе:

визначення об'єктивної необхідності спеціального правового регулювання страхової діяльності (справи), його сутності і тенденцій розвитку;

дослідження сутності страхової діяльності (справи) з точки зору її суттєвих ознак, основних елементів, та складу учасників;

виявлення структури страхового законодавства;

дослідження правового становища страхових компаній, порядку їх створення та припинення, ліцензування, правового режиму майна і т.ін.;

з'ясування ролі, місця, функцій і правового статусу інших учасників страхової діяльності на страховому ринку України;

аналіз основних функцій і правових форм державного нагляду за здійсненням страхової діяльності;

дослідження відносин страхових компаній з іншими учасниками страхової діяльності та органом державного нагляду за страховою діяльністю, а також практики арбітражних судів України з розв'язання спорів між учасниками страхової діяльності;

розроблення конкретних пропозиції, спрямованих на вдосконалення чинного законодавства України з досліджуваних питань.

Предметом дисертаційного дослідження є теоретичні та практичні питання правового регулювання страхової діяльності (справи) як специфічного виду підприємницької діяльності, правового положення учасників страхової діяльності в Україні, система нормативних актів, що регулюють страхову діяльність в Україні, та практика їх застосування.

Об'єктом дисертаційного дослідження виступає страхова діяльність (справа) в Україні крізь призму правового становища її учасників та організації державного нагляду за її здійсненням.

Методологічна та теоретична основа дослідження. В основу дослідження вищезазначених проблем покладено діалектичний метод пізнання з системно-структурним підходом до вивчення матеріалу та одержаних висновків. Також застосовувалися окремі наукові методи: порівняльно-правовий, історичний, логічний, статистичний, поєднання дедуктивного та індуктивного принципів послідовного з'ясування окремих закономірностей та обгрунтування на цій основі відповідних висновків.

В дисертації проведено аналіз: 1) чинного законодавства України, 2) дореволюційного вітчизняного законодавства про страхування, 3) нормативних актів з питань страхування колишнього СРСР, 4) господарської та арбітражної практики з досліджуваних питань, 5) практики Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю та Міністерства фінансів України.

В ході дослідження використані наявні соціологічні та статистичні дані, законодавство іноземних країн та країн СНД, яке регулює страхову діяльність.

Теоретичну базу дослідження складають роботи вчених - економістів та правознавців у галузях загальної теорії держави та права, господарського, цивільного та адміністративного права.

В дисертації використано наукові здобутки, які викладені в працях: Д.П. Біленчука, П.Д. Біленчука, О.М. Вінник, К.А. Граве, С.П. Грішаєва, В.Р. Ідельсона, С.А. Комарова, О.В. Котюка, Л.А. Лунца, В.А. Ойгензихта, М.П. Рабіновича, В.К. Райхера, В.І. Серебровського, В.Г. Ульянищева, Ю.Б. Фогельсона, Г.Ф. Шершеневича, М.Я. Шимінової, В.С. Щербини, В.Н. Яковлева та інших.

В ході дисертаційного дослідження опрацьовані і використані положення джерел економічної наукової літератури з досліджуваної теми, зокрема праці: В.Д. Базилевича, К.Г. Воблого, А.Д. Заруби, В.П. Махна, В.В. Рудницького, Е.К. Турбіної, Л.А. Орланюк-Малицької, С.С. Осадця, Л.І. Рейтмана, В.В. Шахова та інших.

В дослідженні також використані роботи іноземних науковців з питань страхування: Т. Бігама, Ч. Мура, П. Коха, Alan I. Widiss, David Bland, John F. Dobbyn та інших.

Емпіричною базою дослідження стали результати узагальнення опублікованої і неопублікованої практики діяльності страхових компаній України, арбітражної практика Вищого арбітражного суду України, арбітражних судів м. Києва та Київської області, комітету у справах нагляду за страховою діяльністю та Міністерства фінансів України.

Наукова новизна дослідження. Дисертація є першим в українській правовій науці дослідженням організаційно-правового аспекту страхової діяльності (справи) в Україні, в якій на підставі чинного законодавства України подано комплексний аналіз призначення, змісту та кола учасників, досліджені правова природа та правовий статус кожного виду учасників страхової діяльності, зміст, межі та правові форми державного нагляду за страховою діяльністю в Україні.

Аналіз чинного законодавства України, а також практика його застосування та спеціальна література з тематики дослідження надали можливість сформулювати положення, які містять наукову новизну і пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства в цій сфері підприємництва:

страхова діяльність (справа) є необхідною умовою функціонування ринкової економіки в сучасному суспільстві;

страхова діяльність (справа) - це врегульована нормами права, здійснювана на підставі ліцензії господарська діяльність страхової організації (компанії) по наданню страхових послуг за рахунок сформованих страхових фондів, як правило, з метою отримання прибутку;

система законодавства України, що регулює страхову діяльність, включає значну кількість нормативних актів, які розмежовуються:

1) за сферою дії на:

загальне законодавство про підприємництво;

спеціальне законодавство про страхову діяльність (як окремий вид підприємництва).

2) за колом осіб на:

законодавство загальної дії, яке поширюється на всіх осіб, що з'являються в сфері страхової діяльності;

відомче законодавство (нормативні акти Укрстрахнагляду та міністерства фінансів України), яке поширюється лише на суб'єктів страхової діяльності;

локальні нормативні акти, дія яких поширюється на внутрішні відносини того учасника страхової діяльності, в межах компетенції якого видано цей акт, а в передбачених законом випадках на відносини цього учасника з клієнтурою;

правила страхування - це локальний нормативний акт конкретної страхової компанії, який відповідно до законодавства загальної дії регулює відносини цієї організації з її клієнтурою (страхувальниками);

доцільність закріплення в законодавстві терміну “страхова компанія” для позначення організацій-страховиків;

страхова компанія - це господарське товариство, створене у встановленому законом порядку, що здійснює страхову діяльність, має необхідне для цього майно згідно з чинним законодавством і володіє господарською правосуб'єктністю у відповідності до закону і установчих документів; страхова справа регулювання нагляд

необхідність роз'єднання ліцензування діяльності із страхування і перестрахування;

доцільність законодавчого віднесення страхової діяльності до тих окремих видів господарської діяльності, для яких Кабінет Міністрів України встановлює додатковий перелік документів (окрім зазначених в Законі України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”), що надаються суб'єктами господарювання для отримання ліцензії;

необхідність введення у чинне законодавство правила щодо ліквідації страхових компаній, які не сформували статутні фонди в розмірах, передбачених Законом України “Про страхування”, в судовому порядку за підставою невідповідності їх діяльності вимогам закону;

відокремлені підрозділи страхових компаній є учасниками господарських відносин, які діють в певних правових рамках, є носіями господарських прав і обов'язків, а отже визнаються суб'єктами господарського права;

відокремлені підрозділи страхових компаній діють, як правило, від імені страхової компанії; разом з тим вони мають і згідно власної оцінки здійснюють певні права і обов'язки від власного імені: у внутрішніх відносинах (із страховою компанією) - завжди; у зовнішніх - за вказівкою закону або уповноваженням страхової компанії;

відповідальність відокремлених підрозділів страхових компаній по зобов'язанням укладеним від власного імені, має виникати передусім для відокремленого підрозділу і лише в субсідіарному порядку для страхової компанії як такої;

об'єднання страховиків - це господарська організація, створювана страховими компаніями з метою координації їх діяльності, захисту їх інтересів та здійснення спільних програм, що діє на підставі статуту і реєструється як юридична особа;

товариство взаємного страхування - це господарське товариство, створене у встановленому законом порядку, що здійснює на підставі ліцензії господарську діяльність, як правило, на безприбутковій основі у вигляді надання страхових послуг своїм членам, яке має необхідне для цього майно згідно з чинним законодавством і володіє господарською правосуб'єктністю у відповідності до закону і установчих документів;

необгрунтованість підміни в товариствах взаємного страхування установчого договору договором колективного страхування, що тягне за собою інший порядок розрахунків з учасниками при їх виході з товариства.

На підставі цих висновків до законодавства України, що регулює страхову діяльність пропонуються відповідні зміни. Аргументація щодо необхідності запропонованих змін до законодавства, а також зміст пропозицій, наводяться в дисертаційній роботі.

Наукове і практичне значення дослідження. Наукове значення дисертаційної роботи полягає в тому, що вона спрямована на заповнення прогалин в українській правовій науці стосовно страхової діяльності і покликана зорієнтувати практику на подальше удосконалення законодавства з цих питань та впорядкування страхової діяльності (справи) в Україні відповідно до чинного законодавства.

Дисертація має практичну цільову спрямованість. Висновки і пропозиції, які містяться в роботі, можуть бути використані для подальшого розвитку чинного законодавства України, а також можуть сприяти вдосконаленню практики арбітражних судів України при розгляді спорів, між учасниками страхової діяльності.

Положення дисертації можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників та методичних розробок з спецкурсу “Страхове право” для студентів юридичних вузів, а також враховані при написанні робіт з цієї тематики.

Окремі положення, які сформульовано у дисертації, мають дискусійний характер і можуть бути базою для подальшого наукового дослідження організаційно-правових проблем регулювання страхової діяльності (справи) в Україні.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, першим комплексним дослідженням організаційно-правового аспекту правового регулювання страхової діяльності (справи) в Україні.

Здобувачем вперше розроблені такі наукові поняття, як: “страхова діяльність(справа)”, “страхова компанія”, “об'єднання страховиків”; на підставі існуючих визначень, з урахуванням норм чинного законодавства України, доопрацьовано поняття “товариство взаємного страхування”.

Автором проведена систематизація законодавства України про страхову діяльність, виявлені прогалини і колізії в цьому законодавстві та способи і форми їх усунення, а також розробка додаткових законодавчих і правозастосовчих заходів щодо зміцнення правопорядку в страховій діяльності та інше.

Сформульовані в дисертації положення і наукові результати мають наукове та практичне значення. Підставою для них, поряд з іншими, є особистий практичний досвід здобувача, набутий під час проходження стажування в Комітеті у справах нагляду за страховою діяльністю, та в акціонерній страховій компанії “Енергополіс”, в якій за безпосередньою участю здобувача були розроблені: Правила страхування професійної відповідальності приватних нотаріусів перед третіми особами та Правила страхування цивільної відповідальності юридичних та фізичних осіб перед третіми особами. Автором критично опрацьовано близько двохсот наукових і нормативних джерел, здійснено узагальнення практики страхової діяльності.

Автор формулює теоретичні положення, а також дає конкретні рекомендації щодо удосконалення чинного законодавства України про страхову діяльність. Деякі питання, що висвітлюються у роботі, піднімаються вперше, інші розглянуті з нових правових позицій, вирішення окремих спірних питань отримало додаткове обгрунтування.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації знайшли свій відбиток в підручнику “Страхове право України” (Біленчук Д.П., Біленчук П.Д., Зальотов О.М., Клименко Н.І. Страхове право України.-К.:Атіка, 1999.- 368 с.), який містить посилання на наукові публікації дисертантки з даної теми, та в розроблених автором навчально-методичних матеріалах для Національної академії управління з курсу “Страхове право” (затверджені на засіданні кафедри цивільно-правових та кримінально-правових дисциплін, Протокол №5 від 15 липня 1999 року).

Основні положення і висновки дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (29 жовтня 1999 року), на науково - практичному семінарі аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Т. Шевченка (20 жовтня 1999 року), семінарі молодих юристів “Правові проблеми розвитку підприємництва в Україні” (Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, м. Київ, 28 травня 1998 року), та дев'ятій всеукраїнській науково-практичній конференції “Стратегія економічного розвитку і Арбітражний суд України: проблеми, перспективи” (м. Донецьк, листопад 2000 року), а також викладено в семи публікаціях провідних фахових видань:

Структура дисертації визначається метою дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, які охоплюють тринадцять параграфів, висновків, переліку нормативних актів та використаної літератури. Обсяг дисертації становить 196 сторінок, список використаних джерел складається з 220 найменувань.

Зміст роботи

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації; визначається мета дослідження, його методологічна та теоретична основа; розкривається теоретичне і практичне значення дослідження; формулюються положення, які виносяться на захист.

У першому розділі “Соціально-економічні та правові підстави страхової діяльності”, який включає три параграфи, автором аналізуються історичні та соціально-економічні шляхи становлення та тенденції розвитку страхової діяльності (справи) в суспільстві; досліджується поняття страхової діяльності (справи); наводиться концепція системи законодавства України, що регулює страхову діяльність.

У першому параграфі “соціально-економічний зміст страхової діяльності” аналізуються соціально-економічні та історичні передумови походження ідеї страхування і підстави виникнення страхової діяльності (справи) як професійної діяльності спеціально створених організацій (страхових компаній).

У другому параграфі “Поняття страхової діяльності” дисертантка, зважаючи на те, що термін “страхова діяльність” широко використовується як в Законі України “Про страхування”, так і в багатьох інших нормативних актах, що регулюють страхову діяльність, але визначення поняття, що позначається цим терміном в законодавстві відсутнє, виводить поняття страхової діяльності (справи) за допомогою правового аналізу її суттєвих ознак, пропонуючи таке визначення: “страхова діяльність (справа) - це врегульована нормами права, здійснювана на підставі ліцензії господарська діяльність страхової організації (компанії) по наданню страхових послуг за рахунок сформованих страхових фондів, як правило, з метою отримання прибутку”.

В третьому параграфі “Система законодавства України про страхову діяльність” автор подає правовий аналіз законодавства про страхову діяльність і на підставі проведеного аналізу виводить систему законодавства України що регулює страхову діяльність, та визначає її структуру у двох площинах:

1) за сферою дії на:

загальне законодавство про підприємництво;

спеціальне законодавство про страхову діяльність (як окремий вид підприємництва).

2) за колом осіб на:

законодавство загальної дії, яке поширюється на всіх осіб, що з'являються у сфері страхової діяльності;

відомче законодавство (нормативні акти Укрстрахнагляду та міністерства фінансів України), яке поширюється лише на суб'єктів страхової діяльності;

локальні нормативні акти, дія яких поширюється на внутрішні відносини того учасника страхової діяльності, в межах компетенції якого видано цей акт, а в передбачених законом випадках на відносини цього учасника з клієнтурою.

З урахуванням поданої системи весь масив законодавства України, що регулює страхову діяльність, умовно може бути поділений на дві великі частини: законодавство загальної дії та спеціальне, в тому числі відомче, та локальне нормативне регулювання страхової діяльності.

В другому розділі “Правове становище страхових компаній”, який включає три параграфи, дисертантка досліджує та визначає поняття “страхова компанія”; аналізує порядок створення, реорганізації та ліквідації страхових компаній і правовий режим майна страховиків.

В першому параграфі “Поняття та види страхових компаній” автор зазначає, що головними, спеціалізованими учасниками страхової діяльності є страховики (перестраховики).

Термін “страховик” в українському законодавстві використовується неоднозначно: як сторона за договором страхування (ст.ст. 15, 17, 19, 24-27 Закону “Про страхування”); як комерційна господарська організація, що діє на ринку шляхом надання страхових послуг (ст.ст. 2, 11, 12, 13, 14, 29-43 Закону “Про страхування”).

Проте, для досягнення більшої юридичної чіткості, уникнення підміни хоч і пов'язаних, але різних юридичних явищ, позначених одним терміном, дисертантка вважає за доцільне використання терміна “страхова компанія” для позначення згаданих вище організацій-страховиків і пропонує таке визначення цього поняття: “страхова компанія - це господарське товариство, створене у встановленому законом порядку, що здійснює страхову діяльність, має необхідне для цього майно згідно з чинним законодавством і володіє господарською правосуб'єктністю у відповідності до закону і установчих документів”.

В другому параграфі “Порядок створення, реорганізації та ліквідації страхових компаній” автором проводиться правовий аналіз норм чинного законодавства України, які регламентують вищезазначені процедури та висвітлюється зміст останніх, акцентуючи їх специфіку щодо вказаних організацій.

Спеціальну увагу приділяє автор такому елементу легітимації страхової компанії, як отримання ліцензії на здійснення страхової діяльності.

Ліцензування страхової діяльності на території України носить обов'язковий характер (ст.9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, ст.2 Закону України “Про страхування”).

Зазначаючи наявність колізій між Законом “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” та положеннями Закону “Про страхування” щодо ліцензування страхової діяльності, автор висуває пропозиції щодо усунення цих колізій шляхом законодавчого віднесення страхової діяльності до тих окремих видів господарської діяльності, для яких Кабінет Міністрів України встановлює додатковий перелік документів (окрім зазначених в Законі України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”), що надаються суб'єктами господарювання для отримання ліцензії.

Стаття 43 Закону України “Про страхування” передбачає особливу процедуру проведення примусової санації страхової компанії, здійснення якої покладено на державний орган нагляду за страховою діяльністю. В дисертації аналізуються підстави проведення та зміст цієї процедури.

В третьому параграфі “Правовий режим майна страхової компанії” автором досліджуються питання формування майнової бази страхових компаній, аналізується специфіка її використання, вибуття і звернення на неї стягнень кредиторів. Подається правовий аналіз створення і функціонування загальних і спеціальних фондів страхових компаній, аналізується специфіка інвестиційної діяльності страховиків.

Визначальну роль в майновому статусі страхової компанії відіграє статутний фонд, мінімальний розмір якого визначено Законом України “Про страхування”.

Фактично більшість страхових компаній мають статутний капітал нижчий законодавчо встановленого мінімального рівня.

Автор вважає, що страхові компанії, які не сформували свої статутні фонди в розмірах передбачених Законом, повинні бути ліквідовані в судовому порядку з огляду на невідповідність їхньої діяльності вимогам Закону.

Приділяючи увагу забезпеченню платоспроможності страхових компаній, законодавець вимагає створення ними гарантійного фонду до якого належать спеціальні та резервні фонди, а також сума нерозподіленого прибутку. В дисертацій аналізується порядок формування та використання цих складових майнової бази вказаних організацій, висуваються пропозиції по удосконаленню їх правового режиму.

Тимчасово вільні кошти страхових компаній, включаючи страхові резерви, інвестуються ними в об'єкти господарської та соціальної сфери відповідно до Закону України “Про інвестиційну діяльність” з урахуванням ст. 30 Закону України “Про страхування”, яка висуває вимоги безпечності, прибутковості, ліквідності та диверсифікованості розміщення цих коштів.

Аналізуючи порядок інвестування страховими компаніями своїх коштів, автор формулює пропозиції щодо розширення законодавчо встановлених меж цієї діяльності без послаблення безпечності розміщення відповідного майна.

Певну увагу приділено в роботі питанням розподілення майна страхових компаній при їх ліквідації.

В третьому розділі “Правове становище інших учасників страхової діяльності” автором досліджуються особливості правового становища відокремлених підрозділів страхової компанії, страхових посередників, об'єднань страховиків та товариств взаємного страхування.

В першому параграфі досліджуючи зміст, межі та нормативну основу правосуб'єктності відокремлених підрозділів страхової компанії, автор звертає увагу на те, що вони, з одного боку, реалізують компетенцію компанії як такої, а з другого, мають і згідно власної оцінки здійснюють власні права і обов'язки в межах страхової компанії.

Отже, філії і представництва страхових компаній, хоч і не визнаються юридичними особами, проте мають господарську правосуб'єктність, зміст та межі якої визначені законодавцем та страховою компанією, і можуть у певних випадках виступати від власного імені.

Автор вважає обгрунтованою думку тих науковців, які наголошують, що відповідальність відокремлених підрозділів по зобов'язаннях укладених від власного імені, повинна виникати насамперед для відокремленого підрозділу, а не для господарського товариства.

На думку дисертантки, в подібних випадках стягнення повинно звертатися на майно відокремленого підрозділу, і лише в недостатній частині - на майно страхової компанії.

Автор звертає увагу на певну неузгодженість правових форм визначення правосуб'єктності філій та представництв страхових компанії. Частина 2 ст.31 ЦК України встановлює, що керівник філіалу або представництва діє на підставі довіреності, одержаної від відповідної юридичної особи. Пункт “є” ст.41, ч.1 ст.59 Закону України “Про господарські товариства” і Положення “Про порядок здійснення страхової діяльності відокремленими підрозділами страховиків” (ч.2 п.1.1.) згадують лише положення про філії і представництва, які затверджуються загальними зборами учасників товариства. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 28 липня 1994 року № 02-5/492, яке в силу ст.12 Закону України від 4 червня 1991 року “Про арбітражний суд” є обов'язковим для учасників господарських відносин, в якості форм закріплення правосуб'єктності відокремлених підрозділів зазначає: чи то статут, чи то положення, чи то доручення. У свою чергу Положення про філію (представництво) багатьох страхових компаній України, передбачають у якості правової основи діяльності цих підрозділів положення і довіреності, що і у випадках коли у філії (представництва) є і те, і інше - недоцільно (надмірно), в у випадках коли є тільки довіреність - необгрунтовано, бо довіреність - це інститут цивільного права, а філія (представництво) не є суб'єктом цивільного права. Дисертантка вважає, що для даних відносин форма Положення є найбільш придатною.

В другому параграфі з'ясовується правове становище страхових посередників.

Відповідно до ст. 14 Закону України “Про страхування” страхові компанії мають право здійснювати страхову діяльність як безпосередньо, так і через страхових посередників - страхових агентів і страхових брокерів.

Страхові брокери здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

Брокерська угода за своїм змістом є договором комісії.

Зважаючи на те, що страховий брокер виконує досить широке коло функцій на страховому ринку, законодавець висуває досить жорсткі вимоги до осіб, які мають намір здійснювати брокерську діяльність у сфері страхування.

Посередниками у здійснення страхової діяльності виступають також страхові агенти. Вони є представниками страхової компанії і діють в її інтересах на підставі агентської угоди, яка за своєю цивільно-правовою природою є договором доручення.

Дисертантка наголошує, що діяльність страхових агентів в Україні не так чітко регламентована нормами права, як діяльність страхових брокерів, що навряд чи є виправданим. В зарубіжній практиці використовують узагальнені принципи, на яких грунтується діяльність як страхових брокерів, так і страхових агентів.

З огляду на викладене вище, автор вважає за необхідне видання нормативного акту, який регламентував би облік, реєстрацію та сертифікацію страхових агентів.

Автор також висуває інші пропозиції спрямовані на підвищення професійного рівня страхових посередників та посилення їх відповідальності у здійснюваній діяльності.

З метою максимального захисту майнових інтересів споживачів страхових послуг, дисертантка пропонує за доцільне внести доповнення до нормативних актів, які регулюють діяльність страхових посередників на території держави, стосовно обов'язкового укладання страховими брокерами договорів страхування професійної відповідальності перед третіми особами.

Третій параграф присвячений питанням правового становища об'єднань страховиків, які головним чином, слугують цілям координації дії страховиків з питань, що становлять спільний професійний інтерес і не можуть здійснювати страхові операції.

Такі об'єднання в теорії господарського права визначаються як господарські. З точки зору правосуб'єктності, об'єднання являє собою господарську організацію, утворену самостійними суб'єктами права, для реалізації їх спільних інтересів.

Поряд з об'єднаннями добровільного характеру які за Законом “Про страхування” страховики “можуть утворювати”, якщо їх утворення “не суперечить чинному законодавству України”, той же Закон вимагає утворення об'єднань страховиків в точно визначених випадках. Зокрема, страховики, яким дозволено займатися страхуванням відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам та за умовами, передбаченими міжнародними договорами України щодо вказаного виду страхування, зобов'язані утворити Моторне (транспортне) страхове бюро.

Страховики, яким дозволено займатися страхуванням авіаційних або морських ризиків, зобов'язані утворити Авіаційне страхове бюро та Морське страхове бюро.

Страховики, яким дозволено займатися страхуванням відповідальності операторів ядерних установок за шкоду, яка може бути спричинена внаслідок ядерного інциденту, зобов'язані утворити ядерний страховий пул, який має бути зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності з правами юридичної особи.

Утворення таких об'єднань здійснюється по відношенню до певних ризиків, що не можуть бути прийняті на страхування окремо однією страховою компанією, з огляду на їх (ризики) велику вартість.

З огляду на проведений аналіз правового становища зазначених суб'єктів, поняттю об'єднання страховиків можна надати такого визначення: “об'єднання страховиків - це господарська організація, створювана страховими компаніями з метою координації їх діяльності, захисту їх інтересів та здійснення спільних програм, що діє на підставі статуту і реєструється як юридична особа”.

В четвертому параграфі автором досліджується правове становище товариства взаємного страхування.

На відміну від традиційних товариств, які діють задля отримання прибутку (ст.1 Закону “Про господарські товариства”), товариства взаємного страхування “створюються ... з метою страхування ризиків членів товариства”, отже вони є некомерційними господарськими організаціями, які, на думку автора, за своєю сутністю є організаціями споживчого, некомерційного типу заснованими на членстві, і за призначенням наближені до споживчих кооперативів за чинним законодавством України.

Члени товариства взаємного страхування укладають з ним один договір страхування “на всіх”, в якому визначаються взаємні зобов'язання товариства і кожного з його членів, при цьому обов'язки одного можуть бути покладені на іншого. Однак дані положення суперечать сутності договору страхування, який є письмовою угодою між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору (ст.15 Закону “Про страхування”).

На думку дисертантки, зазначені положення відбивають функції установчого договору з урахуванням особливостей призначення (мети діяльності) товариств взаємного страхування, а не договору страхування.

Як і страхова компанія товариство взаємного страхування формує страхові резерви для виплати ним майбутніх страхових сум та страхових відшкодувань за зобов'язаннями всіх своїх членів. Положення законодавства щодо формування товариствами взаємного страхування загальних страхових резервів породжує проблему інвестиційної діяльності зазначених товариств.

Зважаючи на особливість правової природи товариств взаємного страхування, загальні положення нормативних актів, що регулюють спрямованість інвестиційної діяльності страховиків, не прийняті для товариств взаємного страхування.

Отже, інвестиційна діяльність товариств взаємного страхування потребує спеціального регулювання. Зокрема, має бути визначено, в активи яких категорій, і на яких умовах товариства взаємного страхування можуть інвестувати кошти страхових резервів.

Розглянуті ознаки правового становища товариств взаємного страхування дають підстави для визначення відповідного поняття: “товариство взаємного страхування - це господарське товариство, створене у встановленому законом порядку, що здійснює на підставі ліцензії господарську діяльність, як правило, на безприбутковій основі у вигляді надання страхових послуг своїм членам, яке має необхідне для цього майно згідно з чинним законодавством і володіє господарською правосуб'єктністю у відповідності до закону і установчих документів”.

В четвертому розділі “Державний нагляд за страховою діяльністю”, який складається з трьох параграфів, дисертанткою доводиться об'єктивна необхідність державного регулювання і державного нагляду за страховою діяльністю, аналізується зміст державного нагляду за страховою діяльністю та компетенція органу державного нагляду за страховою діяльністю.

Метою державного регулювання страхової діяльності визнається забезпечення формування і розвитку в країні ефективного функціонуючого ринку страхових послуг, створення необхідних умов для діяльності страхових компаній різних організаційно-правових форм, захист інтересів страхувальників.

Державне регулювання покликано сприяти появі на страховому ринку компаній, що мають міцну фінансову стійкість, і разом з тим не допускати на ринок фіктивні компанії, попереджувати можливість укладання угод між суб'єктами страхової діяльності щодо розподілу ринку страхових послуг з метою обмеження конкуренції або обмеження доступу на ринок інших учасників. Виконання зазначеної регулюючої функції держави, як правило, в багатьох країнах світу покладається на спеціальну структуру - орган державного нагляду за страховою діяльністю.

Головним державним органом в Україні, що здійснює нагляд за страховою діяльністю, є Міністерство фінансів України.

Державне регулювання страховою діяльністю до грудня 1999 року виконував Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю (Укрстрахнагляд). Указом Президента України від 15 грудня 1999 року № 1573/99 “Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” Укрстрахнагляд було ліквідовано, а його функції покладено на Міністерство фінансів України, в структурі якого на підставі Тимчасового положення “Про Департамент фінансових установ та ринків” затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 17 квітня 2000 року №79 було створено відповідний Департамент.

У зв'язку з цими обставинами постає необхідність оновлення положень Закону України “Про страхування”, спеціального (відомчого) законодавства України про страхову діяльність, в частині розподілення функцій між ланками органу державного нагляду за страховою діяльністю та визначення їх компетенції з огляду на розподілення функцій Укрстрахнагляду між Міністерством фінансів, Департаментом фінансових установ та ринків, і його управліннями.

У висновках за результатами дослідження сформульовані основні теоретичні висновки теми дисертаційного дослідження, викладені пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у галузі страхової діяльності.

Основні положення дисертації викладено у семи публікаціях:

Пацурія Н.Б. Правила страхування як основна правова форма закріплення умов добровільного страхування // Предпринимательство, хазяйство и право.-1998.-№7.-с.14-17.

Пацурія Н.Б. Суб'єкти страхової діяльності: нормативне регулювання, місце і функції на страховому ринку України // Вісник Вищого арбітражного суду України.-1999.-№1.-с.148-156.

Пацурія Н.Б. Поняття страхової діяльності (справи) (господарсько-правовий аспект) // Вісник Вищого арбітражного суду України.-2000.-№1.-с.158-164.

Пацурія Н.Б. Страхові організації (компанії) як суб'єкти господарського права // Предпринимательство, хозяйство и право.-2000.-№1.-с.12-17.

Пацурія Н.Б. Система законодавства України про страхову діяльність // Предпринимательство, хозяйство и право.- 2000.- № 3.-с.20-23.

Пацурія Н.Б. Правовий режим майна страховиків // Предпринимательство, хозяйство и право.-2000.- №4.с.27-29.

7.Пацурія Н.Б. Правові підстави державного регулювання і державного нагляду за страховою діяльністю в Україні // Предпринимательство, хазяйство и право.- 2000.- №9.- с.27-30.

Анотації

Пацурія Н.Б. Правове регулювання страхової справи в Україні (організаційно-правовий аспект).-Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04.-Господарстке право; арбітражний процес. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2000.

Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, першим комплексним дослідженням організаційно-правового аспекту страхової діяльності (справи) в Україні, в якій на підставі чинного законодавства подано комплексний аналіз призначення, змісту та кола учасників, досліджені правова природа та правовий статус кожного виду учасників страхової діяльності, зміст, межі та правові форми державного нагляду за страховою діяльністю в Україні. Основна увага в дисертації приділяється розробці пропозицій щодо удосконалення законодавства України про страхову діяльність та їх обгрунтуванню. Результатом такого дослідження стало внесення пропозицій щодо змін і доповнень до чинного законодавства України, і, зокрема, введення таких понять, як: “страхова діяльність(справа)”, “страхова компанія”, “об'єднання страховиків”; на підставі існуючих визначень, з урахуванням норм чинного законодавства України, доопрацьовано поняття “товариство взаємного страхування”; проведено систематизацію законодавства України що регулює страхову діяльність, виявлені прогалини і колізії в цьому законодавстві, та способи і форми їх усунення, а також здійснена розробка додаткових законодавчих і правозастосовчих заходів щодо зміцнення правопорядку в страховій діяльності та інше.

Ключові слова: страхова діяльність(справа), страхова компанія, об'єднання страховиків, товариство взаємного страхування, орган державного нагляду за страховою діяльністю.

Пацурия Н.Б. Правовое регулирование страхового дела в Украине (организационно-правовой аспект). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.04. -Хозяйственное право; арбитражный процесс. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2000.

Диссертация является самостоятельной завершенной научной работой, первым комплексным исследованием организационно-правового аспекта страховой деятельности (дела) в Украине, в которой на основании действующего законодательства подан комплексный анализ назначения, содержания и круга участников, исследованы правовая природа и правовой статус каждого вида участников страховой деятельности, содержание границы и правовые формы государственного надзора за страховой деятельностью в Украине. Основное внимание в диссертации отводится разработке предложений относительно усовершенствования законодательства Украины о страховой деятельности и их обоснованию. Результатом такого исследования стало внесение предложений, изменений и дополнений в действующее законодательство Украины и частности введение таких понятий, как: “страховая деятельность (дело)”, “страховая компания”, “объединения страховщиков”; на основании существующих определений, с учетом норм действующего законодательства, доработано понятие “общество взаимного страхования”; проведена систематизация законодательств Украины, которое регулирует страховую деятельность, выявлены пробелы и коллизии в этом законодательстве, а также способы и формы их устранения.

По мнению автора, отсутствие в правовом массиве Украины понятия страховой деятельности (дела), не смотря на то, что данный термин широко используется как в Законе Украины “О страховании”, так и в многих иных нормативных актах, которые регулируют страховую деятельность, является значительным пробелом.

В Законе “О страховании” страхование определяется лишь, как вид гражданско-правовых отношений (ст.1), но существует другой, не менее важный аспект, это страхование в понимании вида хозяйственной деятельности благодаря, и в процессе которой указанные правоотношения реализуются непосредственно.

Учитывая то, что страховая деятельность имеет свой предмет (она призвана удовлетворять серьезные общественные потребности и исполнять важные функции в обществе), она требует надлежащего правового закрепления, что и обусловило формирование в Украине законодательства о страховой деятельности как специального ответвления (направления) предпринимательского (хозяйственного) законодательства.

Одним из самых важных факторов развития страхового дела является становление и развитие законодательной базы, которая бы отвечала содержанию, назначению и задачам данного сегмента экономики.

Значение диссертационной работы состоит в том, что она направлена на заполнение пробелов в украинской правовой науке по вопросам страховой деятельности и призвана сориентировать практику на дальнейшее усовершенствование. Материалы исследования дают комплексное представление о правовом регулировании страховой деятельности (дела) действующим законодательством Украины, о перспективах развития законодательства о страховой деятельности, о правовом положении участников страховой деятельности на отечественном страховом рынке, а также о содержании, пределах, правовых формах государственного надзора за страховой деятельностью.

Отдельные вопросы, освещаемые в роботе, затрагиваются впервые, другие рассмотрены с новых правовых позиций, решение отдельных спорных вопрос получило дополнительное обоснование.

Некоторые положения, сформулированные в диссертации, имеют дискуссионный характер и могут быть базой для дальнейшего научного исследования организационно-правовых проблем регулирования страховой деятельности (дела) в Украине.

Ключевые слова: страховая деятельность(дело), страховая компания, объединения страховщиков, общество взаимного страхования, орган государственного надзора за страховой деятельностью.

Patsuria N.B. The Law Regulation on insurance activity in Ukraine (the business organisation's aspect). - Manuscript.

This is the dissertation on the seeking of scientific degree the Candidate of Law on speciality 12.00.04 - Business and Commercial Law; Arbitration Procedure. - Taras Shevchenko National University, Kyiv, 2000.

This dissertation contains the academic and practical analyses on a sphere of Insurance Law and the legal aspects of the business organisation of insurance activity in Ukraine. The author makes a research of the legal nature of the persons participating of insurance business, including individuals and legal entities and there's legal capacity. The author also provides the academic analysis of the legal capacity and competence of the state department on the sphere of order and supervision of insurance business. The background of this scientific research are the legal analysis, providing on the basses of theoretical knowledge and practical experience in field of insurance business. According to the scientific research, the author clarifies current legal definition of the association of the mutual insurance, proposes additions and changing to the current legislation on the field of Insurance Law, and works out new legal definitions of the followings: insurance activity (business), insurance company, association of the insurers. The author research the gapes and conflicts (clashes) of the Ukrainian legislation in the field of insurance and proposes the ways of proving of current legislation.

Key words: insurance activity (business), insurance company, association of the insurers, association of the mutual insurance, the state department on order and supervision of the insurance activity.

Размещено на Allbest.ru

...