Проблеми правового регулювання банкрутства за законодавством України

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

УДК 336.3:34(477)

ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ БАНКРУТСТВА

ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.04 - Господарське право;

арбітражний процес

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

АФАНАСЬЄВ Ростислав Георгійович

Донецьк - 2001



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі цивільного та трудового права Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України (м.Київ).

Науковий керівник - кандидат юридичних наук Снісаренко Лариса Юріївна, Українська Академія державного управління при Президентові України, доцент кафедри права і законотворчого процесу (м.Київ)

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Пронська Грацієлла Василівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри господарського права (м.Київ)

кандидат юридичних наук, Заслужений юрист України Демченко Сергій Федорович, Вищий арбітражний суд України, заступник голови (м.Київ)

Провідна установа - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України, кафедра аграрного права (м.Харків).

Захист відбудеться “15” березня 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д11.170.01 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України за адресою:83048, м.Донецьк, вул. Університетська,77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіко-правових досліджень НАН України за адресою:83048, м.Донецьк, вул.Університетська, 77.

Автореферат розісланий 12.02.2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Граніш В.В.



АНОТАЦІЯ

Афанасьєв Р.Г. Проблеми правового регулювання банкрутства за законодавством України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 - Господарське право; арбітражний процес. - Інститут економіко-правових досліджень НАН України, Донецьк, 2001.

Дисертацію присвячено вирішенню проблем правового регулювання банкрутства в Україні. Досліджено визначення банкрутства та його елементи, удосконалені з урахуванням специфіки господарського права визначення різновидів банкрутства - навмисного та фіктивного, зроблено авторську класифікацію кредиторів, розглянуто правовий статус учасників арбітражного провадження у справах про банкрутство та надано пропозиції щодо його подальшого правового регулювання. Виділено три етапи у підході до створення спеціальних державних органів з метою запобігання банкрутству або, якщо уникнути його не вдалося, підвищення ефективності цієї процедури. Досліджено проблеми правового регулювання арбітражного провадження у справах про банкрутство відповідно до стадій провадження. Проаналізовано процедури (розпорядження майном боржника, санація, укладення мирової угоди, ліквідаційна процедура), що застосовуються до боржника, та запропоновані напрямки їх подальшого удосконалення.

Ключові слова: банкрутство, навмисне банкрутство, фіктивне банкрутство, боржник, кредитори, запобігання банкрутству, арбітражне провадження, санація, мирова угода, ліквідаційна процедура.



SUMMARY

Afanasyev R. G. The Problems of Legal Regulation of the Bankruptsy Process in Accordance with the Legislation of Ukraine. - Manuscript.

Thesis for a Candidate of Legal Sciences' degree by speciality 12.00.04 - Economic Law, Arbitration Procedure. - Institute of the Economic and Legal Research of the National Academy of Sciences of Ukraine, Donetsk, 2001.

This thesis deals with the solutions to the problems of legal regulation of bankruptsy in Ukraine. The definition of bankruptsy and its elements has been studied; the definitions of the types of bankruptsy (intentional and fictitious) have been improved and adjusted to the needs of economic law; author's classification of creditors has been suggested; the legal status of the participants in arbitration process of bankruptsy procedure has been reviewed and proposals regarding its further law regulation have been submitted. There have been specified three stages in approaching the setting-up of special state bodies for preventing bankruptsy, or, if failed to do so, for improving the efficiency of this procedure. The problems of legal regulation in arbitration process of bankruptsy procedure in line with the process stages have been dealt with. The following procedures, usually applied to the debtor, have been analyzed: managing the debtor's property, sanation, amicable settlement, liquidation procedure; further improvement of these procedures has been suggested. банкрутство господарський арбітражний кредитор

Key words: bankruptsy, intentional bankruptsy, fictitious bankruptsy, debtor, creditors, preventing the bankruptsy, arbitration process, sanation, amicable settlement, liquidation procedure.



АННОТАЦИЯ

Афанасьев Р.Г. Проблемы правового регулирования банкротства по законодательству Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.04 - Хозяйственное право; арбитражный процесс. - Институт экономико-правовых исследований НАН Украины, Донецк, 2001.

Диссертация посвящена комплексному решению проблем правового регулирования института банкротства в Украине. Впервые анализ проводился на основе Закона Украины "О восстановлении платежеспособности должника или признании его банкротом". С вступлением в силу данного закона в Украине наметился отход от прокредиторской концепции законодательства о банкротстве, заложенной в первоначальной редакции Закона Украины "О банкротстве". Данная тенденция полностью соответствует современной мировой практике, где приоритетным является сохранение хозяйствующего субъекта, а не его ликвидация.

В первом разделе автором рассмотрены материально-правовые основы института банкротства, в частности определение банкротства и его элементы, усовершенствованы с учетом специфики хозяйственного права определения разновидностей банкротства - умышленного и фиктивного. Обоснованы предложения относительно введения в законодательство Украины таких понятий как принципы законодательства о банкротстве, неправомерные действия участников правоотношений банкротства, совершенные в предвидении или в процедуре банкротства. Автором исследован круг субъектов банкротства и проанализированы условия, при наличии которых к хозяйствующим субъектам не применяется процедура банкротства. Сделан вывод о необходимости дальнейшей дифференциации процедуры исключения хозяйствующих субъектов из субъектов банкротства. Предложена авторская классификация кредиторов, исходя из критериев резидентности, обеспеченности требований, оснований и времени возникновения требований, правового положения в арбитражном производстве. Рассмотрен правовой статус участников арбитражного производства по делам о банкротстве и внесены предложения относительно его дальнейшего правового регулирования.

Второй раздел посвящен участию государства в лице уполномоченных органов в правоотношениях банкротства. Выделено три этапа в подходе к созданию специальных государственных органов для предотвращения банкротства предприятий или, если избежать его не удалось, повышения эффективности этой процедуры: Межведомственные комиссии, Агентство по вопросам банкротства, Государственный орган по вопросам банкротства. Проанализирована деятельность Межведомственных комиссий и Агентства по вопросам банкротства, и выявлены причины ее недостаточной эффективности, к которым в первую очередь относятся: экономический и финансовый кризис в Украине, недостаточные для решения поставленных задач нормативно-правовая, методологическая и финансовая базы, отсутствие штата квалифицированных специалистов в области банкротства (арбитражных управляющих). Рассмотрен правовой статус Государственного органа по вопросам банкротства и внесены предложения по усовершенствованию его деятельности, в частности, предоставление ему права на управление санацией стратегически важных государственных предприятий и сохранение Фонда стабилизации для финансирования данной процедуры.

В третьем разделе рассматривается арбитражное производство по делам о банкротстве. Выделены следующие стадии арбитражного производства по делам о банкротстве: возбуждение дела, подготовительное заседание, предварительное заседание арбитражного суда, признание должника банкротом, прекращение производства по делу. Исследованы проблемы правового регулирования арбитражного производства по делам о банкротстве применительно к стадиям производства и внесены предложения, направленные на усовершенствование процессуального законодательства и устранение правовых коллизий при рассмотрении дел данной категории.

В четвертом разделе проанализированы процедуры, которые применяются к должнику: распоряжение имуществом должника, санация, заключение мирового соглашения, ликвидационная процедура. Предложены направления их дальнейшего усовершенствования. Сделан вывод, что введение процедуры мирового соглашения, а также существенная детализация процедур распоряжения имущества и санации, безусловно, будут способствовать восстановлению платежеспособности украинских предприятий-должников. Ликвидационная процедура также была значительно конкретизирована по сравнению с первоначальной редакцией Закона Украины "О банкротстве". Исследованы правовой статус арбитражных управляющих, как ключевых участников процедур, применяемых к должнику (банкроту), и правоотношения, в которые они вступают со сторонами и иными участниками дела о банкротстве.

Ключевые слова: банкротство, умышленное банкротство, фиктивное банкротство, должник, кредиторы, предотвращение банкротства, арбитражное производство, санация, мировое соглашение, ликвидационная процедура.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Банкрутство як правове та економічне явище відомо людству вже досить давно. Своїм походженням та подальшим розвитком інститут банкрутства зобов'язаний еволюції підприємництва та вільної конкуренції, при яких суб'єкт господарської (підприємницької) діяльності несе всі ризики, що пов'язані з цією діяльністю. Вже ранні джерела права різних держав передбачали особисту відповідальність боржника за своїми зобов'язаннями аж до самої смерті.

Згодом інститут банкрутства зазнав суттєвої трансформації, однак, незважаючи на це, можна з упевненістю стверджувати, що він продовжує залишатись невід'ємним атрибутом ринкової економіки. Вже тривалий час процедура банкрутства використовується для очищення економіки від неефективних суб'єктів господарської діяльності.

Інститут банкрутства існує у законодавстві практично всіх країн з ринковою економікою. Більш того, у колишньому СРСР, незважаючи на планову систему господарювання, норми, що передбачали процедуру банкрутства, були присутні у законодавстві аж до початку 60-х років, хоча й не знаходили застосування на практиці.

З переходом до побудови ринкової економіки назріла необхідність появи інституту банкрутства і в Україні. Закон України "Про банкрутство", прийнятий Верховною Радою України 14 травня 1992 року, став одним з перших законів, що були прийняті у країнах СНД та регулювали подібні відносини.

На жаль, вищезгаданий закон не став зразком нормативного акту у сфері правового регулювання банкрутства. Значною мірою на це вплинули неконкретність та декларативність багатьох закладених до нього правових норм. До того ж, незважаючи на еволюцію та значні зміни у законодавчій базі України, що відбулись з моменту прийняття Закону "Про банкрутство", сам Закон до середини 1999 року зазнав лише незначної корекції. Велика кількість вад у регулюванні правовідносин банкрутства була виявлена і арбітражною практикою. Все це обумовило прийняття 30 червня 1999 року нової редакції Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у відповідності до якої процедуру банкрутства було кардинально змінено. Однак результатом проведеного дослідження став висновок, що нормативна база, яка регулює інститут банкрутства, потребує як розширення, так і вдосконалення. На сьогодні не внесені зміни до багатьох законів, які так чи інакше стосуються процедури банкрутства, а також правовідносин сторін та учасників банкрутства. До того ж бракує підзаконних нормативних актів, які б належним чином регламентували механізм практичного застосування даної процедури в Україні.

Проблема банкрутства висвітлена недостатньо в юридичній літературі України, що є суттєвою перешкодою до практичного застосування цієї процедури. Не можна повноцінно використовувати інститут банкрутства, якщо бракує теоретичної бази, на якій він грунтується. На сьогоднішній день існує лише три досить докладні роботи, присвячені такій тематиці. Це монографія М.І.Тітова "Банкрутство: матеріально-правові та процесуальні аспекти" та дисертації О.М.Бірюкова "Порівняльно-правовий аналіз інституту неспроможності у законодавстві України та деяких іноземних країн" і В.А.Малигі "Правове забезпечення санації та мінімізації негативних наслідків банкрутства". І якщо з моменту написання першої у правовому полі, яке регулює банкрутство в Україні, відбулися значні зміни, то у другій основна увага приділяється поняттю та характерним рисам банкрутства з акцентом на законодавство іноземних країн. До того ж всі ці роботи були написані ще за часів дії Закону "Про банкрутство".

Окрім згаданих праць, проблематика банкрутства досліджується у ряді окремих статей таких українських авторів як В.Джунь, Г.В.Пронська, В.М.Гайворонський, М.І.Тітов, О.М.Бірюков, М.М.Куц, В.В.Радзивилюк, А.Волченко, А.Жуков, С.Варгіч, В.Мирський, Е.Кушина, В.Бондаренко, А.М.Зуєвич, О.Щербина, К.Логінов, І.Хасін та інших. Однак більшість з них грунтуються на попередній редакції Закону "Про банкрутство".

Неможливо дослідити проблему банкрутства без вивчення матеріалів іноземних авторів, у першу чергу російських, де неспроможності (банкрутству) приділялась значна увага. Різні аспекти банкрутства розкриваються у працях таких авторів, як В.П.Астахов, П.Д.Баренбойм, В.Ф.Попондопуло, В.Вітрянський, В.Власов, В.С.Мартем'янов, А.Дубініч, Р.Гумеров, Т.Барановська, Л.Калиніна, Н.Лившиц, Г.Федотова, П.Востриков, В.Д.Ларичев, М.Телюкіна, Н.Лопашенко, Ю.П.Орловський, В.Парчевський, Ю.Світ, Е.В.Смірнова, І.Ступаков, В.Устинов, Д.Дєдов, Р.Гукасян та інших.

З іноземних джерел були використані праці С.Жамена, Л.Лакура, Т.Джі, Р.Фридмана, А.Рапачинського, Дж.Ерла, М.Редвана, Л.ДеБрюс, Р.Л.Дрейка, К.Гайарфаса, А.Халустік.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації тісно пов'язана з науковими дослідженнями, які здійснювалися Інститутом держави і права імені В.М.Корецького за темою "Цивільне і трудове правовідношення: теорія і практика" (номер державної реєстрації 0199V003589), в якої здобувач приймав участь у якості співвиконавця.

Мета та задачі дослідження. Метою даної кандидатської дисертації є удосконалення правового регулювання банкрутства в Україні за допомогою критичного аналізу існуючої нормативної бази, вітчизняних та зарубіжних теоретичних і практичних розробок з даної теми, а також шляхом внесення пропозицій щодо удосконалення відповідного законодавства. Автор цілеспрямовано залишив без уваги походження та еволюцію інституту банкрутства, адже ці питання були детально розглянуті М.І.Тітовим та О.М.Бірюковим.

Для досягнення зазначеної мети автор намагається вирішити наступні головні задачі:

проаналізувати поняття банкрутства та його різновиди, а також їх складові елементи, дати їх удосконалене визначення;

розглянути критерії віднесення господарюючих суб'єктів до суб'єктів банкрутства;

окреслити суб'єктний склад кредиторів та дати їх класифікацію;

розкрити правовий статус арбітражних керуючих відповідно до стадій провадження;

дати характеристику правового статусу інших учасників у справах про банкрутство;

розкрити роль держави у запобіганні банкрутства;

виявити проблеми, що виникають на кожній стадії арбітражного провадження у справах про банкрутство, та запропонувати шляхи їх вирішення;

розглянути процедури запобігання визнанню господарюючого суб'єкта банкрутом та його ліквідації, а саме процедуру розпорядження майном, санацію та інститут мирової угоди;

удосконалити ліквідаційне провадження у справах про банкрутство.

Об'єктом дослідження стали правові аспекти банкрутства як способу забезпечення захисту прав як кредиторів, так і юридичних особ та громадян-підприємців, неспроможних виконати свої зобов'язання та погасити борги.

Предметом дослідження є правові відносини, які виникають при застосуванні процедур запобігання банкрутству (у тому числі і досудових) та механізму визнання боржника банкрутом, якщо запобігти цьому не вдалось.

Методологія дослідження. Для досягнення мети і виконання поставлених задач при написанні дисертаційної роботи автором були використані наступні наукові методи. Методологічною основою дослідження став діалектичний метод з системно-структурним підходом до вивчення матеріалів та отриманих результатів. Формально-логічний метод використовувався при дослідженні процедур, що застосовуються до боржника (банкрута), та стадій арбітражного провадження у справах цієї категорії. Метод аналізу та синтезу використовувався при аналізі базових понять, зокрема, визначення банкрутства, неправомірних дій. За допомогою статистичного методу була розглянута динаміка росту кількості справ про банкрутство та їх питома вага у справах, розглянутих арбітражними судами. Порівняльно-правовий метод був використаний при порівнянні законодавства України про банкрутство з законодавством інших країн.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у тому, що:

вперше запропоновано впровадження у господарське право України таких базових понять як принципи законодавства про банкрутство, неправомірні дії учасників правовідносин банкрутства, відновлена платоспроможність;

вперше визначені додаткові критерії різновидів банкрутства: фіктивного та навмисного, які дозволяють застосовувати ці поняття у господарському праві України;

запропоновано внести у законодавство зміни, які б виключали зі складу грошових зобов'язань боржника штрафні санкції за недотримання податкового законодавства;

вперше запропоновано класифікацію кредиторів за критеріями резидентності, забезпеченості вимог, підстав та часу виникнення вимог, правового становища в арбітражному провадженні;

запропоновано для:

арбітражних керуючих - розробити процедуру заміни арбітражного керуючого, вдосконалити порядок призначення, умови фінансування, встановити відповідальність за заподіяну шкоду та ін.;

представника трудового колективу боржника (банкрута) - надати право представляти інтереси кредиторів - членів трудового колективу та право участі у діяльності ліквідаційної комісії;

прокуратури - внести у законодавство норму про обов'язкову участь прокурора у разі наявності у справі ознак навмисного чи фіктивного банкрутства;

Державного органу з питань банкрутства - надати право на досудову санацію та управління стратегічно важливими підприємствами, а у випадку недоцільності санації - право на ініціювання процедури банкрутства державних підприємств;

вперше надано пропозиції щодо вдосконалення процедури санації:

відшкодування кредиторам збитків за період дії мораторію на задоволення їх вимог, передбачення додаткового захисту інтересів кредиторів у випадку продовження санації за умови надання гарантій органами державної влади;

встановлення різних строків виявлення кредиторів та інвесторів у залежності від вартості майна підприємства - боржника, кількості працюючих тощо;

прийняття рішення арбітражним судом про відмову від виконання угод боржника;

внесення до Цивільного кодексу змін, які б визначали підставою для визнання недійсними угод боржника вчинення ним неправомірних дій у передбаченні або у процедурі банкрутства;

звільнення від сплати державного мита з позовних заяв боржника до дебіторів на момент їх подання до суду;

вперше надані пропозиції щодо вдосконалення процедури укладання мирової угоди:

заборонити укладення мирової угоди, якщо не погашені борги по виплаті заробітної плати, авторської винагороди тощо;

відновлювати зобов'язання боржника перед кредиторами у повному обсязі у випадку невиконання боржником мирової угоди;

вперше надано пропозиції щодо вдосконалення ліквідаційної процедури:

надання арбітражному суду можливості визнання угод боржника недійсними у випадку вчинення боржником неправомірних дій у передбаченні або у процедурі банкрутства;

виключення з ліквідаційної маси майна з родовими ознаками, яке передане банкруту на зберігання;

встановлення черговості, при якій задоволення вимог з штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язань здійснюється після задоволення вимог з основного боргу.

Практичне значення отриманих результатів. Отримані результати дослідження можуть використовуватись при удосконаленні нормативної бази, що регулює правовідносини банкрутства. Ці розробки можуть застосовуватись також для попередження явища банкрутства як такого. Крім того, отримані результати можуть бути застосовані в учбовому процесі, а також використовуватись при написанні наукових праць, підручників, методичних посібників з курсів "Господарське право", "Арбітражний процес" та інших.

Особистий внесок здобувача. Основні наукові результати були отримані автором самостійно на підставі аналізу законодавства України про банкрутство та практики його застосування.

Апробація результатів дисертації. Деякі результати досліджень, що включені до дисертації, було оприлюднено на науково-практичній конференції за міжнародною участю “Державна регіональна політика та місцеве самоврядування” (м.Київ, 2000 р.).

Проблемні питання правового регулювання банкрутства неодноразово розглядались на кафедральних семінарах, що проводились на юридичному факультеті Дніпропетровського державного університету Міністерства освіти і науки України.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження були опубліковані автором у 7 статтях, загальним обсягом 2,89 д.а., які належать автору особисто.

Структура роботи обумовлена метою і задачами дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, містить 166 аркушів, список використаних джерел із 186 найменувань та додатки.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі автором висвітлюється актуальність теми та ступінь розробки проблеми, її наукова новизна, дається загальна характеристика основних напрямків дослідження, визначається його мета, задачі та методологічні підходи.

Розділ 1. Загальна характеристика банкрутства за законодавством України. Складається з трьох підрозділів, де автор розглядає правову природу банкрутства, а також досліджує правовий статус сторін та учасників провадження у справі про банкрутство. Такий зміст першого розділу обумовлений спробою автора дослідити проблеми матеріально-правових основ інституту банкрутства.

На прикладі таких держав як США, Франція, Великобританія та Російська Федерація автор розглядає та аналізує сучасні “прокредиторську” та “продебіторську” концепції законодавства про банкрутство. Світовий досвід свідчить про доцільність поєднання "прокредиторської" та "продебіторської" моделей законодавства. Дослідження відповідного законодавства України дозволяє зробити висновок, що після прийняття нової редакції Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” намітився відступ від “прокредиторської” системи, закладеної у попередній редакції Закону України “Про банкрутство”. Сьогодні законодавство України про банкрутство відповідає “помірковано продебіторській” концепції.

Для успішного застосування на практиці законодавство про банкрутство повинно спиратись на певну систему принципів, які мають бути включені до Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Захист сторін правовідносин банкрутства від недобросовісних дій один одного безперечно має сприяти підвищенню ефективності процедури банкрутства. Автором наводиться визначення неправомірних дій, що вчинені у передбаченні банкрутства або у процедурі банкрутства, розроблена їх класифікація відповідно до суб'єктного складу.

Особливе значення у справах про визнання банкрутом має визначення банкрутства. Автор аналізує визначення банкрутства (неспроможності) та його елементи на прикладі законодавства США, Великобританії, Російської Федерації, Польщі, Болгарії, Угорщини. Вперше досліджені елементи визначення банкрутства за новим законодавством України, зокрема такі як відновлена платоспроможність, склад та розмір грошових зобов'язань боржника. Дисертантом зроблені висновки про доцільність закріплення даних понять у законодавстві України, а також запропоновано внести до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" відповідні зміни, які вилучили б неустойку за порушення податкового (а не тільки цивільного) законодавства зі складу грошових зобов'язань, погашення яких боржником свідчить про відновлення його платоспроможності.

Автор також вважає за необхідне введення до господарського права визначень різновидів банкрутства: фіктивного та навмисного. По-перше, це дозволить конкретизувати участь прокуратури у справах про банкрутство саме у цих випадках; по-друге, ці поняття тісно пов'язані з поняттям “неправомірні дії”. Дисертантом запропоновані визначення фіктивного та навмисного банкрутств з урахуванням специфіки господарського права і арбітражного процесу, а також наведено удосконалене визначення "злісного банкрутства", яке узагальнює ці два види.

У цьому ж розділі дисертант розглядає критерії віднесення учасників господарського обігу до суб'єктів банкрутства, а також такі, що виключають їх з кола банкрутів. Чинне законодавство визначає суб'єктів банкрутства як суб'єктів підприємницької діяльності. В роботі наводяться аргументи на користь виключення з числа суб'єктів банкрутства благодійних та інших фондів, які не є суб'єктами підприємницької діяльності. Крім того, на прикладі торгово-промислових палат звертається увага на необхідність додаткової правової регламентації процедури банкрутства відносно юридичних осіб, для яких підприємницька діяльність не є основною.

Взагалі дисертант підтримує точку зору, яка передбачає розповсюдження процедури банкрутства на юридичних осіб - суб'єктів господарської, а не підприємницької діяльності. Поряд з тим повинен існувати чіткий перелік суб'єктів господарської діяльності, на яких процедура банкрутства не поширюється (наприклад, державні заклади науки та освіти, стаціонарні медичні заклади, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів тощо).

Автором досліджується проблема відсутності у законодавстві України механізму погашення боргів підприємств, які не є суб'єктами банкрутства. Дисертант пропонує обмежити перелік комунальних підприємств, до яких за рішенням органів місцевого самоврядування не може застосовуватись процедура банкрутства, тільки життєвоважливими, а також розробити реальний механізм погашення заборгованості юридичних особ, які не є суб'єктами банкрутства, шляхом розповсюдження субсидіарної відповідальності на відповідні органи державної влади.

Автором розроблено класифікацію кредиторів та досліджено їх правовий статус за критеріями резидентності, забезпеченості, підстав та часу виникнення вимог, правовим положенням у справі.

У першому розділі також проводиться аналіз правового статусу учасників арбітражного провадження даної категорії справ. Особлива увага приділяється арбітражним керуючим, зокрема деяким аспектам їх підготовки та ліцензування, вимогам до них.

Автор наводить аргументи на користь зміцнення ролі представника трудового колективу боржника (банкрута) та пропонує надати йому право представляти інтереси кредиторів - членів трудового колективу.

Дисертантом внесені конкретні пропозиції щодо удосконалення правових норм, які регулюють поведінку осіб, що перебувають з боржником у договірних стосунках, відносно яких керуючим санацією прийнято рішення про відмову від виконання договорів.

Автором розглянуто правовий статус групи державних органів - учасників провадження у справах про банкрутство: Фонду державного майна, Антимонопольного комітету та органів місцевого самоврядування.

Досліджені правові аспекти участі органів прокуратури у справах даної категорії. Автором зроблено висновок про необхідність чіткої регламентації випадків участі представників прокуратури у справах про банкрутство. Такий захід повинен підвищити ефективність участі прокуратури у справах про банкрутство.

Розділ 2. Участь держави у правовідносинах банкрутства. Складається з трьох підрозділів, присвячений ролі держави у особі її уповноважених органів у запобіганні банкрутству учасників господарського обігу та у підвищенні ефективності процедури банкрутства. Дисертантом виділено три етапи у підході до створення спеціальних органів: Міжвідомчі комісії, Агентство з питань банкрутства та Державний орган з питань банкрутства.

Шляхом аналізу повноважень Міжвідомчих комісій дисертантом були виявлені причини невдалої діяльності цих органів, головними з яких були недостатня компетенція комісій, відсутність чітко поставлених завдань та джерел фінансування, орієнтованість переважно на державний сектор економіки, а також недостатня правова база для ефективного вирішення проблеми запобігання банкрутству.

В результаті розгляду діяльності Агентства з питань банкрутства автор робить висновок, що ця установа не змогла повністю виконати покладені на неї повноваження. Ефективність діяльності Агентства могла б бути значно вищою у разі розповсюдження його компетенції на підприємства недержавної форми власності, розширення кола підприємств, що можуть бути внесеними до реєстру, звільнення від оподаткування коштів, які надаються підприємствам з Фонду стабілізації та т.ін.

У цьому ж розділі надається аналіз компетенції Державного органу з питань банкрутства у відповідності із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", виділені основні напрямки його діяльності, вказані позитивні моменти у порівнянні з компетенцією попередніх державних структур. Автором внесені пропозиції щодо удосконалення процедури участі даного органу в арбітражному провадженні у справах про банкрутство за рахунок конкретизації умов проведення фінансової експертизи боржника та визначення джерел її фінансування; надання Державному органу права на досудову санацію боржників та збереження для цього Фонду стабілізації.

Розділ 3. Стадії провадження у справі про банкрутство. Складається з п'яти підрозділів та присвячений розгляду справ про банкрутство в арбітражних судах. Автор виділяє такі стадії арбітражного провадження: порушення справи про банкрутство, підготовче засідання арбітражного суду, попереднє засідання арбітражного суду, визнання боржника банкрутом та припинення провадження у справі.

Дисертантом виявлені та докладно розглянуті умови, наявність яких дозволяє порушувати справу про банкрутство. Були наведені аргументи на користь скорочення тримісячного терміну невиконання боржником безспірних грошових зобов'язань як однієї з умов для подання заяви про визнання банкрутом, а також встановлення диференційованого підходу до розміру мінімальних вимог у залежності від того, якою особою (юридичною чи фізичною) є кредитор, що ініціював справу. Визначення зобов'язань боржника, які дають підстави для порушення справи про банкрутство як сугубо грошових, приводить до невиправданого їх звуження. Адже мова повинна йти про зобов'язання, які мають грошову оцінку взагалі.

У випадку подання заяви кількома кредиторами, які об'єднали свої вимоги для подолання встановленого мінімального розміру зобов'язань, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не врегульовує питання щодо сплати державного мита та можливості одного з кредиторів відкликати свою заяву. Автор пропонує вирішити ці проблеми на користь сплати державного мита кожним з заявників у повному обсязі та можливості відкликання заяви окремим кредитором - у зв'язку з тим, що кредитори є незалежними один від одного учасниками процесуальних правовідносин.

На думку дисертанта, у Законі необхідно передбачити можливість відкликання заяви про банкрутство боржником у разі відсутності претензій з боку кредиторів, що дозволить уникнути зайвих витрат.

Доцільним є розповсюдження мораторію на задоволення не лише вимог кредиторів, термін задоволення яких вже настав на момент подання заяви про банкрутство, але й на всі зобов'язання боржника, що існують на цей момент. Адже при чинному порядку вимоги кредитора-ініціатора підпадають під дію мораторію, а вже існуючі зобов'язання, час виконання яких ще не настав, повинні задовольнятись. Така ситуація навряд чи буде стимулювати кредиторів порушувати справу про банкрутство. Також потрібно передбачити порядок компенсації боржником збитків кредиторів від інфляції та доходів, що не отримані за період дії мораторію. Такі збитки могли б розраховуватись за допомогою індексу інфляції та банківської ставки для депозитних вкладів.

Автор відзначає позитивну роль появи стадії підготовчого засідання арбітражного суду для вирішення наступних завдань: уточнення суми безспірних вимог до банкрута, визначення структури майна банкрута, застосування мір, що направлені на заборону змін у майновому та організаційно-правовому статусі боржника, інформування громадськості про порушення справи про банкрутство з метою виявлення кредиторів та інвесторів. Напрямками вдосконалення даної стадії є визначення випадків проведення фінансової експертизи боржника Державним органом з питань банкрутства; включення до відомостей, що містяться в оголошенні про порушення справи про банкрутство, дати її порушення; упорядкування процесу публікації такого оголошення з метою встановлення моменту, з якого починається термін подання заяв кредиторів та інвесторів.

На підставі аналізу іноземного законодавства автором зроблено висновок про доцільність подовження терміну виявлення кредиторів та, особливо, інвесторів. Можливі два шляхи: надання інвесторам права подання пропозицій до моменту визнання боржника банкрутом (укладення мирової угоди, затвердження арбітражним судом умов санації) або подовження терміну подання пропозицій у залежності від вартості майна, чисельності працівників на підприємстві і його середнього річного обігу.

З урахуванням значної кількості учасників провадження у справах про банкрутство та тривалості розгляду справи дисертант пропонує скоротити термін оскарження процесуальних документів арбітражного суду та термін розгляду скарг учасників провадження.

Вдосконалення даного етапу арбітражного провадження можливе за рахунок організаційно-правових заходів, таких як конкретизація термінів проведення попереднього засідання та призначення дати зборів кредиторів; встановлення періодичності проведення засідань комітету кредиторів; встановлення терміну прийняття рішення щодо процедури, яка застосовується до боржника.

Інша група заходів, запропонована дисертантом, спрямована на підвищення об'єктивності арбітражного провадження. Ці заходи включають до себе: проведення зборів після закінчення терміну, що потрібен для розгляду скарг кредиторів, чиї вимоги до боржника не визнані; встановлення правомочності зборів кредиторів у разі присутності кредиторів, чиї вимоги до боржника складають 50 відсотків від загальної суми визнаних вимог; розгляд арбітражним судом вимог кредиторів, які не визнані боржником, але були включені до реєстру арбітражним керуючим.

При прийнятті рішень про застосування процедури санації боржника або укладанні мирової угоди заставні кредитори повинні мати право дорадчого голосу, бо вони з-за гарантованості своїх вимог не завжди зацікавлені у збереженні боржника. З урахуванням важливості цих рішень автор пропонує приймати їх на зборах кредиторів, а не на засіданні комітету кредиторів.

Якщо заходи по врятуванню боржника не дали позитивного результату, він визнається банкрутом. Удосконалення правового регулювання даної стадії можливо перш за все за рахунок організаційно-правових заходів, а саме: уточнення кількісного складу ліквідаційної комісії; включення до складу ліквідаційної комісії представника Національного Банку України (при ліквідації банків), представника відповідного державного органу - при ліквідації професійного учасника ринку цінних паперів, а також представника трудового колективу банкрута; встановлення терміну створення ліквідаційної комісії, а також переліку установ, яким розсилається копія постанови про визнання боржника банкрутом.

Закон “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” передбачає, що у випадку, коли після ліквідації юридичної особи - суб'єкта банкрутства будуть виявлені майнові об'єкти або кошти, що належать йому, наглядова інстанція має право відмінити постанову про припинення провадження у справі і призначити нових ліквідаторів або доручити попередньому складу ліквідаційної комісії виконувати свої функції відносно виявленого майна. Однак можливість відновлення підприємницької діяльності юридичної особи, якщо при продажу такого майна можливо не лише цілком задовольнити вимоги кредиторів, але й продовжити підприємницьку діяльність, не передбачена жодним нормативним актом. Дисертант пропонує включити такі норми до Закону України “Про підприємства” та до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Розділ 4. Процедури, що застосовуються до боржника. Розглядаються наступні процедури: розпорядження майном боржника, санації, укладення мирової угоди та ліквідаційну. Відзначаючи позитивність розширення переліку процедур, що направлені на відновлення платоспроможності боржника та їх конкретизацію, автор вносить пропозиції щодо їх подальшого удосконалення.

Для підвищення ефективності процедури розпорядження майном боржника автор пропонує ряд організаційно-правових заходів, серед яких: призначення розпорядника майна не лише в момент порушення провадження у справі про банкрутство або у підготовчому засіданні, але й у проміжок між цими моментами; удосконалення процедури призначення (заміни) розпорядника майна у відповідності з волевиявленням кредиторів; вдосконалення порядку оплати праці розпорядника майна та залучених ним фахівців шляхом підписання відповідної угоди між ними та комітетом кредиторів; наділення розпорядника майна вирішальним голосом при розгляді вимог кредиторів у разі незгоди з точкою зору боржника щодо цього питання; встановлення терміну розгляду скарг на дії (бездіяльність) арбітражного керуючого.

Інша група пропозицій спрямована на посилення майнових гарантій кредиторів та недопущення змін у майновому стані боржника. Ці заходи включають до себе наділення розпорядника майна правом ініціювати процедуру визнання угод боржника недійсними та заборону виходити зі складу засновників (учасників) юридичної особи-боржника фізичним особам.

Стаття 14 Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” передбачає можливість розрахунку з кредиторами у процедурі розпорядження майном за умови задоволення одночасно і пропорційно вимог усіх кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів за згодою кредиторів та за погодженням з розпорядником майна. Однак виконання цих вимог можливе лише після проведення попереднього засідання арбітражного суду та зборів кредиторів, які остаточно визначать склад кредиторів та їх згоду на проведення розрахунків. В інших випадках проведення розрахунків з кредиторами у процедурі розпорядження майном може призвести до порушення законних прав та інтересів окремих кредиторів.

При розгляді процедури санації дисертантом запропоновані наступні напрямки підвищення ефективності даної процедури:

заходи, спрямовані на підвищення майнових гарантій кредиторів (створення реального механізму компенсації збитків кредиторів від інфляції та неодержаних доходів під час процедури санації; встановлення мінімальної суми задоволення вимог кредиторів протягом перших місяців проведення санації; встановлення чіткої процедури відмови від виконання угод керуючим санацією; проведення незалежної експертизи для встановлення фактів, що дають підстави для подовження терміну санації сільськогосподарських підприємств, а також визначення кола осіб, які мають право ініціювати таке подовження; створення механізму відповідальності поручителя за зобов'язаннями боржника при санації містоутворюючих та особливо небезпечних підприємств, та встановлення додаткових гарантій для кредиторів у зв'язку з подовженням терміну санації);

заходи, спрямовані на відновлення платоспроможності боржника (звільнення від сплати державного мита з позовних заяв боржника до дебіторів на момент їх подання до суду; надання можливості продажу державних підприємств як цілісного майнового комплексу);

організаційно-правові заходи (заміна процедури проведення санації керівником боржника на проведення санації арбітражним керуючим за планом, що запропонований керівником боржника та схвалений кредиторами; встановлення терміну узгодження плану санації державних підприємств з органом, уповноваженим управляти майном боржника; удосконалення призначення керуючого санацією відповідно до волевиявлення кредиторів);

внесення змін до ЦК стосовно можливості визнання угод боржника недійсними, якщо вони підпадають під неправомірні дії, вчинені у процедурі банкрутства або перед її початком;

заборона проведення повторної санації протягом 3-х років.

Створення інституту мирової угоди безперечно повинно позитивно вплинути на можливість відновлення платоспроможності українських боржників. В той же час окремі моменти даної процедури вимагають законодавчого вдосконалення. Зокрема, необхідно виключити зі списку вимог кредиторів, стосовно яких може бути укладена мирова угода, вимоги громадян, перед якими боржник несе відповідальність за шкоду, заподіяну їх життю або здоров'ю, а також вимоги по сплаті вихідної допомоги та оплаті праці осіб, що працюють за трудовим договором, у тому числі за контрактом та по оплаті за авторськими договорами. Це обумовлено тим, що розмір вимог таких кредиторів у загальному обсязі вимог, як правило досить незначний. Отже їх волевиявлення не може суттєво вплинути на вибір процедури, яка буде застосована до боржника. В той же час саме ці виплати є основним джерелом існування таких кредиторів.

Відзначаючи обов'язковість згоди відповідних органів на списання та розстрочення заборгованості по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів) як позитивний момент, автор вважає доцільним встановити критерії списання (розстрочки) заборгованості по цих платежах за останні два роки. Зокрема, мало б сенс повністю списувати штрафні санкції за недотримання податкового законодавства.

Наявність у мировій угоді умов про переважне задоволення вимог деяких кредиторів над іншими в межах однієї черги має бути підставою для відмови у затвердженні мирової угоди. Це дасть змогу запобігти зловживанням з боку кредиторів, які мають значну кількість голосів у зборах (комітеті) кредиторів.

У випадку невиконання боржником умов мирової угоди більш логічною та справедливою виглядає можливість кредиторів пред'явити свої вимоги повністю, а не в обсязі, який передбачається мировою угодою. Подібний підхід має стимулювати боржника сумлінно виконувати умови мирової угоди.

Процедура задоволення вимог за рахунок реалізації майна боржника залишає широкі можливості для удосконалення її правового регулювання. Першочерговими напрямками, на думку дисертанта, повинні стати наступні.

Внесення до чинного законодавства змін, які передбачають встановлення юридичної відповідальності керівників (власників) банкрута за непередання (несвоєчасне передання) ліквідатору документації банкрута, печаток і штампів, матеріальних та інших коштовностей; встановлення субсидіарної відповідальності власників та керівників боржника за зобов'язаннями боржника у випадку навмисного банкрутства.

Організаційно-правові заходи, які мають регламентувати правовідносини ліквідатора та членів ліквідаційної комісії; встановити процедуру звіту ліквідатора перед ліквідаційною комісією; надати членам ліквідаційної комісії, а також представнику трудового колективу банкрута та іншим учасникам провадження право оскаржувати дії ліквідатора.

Заходи, спрямовані на оптимізацію та підвищення ефективності ліквідаційної процедури: виключення з ліквідаційної маси речей з родовими ознаками, які передані банкруту на зберігання; звільнення від сплати державного мита на час подання ліквідатором позовних заяв до суду та арбітражного суду; можливість визнання у ліквідаційній процедурі угод банкрута недійсними; можливість спрямування сум, отриманих від продажу майна банкрута-громадянина, на підтримку банкрута та його сім'ї; задоволення у першу чергу вимог кредиторів, пов'язаних з наданням банкруту комунальних та експлуатаційних послуг під час провадження у справі про банкрутство; стягнення штрафних санкцій після задоволення основних вимог кредиторів.



ВИСНОВКИ

У висновках викладені основні результати, які отримані шляхом дослідження.

Перш за все позитивним слід вважати перехід від яскраво вираженої прокредиторської концепції, що була закладена у Законі України "Про банкрутство", до пріоритетності збереження боржника як суб'єкта підприємницької діяльності. Таке ставлення повністю відповідає тенденції, що склалась у світовій практиці за останні роки застосування процедури банкрутства.

Іншою позитивною особливістю є закріплення у законодавстві понятійного апарату, у першу чергу, якісно нового визначення банкрутства.

Наступною особливістю є, безперечно, розширення кола суб'єктів банкрутства за рахунок громадян-підприємців, а також встановлення особливостей проведення процедури банкрутства для окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності.

За достойності також слід вважати розширення та деталізацію процедур, що застосовуються до боржника як для відновлення його платоспроможності, так і при його ліквідації, якщо відновлення платоспроможності неможливе.

Не можна залишити без уваги і появу нових учасників арбітражного провадження (арбітражних керуючих та Державного органу з питань банкрутства), а також конкретизацію правового статусу інших учасників арбітражного провадження у справах про банкрутство.

Також суттєво удосконалений блок процесуальних норм арбітражного провадження у справах про банкрутство: визначені терміни процесуальних дій, відповідальність за їх недотримання та т.ін.

В той же час внаслідок дослідження автору вдалося виявити у правовому регулюванні процедури банкрутства комплекс проблем, що потребують скорішого правового врегулювання, та надати пропозиції щодо їх вирішення. Їх можна сформулювати у вигляді кількох основних блоків.

Блок теоретико-понятійних проблем, що викликані недостатністю або недосконалістю понятійного апарату, який міститься у законодавстві України.

Проблема переходу від концепції застосування процедури банкрутства до суб'єктів підприємницької діяльності до її застосування відносно суб'єктів господарської діяльності, за винятком чітко визначеного переліку (наприклад, державні заклади науки та освіти, стаціонарні медичні заклади, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів).

Блок проблем, які пов'язані з недостатністю врегулювання правового статусу учасників арбітражного провадження, у першу чергу арбітражних керуючих та Державного органу з питань банкрутства.

Блок процесуальних проблем, що виникають при практичному застосуванні законодавства про банкрутство.

Блок проблем, що торкаються застосування до боржника процедур, які передбачені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Пропозиції щодо вирішення цього блоку проблем докладно розглянуті у відповідних підрозділах дисертації.

Проблеми, що пов'язані з необхідністю внесення змін у чинне законодавство України заради більш ефективного застосування процедури банкрутства.

Викладені вище основні результати дослідження ніякою мірою не є вичерпними. Автор не має сумніву, що при тривалому практичному застосуванні Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, узагальненні та аналізі арбітражних справ про визнання банкрутом, а також враховуючи еволюцію законодавства України, у подальшому будуть виявлені інші недоліки у правовому регулюванні банкрутства, а також запропоновані шляхи його удосконалення.



ПЕРЕЛІК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Афанасьєв Р. Розвиток державного регулювання запобігання банкрутству в Україні // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1998. - № 10. - С.10-15.

2. Афанасьєв Р. Державне регулювання процедури антикризового управління // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1999. - № 7. - С.56-57.

3. Афанасьєв Р.Г. Банкрутство: напрямки удосконалення ліквідаційної процедури // Вісник Вищого арбітражного суду України. - 2000. - №1 (9). - С.165-169.

4. Афанасьєв Р. Визначення банкрутства та його різновидів за новим законодавством України // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України. - К.: УАДУ. - 2000. - Вип. 1. - С.256-261.

5. Афанасьев Р.Г. Санация и иные способы предотвращения банкротства: пути усовершенствования законодательства // Вісник Дніпропетровського університету: Правознавство.- 1999. - Вип.5. - С.183-195.

6. Афанасьев Р. Казенное предприятие: субъект банкротства или… // Бизнес. - 1998. - № 25. - С.11-12.

7. Афанасьєв Р. Правові засади участі органів місцевого самоврядування у справах про банкрутство // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України. - К.: УАДУ. - 2000. - Вип. 2. - Ч.2. - С.286-290.

Размещено на Allbest.ru

...