Проблеми судової підвідомчості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Проблеми cудової підвідомчості

Тимченко Петро Михайлович

Харків-2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільного процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, професор Комаров В`ячеслав Васильович, проректор Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Штефан Михайло Йосипович - професор кафедри правосуддя Київського Національного університету імені Тараса Шевченка;

-кандидат юридичних наук, доцент Васильєв Сергій Володимирович - завідувач кафедри правознавства Маріупольського гуманітарного інституту Донецького державного університету.

Провідна організація - відділ проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (м.Київ)

Загальна характеристика роботи

Актуальність роботи. Прийняття Конституції України є найбільшим досягненням в розвитку українського законодавства. Сучасний правовий розвиток проходить під впливом нових ідей і положень Конституції. До переліку найбільш фундаментальних положень Конституції відносяться положення про судову владу і правосуддя. В ст.55 Конституції України проголошено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституція України закріпила засади судової системи, яка будується за принципами територіальності і спеціалізації ( ст.125).

Спеціалізація судів пов`язана, зокрема, з ускладненням цивільного обороту, диференціацією нормативних приписів , а також судових процедур. В цьому аспекті дослідження судової підвідомчості як самостійного інституту має теоретичне і прикладне значення.

При цьому розробка проблем судової підвідомчості набуває певного значення і в контексті міжнародно-правових стандартів правосуддя. Стаття 8 Загальної декларації прав людини наголошує, що кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй Конституцією чи законом. В ст. 6 Європейської конвеції з прав людини зазначено, що кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Із наведеного випливає, що захист прав, які складають статус громадянина України, судами має пріоритетне значення. Судова влада покликана протидіяти зловживанням виконавчої влади, бюрократизму, надійно захищати права і свободи громадян. Це неможливе без чіткого визначення підвідомчості судам цивільної юрисдикції спорів і інших правових вимог.

Актуальність теми дослідження зумовлюється також потребами судової практики, оскільки при вирішенні питання про прийняття заяв до розгляду судом виникають певні труднощі щодо застосування цивільно-процесуального інституту підвідомчості. Цим зумовлюється увага, яка постійно приділяється Верховним Судом України питанню судової підвідомчості.

Зв`язок роботи з науковими програмами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри цивільного процесу в рамках Державної цільової комплексної програми “Проблеми вдосконалення організації та діяльності суду і правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави” (державна реєстрація № 0186.0.09931).

Ступінь наукової розробленості проблеми. Теоретичні питання підвідомчості досліджувались в роботах Н.І.Авдєєнко, П.С. Дружкова, П.Ф. Єлісейкіна, В.Я. Музюкіна, Ю.К. Осіпова, С.М. Пелєвіна,Є.Г. Пушкаря, М.Й. Штефана, В.Н. Щеглова та інших авторів. Деякою мірою ці питання висвітлювались також у підручниках з цивільного процесу.

Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є системний аналіз інститута підвідомчості в цивільному судочинстві та формулювання теоретичних положень і практичних висновків, спрямованих на розвиток теорії цивільного процесуального права і удосконалення законодавства та судової практики. Мета дослідження зумовила такі завдання наукового пошуку:

- провести історико-правове дослідження інституту судової підвідомчості;

- дослідити підвідомчость як інститут цивільного процесуального права;

- розробити класифікацію судової підвідомчості;

- обгрунтувати критерії підвідомчості суду спорів і інших правових вимог.

Теоретична основа дослідження. Як теоретичну основу дослідження було використано праці названих вище вчених-процесуалістів, а також С.С. Алексеєва, А.Т. Боннера, Є.В. Васьковського, М.А. Вікут, В.П.Воложаніна, М.А. Гурвіча, А.А. Добровольського, І.М. Зайцева, С.А. Іванової, Д.А.Керімова, В.В. Комарова, Н.І.Матузова, А.А. Мельнікова, В.Я. Музюкіна, Ю.К. Осіпова, П.І. Радченка, І.В. Решетнікової, Г. Риндзюнського, В.Й. Сапункова, Г.О. Світличної, В.І Тертишнікова, Ю.М.Тодики, І.В. Удальцової, М.В. Цвіка, Н.О.Чечиної, Д.М. Чечота, М.С. Шакарян, В.М. Шерстюка, В.Н.Щеглова, К.С. Юдельсона, М.К. Юкова, В.В. Яркова та ін.

Методологічну основу дисертаційного дослідження складають використані автором історико-правовий, порівняльно-правовий, системний, структурно-функціональний, формально-логічний та інші загальнонаукові та спеціальні методи дослідження.

Нормативною базою дослідження є Конституція України, цивільно-процесуальне законодавство та інші нормативно-правові акти.

Емпіричною базою дослідження стали матеріали судової практики, хоча її аналіз не був предметом спеціального дослідження, оскільки виходить за межі роботи. Вони використані тою мірою, якою вважалося за необхідне для формулювання наукових висновків.

Наукова новизна дисертаційного дослідження. В результаті дослідження проблеми судової підвідомчості в дисертації розроблено і сформульовано наступні теоретичні положення та висновки, що характеризують її наукову новизну і виносяться на захист:

1. Внаслідок історико-правового дослідження законодавства, аналізу наукових джерел зроблений висновок про те, що підвідомчість є самостійним інститутом цивільного процесуального права, який має власний зміст. Сформульовано поняття судової підвідомчості як інституту цивільного процесуального права. Під ним розуміється сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, пов`язаних з вирішенням питання про віднесення до ведення суду їх спорів та інших правових вимог, що виникають між судом і суб`єктами, які звертаються за судовим захистом.

2. Обгрунтовується висновок про те, що об`єктивними факторами, які об`єднують норми цивільного процесуального права в інститут підвідомчості є предмет і метод правового регулювання, а внутрішня єдність цих норм забезпечується принципами.

3. Досліджена правова сутність судової компетенції і її співвідношення з підвідомчістю. Робиться висновок про те, що компетенція суду в цивільному процесі складається з: а) функцій суду по здійсненню правосуддя по цивільних справах; б) предметів ведення, тобто об`єктів, на які поширюється судова влада; в) методів здійснення судом функцій по реалізації судової влади. Підвідомчість визначає коло справ, на які поширюється компетенція суду.

4. Обгрунтовується, що судова юрисдикція на відміну від підвідомчості - це специфічні правомочності суду, які спрямовані на здійснення правозастосовчої діяльності в певній сфері правовідносин (цивільних, адміністративних, кримінальних) шляхом розгляду і вирішення справ.

5. Сформульовані принципи інституту підвідомчості: виключність судової підвідомчості, спеціалізації судової підвідомчості і переважної підвідомчості правових спорів судам загальної юрисдикції.

6. Визначені види підвідомчості. Дане питання ставиться не відносно системи цивільної юрисдикції взагалі, а відносно судової підвідомчості при здійсненні правосуддя у цивільних справах. В залежності від умов, при наявності яких спір про право чи інша правова вимога підлягають розгляду судами загальної юрисдикції, судова підвідомчість поділяється на загальну, альтернативну, договірну, умовну і підвідомчість декількох пов`язаних між собою вимог.

7. Дослідження видів підвідомчості стало теоретичним концептом того, що правильний вибір виду підвідомчості забезпечує судову спеціалізацию. В залежності від подальшого законодавчого вирішення питання про спеціалізацію судової системи цей концепт може бути основою для диференціації цивільної юрисдикції.

8. Обгрунтовується положення про те, що критерії, які закріплені в інституті судової підвідомчості, визначають вид цивільного судочинства, що має певне значення для обгрунтування структури цивільного процесуального кодексу України. Спір про право є предметом судової діяльності в позовному провадженні та провадженні по справах, які виникають з адміністративно-правових відносин, а інші правові вимоги - предметом судової діяльності в окремому судовому провадженні.

9. Аналізуються та уточнюються критерії підвідомчості суду правових спорів, які розглядаються в позовному порядку (спір про право, цивільний характер спірної правовідносини, суб`єктний склад спірної правовідносини і відсутність випадків, коли вирішення таких спорів віднесено законом до відання інших органів).

10. В зв`язку з тим, що позовне провадження - це спірне провадження, в якому сторони (позивач, відповідач) знаходяться в спірних матеріальних правовідносинах, відсутність спору про право, на думку дисертанта, повинна бути перепоною для розгляду справ в порядку позовного провадження. Вноситься пропозиція передбачити можливість розгляду безспірних категорій позовних справ в порядку судового провадження по видачі судових наказів.

11. Внаслідок дослідження правової природи справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, додатково обгрунтовується зроблений окремими вченими висновок про те, що в цих справах є спір про право та сторони з протилежними інтересами, тому провадження по справах, що виникають з адміністративно-правових відносин повинно розглядатись як позовне, але з відповідними процесуальними особливостями, які обумовлені характером спірних відносин.

12. Додатково обгрунтовано сформульований в юридичній літературі висновок про те, що охоронюваний законом інтерес, який є безпосереднім об`єктом судового захисту в справах окремого провадження - це відображене в об`єктивному праві чи таке, що випливає з його смислу юридичне дозволяння, яке виражається в стремлінні суб`єкта користуватись конкретним благом, а у випадках, коли є до цього перепона - звертатися за захистом до суду.

13. Формулюється та обгрунтовується положення, що предметом судової діяльності в окремому провадженні є встановлення юридичних фактів чи станів, з якими норми права пов`язують виникнення, зміни чи припинення в заявника певних прав і обов`язків, а здійснюваться останні повинні поза рамками окремого провадження.

14. Внесені пропозиції щодо зміни деяких статей ЦПК, які направлені на вдосконалення інституту судової підвідомчості.

Теоретичне та практичне значення роботи визначається новизною дисертаційного дослідження і можливістю її застосування для доопрацювання проекту нового ЦПК України.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для вдосконалення програм навчального курсу “Цивільний процес”, а також спецкурсів “Арбітражний процес” і “Особливості розгляду окремих категорій цивільних справ” та інших, а також у викладанні названих курсів і при підготовці навчальних посібників.

Особиста участь автора в одержанні наукових результатів, викладених у дисертації, полягає у визначенні предмету наукового дослідження, що зумовило саму логіку наукового пошуку. Сформульовані в дисертації положення і наукові результати обгрунтовані на базі особистих досліджень і мають наукове і практичне значення. Автором наводяться теоретичні положення, сформульовані рекомендації щодо подальшого вдосконалення чинного законодавства. При дослідженні коло питань автором поставлено вперше, інші - розглянуті по-новому з урахуванням змін в законодавстві.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію виконано на кафедрі цивільного процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, були висловлені і обговорені на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Законодавство про арбітражний суд: теорія та практика його застосування” (жовтень 1992р., Харків), Всеукраїнському науково-практичному семінарі “Судово-правова реформа: проблеми господарського судочинства” (травень 1995 р., Харків), на міжнародному науково-практичному семінарі “Європейське цивільне процесуальне право” (вересень 1998 р., Харків), на науковій конференції молодих вчених та аспірантів, присвяченій 50-річниці Загальної декларації прав людини (грудень 1998 р., Харків), на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми удосконалення цивільного законодавства України” (травень 1999 р., Харків).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у трьох наукових статтях у фахових виданнях,одному навчальному посібнику та тезах наукових доповідей.

Структура роботи визначається її предметом, цілями та завданням дослідження. Вона складається з вступу, двох розділів, що мають шість підрозділів, висновків (156 стор.) та списку використаної літератури (198 джерел).

Зміст роботи

У вступі обгрунтовуються актуальність теми дослідження, ступінь новизни роботи, мета і завдання дослідження, особистий внесок автора в одержанні наукових результатів, викладених у дисертації.

Розділ перший “Поняття і види судової підвідомчості” присвячений історико-правовому дослідженню судової підвідомчості, розкриттю поняття судової підвідомчості як інституту цивільного процесуального права, її відмінності від судової компетенції, юрисдикції і класифікуються види судової підвідомчості.

У першому підрозділі “Поняття судової підвідомчості” досліджується судова підвідомчість в контексті розвитку процесуального законодавства, починаючи з 1864 року.

У Статуті цивільного судочинства (1864) і в Австрійському статуті цивільного судочинства 1895 р., які діяли на території України, хоча сам термін “підвідомчість” не закріплювався, але передбачалось, що будь-який спір про право цивільне вирішувався в судових установах.

У ЦПК УРСР 1924 р. було закріплено правило, в силу якого до ведення народного суду в складі народного судді й двох засідателів підлягали всі справи, що виникали з цивільних правовідносин.

Як в Статуті цивільного судочинства 1864 р. і Австрійському статуті судочинства 1895 р., так і в ЦПК УРСР 1924 р., інститут судової підвідомчості не мав самостійного значення і ототожнювався з інститутом підсудності.

В Основах цивільного судочинства Союзу РСР та союзних республік 1961 р. вперше було вжито термін “підвідомчість” і вказувалось, що судам підвідомчі справи по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових і колгоспних правовідносин, якщо хоча б однією з сторін у спорі є громадянин, колгосп, міжколгоспне, державно-колгоспне підприємство, організація чи їх об`єднання, за винятком випадків, коли вирішення таких спорів віднесено законом до відання адміністративних чи інщих органів. В нині діючому ЦПК України інституту підвідомчості присвячена глава 3, статті 24-26, ст.236 і ст.254, де поняття підвідомчості закріплюється так же, як і в Основах цивільного судочинства Союзу РСР та союзних республік.

В науці цивільного процесуального права поняття підвідомчості трактується по-різному. Одні вчені визначають підвідомчість як коло спорів про право і інші матеріально-правові питання індивідуального значення, вирішення яких віднесено до ведення тих чи інших органів держави, громадськості чи органів змішаного характеру (Ю.К. Осіпов, С.М. Пелевін). Інші вчені вважають, що підвідомчість - це особливість юридичної справи, в силу якої вона підлягає вирішенню відповідним органом (Н.І. Авдєєнко). Деякі визначають підвідомчість через компетенцію, що вона є частиною компетенції (В.І. Тертишніков), або підвідомчість ототожнюють з юрисдикцією (М.Й. Штефан).

На думку автора, судову підвідомчість не можна визначати через інші правові явища, а тим більше ототожнювати з ними. Досліджуючи сутність цієї проблеми, автор дійшов до висновку, що підвідомчість не може бути частиною компетенції. Зміст компетенції суду в цивільному процесі складається з а) функцій суду по здійсненню правосуддя по цивільним справам, б) предметів ведення, тобто об`єктів, на які поширюється судова влада, в) методів здійснення судом своїх функцій. Тому компетенція характеризує орган судової влади з точки зору його повноважень, ролі й призначення як органу правосуддя. За допомогою підвідомчості вирішується питання про віднесення до ведення суду спорів і інших правових вимог. Вона визначає коло справ, на які поширюється компетенція суду.

Не можна ототожнювати підвідомчість із судовою юрисдикцією, оскільки юрисдикція - це діяльність по здійсненню правосуддя, яке шляхом вирішення юридичних справ сприяє судовому здійсненню прав і свобод громадян в державі, реалізації законності і справедливості в суспільстві (В.В. Комаров).

На відміну від судової компетенції і юрисдикції, судова підвідомчість - це самостійне поняття, яке має власний зміст.

На підставі викладеного, під судовою підвідомчістю слід розуміти коло спорів про право, які виникають із цивільних, сімейних, трудових, кооперативних, адміністративно-правових і інших правовідносин, а також вимог про встановлення юридичних фактів і станів, вирішення яких віднесено на підставі загальних правил, встановлених цивільним процесуальним кодексом, до ведення суду.

У другому підрозділі “Підвідомчість як інститут цивільного процесуального права” досліджується інститут підвідомчості з точки зору його її сутністної характеристики у системі цивільного процесуального права та як специфічного інституту.

Автор заперечує проти того, що підвідомчість є інститутом матеріального права (П.Ф.Єлисейкін) чи міжгалузевим матеріально- правовим інститутом (П.С. Дружков). Норми права, які регулюють питання підвідомчості суду спорів і інших правових вимог, складають інститут цивільного процесуального права. Критерієм об`єднання норм цивільного процесуального права в інститут підвідомчості є предмет і метод правового регулювання.

Предметом процесуального інституту підвідомчості являються відносини, які виникають між судом і особами, що звертаються за судовим захистом, пов`язані з вирішенням питання про прийняття до ведення суду спорів і інших правових вимог, про процесуально-правові наслідки недотримання правил про підвідомчість.

Інституту підвідомчості як і іншим інститутам цивільного процесуального права притаманний один і той же метод правового регулювання, який характеризується специфікою правового становища суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин, процесуально-юридичних фактів, засобів формування змісту правовідносин, процесуальних санкцій і цивільної процесуальної форми (В.В. Комаров). Вказаний критерій визначає однорідність норм права, які складають зміст інституту судової підвідомчості.

Поряд з предметом і методом правового регулювання, які визначають належність норм цивільного процесуального права до інституту підвідомчості, на думку дисертанта, внутрішня єдність цих норм забезпечується також специфічними принципами цього інституту.

Структурна характеристика інституту підвідомчості дозволила дисертанту виділити слідуючі його принципи: виключність судової підвідомчості, принцип спеціалізації судової підвідомчості і принцип переважної підвідомчості правових спорів судам загальної юрисдикції.

Виключність як принцип судової підвідомчості заключається у тому, що будь-які спори і інші правові вимоги підлягають веденню виключно судам.

Принцип спеціалізації судової підвідомчості полягає в тому, що в залежності від характеру і суб`єктивного складу спірних правовідносин вирішення спорів про право віднесено до ведення того чи іншого спеціалізованого суду.

Принцип переважної судової підвідомчості спорів і інших правових вимог закріплений в ст.ст.55,124 Конституції України та ст.4 ЦПК, із змісту яких випливає, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі і що усяка заінтересована особа вправі в порядку, встановленому законом, звернутись до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

З урахуванням викладеного, на думку автора, як інститут цивільного процесуального права, судова підвідомчість - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають між судом, з однієї сторони, і суб`єктами, які звертаються за судовим захистом - з другої, пов`язані з вирішенням питання про віднесення до ведення суду їх спорів і інших правових вимог.

У третьому підрозділі “Види судової підвідомчості” дається класифікація судової підвідомчості.

У дисертаційному дослідженні стверджується думка, що судову підвідомчість слід класифікувати за двома підставами: в залежності від судів, до ведення якого віднесено розгляд і вирішення спорів і інших правових вимог, і в залежності від умов, при наявності яких спір про право чи інша правова вимога підлягає розгляду судами загальної юрисдикції.

В залежності від судів, до ведення яких віднесено розгляд і вирішення спорів і інших правових вимог, її можна класифікувати на підвідомчість загальним судам, арбітражним судам і Конституційному Суду України.

В залежності від умов, при наявності яких спір про право чи інша правова вимога підлягає розгляду судами загальної юрисдикції, судова підвідомчість класифікується на загальну, альтернативну, договірну, умовну і підвідомчість декількох зв`язаних між собою вимог.

Загальна підвідомчість означає, по-перше, що спір про право, який виникає з сімейних, цивільних, трудових, кооперативних, а з урахуванням ст.124 Конституції України і інших правовідносин підвідомчий суду, якщо хоча б однією з сторін у спорі є громадянин (ст.24ЦПК). По-друге, суду підвідомчі справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, зазначені в статті 236 ЦПК. По-третє, справи окремого провадження, які зазначені в ст. 254 ЦПК. Таким чином, підставою загальної судової підвідомчості є характер правовідносин, суб`єктний склад спірних правовідносин і вимоги фізичних осіб про встановлення юридичного факту чи стану.

Альтернативна підвідомчість має місце тоді, коли особа за власним бажанням може звернутись з вимогою про вирішення справи як до суду, так і до інших органів цивільної юрисдикції. Такий вид підвідомчості встановлений ч.1 ст.25 ЦПК,яка закріплює, що у випадках, передбачених законом, цивільні справи можуть розглядатись товариськими і третейськими судами в порядку, передбаченому законом. Перелік цивільних справ, на які поширюється альтернативна підвідомчість, не може тлумачитись поширено.

Договірною є підвідомчість, яка визначається взаємним погодженням сторін. Так, у випадках, передбачених законом або міжнародними договорами, спори, що виникають з цивільних правовідносин, за згодою сторін можуть бути передані на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України (ч.2 ст.25 ЦПК).

Умовна - це підвідомчість, яка передбачає, що спір про право чи будь-яка правова вимога підвідомча суду при наявності встановленої законом умови. Так, відповідно до ст. 51 Земельного кодексу і ст. 5 Закону “Про селянське (фермерське) господарство” суд розглядає заяви про надання земельної ділянки громадянам, що виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, як у разі відмови районної, міської (в адміністративному підпорядкуванні якої є район) ради в наданні земельної ділянки, так і при її наданні в іншому розмірі чи місці, ніж вимагали громадяни у своїх заявах.

Як різновид судової підвідомчості автором виділяється і підвідомчість кількох зв`язаних між собою вимог. Згідно ст. 26 ЦПК при об`єднанні кількох зв`язаних між собою вимог, з яких одні підвідомчі суду, а інші - арбітражному суду, всі вимоги підлягають розглядові у суді.

У розділі другому “Підвідомчість суду спорів про право і інших правових вимог” розглядаються проблеми підвідомчості суду спорів про право цивільне, вимог, що виникають з адміністративно-правових відносин і вимог про встановлення юридичних фактів і станів.

У підрозділі першому “Підвідомчість суду спорів про право цивільне” досліджуються критерії підвідомчості суду спорів про право, для яких характерним є юридична рівноправність сторін.

Стаття 24 ЦПК формулює загальні правила (критерії) підвідомчості суду спорів про право.

Критерієм, при наявності якого суд позитивно вирішує питання про підвідомчість, є наявність між сторонами спору про право цивільне. Автор приділяє особливу увагу питанню про поняття спора про право. Аналізуючи різні точки зору, дисертант вважає, що для спору про право в матеріально-правовому відношенні характерним є наявність двох елементів: обставин, які створили спірну ситуацію і неможливості для відповідної особи здійснити своє суб`єктивне право. Процесуальне поняття спору про право дещо ширше матеріально-правового і включає також можливість звернення до суду, яка визначається підвідомчістю.

При визначенні підвідомчості суду окремих видів спорів береться до уваги характер матеріальних правідносин, з яких виник спір. Цей критерій, на думку автора, дозволяє відмежувати не тільки цивільну, адміністративну і кримінальну юрисдикцію, але і відмежувати вид цивільного судочинства, тобто вид судового провадження. процесуальний судовий підвідомчість

Аналізуючи різні судження вчених відносно підвідомчості суду безспірних правових вимог, а також судову практику з цього питання, дисертант приходить до висновку про доцільність законодавчо передбачити можливість розгляду безспірних категорій цивільних справ в порядку судового провадження по видачі наказів. До них можна віднести вимоги про стягнення грошових сум або витребування майна, які грунтуються на документах, що встановлюють право, не оспорених боржником; про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей; про стягнення з громадян недоїмки по податках, самооподаткуванню сільського населення і державному обов`язковому страхуванню; про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної платні та деякі інші.

Критерієм визначення судової підвідомчості спорів виступає суб`єктний склад спірних правовідносин: судам підвідомчі вимоги по спорах, що виникають із матеріальних правовідносин, якщо хоча б однією з сторін у спорі є громадянин. У дисертації обгрунтовано положення про те, що громадяни-підприємці можуть звертатись за захистом свого порушеного права як до арбітражного суду, так і до суду загальної юрисдикції.

Обгрунтовується положення про те, що при визначенні судової підвідомчості потрібно керуватись законом, в якому міститься перелік винятків, коли вирішення спорів про право віднеесно до відання інших органів.

Дисертантом пропонується така редакція п.1 ч.1 ст.24 ЦПК:

“Судам підвідомчі: 1) вимоги по спорам, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, кооперативних і інших матеріальних правовідносин, якщо хоча б однією з сторін у спорі є громадянин, за винятком випадків, коли вирішення таких спорів віднесено законом до відання інших органів”.

У підрозділі другому “Підвідомчість суду спорів про право, що виникають з адміністративно-правових відносин” досліджено комплекс питань, пов`язаних з підвідомчістю цих спорів суду.

Досліджуючи предмет судової діяльності при розгляді справ, які виникають з адміністративно-правових відносин, автор вважає, що загальним для всіх спорів цього виду судочинств є те, що спір між громадянином - з однієї сторони, і державним органом, юридичною чи посадовою особою - з другої, виникає у зв`язку з здійсненням останнім дій, що породжують адміністративно-правові відносини, які безпосередньо зачіпають права і охоронювані законом інтереси їх учасників. З цього робиться висновок про те, що незалежно від характеру спору, якщо він стає предметом судової діяльності, така діяльність може бути тільки позовною і питання про підвідомчість суду цих спорів повинне вирішуватись таким же чином, як і в позовному провадженні.

Законодавче вирішення питання про підвідомчість суду спорів, що виникають з адміністративно-правових відносин на підставі методу так званої “вибіркової підвідомчості”, тобто шляхом віднесення до ведення суду окремих спорів, що виникають з конституційних, адміністративних і фінансових правовідносин, на думку автора, не вирішують цю проблему. У дисертації обгрунтовується положення про те, що при вирішенні питання про підвідомчість суду спорів, що виникають з адміністративно-правових відносин, повинен бути єдиний критерій: кожний громадянин вправі звернутися до суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадовими чи службовими особами порушено чи оспорено його право. Це правило повинно бути передбачене в ст. 24 діючого ЦПК.

Дисертант пропонує п.2 ч.1 ст. 24 ЦПК викласти в такій редакції:

“Судам підвідомчі: 2) спори, що виникають з державних, адміністративних, фінансових правовідносин, якщо хоча б однією з сторін у спорі є громадянин, за винятком випадків, коли вирішення таких спорів віднесено законом до відання інших органів”.

У третьому підрозділі “Підвідомчість суду вимог про встановлення юридичних фактів чи станів” досліджується сутність окремого провадження. При цьому зазначається, що об`єкт судового захисту і предмет судової діяльності в окремому провадженні є ключовими при вирішенні питання про підвідомчість суду вимог про встановлення юридичних фактів чи станів.

Об`єктом судового захисту в окремому провадженні є законний інтерес, під яким дисертант розуміє відображене в об`єктивному праві або такий, що випливає з його суті, юридичний дозвіл, який виражається в прагненні суб`єкта користуватись конкретним благом, а в випадках, коли є перепони до цього, - звертатися за захистом до суду.

Предметом судової діяльності в окремому провадженні є встановлення юридичних фактів і станів. Дисертантом не поділяється точка зору тих авторів, які стверджують, що в окремому провадженні встановлюються не тільки юридичні факти, але й підтверджуються суб`єктивні права. В окремому провадженні встановлюються ті чи інші обставини, з якими норма права зв`язує виникнення, зміну чи припинення у заявника відповідних прав чи обов`язків, які мають здійснюватись за межами окремого провадження. Якщо при розгляді справи, як зазначено в ч. 3 ст.255 ЦПК, порядком окремого провадження виникає спір про право, підвідомчий судам, справа одразу набуває позовного характеру. При цьому автором поділяється думка тих вчених-процесуалістів, які вважають, що спір про право складається або з спору про одиничний юридичний факт, з яким зв`язано виникнення, зміна або припинення суб`єктивного права, або з множинністю таких фактів, якщо в основу суб`єктивного права входить юридичний склад. З цього робиться висновок, що не тільки спір про право, а й спір про факт не може бути предметом розгляду в окремому провадженні.

Наведене дало дисертанту підстави зробити висновок про те, що не всі справи, які віднесені законом до окремого провадження (ст. 254 ЦПК), відображають сутність окремого провадження, оскільки не у всіх справах об`єктом судового захисту є охоронюваний законом інтерес, а предметом судової діяльності - встановлення юридичного факту чи стану. На думку автора, вимоги про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним, про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану і оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні повинні бути віднесені законодавцем до окремого позовного провадження.

У висновках сформульовано деякі загальні положення як результат проведеного дослідження. Зазначається, що інститут підвідомчості суду спорів і інших правових вимог є фундаментальним інститутом цивільного судочинства, без якого виникнення цивільного процесу, здійснення правосуддя у цивільних справах, а також реалізація судового захисту суб`єктивних прав і охоронюваних законом інтересів неможливі. Поєднання в межах одного предмета дослідження науково-прикладної проблематики дало можливість автору визначити неповноту правової доктрини і недоліки діючого законодавства в сфері застосування інституту судової підвідомчості і ряду інших проблем цивільного процесуального права.

За темою дисертації опубліковано такі роботи

1.Тимченко П.М. Понятие судебной подведомственности // Нова Конституція України і проблеми вдосконалення законодавства.-Харків: Національна юридична академія України.-1997.-С.106-110.

2.Тимченко П.М. Подведомственность - институт гражданского процессуального права // Проблеми законності: Республ. міжвідомч.науков. зб.: Ред. В.Я. Тацій.-Харків: Національна юридична академія України.-вип.39.-1999.-С.52-56.

3.Тимченко П.М. Законный интерес как предмет судебной защиты // Вісник університету внутрішніх справ.-1999.-№6.-С.307-310.

4.Тимченко П., Комаров В., Пугачова Н. Процесуальні питання обмеження дієздатності громадян, які зловживають спиртними напоями // Радянське право.-1986.-№9.-С.45-49.

5.Тимченко П.М. Проблемы судебной подведомственности: Учеб. пособие.- Харьков: Нац. юрид. акад. Украины, 2000.- 41 с.

6. Тимченко П.М. Некоторые проблемы применения нормативных актов при разрешении споров, вытекающих из договоров контракции //Тези доп. та наук. повідомлень Всеукр. науково-практичної конф. “Законодавство про арбітражний суд України: теорія і практика його застосування”, Харків, Українська юридична академія,1992.-С.34-36.

7. Тимченко П.М. Проблемы подведомственности юридических дел общим и хозяйственным судам // Тези доп. та повідомлень Всеукр. науково- прак. семінару “Судово-правова реформа: проблеми господарського судочинства.- Харків: Національна юридична академія України,1995.-С.29-30.

Анотації

Тимченко П.М. Проблеми судової підвідомчості.-Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право.-Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. Харків, 2000.

Дисертацію присвячено дослідженню інституту підвідомчості в цивільному судочинстві.

Обгрунтовується положення, що цей інститут є фундаментальним інститутом цивільного судочинства.

Підвідомчість суду спорів і інших правових вимог як інститут цивільного процесуального права є сукупністю правових норм, що регулюють відносини між особами і судом, в який вони звертаються для вирішення питання про прийняття до ведення і юрисдикції суду їх спорів і інших правових вимог.

Сформульовано конкретні пропозиції з метою удосконалення діючого цивільного процесуального законодавства.

Ключові слова: судова влада, підвідомчість, позовне провадження, провадження в справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, окреме провадження, захист прав та охоронюваних законом інтересів.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право.-Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. Харьков, 2000.

Диссертация посвящена исследованию института подведомственности в гражданском судопроизводстве.

Обосновано положение, что этот институт есть фундаментальным институтом гражданского судопроизводства.

Подведомственность суду споров и иных правовых требований как институт гражданского процессуального права - совокупность правовых норм, которые регулируют отношения между лицами и судом, в который они обращаются для решения вопроса о принятии к ведению и юрисдикции суда их споров и иных правовых требований.

Выделяются принципы института судебной подведомственности: исключительность судебной подведомственности, специализации судебной подведомственности и преимущественной подведомственности правовых споров судам общей юрисдикции, которые определяют внутреннее единство норм права, составляющих этот институт.

Исследование видов подведомственности стало теоретическим концептом того, что правильный выбор вида подведомственности обеспечивает судебную специализацию. В зависимости от законодательного решения специализации судебной системы этот концепт может быть основанием к дифференциации гражданской юрисдикции, в результате дальнейшего “расчленения” юрисдикции общих судов.

Аргументируется положение, что критерии, закрепленные в институте судебной подведомственности, определяют вид гражданского судопроизводства, что имеет известное значение для обоснования структуры гражданского процессуального кодекса. Спор о праве является предметом судебной деятельности в исковом производстве и производстве по делам, возникающим из административно-правовых отношений, а иные правовые требования - предметом судебной деятельности особого производства.

Вносятся конкретные предложения с целью совершенствования действующего гражданского процессуального законодательства.

Ключевые слова: судебная власть, подведомственность, исковое производство, производство по делам, возникающим из административно-правовых отношений, особое производство, судебная защита прав и охраняемых законом интересов.

The dissertation on competition of a scientific degree of the candidate of jurisprudence on a speciality 12.00.03 - civil law and civil process; the family right; international private law. - National legal academy of Ukraine of a name Yaroslav Wise. Kharkov, 2000.

The dissertation is devoted to research of institute jurisdiction in civil legal proceedings.

The rule is formulated, that this institute is by fundamental institute of civil legal proceedings.

Jurisdiction to court of disputes and other legal requirements as the institute of the civil remedial right is set of the rules of law, which adjust the relation between the persons and court, in which they address for the decision of a question on acceptance to conducting and jurisdiction of court of their disputes and other legal requirements.

The concrete offers are brought in with the purpose of improvement of the working civil remedial legislation.

Key words: judicial authority, jurisdiction, claim manufacture, manufacture on businesses arising from the administrative - legal relations, special manufacture, judicial protection of the rights and interests, protected by the law.

Размещено на Allbest.ru

...