Неустойка та її види

Размещено на http://www.allbest.ru/

Неустойка та її види

неустойка виконання зобов'язання

Неустойкою визнається визначена законом або договором грошова сума або інше майно, яке боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання свого зобов'язання. Неустойка невипадково є одним із найпоширеніших видів забезпечення виконання зобов'язання. По-перше, підстави стягнення неустойки та її розмір, як правило, визначають самі сторони, а по-друге, для її стягнення немає необхідності доводити наявність збитків, достатньо самого факту порушення договору. Неустойка може бути встановлена у твердій сумі, у відсотках до суми всього невиконаного зобов'язання або до його частини, у формі додаткового платежу. За підставами встановлення розрізняють неустойку: - законну, тобто безпосередньо передбачену в конкретному нормативному акті; - договірну, тобто таку, умови стягнення і розмір якої визначили самі сторони під час укладення договору. Якщо законом передбачений розмір неустойки, умови, а іноді й порядок її стягнення, то ці вимоги є імперативними, і сторони не можуть зменшувати розмір неустойки чи відмовлятися від її стягнення. Законодавець інколи визначає вищу і нижчу межу неустойки. Якщо неустойка встановлюється в договірному порядку, то угода про неустойку має бути оформлена письмово, оскільки порушення письмової форми в цьому випадку має наслідком недійсність угоди щодо неустойки, про це прямо зазначається в ЦК. Якщо неустойка встановлюється в договірному порядку, то домовленість про неустойку має бути оформлена письмово, оскільки порушення письмової форми в цьому випадку має наслідком недійсність неустойки як виду забезпечення виконання зобов'язання. За співвідношенням до збитків розрізняють чотири види неустойки: залікову, штрафну, альтернативну і виключну. Залікова неустойка - найбільш поширений вид неустойки. Кредитор стягує в повному обсязі неустойку в залік збитків, а якщо неустойка не покриває збитків, то стягує і збитки в тій частині, що не покрита заліковою неустойкою. Прикладом залікової неустойки є неустойка, яка традиційно передбачається за порушення строків поставки продукції. Якщо постачальник своєчасно не поставив продукцію, замовник має право стягнути з нього неустойку, а якщо при цьому вона не покриває збитків, то і непокриті неустойкою збитки. Скажімо, постачальник своєчасно не поставив до 1 січня стільці і ялинки. Зрозуміло, що якщо ялинки прийшли через тиждень після Нового року, неустойка не може покрити понесені збитки, і вони будуть достягуватися. Штрафна неустойка дає змогу кредиторові стягнути і неустойку, і збитки в повному обсязі. Цей вид неустойки покладає на боржника додаткову відповідальність. Так, у разі поставки неякісної продукції замовник має право стягнути з постачальника як збитки, так і неустойку у вигляді 20% штрафу від суми забракованої продукції. Сторони можуть передбачити в договорі й альтернативну неустойку, умови якої надають кредиторові право вибору: вимагати відшкодування заподіяних збитків чи стягувати зазначену в договорі неустойку. На практиці кредитор не завжди може негайно визначити розмір збитків, яких він зазнав внаслідок неналежного виконання договору контрагентом, це перешкоджає йому визначитися у виборі: стягувати неустойку чи збитки? За відсутності збитків, звичайно, є сенс звернутися до неустойки, але якщо збитки настали, то важко швидко визначитися, покриє неустойка збитки чи ні. Саме ця невизначеність і є основною причиною того, що цей вид неустойки надзвичайно рідко застосовується на практиці. Додамо також, що на непопулярність альтернативної неустойки впливає ще й та обставина, що якщо кредитор все ж надасть перевагу стягненню збитків, то він не може бути впевненим, що суд задовольнить його позов у повному обсязі, оскільки з аргументами кредитора про розмір збитків суд може і не погодитися. Виключна неустойка надає змогу кредиторові стягувати з боржника лише неустойку, можливість вимагати відшкодування збитків виключається. Як правило, виключною неустойкою транспортні організації захищаються від претензій своїх клієнтів. Чинне законодавство передбачає можливість зменшення розміру неустойки у тих випадках, коли неустойка, яка підлягає сплаті, надзвичайно велика порівняно зі збитками кредитора. Враховуючи ступінь виконання боржником своїх зобов'язань, майновий стан сторін, інші обставини (вік, стан здоров'я боржника, його майновий стан, необережну вину), суд може зменшити розмір неустойки, але в будь-якому випадку її розмір не може бути меншим, ніж сума заподіяних збитків. В ст. 551 ЦК зазначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Гадаємо, що товарна неустойка може виконувати свої функції лише у тому випадку, коли вона визначена родовою, подільною річчю. По-перше, кредитор завжди матиме можливість вимагати сплати саме неустойки, оскільки за відсутності у боржника речей, які визначені як неустойка, він матиме можливість їх придбати. По-друге, суд завжди зможе скористатися своїм правом і у виняткових випадках зменшити розмір неустойки. В іншому випадку застосування товарної неустойки буде штучно обмежено. Неустойка - досить гнучка санкція, і законодавець або самі сторони безпосередньо визначають, який саме вид неустойки може захистити їхні інтереси в разі невиконання контрагентом своїх зобов'язань. Неустойка може бути встановлена у твердій сумі, у відсотках до суми всього невиконаного зобов'язання або до його частини, у формі додаткового платежу. Традиційно як різновиди неустойки розглядають штраф і пеню. Штраф як вид неустойки обчислюється, як правило, у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання або у твердій сумі і стягується однократно. Так, наприклад, ст. 231 ГК передбачає, що за порушення умов зобов'язання щодо якості товарів, якщо хоча б одна із сторін належить до державного сектору економіки, стягується штраф у розмірі 20% вартості неякісних товарів. Пеня як вид неустойки обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Пеня може поєднуватися зі штрафом. Так, скажімо за перші 30 днів просрочення виконання зобов'язання може стягуватися пеня за кожний день.

Поняття та функції неустойки

Починаючи розглядати питання про поняття неустойки ми не можемо не звернути уваги на характерність та виразність самого найменування цього інституту неустойкою, та не зупинитися, хоча б коротко, на походженні цього найменування, що встановилось ще в період існування давньоруського права і міцно збереглось в нашому українському праві. Вважають, що термін неустойка походить від дієслів “стоять” і “устоять”, які в ряді пам'ятників давньоруського права наділялись двома значеннями, а саме: по-перше, як категорія фізичної стабільності, наприклад, у фразі “устоял на ногах”; по-друге, у розумінні вірності своїй обіцянці, вірності даному слову; наприклад, вислів “устоять на слове” означає виконати дану обіцянку. У зв'язку з цим другим змістом дієслова “устоять” іменник, що утворився від того ж корня, а саме, слово “устойка” означає виконання обіцянки. При приєднанні до цих слів заперечення (“не устоять”, “неустойка”), слова означають, що той, хто дав обіцянку її не виконав, а якщо ця обіцянка носила правовий характер, - не виконав прийнятого на себе зобов'язання. Зі словом “неустойка” у цьому останньому значенні (невиконання чи неналежне виконання прийнятого на себе зобов'язання) ми неодноразово зустрічаємось в юридичних актах минулого (договорах, записах, грамотах і т. п.). Слово “неустойка” вживали для позначення факту невиконання (чи неналежного виконання) боржником прийнятого на себе зобов'язання, за яке невиконання боржник несе невигідні для нього правові наслідки, наприклад, обов'язок сплатити кредитору вказану в договорі певну суму грошей. Інакше кажучи, “неустойка” означає лише саму несправність боржника у виконанні зобов'язання, а не ті правові наслідки, які повинні настати для боржника у зв'язку з цією припущеною несправністю. Нарівні з цим, з початку 18 століття, ми починаємо зустрічати в законодавчих актах зі словом “неустойка”, що вживається законодавцем вже не для позначення тільки факту невиконання чи неналежного виконання, а для позначення самих правових наслідків, настання яких викликане фактом невиконання чи неналежного виконання зобов'язання.

Тим самим слово “неустойка” отримує той зміст, який знайомий нам тепер, коли слово “неустойка” як юридичний термін одночасно підкреслює прямий зв'язок правового інституту, що ним позначається, з фактом несправності боржника у виконанні прийнятого на себе зобов'язання і вказує на основний характер і зміст цього інституту, а саме - як на правовий наслідок цієї несправності.

“Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання” - таке визначення неустойки дане в ст. 179 Цивільного кодексу України. Не зупиняючись тут на детальному аналізі цього визначення, я б хотів використати це визначення тільки для того, щоб на його основі дати загальну правову характеристику неустойки, а саме, підкреслити два властивих неустойці момента: її забезпечувальну і додаткову (акцесорну) природу.

Перший момент виражається у тому, що основна правова функція, яку виконує неустойка, полягає в укріпленні зобов'язальних відносин шляхом забезпечення інтересу кредитора по зобов'язанню, тобто належного йому права вимоги. Цей інтерес кредитора, що забезпечується неустойкою, може проявлятись або у виконанні боржником покладених на нього обов'язків, або у покритті тих збитків, які може понести кредитор внаслідок невиконання чи неналежного виконання боржником цих обов'язків. Забезпечення цього інтересу досягається спонуканням боржника до виконання своїх обов'язків, шляхом загрози платежу неустойки, а при їх невиконанні чи неналежному виконанні неустойка слугує покриттям збитків, що виникли цим невиконанням чи неналежним виконанням. Заслуговує на увагу думка Г. Ф. Шершеневича, щодо цієї функції неустойки: “Неустойка має двояке значення, яка є не тільки способом забезпечення зобов'язання, але і способом визначити розмір винагороди за відступ від зобов'язання. Неустойка має на увазі чи 1) спонукати боржника до виконання зобов'язання, як було зазначено вище чи 2) встановити попередньо розмір спричиненої невиконанням шкоди, особливо коли є ускладнення при доведенні її величини (відшкодування збитків). Відповідно до подвійного свого призначення, неустойка має двоякого роду наслідки: або ускладнюється зобов'язальне відношення, шляхом того, що не звільнюючи боржника від основного обов'язку, покладає на нього ще новий тягар; або ж змінює попереднє зобов'язальне відношення, перетворюючи його в нове, альтернативне, в силу якого боржник може або виконати обумовлену дію чи заплатити певну суму грошей. ”

Наше законодавство розуміє неустойку, як загальне правило, в першому його значенні. Цивільний кодекс України визначає неустойку, насамперед, як один із шляхів захисту цивільних прав, який відповідно до ст. 6 ЦКУ здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з порушника неустойки (штраф). Вбачаючи в неустойці лише санкцію. Тому законодавець відносить її також до одного з видів забезпечення виконання цивільно-правових зобов'язань (ст. 178 ЦК України).

Неустойкою може забезпечуватись будь-яке цивільне зобов'язання в господарських правовідносинах, незалежно від підстав їх виникнення (ст. 4 ЦК України). Згідно з ч. 2 ст. 179 цього кодексу неустойкою може забезпечуватися лише дійсна вимога, а тому її застосування є можливим лише при пред'явленні такої вимоги.

Другий момент, а саме, акцесорний характер неустойки безпосередньо витікає з першого моменту. Дійсно, якщо основна мета, функція неустойки полягає в тому що, вона забезпечує інтерес кредитора по зобов'язанню, то неустойка можлива лише там і тільки там, де існує яке-небудь зобов'язання, що може бути забезпечене, де існує право кредитора на вимогу, що належить йому в силу зобов'язання. Отже, неустойка завжди передбачає існування якого-небудь зобов'язання, яке нею і забезпечується. Цей додатковий характер неустойки отримує свій прояв, з особливою рельєфністю саме, хоча б у тому, що з огляду на таку залежність неустойки від головного зобов'язання недійсність останнього неминуче призводить до недійсності неустойки.

Для позначення зобов'язань неустойки, що носять акцесорний по відношенню до основного зобов'язання характер, в законодавстві використовуються різноманітні терміни. В одних випадках мова йде про штраф, в інших про пеню, в третіх про неустойку у вузькому розумінні цього слова. В науковій літературі багаторазово здійснювались спроби розмежувати поняття неустойки, пені і штрафу, але вони до успіху не привели. Розбіжності, здається, немає лише в тому, що пеня - це такий вид неустоєчного зобов'язання, яка застосовується за невиконання зобов'язання в строк. Тут доречно процитувати А. В. Венедиктова, який зазначає, що проведення скільки-небудь визначеного розмежування між неустойкою і пенею, з одної сторони, і з штрафом, з іншої, “є важка задача і в той же час, саме з практичної точки зору позбавлена особливого значення”

Форми неустойки

В цивільним праві розрізняють дві форми неустойки: штраф і пеня. Неустойка може обчислюватись як певна грошова сума, що стягується у відповідності з законом чи договором зі сторони, що не виконала чи неналежним чином виконала покладене на неї зобов'язання, і тоді вона називається штрафом. Неустойка як грошова сума, що стягується у відповідності з законом чи договором за кожний день прострочки виконання основного зобов'язання протягом визначеного часу чи без обмеження в часі, називається пенею.

Деякі правові акти (як правило, підзаконного характеру), визначають неустойку, як самостійний спосіб захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільно-правових зобов'язань. Так, п. 57 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення передбачає стягнення неустойки, а не пені чи штрафу. Така позиція вбачається надуманою, оскільки штраф і пеня є достатніми для реалізації функцій неустойки.

Як пеня, так і штраф може обчислюватись у відсотковому відношенні, або у твердій ставці. Причому, ст. 179 ЦК передбачає тільки грошову форму неустойки. У проекті ЦК України передбачаеться, що неустойкою може бути “встановлена у договорі майнова цінність”.

Види неустойки

Залежно від співвідношення права на стягнення неустойки з правом на відшкодування збитків розрізняють чотири види неустойки. В українському законодавстві це знайшло закріплення в ст. ст. 204, 253, 356 ЦК України. Отже, виділяють:

- залікову, що не виключає права вимагати відшкодування збитків, але не в повному об'ємі, а лише в частині, не покритій неустойкою (ст. 356 ЦК України) ;

- штрафну або кумулятивну, при якій збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад неустойку (ст. 253 ЦК України) ;

- альтернативну, коли по вибору кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки;

- виключну, коли допускається стягнення тільки неустойки (ч. 2 ст. 204 ЦК України).

Залікова неустойка застосовується в усіх випадках, якщо законом чи договором не передбачено інших видів неустойки.

Шляхи встановлення неустойки

Необхідно розрізняти дві правових підстави, в силу яких за українським цивільним правом може виникнути неустойка. Цими двома можливими правовими підставами є закон (чи інший нормативний акт) і договір. У зв'язку з цим розрізняють законну неустойку і неустойку договірну, що знайшло своє відображення в ст. ст. 6, 178 ЦК України.

Під законною неустойкою варто розуміти таку неустойку, яка не тільки безпосередньо встановлена для певних правовідносин законом, що визначають її розмір і умови стягнення і т. п., але правова дія якої настає безпосередньо в силу цього закону, незалежно від волі контрагентів, тобто без будь-якої угоди між ними. Під договірною неустойкою розуміють таку неустойку, яка отримує свою юридичну силу тільки внаслідок угоди сторін.

Закон прямо не забороняє встановлення передбаченої ним неустойки в окремій угоді сторін. Деякими правовими актами така можливість прямо допускається. Зокрема, у постанові Верховної Ради України від 24 грудня 1993 р. “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” зазначається про стягнення пені за умови, якщо більший її розмір не встановлено угодою сторін. Тому сторони мають право забезпечити договірні зобов'язання законною неустойкою, не змінюючи її істотних умов (підстав і порядку стягнення, виду і розміру).

Отже, неустойка може бути встановлена законом або договором чи законом і договором одночасно. У одних випадках встановлення законної неустойки угодою сторін може мати лише інформативний характер, у інших - самостійний, хоча б сторони і не знали про існування законної неустойки.

Законодавство не містить обов'язкових вимог, які мають бути додержані при встановленні неустойки. Проте, практика вирішення судами господарських спорів між юридичними особами свідчить, що при встановленні як законної, так і договірної неустойки, повинні бути визначені підстави і порядок її стягнення, розмір і вид. Саме ці вимоги розцінюються як істотні умови неустойки.

Застосування неустойки

Закон встановлює обов'язок боржника сплатити неустойку, не передбачаючи при цьому обов'язку кредитора її стягувати, навіть коли для цього є достатні правові підстави. Але крім кредитора, право на стягнення неустойки належить суду. Зокрема арбітражні суди України при прийнятті рішення з господарського спору, мають право обертати повністю або частково у доход держави передбачені законодавством санкції, якщо позивач й не пред'явив вимоги про їх сплату (п. 2 ст. 83 АПК України). Отже, для встановлення неустойки недостатньо наявності факту її встановлення. Вирішальне значення має волевиявлення стягувача.

Необхідною умовою для застосування неустойки є факт наявності цивільно-правового зобов'язання. Законна неустойка підлягає стягненню в усіх випадках коли існує таке зобов'язання, незалежно від підстав його виникнення (договірних чи позадоговірних), при додержанні усіх інших умов обгрунтованості стягнення. Наявність договору, як це передбачається ст. 180 ЦК, є обов'язковою умовою для стягнення договірної неустойки. Враховуючи, що неустойка може бути встановлена законом і договором одночасно, кредитор, в разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, отримує право на свій розсуд вимагати від боржника стягнення законної або договірної неустойки.

Як вже зазначалось, при стягненні неустойки кредитор не зобов'язаний доводити розмір завданих йому збитків. Однак, якщо належна до сплати неустойка є надмірно великою порівняно із збитками кредитора, суд вправі її зменшити (ст. 205 ЦК України і ст. 83 АПК України). Рішення про це може прийняти тільки суд, для чого він вправі запросити докази про розмір завданих збитків. При цьому суд бере до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не тільки майнові а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Зазначене правило стосується відносин у яких беруть участь громадяни. Зменшення розміру неустойки у відносинах між організаціями може мати місце лише у виключних випадках.

По окремим видам зобов'язань законом може бути обмежене право на повне відшкодування збитків (обмежена відповідальність). Так обмежену відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань несуть органи зв'язку і транспорту.

Для стягнення неустойки встановлено скорочені строки позовної давності (ст. 72 ЦК України). У нинішніх умовах було б доцільно відмовитися від цієї правової норми.

Цивільно правове регулювання неустойки в зарубіжному законодавстві

Цивільно-правове регулювання неустойки в країнах Європи

Неустойка є одним з найбільш розповсюджених способів забезпечення виконання договірних зобов'язань і широко використовується в практиці зовнішньої торгівлі. Неустойка - інститут, характерний головним чином праву країн континентальної Європи; саме у цих країнах вона виконує функції забезпе чення договірних зобов'язань. Загальне розуміння неустойки однакове у цих країнах і зводиться до наступного: вона визначається, як грошова сума чи інша всиновлена у договорі майнова цінність, яку боржник зобов'язується сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання (ст. 1226 ФГК; ст. 339 ГГУ; ст. 160 ШОЗ). Неустойка - акцесорне зобов'язання, що повністю поділяє долю головного зобов'язання (ст. 1227 ФЦК; 344 ГГУ; абз. 2 ст. 163 ШОЗ).

У зв'язку з неустойкою виникає ряд питань, що головним чином стосуються її співвідношення з дійсними збитками, які отримав кредитор в результаті дій несправного боржника.

Право всіх країн виходить з того, що основне призначення неустойки полягає в звільнені кредитора від необхідності доводити розмір збитків. При настанні обставин, передбачених у договорі, він просто може вимагати від боржника сплати суми неустойки. Якщо наявні збитки перевищують розмір неустойки, то, згідно абз. 2 пар. 340 ГГУ і абз. 2 ст. 161 ШОЗ, кредитор може доводити і стягувати суму наявних збитків. Крім того, як ГГУ, так і ШОЗ надають суду право за клопотанням боржника зменшити розмір неустойки, якщо буде встановлено, що вона надмірно велика, порівняно із збитками кредитора (абз. 1 пар. 343 ГГУ; абз. 3 ст. 163 ШОЗ). У відповідності з пар. 348 ГГУ зменшення неустойки не застосовується для торгових угод.

Трохи по іншому ця проблема вирішується в праві Франції. Згідно ст. 1229 ФГК, неустойка “являється відшкодуванням за збитки, які кредитор несе внаслідок невиконання основного зобов'язання”. Крім того, згідно ст. 1152 ФГК, “якщо угода встановлює, що сторона, яка не виконала її, сплачує визначену суму в якості збитків, то другій стороні не може бути надано ні більшу, ні меншу суму”. Таким чином, кредитор, в принципі, позбавлений можливості вимагати виплати більшої суми, навіть, якщо наявні збитки значно перевищують неустойку. Викладені положення не дають можливості і боржнику вимагати зниження суми неустойки, крім випадків, коли зобов'язання не виконано частково, а неустойка була передбачена за повне невиконання зобов'язання. (ст. 1231 ФГК).

Ці суворі і дуже негнучкі норми закону були дещо пом'якшені в 1975 році, коли ст. 1152 ФГК була доповнена положенням, що надавало судді право змінити суму неустойки, якщо, на його думку, вона надто висока чи надто мала. Умови договору, що суперечать цій нормі, визнавались недійсними. Таким чином, французьке право тепер зблизилось з концепцією неустойки, що характерна цивільному праву Німеччини та Швейцарії.

По скільки неустойка носить в принципі характер компенсації і нібито заміщує збитки від невиконання чи неналежного виконання договору, кредитор може стягувати неустойку разом з виконанням, тільки якщо вона була встановлена на випадок прострочки (пар. 341; ч. 2 ст. 1229 ФГК), а ШОЗ пов'язує це крім прострочки з порушенням умови про місце виконання договору (абз. 2 ст. 160 ШОЗ).

Право Німеччини та Швейцарії допускає включення у договір умови про штрафний характер неустойки. У цьому випадку неустойка буде стягуватись понад збитки.

Цивільноправове регулювання неустойки в англо-американських країнах

Положення англо-американського права про неустойку в значній мірі відрізняються від приписів континентального права. Насамперед, в англо-американському праві відсутнє єдине поняття, ідентичне поняттю неустойки. Там існує два поняття: попередньо обчислені збитки (liquidated damages) і штраф (penalty). Виходячи з положення, згідно якого засоби цивільно-правового захисту можуть мати тільки компенсаційний характер, а не характер покарання, загальне право постановило, що у випадку порушення договору стягненню підлягають попередньо обчислені збитки, а штраф ніколи не може бути стягнуто. Питання про характер відповідної договірної умови в кожному окремому випадку вирішує суд. Для суду не має значення, як назвали сторони суму, яка підлягає сплаті при порушені договору, - liquidated damages чи penalty. Суд зобов'язаний дослідити ситуацію, яка мала місце в момент укладення договору, розглянути, наскільки встановлення даної суми було обгрунтовано, в якій мірі сторони саме в момент укладення договору могли очікувати, що збитки від можливого порушення будуть рівні сумі, що обумовлена в договорі. Розмір дійсних збитків, які були завданні кредиторові в результаті порушення договору, значення не має. Важливо лише, наскільки очікування встановленого розміру було обгрунтовано в момент укладення договору.

В найбільш крайній формі цей принцип проводиться в англійському праві: якщо відповідна умова договору була кваліфікована судом як попередньо обчислені збитки, то кредитор отримає встановлену суму, навіть, якщо в результаті порушення договору йому не завдано ніяких збитків.

Щодо права США, то суди в цьому випадку відмовляють в присудженні обумовленої суми, тобто береться до уваги і ситуація, що склалася в момент порушення договору. Як в Англії, так і в США, якщо суд прийме рішення, що сума встановлена вільно чи з метою погрози боржнику, відповідна умова кваліфікується як штраф, і кредитор, що бажає отримати задоволення, повинен в звичайному порядку доводити розмір дійсних збитків, що йому були завдані. Цей підхід отримав законодавче закріплення в США в ст. 2-718 ЕТК, згідно якій збитки, визначені в угоді, можуть бути стягнуті, “однак тільки у розмірі, який можна вважати розумним у зв'язку з очікуваною чи дійсною втратою, що спричинена порушенням договору”. Тим самим прямо зобов'язує брати до уваги ситуацію що існує в момент не тільки укладення, але і виконання договору.

Таким чином, неустойка в англо-американському праві не виконує тих забезпечувальних функцій, які властиві їй в континентальному праві, оскільки у всіх випадках на позивачеві залишається тягар доведення обгрунтованості суми, що визначена в договорі. Через це неустойка не отримала в цих країнах великого поширення.

Заключні положення.

Під час підготовки до цієї роботи я дізнався, що таке забезпечення виконання зобов'язань, що є неустойка, і яке місце вона займає серед інших засобів виконання зобов'язань.

Дізнався, що найбільшого поширення неустойка отримала у європейських країнах, ніж в країнах англо-американського права, що вона має важливе побутове значення. І широко застосовується в усіляких угодах, що виражені у письмовій формі.

При аналізі українського законодавства виявилось те, що понятійні рамки визначені ЦК України є недостатніми для сучасного розуміння неустойки, яке є більш широким. І це повинно бути враховано при створенні нового цивільного кодексу.

Можна з впевненістю стверджувати, що неустойка відіграє важливу роль у забезпеченні договірних зобов'язань і в ринкових умовах функціональне призначення неустойки тільки підвищує її регулюючу роль.

Список використаних джерел

Цивільний кодекс України від 1 січня 1964

2. Арбітражний процесуальний Кодекс України від 6 листопада 1991

3. Закон України “ Про заставу ” від 2 жовтня 1992

4. Постанова Верховної Ради України від 24 грудня 1993 р. “ Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”

5. Постанова Верховної Ради України від 25 червня 1993 р. “ Про нормативи обігу платіжних документів в Україні”

6. Указ Президента України від 2 червня 1994 р. № 276/94 “ Про невідкладні заходи щодо фінансово-кредитного забезпечення формування державних продовольчих ресурсів 1994-1995 років”

Література

1. Граве К. А., Договорная неустойка в советском праве, Москва, 1950

2. Самойленко В. М., Пушкін А. А., Гражданское право Украины, Київ, 1994

3. Суханов Є. А., Гражданское право, Москва, 1994

4. Толстой Ю. К., Сергєєв А. П., Учебник русского гражданского права, Санкт-Петербург, 1996

5. Шершеневич Г. Ф., Учебник русского гражданского права, Москва1995

[1] Г. Ф. Шершеневич, Учебник русского гражданского права, москва, 1995

[2]Самойленко В. М., Пушкін А. А., Гражданское право Украины, Київ, 1994

[3] Г. Ф. Шершеневич, Учебник русского гражданского права, москва, 1995

[4] Г. Ф. Шершеневич, Учебник русского гражданского права, москва, 1995

[5] Толстой Ю. К., Сергєєв А. П., Учебник русского гражданского права, Санкт-Петербург, 1996

[6] Граве К. А., Договорная неустойка в советском праве, Москва, 1950

[7] Г. Ф. Шершеневич, Учебник русского гражданского права, москва, 1995

[8] А. В. Венедиктов, Государственная социалистическая собственность, изд. Академии наук СССР, Институт права, 1948

[9] Лилак Д., ПРАВО УКРАїНИ, 1996, № 12, ст. 64 - 67

Размещено на Allbest.ru