Спадкування за заповітом

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

1. Поняття та форма заповіту

3. Спадкування за заповітом

4. Право на обов'язкову частку в спадщині

Вступ

Встановлений порядок спадкування за законом громадянин може змінити своїм заповітом. Право заповідати майно -- одне з цивільних прав, передбачений ЦК України.

Заповіт -- це особисте розпорядження громадянина стосовно свого майна на випадок смерті з призначенням спадкоємців, яке складається у визначеній законом формі і посвідчується особами, вказаними в законі.

Будь-який дієздатний громадянин може залишити за заповітом все своє майно або його частку (не виключаючи предметів домашньої обстановки та вжитку) одному чи кільком особам, які як входять, так і не входять в коло спадкоємців за законом, а також окремим організаціям чи державі. Заповідач може позбавити права спадкування одного чи всіх своїх спадкоємців за законом.

нотаріальний заповіт спадкоємець

1. Поняття та форма заповіту

Право заповідати майно -- одне з цивільних прав, передбачених ЦК України.

Кожний дієздатний громадянин може за життя визначити долю належного йому майна на випадок смерті. Таке розпорядження, зроблене у встановленій законом формі, називається заповітом.

За своєю юридичною природою заповіт -- одностороння угода.

У цій угоді виражається волевиявлення лише однієї особи -- заповідача. Внаслідок такого одностороннього волевиявлення після смерті заповідача у певних осіб, згаданих у заповіті, як правило, виникає право на одержання спадщини.

На дійсність заповіту не впливає той факт, що спадкоємець за заповітом не лише не висловлював під час складання заповіту згоди на прийняття спадщини, але навіть і не знав про те, що на його користь складено заповіт.

Звичайно угоди можуть укладатися через представника. Проте це не стосується такої угоди, як заповіт. Заповіт у всіх випадках може бути укладений лише особисто заповідачем, при цьому заповідач обов'язково має бути дієздатною особою.

Особистий характер заповіту виключає можливість укладання одного заповіту двома громадянами навіть і в тому випадку, якщо заповідалося спільне майно. Наприклад, не може бути посвідчений заповіт, укладений подружжям з приводу їх спільного майна.

Коли громадянин залишив заповіт, то після його смерті майно переходить до особи чи до осіб, вказаних у заповіті, тобто настає спадкування за заповітом. Спадкування за заповітом матиме місце за умов, що заповіт буде дійсним, що спадкоємці не будуть усунені від спадщини і що спадкоємці за заповітом висловлять згоду прийняти спадщину.

Відповідно до ст. 1247 ЦК України заповіт має бути укладений у письмовій формі і нотаріально посвідчений. Порушення зазначеної форми (укладання заповіту в простій письмовій формі або в усній формі) тягне за собою недійсність заповіту.

У деяких випадках заповіт може бути посвідчений не тільки нотаріусом. Відповідно до ст. 1252 ЦК України до нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються:

1. Заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для престарілих та інвалідів, посвідчені головними лікарями, їх заступниками з медичної частини або черговими лікарями цих лікувальних закладів, а в будинках для престарілих та інвалідів -- директорами та головними лікарями цих будинків.

2. Заповіти громадян, які перебувають під час плавання на" морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України, посвідчені капітанами цих суден.

3. Заповіти громадян, які перебувають у розвідувальних, арктичних та інших подібних їм експедиціях, посвідчені начальниками цих експедицій.

4. Заповіти військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їх заступниками з медичної частини, старшими і черговими лікарями зазначених закладів.

5. Заповіти військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор та інших органів, що вчиняють нотаріальні дії, також заповіти робітників і службовців, членів їхніх сімей і членів сімей військово-службовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ та закладів.

6. Заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.

Заповіт складається у двох примірниках. Один з них зберігається у нотаріальній конторі, другий видається заповідачеві.

У заповіті обов'язково зазначається місце та час його укладення (ст. 1247 ЦК України).

Заповіт має бути підписаний самим спадкодавцем у присутності нотаріуса чи іншої особи, яка має право відповідно до ст. 1251-1252 ЦК України посвідчувати цей документ. Громадянин не може надати право комусь за дорученням підписати заповіт. Якщо громадянин за станом здоров'я не має змоги з'явитися до нотаріальної контори, він має право запросити нотаріуса додому.

Якщо заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присутності заповіт має право підписати інша особа. Вона підписує заповіт у присутності нотаріуса або іншої службової особи, яка має право посвідчувати цей документ. При цьому слід зазначити причини, з яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно (ст. 207 ЦК України). Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його складено.

При складанні та посвідченні заповіту нотаріус перевіряє, чи є заповідач тією особою, від імені якої складено заповіт, перевіряє правомірність заповітних розпоряджень та дієздатність заповідача.

Нотаріус повинен відмовити у посвідченні заповіту, коли в ньому містяться незаконні розпорядження або коли заповідач є недієздатною особою. Нотаріус має право відмовити в посвідченні заповіту, якщо заповідач тимчасово перебуває в такому стані, що не може розуміти значення своїх дій (наприклад, заповідач перебуває у нетверезому стані).

Заповідач не повинен представляти нотаріусу документи чи будь-які інші докази належності йому майна, з приводу якого складається заповіт. Цей факт перевіряється вже після відкриття спадщини.

Особлива форма розпоряджень на випадок смерті передбачена законом щодо вкладів у банках. Вкладник може залишити розпорядження безпосередньо відповідному банку про те, кому слід видати вклад у разі його (вкладника) смерті. Це розпорядження може бути зроблене у формі напису як на ощадній книжці, так і на обліковій картці вкладника. Причому підпис вкладника посвідчує завідуючий відповідним відділенням банку.

2. Коло спадкоємців за заповітом та зміст заповіту

Відповідно до ЦК України кожний громадянин має право залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку) одній чи кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом. А також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Отже, заповіт на користь далекого родича чи просто приятеля буде дійсним і тоді, коли на момент відкриття спадщини будуть живі спадкоємці за законом (наприклад, діти, дружина та ін.).

Найважливішою внутрішньою умовою дійсності кожного заповіту є законність змісту волі заповідача, тобто вона не повинна протирічити закону та повинна бути виражена у встановленій законом формі. Зміст заповіту складають розпорядження заповідача про призначення спадкоємця або спадкоємців, про розподіл між ними свого майна в іншому порядку, ніж це передбачено правилами про спадкування, та про виконання спадкоємцями інших дій у відповідності з волевиявленням заповідача.

Таким чином, найважливішим елементом заповіту є призначення спадкоємця.

Заповідач може залишити все своє майно або його частину спадкоємцю другої черги, незважаючи на наявність осіб, які входять у першу чергу спадкоємців за законом, або залишити все майно або частину його онуку, хоч син або дочка спадкодавця -- батьки цього онука -- живі.

Тобто заповідач не зв'язаний ні колом спадкоємців за законом, ні черговістю закликання спадкоємців до спадкування, ні правом представлення.

Спадкодавець має право заповідати своє майно державі, державним, кооперативним та громадським організаціям, незважаючи на те, що у нього є спадкоємці за законом.

Спадкодавець може поділити майно між спадкоємцями за законом або сторонніми особами в будь-яких частках. Наприклад, одному зі спадкоємців може залишити 9/10 спадщини, а іншому -- 1/10 її.

Усе це стосується всякого майна, в тому числі і предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку. Законодавством України не передбачено особливого режиму для хатнього майна при спадкуванні за заповітом: заповідач може розпоряджатися ним так само, як і іншим майном. Отже, заповідач має право залишити своє хатнє майно особам, які з ним не проживали, навіть за наявності таких законних спадкоємців, які проживали спільно з ним більше року до його смерті.

Таким чином, за заповітом визнається право:

- розподіляти все своє майно між всіма спадкоємцями за законом в нерівних долях;

- заповідати частину свого майна, залишивши його другу частину поза заповідальних розпоряджень;

- позбавити спадщини одного чи всіх своїх спадкоємців (крім неповнолітніх дітей та інших непрацездатних спадкоємців);

- заповідати все своє майно державі або окремим державним, кооперативним або суспільним організаціям;

- заповідати майно будь-яким стороннім особам;

- змінити порядок спадкування майна, що відноситься до предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку.

3. Спадкування за заповітом

Відповідно до ст. 1257 ЦК недійсним визнається заповіт у таких випадках:

1. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

2. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

3. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.

4. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Отже, обов'язковість нотаріальної форми, відповідність положень заповіту закону, відсутність при укладенні угоди мети, суперечної інтересам держави і суспільства, укладання угоди дієздатною особою в стані, коли вона розуміє значення своїх дій і може ними керувати -- все це є необхідними умовами для дійсності заповіту.

Заповіт може бути недійсним з самого початку його складання або стати таковим внаслідок настання певних обставин. Заповіт вважається недійсним з самого початку його складання в таких випадках:

1) якщо заповідач недієздатен на момент складання заповіту

2) якщо не додержана встановлена законом форма складання заповіту

3) якщо заповідальне розпорядження протирічить закону, однако в цьому випадку відпадають лише незаконні розпорядження -- законні розпорядження залишаються в силі.

Заповіт, дійсний на момент складання, може згодом стати недійсним або відпасти у випадках:

1) якщо призначений у заповіті спадкоємець помре до відкриття спадщини, тоді заповіт на його користь, як на користь особи, що померла, відпадає, тому що протирічить ст.1222 ЦК, яка зазначає, що, спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця. В цьому випадку майно переходить до спадкоємців за законом;

2) якщо призначений заповітом спадкоємець на момент відкриття спадщини загубить здатність бути спадкоємцем (“не можуть бути спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які умисно позбавили життя спадкодавця”).

Заповіт відпадає у випадку нез'явлення спадкоємців до нотаріальної контори впродовж шести місяців починаючи з дня відкриття спадщини (за винятком випадків фактичного прийняття спадщини).

Заповіт визнається недійсним судом за позовом зацікавлених осіб в межах трирічного строку позовної давності, обчислення якого починається з дня відкриття спадщини.

4. Право на обов'язкову частку в спадщині

Свобода заповідальних розпоряджень обмежується в інтересах неповнолітніх і непрацездатних дітей спадкодавця (у тому числі усиновлених), непрацездатних дружини, батьків (усиновителів) та утриманців померлого.

Це обмеження полягає у тому, що неповнолітні (які не досягли 18 років) або непрацездатні діти спадкодавця (у тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) померлого успадковують незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка б належала кожному з них при спадкуванні за законом.

Цю частку, на яку за всіх обставин мають право зазначені спадкоємці, називають обов'язковою часткою.

Отже, для визначення обов'язкової частки спадкоємця передусім треба встановити коло спадкоємців за законом тієї черги, яка за відсутності заповіту закликалася б до спадкоємства. До уваги слід брати усіх спадкоємців за законом, які були живими на момент відкриття спадщини, в тому числі і тих, які були усунені від спадщини. Спадкоємець, який мав би право на обов'язкову частку в спадщині, але був усунений від спадщини позбавляється такого права.

При визначенні обов'язкової частки береться до уваги вартість усього спадкового майна -- як того, що було включено, так і того, яке не було ключено, а також вартість спадкового майна, що складається з предметів домашньої обстановки і вжитку, незалежно від того, чи проживав хтось із спадкоємців разом зі спадкодавцем. Отже, якщо спадкоємець, який мав право на обов'язкову частку, жив разом із спадкодавцем, вартість предметів домашньої обстановки і вжитку також зараховується в обов'язкову частку. Слід зазначити, що спадкоємець, який має право на таку частку, одержує не речі домашньої обстановки і вжитку, а грошову компенсацію їх ньої вартості в розмірі тієї частки, яка йому належить. Речі ж залишаються у особи, яка проживала разом із спадкодавцем.

Приклад:

1. На момент відкриття спадщини спадкоємцями за законом були жінка і неповнолітній син. Спадкове майно було заповідано сестрі. Якби не було заповіту, то спадкоємці за законом одержали б по ? спадщини. А в цій ситуації неповнолітній син, який має право на обов'язкову частку, одержить половину від ?, тобто 1/4 від усього спадкового майна, а спадкоємниця за заповітом одержить 3/4 спадщини.

Приклад:

2. Вартість спадкового майна складає 900 грн. Є три спадкоємці за законом, один з них -- інвалід. Заповіт складено на користь сторонньої особи. Якби не було заповіту, кожний спадкоємець за законом одержав би по 300 грн. У цьому ж разі, спадкоємець, який має право на обов'язкову частку, одержить 1/2 від 300 грн., тобто 150 грн.

Якщо було заповідано тільки частину майна, то обов'язкова частка вираховується з вартості всього спадкового майна, але виділяється з тієї частини майна, яку не було заповідано, а решта не заповіданого майна ділиться порівну між спадкоємцями за законом. Якщо ж того майна недостатньо для обов'язкової частки, то решту вартості майна, що переходить до обов'язкового спадкоємця, можна вираховувати із заповіданої частини майна.

У разі коли, крім спадкоємця за заповітом, є ще спадкоємці за законом (тобто, коли заповідалася частина майна), в тому числі і спадкоємець, який має право на обов'язкову частку, то насамперед, визначається частка обов'язкового спадкоємця з вартості всього майна, але виділяється з тієї частини майна, яке залишилося поза заповітом. А якщо того майна недостатньо для вирахування обов'язкової частки, то решта вартості майна вираховується із заповіданої частини майна. Та частина спадку, що залишилася після виділення обов'язкової частки і частки, належної спадкоємцеві за заповітом, ділиться порівну між спадкоємцями за законом, у тому числі й спадкоємцем за заповітом, якщо він одночасно є і спадкоємцем за законом.

Якщо заповідач позбавить обов'язкової частки своїх неповнолітніх чи непрацездатних дітей або інших непрацездатних спадкоємців (з числа вищезгаданих), то заповіт у цій частині буде недійсним.

Наведений перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку, є вичерпним. Спадкоємці другої черги не мають права на обов'язкову частку при спадкуванні за заповітом. Отже, якщо громадянин складе заповіт на користь сторонньої особи, а на момент відкриття спадщини виявиться, що у спадкодавця є непрацездатна сестра, то все майно перейде до спадкоємця за заповітом (у даному разі -- до сторонньої особи), оскільки сестра як спадкоємець другої черги за законом права на обов'язкову частку не має.

Не мають права на обов'язкову частку також онуки та правнуки спадкодавця, у тому числі і за умови, коли вони неповнолітні або непрацездатні.

Враховуючи те, що в ст. 1241 ЦК України дається вичерпний перелік спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку, де онуки і правнуки не передбачені, визнання за останніми права на цю частку було б порушенням закону.

У ст. 1241 ЦК України зазначено, що "при визначенні розміру обов'язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку".

Ця норма привернула до себе увагу цивілістів буквально з моменту прийняття чинного ЦК України. Висловлювалися різні думки з приводу її змісту.

У практиці діяльності нотаріальних контор часто постає питання, чи слід враховувати суму вкладу в Ощадному чи іншому банку при визначенні розміру обов'язкової частки. Пленум Верховного Суду України зазначає, що "згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність" (статті 38 і 46) положення про заповідальне розпорядження застосовується при здійсненні ощадної справи як Ощадним банком України, так і іншими комерційними банками".

Законодавством встановлено особливі правила щодо розпорядження вкладами в банках. Вкладник може безпосередньо цим установам зробити розпорядження щодо вкладу. Він може також у заповіті зазначити тих осіб, яким слід видати вклад у разі його (вкладника) смерті. Цими особами можуть бути як громадяни, що входять до кола спадкоємців за законом, так і ті, що не є спадкоємцями за законом. Таке розпорядження може бути зроблено так само на користь держави, державних, громадських та кооперативних організацій.

Розпорядження на користь будь-якоїособи про видачу вкладу буде повністю дійсним, незважаючи на наявність неповнолітніх і непрацездатних дітей та інших непрацездатних спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку на момент відкриття спадщини.

Якщо вкладник зробив розпорядження щодо вкладу (безпосередньо банку або в заповіті), то вклад не включається до складу спадкового майна, і при визначенні розміру обов'язкової частки вартість вкладу не враховується.

Якщо ж громадянин не зробив розпорядження щодо вкладу, тоді у разі його смерті вклад переходить до спадкоємців на загальних підставах. Отже, у цьому випадку при визначенні розміру обов'язкової частки слід врахувати і суму вкладу.

Вклад включається до спадкового майна і спадкується на загальних підставах також у випадку, коли особа, на користь якої зроблено заповіт на вклад, померла раніше від спадкодавця (п. 12 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 р.).

5. Позбавлення спадщини

Відповідно до 1235 ЦК України заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох осіб або всіх спадкоємців за законом. Якщо частина майна залишається не заповіданою, тоді по відношенню до неї відбувається спадкування за законом, тому вона розподіляється між спадкоємцями за законом тієї черги, яка закликається до спадкування. До їх числа входять і ті спадкоємці за законом, яким друга частина майна була залишена за заповітом, якщо в заповіті не передбачено інше.

Слід розрізняти пряме і побічне позбавлення спадщини, оскільки правові наслідки в першому і другому випадку будуть різні.

Наприклад, коли спадкодавець, який має дружину і повнолітнього працездатного сина, зазначить у заповіті, що все своє майно він залишає дружині, то якщо дружина не відмовиться від спадщини, син фактично буде позбавлений спадщини, хоч про нього і не згадувалося у заповіті. Таке позбавлення називають побічним.

Однак заповідач у заповіті може прямо вказати, що все своє майно він заповідає дружині, а сина позбавляє права спадкоємства. У цьому випадку ми маємо пряме позбавлення спадщини -- тут син так само нічого не одержить у спадщину.

Проте коли б дружина відмовилася від спадщини, доля спадкового майна в першому і другому випадку вирішувалася б по-різному.

При побічному позбавленні спадщини все майно перейшло б до сина. При прямому позбавленні спадщини син не одержав би нічого і майно перейшло б за законом до спадкоємців другої черги, а за їх відсутності чи їх відмови від спадщини -- до держави.

6. Підпризначення спадкоємця

Закон надає заповідачеві право розпорядитися, до кого перейде його майно, якщо зазначений у заповіті спадкоємець помре до відкриття спадщини або не прийме її (ст. 1244 ЦК України).

Наприклад, заповідач може вказати, що він усе своє майно заповідає дружині, а якщо б вона померла до відкриття спадщини чи відмовилася від неї, він майно заповідає брату. Таке розпорядження називається підпризначенням спадкоємця.

Не можна в заповіті підпризначати спадкоємця до того спадкоємця, який прийме спадщину. Так, нотаріус не повинен посвідчувати заповіт, у якому майно було б заповідане певному спадкоємцю за умови, що це майно після смерті спадкоємця перейшло б до тієї чи іншої особи.

Якщо такий заповіт був би посвідчений, його необхідно було б визнати недійсним у частині підпризначення спадкоємців до спадкоємця, оскільки таке розпорядження є угодою, спрямованою на обмеження правоздатності спадкоємця, а саме -- на позбавлення його такого елемента правоздатності, як право заповідати майно.

Висновки

По-перше, заповіт -- це одностороння угода, вона вважається дійсною після того, як заповідач в установленому порядку і в належній формі виявить свою волю. Про складання заповіту заповідач може сповістити своїх спадкоємців чи інших зацікавлених осіб, а може і не знайомити їх зі своєю останньою волею. Це ніяк не впливає на дійсність заповіту.

По-друге, особливість заповіту полягає в тому, що ця угода настільки тісно пов'язана з особистістю заповідача, що виключає можливість її складання представником чи довірителем заповідача.

По-третє, це розпорядча угода: через заповіт особа розпоряджається своїми правами та обов'язками, наділяючи ними (чи позбавляючи) своїх спадкоємців.

Якщо воля, яку виявляє заповідач, не стосується розпоряджень щодо належних йому прав та обов'язків, то вона не є юридичним заповітом.

По-четверте, заповіт являє собою розпорядження на випадок смерті заповідача, тобто правові наслідки, які пов'язані з реалізацією волі заповідача, безпосередньо настануть лише за неодмінної умови -- смерті заповідача. Зацікавлені особи не можуть оспорити заповіт, навіть якщо їм і став відомим його зміст, оскільки заповіт вступає в силу лише після смерті заповідача.

В той же час заповіт не є умовною угодою. Та обставина, що заповіт набуває чинності лише при наявності певного складу юридичних фактів, є основним положенням цієї угоди, а не додатковоюобставиною, від якої угода може залежати. Як зазначав ще В. Серебровський, умовою є та обставина, яка може настати, а може і не настати. Крім того, умова є завжди додатковим моментом в угоді, вона встановлюється за погодженням сторін.

Література

1. Конституція України № 254к/96-ВР від 28.06.1996 року.

2. Цивільний кодекс України вiд 16.01.2003 № 435-IV, ВВР, 2003, №№ 40-44, ст. 356.

3. Панченко М.І. Цивільне право України: Навч. посіб. -- К.: Знання, 2005. -- 583с. -- (Вища освіта XXI століття).

4. Цивільний кодекс України: Коментар. -- Х.: ТОВ «Одіссей», 2005. -- 856с.

5. Цивільне право України: Навчальний посібник / Ю.В. Білоусов, С.В. Лозінська, С.Д. Русу та інші; За редакцією Р.О. Стефанчука. -- К.: Наукова думка; Прецедент, 2006. -- 449с.

6. Цивільне право України: Підручник: У 2-х книгах / О.В. Дзера (керівник авторського колективу), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та інші; За редакцією О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. -- К.: Юрінком Інтер, 2005. -- Книга 2. -- 708с.

Размещено на Allbest.ru