Особливості цивільного процесуального права України

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

1. Функції цивільного процесу України

Більшість авторів виділяють регулятивну і охоронну функції права, а деякі додають і виховну. Ці функції притаманні цивільному процесу, але з деякими особливостями. Регулятивна функція Дана функція в цивільному процесі виявляється у визначенні процесуально-правового становища суб'єктів цивільних процесуальних відносин, їх процесуальних прав та обов'язків, їх процесуальної правоздатності та дієздатності, порядку руху процесу по стадіях тощо.

Охоронна функція в цивільному процесі виявляється у забезпеченні доступності правосуддя в цивільних справах з метою захисту прав та інтересів особи (фізичної, юридичної), інтересів держави. В цивільному процесі ця функція виявляється повно. Тому в літературі іноді цю функцію називають захисною, відновлюючою. Охоронна функція покликана захищати матеріальні відносини, а також цивільні процесуальні відносиниОтже, виділяти виховну функцію цивільного процесу немає потреби, оскільки вона виявляється у регулятивній та охоронній функціях.

Говорячи ж про цивільний процес необхідно його сприймати у двох площинах як певну наукову дисципліну та реальний процес, який відбувається в судочинстві. Реальний цивільний процес характеризується певною динамікою виникнення, зміни і припинення сукупності цивільних процесуальних відносин у зв'язку з порушенням, розглядом і вирішенням цивільної справи.

2. Наука цивільного процесу. Поняття, об'єкт і предмет цивільного процесу

Наука цивільного процесу - це галузь загальної науки про право. Вона являє собою теоретичні погляди, думки (ідеї, теорії, концепції), поняття у сфері цивільних процесуальних відносин, які базуються на законодавстві України та міжнародному праві, досягненнях інших країн у цій галузі, яка вивчає закономірності виникнення, історію розвитку та функціонування цивільного процесуального права, його суть, місце у правовій системі, роль у виконанні соціальних функцій та принципи регулювання цивільних процесуальних відносин та аналізує їх, робить прогнози щодо розвитку та пропозиції щодо втілення наукових прогнозів до законодавства про судочинство та судоустрій.

Тому об'єктом дослідження цивільного процесу стає весь комплекс інформації, присвячений цивільному судочинству не тільки в Україні, айв іноземних країнах та з урахуванням історичного досвіду.

Слід зазначити, що безпосереднім предметом дослідження цивільного процесу є цивільне процесуальне право, з яким пов'язують дослідження специфіки цивільного судочинства.

Цивільне процесуальне право - це система правових норм, за допомогою яких встановлюється порядок провадження в цивільних справах у судах та регулюються правовідносини, які складаються як між судом та іншими учасниками процесу, так і учасниками процесу між собою, але під контролем суду при здійсненні правосуддя у цивільних справах.

Цей порядок встановлює компетенцію суду по розгляду й вирішенню спорів, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових, а також інших правовідносин (позовне провадження). Даний порядок встановлює специфіку розгляду окремих категорій справ у порядку позовного або наказного провадження, а також справ окремого провадження.

Процесуальний порядок провадження в цивільних справах визначається:

- складом осіб, які беруть участь у цивільному процесі, - суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин;

- системою процесуальних дій, які виконуються судом, у деяких випадках ( розділ VI ЦПК) - органом державного виконання15 та учасниками процесу;

- змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій;

- системою цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів правовідносин, які визначають можливість вчинення цивільних процесуальних дій або заборону їх вчинення не уповноваженими особами;

- гарантіями реалізації цивільних процесуальних прав і обов'язків.

Сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків та процесуальних дій щодо їх реалізації складає зміст процесуальної діяльності суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин:

- судів - щодо розгляду й вирішення цивільної справи, перевірки законності і обґрунтованості ухваленого у справі рішення;

- органу державного виконання - щодо примусової реалізації судового рішення;

- осіб, які беруть участь у справі, - щодо захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав, державних і громадських інтересів;

- інших учасників процесу - щодо сприяння суду, органу державного виконання і особам, які беруть участь у справі, у здійсненні покладених на них функцій.

Предмет регулювання цивільного процесу складається з:

- процедури розгляду справ;

- суб'єктного складу учасників цивільного процесу;

- системи процесуальних прав і обов'язків цих осіб та гарантій їх реалізації які обумовлюють можливість вчинення процесуальних дій судом та іншими учасниками процесу.

Метод цивільного процесу - це сукупність закріплених у його нормах способів і засобів впливу на відносини, що регулюються, і поведінку їх суб'єктів. Він є імперативно-диспозитивним.

Імперативність методу правового регулювання визначається тим, що всі цивільні процесуальні відносини є підпорядкованими владі суду, але останній у переважній більшості випадків має діяти не за власною ініціативою, а у відповідності до вимог законодавства.

Диспозитивність (ст. 11 ЦПК) відображає інший аспект цивільного процесу - можливість порушення провадження у справі та задоволення позову залежить від дій і волевиявлення правомочної особи: вільна реалізація особами, які беруть участь у справі, наданих їм процесуальних прав і обов'язків, але в межах закону. Так, позивач вправі відмовитися навіть від заявленого ним або іншою особою позову та користуватися іншими правами (ч. 2 ст. 31, ч. З ст. 46, ч. 5 ст. 207 ЦПК тощо).

Метод правового регулювання цивільного процесу забезпечується такими способами впливу на регульовані правовідносини і поведінку його суб'єктів, як дозвіл (статті 27, 40 ЦПК), зобов'язання (статті 10, 60, ч. 2 ст. 50, ч. 4 ст. 55 ЦПК), заборона (ст. 41, ч. 5 ст. 55 ЦПК) і примус (статті 92, 93, 94 ЦПК). Крім того, правові наслідки розгляду справи судом свідчать про належне або неналежне користування правами та виконання встановлених законом або судом обов'язків. Саме останній аспект й є тим кардинальним засобом впливу на цивільні процесуальні правовідносини, який спонукає осіб до активного користування процесуальними правами і належного виконання обов'язків.

Систему цивільного процесу сприймають у відповідності до структури ЦПК України, яка складається з двох частин - загальної і особливої. Загальна частина об'єднує норми й інститути цивільного процесу, які мають значення для всієї галузі в цілому, всіх видів проваджень і стадій цивільного процесу (розділ І ЦПК).Особлива частина містить норми й інститути, які врегульовують порядок розгляду і вирішення справ у різних провадженнях цивільного судочинства та стадіях процесу (розділи II, ІІІ-Х ЦПК).

3. Місце цивільного процесу в правовій системі України

Найбільш тісний зв'язок цивільного процесу виявляється з галузями матеріального права: цивільним, сімейним, трудовим та ін., оскільки порушення норм матеріального права приводить у дію норми цивільного процесуального права, якщо правомочна особа звернеться до суду за захистом. Такий зв'язок зумовлюється також необхідністю реалізації норм матеріального права органами правосуддя, зокрема, суд, ухвалюючи рішення у справі, застосовує норми матеріального права тощо.

Існування у цивільному процесуальному праві норм, які регулюють сплату судових витрат відображає його взаємозв'язок з фінансовим правом.

Досить наближеним до цивільного процесу є господарський, адміністративний та кримінальний процес, оскільки цим галузям притаманні однакові процесуальні інститути, зокрема інститут доказів, суб'єктів тощо.

4. Співвідношення цивільного права і процесу

За допомогою норм ЦК суд визначає межі дозволеної поведінки суб'єктів правовідносин і випадки правопорушення. Зокрема, у ч. 2 ст. 11 ЦК встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

5. Джерела цивільного процесу. Аналогія закону та аналогія права

Тому можна прийняти за основу надане джерелам цивільного процесуального права визначення, що підджерелом права слід розуміти способи зовнішнього вираження і закріплення правових норм або як спосіб внутрішнього вияву правових норм, який засвідчує їх державну загальнообов'язковість. Але вважаємо більш доцільним говорити про широке і реальне сприйняття норм права у тому контексті, в якому вони приймаються і стають загальнообов'язковими.

Серед таких джерел слід виділити найголовніші:

- історичний досвід, оскільки кожна нова норма права має увібрати всі позитивні риси попередньої і неможливо з політичних міркувань відкидати досвід попередніх поколінь;

- наукові концепції вчених, спрямовані на удосконалення норм права, зокрема, досить часто дисертаційні дослідження стають підставою для удосконалення норм права;

- практика застосування норм права і вирішення спірних правовідносин свідчить про недоліки у їх сприйнятті, складність у тлумаченні, суперечність одних норм іншим тощо;

- досвід іноземних країн у врегулюванні подібних відносин і їх успіхи у цій сфері наочно рекламують правові конструкції, які запозичуються до правової системи України;

- міжнародні договори, ратифіковані Україною, і рішення Європейського Суду з прав людини стають підставою для внесення відповідних змін до законодавства і удосконалення правової системи України;

- досвід вирішення спірних правовідносин судом навіть без його офіційного і нормативного закріплення стає орієнтиром в поведінці суб'єктів певних правовідносин. Так, постанови Пленуму Верховного Суду України свідчать про те, як саме суди України вирішуватимуть справи, і таким чином фіксуються орієнтири застосування норм права.

Очолює джерела цивільного процесуального права Конституція України, якою встановлено основи організації й діяльності суду, у ній закріплено норми, які гарантують право громадян на судовий захист, визначають правовий статус громадян, зокрема і в цивільному судочинстві.

Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року диктує загальновизнані стандарти відношення судів до прав людини, а саме, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадку порушення її основних прав, наданих їй Конституцією та законами.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який регламентує порядок судочинства у цивільних справах, є Цивільний процесуальний кодекс України. Істотний вплив на повноваження суду мають міжнародні договори, ратифіковані Україною, де розмежовуються повноваження судів різних держав в цивільних справах. Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. визначає порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок. У разі ж невідповідності закону України міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір (ч. 5 ст. 8 ЦПК).

Джерелами цивільного процесуального права є також закони, які розвивають положення Конституції щодо організації правосуддя. До них належать закони України «Про статус суддів» та «Про судоустрій України», у яких встановлені статус суддів, мета і завдання правосуддя, методи і форми його здійснення, система органів правосуддя, загальні засади організації й діяльності органів правосуддя в Україні.

Безпосередній вплив на цивільне судочинство і цивільне процесуальне право мають рішення Конституційного Суду України, зокрема, у справі за конституційним поданням 52 народних депутатів України та за конституційним поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 15 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (справа про мову судочинства) від 22 квітня 2008 p. N 8-рп/2008. Рішення ж є Європейського Суду з прав людини мають ставати підставою для усунення недоліків у діяльності судів України і удосконалення процедури розгляду справ судами України.

До джерел цивільного процесуального права входять укази Президента України, постанови і декрети Кабінету Міністрів України, інструкції міністерств та відомств. До актів, які безпосередньо стосуються цивільного процесу, слід віднести Декрет Кабінету Міністрів «Про державне мито», Інструкцію про порядок фіксування судового процесу технічними засобами в загальних судах України.

Однозначному розумінню і правильному застосуванню норм цивільного процесуального права сприяють роз'яснення, зроблені у постановах Пленуму Верховного Суду (надалі - постанови ПВС), але вони не мають нормативного характеру, проте є обов'язковими для судів, інших органів і службових осіб, які застосовують норми права, щодо яких зроблено такі роз'яснення.

Постанови відрізняються від законодавчих актів тим, що вони:

1) приймаються вищим судовим органом;

2) офіційно є актами-роз'ясненнями з питань судової практики, тобто застосування судами нормативних актів;

3) базуються на обов'язковості закону, зміст якого вони відображають;

4) не можуть змінювати, скасовувати закон чи інший нормативний акт, який застосовується судом.

Отже, постанови ПВС є складовою частиною правової системи України та відіграють значну роль у розвитку цивільного процесуального законодавства. Але Верховний Суд України не уповноважений усувати прогалини у законодавстві, а вправі висловлювати свою позицію з приводу застосування норм законодавства.

Аналогія (гр. analogia - відповідність, подібність) - засіб вирішення конкретних справ при наявності прогалини у законі, тобто коли юридичний факт повинен вирішуватися юридичними засобами, але таке рішення не передбачене законодавством або передбачене не повністю. Існує два види аналогії в юриспруденції: аналогія закону і аналогія права. Прогалину в праві не можна ототожнювати з «помилкою в праві», як результат неправильної оцінки об'єктивних умов і виявлення не тієї законодавчої волі, яку слід було б втілити в нормативно-правовому акті.

Аналогія права застосовується тоді, коли:

- немає норми, яка прямо передбачає даний випадок;

- немає норми, яка передбачає подібний випадок.

При вирішенні справи за аналогією закону і аналогією права слід додержуватися таких умов:

1) аналогія допустима лише у разі повної відсутності або неповноти правових норм;

2) суспільні відносини, до яких застосовується рішення за аналогією, повинні бути врегульовані хоча б у загальній формі, тобто перебувати у сфері правового регулювання;

3) наявність подібності (аналогії) аналізованих обставин і обставин, передбачених наявною нормою, повинна бути в істотних, юридично рівнозначних ознаках; розбіжність - у деталях, у неістотному;

6. Межі дії норм цивільного процесуального права

Цивільне процесуальне право передбачає дві істотні складові: норми права та акти, які були прийняті судом відповідно до наданих йому повноважень. Тому доцільно розрізняти їх дію у часі, просторі та за колом осіб.

Дія процесуальних норм у часі зводиться до того, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів (процесуальних), чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Але відмінність норм процесуального права від норм матеріального права полягає в тому, що при зміні порядку розгляду справ на момент виникнення правовідносин між суб'єктами, застосовуватиметься той порядок, який діятиме на момент розгляду справи.

Дія в просторі поширення цивільного процесуального законодавства на всю територію України, тобто усі суди цивільної юрисдикції повинні користуватися ЦПК при розгляді та вирішенні справ виходячи з єдиної процесуальної форми.

За колом осіб - норми ЦПК є обов'язковими для усіх фізичних (ст. 5 ЦПК), юридичних осіб (статті 11, 28 ЦПК) та представників держави (ст. 30 ЦПК). Вони є обов'язковими для іноземних осіб (фізичних та юридичних), осіб без громадянства, які звертаються до суду в Україні, але при цьому слід мати на увазі особливості правового становища іноземних громадян, наділених дипломатичним імунітетом (ч. 2 ст. 413 ЦПК).

Органи іноземних держав зобов'язані визнавати рішення судів України, якщо відповідні зобов'язання встановлені у міжнародних договорах або за принципом взаємності. Слід також враховувати, що у договорах може бути встановлена спеціальна процедура передачі рішень або встановлений спрощений порядок легалізації таких рішень.

7. Сутність цивільного судочинства (процесу) та його завдання. Загальна характеристика видів проваджень та стадій цивільного процесу

Цивільне судочинство - це врегульована нормами цивільного процесуального права діяльність суду, що здійснюється у встановленому законом порядку та визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав, обов'язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного виконання (у передбачених ЦПК випадках) та учасників процесу з їх реалізації.

Завданням цивільного судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб та інтересів держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності до чинного законодавства. Якщо ж сприймати кожну цивільну справу як певну спірну або конфліктну правову ситуацію, то завданням цивільного судочинства стає розв'язання спорів, ліквідація правопорушень та відновлення порушених прав та законних інтересів. Отже, за ст. 1 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спору або припинення правопорушення та ліквідація його наслідків, зокрема, повна його компенсація.

Залежно від правової природи спору та вимог заявника чи позивача визначається специфічний процесуальний порядок розгляду справ, які об'єднані у певні групи, що іменуються провадженнями. Так, законодавством визначено три види проваджень, в яких мають бути враховані особливості заявлених вимог:

- позовне провадження - найбільш універсальна процедура розгляду справ. Предметом розгляду є спори, які виникають з цивільних, сімейних, трудових, житлових, земельних правовідносин (ч. 1 ст. 15, розділ III ЦПК). Правова сутність цього провадження - розв'язання спору, як мінімум, між двома суб'єктами - позивачем і відповідачем;

- наказне провадження - це виняток із позовного провадження і спрощений порядок вирішення безспірних правопорушень, коли видача судового наказу здійснюється на підставі безспірних вимог, передбачених законом (ст. 96, розділ II ЦПК);

- окреме провадження, предметом його розгляду є справи, у яких встановлюються певні обставини, що породжують юридичні наслідки, тобто від їх встановлення виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини (юридичні факти (ст. 234, розділ IV ЦПК). Такі справи характеризуються тим, що в них не можна встановити належного відповідача, оскільки заінтересовані особи, які залучаються до участі в справі, не порушували прав заявника, тому відповідачами не є.

Крім того, у ЦПК мають місце й інші види проваджень:

- у суді першої інстанції;

- у суді апеляційної інстанції;

- у суді касаційної інстанції;

- у зв'язку з винятковими обставинами;

- у зв'язку з нововиявленими обставинами;

- щодо визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні;

- щодо відновлення втраченого судового провадження.

Цивільне судочинство складається з окремих частин або стадій, які характеризуються сукупністю процесуальних правовідносин і дій, об'єднаних найближчою метою. Найпоширенішим є поділ судочинства на такі стадії:

1) подання заяви до суду (ст. 118 ЦПК), на якій можуть мати місце такі ускладнення:

- залишення заяви без руху (ч. 2ст. 121 ЦПК);

- повернення заяви (ч. 3 ст. 121 ЦПК);

2) відкриття провадження у справі (ст. 122 ЦПК);

3) провадження у справі до судового розгляду (глава З ЦПК), яка поділяється на дві підстадії:

- попереднє судове засідання (ст. 130 ЦПК);

- підготовка справи до судового розгляду (ч. 6 ст. 130 ЦПК);

4) судовий розгляд (глава 4 ст. 157-196 ЦПК), який закінчується ухваленням судового рішення;

5) звернення судового рішення до виконання.

Тому загалом можна погодитися з позицією вченого-процесуаліста М.Й. Штефана, який вважає більш доцільним поділ цивільного процесу на три частини або стадії:

- розгляд і вирішення справи по суті;

- перевірка законності й обґрунтованості ухваленого по ній рішення;

- звернення рішення до виконання.

Дане положення підтверджується сучасною практикою, оскільки значна частина рішень судів першої інстанції оскаржуються до суду апеляційної та касаційної інстанцій з різних причин. Такими причинами можуть бути реальне невдоволення рішеннями судів, а також спроба відстрочити виконання зобов'язань, тобто зловживання процесуальними правами, оскільки розмір судового збору за звернення до суду апеляційної та касаційної інстанцій незначний, тощо.

Стадійність розгляду скарг Верховним Судом включає:

- стадію відкриття касаційного провадження суддею-доповідачем (ст. 331 ЦПК);

- стадію попереднього розгляду справи у складі трьох суддів (ст. 332 ЦПК);

- стадію судового розгляду у складі п'яти суддів (ст. 333 ЦПК).

8. Суть та значення цивільної процесуальної форми

процесуальний цивільний імперативність правовий

Цивільна процесуальна форма - це зовнішній засіб вчинення процесуальних дій, виконуваних за визначеними правилами, в певному порядку. Стисло розкриваючи це поняття можна стверджувати, що воно включає цілий комплекс елементів, найголовнішими з яких є:

- порядок розгляду справ судами різних інстанцій, який передбачається здійснювати в певній процесуальній формі: судові засідання, огляд на місці тощо;

- процесуальні дії суду, органу державного виконання (розділ VI ЦПК), осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників процесу у передбачених законом випадках мають відображатися у процесуальних документах, встановленої законом форми. До них слід віднести процесуальні акти - ухвали, рішення, журнал судового засідання, протоколи про вчинення окремих процесуальних дій, позовні заяви, заяви, клопотання;

- фіксування цивільного процесу технічними засобами.

Цивільна процесуальна форма має такі ознаки:

- об'єктивність, універсальність і наперед визначений у нормативно-правових актах порядок розгляду справи та вимоги до процесуальних документів. Свідчать про те, що навіть юридично необізнані особи можуть ознайомитися з процедурою розгляду справ у суді і до них не повинні застосовуватися інші вимоги ніж ті, що встановлені у законі;

- системність правил. Виявляється у вичерпному переліку суб'єктів цивільного процесу, що займають певне процесуальне становище з певним комплексом прав та обов'язків, тобто у цивільному процесі діє принцип неможливості процесуального сумісництва, учасники процесу діють у визначеній ЦПК послідовності та у передбачені строки, процесуальна діяльність суб'єктів фіксується у процесуальних актах, єдиних правилах судового діловодства;

- простота і доступність. Має виявлятися при зверненні особи до суду з метою захисту своїх прав та інтересів, оскільки на стадії подання заяви особа не повинна зазначати третіх осіб, може пред'являти позов навіть без посилань на норми законодавства, а суд має сприяти їй у витребуванні доказів тощо;

- оперативність та доцільність. Зумовлені наявністю у цивільному процесі наказного провадження, попереднього судового засідання, заочного розгляду справи, попереднього розгляду справи у касаційній інстанції, скорочених процесуальних строках, які сприяють швидкому та своєчасному вирішенню справи тощо;

- неупередженість суду, законність і обґрунтованість його дій. Так, суд постановлюючи рішення повинен вказати обставини, які він вважає встановленими, мотиви прийнятого ним рішення і назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався при прийнятті рішення тощо (ст. 215 ЦПК);

- імперативний характер вимог до процесуальної форми. Забезпечується певними санкціями, які наставатимуть за недотриманням вимог законодавства.

Отже, як необхідний і водночас обов'язковий елемент судочинства, цивільна процесуальна форма є гарантією, яка забезпечує прозорість, законність і обґрунтованість у діяльності суду, а також однакове застосування судами одного і того самого положення закону. Це має дозволити учасникам цивільного процесу належним чином захищати свої права в суді на різних стадіях розгляду справи і незважаючи на складність спірних правовідносин.

Размещено на Allbest.ru