Державне регулювання малого підприємництва в Україні та її регіонах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українська академія державного управління

при президентові України

УДК 352 (477) : 322

Державне регулювання малого підприємництва

в Україні та її регіонах

Спеціальність 25.00.04 - регіональне управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

КИРПОТ ОЛЕГ ІВАНОВИЧ

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Українській Академії державного управління при Президентові України

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор Лебединський Юрій Петрович, Українська Академія державного управління при Президентові України, завідувач кафедри управління містом.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Данилишин Богдан Михайлович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, заступник голови, завідувач відділу;

кандидат економічних наук Щербина Ольга Володимирівна, Київський національний економічний університет, старший викладач кафедри менеджменту.

Провідна установа: Донецька державна академія управління, м.Донецьк.

Захист відбудеться "13" червня 2001р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.810.01 в Українській Академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м.Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Української Академії державного управління при Президентові України

Автореферат розісланий 10 травня 2001р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.А.Шахов

АНОТАЦІЯ

Кирпот О.І. Державне регулювання малого підприємництва в Україні та її регіонах. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукововго ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальніст. 25.00.04 - регіональне управління. - Українська Академія державного управління при Президентові України. - Київ, 2001.

В дисертації охарактеризована сутність і зміст підприємництва. Доведено, що підприємництво є позаісторичним суспільним явищем, яке притаманне будь-яким суспільним формаціям і будь-яким формам власності.

Викладені основи законодавчо-нормативної бази України в сфері малого підприємництва, визначені критерії віднесення підприємств до категорії малих.

Показані тенденції розвитку малого підприємництва в Україні та її регіонах.

Висвітлена роль бізнес-інкубаторів, як основного з найвпливовіших факторів прискорення розвитку малого підприємництва в регіоні.

Значна увага приділена вирішенню питань фінансування, кредитування малого підприємництва, зокрема за кошти населення, розробці нових форм і методів програмно-цільового регулювання цього сектора економіки.

Ключові слова: підприємництво, мале підприємство, державна політика, регіон, державне регулювання, бізнес-інкубатор, технопарк, кредитування, програмно-цільове управління.

АННОТАЦИЯ

Кирпот О.И. Государственное регулирование малого предпринимательства в Украине и её регионах. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.04 - региональное управление. - Украинская Академия государственного управления при Президенте Украины. - Киев, 2001.

Диссертация посвящена разработке теоретико-методологических, финансово-экономических и социальных проблем государственного регулирования малого предпринимательства в Украине и её регионах.

Объектом исследования является политика государства в сфере развития малого предпринимательства, предметом исследования - промышленность Украины.

На научной основе доказывается, что предпринимательство присуще не только частным формам собственности, но и предприятиям любой другой формы собственности.

Проанализировано современное состояние законодательно-нормативной базы Украины в сфере развития малого предпринимательства. Выдвинута гипотеза о том, что критерии отнесения предприятий к категории малых должны быть дифференцированы по отраслям промышленности в зависимости от их технологических, технических и организационных особенностей. Подчеркивается, что использование в отечественной научной литературе таких понятий, как "среднее предприятие" и "крупное предприятие" неправомерно и является профессиональным сленгом. Ни в одном законодательно-нормативном документе Украины не определены (в отличие от малых предприятий) количественные и качественные критерии отнесения к категории "средних" и "крупных" предприятий.

Доказывается, что высококонцентрированное общественное производство, определяемое, как его сосредоточение на предприятиях оптимального размера является экономической и организационной основой малого предпринимательства в промышленности.

В работе показаны тенденции развития малого предпринимательства в промышленности Украины и её регионах. Выявлены наиболее развитые в этом отношении территориально-административные регионы. Дана количественная оценка уровня развития малого предпринимательства в каждой из областей Украины, Автономной Республике Крым, городе Киеве.

Проведен анализ финансового обеспечения процессов развития малого предпринимательства, его кредитного регулирования, привлечение сбережения населения для инвестирования малых промышленных предприятий, создания совместных фондов кредитования малых предприятий.

Доказывается на отечественных примерах и зарубежном опыте, что малое предпринимательство в промышленности может существенно прогрессировать в результате формирования таких организационных форм, как бизнес-инкубаторы. Показана роль государства и местных органов власти в создании и функционировании бизнес-инкубаторов.

Разработаны рекомендации по совершенствованию государственного программно-целевого регулирования малого предпринимательства.

Ключевые слова: предпринимательство, малое предприятие, государственная политика, регион, государственное регулирование, бизнес-инкубатор, технопарк, кредитование, програмно-целевое управление.

ANNOTATION

Kirpot O.I. The State Regulation of the Small Business in Ukraine and its Regions. - Manuscript.

Thesis for a Candidate of Sience degree in Public Administration. Speciality 25.00.04 -Region Management. - Ukrainian Academy of Public Administration, Office of the President of Ukraine.

In the dissertation is described the points and maintenance's of the business undertakings. Reduced that the business undertakings is extrahistorical public phenomena, which distinctive of different social stages of development and different forms of properties.

In the dissertation is expounded the basis notions of Ukrainian's legislative base at the small business sphere, was determinate the criterions to attribute the enterprises to the small business categories.

Was show the tendencies of development of the small business in Ukraine and its regions, the role of the business-incubators as a main of the more influential factors of acceleration the development of the small business in region.

Was given the considerable attentions to take decisions problems of financing, crediting of the small business, for examples for the inhabitants money, mining the new forms and methods of the programmer-aims regulations of this sectors of economy.

Key words: business undertakings, small business, public policy, region, state regulation, business-incubator, technology park, to credit, programmer-aims management.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Вступ. Розвиток продуктивних сил, поглиблення галузевого і територіального поділу праці привели до того, що, починаючи з другої половини ХХ століття, мале підприємництво перетворилось з кустарної, переважно ремісничої діяльності в однопорядкову за технічною озброєністю і формою організації ланку великомасштабного суспільного виробництва.

В Україні через різні обставини цей процес затримався порівняно з іншими економічно розвиненими країнами світу. Наукова теорія і практична діяльність держави довгий час орієнтувались виключно на великі і супервеликі проекти, форми організації всіх видів буття і виробництва. Нові тенденції в еволюції малого підприємництва були помічені і оцінені в Україні із запізненням.

Актуальність теми дослідження. Сьогодні в системі структурної перебудови народногосподарського комплексу України мале підприємництво вже займає одне з суттєвих місць. За останнє десятиріччя (1991-2000 рр.) кількість малих підприємств в країні зросла більш, ніж в 5 разів. Високими темпами розвивалось мале підприємництво в урбанізованих регіонах - Дніпропетровській, Донецькій, Луганській, Львівській, Харківській областях, місті Києві. Частка цих шести територіально-адміністративних одиниць в загальноукраїнській кількості малих підприємств перевищує 50%.

Проте питома вага малих підприємств в промисловості України в загальній їх кількості становить лише 15%, а в обсязі балансового прибутку ще нижче - 10%. В такій галузі, як торгівля і громадське харчування малих підприємств в 3,5 рази більше, ніж в промисловості.

Недостатній розвиток малого підприємництва в промисловості обумовлюється як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. До об'єктивних обставин необхідно віднести тривалу (в продовж багатьох десятиліть) орієнтацію господарської політики країни виключно на великі і супервеликі промислові підприємства з усіма наслідками, що випливають з цього. До суб'єктивних - недосконалість відповідної законодавчо-нормативної бази, недостатню кількість і низький рівень професійної підготовки кадрів для малого підприємництва, помилки в державній політиці його підтримки.

Стан наукових досліджень проблем розвитку малого підприємництва в промисловості поки що не відповідає потребам практики. До цього часу в Україні немає жодного фундаментального дослідження, присвяченого питанням державного регулювання малого підприємництва в промисловості, хоча значну кількість статтей з цих питань друкували в наукових журналах і збірниках: Абрамова І., Білик В., Буряк Л., Вареник М., Василюк О., Виноградська А., Гапонюк М., Герасимчук З., Громов І., Дзісь Г., Єгоров П., Жаліло Я., Загородній А., Іващенко М., Ісакова Н., Карсенін В., Кваснюк Б., Ключко Ю., Користін О., Крунка М., Кужель О., Кутай Н., Кук Н., Лавриненко Р., Лисенко Ю., Марінець В., Миска В., Музичук В., Новіков В., Пенська І., Решетов В., Романенко С., Рудовська Н., Сменковський А., Тириак В., Хоттан Д., Цимбал Л., Черниш О., Черняк Т., Шмаглій О. та ін.

В останні два-три роки захистили кандидатські дисертації з проблем розвитку малого підприємництва Авксентьев Ю., Гугніна Т., Решетов В., Кужель О. та ін. Але всі дисертаційні роботи цих авторів захищались на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. Лише дисертація - Гугніної Т. "Моральна регуляція підприємницької діяльності" була присвячена філософським аспектам державного управління.

До того ж в усіх працях цих авторів досліджувались питання розвитку підприємництва як соціально-економічного явища. Що стосується малого підприємництва в промисловості, то цей аспект проблеми розглядався побіжно.

За рубежем за минуле ХХ століття в економічно розвинутих країнах сформувався не тільки величезний сектор економіки малого бізнесу саме в промисловості, але й наукова галузь знань - державне управління малого бізнесу.

Проте наробки зарубіжних науковців із загальновідомих обставин не можуть бути безпосередньо використані в Україні. Соціально-економічний розвиток, традиції, досвід України, особливості її сучасного стану вимагають вітчизняних досліджень в сфері державного регулювання підтримки малого підприємництва країни.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось в Українській Академії державного управління при Президентові України в межах комплексного проекту "Державне управління та місцеве самоврядування" (РК 0199 U002827). Тема дисертації затверджена Вченою радою Академії 24.12.1998р. протокол №36/12.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретико-методологічних аспектів еволюції підприємництва, наукове розв'язання практичних завдань державного регулювання розвитку малого підприємництва в промисловості України та її регіонах.

Досягнення цієї мети передбачало необхідність:

вточнити сутність і зміст поняття "підприємництво";

намітити шляхи вдосконалення законодавчо-нормативної бази подальшого розвитку малого підприємництва в Україні, зокрема, в промисловості;

обґрунтувати необхідність кількісного збільшення і якісного вдосконалення критеріїв (показників) віднесення підприємств до малих, зміни існуючого порядку застосування цих критеріїв;

довести доцільність зміщення акцентів в проведенні державної політики підтримки малого підприємництва у виробничій сфері;

визначити роль бізнес-інкубаторів в системі державної політики малого промислового підприємництва;

розробити нові підходи до поліпшення фінансування і кредитування малого підприємництва;

визначити нові форми і методи підвищення дієвості державного регулювання малого підприємництва.

Об'єктом дослідження обрано мале підприємництво в промисловості України.

Предметом дослідження є адміністративно-організаційні та економічні відносини в сфері державного регулювання малого підприємництва.

Методи дослідження. В процесі дослідження використовувались загально-наукові та спеціальні методи: абстрактно-логічний, дедуктивний, індуктивний, історичний, статистичний, системно-структурного і функціонального аналізу. Широко використовувалась вітчизняна і зарубіжна наукова література за темою дисертації. Аналізувались і узагальнювались первинні документи малих підприємств, міністерств і відомств, передових організацій, матеріали соціологічних опитувань, робочі матеріали наукових та науково-практичних конференцій, семінарів, симпозиумів з досліджуваної проблематики. Всі матеріали і документи, літературні джерела розглядались скрізь призму Конституції України, законів держави, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, які стосуються питань розвитку малого підприємництва.

Наукова новизна одержаних дисертантом результатів:

доведено положення, що підприємництво як вид діяльності, притаманний не тільки приватним юридичним і фізичним особам, але й структурам будь-якої форми власності, що воно є позаісторичним явищем;

вперше обґрунтовано, що сучасна державна політика в сфері малого підприємництва в промисловості має бути переорієнтована з безпосередньої підтримки маси малих підприємств на опосередковану їх підтримку через створення сприятливих мотиваційних умов великим промисловим підприємствам, організаціям в розвиткові власної мережі малих суміжних, дочірніх, допоміжних виробничих структур;

доведена доцільність галузевої диференціації і періодичного перегляду (раз на 10-15 років) критеріїв віднесення підприємств до категорії малих;

визначені найбільш дієві організаційні форми прискорення розвитку малого підприємництва в промисловості, зокрема, бізнес-інкубатори, які повинні будувати свою діяльність залежно від специфіки, потреб і перспектив загальнодержавного територіального поділу праці;

обґрунтовані необхідність і методи ширшого залучення власних коштів, інтелектуальних, професійних і фізичних можливостей населення до розвитку малого підприємництва через створення кредитних спілок, вдосконалення партнерських відносин в межах громад, створення взаємних фондів кредитування, вдосконалення програмно-цільового методу управління та ін.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що висновки і рекомендації, а також матеріали дисертаційного дослідження використані Радою по вивченню продуктивних сил України НАН України при підготовці прогнозів розвитку продуктивних сил України та її регіонів, Українською Академією державного управління при Президентові України та її філіалами, центрами підвищення кваліфікації державних службовців - при підготовці навчально-методичних матеріалів і навчального посібника "Регіональне управління". Довідки про впровадження результатів дослідження в практику наведені в додатках до дисертації.

Розроблені методичні підходи, напрями реалізації державної політики підтримки малого підприємництва в промисловості можуть бути використані для регулювання розвитку цього сектора економіки на довгострокову перспективу.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювались на 11 національних та міжнародних наукових, науково-практичних конференціях, семінарах, симпозіумах, зокрема: науково-практичній конференції "Актуальні питання втілення в життя положень Конституції України" (вересень 1998р., Київ); міжнародному науково-методичному семінарі "Управління містом: науково-методичні та навчальні аспекти" (23 лютого 1998р., м. Київ); науково-практичній конференції "Проблеми наукового забезпечення адміністративної реформи в Україні" (вересень 1998р., Київ); міжнародній науково-практичній конференції "Державна регіональна політика та місцеве самоврядування" (травень 2000р., Київ); міжнародній науково-практичній конференції "Проблеми ефективного функціонування АПК в умовах нових форм власності та господарювання" (травень 2001р., Харків); "Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні" (травень 2001р., Київ) та ін.

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 4 наукових праці, всі - у фахових виданнях, в тому числі одна монографія (у співавторстві). Загальний обсяг публікацій, що належать авторові, становить 3,2 друкованих аркуша.

Структура та обсяг роботи. Архітектоніка дисертації складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, що налічує 114 найменувань джерел. Загальний обсяг роботи становить 167 сторінок машинодруку. В тексті дисертації міститься 11таблиць і 6 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються межі і задачі дослідження, наукова новизна і практична цінність результатів дослідження, описано форми їх апробації та використання.

Перший розділ дисертації - "Теоретико-методологічні основи малого підприємництва" - присвячений розкриттю і змісту підприємництва як специфічного суспільно корисного явища, аналізу законодавчо-нормативної бази розвитку малого підприємництва в Україні, визначенню коректності діючих в країні критеріїв віднесення промислових підприємств до категорії малих, диференцiацiї їх (критеріїв) в залежності від галузевих особливостей.

Не дивлячись на те, що підприємництво як визнаний спосіб господарювання вже має свою історію, серед вітчизняних науковців і фахівців поки ще панує дуалістичний погляд на межі його розповсюдження. Одні розглядають підприємництво як вид діяльності, притаманний лише приватним формам власності. Інші вважають, що підприємництво - це загальний спосіб господарювання, який, маючи різні форми прояву, існує в будь-якому суспільстві і притаманний будь-якій формі власності.

Поняття "підприємець" (від фр. - enterpreneur) у науковий обіг ввів англійський банкір-економіст Ричард Кантільон (1680-1734 рр.). Дослідженням підприємництва протягом ХVII-ХІХ ст. займались такі економісти, як А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей, А. Маршал та інші. Але найбільший внесок у розробку теорії підприємництва зробив американський вчений австрійського походження Йозеф Шумпетер (1883-1950 рр.). Його роботи в цій галузі залишаються і сьогодні методологічною основою вивчення і визначення шляхів подальшої еволюції підприємництва.

Концепція підприємництва Й. Шумпетера ґрунтується на трьох головних засадах:

по-перше, функція підприємництва полягає головним чином у революціонізації та реформуванні виробництва шляхом використання різноманітних можливостей для випуску нових або старих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків, реорганізації виробництва. Отже, за змістом - підприємництво передбачає "здійснення нових комбінацій" факторів виробництва та обігу;

по-друге, підприємництво є універсальною загальноекономічною функцією будь-якої економічної системи та поєднується з іншими видами діяльності (управління, науковими розробками, маркетингом та ін.) і тому "розсіюється" серед різних спеціалістів;

по-третє, підприємництво є функцією господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості, типи, мотивації.

В Україні визначення поняття "підприємництво" наведено в Законі України "Про підприємництво": "Підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку".

Слід підкреслити, що ні в кого із західних фахівців, ні в Законі України "Про підприємництво" статус власника не виступає визначальною ознакою підприємництва. Проте серед вітчизняних спеціалістів досить поширена думка про те, що приватна власність - обов'язкова умова підприємництва; для організацій, установ, підприємств державної і навіть колективної форм власності воно, немов би не притаманне. Більше того деякі з фахівців вважають Закон України "Про підприємництво" недосконалим через те, що він визнає суб'єктами підприємницької діяльності "юридичні особи, засновані не тільки на приватній, а й на державній та колективній формах власності".

В дисертації доводиться, що підприємства, організації, установи будь-якої форми власності повинні в своїй діяльності виявляти ініціативу, здійснювати інвестиційну та інноваційну діяльність, ризикувати, вдосконалювати управління, маркетинг, одержувати прибуток -все, що забезпечує конкурентоспроможність підприємства на ринку. Природно, що ступінь здійснення кожної з цих функцій варіює в залежності не стільки від форми власності (хоча і це має місце), скільки від конкретних умов діяльності, законодавчо-нормативної бази, досвіду і кваліфікації керівників тощо. Умови ці постійно змінюються. Разом з ними змінюється і ступінь використання методів підприємницької діяльності. Проте при всіх інших рівних умовах підприємництво найяскравіше висвітлює свої специфічні риси саме в умовах приватної власності. Тому, мабуть, дехто і вважає, що підприємництво можливе лише в закладах приватної форми власності.

До цієї думки підштовхує і те, що Й. Шумпетер заперечував необхідність і доцільність "втручання" держави в політику підприємницької діяльності як певного сектора економіки. Проте час спростував цю догму. В будь-якій економічно розвиненій країні світу держава приділяє велику увагу підтримці підприємництва. Особливо необхідна така підтримка в країнах з перехідною економікою, наприклад, в Україні. Підприємцем, як свідчить вітчизняна практика, може бути і керівник державного підприємства і землевласник, і окрема фізична особа. Іншою мовою, постать підприємця є позаісторичною. В межах ринкової економіки підприємець зовсім не обов'язково повинен бути одноосібним власником заводу, фабрики. Підприємницькі функції виконує також і селянин, і ремісник, і особи вільних професій, тобто представники різних прошарків суспільства. Але тільки в умовах ринкової економіки підприємець існує як специфічне соціальне явище. І саме йому економічна система зобов'язана своїм прогресом, здійсненням нової нетрадиційної комбінації факторів виробництва.

Аби бути здатним до виконання підприємницької функції, індивід повинен володіти рядом специфічних рис, як-то: гострота бачення, вміння йти вперед в одиночку, йти не второваною дорогою, володіти ініціативою, авторитетом, даром передбачення, впливати на інших людей. Призначення підприємця, говорячи узагальнено, полягає у тому, щоб реорганізувати економічне життя на засадах власної ініціативи. Його діяльністю вирішуються колізії економічної системи між незмінними процесами і постійними змінами в економіці, між статикою і динамікою, між традиційним і нетрадиційним економічним поводженням.

У формуванні сприятливого підприємницького середовища велика роль держави. Вона намагається стабільно підтримувати підприємництво - зокрема пільговим податковим режимом, що сприяє розширенню діючих і створенню нових підприємств; формуванням розвиненої інфраструктури підтримки підприємництва (мається на увазі створення інноваційних і впроваджувальних центрів, консультаційних центрів із питань управління і реклами і т.п., шкіл і курсів підготовки підприємців, надання специфічних форм допомоги тим із них, кого правомірно вважати початківцем, і ін.); створенням ефективної системи захисту інтелектуальної власності не тільки на винаходи, але й на продукцію, ідеї, концепції, методи ділової активності. Немаловажне значення має і дебюрократизація державної системи регулювання підприємницької діяльності.

Всіма цими і подібними їм заходами держава повинна сприяти формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до підприємця. Адже йому - носію різноманітного роду нововведень - припадає переборювати відсталість, традиційність уяви, мислення і дій, а отже, опір соціального середовища, причому в умовах, коли його дії неминуче поєднуються з ризиком.

Аналіз світового досвіду свідчить, що практично в усіх розвинених країнах держава бере активну участь у формуванні та розвитку підприємницької діяльності, підтримці найбільш доцільних і ефективних її напрямків. Навіть у тих країнах, де склалися вікові традиції приватного підприємництва, малий бізнес потребує подібної підтримки. Основним і першим кроком підтримки підприємництва повинна бути система відповідних законів, інших підзаконних нормативних актів держави. Особливим сектором підприємництва є мале підприємництво в промисловості. В цій галузі народного господарства України воно поки що є практично єдиною формою підприємництва.

Сектор малого підприємництва, почав формуватися в Україні з 1996-1998 рр. після постанови Ради Міністрів, а згодом і Закону про кооперативи. Тоді то була ще квазіформа малого підприємництва, але вона започаткувала розвиток недержавного малого підприємництва. Сьогодні в Україні створені основи законодавчої системи в сфері його еволюції. Це - численні закони, укази Президента, постанови Кабінету Міністрів, рішення місцевих органів влади.

В дисертації аналізується стан законодавчо-нормативної бази в цьому секторі економіки України. Висунута гіпотеза, що критерії віднесення підприємств до категорії малих, затверджені Указом Президента України "Про державну підтримку малого підприємництва" від 12.05. 1998р. № 456/98 (середньорічна чисельність працюючих до 50 осіб і обсяг виручки від реалізації продукції, послуг не вище 1 млн. грн. в рік), сьогодні вже не сприяють розвиткові підприємництва. Такі критерії визначення малих підприємств, що розповсюджуються на всі галузі суспільного виробництва: машинобудування і харчову промисловість, ювелірну справу і служби побуту, торгівлі і громадського харчування тощо, не враховують специфіки окремих галузей. На практиці це викликає, м'яко кажучи, непорозуміння. В промисловості, де капіталомісткість виробництва в десятки і навіть сотні разів вище, ніж, припустимо в торгівлі і громадському харчуванні, а швидкість обігу капіталу - значно нижча, малі підприємства ніколи не зможуть відшкодувати витрати на придбання новітнього обладнання: вартість навіть одного, наприклад, автоматичного верстата - значно перевищує 1 млн. грн.

В дисертації доводиться, що показники розмірів підприємств повинні бути диференційовані залежно від специфічних особливостей галузі і переглядатись, через певні відрізки часу -орієнтовно через 10-15 років. Саме за цей період відбуваються суттєві зміни в техніці, технології і організації виробництва.

В другому розділі - "Тенденції розвитку малого підприємництва в Україні" - на захист виноситься дещо парадоксальне, на перший погляд, положення, що мале підприємництво в промисловості може існувати як конкурентноспроможна товарна форма діяльності лише в умовах висококонцентрованого виробництва, відповідного поділу і кооперування праці в суспільстві.

Майже в продовж всього ХХ століття промисловість колишнього СРСР, в тому числі і України орієнтувалась на ленінське положення, про те, що основою сучасної індустріальної економіки повинні бути великі і супервеликі підприємства. В першій половині ХХ століття це ленінське положення відповідало реаліям. Але, починаючи з його другої половини, з розвитком продуктивних сил, мініатюризацією, комп'ютеризацією, автоматизацією, все більшим проникненням у виробництво хіміко-біологічних технологій (малі за чисельністю працюючих) підприємства стали за техніко-технологічним і організаційним оснащенням на однопорядковий рівень з великими.Малі форми підприємництва стали легитимним в Україні лише в 90-х роках минулого століття.

Враховуючи значну енерційність колись засвоєних нашим суспільством положень (а це стосується і ленінського визначення концентрації виробництва), необхідно найшвидше уточнити його відповідно до сучасних тенденцій розвитку продуктивних сил. В дисертації доводиться, що концентрація виробництва сьогодні - це не є його зосередження на все більших за розмірами підприємствах, це означає його зосередження на підприємствах оптимального розміру. В сучасних умовах оптимальними можуть бути як великі, так і малі підприємства. Це положення має не тільки науково-методологічне значення, а повинно сприйматися суспільством, органами влади, як теоретична база для розвитку малих підприємств, малого підприємництва з метою найшвидшого вирішення економічних і соціальних проблем в державі.

При цьому, як зазначається в дисертації, не відбувається деконцентрація суспільного виробницва. Навпаки, має місце підвищення рівня його концентрації, шляхом раціональної організації праці, її спеціалізації, кооперації і комбінування. Малі підприємства в промисловості, як правило стають дочірними підприємствами великих територіально-виробничих комплексів.

Опосередкованим свідченням впливу індустрільного розвиненого середовища на розвиток малого підприємництва є дані, наведені в таблиці 1. Ці дані показують чітку залежність розвитку малого підприємництва від рівня економічного розвитку регіону, концентрації в ньому промислового виробництва.

В дисертації доводиться, що ці нові тенденції в організації виробничих сил вимагають відповідного реагування з боку, як центральної влади, так і місцевих влад. Мова йде, як це показано в дисертації, про необхідність створення за ініціативи, перш за все, місцевих влад бізнес-інкубаторів і технопарків. Досвід зарубіжних країн свідчить, що останні є необхідною умовою прискореного розвитку малого підприємництва. В роботі висвітлюється досвід діяльності, форми організації бізнес-інкубаторів в економічно розвинених країнах Західної Європи. Увага при цьому зосереджувалась на тих рисах організації, структурі бізнес-інкубаторів, системі їх взаємовідношень з підприємцями і місцевими владами, які придатні, на наш погляд, для використання в Україні.

підприємництво промисловий фінансування бізнес

Таблиця 1

Кількість малих промислових підприємств в розрахунку на 10000 чоловік населення по регіонах України (1998р.)

Регіони України	Кількість підприємств, од.	Кількість підприємств в розрахунку на 10 тис. населення
Україна	22058	4,4
Автономна Республіка Крим	1002	4,3
Області Вінницька	745	4,1
Волинська	328	3,1
Дніпропетровська	1535	4,1
Донецька	2095	4,2
Житомирська	372	2,6
Закарпатська	733	5,7
Запорізька	875	2,8
Івано-Франківська	591	4,0
Київська	742	4,0
Кіровоградська	455	3,8
Луганська	1161	4,3
Львівська	1679	6,1
Миколаївська	748	5,7
Одеська	713	2,8
Полтавська	618	3,6
Рівненська	389	3,3
Сумська	327	2,4
Тернопільська	347	3,0
Харківська	2027	6,8
Херсонська	380	3,1
Хмельницька	422	2,8
Черкаська	520	3,5
Чернівецька	385	4,1
Чернігівська	305	2,3
м. Київ	2564	9,7

В третьому розділі - "Фінансові та економіко-організаційні важелі державного впливу на процеси розвитку малого підприємництва" - розглядаються питання становлення ринку позикового капіталу, фінансування та кредитування малого підприємництва в країні, в тому числі за рахунок заощаджень населення, в створенні взаємних фондів кредитування, побудови і практичного використання програмно-цільових методів державного регулювання малого підприємництва.

Враховуючи, що будь-яке питання подальшого розвитку малого підприємництва в Україні та в кожному з її регіонів обмежується наявністю фінансових ресурсів, значна увага в дисертаційній роботі приділяється саме вирішенню проблеми винайдення додаткових фінансових джерел для цього сектору економіки, особливо залучення нетрадиційних джерел фінансування: власних заощаджень населення і створення взаємних фондів кредитування.

В дослідженні доводиться, що населення певну частку власних коштів, використовує для фінансування підприємництва в тих галузях економіки, які відзначаються швидким обігом капіталу і порівняно невисокою вартістю робочого місця - торгівля, громадське харчування, деяких галузях побутового обслуговування. Що стосується малого підприємництва в промисловості, то пересічний громадянин України не здатний за своїм власним фінансово-матеріальним становищем прийняти участь в інвестуванні і оновленні основних виробничих фондів. Враховуючи цю обставину, висувається і науково обгрунтовується пропозиція щодо створення в країні і в кожному з її регіонів взаємних фондів кредитування малого підприємництва. Дана практика вже багато років широко використовується в інших економічно розвинутих країнах. Взаємні кредитні спілки Канади, США, Австралії та інших держав мають фонди, розміри яких перевищують десятки млрд. дол. США.

В Україні лише нещодавно, після Указу Президента України про кредитні спілки, почався певний рух в їх формуванні, але відсутність відповідної законодавчо-нормативної бази не сприяли його поширенню. Основна маса існуючих сьогодні в Україні кредитних спілок обслуговує лише фізичних осіб. Та й легетимно здійснювати в Україні кредитування малого підприємництва з фондів кредитних спілок у сфері виробничої діяльності можливо лише в поліграфічно-видавничій діяльності. Без створення в Україні законодавчо-нормативної бази щодо залучення власних коштів населення в розвиток малого промислового підприємництва, намагання держави перетворити свої наміри в реалії залишатимуться лише гаслом.

Особлива увага в дисертації приділяється такому потенційно важливому напрямку впливу держави на регулювання малого підприємництва, як програмно-цільове управління. Сьогодні в Україні в кожному регіоні і місті є затверджені програми розвитку малого підприємництва до 2001 року. Розробляються програми, концепції, схеми на наступні відрізки часу. Недивлячись на несхожість областей, міст, районів між собою, а отже і розроблених і затверджених радами різних рівнів програми розвитку малого підприємництва, всі вони мають одну спільну рису - жодна з них ніколи не була реалізована на практиці. Така "програмна лихоманка" вимагає нових підходів держави до розробки, а перш за все - до реалізації програм.

Дисертаційні розробки дозволяють стверджувати, що діюча в Україні система програмно-цільового регулювання (за ідеєю дуже прогресивна) може себе скомпроментувати, як це вже було в новітній історії з іншими програмами - продовольчою, житловою, "сухим" законом та ін.

Пропонується не тільки змінити контроль за виконанням програм, зменшити їх кількість, створити відповідні адміністративно-організаційні форми забезпечення реалізації цільових програм, а головне - змінити об'єкт цільового регулювання. Відносно малого підприємництва це означає, що об'єктом комплексно-цільового управління повинно виступати не досить аморфне явище - мале підприємництво, а конкретна державно-управлінська структура - Державний комітет з питань регулятивної політики та підприємництва.

В цьому випадку розробляється не комплексно-цільова програма, наприклад, підтримки малого підприємництва в Україні чи окремому її регіоні, а план (програма) дій вказаної конкретної установи - Державного комітету з питань регулятивної політики та підприємництва. В цьому випадку відбувається не лише формальна зміна розроблених документів, але й визначається конкретна установа (особа), що розробляє, реалізує, фінансує свої дії у вирішенні тієї чи іншої проблеми. Такий підхід, як засвідчив проведений аналіз, показав, що комплексно-цільове управління, яке виникло в колишньому Радянському Союзі, одержало подальший розвиток в державних і неурядових структурах окремих країн і міжнародних організаціях (наприклад ООН). В роботі доведено, що мале підприємництво може стати тією сферою економіки, в якій найдоцільніше і найбезпечніше проводити економічні і соціальні експерименти з відпрацювання державних методів регулювання приватних, акціонерних, колективних підприємств, організацій та установ.

ВИСНОВКИ

1.Підприємництво є позаісторичним специфічним видом суспільно-корисної економічної діяльності. Специфічні риси підприємця - це передбачення, наполегливість, ініціатива, авторитет, комунікабельність, вміння приймати ризикові рішення. Підприємництво властиве як фізичним особам, так і юридичним особам всіх форм власності, різних розмірів і організаційних структур.

2.Підприємництво завжди потребує державної підтримки. Особливо актуальна вона для країн з перехідною економікою, зокрема України.

3.Це - Мале підприємництво в сфері промисловості не є сьогодні кустарним натуральним господарством. однопорядкове з великим виробництвом за технічною озброєністю, технологією і організаціє товарне підприємство. В сучасних умовах розвиток малого підприємництва не призводить до деконцентрації виробництва. Раціональний поділ праці кооперування і комбінування, територіальна спеціалізація робить мале підприємництво органічним структурним підрозділом крупного. До того ж таке поєднання великих і малих підприємств в одному виробничо-територіальному комплексі призводить до підвищення концентраціі суспільного виробництва.

4.Ленінське визначення концентрації виробництва як зосередження останього на все більш великих підприємствах вже не відповідає сучасному розвиткові продуктивних сил. Сьогодні концентрація виробництва - це зосередження його на підприємствах оптимального розміру. В умовах мініатюризації, автоматизації, комп'ютеризації, біохімічних технологій та інших проявів НТП оптимальний розмір мають не тільки великі, але й малі підприємства.

5.Розвиток малого підприємництва в промисловості залежить сьогодні значною мірою від наявності таких форм його культивування, як технопарки і, особливо, бізнес-інкубатори. Останні повинні створюватись при великих наукових центрах, університетах, НДІ. В Україні поки що немає раціонально побудованих бізнес-інкубаторів, а потрібні вони в кожному регіоні.

6.Обмежуючим фактором розвитку малого підприємництва є недостатність державних фінансових ресурсів. Майже єдиним нетрадиційним для України їх джерелом є сьогодні власні кошти (збереження) населення. Необхідно підвищувати довіру населення до держави, особливо у фінансових стосунках між ними; змінити акценти в державній політиці підтримки малих підприємств в бік стимулювання великих промислових підприємств у створенні дочірних структур. Це вигідно державі, великим і малим підприємствам. Перші звільняються від обтяжливого непрофільного для них виробництва (допоміжного, обслуговуючого), а другі мають гарантований ринок збуту, як правило, приміщення і обладнання, що використовувались до цього великими підприємствами. Головне, підвищується довіра населення при вирішенні питання утримуватись чи вкладати власні кошти в мале підприємство. Організаційною формою акумулювання коштів фізичних і юридичних осіб можуть бути взаємні фонди кредитування.

7.Комплексно-цільові програми розвитку малого підприємництва, що розроблені в кожному регіоні і місті України поки що не є ефективними - жодна з них не була реалізована. Необхідно змінити об'єкт програмно-цільового регулювання, а саме: ним повинні бути не малі підприємства, а державна установа, яка, за розподілом обов'язків в структурі виконавчої влади України, відповідає за розвиток певної сфери економіки.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

1.Аржевітін С.М., Кирпот О.І., Лебединська О.Ю. Концентрація виробництва і малий бізнес в харчовій промисловості. - К.: ГРОТ, 1999.-108 с. Особистий внесок здобувача: розроблені положення про необхідність галузевої диференціації показників визначення малих підприємств, вдосконалення економічного механізму державної підтримки малого підприємництва.

Статті у наукових фахових виданнях

2.Кирпот О.І. Технопарки - каталізатор організації малого бізнесу // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України. - К.: Видавництво УАДУ. - 2000. - Випуск №2. - ч.ІІ. - С.97-102.

3.Кирпот О.І. Сутність і зміст малого підприємництва // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - К.: Видавництво УАДУ. - 2000. - №4. - С.233-240.

4.Кирпот О.І. Висококонцентроване суспільне виробництво - основа малого підприємництва // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - К.: Видавництво УАДУ. - 2001. - №1. - С.127-134.

Размещено на Allbest.ru

...