Поняття суспільного ладу. Елементи суспільного ладу у сучасних зарубіжних країнах

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Поняття суспільного ладу. Елементи суспільного ладу у сучасних зарубіжних країнах

2. Глава держави в зарубіжних країнах. Класифікація голів держав у зарубіжних країнах за порядком заміщення посади, структурою та колом повноважень

3. Порівняти конституційно-правовий статус парламентів Канади та Південно-Африканської республіки

Задача

Список використаних джерел

ВСТУП

Наука державного права вивчає державно-правові норми й інститути, а також суспільні відносини, які регулюються або повинні регулюватися ними. Наука вивчає також практику реалізації державно-правових норм та інститутів, прагнучи осягнути закономірності їхнього розвитку і дати обґрунтовані рекомендації законодавцеві та правозастосовнику щодо вдосконалювання і застосування відповідних правоположень.

Таким чином, наука конституційного (державного) права зарубіжних країн має своїм предметом вивчення процесу формування, еволюції та реального функціонування інститутів і норм конституційного права.

Державно-правова наука є порівняно молодою, історично склалося так, що на відміну, наприклад, від науки цивільного або кримінального права, наука конституційного права склалася як самостійна дисципліна в другій половині XIX ст., а на весь голос заявила про себе лише в XX от.

Вивчення державного права передбачає, що студентам уже відомі основи теорії держави і права, історія держави і права та низка інших дисциплін. суспільний лад парламент конституційний

Знання цієї дисципліни слугує фундаментом для засвоєння ряду нових предметів, зокрема міжнародного публічного права. Опанування державного права зарубіжних країн дасть змогу, крім того, орієнтуватися в основах будь-якої галузі права цих країн, оскільки такі основи становлять важливий елемент державного права.

Вивчення цієї навчальної дисципліни необхідне для формування широкого професійного світогляду, без якого немає і не може бути повноцінного фахівця. Ця навчальна дисципліна - така ж цеглинка у фундаменті професійної кваліфікації юриста, як і будь-яка інша наука.

1. ПОНЯТТЯ СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ. ЕЛЕМЕНТИ СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ У СУЧАСНИХ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

За своїм змістом суспільний лад будь-якої країни є системою політичних, економічних, соціальних, духовних та інших відносин життєдіяльності суспільства, які передбачені й гарантовані конституцією та іншими законами. Зрозуміло, що конституційна регламентація засад суспільного ладу, його підвалин у різних країнах неоднакова за формою і обсягом. У переважній більшості зарубіжних конституцій, як правило, проголошуються тільки принципи державної політики у відповідних сферах життя суспільства, які зобов'язують державу (в особі її органів, установ і посадових осіб) діяти у цих сферах певним чином. Але у ряді випадків більшість норм, які стосуються підвалин суспільства, згрупована в одному розділі. Такими, наприклад, є частини ІІ “Економічна організація суспільства” і ІІІ “Організація політичної влади” Конституції Португалії 1976 р., частина сьома Конституції Іспанії, що має назву “Про економіку і господарство”, розділ перший Конституції Російської Федерації під назвою “Основи конституційного ладу” та ін. Часто-густо такі норми розосереджені у декількох розділах. У Конституції Італії це глави “Етико-соціальні відносини”, “Економічні відносини”, “Політичні відносини”, в Конституції СРВ 1992 р. - це глави “Соціалістична Республіка В'єтнам - політична система”, “Економічна система”, “Культура, освіта, наука техніка, нарешті, в Конституції Перу 1993 р. - розділи “Економічний режим”, “Про особу та суспільство”, “Про власність”, “Аграрний режим, громади і село” та ін.

Вивчаючи суспільний лад зарубіжних країн, важливо розглянути два різновиди суспільства: розвинені, тобто з уже складеними, сформованими відносинами та інститутами (США, Франція, Великобританія, Італія та ін.), і нерозвинені, тобто суспільства з іще не складеними, нестійкими економічними, політичними, соціальними, духовними відносинами й інститутами (Афганістан та ін.).

Суспільний лад - це конкретно-історична організація суспільства, зумовлена певним рівнем розвитку виробництва, розподілу та обміну продуктів виробництва у суспільстві. Його структурними компонентами є економічна основа, соціальна структура і політична організація суспільства. Аналіз складових компонентів (інститутів) суспільного ладу є його структурною характеристикою і охоплює особливості форм власності, соціальної структури суспільства, держави, політичних партій, підприємницьких спілок тощо.

Суспільний лад України являє собою організацію і діяльність суспільства, які передбачені й гарантовані Конституцією та законами.

Суспільний лад - це система організаційних і правових форм соціальних відносин у політичній, економічній, соціальній, культурній та інших сферах, передбачених і закріплених конституцією та законами України.

Він є основною складовою частиною конституційного ладу і визначає характер інших його складових, у тому числі державного ладу. Народ є єдиним джерелом влади і має право здійснювати її (владу) як безпосередньо, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст. 5 Конституції України).

За своєю суттю суспільний лад України являє собою передбачену Конституцією та законами загальнонаціональну систему суспільних відносин (організаційних і функціональних), зумовлену внутрішніми та зовнішніми факторами (політичними, економічними, соціальними, духовними, історичними, географічними, національними тощо); за змістом - системою політичних, економічних, соціальних, духовних та інших суспільних відносин (в усіх основних сферах життя та діяльності суспільства), їх подальшого взаємоузгодженого позитивного розвитку; за формою - системою організаційних і функціональних форм усіх сфер життя та діяльності суспільства. Якщо організація та діяльність держави, органів державної влади та інших її інститутів має регулюватися Конституцією й законами всебічно та повно, то організація та діяльність суспільства повинні закріплюватися мінімально. Адже Конституція України проголошує свободу (багатоманітність) політичного, економічного, ідеологічного життя суспільства, максимально можливе невтручання в життя та діяльність особи й суспільства.

Суспільний лад, як і державний, визначається та гарантується Конституцією і законами. Але його визначення має ряд відмінностей порівняно з визначенням державного й конституційного ладу.

Державний лад -- це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв`язок окремих складових частин держави між собою і її спільними вищими (центральними) державними органами.

Конституційний лад -- система соціальних, економічних і політико-правових відносин, які встановлюються і охороняються конституцією та іншими конституційно-правовими актами держави.

Державний лад може бути конституційним, якщо мова йде про конституційну державу, тобто державу, яка впливає на суспільний лад правовим шляхом (установлюючи або санкціонуючи правові норми, забез­печуючи їх реалізацію на основі конституції та інших легітимних джерел права), виконує певні обов'язки перед людиною і суспіль­ством, і неконституційним - державний лад тоталітарної держави. Отже, поняття «державний лад» є ширшим від поняття «консти­туційний лад». Конституційний лад передбачає наявність у державі юридичної конституції, але не зводиться лише до факту її існування. Конституційний лад набуває реального змісту лише за умови демократичного характеру конституції та реального дотримання конституційних положень, що забезпечує обмеженість держави, державної влади правом. Саме така обмеженість і створює оптимальні умови для функціонування громадянського суспільства, що є невід'ємним атрибутом, передумовою конституційної держави.

Говорячи про співвідношення понять суспільний,конституційний,державний лад можна з точністю сказати,що вони взаємно пов'язані, адже усі три залежать від суспільства,людей,бо саме народ кожної держави вирішує і роками кропіткої праці створює їх.

Аналіз конституційних текстів дозволяє зробити висновок про те, що, по-перше, окреслилась загальна тенденція розширення конституційного регулювання питань суспільного ладу. Певною новизною стало те, що на рівень конституційного регулювання піднесли найважливіші елементи того, що раніше містилося у звичайному законі (наприклад, основи правового режиму різних форм власності в Конституції Болгарії 1991 року, взаємовідносин батьків і дітей (ст. 38 Конституції Російської Федерації 1993 року та інші). В тексти конституцій вносяться норми про відносини, які раніше взагалі були за межами правового регулювання (екологія і природокористування, питання науки і художньої творчості, права політичної опозиції, проблеми ідеології тощо); по-друге, що хоча в науці конституційного права не вироблено загальних, принципових критеріїв для згрупування цих найважливіших норм, у будь-якому разі багато аспектів конституційного регулювання підвалин суспільного ладу є загальними.

2. ГЛАВА ДЕРЖАВИ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ. КЛАСИФІКАЦІЯ ГОЛІВ ДЕРЖАВ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ ЗА ПОРЯДКОМ ЗАМІЩЕННЯ ПОСАДИ, СТРУКТУРОЮ ТА КОЛОМ ПОВНОВАЖЕНЬ

Глава держави - це особа, яка займає формально вище місце в структурі державних інститутів і водночас здійснює функції представництва самої держави в цілому. Та це не єдине визначення. Так Л.М. Ентін вважав, що глава держави - це офіційна особа (орган), що займає, як правило, формально вище місце в ієрархії державних інститутів і здійснює верховне представництво країни у внутрішньополітичному житті й у відносинах з іншими державами. На нашу думку, це практично універсальне визначення. В.А. Стародубський давав більш лаконічне визначення глави держави. На його думку, глава держави - це орган, що представляє державу в міжнародних відносинах і здійснює вищі державні акти.

Найяскравіший символ державної влади - це монарх, причому будь-який монарх: і за абсолютної монархії, і за дуалістичної, і за конституційної. Але на роль символу найбільше підходить місія монарха в конституційній монархії, де він справді символізує державу та державну владу.

Так, слід зазначити, що монарх має право на особливий титул, і цей титул носить тільки одна людина в країні. Цей титул позначає королівське або царське звання. Титули різні - король, великий герцог, великий князь, імператор; на сході - султан, емір, шах тощо. В Ірані останній монарх присвоїв собі титул шахіншах - цар царів.

Монарх має право на особливі ритуали й символи влади. Цими символами влади - короною, троном, скіпетром, мантією тощо - сучасні монархи практично не користуються, і вони найчастіше зображуються на державній символіці, на поштових марках. Єдиний монарх, що, мабуть, вживає всі зовнішні знаки й державні регалії - це королева Сполученого Королівства Великобританії й Північної Ірландії Єлизавета II. Вона на всіх найважливіших урочистих державних церемоніях, що відбуваються в країні, присутня у короні й спеціальному королівському одязі.

Особливі ритуали - це урочиста церемонія введення монарха у владу (коронація), особливе оформлення візитів, зустрічей, прийомів, особлива урочистість у представленні монарха і членів його родини, тобто комплекс особливих правил поведінки, які пропонуються спеціальним етикетом. Так, у присутності монарха не можна сідати без його дозволу; до монарха не можна повертатися спиною, не можна звертатися першим, якщо сам монарх до вас не звертається, тощо.

Є такі поняття, як королівський двір, почет. Хоча в сучасних монархіях - це досить умовні поняття, для деяких країн вони все-таки мають певне значення. Держава оплачує певну кількість слуг, придворних, охорону, виділяються гроші на одяг, на купівлю й зберігання коштовностей тощо. Усе це необхідне для того, щоб підкреслити велич монарха. Особливою характерною рисою й привілеєм монарха є те, що монарх має право на утримання з бюджету, тобто на одержання грошей на витрати й утримання королівської родини, обслуговування приміщень, де проживає родина, й утримання двору. Гроші, які видаються щороку з бюджету на різні витрати, та їх перелік найчастіше йменуються цивільним аркушем. Розмір одержуваних монархом грошей установлюється законом, іноді на початку вступу монарха у владу. У деяких країнах ця сума Щороку переглядається, як правило, у бік збільшення. Крім одержання доходів від цивільного аркуша, монархи мають Доходи з інших джерел. Наприклад, гроші від оренди належних монархові та його родині земельних угідь, від вкладених У банки грошей тощо. Статус монарха характеризується насамперед тим, що він владарює за власним правом. Його влада є непохідною від волевиявлення іншого державного органу або виборчого корпусу. Монарх не несе політичної відповідальності за свої дії як глави держави або як формального глави виконавчої влади. Він діє за порадою своїх міністрів, які і несуть відповідальність. Він не може бути звинувачений за порушення норм права і є непідсудним. Посягання на його особу відноситься до тяжких злочинів.

Порядок престолонаслідування визначається конституціями. В країнах з парламентарно-монархічною формою правління прийняті три системи престолонаслідуваня: салічна (Бельгія, Норвегія, Японія), кастильська (Великобританія, Данія, Іспанія, Швеція), австрійська (Нідерланди).

За салічною системою наслідування престолу здійснюється чоловіками за правом первородства. Кастильська система віддає перевагу чоловікам, хоч визнає право престолонаслідування і за жінками. Австрійська система зумовлює наявність такого права у жінок в тому випадку, коли відсутні законні претенденти на престол у чоловічої статі.

На відміну від монарха, главу держави в республіці - президента - обирають. У президентських республіках і країнах із змішаною республіканською формою правління главу держави обирають шляхом проведення загальних виборів, які мають прямий характер.

Громадяни США обирають безпосередньо так званих вибірників. Вибірники утворюють колегію, яка обирає президента. Кожний штат США має у колегії вибірників стільки місць, скільки від нього обирається конгресменів і сенаторів. Політичні партії висувають у кожному штаті свій список вибірників, який має підтримати відповідного кандидата у президенти. Громадяни, голосуючи за одного з кандидатів у президенти, фактично голосують за увесь список вибірників, що підтримують його і кандидата у віце-президенти. Список вибірників, за який було подано найбільшу кількість голосів у конкретному штаті, вважається обраним. Зі штатів завірені результати голосування вибірників надсилаються голові сенату федерального конгресу, який оголошує їх на спільному засіданні палати. Після цього проводиться офіційне підрахування всіх голосів вибірників. Обраним вважається той кандидат у президенти, хто одержав абсолютну більшість голосів вибірників.

У парламентарних республіках глава держави обирається шляхом проведення непрямих виборів, які звичайно мають багатоступінчастий характер. Для обрання президента парламентом або спеціальною колегією в першому турі голосуванні потрібна кваліфікована (2/3 або 3/5) більшість їх складу, а за її відсутністю - абсолютна більшість у другому чи подальших турах. Для обрання на пост президента встановлюється віковий ценз. Строк повноважень президентів встановлюється від 4 до 7 років.

Пост президента стає вакантним після закінчення строку повноважень особи, що його займала. Достроково вакантним цей пост може стати внаслідок смерті, недієздатності або добровільної відставки президента, а також усунення його з поста через притягнення до відповідальності в порядку імпічменту. Порядок дострокового усунення президента можливий також на основі результатів референдума.

У президентських республіках глава держави одержує свій мандат від виборчого корпусу і завжди наділений широкими і реальними владними повноваженнями. У парламентарних республіках глава держави отримує мандат від парламенту і його влада є похідною. Він звичайно не має істотних владних повноважень і реалізує свою компетенцію у взаємодії з урядом. У більшості країн із змішаною республіканською і парламентарними формами правління глави держав формально відокремлені від виконавчої влади. Реалізація повноважень глав держав зумовлена волевиявленням інших органів. В таких країнах важливим засобом забезпечення главою держави своєї компетенції є контрасигнування - скріплення підписом глави уряду та (або) окремого міністра рішення, прийнятого главою держави. Без такого підпису рішення недійсне.

У сфері, пов'язаній з реалізацією законодавчої влади, одним з повноважень глав держав є їхнє право скликати парламент на чергові сесії. Таким правом вони наділені в ряді країн з парламентарною і змішаною формою правління.

До найважливіших повноважень глав держав у сфері здійснення законодавчої влади відносить право вето і право повернути закон для повторного розгляду у парламент.

До повноважень глав держав у сфері реалізації судової влади відноситься право помилування, пом'якшення і скасування кримінальних покарань, визначених судом.

У сфері зовнішньої діяльності держави глава держави має право акредитувати і приймати дипломатичних представників, ратифікувати міжнародні договори або брати участь в цьому процесі.

Глава держави має право ініціювати референдум, право звертатися з посланнями до парламенту або до народу, право оголошувати надзвичайний стан.

Слід зазначити, що в найзагальнішому плані глава держави - це або монарх, або президент, або (украй рідко) колегіальний орган. Розглянемо, як конституції підходять до закріплення інституту глави держави. Логічно починати з глави держави, що має найпомітніший титул. Наприклад, ст. 1 Конституції Японії називається "Імператор" і присвячена визначенню того, хто такий імператор і як розуміти його місце і роль у системі державних органів: "Імператор є символом держави і єдності народу, його статус визначається волею всього народу, якому належить суверенна влада". Загалом сказано дуже небагато.Більш сучасна Конституція Іспанії докладніше визначає роль і значення глави держави - короля: "Король є главою іспанської держави, символом її єдності й сталості. Він - гарант правильного функціонування державних інститутів, здійснює вище представництво Іспанії в міжнародних відносинах, особливо з націями, з якими вона пов'язана історично. А також здійснює функції, надані йому конституцією і законами" (ст. 56).Досить чітко визначаються місце, роль і значення президента Франції: "Президент республіки стежить за дотриманням конституції, він забезпечує своїм арбітражем нормальне функціонування державних органів, а також наступність держави. Він є гарантом національної незалежності, територіальної Цілісності, дотримання угод співтовариства й договорів" (ст. б).

Наведені приклади свідчать про те, що навіть у випадках спадкоємної монархії або президента, який обирається народом, їхня державно-правова роль не дуже докладно або недостатньо чітко визначається в конституціях. А у випадках, коли глава держави - президент, що обирається парламентом, конституції іноді взагалі ніяк не визначають його юридичну, політичну та іншу роль у державі. Конституції просто пояснюють порядок обрання президента, називають деякі найважливіші його функції. Це не зовсім правильно з погляду конституційної теорії, але в такому разі, можливо, законодавці вважали, що роль глави держави зрозуміла і її не варто пояснювати, або їм було важко лаконічно сформулювати найважливіші цілі й завдання глави держави.

Наприклад, конституції Італії і ФРН нічого не говорять про те, що таке і хто такі глави держави - президенти Італії і ФРН. Стаття 83, з якої починається відповідна глава Конституції Італії, - це текст про те, що президент республіки обирається парламентом на спільному засіданні його членів, а також закріплюється докладний порядок його обрання. У ст. 84 йдеться про те, хто може бути президентом, у ст. 85 про те, що президент обирається на сім років, коли відбуваються вибори президента. Стаття 86 передбачає порядок тимчасового заміщення посади президента тоді, коли він не в змозі виконувати свої обов'язки. І лише в ст. 87 зазначається, що президент республіки є главою держави і представляє національну єдність. Тут же називаються його конституційні повноваження.

У розділі б Конституції ФРН не йдеться навіть про те, що президент республіки - це глава держави й представляє національну єдність. У статтях 54, 55, 56 йдеться про те, як обирається президент, які його повноваження, яку він складає присягу, кого він призначає і як може бути відсторонений від посади, тобто автори німецького Основного закону взагалі не назвали свого президента главою держави. Роль глави держави ФРН, очевидно, можна визначити лише шляхом доктринальних висновків.

З викладеного випливає, що правовий і реальний статус глави держави, його роль у процесі здійснення державної влади залежать від форми правління в цій державі, характеру політичного режиму, низки інших обставин, у тому числі від традицій, звичаїв і судових прецедентів.

У країнах, де глава держави має реальну урядову владу - очолює виконавчу владу (очолює юридично або фактично уряд), він здійснює реальне керівництво державними справами, визначає й спрямовує політичний курс країни, забезпечує виконання цього курсу. У цьому випадку глава держави - це лідер країни.

За парламентарних форм правління, тобто за парламентської республіки або парламентської монархії, глава держави будь-якої реальної участі в управлінні справами держави, як правило, не бере. Це так званий номінальний глава держави. Однак за всієї своєї номінальності він також впливає на політичний процес, на роботу державного механізму. У разі виникнення якихось нестандартних ситуацій, різноманітних криз або надзвичайних станів роль і ступінь його залученості до політичних процесів дуже сильно зростають.

Глава держави, справді, має лише номінальну владу, скажімо, тільки підписує закони. Однак його підпис надає цим законам остаточної легітимності. Цей підпис свідчить про те, що в державі все відбувається нормально, за правилами, відповідно до законів, конституції. Законодавчий орган прийняв закон, а глава держави його підписав. Це якщо не реальний поділ влади, то, так би мовити, його символ.

Глава держави може бути легітимним, зайнявши свій пост після проходження певних процедур на підставі певних законів, визнаний у цій якості своїми громадянами та іншими державами. Глава держави може бути й нелегітимним, захопивши цю посаду, узурпувавши її, але реально виконуючи функції глави держави й підпорядкувавши собі інші ланки державної машини. Способи легітимізації можуть бути різними: якщо республіка, то главою держави є обраний президент, якщо монархія, то це монарх, що одержує свою посаду в спадщину. Нелегітимний глава держави - це, як правило, диктатор, глава військової хунти, що захопив владу за допомогою насильства.

Питання про місце глави держави в системі державного механізму досить складне. Спроби визначити це місце щоразу натрапляють на якісь винятки з правил або протилежні думки й протилежні приклади.

3. ПОРІВНЯТИ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПАРЛАМЕНТІВ КАНАДИ ТА ПІВДЕННО-АФРИКАНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

Слово "парламент" має латинський корінь "раrlаrе" - "говорити", "розмовляти". Батьківщиною найдавнішого парламенту вважають Ісландію (IX ст.). На околицях столиці Ісландії Рейк'явіка дотепер збереглися кілька великих каменів, на яких давні вікінги обговорювали свої справи й приймали рішення. Ісландці говорять, що ці камені і є парламентом під відкритим небом, який дотепер називається альтинг. До найдавніших парламентів належать також англійський парламент й іспанські кортеси.

Слово "парламент" є універсальним позначенням вищого представницького органу держави, але в різних країнах на практиці застосовуються різні назви. Часто вживається, наприклад, термін "конгрес". Першими його застосували на Американському континенті, цей термін часто вживається в Латинській Америці (Венесуела, Чилі та ін.), у країнах Азії (Філіппіни та ін.). Є й така назва, як "національні збори" (Португалія, Південна Корея, Панама, Пакистан та ін.). У федеративних державах часто вживається термін "федеральні збори". Серед інших найменувань досить часто використовується слово "рада". Наприклад, у європейських країнах-монархіях парламенти називаються радами, в Андоррі - Генеральна рада, у Сан-Марино - Велика генеральна рада, у Монако - Національна рада тощо.

Деякі назви парламентів уживаються в перекладі, а деякі - у їхньому місцевому звучанні. Наприклад, парламент Швеції в літературі традиційно прийнято називати "риксдаг", Данії -"фолькетинг", Норвегії - "стортинг". В Ірландії!, де ірландська мова практично вийшла з ужитку й усі говорять англійською мовою, слово "парламент" майже не вживається, він там іменується "Доїв" і складається із двох палат - "Доїв ейран" (нижня палата) і "Шинодейран" (верхня палата). Деякі слова стали настільки звичайними, що застосовуються без перекладу! іранський "меджліс" і "кнесет" Ізраїлю. В Естонії законодавчий орган офіційно йменується Рийгікоу (Державні збори). Водночас склалася й не зовсім правильна традиція слововживання. Наприклад, парламент Фінляндії у вітчизняній літературі називається Сеймом, хоч у Фінляндії він завжди називався "Едускунта", що в перекладі означає "народне представництво".

Місце і роль парламенту, як правило, закріплюються в конституціях, причому підкреслюється його особливий статус. Наприклад, за ст. 41 Конституції Японії, парламент є вищим органом державної влади і єдиним законодавчим органом держави. Конституція США закріплює, що законодавчою владою наділяється Конгрес США, який складається із Сенату й Палати представників. У деяких конституціях особлива роль парламенту не виділяється, а конституції просто вказують, чим вони повинні займатися. Прикладом може бути французька Конституція, де вказано, що закони приймаються парламентом, і називається, які закони приймаються. Так чи інакше, немає практично жодної держави, за винятком країн з абсолютною монархією, де не було б парламенту.

Аналізуючи поняття конституційно-правового статусу парламенту стає зрозумілим,що правовий статус опосередкований лише правовими нормами,а конституційний відповідно конституційними. Ці поняття між собою не збігаються змістовно, проте перебувають у діалектичному взаємозв'язку.

Порівняльна таблиця парламентів Канади та ПАР.

Отже,конституційно-правовий статус парламентів вище названих держав має між собою,як спільне так і різне. Схожим є багаторівневість влади,двопалатний парламент,методи обрання осіб до парламенту,наявність провінційних органів та інше. Та все ж кожна з держав має свої особливості зумовлені Конституціями та законодавством.

ЗАДАЧА

У індійському штаті Вихор виникло безладдя. Кабінет дав президенту республіки пораду ввести в штаті надзвичайний стан. Президент не погодився і видав прокламацію про введення в штаті президентського правління. Що, відповідно до Конституції Індії, означає надзвичайний стан та президентське правління. Чи вірно вчинив Президент, обґрунтуйте відповідь.

Відповідно до ст.352 Конституції Індії якщо Президент бачить,що країні чи якійсь її частині загрожує небезпека прокламацією може оголосити надзвичайний стан. В Індії, відповідно до конституції, існують три види надзвичайного стану:

- надзвичайний стан, що вводиться на всій території федерації у зв'язку з війною, зовнішньою агресією або збройним повстанням;

- надзвичайний стан, що вводиться в окремих штатах у зв'язку з “неспроможністю конституційного механізму” в них;

- надзвичайний стан у сфері фінансів.

Індія одна з небагатьох держав, де надзвичайні адміністративно-правові режими детально прописуються в Конституції держави .

Введення всіх трьох типів надзвичайних адміністративно-правових режимів покладається на Президента Індії. У попередній процедурі обговорення питання про введення надзвичайного адміністративно-правового режиму парламент держави участі не бере.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 74 Конституції Індії, Президент зобов'язаний у своїх діях дотримуватися «наради» Ради міністрів. В іншому випадку Президенті Індії буде притягнутий до відповідальності в порядку імпічменту. Також, відповідно до ч. 2 ст. 123 Конституції Індії, Укази Президента мають тимчасовий характер, після шести тижнів роботи парламенту вони втрачають чинність. Для дії прокламації необхідно, щоб у термін до 30 діб вона була підтримана двома палатами парламенту, в іншому випадку така прокламація втрачає чинність. Необхідно підкреслити, що прокламація про введення надзвичайного стану автоматично втрачає чинність через шість місяців після видання.

Майже така сама процедура стосується і введення іншого надзвичайного адміністративно-правового режиму - прямого президентського правління в окремих штатах. Відповідно до ст.356 Конституції Індії,якщо Президент приходить до переконання,що влада в штаті не може виконуватися відповідно до Конституції він може взяти на себе деякі функції правління штату. Строки дії такого режиму такі ж, як і при оголошенні надзвичайного стану.

Проаналізувавши Конституцію Індії та спираючись на вище вказані статті можна зробити декілька висновків. Так в ст.74 зазначено,що Президент має рахуватися із порадами Кабінету, але ця ж стаття залишає за главою право вимагати повторний перегляд такої поради і вже після перегляду Президент має діяти відповідно до їх висновку. Також в ст.356 сказано,що Президент при оголошенні режиму прямого президентського правління в окремих штатах може спиратися на свої власні переконання. На мою думку є колізія між цими двома нормами. В нашому випадку вирішити цю ситуацію можна шляхом перегляду Кабінетом своєї поради чи безвідмовним виконанням Президентом даної поради. В умові задачі не сказано про перегляд та й Президент вчинив по своєму. Якщо Кабінет визнав би більш правильним ввести стан прямого президентського правління то дії Президента були б правомірними. Та якщо Президент самовільно не прислухається до поради він може бути притягнутий до відповідальності в порядку імпічменту за порушення Конституції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28 червня 1996 року

2. Конституція Португальської Республіки від 2 квітня 1976 року//forlawyer.com.ua/konstitucii/

3. Конституційне (державне) право зарубіжних країн,навч.посібник,В.М. Бесчастний

4. Конституція Південно-Африканської республіки від 8 травня 1996 року,робочий переклад зроблено Шулімою А.О.,липень 2000 року// http://lib.rada.gov.ua/LibRada/static/LIBRARY/catalog/law/afric1.htm

5. Державне право зарубіжних країн: Навчальний посібник / За заг. ред. В.О. Серьогіна. - ФІНН, 2011.

6. Конституционное право зарубежныхстран: Учебник/ Подобщ. ред. М.В. Баглая, Ю.И. Лейбо. Л.М. Энтина. - М.: Издат. гр. НОРМА-ИНФРА-М

7. Кравченко В. В.,навчальний посібник, Конституційне право України: 2004

8. Збірник «Конституциизарубежныхгосударств: Учебноепособие/Сост. проф. В.В.Маклаков. - 4-е изд., перераб. и доп. - М.: ВолтерсКлувер, 2003»

9. Матеріали з навчального предмету "Конституційне право", http://textbooks.net.ua

10. Офіційний веб-сайт Верховної Ради України, rada.gov.ua

11. Правові системи країн світу: Енциклопедичний довідник. - 3-е изд., Перераб. і доп. (Відп. ред. Докт. Юрид. Наук, проф. А. Я. Сухарєв.). - М: Видавництво НОРМА, 2003 р.

12. Процедура встановлення,продовження і скасування надзвичайних адміністративно-правових режимів в зарубіжних країнах,стаття Кузніченко С.О.,від 24 січня 2009 року

13. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2008.

Размещено на Allbest.ru