Вплив органів державної влади на поведінку фірм на ринках факторів виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія державного управління при Президентові України

Харківський регіональний інститут державного управління

Кафедра економічної теорії та фінансів

Контрольна робота з дисципліни

Державна політика: аналіз та механізми впровадження економічний аналіз державної політики

«Вплив органів державної влади на поведінку фірм на ринках факторів виробництва»

Виконав: слухач ІІ курсу

групи З-12

Брусинський О.В.

Перевірив: д.е.н., проф. Амосов О.Ю.

Харків 2013

Зміст

1. Основні фактори суспільного виробництва та їх взаємозв'язок

1.1 Фактори виробництва, як передумова для організації виробництва благ

1.2 Історичне формування факторів виробництва

1.3 Визначення та пояснення понять

1.4 Ілюстративні ситуаційні (чисельні) приклади

1.5 Аналіз впливу «чистого» ринку та адміністративного впливу на фактори виробництва

1.6 Приклади з українського законодавства регулювання проблеми або окремих її аспектів

2. Державна установа як економічний агент

2.1 Питання, що вирішуються районною державною адміністрацією

2.2 Продукт діяльності райдержадміністрації

2.3 Визначення поняття суспільне благо та його характеристики

2.4 Попит на суспільні блага

2.5 Формування суспільного вибору

Висновки

Список використаних джерел

суспільний райдержадміністрація адміністративний

1. Основні фактори суспільного виробництва та їх взаємозв'язок

1.1 Фактори виробництва, як передумова для організації виробництва благ

Для здійснення процесу виробництва необхідні певні умови - фактори виробництва.

Фактори виробництва - це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ.

В економічній науці поряд з поняттям «фактори виробництва» використовується і така категорія як «ресурси виробництва». Вони становлять сукупність природних, капітальних і людських сил, які потенційно можуть бути використані в процесі виробництва. Фактори виробництва, на відміну від ресурсів, це вже реально використані в процесі виробництва ресурси. Інакше кажучи, фактори виробництва - це «працюючі ресурси».

Найважливішою особливістю економічних потреб людей є їх безмежне зростання і практична невмолимість. Водночас можливості виробництва у задоволенні людських потреб наштовхуються на обмеженість (рідкісність) виробничих ресурсів - праці, капіталу, землі і підприємницьких здібностей. Виробництво просто не в змозі одночасно задовольнити усі потреби людей.

Суперечність, яка виникає між безмежністю людських потреб і обмеженими можливостями їх втамування внаслідок рідкісності виробничих ресурсів, стала основною суперечністю економіки [1].

1.2 Історичне формування факторів виробництва

Для виробництва того чи іншого блага є свій набір факторів. Тому виникає потреба у їх класифікації, в об'єднанні у певні групи. В економічній науці є різні підходи до класифікації факторів виробництва.

Так, марксистська теорія поділяла всі фактори виробництва на дві великі групи: особистий фактор виробництва та речовий фактор виробництва. Під особистим фактором виробництва розуміють робочу силу як сукупність фізичних та й інтелектуальних здібностей людини до праці. Під речовим фактором виробництва розуміють сукупність засобів праці, предметів праці та природних умов.

Однак такий розподіл факторів виробництва не визнається сучасною економічною наукою. По-перше, тому, що він має занадто спрощений характер і не враховує тих змін, котрі відбулися в структурі факторів виробництва за останні півтора століття. По-друге, марксистський розподіл факторів виробництва має яскраво виражену соціальну спрямованість, він виходить з класового підходу до аналізу природного процесу виробництва. Відповідно до цього підходу єдиним фактором, що створює прибуток, є праця найманого робітника. Власники ж інших факторів виробництва виступають як нестворюючі суб'єкти суспільства.

Згодом економічна теорія звільнилась від соціально-класових, ідеологічних поглядів на фактори виробництв, розширила їх межі і досліджує їх як загальні техніко-економічні елементи, без яких процес виробництва неможливий в будь-якому суспільстві.

У другій половині XIX ст. ряд західних економістів всупереч марксистській класифікації ввели в науковий обіг три фактори виробництва: працю, капітал, землю, кожен з яких створює його власнику певний вид доходу. На початку XX ст. засновник неокласичної теорії А. Маршалл поряд з названими трьома факторами визначив четвертий - підприємницькі здібності щодо організації та управління виробництва.

Чотирифакторна класифікація елементів виробництва (праця, капітал, земля, підприємницькі здібності) довгий час в економічній науці вважалась класичною і наче б завершеною. Однак на кожному етапі розвитку суспільного виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно з'являються нові складові процесу виробництва, які з часом досягають такого рівня розвитку і значення, що перетворюються на самостійні фактори виробництва. Тому економічна наука постійно розширює і доповнює класифікацію факторів виробництва.

Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологію (рис. 1.).

Рис. 1 Фактори виробництва

1.3 Визначення та пояснення понять

Праця, як фактор виробництва, є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг.

В економічній науці протягом останнього часу сформувалася концепція «людського капіталу», згідно з якою праця освіченого та кваліфікованого працівника розглядається як головний фактор економічного і соціального прогресу суспільства.

Людський капітал - сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стан здоров'я, які доцільно й ефективно використовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробництва.

Капітал - це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, використовуваних для виробництва товарів та послуг.

Цей фактор виявляється в основному в двох формах: натурально-речовій та грошовій. Натурально-речовий склад капіталу представлений машинами, станками, обладнанням, спорудами, транспортними засобами, сировиною, матеріалами, які задіяні у процесі виробництва. Крім того, капітал виступає у вигляді певної суми грошей, необхідної підприємцю, який розпочинає свою діяльність, для придбання матеріально-речових елементів виробництва та наймання робочої сили.

1.4 Ілюстративні ситуаційні (чисельні) приклади

Земля, як фактор виробництва, включає в себе саму землю, а також лісові й водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у виробничому процесі.

При цьому сама земля в цій сукупності факторів розглядається як основоположний фактор виробництва, що має ряд специфічних ознак:

- по-перше, земля є кількісно обмеженим фактором виробництва. Площа землі чітко обмежена поверхнею суші нашої планети і становить лише 29 % від її загальної площі. В Україні площа землі становить 61 млн. га, в тому числі площа сільськогосподарських угідь - 42 млн. га;

- по-друге, земля є невідтворюваним фактором виробництва. Це дар природи й у разі втрати тієї чи іншої частини природного багатства його практично неможливо штучно відтворити;

- по-третє, земля, на відміну від інших факторів виробництва, є фізично непереміщуваним фактором виробництва, що суттєво обмежує можливості вибору профілю сільськогосподарського виробництва для суб'єктів господарювання;

- по-четверте, земля як фактор виробництва при належному її використанні на основі досягнення науково-технічного прогресу та агротехніки має здатність не зношуватись фізично та не старіти морально;

- по-п'яте, земля широко використовується і в несільськогосподарському виробництві, як територія для будівництва виробничих будівель, розміщення транспортних та інших комунікацій, добування корисних копалин та ін.

В надрах землі України знаходиться близько 20 тис. родовищ 113 видів корисних копалин. За вартістю розвідані запаси цих родовищ оцінюються в 7,5 трлн дол. США. Запаси залізних руд становлять понад 14 % загальносвітових, марганцевих - більше 43 %. Провідні позиції у світі Україна посідає і за запасами вугілля, титану, урану, графіту, сірки, калійних солей, каоліну, декоративного каменю тощо.

Все сказане вище дозволяє зробити висновок про те, що землю як специфічний та невідтворюваний фактор виробництва необхідно берегти та раціонально використовувати.

Наука - це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення.

Втілюючись у виробничій діяльності людей у вигляді створення нових засобів праці, впровадження прогресивних технологій, використання нових видів енергії, матеріалів, передових методів організації виробництва та праці тощо, наука перетворилась на головну продуктивну силу суспільства.

Вона виступає як фактор, що інтегрує та постійно революціонізує всі інші фактори виробництва (працю, капітал, підприємницькі здібності, інформацію, природокористування), збагачує їх якісно новим змістом.

Інформація в сучасних умовах є найважливішим фактором суспільного виробництва, який можна визначити як систему збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах життєдіяльності й насамперед в економічній сфері.

Виступаючи опосередкованою ланкою між наукою та виробництвом, інформація справляє суттєвий вплив на розвиток економічних процесів. Завдяки розвитку інформації відбувається переоцінка ролі та місця матеріально-речових факторів суспільного виробництва. Відбувається поступове скорочення матеріальних та зростання інформаційних джерел економічної життєдіяльності людини. Тому значно зростає інформаційна місткість виробництва, праці та продукту.

У наш час стало зрозумілим, що науково-технічна революція переростає в інформаційну революцію, яка стає вирішальним фактором економічного та соціального розвитку сучасного суспільства. І в цих умовах те суспільство, яке не стало на шлях інформатизації та радикальної трансформації на її основі господарської та інших сфер життєдіяльності, приречене на відставання та поступову деградацію [2].

1.5 Аналіз впливу «чистого» ринку та адміністративного впливу на фактори виробництва

Для забезпечення випуску економічних благ фірми використовують різноманітні ресурси. Ресурси, які використовуються у виробничому процесі, називають факторами виробництва - це блага, які потрібно придбати фірмі для забезпечення випуску інших благ - готової продукції.

Ринки факторів - праці, капіталу, землі, - така сама невід'ємна складова ринкової економіки, як і ринки товарів і послуг. Це специфічні ринки, де, на відміну від ринків продукції, з боку попиту виступають фірми, які споживають виробничі фактори, а з боку пропозиції - власники факторів - домогосподарства. На ринках факторів визначаються ціни та обсяги використання факторів. Ринки факторів виробництва вважаються вторинними по відношенню до ринків готової продукції, тому що стан перших (ціни і обсяги факторів) визначається станом других (обсягами продукції). Попит фірми на фактори визначається попитом споживачів на ринках готової продукції, тому попит на фактори зветься вторинним (похідним) попитом.

Аналіз функціонування ринків факторів виробництва в економічній теорії здійснюється за тими ж принципами (т.зв. неокласичної чи Маршалової методології), що й аналіз ринків благ. З урахуванням типу ринкової структури досліджується, як формується попит на фактори, як формується пропозиція, і які чинники визначають рівновагу на ринку, що дозволяє дослідити проблеми ціноутворення на фактори виробництва, а також вплив держави на стан цих ринків.

Повністю конкурентними є ринки факторів, де жоден окремо взятий учасник не має можливості впливати на ціни. Повна конкуренція на ринку фактора передбачає, що:

* фірми і домогосподарства є ціноодержувачами;

* фактор є однорідним;

* вхід на ринок для нових учасників і вихід з нього є вільними;

* всі учасники повністю поінформовані щодо ситуації на ринку, зокрема, цін.

Щоб ринок фактора вважався повністю конкурентним, фірма повинна бути також конкурентною і на ринках готової продукції. Вважається, що всі учасники ринку факторів поводять себе раціонально і максимізують кожний власну вигоду: домашні господарства - вигоди (корисність) від їхнього продажу, фірми - купують фактори за такими цінами і в таких обсягах, щоб максимізувати прибуток від продажу готової продукції.

Суб'єктів ринкового господарства досить багато. Це виробники і споживачі, підприємці та наймані працівники, промислові капіталісти, банкіри і торговці, власники позичкового капіталу та власники цінних паперів і т. ін.

Реальна модель економічного устрою передбачає використання як ринкового механізму, що забезпечує ефективне функціонування економіки, так і державного механізму регулювання для вирішення низки проблем, від яких відмовляється ринок, або ринкове вирішення яких для суспільства надто дороге.

Головні завдання держави в умовах ринкових економічних систем:

- правове забезпечення функціонування ринкового механізму;

- організація грошового обігу;

- захист і сприяння розвитку конкуренції;

- виробництво суспільних благ;

- мінімізація трансакційних витрат;

- компенсація зовнішніх ефектів (екстерналій);

- стабілізація макроекономічних коливань;

- перерозподіл доходів через податкову систему;

- реалізація національних інтересів у світовій економіці.

Зовнішні ефекти (екстернаті) - витрати і вигоди, пов'язані з виробництвом і споживанням благ тими суб'єктами, які не є учасниками певної ринкової угоди.

Зовнішні ефекти набувають форми позитивних і негативних.

Позитивні ефекти виникають у випадку, коли виробництво або споживання будь-якого блага приносить некомпенсовані вигоди третім особам.

Приклад. Затрати на обмеження і ліквідацію епідемії холери (ізоляція хворих, надання їм медичної допомоги, утримання впродовж інкубаційного періоду тих, хто мав контакт із хворими тощо) дають позитивний ефект тим, хто міг би захворіти, але уник цієї біди, не оплачуючи безпосередньо перелічених послуг з охорони здоров'я.

Негативні ефекти виникають у випадку, коли виробництво або споживання будь-якого блага зумовлює некомпенсовані витрати третіх осіб.

Приклад. Забруднюючи довкілля, підприємство перекладає частину витрат (на застосування очисних споруд, безвідходних технологій тощо), які йому належало б здійснювати, на населення, змушуючи його таким чином витрачатися на лікування, проживати в умовах дискомфорту і т. ін., і при цьому не компенсує йому цих витрат.

Наслідком позитивних екстерналій є перевищення суспільної корисності благ над індивідуальною корисністю. Це перевищення не компенсується ринком. Тому ринок спрямовує на виробництво цього блага недостатньо ресурсів.

Наслідком негативних екстерналій є скорочення фактичних витрат підприємця, що зумовлює розширення пропозиції цих благ понад рівноважний рівень і зниження ціни порівняно з оптимальним рівнем. Тому ринок спрямовує ресурси на виробництво благ із негативним ефектом понад їх оптимальний обсяг.

Англійський економіст Артур Пігу в результаті дослідження природи екстерналій запропонував введення державою певного податку для усунення екстернальних ефектів, який відомий у науковій літературі як податок Пігу.

Американський економіст Роберт Коуз на основі вивчення екстернальних ефектів дійшов висновків, протилежних висновкам Артура Пігу.



Рис. 2 Переваги та недоліки ринкової економіки

Зміст їх такий:

1. Якщо права власності законодавчо чітко визначені й люди ретельно їх дотримуються, то ніяких зовнішніх ефектів не виникає, «відмов ринку» не існує і державі немає підстав втручатися в економічне життя.

2. Зовнішні ефекти з'являються тільки там, де розмиті права власності, там же, де вони чітко визначені, зовнішні ефекти перетворюються на внутрішні.

3. Для успішної роботи ринку першочергового значення набувають трансакційні витрати (витрати використання ринкового механізму).

4. Державне регулювання виправдане тільки тоді, коли витрати, пов'язані з державним втручанням, будуть меншими, ніж витрати, пов'язані з «відмовами ринку».

Отже, якщо наявні зовнішні ефекти спотворюють грошову оцінку витрат і вигод, що зумовлює неефективний розподіл ресурсів, то ринкова система суспільні блага не виробляє.

На відміну від звичайних благ, використання яких передбачає їх обов'язкову купівлю, суспільні блага (національна оборона, державне управління, охорона правопорядку, захист довкілля, освітлення вулиць і т. ін.) споживаються вже тому, що вони виробляються. Вигоди від використання суспільних благ мають не тільки ті, хто здійснював певні витрати на їх створення або оплачував їх споживання, а й ті, хто нічого не витрачав на це. Витрати на їх виробництво здійснюються через вилучення у формі оподаткування.

1.6 Приклади з українського законодавства регулювання проблеми або окремих її аспектів

Історично склалися два «чисті» варіанти ринку робочої сили і зайнятості. Перший - ринок робочої сили з обмеженим попитом; другий - з обмеженими ресурсами. Класичний приклад першого - ринок країн, що розвиваються. Ринок робочої сили з обмеженим попитом також завжди має великий резерв робочої сили. Дійовим Інструментом ринку робочої сили є біржі праці.

Ринок капіталу-це група взаємозв'язаних ринків на яких формуються попит, пропонування та ціни на фінансові інструменти, зокрема ті, базовим активом яких є енергетичні та товарно-сировинні ресурси, а також відбувається перерозподіл вільних коштів інвесторів на користь тих суб'єктів, які мають у них потребу.

Ринки капіталу включають в себе ринок цінних паперів (фондовий ринок) та інших фінансових інструментів (крім інструментів грошового ринку).

Починаючи з 1995 року ідо цього часу, ринки капіталу в Україні розвиваються дискретно і фрагментарно, недостатньо виконують основні свої функції - зосередження попиту та пропонування інвестиційного капіталу, формування справедливих ринкових цін, використання фінансових інструментів для забезпечення розвитку економіки.

На ринках капіталу накопичилися проблеми, які потребують невідкладного розв'язання. Насамперед, це стосується розвитку інфраструктури ринків капіталу, зосередження укладення договорів купівлі-продажу цінних паперів на фондових біржах та Інших організаторах торгівлі цінними паперами, розбудови Національної депозитарної системи, вдосконалення механізму захисту прав інвесторів і системи розкриття інформації на ринку цінних паперів, випуску та обігу фінансових інструментів.

Ринки капіталу України суттєво відстають за середньостатистичними показниками від відповідних показників Російської Федерації. Польщі та Угорщини. Співвідношення капіталізації ринку акцій до ВВП у 2006 році в цих країнах становить 69 відсотків, тоді як в Україні -41,6 відсотка, а в країнах Західної Європи (Німеччина. Франція, Греція. Ірландія, Великобританія та Іспанія) -108 відсотків.

Середнє співвідношення обсягу торгів акціями на організованому ринку до капіталізації, що є однією з основних характеристик ліквідності ринку, в Російській Федерації, Польщі та Угорщині у 2006 році становило 58 відсотків, а в Україні - 3,1 відсотка.

Україна має всі об'єктивні передумови для динамічного поступу до цивілізованих ринків капіталу, але ті проблеми, які постійно виникають через недосконалість та безсистемність реформ, несумісність економічних методів управління і закономірностей розвитку ринкових структур, значні недоліки в правовому забезпеченні розвитку ринку цінних паперів та інших фінансових інструментів, справляють негативний вплив на економічний стан країни, позначаються на формуванні економічної політики і фінансовій безпеці держави.

2. Державна установа як економічний агент

Державною установою, яку ми будемо розглядати, обрано районну державну адміністрацію. Відповідно до Закону України «Про місцеві державні адміністрації» райдержадміністрація в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечує:

1) виконання Конституції, Законів України, Актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;

2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;

3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно - культурного розвитку;

4) підготовку та виконання відповідних бюджетів;

5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;

7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

2.1 Питання, що вирішуються районною державною адміністрацією

1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;

2) соціально-економічного розвитку відповідних територій;

3) бюджету, фінансів та обліку;

4) управління майном, приватизації, сприяння розвитку підприємництва та здійснення державної регуляторної політики;

5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку;

6) науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, сім'ї, жінок, молоді та неповнолітніх;

7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля;

8) зовнішньоекономічної діяльності;

9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки;

10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати.

Районна державна адміністрація вирішує й інші питання, віднесені законами до її повноважень.

2.2 Продукт діяльності райдержадміністрації

Продуктом діяльності райдержадміністрації, з поміж інших державних установ, є формування державної політики, забезпечення її реалізації та надання адміністративних послуг.

Результатом діяльності райдержадміністрації є вироблення суспільних благ.

2.3 Визначення поняття суспільне благо та його характеристики

Суспільні блага - потреби, що виникають у процесі розвитку суспільства в цілому, окремих його членів, соціально-економічних груп населення. Вони випробують на собі вплив виробничих відносин соціально-економічної формації, в умовах якої складаються і розвиваються.

Суспільні блага поділяються на дві великі групи потреб суспільства і населення (особисті потреби).

Блага суспільства визначаються необхідністю забезпечення умов його функціонування і розвитку. До них відносяться потреби виробничі, у державному управлінні, забезпеченні конституційних гарантій членам суспільства, охорони навколишнього середовища, обороні і т.п.

З економічною діяльністю суспільства найбільш зв'язані виробничі потреби.

Виробничі потреби випливають з вимог максимально ефективного функціонування суспільного виробництва. Вони включають потреби окремих підприємств і галузей народного господарства в робочій силі, сировині, устаткуванні, матеріалах для випуску продукції, потреби в управлінні виробництвом на різних рівнях - цеху, дільниці, підприємства, галузі народного господарства в цілому.

Ці потреби задовольняються в процесі господарської діяльності підприємств і галузей, що зв'язані між собою як виробники і споживачі.

Суспільні блага мають дві характерні ознаки:

1. Неможливість виключення будь якого об'єкта із споживання (невинятковість). Благо невиняткове, якщо не можуть бути виключені із сфери його споживання. Національна оборона є яскравим прикладом цього. Якщо нація забезпечила систему оборони, всі громадяни користуються її плодами. Маяк також є прикладом невиняткових товарів.

2. Відсутність суперництва у споживанні (неконкурентність). Блага неконкурентні, якщо при будь якому заданому рівні виробництва граничні витрати для додаткового споживання дорівнюють нулю. Наприклад, використання маяка. Коли він вже збудований і введений в дію, додаткове судно нічого не додає до його експлуатаційних витрат. Більшість благ конкурентні в споживанні.

Невиняткові товари не обов'язково загальнонаціональні за характером. Якщо райдержадміністрація проводить програму боротьби із с/г шкідниками, виграють всі фермери і споживачі. А якщо агент продає новий автомобіль одному споживачеві, то він виключає можливість для інших осіб купити саме цей автомобіль - отже, автомобіль є винятковим благом (як і конкурентним).

Деякі блага є винятковими, але неконкурентними. Наприклад, в період незначного руху переїзд через міст неконкурентний, оскільки поява додаткової машини не вплине на швидкість інших автомобілів. Але проїзд на мосту винятковий, оскільки власники моста можуть заборонити ним користуватись.

Низка благ є невинятковою, але конкурентною. Повітря невиняткове, але може бути конкурентним, якщо забруднення атмосфери однією фірмою шкідливо впливають на якість повітря і на здатність інших людей повною мірою користуватися ним.

Суспільні блага, що неконкурентні і невиняткові, дають вигоду людям за нульових граничних витрат - жодна людина не виключається з їх споживання. Класичним прикладом є національна оборона. Система оборони невиняткова, як вже розглядалося, однак вона ще й неконкурентна, оскільки граничні витрати на забезпечення оборони одній додатковій людині дорівнюють нулю.

Суспільні блага і конкурентні, і виняткові. Національний парк - частина громадськості може бути виключена з користування парком підвищенням плати за вхід і за право розбивати намети. Користування парком також конкурентне (оскільки він може бути переповненим численними відвідувачами), і в'їзд в парк додаткової машини може зменшити вигоди, які отримують інші споживачі.

У тих випадках, коли інтереси споживачів суспільного блага однорідні і рішення приймаються одноголосно, колективне надання суспільного блага збільшує надлишок споживача.

У тих випадках, коли, за дії ринкових механізмів, неможливо забезпечити споживача суспільними товарами, що не виключаються із споживання, у багатьох країнах надання цих благ бере на себе уряд (державний сектор).

Державне виробництво суспільних благ вигідніше, оскільки компенсувати витрати на нього уряд може податками або штрафами. Але як може уряд визначити необхідні обсяги виробництва суспільних благ, якщо існує проблема «зайців» (люди діють як пасажири - «зайці», розуміючи цінність програми і її користь для себе, але не платять за неї) і це стимулює людей давати невірну інформацію про свої уподобання?

Голосування значно поширене при розв'язанні проблеми розподілу. Наприклад, деякі питання щодо місцевого бюджету люди вирішують прямим голосуванням (модель прямої демократії), інші ж питання вирішують голосуванням обраних ними законодавців (система представницької демократії). Багато з референдумів місцевого або державного рівня ґрунтується на принципі голосування за правилом більшості: кожна особа має один голос, а перемагає той із кандидатів (або той із пунктів), який отримує більше від 50% голосів.

2.4 Попит на суспільні блага

Попит - це ідеальна потреба і реальна можливість покупця придбати в певній кількості даного товару.

Платоспроможний попит - потреба в товарах, яка забезпечена грошовими коштами покупця.

У деяких літературних джерелах попит на блага визначають як кількість товарів, яку може придбати споживач, що володіє відповідною сумою грошей. Іншими словами, сутність попиту зводиться до наявності певної величини грошової маси. Зрозуміло, що коли немає грошей, то немає і реальної можливості купити товар. Однак, реальною є й інша ситуація: можна мати гроші, але не купити той чи інший товар, не побачивши в ньому тієї чи іншої для себе корисності. В зв'язку з цим в понятті попиту можна виділити два аспекти:

ідеальне бажання споживача придбати даний товар в зв'язку з тим, що він має суб'єктивну корисність для даного покупця;

реальну можливість купити даний товар, тобто наявність грошей.

На величину попиту впливають:

кількість покупців;

грошові доходи;

оцінка перспектив майбутніх доходів;

мода;

реклама та ін.

Визначальне значення мають ціна і доход.

Ефект доходу.

Якщо ціна продукту падає, то реальний дохід (покупна здатність) того, хто купує цей продукт, збільшується. Це збільшення реального доходу проявиться в рості об'єму закупок різновидних товарів.

Попит на блага - це економічна категорія, характерна для ринкового господарства, яка виражає сукупну суспільну потребу в різних товарах з врахуванням платоспроможності покупців. Величина попиту оцінюється кількістю конкретної продукції, об'єм якої може бути придбаний покупцями по встановленій, або договірній ціні. Або інакше кажучи: це вартісна оцінка попиту, або попит помножений на ціну. При визначені величини попиту необхідно враховувати період реалізації. Тоді величину попиту можна вирахувати за формулою:

Цвt=Qit*Ці

де Цвt - вартість потрібного товару для періоду реалізації, Qit - кількість і-того товару для періоду реалізації, Ці - ціна одиниці товару, К - кількість найменувань товару.

2.5 Формування суспільного вибору

Люди істотно відрізняються між собою по тим пріоритетам, які вони надають тим чи іншим товарам в залежності від їх корисності. Пріоритет показує, яким альтернативам людина надає перевагу і яку з них він вибрав би собі. Пріоритет можна виразити тими рангами, які споживачі виставляють для альтернативних варіантів.

Не слід ототожнювати пріоритет і операцію вибору.

Пріоритет це є симпатії і антипатії. Людям постійно приходиться співставляти свої мрії про те, щоб вони хотіли придбати, зі своїми бюджетами. Бюджети залежать від доходів та цін на товари і послуги. Споживачі повинні вибирати, як найкращим чином задовольнити свої пріоритетні потреби, не витрачаючи більше, ніж дозволяє бюджет.

Той факт, що ви їздите на «Запорожці» зовсім не свідчить про те, що ви надаєте йому пріоритет і не бажаєте їздити на «Роллс-Ройсі».

Відносно індивідуальних наборів пріоритетів можна сформулювати такі правила:

1. Пріоритети можна ранжирувати. Люди можуть ранжирувати альтернативні набори (комбінації) товарів у такій послідовності, яка відображає їх пріоритети. Мова не йде про те, щоб вимірювати інтенсивність пріоритетів (в скільки разів, на скільки відсотків і т.д.) Досить того, що людина уявляє, який варіант найкращий.

2. Пріоритети транзитивні. Транзитивність означає, що якщо людина надає перевагу набору А порівняно з набором В, а останньому порівняно з набором С, то вона повинна надавати перевагу набору А порівняно з набором С.

Транзитивність означає також, що якщо людина не бачить різниці між альтернативами А і В, а також між В і С, то вона не буде бачити різниці і між альтернативами А і С.

3. Великій кількості товару надається перевага порівняно з меншою кількістю.

Споживач завжди надасть більш високий ранг набору з двох пляшок шампанського і двох коробок цукерок, ніж набору з однієї пляшки шампанського і однієї коробки цукерок. Тим більше споживач ніколи не відмовиться від блага заради - шкоди (антиблага).

4. Субституція. Споживач погодиться відмовитись від невеликої кількості товару А заради більшої кількості товару субституту.

5. Спадаюча гранична корисність. Гранична корисність кожної додаткової одиниці товару знижується по мірі зростання загального обсягу споживання цього товару [6].

Корисність товару та її властивості. Теорія корисності передбачає, що ціна, яку готовий заплатити покупець на ринку за товар, є категорією суб'єктивною. Корисність - це спроможність товару задовольняти потреби, бажання, смаки і вподобання споживача. Корисність товару - це задоволення, яке отримують від споживання. Не можна ототожнювати корисність і користь, тобто функціональну придатність. Так, картини відомих художників можуть не приносити користі з практичної точки зору, але мають величезну корисність для любителів живопису.

Корисність товару має дві властивості: 1) вона є різною для різних людей, оскільки залежить від смаків і вподобань. Наприклад, конкретна телевізійна програма (лялькова вистава) може давати неоднакове задоволення чи корисність для різних членів сім'ї. Якщо діти будуть надзвичайно задоволені, дивлячись цю програму, то дорослі можуть нудьгувати, бо віддають перевагу серйозним фільмам чи політичним програмам; 2) корисність від певних благ є різною для однієї і тієї ж людини в різний час і за різних обставин. Наприклад, тепле пальто взимку і влітку, ліки для здорової та хворої людини, парасолька під час дощу і за доброї погоди.

Теорія корисності має певний недолік. Ще ніхто на практиці не винайшов методу для відносного визначення корисності (ступеня задоволення) від споживання благ. Наявні показники цього зробити не можуть. Індивідуальний споживач має свою підсвідому оцінку корисності, що не виявляється назовні. Проте з метою наочності економісти допускають, що ступінь задоволення можна виміряти, і називають одиницю виміру -- ютиль (від англ. utility -- корисність). Вважається, що кожний товар має певну кількість ютилів (u), або певну кількість одиниць корисності чи задоволення. Ця уявна одиниця вимірювання є лише зручним навчальним прийомом, який дає змогу у кількісному аспекті аналізувати поведінку споживача на ринку. Залежно від кількості ютилів, тобто одиниць корисності товару розрізняють граничну, загальну і середню корисність.

Гранична корисність (МU) -- це додаткова корисність, яку отримує людина від кожної останньої або кожної додаткової одиниці спожитого товару. Існує закон спадної граничної корисності (перший закон Госсена), згідно з яким при споживанні кожної додаткової (наступної) одиниці товару величина додаткового задоволення для людини зменшується. Наприклад, перший калькулятор принесе вам більше задоволення, ніж другий чи третій. Так само і перший телевізор, і автомобіль, і перша порція морозива тощо [5].

Неокласик політичної економії А.Маршалл розглядав вартість благ як категорію, що існує за межами виробництва, а вартість розумів як відносну величину між двома речами. Вартість, тобто мінова вартість якої-небудь речі, виражена у певному місці і в певний момент в одиницях іншої речі, представляє собою кількість одиниць останньої речі, яку можна там і тоді одержати в обмін на першу [4].

Теоретики суб'єктивно-психологічної теорії вартості вважали, що кожна людина суб'єктивно - особисто сама - визначає вартість благ, виходячи із ступеня бажаності для неї речей. Вони сформулювали суб'єктивно-психологічну теорію вартості.

У цьому досліджені ми обґрунтовуємо інший підхід до розуміння сутності вартості. Перший його аспект полягає в тому, що вартість є категорією товарного виробництва. А другий - що її матеріальною основою є корисність. Справді, що безпосередньо створює виробництво? Корисні блага: речі, послуги, винаходи тощо.

Корисна річ може бути продуктом природи, а не виробництва. Така річ теж задовольняє ту чи іншу потребу людини. Корисна річ, створена природою, може бути рідкісною, але вона не матиме тієї вартості, про яку мова піде нижче.

Вартість блага, на наш погляд, слід ототожнювати з корисністю речей, які створені у процесі виробництва. Корисність блага, створеної і створеного виробництвом, виступає як вартість товару. Вона показує, скільки товаровиробник створив корисності, виготовляючи даний продукт. Корисність виготовленої речі - це позитивний здобуток виробника, який водночас є і продавцем. Корисність речі набуває форми вартості тому, що товар виробляється для обміну, його продажу на ринку. Сума корисних властивостей речі - якість, конструкція, зовнішній вигляд, розміри, вага, тощо - акумулюється в єдиному, інтегрованому понятті, яким для товаровиробника є вартість.

Як відомо, витрати в економіці безпосередньо пов'язані з відмовою від можливості виробництва альтернативних матеріальних благ і послуг. Економічні витрати будь-якого ресурсу, обраного для виробництва товару, рівні його вартості за найкращого з усіх можливих варіантів використання. Для підприємства витрати - це ті виплати, які воно зобов'язане зробити постачальникові ресурсів для того, щоб відвернути ці ресурси від альтернативного використання.

Економічні витрати складаються із зовнішніх і внутрішніх. У цьому дослідженні ми до зовнішніх витрат будемо зараховувати лише ті, які підприємство несе із свого бюджету на користь постачальників матеріальних ресурсів - засобів виробництва (сировину, паливо, енергію, машини, капітал, земельні ділянки, тощо.

П. Семюельсон та В. Нордгауз не підтримують думки про те, що виробництво формує корисність, що виробники свідомо надають продукту таку суму корисних властивостей, яка наперед визначає величину суб'єктивної оцінки її споживачем - покупцем цього продукту. Творча роль свідомої діяльності виробників у формуванні більшої корисності матеріальних благ та послуг шляхом збагачення їхніх внутрішніх властивостей досягненнями природничих і технічних наук та новими вимогами зростаючих потреб людей і самого виробництва - усе це неокласики не враховують.

В епоху класиків і перших неокласиків політичної економії проблема формування виробництвом корисності благ та її соціальної форми - вартості - не мала такої ваги як у наш час, час масового виробництва все більш досконалих засобів до життя та засобів виробництва. Якість продукції, її нові властивості, швидка заміна діючих моделей новими, більш досконалими - все це ставить перед нами проблему про віднесення корисності благ до сфери виробництва бо формування її взагалі та більш високого рівня, зокрема - є найбільш актуальним завданням виробників [7, с. 227-233].

Висновки

Істотність системи благ у тім, що людина чи суспільство в цілому має набір потреб, кожна з який вимагає свого задоволення. Ця, здавалося б проста теза, здобуває серйозне забарвлення якщо проаналізувати сучасний час і історію. Те чого ми досягли в будь-якій області, нехай ціною світових війн, світових криз у кінцевому рахунку є наслідком із простого бажання чи почуття недостачі, чи зрушеннями внутрішнього хімізму. Паралельно лежить закон зростаючих потреб. В основі даного закону лежать потреби в благах конкретної людини, а вони характеризують потреби всього суспільства. І в той же час цей закон є рушійною силою економічного росту, у силу того, що людині потрібно завжди більше, ніж віна досягла.

Вартість будь-якого товару на ринку залежить від нашої потреби в цьому товарі. Тому, що пропозиція залежить від попиту благ, а попит на блага - це одна з граней потреб населення.

Існують безліч методів і факторів формування благ. Діловим людям, які починають діяльність, спрямовану на роботу із суспільством, необхідно докладно вивчити об'єктивні фактори формування благ цього суспільства, інакше вони можуть стати жертвами своїх же недоліків.

Людина відрізняється від тварини тим, що вона обдумано робить, а не збирає. У процесі соціалізації людини суспільством у неї закладаються способи виробництва, і формуються її вищі блага.

Потреби суспільства в благах генетично й історично - першопричина людської діяльності, але разом з тим вони є і результатом цієї діяльності.

Діяльність - це спосіб існування суспільства. Так само як і рух - це спосіб існування матерії, наприклад. Кожний з нас підкоряється закону потреб в тих чи інших благах сам і не розуміючи цього, тому, що наші потреби будують сьогодення і майбутнє. Такі потреби створили й історію. Це звучить занадто різко, але це істина. Щоб зрозуміти це досить задуматися про причини своїх дій, я вже не говорю про первинні потреби, я маю через вищі потреби, тому що багатий підприємець виявляється може жити і на мільйонну частку своїх доходів. Але ж ні, він заробляє все більші суми грошей. Це та ж діяльність, першопричиною якої є потреби, що у даному випадку вступають на ще більш високий рівень - азарт, гонка, як у спорті.

Створюється враження, що абсолютно усе залежить від наших потреб. Це так. Людина еволюціонувала і стала «хазяїном світу» завдяки своїм потребам [7, с. 227-233].

Список використаних джерел

[1] Ковальчук В. У світі економіки: Посібник, Тернопіль: «Астон», 2003; 336с.

[2] Економічна теорія. Політекономія: Підручник / за ред. В. Базилевича, 2008 р.

[3] Мікроекономіка і макроекономіка/ С.Будаговська, О.Кілієвич та ін. Підручник для підготовки магістрів державного управління за заг. ред. С.Будаговської.- К.: Основи, 1998.-518с.

[4] Маршалл А. Принципы экономической науки. Т.1. - М.: Прогресс, Универс, 1993.

[5] Бем-Баверк Е. Основы теории ценности хозяйственных благ. - М.- Спб, 1903, с. 192.

[6] Сміт А. Дослідження про природу і причини багатства народів. - М.: Соцекгиз., 1935.

[7] Мікроекономіка: Навчальний посібник/За ред. Базілінської О. Я. 3-тє вид. випр. -- К .: «Центр учбової літератури», 2009. -- 352 с.

Размещено на Allbest.ru

...