Криміналістична ідентифікація і діагностика

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Загальні положення криміналістичної ідентифікації

1.1 Криміналістична ідентифікація: поняття, сутність і значення для розслідування злочинів

1.2 Об'єкти і суб'єкти криміналістичної ідентифікації. Ідентифікаційні ознаки та їх класифікація

2. Призначення судових експертиз у розслідуванні злочинів. Обґрунтованість вибору експертної установки. Коло питань, які вирішує слідчий під час призначення

3. Поняття, предмет та об'єкти криміналістичної діагностики

3.1 Поняття та предмет криміналістичної діагностики

3.2 Об'єкти криміналістичної діагностики

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

злочин розслідування криміналістичний ідентифікація

Розвиток процесуальної думки наприкінці 19 століття та потреби практики створили умови для відгалуження від фундаментальних правових галузей знань багатьох спеціальних наук, які мали спочатку прикладний характер. Це були судова медицина, криміналістика, судова психологія та інші.

Термін «ідентифікація» походить від латинського слова identifico - ототожнюю. Теорія ідентифікації вивчає технічні засоби, методи і прийоми встановлення тотожності об'єктів, що мають значення для розслідування злочину. Встановлення тотожності різних об'єктів дає змогу встановити факти, важливі для розслідування злочину, тобто доказові факти, одержати докази. Процес встановлення тотожності об'єктів (взуття - за слідами, особи - за прикметами зовнішності, знаряддя злому - за відбитками тощо) здійснюється різними методами. Теорія ідентифікації вивчає загальні прийоми, методи і принципи, які притаманні усім випадкам встановлення тотожності, і тому називається загальною теорією криміналістичної ідентифікації. Для того, щоб вирішити питання про тотожність або відмінність, необхідно в одних випадках здійснити більш-менш складне дослідження (криміналістичну експертизу), в інших - провести слідчі дії (наприклад, пред'явлення для впізнання). Тому розрізняють оперативно-слідчу та експертну ідентифікацію. В усіх випадках встановлення тотожності являє собою процес, який охоплює дослідження, порівняння або зіставлення ознак, такий процес називається ідентифікацією, або ототожненням. Таким чином, криміналістична ідентифікація - це процес встановлення індивідуальної тотожності об'єктів, які мають значення для розслідування злочину або розгляду кримінальної справи. Тотожність тільки з собою та відносна стійкість ознак й обумовлюють можливість ідентифікації. Положення «об'єкт тотожний тільки сам собі» дозволяє науково обґрунтувати висновок про тотожність при збігу комплексу ознак. Винятково важливим для теорії ідентифікації та діагностики, правильного застосування її положень у судово-слідчій та експертній практиці є положення про те, що «конкретна тотожність містить у собі також розбіжності, зміни».

На даний час загальновизнаним є те, що об'єктами ідентифікації в криміналістиці можуть бути речі, тварини, особи. Об'єктами ідентифікації вони стають, коли потрапляють в орбіту судового процесу, а встановлення тотожності набуває істотного значення для справи.

Предмети (речі). Завдання встановлення тотожності предметів може виникнути при розслідуванні різних злочинів. Неможливо дати вичерпний перелік предметів, щодо яких виникне потреба встановлення тотожності. За кримінальними справами такими предметами можуть виступати знаряддя і засоби, використані злочинцем при вчиненні злочину; залишені сліди; предмети, загублені злочинцем; викрадені речі, печатки, штампи тощо.

Тварини. Встановлення тотожності тварин набуває значення, коли тварина була використана злочинцем для вивозу викрадених цінностей і на місці події були виявлені сліди лап або коли тварина була предметом розкрадання тощо.

Особи. Об'єктом ідентифікації може бути особа людини або труп. У слідчій практиці найчастіше зустрічаються випадки ідентифікації особи обвинуваченого, потерпілого, жертви злочину (невпізнаного трупа) та ін.

У криміналістиці розрізняють такі типи (випадки) ідентифікації:

а) встановлення тотожності об'єкта за ознаками, відображеними у пам'яті людини; б) встановлення тотожності за описом; в) встановлення тотожності за фотозображенням; г) встановлення тотожності за слідами, які відображають ознаки зовнішньої будови та інших речових проявів; ґ) встановлення тотожності цілого за частиною.

Особливим типом встановлення тотожності є ідентифікація цілого за частиною. У таких випадках вирішується питання про те, чи становили дві або декілька частин одне ціле; чи є дані частини частинами одного цілого.

1. Загальні положення криміналістичної ідентифікації

1.1 Криміналістична ідентифікація: поняття, сутність і значення для розслідування злочинів

Методологічною основою ідентифікації як форми пізнавальної діяльності є закони формальної логіки, головним чином закон тотожності і категорії матеріалістичної діалектики. Суть закону тотожності полягає в тому, що будь-яка думка про предмет в процесі даного розгляду тотожна самій собі, скільки б раз вона не повторювалась, тобто суть ідентифікації полягає у встановленні того ж самого в різних об'єктах або того ж самого об'єкта в його різних станах. Таким чином, закон тотожності відображає структуру розгляду будь-чого, доказування існування будь-якого факту, події, явища, встановлення різних станів об'єкта на цей час, у минулому та майбутньому, визначення моментів часу.

Об'єктами ідентифікації, на основі закону формально логічної тотожності, можуть бути як окремі предмети, так і їх види, роди, групи, класи, а також об'єми рідких, сипких та газоподібних речовин, ділянки місцевості, події, явища та різні стани матеріальних об'єктів, а також відрізки і моменти часу. Лукьянчиков Е.Д. Криминалистическая идентификация объектов по следам памяти. - Донецк: Академия, 1998. - 112с.

Ідентифікацію як загальний метод, що використовується в різних галузях знання, слід відрізняти від криміналістичної ідентифікації як часткового методу науки криміналістики, який застосовується для розв'язання ідентифікаційних задач у кримінальному судочинстві.

Криміналістична ідентифікація - специфічний метод, що дозволяє розв'язувати вузькі ідентифікаційні задачі, суть яких зводиться до встановлення тотожності конкретного об'єкта, що має стійку зовнішню форму. Такі задачі виникають при розслідуванні окремих видів злочину, коли необхідно встановити вид, клас чи модель пістолета, конкретний екземпляр зброї, з якої було зроблено постріл в потерпілого, або знайти й ототожнити саме те знаряддя злому, яким залишені сліди. В процесі доказу прийнято оперувати категоричними висновками, достовірними фактами, хоча можливе використання й імовірних суджень про клас, вид або родову приналежність конкретного об'єкта. Цим криміналістична ідентифікація відрізняється від ідентифікації як загального методу, що використовується в різних галузях знання.

Методологічну основу ідентифікації як методу встановлення тотожності складають такі положення матеріалістичної діалектики:

- усі об'єкти, події матеріального світу взаємопов'язані та являють собою нескінченне сплетіння зв'язків та взаємодій. Якщо відомо наслідок, то неважко встановити причину і навпаки.

- події та явища матеріального світу індивідуальні (визначені), оскільки нема двох речей, які були б однакові. Це фундаментальне положення дозволяє знаходити та пізнавати реальні об'єкти, зумовлені практичною діяльністю людини.

- всі об'єкти матеріального світу перебувають у постійному русі, розвитку та зміні. Однак індивідуальність та визначеність об'єкта передбачають його відносну стійкість, незмінність, тобто збереження характерних ознак, що дозволяють ототожнити його з самим собою. Хоча ототожнюваний об'єкт весь час змінюється, ідентифікація його в процесі пізнання взагалі та судово-слідчому зокрема, широко використовується як метод.

Ідентифікаційний період для різних об'єктів різний і залежить від багатьох факторів, які поки що залишаються білими плямами в теорії криміналістичної ідентифікації. Наприклад, проблема визначення давності походження будь-яких слідів, часу експлуатації об'єктів, давності подій минулого тощо залишається проблематичною.

Таким чином, криміналістична ідентифікація як частковий метод криміналістики відрізняється від ідентифікації, що використовується в інших галузях знання, формою встановлення тотожності: в першому випадку встановлюють тотожність конкретного об'єкта, що має стійку зовнішню форму, а в іншому - тотожність множини однакових об'єктів, розподілених на класи, види, роди.

Значний внесок у розвиток теорії криміналістичної ідентифікації було зроблено С.М. Потаповим Учебное и практическое руководство / Потапов С.М. - М.: Сов. законодательство, ОГИЗ, 1999. - 135 c. та іншими вченими-криміналістами.

Поняття «об'єкти» в теорії ідентифікації мають, принаймні, два значення. У першому значенні - це матеріальні об'єкти - фізичні тіла, тверді, сипкі, рідкі, як неорганічного, так і органічного походження, щодо яких треба встановити тотожність або групову належність. Такі об'єкти називаються ототожнюваними або ідентифікованими. Ідентифікується тільки один об'єкт, оскільки встановлюється тотожність конкретного об'єкта. Якщо об'єктів кілька, тоді і актів ідентифікації буде декілька.

В другому значенні об'єкти - це будь-які матеріальні тіла органічного та неорганічного походження, які є засобами для встановлення тотожності. Такі об'єкти називаються ототожнюючими або ідентифікуючими. Ось чому процес встановлення тотожності у своїй структурі вміщує : ідентифікований (ототожнюваний) та ідентифікуючий (ототожнюючий) об'єкти. Ідентифікуючих об'єктів у процесі ідентифікації може бути кілька. Криміналістична ідентифікація як метод відрізняється від ідентифікації в інших науках за специфічними ознаками, а саме тим, що:

а) об'єктами криміналістичної ідентифікації є всі тіла живої та неживої природи, що мають стійку зовнішню форму;

б) криміналістична ідентифікація здійснюється за матеріальним та ідеальним відображенням ознак зовнішньої будови об'єктів;

в) метод криміналістичної ідентифікації застосовується в процесі доказування у кримінальних справах під час спеціальних слідчих дій (впізнання та судової експертизи).

Таким чином, об'єктами криміналістичної ідентифікації є: люди, тварини та їхні трупи, усі фізичні тверді тіла, що мають стійку будову. Об'єктами ідентифікації - загального методу пізнання є всі об'єкти матеріального світу, які вважаються об'єктами криміналістичної ідентифікації, а також сипкі, рідкі, газоподібні речовини та їх стани. У деяких випадках можуть бути відрізки і моменти часу та стану людей в окремих ситуаціях. Криміналістична ідентифікація - це процес та метод дослідження, де потрібно розрізняти об'єкти, ознаки та властивості.

Ознака - це показник, прикмета, знак, за яким можна розпізнати, визначити що-небудь. Не всі ознаки є ідентифікуючими. Ознака вважається ідентифікуючою, якщо вона відповідає деяким вимогам, наведеним нижче.

Ознака повинна відображатися в ототожнюючому (ідентифікуючому) об'єкті.

Ознака повинна бути нестандартною, а будь-яким відхиленням від норми, випадковим виробничим дефектом - дефектом обробки або експлуатації об'єкта.

Ідентифікуюча ознака повинна бути відносно стійкою і у певних межах ідентифікуючого періоду залишатися самою собою. Оскільки всі об'єкти підлягають постійним змінам, то для ідентифікуючої ознаки вони повинні бути несуттєвими.

Ідентифікуюча ознака повинна бути відносно незалежною, тобто мінімально корельованою з іншими ознаками. У світі все взаємопов'язане - поява однієї ознаки тягне за собою утворення іншої. Чим більше ознак взаємопов'язано, тим менша їх ідентифікаційна цінність.

Ознака є ідентифікуючою, якщо інформація про неї отримана методами та засобами, відповідними сучасному стану науки. Не можуть бути ознаками відомості окультних знань, результати явищ і фактів, які науково не підтверджені.

Властивості - це внутрішні ознаки, що відображають якісну кількість речовини (субстанції) та характеризують групову, родову та видову схожість порівнюваних частин цілого. Оскільки ототожнюванню підлягає ціле, яке в даний момент не існує, то властивості частин його лише умовно відповідають ідентифікуючим ознакам.

Для класифікації видів ідентифікації у спеціальній літературі використовують різні підстави. За рівнем досягнутої індивідуалізації ідентифікацію ділять на родову (групову) та індивідуальну, тобто криміналістичну, за природою ідентифікуючих об'єктів - на сигнальну та знакову, за способом відображення ідентифікуючої інформації - на ідентифікацію цілих структур, ділення цілого та ідентифікацію джерела походження. Зустрічаються ще змішані класифікації, з яких найрозповсюдженіші такі: за матеріально фіксованим відображенням; за ознаками загального походження; за уявним образом; за описом ознак;

За характером порівнювальної інформації ідентифікацію ділять: за особливостями зовнішньої будови; за особливостями зовнішньої будови і складу; за функціонально-динамічними особливостями.

Суть будь-якого виду ідентифікаційного процесу складається з порівняння ідентифікаційних ознак та властивостей ідентифікованого об'єкта з їх відображенням в об'єкті ідентифікуючому. Порівнянню можуть підлягати: безпосередньо ідентифікований предмет з відображенням його ознак, як, наприклад, взуття з його слідом, знаряддя злому з об'ємним слідом тиску; безпосередньо ідентифікований об'єкт з його уявним образом - слідом пам'яті, закарбованим людиною, допускається під час упізнання людей та речей; порівнюватися можуть тільки відображення ознак ідентифікованого об'єкта, як це буває при ототожненні людини з відбитками пальців рук, інакше кажучи, ідентифікації цілого за його частинами. Біленчук П.Д., Гель А.П. Криміналістична техніка. Курс лекцій. - К., 2001.-216 с.

Неважко помітити, що в усіх випадках ідентифікації фігурують тільки матеріальні або ідеальні відображення. Порівнювальне дослідження матеріальних та ідеальних відображень розпізнається за засобами, методами та процесуальними формами, які застосовуються. Ідентифікація за матеріальним слідом - відображенням, як правило, виконується спеціалістом з використанням різних технічних засобів та методів у формі судової експертизи, яку призначає слідчий.

Ідентифікація за ідеальним відображенням - слідом пам'яті, здійснюється джерелом ідеального відображення, тобто суб'єктом, який сприймав ідентифікуючий предмет (обличчя, річ тощо), при цьому ідентифікація здійснюється під час слідчої дії - пред'явлення для впізнання. Виконуючи різні види ідентифікаційного процесу встановлюють тотожність об'єкта або його класифікаційну належність.

Виходячи з наведеного криміналістичну ідентифікацію, на відміну від ідентифікації як загального методу, слід розділити за видами відображень на:

- ідентифікацію за матеріально-фіксованим відображенням;

- ідентифікацію за ідеальними слідами відображеннями (уявними образами, слідами пам'яті).

1.2 Об'єкти і суб'єкти криміналістичної ідентифікації. Ідентифікаційні ознаки та їх класифікація

Об'єктами криміналістичної ідентифікації можуть бути будь-які об'єкти матеріального світу, що мають матеріально-фіксованим будовою. В основному це тверді тіла. У будь-якому процесі криміналістичної ідентифікації обов'язково беруть участь не менше двох об'єктів, які поділяються на:

- ідентифікуються (ототожнюються);

- ідентифікують (ототожнюють).

Ідентифікуються - це ті об'єкти, тотожність якого встановлюється. Це такі об'єкти, які здатні відображатися на інших об'єктах. Ними можуть бути: чоловік (підозрюваний, обвинувачений, який розшукується, свідок, потерпілий тощо); трупи людей вимагають впізнання; предмети, що виступають в якості речових доказів (зброя, знаряддя злому, взуття, викрадені речі, транспортні засоби тощо); тварини; місцевість або приміщення, де протікало розслідується подія і ін. Ідентифікують - це об'єкти, за допомогою яких встановлюється тотожність. Ними можуть бути будь-які об'єкти, на яких (або у яких) відобразилися ознаки ототожнюється об'єкта. Наприклад, для людини ідентифікують можуть бути сліди рук, зубів, кров, босі ноги і т.д.

Що ідентифікують об'єкти бувають двох видів:

1) Речові докази. Найчастіше це предмети зі слідами невідомого походження, анонімні листи, машинописні тексти і т.д. Виникнення цих об'єктів пов'язано з подією розслідуваного злочину, служать засобом доказування у справі і тому вони незамінні.

2) Зразки - це матеріали для порівняння з речовими доказами, отримані імовірно від того ж джерела, тобто ідентифікованої об'єкта. Такими зразками будуть відбитки пальців певної особи, отримані для порівняння зі слідами пальців, виявлені на місці події, рукописи конкретної людини, отримані для порівняння з почерком виконавця анонімного листа і т.д.

Залежно від способу отримання розрізняють вільні і експериментальні зразки.

Вільні зразки - це ті, які виконані поза зв'язку з досконалим злочином (зразки почерку людини в її листах).

Експериментальні - отримані в ході розслідування. Наприклад, текст, виконаний підозрюваним під диктовку слідчого. Суб'єктом криміналістичної ідентифікації може бути будь-яка особа, здійснюють доказування по кримінальній справі: слідчий, експерт, суд.

Форми криміналістичної ідентифікації. Ідентифікація може проводитися у двох формах: процесуальної і не процесуальних. Криміналістика: підручник / за ред. П.О. Беленчук. - К., АТИКА, 2001. - 227 с.

Процесуальні - це ті форми, які прямо передбачені кримінально процесуальним кодексом України. Вони можуть проводитися при:

- проведенні ідентифікаційних експертиз;

- пред'явленні для впізнання;

- огляді та огляді;

- виїмки і обшуку. Н.П. Яблоков, В.Я. Колдина «Криминалистика». - М., 1990 р. с. 3-39

До не процесуальних форм відноситься ідентифікація, що здійснюється в оперативних цілях. До них можна віднести:

- проведення експертного дослідження (довідка експерта);

- проведення слідчим самостійного або спільно з фахівцем попереднього до експертного дослідження речових доказів (визначення росту людини по сліду взуття і т.д.);

- перевірка (встановлення) особистості за документами;

- використання криміналістичних та оперативних обліків та ін.



2. Призначення судових експертиз у розслідуванні злочинів. Обґрунтованість вибору експертної установки. Коло питань, які вирішує слідчий під час призначення експертизи

У кримінально-процесуальній діяльності спеціальні знання використовуються у двох формах: при залученні фахівців під час окремих слідчих (судових) дій та в межах проведення експертизи. Під час здійснення правосуддя велику допомогу слідству та суду надає судова експертиза. Судова експертиза - це процесуальна дія, яка полягає в дослідженні експертом за завданням слідчого або судді речових доказів та інших матеріалів з метою встановлення фактичних даних та обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Проведення судової експертизи регламентовано Законом України «Про судову експертизу» http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12, і Цивільним процесуальним кодексом України (статті 57-61). Згідно з чинним законодавством України експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні по справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання. До спеціальних знань відносяться будь-які знання та уміння об'єктивного характеру, отримані внаслідок вищої професійної підготовки, наукової діяльності, досвіду практичної роботи, що відповідають сучасному науково-практичному рівню.

У теорії кримінального процесу та криміналістики судова експертиза визначається як дослідження, що провадиться у відповідності з кримінально-процесуальним або цивільно-процесуальним законом особою, яка володіє спеціальними знаннями у науці, техніці, ремеслі з метою встановлення обставин (фактичних даних), що мають значення по справі.

Закон України «Про судову експертизу» визначає поняття судової експертизи як дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду.

Під час експертизи, на відміну від інших процесуальних дій, істотні по справі факти можуть встановлюватися за відсутності слідчого (або суду). Ця особливість дозволяє пояснити, чому законодавець встановив систему додаткових процесуальних гарантій, дотримання яких покликано сприяти достовірному, повному й об'єктивному встановленню фактів експертом та всебічній перевірці його висновків слідчим і судом. Експертизу слід призначати тільки тоді, коли в цьому дійсно є необхідність, коли без відповіді експерта на певні питання неможливо встановити істину по справі. Недопустимо призначати експертизу для вирішення питань, що потребують таких спеціальних знань, які не виходять за межі професійної підготовки слідчого, прокурора або судді, тобто на вирішення експерта не ставляться питання правового характеру.

Судові експертизи класифікуються за різними підставами. За своєрідністю предмета спеціальних пізнань вони поділяються на кілька класів: криміналістичні, судово-медичні, судово-психіатричні, судово-психологічні, судово-фармацевтичні та фармакологічні, фізико-технічні, хімічні, товарознавчі, екологічні та деякі інші. У свою чергу, кожний названий клас поділяється на роди, види та підвиди. Так, всі криміналістичні експертизи поділяються на традиційні та не традиційні. Традиційні охоплюють такі види експертиз, як дактилоскопічна, судово-почеркознавча, авторознавча, судово-балістична, техніко-криміналістична експертиза документів та ін. Нетрадиційні включають експертизу матеріалів, речовин та виробів (нафтопродуктів, паливно-мастильних, лакофарбових матеріалів та покриття тощо), фоноскопічну та фонетичну експертизи та ін. Р.С. Белкин «Криминалистика». - М., 1979 р. с. 2-23. с. 25-33.

Найбільш поширеним видом судової експертизи є криміналістична. Криміналістична експертиза - це лабораторне дослідження об'єктів з метою встановлення їхнього фактичного стану; можливості проведення певних дій; обставин, за яких були проведені дії; невидимих слідів зашифрованого змісту; групової належності об'єктів або їх тотожності. Така експертиза вимагає застосування спеціальних криміналістичних знань. Її об'єктами можуть бути тексти документів та підписи на них, відбитки печаток і штампів, сліди рук, ніг, знарядь злому та інструментів, транспортних засобів, зброя, боєприпаси тощо. Залежно від об'єктів дослідження криміналістичні експертизи поділяються на почеркознавчу, техніко-криміналістичну експертизу документів, трасологічну, судово-балістичну та ін.

Судово-медичні експертизи поділяються на експертизи трупа, живих осіб та речових доказів. Завдання їх полягає у встановленні причини смерті, характеру та ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, визначенні групової належності й походженні різних виділень організму людини та вирішенні інших питань, що вимагають застосування судово-медичних знань.

За характером завдань, які вирішуються, та методами дослідження судові експертизи можуть бути поділені на ідентифікаційні, класифікаційні та діагностичні. Ідентифікаційні експертизи встановлюють індивідуальну тотожність, класифікаційні - визначають групову належність різного роду об'єктів, діагностичні - показують стан різних об'єктів та їхню динаміку. Біленчук ТІ. Д., Перкін В. І. Тактичні прийоми, тактичні комбінації та тактичні операції в розслідуванні злочинів. - К, 1996.

Судові експертизи поділяються на такі: первинні та повторні. Повторні призначаються уразі необґрунтованості висновку експерта в результаті первинної експертизи або у разі сумніву в правильності його висновку. Така експертиза доручається іншому експертові або іншим експертам; основні та додаткові. Додаткова експертиза, призначається, якщо експертиза визнана неповною або не досить ясною, і доручається тому самому або іншому експертові; одноособові та комісійні. Перші проводяться одним експертом, другі - групою експертів, спеціалістів з однієї галузі знань. Комісійна експертиза може призначатися для вирішення достатньо складних питань або за наявності різних точок зору з якого-небудь питання; однорідні та комплексні. Однорідною є експертиза, при проведенні якої використовуються знання у якійсь одній галузі науки. При виконанні комплексної експертизи використовуються спеціальні знання різних наук: це можуть бути медико-криміналістичні, психолого-психіатричні, автотехнічні та криміналістичні, зоотехнічні, ветеринарні й інші комплексні дослідження. Фахівці, які брали участь у комплексній судовій експертизі та дійшли єдиної думки, складають і підписують спільний висновок. При цьому в акті визначається, у чому конкретно полягала роль кожного фахівця. У разі, коли експерти не дійшли згоди, кожний з них складає окремий висновок.

Експертиза проводиться у період розслідування або судового розгляду справи на підставі відповідного процесуального документа - постанови слідчого (судді) або ухвали суду. Призначення експертизи є процесуальною дією і тому її проведення можливе лише по порушеній справі.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи та відомчі служби, до яких належать науково-дослідні та інші установи судових експертиз Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров'я України та експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України. Гончаренко Владлен Игнатьевич и Бергер Виктор Евгеньевич Криминалистика и криминалисты - Киев: Вища школа. Изд-во при Киев. гос. ун-те, 1989 р.- 124с.:ил.

Судова експертиза має бути старанно підготовлена. Процес підготовки експертизи містить такі основні елементи: збирання необхідних матеріалів; вибір моменту призначення експертизи; визначення предмета судової експертизи; формулювання запитань експерту; вибір експертної установи або експерта.

Збирання необхідних матеріалів. Такими матеріалами насамперед є досліджувані об'єкти (речові докази, жива особа, труп або його частини тощо), відносно яких слідчий (суд) повинен з'ясувати певні питання. Досліджувані об'єкти збираються під час проведення слідчих (судових) дій (оглядів, обшуків, виїмок та ін.) з дотриманням встановлених законом правил. У деяких випадках експерту необхідно надавати так звані зразки порівняльного матеріалу. Під зразками для експертного дослідження слід розуміти матеріальні об'єкти, що надаються експерту для порівняння з об'єктами, які ідентифікуються або діагностуються. Це можуть бути зразки почерку, відбитки пальців рук, зліпки зубів, взуття, проби крові, слини, зразки шрифту друкарської машинки, які використовуються в процесі проведення експертиз як порівняльні матеріали при дослідженні рукописів, предметів з відбитками рук, ніг, зубів, паперів та інших об'єктів, що надаються експерту для дослідження.

Визначення предмета судової експертизи. Предмет експертизи - це ті обставини, які можуть бути з'ясовані в процесі експертного дослідження, та фактичні дані, що встановлюються на основі спеціальних знань і дослідження матеріалів справи. Предмет експертизи визначається питаннями, поставленими перед експертом, слідчим або судом. Формулювання питань експерту. У відповідності із законом перед експертом можуть бути поставлені тільки такі питання, для вирішення яких необхідні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Існують різні посібники з судової експертизи, які містять типові переліки питань стосовно різних видів експертиз при розслідуванні тих або інших категорій злочинів. Однак такі переліки є орієнтуючими. Криминалистика: Учеб. для вузов по спец. «Правоведение» // Ю.П.Голдованский, А.С.Лазари, С.Г.Любичев и др.; Ред. И.Ф.Пантелеев, Н.А.Селиванов. - М.: Юрид. лит.,2002р. - 670с.:

Експертне дослідження - це процес дослідження об'єктів, що надані на експертизу. У своїй діяльності експерт використовує методи експертного дослідження, тобто систему способів, прийомів, операцій для вирішення експертних завдань. У теорії криміналістики існують різні класифікації цих методів (наприклад, методи експертного дослідження інколи поділяються на загальні, спільні, окремо-наукові та спеціальні. Експерт не має права обмежити обсяг запропонованого йому дослідження. За наявності великої кількості однорідних об'єктів (наприклад, партія недоброякісної продукції) слідчий або суд повинні розглянути питання щодо доцільності вибіркового дослідження. Разом з тим, експерт має право розширити обсяг дослідження, зазначивши в висновку виявлені в процесі дослідження обставини, які мають значення по справі, з яких йому не були поставлені питання. Експерт повинен виходити з таких загальних положень: об'єктивності, повноти та всебічності дослідження; його законності та своєчасності; цілеспрямованості та плановості; безпосередності дослідження об'єктів експертизи; процесуального оформлення її результатів.

Висновок експерта - це процесуальний документ, в якому викладаються підстави проведення експертизи, хід та результати експертного дослідження. Висновок експерта є джерелом судових доказів і складається з трьох частин: вступної, дослідної та заключної. У вступній частині зазначаються: найменування експертизи; дата і місце складання висновку; дата постанови про призначення експертизи та хто її виніс; перелік об'єктів, що надійшли на дослідження, порівняльних та інших матеріалів; питання, поставлені перед експертом, відомості про його особу; клопотання про надання додаткових матеріалів та результати їх розгляду; відомості про участь експерта у проведенні слідчих дій; прізвища та процесуальний стан осіб, які брали участь у проведенні експертизи. Криміналістика: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вузів // Нац. юрид. академія України ім. Я.Мудрого; За ред. В.Ю.Шепітька; Авт. кол.: В.М.Глібко, А.Л.Дудніков та ін.. - Київ: Ін-Юре, 2001 р.- 682с. У дослідній частині описуються об'єкти експертизи, викладається процес експертного дослідження, робиться аналіз і синтез отриманих результатів, наводяться різні розрахунки та довідкові дані, якими користувався експерт, обґрунтовуються його висновки. Дослідна частина висновку ідентифікаційної експертизи повинна містити опис конкретних ознак, покладених в обґрунтування висновку. У заключній частині містяться висновки експерта, тобто відповіді на поставлені перед ним питання. Висновок експерта може мати форму категоричного висновку або висновку про неможливість вирішити питання, яке поставлене перед експертом. Категоричний висновок може бути позитивним або негативним. До висновку додається ілюстративний матеріал (фотознімки, схеми, креслення та ін.). Висновок підписується експертом. Та обставина, що висновки експерта обґрунтовані дослідженнями, проведеними із застосуванням наукових, технічних або інших спеціальних знань, не виключає можливості та необхідності оцінки їх слідчим і судом у повному обсязі. Характер виду доказу, який розглядається, не може бути підставою для некритичного до нього ставлення, надання йому особливої доказової сили. Висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку. Оцінка висновку експерта проводиться за загальними правилами оцінки доказів. Однією з особливостей оцінки висновку експерта є необхідність спеціального мотивування підстав, за якими відкидається висновок. Оцінка висновку експерта є складною розумовою діяльністю, яка включає: аналіз дотримання процесуального порядку призначення та проведення судової експертизи; визначення відповідності висновку експерта завданню; встановлення повноти та наукової обґрунтованості висновку експерта; визначення відповідності висновку експерта іншим зібраним по справі доказам; перевірку віднесення до справи даних, які містяться у висновку. Криміналістичне дослідження слідів рук: Науково практичний посібник. / За ред. Я. Ю. Кондратьева.- К.: Атіка, 2000-152 с.



3. Поняття, предмет та об'єкти криміналістичної діагностики

3.1 Поняття та предмет криміналістичної діагностики

Криміналістична діагностика - це система знань про способи визначення обставин події злочину - час, місце, спосіб, сліди та інші обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі. Коло питань криміналістичної діагностики чітко не може бути визначено, усе залежить від конкретно вчиненого злочинного діяння. Характерні питання з проблем криміналістичної діагностики є комплексним утворенням. Щодо способу визначення обставин події злочину, то за слідоутворюючим характером у практиці часто ставляться такі запитання з тематики криміналістичної діагностики: чи є на даному предметі сліди, який механізм утворення цих слідів, до якої групи (виду) належить предмет, що залишив слід, чи придатні сліди для ідентифікації слідоутворюючого об'єкта, в який час доби, пори року і в якому місці сталася подія, чи здатна особа завдяки своїй пам'яті ідентифікувати об'єкт. Криминалистика: Учебник для юрид. ф-тов и вузов // Н.П. Яблоков. - М.: БЕК, 1995р.-708с.

Типовими питаннями криміналістичної діагностики з інших обставин, що підлягають доведенню в кримінальній справі, є: які мотиви, мета вчинення обвинуваченим злочину, хто є співучасниками вчинення злочинного діяння, установлення суб'єктивної сторони злочину - умисел чи необережність, їх форма. Процес криміналістичного діагностичного дослідження є експертним дослідженням і має свої особливі стадії: підготовчу, аналітичну, узагальнюючу, фіксування результатів. Стадія порівняння при експертному діагностичному дослідженні, як правило, відсутня. І це зрозуміло чому. Адже стадія порівняння є складовою методики криміналістичного ідентифікаційного дослідження, а завдання вказаного періоду експертного дослідження полягає в тому, щоб за комплексом ознак встановити збіг або розрізнення об'єктів. Таким чином, криміналістична діагностика є різновидом експертних досліджень, спрямованих на вивчення природи матеріального об'єкта, явища процесу, події, системи, що підлягають доведенню в кримінальній справі про злочин. Визначаючи предмет криміналістичної діагностики, доцільно звести всі діагностування до розпізнавання образів. Розпізнавання визначається як «науковий напрямок, пов'язаний з розробкою принципів і побудова систем, призначених для визначення належності даного об'єкта до одного з заздалегідь виділених класів об'єктів». У точній відповідності з даним визначенням на частку діагностики доводиться тільки перший її етап - віднесення до певного класу (типологічної ситуації) досліджуваного нею в даному випадку конкретного явища. Елемент розпізнавання є тією ланкою, яка зближує, діагностику з класифікацією і ідентифікацією, так як розпізнавання притаманне всім трьом видам завдань. У діагностиці точного еталона немає, є аналогічні, наближені, що збігаються в головному, але розрізняються. Тому розпізнавання може розцінюватися лише як частина діагностичного процесу, як перший етап, коли ми вибираємо з великого числа фактів ті, які причинно пов'язані зі злочином і здатні створити таку систему (підсистему), і порівнюємо отримане з деякою кількістю типових ситуацій. Салтевський Михайло Васильович Криміналістика. У 2-х ч. Ч.1. : Підручник - Харків: Основа, Консум, 1999 р.- 415с. На цей момент розпізнавання закінчується, хоча діагностування продовжується і далі. Діагностика - це ще і виведення із загального окремого випадку з урахуванням можливої варіантності ситуацій, аж до судження по іншому конкретному випадку. Тому було б помилково підміняти всі діагностування розпізнаванням навіть з урахуванням того, що одним із синонімів слова «діагноз» є слово «розпізнавання». Криміналістична експертиза накопичувала десятиліттями діагностичні ознаки для кожного виду або підвиду досліджень. Досить навести підстави класифікації ознак об'єктів в експертизі, щоб оцінити глибину підходу і наявні напрацювання в даній області. Розподіл ознак здійснюється за: походженням - власні і придбані; природі - закономірні і випадкові; тривалості часу протягом якого ознаки притаманні об'єкту, - стійкі, нестійкі; характером - якісні, кількісні; наявності зв'язку з іншими ознаками - залежні, незалежні; числу множин об'єктів, що володіють даними ознакою - родові (групові) і індивідуалізують; значенням у процесі пізнання - класифікаційні, ідентифікаційні, діагностичні; значущості - суттєві, несуттєві; відношенню - до об'єкту в цілому або його частини - загальні приватні. Пізнаючи події (явища), ми діємо в певній мірі за законами діагностування, оперуючи ознаками властивостей, явищ, процесів. Звідси, зокрема, велику увагу і природі ознаки, і його місцем в процесі доказування. Разом з тим, розслідування ширше за своїм обсягом, ніж діагностика. За межами її залишаються такі важливі і специфічні елементи розслідування, як закріплення доказів, викриття винних, пред'явлення доказів і т. п. На даному етапі стосовно до діагностики повинно скластися ставлення таке ж, як до ідентифікації. Є теорія ідентифікації, визначені суб'єкти її застосування, її цілі, завдання, об'єкти, можливості. Створення приватної теорії криміналістичної діагностики передбачає реалізацію тими ж суб'єктами: експерт, спеціаліст, слідчий, оперативний співробітник, дізнавач, суддя. Різний обсяг діагностування і доказове значення отриманих результатів. У експерта - це укладення як вид, докази у справі. У фахівця - ніде не фіксуються висновки, що мають оперативно-тактичне значення. Для слідчого і всіх інших з числа вищеназваних - це не більше ніж розумові операції, результати яких знаходять опосередковане відображення в матеріалах справи: вилучення речових доказів, слідчі огляди, призначення експертизи. В.П. Образцов «Криминалистика» - М., 1996. С.5-24.



3.2 Об'єкти криміналістичної діагностики

У криміналістичної та процесуальної літературі під об'єктом експертизи розуміється в його загальному плані матеріальний носій інформації про фактичних даних, пов'язаних з розслідуваною подією. Зміст поняття «об'єкт експертизи» може бути розкрито тільки з позиції системного підходу. Розглядаючи об'єкт експертизи як досить складну систему, необхідно постійно пам'ятати про три її компонентах (елементах). До них відносяться:

- Фактичні обставини як джерело інформації;

- Матеріальний носій цієї інформації;

- Умови передачі, закріплення і зберігання цієї інформації, тобто механізм взаємодії відбиваного (джерела) і відображає (носія).

Саме в такому плані і будуть розглядатися в подальшому об'єкти криміналістичної діагностики. Значення криміналістичного діагностичного дослідження способу вчинення злочину багатогранно. У якості складової частини об'єктивної сторони злочину він має вирішальне значення для кримінально-правової характеристики вчиненого. Разом з тим спосіб вчинення злочину належить до предмета доказування, тобто володіє безперечним процесуальним змістом, підкреслюючи криміналістичний характер здійснюваного діагностування. Не менш важливо і те, що спосіб вчинення злочину є вирішальним фактором для конструювання криміналістичних методик.

Разом з тим багатогранність значення способу вчинення злочину як об'єкта діагностичного пізнання свідчать про те, що його необхідно розглядати як джерело матеріальної інформації не сам по собі, а як частина криміналістичної характеристики злочину. Як відомо, в криміналістичну характеристику злочину входять такі складові елементи, як особистість злочинця, місце і час вчинення злочину, безпосередній предмет посягання.

Ознаки особистості злочинця можуть вважатися найважливішим структурним елементом криміналістичної характеристики злочину. Велика частина цих ознак може бути пізнана в рамках криміналістичної діагностики по їх «відбитками» в матеріальних джерелах інформації. Це і загально фізичний (анатомічні, морфологічні), ознаки людини (стать, вік, розмір взуття); це і навички особи (загальні,професійні, злочинні); це і психофізіологічні властивості особистості (винахідливість, ступінь розвитку, цинізм, особлива жорстокість). Заперечувати криміналістичний характер такого діагностування засобами експертиз - трасологічні, судово-почеркознавчих, вибухотехнічних та інших - було б невірно.

Важливе значення в криміналістичній характеристиці злочину має аналіз всього того, що пов'язана з вибором місця і часу скоєння злочину. Засобами криміналістичної діагностики можуть бути встановлені локальні місця скоєння злочину, місця, в яких перебували учасники події в різні його моменти, факт скоєння злочину в декількох місцях, факт здійснення вбивства в одному місці і переміщення трупа в інший і т.п. Діагностування часу вчинення злочину і окремих його етапів може визначатися як в абсолютних інтервалах, так і відносно в якихось зафіксованих вузлових подій, наприклад, сліди утворені після дощу. Таким чином, криміналістична діагностика здатна істотно поповнити і цю частину криміналістичної характеристики злочинів.

Виникнення матеріальних носіїв криміналістично значимої інформації, в тому числі використовуваної при діагностуванні, обумовлено в першу чергу елементами механізму злочину: суб'єктивними властивостями особистості (її навички, звички, знання, уміння); спосіб вчинення злочину (предмет посягання, характер дій); підготовчими і попередніми діями; діями, що робляться з метою приховування злочину. Для вивчення можливостей криміналістичної діагностики необхідно розглянути, які види матеріальних носіїв можуть бути об'єктами діагностичного дослідження. першу чергу мають на увазі речові докази. Криміналістика : Підручник для студ. юрид. спец. ВЗО. Доп. М-вом освіти і науки України // Нац. юрид. академія ім.Я.Мудрого; Ред.: В.Ю.Шепітько. - Київ: Ін-Юре, 2004 р.- 725с.

Висновок

Термін «ідентифікація» в перекладі з латинської означає ототожнення, тобто встановлення тотожності об'єкта за якимись ознаками, властивостями.
Тому ідентифікація - це процес дослідження пізнання об'єкта і отримання якоїсь інформації для себе. Одним з основних завдань криміналістичного дослідження є встановлення одного і того ж об'єкта (людини, тварини, предмета, сукупності предметів, маси речей або матеріалів, джерела походження) за його різними проявами або встановлення загальної родової чи групової приналежності ряду об'єктів. Вирішення питань про тотожність має важливе значення при розслідуванні різних злочинів. Встановлення тотожності різних об'єктів (взуття - за слідами, особи - за прикметами зовнішності, знаряддя зламу - за відбитками, тощо) здійснюється різними методами. Теорія ідентифікації вивчає найзагальніші прийоми, методи і принципи, які притаманні усім випадкам встановлення тотожності.

На даний час загальновизнаним є те, що об'єктами ідентифікації в криміналістиці можуть бути речі, тварини, особи. Об'єктами ідентифікації вони стають, коли потрапляють в орбіту судового процесу, а встановлення тотожності набуває істотного значення для справи.

Предмети (речі). Завдання встановлення тотожності предметів може виникнути при розслідуванні різних злочинів. Неможливо дати вичерпний перелік предметів, щодо яких виникне потреба встановлення тотожності. За кримінальними справами такими предметами можуть виступати знаряддя і засоби, використані злочинцем при вчиненні злочину; залишені сліди; предмети, загублені злочинцем; викрадені речі, печатки, штампи тощо.

Тварини. Встановлення тотожності тварин набуває значення, коли тварина була використана злочинцем для вивозу викрадених цінностей і на місці події були виявлені сліди лап або коли тварина була предметом розкрадання тощо.

Особи. Об'єктом ідентифікації може бути особа людини або труп. У слідчій практиці найчастіше зустрічаються випадки ідентифікації особи обвинуваченого, потерпілого, жертви злочину (невпізнаного трупа) та ін.

У криміналістиці розрізняють такі типи (випадки) ідентифікації:

а) встановлення тотожності об'єкта за ознаками, відображеними у пам'яті людини; б) встановлення тотожності за описом; в) встановлення тотожності за фотозображенням; г) встановлення тотожності за слідами, які відображають ознаки зовнішньої будови та інших речових проявів; ґ) встановлення тотожності цілого за частиною.

Особливим типом встановлення тотожності є ідентифікація цілого за частиною. У таких випадках вирішується питання про те, чи становили дві або декілька частин одне ціле; чи є дані частини частинами одного цілого. Для того, щоб вирішити питання про тотожність або відмінність необхідно: в одних випадках здійснити більш-менш складне дослідження (криміналістичну експертизу); в інших - провести слідчі дії (наприклад, пред'явлення для впізнання). Тому розрізняють: Оперативно-слідчу ідентифікацію. Експертну ідентифікацію. Головне в теорії криміналістичної ідентифікації - це положення діалектичної тотожності, а саме: немає двох речей, предметів матеріального світу, які б були абсолютно подібні за всіма рисами та ознаками; кожний об'єкт тотожний тільки сам собі, відрізняється від усіх інших, хоча б подібних.



Список використаної літератури

1. Біленчук Т.І. Д., Перкін В.І. Тактичні прийоми, тактичні комбінації та тактичні операції в розслідуванні злочинів. К, 1996.

2. Біленчук П.Д., Гель А.П. Криміналістична техніка. Курс лекцій. К., 2001. 216 с.

3. Белкин Р.С. «Криминалистика». М., 1979 р. с. 2-23. с. 25-33.

4. Гончаренко Владлен Игнатьевич и Бергер Виктор Евгеньевич Криминалистика и криминалисты Киев: Вища школа. Изд-во при Киев. гос. ун-те, 1989 р.124 с.

5. Колмаков В.П. «идентификационные действия следователя». М.,1979.

6. Когутич І.І. Криміналістика: Курс лекцій.К.: Атіка, 2008.888 с.

7. Криміналістика: підручник / за ред. П.О. Беленчук. К., АТИКА, 2001. 227 с.

8. Криміналістика: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти / За ред. В.Ю. Шепітька. К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. 728 с.

9. Криміналістичне дослідження слідів рук: Науково практичний посібник. / За ред. Я.Ю. Кондратьева.К.: Атіка, 2000. 152 с.

10. Криміналістика : Підручник // П.Д. Біленчук, В.К. Лисиченко, Н.І. Клименко та ін.; за ред. П.Д. Біленчука. Київ: Атіка, 2001 р. 543 с.

11. Криміналістика: Підручник для студ. юрид. спец. ВЗО. Доп. М-вом освіти і науки України // Нац. юрид. академія ім. Я. Мудрого; Ред.: В.Ю. Шепітько. Київ: Ін-Юре, 2004 р. 725 с.

12. Криминалистика: Учеб. для вузов по спец. «Правоведение» // Ю.П. Голдованский, А.С. Лазари, С.Г. Любичев и др.; Ред. И.Ф. Пантелеев, Н.А. Селиванов. М.: Юрид. лит., 2002 р. 670 с.

13. Криміналістика: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вузів // Нац. юрид. академія України ім. Я. Мудрого; За ред. В.Ю. Шепітька; Авт. кол.: В.М. Глібко, А.Л. Дудніков та ін.. Київ: Ін-Юре, 2001 р. 682 с.

14. Корухов Юрий Георгиевич Криминалистическая диагностика при расследовании преступлений: Научно-практическое пособие М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1998 р. 283 с.

15. Кузьмічов Володимир Сергійович та Прокопенко Г.І. Криміналістика : Навчальний посібник // М-во освіти і науки України. НАВСУ; Заг. ред. В.Г. Гончаренка, Є.М. Моісеєва. Київ: ЮрІнком Інтер, 2001 р. 360 с.

16. Криминалистика: Учебник для юрид. ф-тов и вузов // Н.П. Яблоков. М.: БЕК, 1995 р. 708 с.

17. Лукьянчиков Е.Д. Криминалистическая идентификация объектов по следам памяти. Донецк: Академия, 1998. 112 с.

18. Образцов В.П. «Криминалистика» М., 1996. С. 5-24.

19. Салтевський Михайло Васильович Криміналістика. У 2-х ч. Ч.1. : Підручник Харків: Основа, Консум, 1999 р. 415 с.

20. Яблоков Н.П., В.Я. Колдина «Криминалистика». М., 1990 р. с. 3-39.

Размещено на Allbest.ru

...