Поняття та критерії неосудності

Поняття неосудності є протилежним поняттю осудності. Кримінально-правове поняття «неосудність» вказує на неможливість покладання на неосудного вини і, отже, притягнення його до кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 КК не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

Варто відмітити, що загальні теоретичні питання неосудності як обставини, що виключають визнання особи, яка скоїла суспільно небезпечне діяння суб'єктом злочину, в науці кримінального права практично не вивчалася та не досліджувалася, хоча вони мають велике практичне значення в судово-слідчій практиці.

Якщо в судовій психіатрії проблема неосудності являється центральною по своїй науковій та практичній значимості, то в кримінальному праві та судово-слідчій практиці її важливість не менша, оскільки вона тісно пов'язана з інститутами вини, кримінальної відповідальності та покарання, а також відіграє важливу роль у дотриманні законності щодо психічно хворих осіб скоївших злочинне діяння. При цьому проблема неосудності є однією з найбільш важких і до кінця невивчених проблем як в судовій психіатрії, так і в науці кримінального права, хоча їй присвячено набагато більше наукових робіт та досліджень ніж проблемі осудності.

1 Неосудність як кримінально-правова категорія

В процесі розвитку судової психіатрії та науки кримінального права у вченні про неосудність деталізувався та уточнявся даний стан, котрий розумівся і трактувався вченими неоднозначно, особливо коли річ йшла про критерії неосудності. Не випадково у науці кримінального права та судової психіатрії спостерігається різний підхід вчених та практиків до визначення самого поняття неосудності та розкриттю його внутрішнього змісту. Звертаючи увагу на дану обставину, В.Х.Кандинський писав, що закріплення уже в законі загального визначення неосудності необхідне перш за все для взаємопорозуміння між лікарями-психіатрами та юристами, оскільки при відсутності такого взаємопорозуміння лікар-експерт у суді не матиме можливості, даючи висновок про психічний стан звинуваченого, узгодити принципи та погляди психіатрії з вимогами кримінального закону См.: Кандинский В. X. Указ. соч. С. 11-12..

В етимологічному сенсі неосудність - (від лат.- impossibilitas facti - нездатність особи, яка вилучає з дії закону (від лат.- impotentia excusat legem)), тобто нездатність особи нести кримінально-правову відповідальність. Термін та поняття «неосудність» являються виразом юридичної мови, якою користується нинішня доктрина та практика кримінального права, а з моменту прийняття цього терміну законодавцем у кодексах - ще й виразом правової мови, якою користується кримінальний закон. З позицій кримінального акону поняття неосудності означає «перекладання» соціально-психологічних та психіатричних понять на мову права. Термін та поняття «неосудність» вказують на неможливість покладання на неосудного (від лат.- furiosus - неосудний) вини та кримінальної відповідальності, оскільки вина являється показником злочину, за який суб'єкт несе відповідальність. «Осудність, - правильно вказує В.Н.Кудрявцев,- як ознака суб'єкту злочину тісно пов'язана з формами психічного ставлення особи до своєї поведінки». Неосудність виключає можливість покладення вини, а відповідно й кримінальної відповідальності також. З позицій правової доктрина неосудність є «другою частиною кримінальної осудності», що характеризує її зворотню, негативну сторону. З даної точки зору питання про осудність (або ж неосудність), вину та відповідальність вирішується відповідно до конкретного суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом і поза цим діянням втрачає своє значення в кримінальному праві Михеев Р.И. Проблемы вменяемости и невменяемости в советском уголовном праве. - Владивосток, 1983. - с.118-119..

Для наглядності можна навести декілька визначень неосудності в залежності від цілей та призначення: для законодавчих цілей, для потреб практики або ж в наукових цілях. Однак, у будь-якому випадку при визначенні поняття «неосудность» важливо відобразити: а) зв'язок неосудності не лише з діянням, але й бездіяльністю, а також із юридичними наслідками, які вона породжує (неосудність виключає кримінальну відповідальність) і б) з суспільною небезпекою вчинюваного особою діяння та часу його скоєння. Вказівка на дані обставини дозволить конкретизувати юридичний критерій неосудності, підкреслити його зв'язок з медичним критерієм, а відповідно, правильно розкрити зміст неосудності та її правові наслідки Михеев Р.И. Проблемы вменяемости и невменяемости в советском уголовном праве. - Владивосток, 1983. - с.123..

С.І.Тихенко розглядав неосудність як поняття юридичне, під яким мається на увазі «властивість діяча», а також сукупність біологічних умов, які у момент здійснення злочинного діяння можуть бути відсутніми См.: Тихенко С. И. Указ. соч. С. 13..

В свою чергу Я.М.Калашник, також віднісши неосудність до поняття юридичного, визначає цей стан як хворобу основних психічних функцій людини - інтелекту і волі, в результаті чого особа не здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними См.: Калашник Я. М. Медицинские мероприятия в отношении психически больных, совершивших общественно опасное деяние: Автореф. дис ... д-ра мед. наук. М., 1955. С. 7..

В.С. Орлов звертає увагу на те, що з медичної точки зору неосудність являє собою хворобливий стан психіки особи, який позбавляє її здатності усвідомлювати об'єктивну дійсність та контролювати свою поведінку См.: Орлов В. С. Субъект преступления по советскому уголовному праву. С.56..

З точки зору медицини, зокрема судової психіатрії, та кримінального права, неосудність визначається Г.В.Морозовим як юридичне поняття, яке означає хворобливий психічний стан особи на момент скоєння нею протизаконного діяння, що не дозволяє притягнути особу до відповідальності. Особа, котра знаходиться в стані неосудності на момент скоєння протиправного діяння, не є суб'єктом злочину і не підлягає кримінальній відповідальності БМЭ. Т. 16. С. 242..

Вважається, що достатньо повно та ємно у науці кримінального права, вже ближче до наших днів, поняття неосудності сформульовано Р.І.Міхеєвим. Вивчаючи та дослідуючи фундаментально дану проблему він дійшов висновку, що неосудність - це такий стан, при якому особа не здатна усвідомлювати під час вчинення злочину характер та суспільну небезпеку вчинюваних дій (бездіяльності) або керувати ними, що виключає вину та кримінальну відповідальність. Неосудність викликана хронічною психічною хворобою, тимчасовим розладом психічної діяльності, недоумством або іншим хворобливим станом особи См.: Михеев Р. И. Проблемы вменяемости и невменяемости в советском уголовном праве. С. 123..

І хоча дане визначення неосудності небездоганне, оскільки потребує з позицій чинного кримінального законодавства і змістовної сторони уточнень, воно, все ж таки має повне право на існування. В подальшому Р.І.Міхеєв справедливо робить акцент на тому, що при неосудності через хворобливі процеси психіки, як правило, порушується відображальна функція мозу, в результаті чого зазвичай втрачається головна якість свідомості - його осмисленість См.: Михеев Р. И. Проблемы вменяемости, вины и уголовной ответственности (Теория и практика). С. 13..

Привертає увагу поняття неосудності, яке подає Ю.С.Богомягков, вважаючи кримінально-правову неосудність на момент скоєння особою злочину обставиною, що виключає кримінальну відповідальність, оскільки вона на даному етапі не могла усвідомлювати суспільну небезпеку свого діяння та керувати ним при наявності хворобливого розладу своєї психіки.

Накінець,неможна не звернути увагу на визначення неосудності, яке подає Г.В.Назаренко, котре по своїй суті та змісту перекликається із вищенаведеним. Відсутність здатності керувати своєю поведінкою, що співвідноситься з часом скоєння злочину, відмічає автор, внаслідок патологічного розладу психічної діяльності, з позицій кримінального права означає неосудність особи із звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Таким чином, неосудність у кримінальному праві - це правова характеристика особи, що вчинила суспільно-небезпечне діяння, характеристика суб'єкта суспільно-небезпечного діяння, а не властивість психічно хворої людини (незалежно від глибини та ступеню тяжкості психічного захворювання). У гносеологічному плані неосудність означає нездатність особистості усвідомлювати свої відносини з соціальною дійсністю, а в соціально-психологічному та кримінально-правовому - вину (умисел чи необережність).

Неосудність по своїй юридичній природі відноситься до числа самостійних юридичних обставин, що виключають вину суб'єкта і його кримінальну відповідальність за скоєне, передбачене саме нормами кримінального права, а не нормами інших галузей права. За соціально-психологічним змістом неосудність означає нездатність суб'єкта усвідомлювати під час вчинення суспільно небезпечного діяння, прердбаченого кримінальним законом, фактичний характер та суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) та (або) керувати ними внаслідок хронічної психічної хвороби, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства чи іншого хворобливого психічного стану. За своєю соціально-політичною сутністю неосудність в кримінальному праві є однією із специфічних галузевих (кримінально-правових) способів обмеження кримінальної відповідальності. Неосудність обмежує сферу дії кримінальної відповідальності навколо осудних суб'єктів і втой же час вона вказує на тих осіб, які, випадаючи зі сфери кримінальної відповідальності, підпадають під дію спеціальних кримінально-правових норм щодо примусових заходів медичного характеру, що застосовують до неосудних в цілях попередження з їх сторони рецидиву нових суспільно-небезпечних діянь, які спричиняють шкоду (чи ставлять під загрозу причинення шкоди) суспільним відносинам, що охороняються нормами кримінального права.

2 Загальна характеристика критеріїв неосудності

У вітчизняному кримінальному законодавстві поняття неосудності в основному будується на поєднанні двох критеріїв - медичного (білогічного) та юридичного (психологічного), хоча в кримінально-правовій і медичній літературі з цього приводу існують різноманітні точки зору, але, так чи інакше, превалює названа. Поєдання цих двох критеріїв утворює так звану формулу неосудності. У науці кримінального права така формула дістала назву змішаної формули неосудності. Поєднавши в цій формулі медичні та юридичні ознаки, законодавець у такий спосіб увів поняття неосудності в чіткі, суворо окреслені законом рамки. Закріплені в законі ознаки є однаково обов'язковими як для експертів, так і для юристів при вирішенні питання про неосудність конкретної особи.

Питання про ознаки та критеріїї неосудності вирішуються в літературі по-різному. Одні автори говорять про критерії неосудності в однині, другі ж - в множині, не виділяючи ознак того чи іншого критерію. Юридичний критерій зазвичай іменують «психологічним», виділяючи в ньому два «моменти»- «інтелектуальний » та «вольовий»,які вважають самостійними критеріями неосудності - юридичними.Інколи критерії й ознаки неосудності ототожнюють. В.Х.Кандинський вважав, що юридичний (психологічний) критерій є «загальним критерієм неосудності», В.С.Трахтеров іменував інтелектуальний та вольовий «моменти» самостійними критеріями неосудності, а В.С.Орлов вказував,що не дивлячись на тісний зв'язок психічних функцій, інтелектуальний та вольовий «моменти», взяті окремо при психічних захворюваннях людини зберігають у відомій формі своє визначене значення. Це і є підставою вважати «названі моменти» самостійними психологічними критеріями. В.П.Сербський запропонував іменувати юридичний критерій неосудності не «психологічним», а «психопатологічним». На думку Р.І.Міхеєва певний сенс у цьому є. Не дивлячись на те, що поняття «психологічний» - родове поняття по відношенню до поняття «психопатологічний», перше поняття введено, щоб віднести певну здатність людини до сфери психології (нормально-психологічна здатність), друге («психопатологічний») пропонується для характеристики хворобливо-патологічних процесів психічної діяльності, що мають місце при неосудності. Характеристика юридичного критерію неосудності як «психопатологічного» (неспроможність віддавати собі звіт у своїх діях чи керувати ними під час скоєння суспільно небезпечного діяння), а не «психологічного», в плані гносеологічному дозволяє точніше розрізняти поняття «осудність» та «неосудність», «злочинець» та «неосудний». В плані юридичному позначення юридичного критеріїю осудності - «психологічним», а юридичного критерію неосудності - «психопатологічним» допоможе зняти багато спірних питаннь теорії та практики при вирішенні проблеми компетенції (та її меж) юриста, психолога та психіатра при встановленні правових понять - «осудність» та «неосудність».

Розбіжності існують і при характеристиці медичного (біологічного) критерію неосудності. У радянській юридичній літературі обидва терміни вживаються як синоніми, а також, як і в роботах по судовій психіатрії, перевага надавалася поняттю - «медичний критерій».При визначенні медичного критерію неосудності одні автори називають його ознаки критеріями, інші ж говорять про медичний критерій неосудності та ознаки, що його характеризують (і це є більш правильним).Інколи під медичним критерієм розуміють «узагальнюючий прелік захворювань» або «різноманітні види психічних захворювань». І.Ф.Случевським висловлена пропозиція про заміну поняття «медичний критерій неосудності» терміном «загальномедичний критерій».

Трактування медичного критерію неосудності як «узагальнюючого переліку захворювань» неможна назвати правильним. У дійсності не пререлік захворювань,а тільки конкретна клінічна форма психічного розладу (інакше - захворювання чи хворобливий стан) може бути визнана таким критерієм у даному випадку. Не «перелік» і не «види» клінічних форм психічних розладів, а лише конкретна форма психічного розладу являється ознакою медичного критерію неосудності. У законі (ч.2 ст.19 КК) розрізняють поняття «захворювання» та «хворобливий стан». «Недоумство» - не хвороба у буквальному смислі цього слова, а хворобливий стан. Включення недоумства в «перелік» захворювань уявляється не зовсім точним і по суті. При аналізі неосудності варто говорити про медичний критерій неосудності та ознаках, що його характеризують.

• 2.1 Юридичний критерій

Розробка юридичного критерію неосудності - одне з важливіших надбань радянських, російських та вітчизняних юристів і психіатрів. Пильна увага юристів і психіатрів до проблеми критеріїв неосудності обумовлена її практичною значимістю для вирішення питання про межі винного і кримінально-караного Бунеев А. Понятие невменяемости и практика судебно-практической экспертизы // Соц. законность. - 1954. - № 10. - с.21;Случевский И. Спорные вопросы судебно-психиатрической экспертизы // Соц. законность. - 1955. - № 5. - с.38.. Критерії неосудності характеризують її соціально-психологічний зміст. За їх допомогою суд вирішує питання про здатність особи до ставлення її винності й кримінальної відповідальності. Цей критерій відображає об'єктивні процеси і явища розвитку людської особистості та її психічні здібності, а саме: здатність людини як особистості пізнавати об'єктивні закономірності суспільного розвитку, відносини, які склалися в суспільстві, звичаї, норми моралі, правила людського спілкування, встановлені нормами права приписи й заборони, її здатність керувати пізнаними, а у випадку порушення існуючих заборон або приписів суспільства - здатність бути винною і відповідальною за вчинене Лень В.В. Окремі проблемні питання, пов'язані з вчиненням особами злочинів у стані неосудності та особливості їх примусового медичного лікування // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2003. - № 1. - с.170..

Юридичний критерій неосудності характеризує зміст неосудності як нездатність людини усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку вчинюваного діяння і нездатність керувати собою під час його вчинення Протченко Б.А. К понятию о невменяемости // Сов. юстиция. - 1987. - № 7. - с.20.. Цей критерій неосудності характеризують три ознаки: інтелектуальна, вольова й емоційна. Хоча в законодавчу формулу неосудності включаються лише дві перші з них, але всі вони між собою пов'язані, особливо інтелектуальна і вольова, оскільки свідомість, воля й емоції є вираженням діяльності особистості людини. При цьому функція вольової діяльності завжди здійснюється під конторлем свідомості; серйозні порушення свідомості, як правило, призводять до ураження вольової діяльності. При експертному дослідженні психологічного стану особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння в емоційному збудженні, додатково повинна аналізуватися і враховуватися емоційна ознака. Відповідно, ці ознаки неосудності дуже часто в реальній дійсності поєднуються. Безумовно, вони не тотожні, емоції та вольова діяльність володіють певною автономією стосовно свідомості.

Для визнання особи неосудною чинний кримінальний закон припускає наявність хоча б однієї з ознак медико-біологічного критерію й однієї - юридичного.

Питання про осудність і неосудність у кримінальному праві виникає лише тоді, коли особа вчинила суспільно небезпечне діяння. Назване діяння, вчинене неосудною особою, не визнається злочином, бо злочин завжди повинен передбачати наявнисть вини, тобто психічного ставлення особи у формі умислу або необережності. Вина ж у діях психічнохворої й неосудної особи відсутня.

Вище зазначалось, що ознаки часто пов'язані між собою, особливо інтелектуальна і вольова. Однак трапляються випадки, коли особа, що страждає на психічне захворювання, може віддавати звіт у своїх діях, але не може керувати ними. Це спостерігається інколи у клептоманів, морфіністів у хворобливий період гострого морфійного голодування, а також в осіб, страждаючих хворобливою пристрастю до підпалів, до руйнування вогнем (піроманія), що простежується при деяких психічних розладах, зокрема при епілепсії.

У разі випадків, коли наявність психічного захворювання особи не виключала у неї здатності, при вчиненні суспільно небезпечного діяння віддавати звіт у своїх діях або керувати ними, особа повинна бути визнана осудною. Таке вирішення питання обумовлюється тим, що низка психічних хвороб, наприклад епілепсія, не завжди супроводжується постійною втратою здатності віддавати собі звіт у свох дія або керувати ними.

Питання про осудність або неосудність виникає й у випадках, коли суспільно небезпечне діяння вчинене з незрозумілих мотивів, сама поведінка суб'єкта відрізняється від звичайної, нормальної або коли дивним виявляється сам характер діяння, наприклад особлива жорстокість.

Мотив притаманний будь-якій поведінці людини. Специфіка тут полягає у тому, що хворобливі порушення психіки людини призводять, як правило, до чисельних і дуже несподіваних парадоксальних аналогічним мотивам поведінки. Зокрема, на перший план виступає різка перевага викривленої мотивації задоволення й незадоволення. Нерідко сполстерігаються випадки, коли виникають протиріччя конфліктного характеру між афектом і змістом думок. У разі психічних захворювань, викликаних різними причинами, часто спостерігається розлад мотивації і вольової направленості, обумовлені впливом найрізноманітніших за змістом галюцинацій,маревних ідей. Колишні погляди, переконання, інтереси хворих нерідко відступають на задній план перед неадекватними, хворобливими тенденціями, установками. В результаті у хворих формуються нові патологічні потреби. У своїх діяннях вони керуються новими, невластивими їм раніше мотивами й установками; змінюється їх оцінка оточуючих, самооцінка; відбувається зміна провідних мотивів, а це зміна позицій, інтересів, духовних, морально-етичних принципів і соціальних цінностей особистості. Спостерігається деградація особистості, обумовлена зміною характеру потреб, мотивів, особистісних установок, звуженням кола інтересів тощо.

Надалі, розглядаючи окремо ознаки, зазначимо, що інтелектуальна ознака юридичного критерію неосудності означає нездатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпечність вчинюваних діянь (бездіяльності) та їх наслідків Протченко Б.А. Принудительные меры медицинского характера. - М., 1976. - с.6. Вона характеризує соціальний досвід суб'єкта, тобто певну суму накопичених і перероблених його свідомістю явищ зовнішнього світу, інакше кажучи, її нездатність викликати взаємодію свідомості й інформації, яка надходить, нездатність синтезувати й аналізувати, вникати й зіставляти, тобто свідомо переробляти інформацію, яка надходить ззовні на підставі накопиченого соціального досвіду, знань.

У літературі висловлювалась думка, що інтелектуальна ознака має включати протиправність діяння як обставину, яка особою не усвідомлюється. З цим важко погодитися тому, що нерозуміння протиправності може і не бути наслідком психічного захворювання або вад психіки, а свідчити лише про незнання закону, що, як відомо, не звільняє від відпвідальності. Крім того, включення протиправності поряд з суспільною небезпекою до інтелектуальної ознаки призвело б до їх протиставлення й плутанини, а включати протиправність за наведеним міркуванням немає підстав.

За чинним кримінальним законом, вольова ознака юридичного критерію неосудності - нездатність особи під час вчинення злочину керувати своїми діями (бездіяльністю) - означає нездатність людини діяти за своєї волі, відповідно до своїх уявлень, переконань, нездатність утриматися від імпульсивних, мимовільних й інших подібних діянь. Ця ознака юридичного критерію неосудності відображає певний рівень особистості, її здатність діяти винно (навмисно або з необережності). З однієї сторони, вольова ознака юридичного критерію характеризує анти суспільну діяльність, протиставлення свого негативного ставлення інтересам суспільства і держави. З іншого боку, вона визначає межі юридичного критерію неосудності, поза яких людина внаслідок хворобливих розладів психіки втрачає здатність під час вчиненя злочину панувати над собою, діяти з волі, тобто керувати своїми діями (бездіяльністю). Це самостійна ознака, яка й за відсутності інтелектуальної ознаки може свідчити про наявність психологічного критерію неосудності. Не випадково в законі між цими ознаками стоїть сполучник «або». Практика свідчить про те, що особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння при певному стані психіки, може віддавати собі звіт у своїх діях, у неї зберігається формальна оцінка подій, їх розуміння, але знижується, а інколи втрачається здатність утриматися від вчинку, керувати своїми діями. У таких випадках на підставі однієї вольової ознаки можна судити про наявність юридичного критерію неосудності. З іншї сторони, нездатність віддавати собі звіт у своїх діях (інтелектуальна ознака) завжди свідчить про наявність вольової лзнаки - нездатності керувати цими діями і, відповідно, про наявність психологічного критерію неосудності.

Доктрині відома ще й емоційна ознака юридичного критерію, яка не включається до формули неосудності і, відповідно, не знаходить свого відображення в законодавстві. Пояснюється її відсутність у формулі неосудності тим, що розлад емоційної сфери в сильному ступені супроводжується розладом інтелекту або волі, або того й іншого одночасно. Отже, коли виникає серйозний розлад емоційної сфери, за загальним усталеним правилом виявляється лише інтелектуальна або вольова ознаки юридичного критерію. На думку Лень В.В., емоційна ознака повинна враховуватися при встановленні неосудності (осудності), бо в низці випадків емоційне перезбудження, наприклад патологічний афект або емоційна тупість, можуть виключати осудність суб'єкта під час вчинення ним суспільно небезпечного діяння. Підтримують таку позицію й інші науковці Фріс П.Л. Кримінально-правова політика Української держави: теоретичні, історичні та правові проблеми. - К., 2005. - с.275.. Втім, слід відзначити і стан фізіологічного афекту, який не виключає осудності. Фізіологічний афект - це настільки сильні почуття та переживання, що вони сягають межі можливостей людини, дуже перешкоджаючи та пригнічуючи свідомість і можливість керувати своїми діями. Такі можливості (усвідомлювати події, оцінювати їх і керувати своїми діями) у фізіологічного афекту дуже обмежуються, але зовсім не втрачаються. У стані фізіологічного афекту людина, хоча з великою напругою, але може усвідомлювати події і керувати своїми діями Коржанський М.Й. Презумпція невинуватості і презумпція вини: Монографія. - К.: Атіка, 2004. - с.95..

Усвідомленість і неусвідомленість емоцій безпосередньо пов'язані з проблемою мотивації злочинів. Емоційні переживання по мірі збільшення їх інтенсивності можуть обмежувати і на певний час навіть паралізувати свідомість. Проблема емоційного стресу має кримінологічні й кримінально-правові аспекти. Неусвідомлені установки та емоції безпосередньо впливають на сприйняття - процес, що перебігає, як правило, у сфері свідомості. Як показують експерименти, емоційне збудження підвищує або знижує поріг сприйняття зовнішніх подразників Зелинский А.Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении. - Х.: Вища школа, 1986. - с.17..

Активність паралізується під впливом емоційних преживань - бажань, прагнень, потягів, пристрастей. Емоції являють собою функції потреб й оцінки суб'єктом можливості задоволення актуальних потреб. Вони складають динамічну, енергетичну сторону мотиву Там само. - с.43..

Раптове виникнення небезпечної ситуації, відсутність часу на її усвідомлення та прийняття рішення можуть спричинити особливо сильну емоційну реакцію (емоційну напруженість, стрес), що нерідко виражається в дезорганізації поведінки суб'єкта. Вивчення матеріалів кримінальних справ показує, що характерним є панічні, імпульсивні, надлишкові дії, або навпаки - гальмування діяльності аж до повного припинення її сприйняття Лебедев В.И. Личность в экстремальных условиях. - М.: Политиздат, 1989. - с.200.. Відтак, недооцінка в судово-слідчій практиці негативних емоційних станів є помилковим та невиправданим Шарапов Р. Психический вред в уголовном праве // Уголовное право. - 2004. - №2. - с.80..

• 2.2 Медичний критерій

Медико-біологічний критерій визначає психічний стан особи порівняно з біологічною нормою. Так, особа може визнаватися неосудною після вчинення суспільно небезпечного діяння, якщо її психічний стан характеризується якою-небудь патологією. До числа елементів, що складають медико-біологічний критерій належать:

а) хронічний психічний розлад - постійний, безперервний, важко виліковний, характеризується тривалістю протікання, тенденцією до прогресування, тобто наростання хворобливих явищ (шизофренія, епілепсія, прогресивний параліч, маніакально-депресивний, енцефалітний і старечий психоз, сифілітичні захворювання мозку тощо). При цьому слід зазначити, що, наприклад, при шизофренії бувають періоди тимчасового покращення стану психічнохворої особи, так звані ремісії;

б) тимчасовий (короткочасний або на певний час) розлад душевної діяльності, який характеризується раптовим приступом психічної хвороби, швидким її розвитком, відносно нетривалим перебігом, що закінчується, як правило, одужанням хворого (гострий реактивний стан, алкогольні психози, патологічне сп'яніння, патологічний афект, стан марення, паморочний стан свідомості, алкогольниц делірій тощо);

в) недоумство (олігофренія, психічне каліцтво) - уроджена або набута розумова недорозвиненість, неповноцінна розумова діяльність у ранньому дитинстві, а також стійке необоротне зниження розумової діяльності, викликане органічними змінами мозку внаслідок отриманої травми, інфекційного або іншого захворювання, недоумство внаслідок старіння тощо. Недоумство має три ступення порушення розумової діяльності: найбільш легка форма (дебільність); менш глибока (середня) (імбецильність); глибока (важка) (ідіотія) Уголовное право России. Общая часть: Учебник / Под ред. проф. Рарога А.И. - М.,1997. - с.136.. Практика показує, що недоумство в стадії імбецильності завжди дає підстави визнати неосудність. Дебільність у легкій формі не виключає можливості стосовно вчинених багатьох злочинів визнати особу осудною, наприклад у злочинах проти особи, власності;

г) інший хворобливий стан - це стан, пов'язаний з розладом психічної діяльності. Він не є одним з вищезазначених, але за своїм психопатологічним порушенням може бути прирівняний до них. Сюди належать деякі види психопатій та психастеній, явища марення та галюцинації на ґрунті важкого інфекційного захворювання, стан абстиненції, тимчасової (короткочасні або більш тривалі), викликані окремими інфекційними захворюваннями (черевний або висипний тиф), пухлинами мозку, глухонімотою, що за несприятливих умов (відсутність належного виховання, навчання) може призвести до різкого обмеження розумових здібностей людини, а також затримки психофізичного розвитку в формі інфантилізму, тобто психічної незрілості Михайленко П.П. Уголовное право Украины. Общая часть. - К., 1995. - с.84.. Ознаки психопатії змінюються у процесі розвитку особистості, однак на основі динаміки цього психічного стану не відмічається прогресування, як це властиво психічній хворобі. При психопатіях немає таких важких хворобливих проявів, як марення, галюцинації, розлад свідомості, дездлінтування та ін.., що їх і відрізняє від істиних психічних захворювань. Психопатії представляють собою відхилення від нормальних характерологічних властивостей особистості. Патологічна структура особистості психопата може робити перепони повній його адаптації у навколишньому середовищі. Психопати, як правило, визнаються осудними. Однак деякі психопатичні особистості, у яких спотворюваність характеру надзвичайно глибока (параноїчні, глибоко астенічні особистості), можуть визнаватися неосудними.

Размещено на Allbest.ru