Зміст сучасної соціальної молодіжної політики. Структура державної молодіжної політики в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЕКЦІЯ

Зміст сучасної соціальної молодіжної політики.

Структура державної молодіжної політики в Україні

1. Сектори та структура державної молодіжної політики

Державна молодіжна політика взагалі і регіональна державна молодіжна політика зокрема - складні, багатогранні явища, що мають чітко визначену мету, завдання, напрями, механізм реалізації тощо. Це відбивається на їхній структурі, усвідомлення якої дає важливе методологічне підгрунтя для удосконалення і розвитку політики стосовно молоді.

Державна молодіжна політика реалізується на всіх рівнях держави і суспільства. Тобто державну молодіжну політику в межах своєї компетенції провадить кожний центральний орган державної влади та управління. Вона певним чином позначається на всіх рівнях адміністративної структури країни. Споріднена за напрямами діяльність відомств створює відповідний сектор державної молодіжної політики. Наприклад, проблеми освіти молоді перебувають у сфері діяльності Президента України, Верховної Ради, уряду, міністерств освіти і науки, аграрної політики, охорони здоров'я, інших міністерств та відомств. Разом з недержавними інституціями, у частині їхньої діяльності, що сприяє здійсненню ДМП у цьому напрямі, вони й формують державну молодіжну політику в секторі освіти. Аналогічно формуються й інші її сектори.

Виділяють діяльність органів державної влади та управління у сфері молодіжної політики, яка здійснюється як на загальнодержавному рівні, так і на регіональних відповідно до основних сфер життєдіяльності молоді, і групує її за такими основними секторами:

- діяльність щодо здобуття молоддю освіти;

- сприяння здоров'ю та впровадженню здорового способу життя молоді;

- реалізація економічних інтересів юнаків та дівчат;

- реалізація духовних інтересів молоді;

- забезпечення культурних потреб та змістовного дозвілля;

- сприяння участі молодих людей у громадській та політичній діяльності.

У кожному з цих секторів РДМП в адміністративно-територіальних утвореннях всіх рівнів, у територіальних громадах, трудових колективах держава здійснює діяльність за трьома загальними напрямами:

- створення умов і гарантій для соціального становлення і розвитку молоді у відповідній сфері її життєдіяльності;

- виховання молодого покоління;

- забезпечення механізмів реалізації державної молодіжної політики.

Тобто у кожному секторі суб'єктами ДМП створюються необхідні механізми (законодавчі, організаційні, фінансові тощо), дія яких спрямована на сприяння соціальному становленню і розвиткові молоді та на узгодження її інтересів з інтересами суспільства.

Структура державної молодіжної політики

Рис. 1. Структура державної молодіжної політики

Коло умовно є сферою державної молодіжної політики в цілому, у його центрі міститься об'єкт державної молодіжної політики (молодь, молода людина), на сектори воно поділене відповідно до секторів державної молодіжної політики. Зусилля щодо здійснення молодіжної політики в кожному секторі нарощуються за рахунок діяльності регіональних суб'єктів цієї політики (на рисунку показано концентричними колами). Як бачимо, кожний сектор справляє дію на об'єкт державної молодіжної політики (аналогічно ефекту перевернутої піраміди), яка пропорційна площі, що визначається як сума площ однойменних секторів, відповідно до політики різних рівнів адміністративно-територіального устрою країни.

Пояснюючи секторальну структуру регіональної державної молодіжної політики, ми торкнулися її рівнів. Розглянемо це докладніше. На рівні області, району, селища, села, міста, району в місті, мікрорайону, підприємства, організації, закладу тощо в тій чи іншій мірі реалізується державна молодіжна політика. Наприклад, у конкретному селі можуть проводитися загальнодержавні заходи державної молодіжної політики, обласні, районні, сільські. Для молодих мешканців конкретного села всі вони є елементами регіональної державної молодіжної політики і одночасно представляють різні її рівні. Тобто, окрім секторальної структури регіональної державної молодіжної політики, слід виділяти її структуру за рівнями реалізації. Причому на найнижчому адміністративно-господарському рівні структурованість державної молодіжної політики за цією ознакою може бути найвищою. На рис. 1.1 структурованість державної молодіжної політики за рівнями зображено концентричними колами.

Таким чином, державна молодіжна політика має досить складну структуру, в якій можна в узагальненому вигляді виокремити три основних елементи.

Перший - політичної організації, що включає сукупність “молодіжних” органів державної влади, громадсько-політичні інститути, молодіжні громадські організації й рухи, саму молодь тощо.

Другий елемент - політична діяльність владних інститутів та відносини між ними.

І нарешті, третій елемент - політична свідомість, що вказує на залежність політичних відносин і політичної діяльності, всього суспільно-політичного життя молоді від свідомого її ставлення до своїх інтересів.

Окреслена структура регіональної державної молодіжної політики як складової частини ДМП є наслідком структурованості політичної системи та її функціонування і вказує на основні функції та напрями діяльності органів державної виконавчої влади, які безпосередньо відповідають за провадження цієї політики, та інших суб'єктів.

Для ефективного її провадження вбачається необхідним утворення подібних структур у кожному секторі державної молодіжної політики, особливо на вищих рівнях адміністративно-територіального устрою.

Дієвість державної молодіжної політики підвищиться за умови продовження вертикалі виконавчої влади всіх суб'єктів державної молодіжної політики, передовсім органів влади, які є безпосередньо відповідальними за її провадження, до рівня невеликих населених пунктів, мікрорайонів, підприємств, організацій. Це сприятиме розвитку молодіжної інфраструктури на всіх рівнях, кожний елемент якої, з одного боку, докладатиме зусиль до її здійснення, а з іншого - розширюватиме для молоді можливіть вибору, що позитивно впливатиме на формування високоструктурованої державної молодіжної політики, тобто робитиме політику сприйнятливішою.

Ефективність державної молодіжної політики в кожному секторі залежить від його питомої ваги у всій державній молодіжній політиці. Тобто необхідно визначати пріоритети на кожному рівні її провадження, враховуючи той факт, що для кожного регіону в певний час вони можуть бути різними.

2. Державна молодіжна політика регіонального рівня

Регіональна державна молодіжна політика виражає стратегічну лінію держави і місцевої влади на забезпечення соціально-економічного, політичного і культурного розвитку суспільства через розвиток кожного регіону зокрема. Цей розвиток грунтується на соціальному становленні та розвитку молоді і враховує місцеві умови та специфіку життєдіяльності.

Об'єктом державної молодіжної політики на регіональному рівні є громадяни України - мешканці конкретних регіонів віком від 14 до 35 років, а також громадяни України віком 14-35 років, що постійно не проживають у цій місцевості, тією мірою, якою їхнє перебування там вимагає від держави виконання відповідних зобов'язань; іноземних громадян, осіб без громадянства цього віку тією мірою, у якій їх перебування на території України накладає на державу відповідні обов'язки; молоді сім'ї; молодіжні громадські організації та об'єднання, молодіжні підприємства, установи і заклади.

Суб'єктами державної молодіжної політики на регіональному рівні є державні органи влади та управління (їх посадові особи); регіональні (обласні, міські, районні, селищні та сільські) органи влади і самоуправління (їх посадові особи); молодіжні об'єднання, асоціації, підприємства і організації різних форм власності, що створюють молодіжну інфраструктуру для вирішення молодіжних проблем, забезпечення запитів молоді та створення необхідних умов соціального становлення і розвитку на цій території і в частині виконання ними саме конкретних завдань РДМП; громадські молодіжні організації; окремі молоді люди (у тій самій частині їхньої діяльності).

Головна мета державної молодіжної політики на регіональному рівні - створення сприятливих економічних, соціальних, політичних умов, правових гарантій для гуманізації способу життя молодого покоління, ефективної соціалізації його як в інтересах окремої особистості, так і в інтересах регіону, суспільства в цілому, задоволення потреб та інтересів молоді в усіх сферах її життєдіяльності, зокрема у сфері освіти, праці, культури, побуту, підприємництва, творчості, соціального захисту тощо.

Досягнення мети державної молодіжної політики на регіональному рівні вимагає вирішення основних завдань, що ставляться у всіх її секторах, на всіх напрямах. Ними мають бути:

- вивчення становища молоді;

- реальне гарантування на місцях дії законодавства щодо молоді, створення необхідних умов для соціального становлення і розвитку особистості молодої людини безпосередньо за місцем проживання та діяльності;

- підвищення суспільної активності молоді;

- допомога молодим людям у реалізації й самореалізації їхніх творчих можливостей та ініціатив;

- надання державою кожній молодій людині соціальних послуг у всіх сферах життєдіяльності;

- виховання молодого покоління;

- узгодження загальнонаціональних інтересів з регіональними;

- забезпечення механізмів реалізації регіональної державної молодіжної політики.

Ці завдання урізноманітнюються специфікою та умовами регіонів і являють собою досить довгий перелік. Окремі з них, будучи основними для одного регіону, можуть бути не актуальними для іншого. Слід також зазначити: якщо регіональна державна молодіжна політика на обласному рівні спрямована на більш широкі верстви молодого покоління, досить великі групи молоді, то на рівні району, міста, села вона, як правило, адресується малим групам, і навіть окремим особам, що також впливає на напрями РДМП.

Виходячи з гостроти і “меж” виявлених молодіжних проблем та традиційної уваги до них, зможливостей регіонів, конкретної практики, доцільно визначити такі найхарактерніші напрями державної молодіжної політики на регіональному рівні:

1. Нормотворча діяльність щодо формування і реалізації регіональної державної молодіжної політики.

2. Охорона здоров'я, сприяння його поліпшенню та впровадженню здорового способу життя в молодіжному середовищі.

3. Поліпшення умов і створення гарантій для отримання освіти, спеціальної професійної підготовки та перепідготовки.

4. Сприяння профорієнтації та забезпечення працевлаштування юнаків і дівчат.

5. Організація дозвiлля молодi.

6. Вiйськово-патрiотичне виховання молоді.

7. Діяльність щодо підтримки творчої та обдарованої молоді.

8. Підтримка та надання допомоги окремим категоріям молоді.

9. Підтримка діяльності та розвиток молодiжних громадських об'єднань і організацій.

10. Розвиток системи інформування молодi.

11. Вивчення стану справ у молодiжному середовищi.

12. Організаційна діяльність щодо забезпечення регіональної державної молодіжної політики.

В умовах інтенсивного суспільного реформування актуалізується необхідність наукового осмислення молодіжної політики як на державному, так і на регіональному рівнях. Розробка молодіжних програм грунтується на фундаментальній науці, міждисциплінарному, комплексному системному підході, на високій практичній значимості досліджень і рішень, на узагальненні зарубіжного досвіду, а також всього позитивного, що накопичено в галузі захисту прав і свобод молодого покоління. Лише на такій основі можливе швидке й якісне підвищення ефективності державної молодіжної політики на місцях.

Вбачається, що основними напрямами наукових досліджень регіональної державної молодіжної політики мають бути:

- акумуляція (збір, аналіз і узагальнення) емпіричної інформації (даних статистики, результатів соціологічних досліджень) щодо різних сторін життєдіяльності молодого покоління в регіонах України, а також за кордоном (по можливості порівняльний аспект вивчення);

- виявлення, узагальнення соціальних фактів стосовно явищ і процесів, які відбуваються у молодіжному середовищі регіонів, у взаємозв'язку з глобальними процесами і проблемами розвитку сучасного українського суспільства;

- проведення прикладних досліджень, реалізація дослідницьких проектів, розробка науково-практичних програм для управлінських структур різних рівнів і підпорядкування;

- відстежування тенденцій і прогнозування явищ та процесів у молодіжному середовищі на місцях, а також суспільних ситуацій, де підростаюче покоління є об'єктом і суб'єктом соціальної дії;

- розробка концептуальної системи показників соціального розвитку молоді регіону, що уможливило б, шляхом порівняння з ними реальних показників визначати ефективність регіональної державної молодіжної політики.

3. Державна молодіжна політика на місцях і молодіжна інфраструктура

1. Складові елементи молодіжної інфраструктури

Соціальна молодіжна політика реалізується конкретними установами, закладами, організаціями, підприємствами різних форм власності та підпорядкування, які функціонують у молодіжній сфері. Окремі виконавці здебільшого об'днуються між собою або діють через уже існуючі організаційно-виконавчі структури. Розширення їхньої мережі сприяє збільшенню кількості суб'єктів молодіжної політики, що робить її сприйнятливішою для молоді, підвищує ефективність.

Молодіжна інфраструктура - це сукупність організаційно-виконавчих органів та організацій, закладів і установ, функції яких направлені на забезпечення конкретних потреб молоді, стосуються вирішення її проблем.

До молодіжної інфраструктури відносяться й заклади за місцем проживання, позашкільні заклади, установи та заклади з організації дозвілля, заклади з надання різноманітних соціальних послуг і необхідної допомоги молоді, молодіжні фонди, біржі тощо.

Всіх їх у молодіжну інфраструктуру об'єднує спрямованість діяльності на задоволення потреб та створення необхідних умов для ефективної соціалізації молодих громадян. Тобто на певній адміністративній території можуть одночасно і паралельно діяти найрізноманітніші структури, їхня внутрішня побудова й організація не є важливими для молоді. Для юнаків і дівчат важливим залишається те, щоб таких закладів було якомога більше, щоб їхні послуги були ефективними, щоб вони були доступними і надавали можливість вибору. Вони можуть користуватися неоднаковою популярністю серед різних категорій молоді, але за наявності їх широкої мережі задоволення найрізноманітніших смаків і потреб юнаків і дівчат є справою більш реальною.

Молодіжну інфраструктуру на певній території створюють заклади, організації, клуби тощо, які за специфікою діяльності групуються таким чином:

· соціальні служби для молоді;

· структури з працевлаштування та запобігання безробіттю серед молоді;

· позашкільні навчально-виховні заклади та заклади за місцем проживання;

· структури і заклади з організації дозвілля;

· клубні заклади;

· молодіжні фонди;

· молодіжні заклади оздоровчо-лікувального характеру;

· заклади, що мають за мету профілактику девіантної поведінки дітей, підлітків та молоді.

Кожний елемент молодіжної інфраструктури в конкретній місцевості відіграє свою роль у соціальному становленні молоді, підпорядковується різним вищим органам влади чи має автономне керівництво, отримує в порядку, установленому законом, фінансування з різних джерел, має своє кадрове та матеріальне забезпечення.

Молодіжну інфраструктуру складають елементи, підпорядковані не лише органам державної влади у справах сім'ї та молоді, а також іншим відомствам (Міносвіти, Мінкультури, місцевим органам влади тощо), приватні заклади, заклади громадських організацій, громадські клуби тощо.

Тобто, молодіжна інфраструктура регіону складається:

• з державного сектора,

• недержавного сектора.

Основою державного сектора є система соціальних служб для молоді та мережа позашкільних навчально-виховних закладів.

Недержавний сектор складається з громадських, приватних, інших закладів, які надають дітям та молоді різноманітні соціальні послуги, об'єднують їх за інтересами. Соціальна допомога молоді здійснюється не лише безкоштовно, але й на платній основі (визначено перелік таких послуг).

У системі державної молодіжної політики елементи молодіжної інфраструктури відіграють роль каналів зв'язку держави з молоддю.

Причому цей зв'язок має двосторонній характер:

- Прямий зв'язок установлюється через надання певних послуг молоді, інформування з проблем, які її цікавлять, фінансування тощо.

- Зворотний зв'язок базується на установленій звітності, поданні матеріалів у засобах масової інформації, на матеріалах перевірок роботи, опитуванні населення тощо.

І якщо активність протікання будь-якого процесу характеризується кількістю і різноманітністю зв'язків між його учасниками, то подальший розвиток молодіжної інфраструктури буде позитивно впливати на активність провадження регіональної державної молодіжної політики.

2. Центри соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді

Соціальна робота з молоддю - це певний комплекс правових, організаційних, матеріальних та кадрових умов, які в сукупності створюють для кожної молодої людини реальні можливості конкретної та необхідної допомоги та надають їй сприяння в основних сферах її життєдіяльності.

Центри соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді - державні організації, що реалізують соціальну молодіжну політику шляхом надання різних видів допомоги та соціальних послуг дітям молоді та сім'ї.

Центри соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді органічно доповнюють діяльність органів державної влади (що безпосередньо опікуються проблемами молоді) у загальному процесі здійснення державної молодіжної політики і становлять значну та організовану частину молодіжної інфраструктури. Вони є основною ланкою молодіжної інфраструктури, що здійснює соціальну роботу з різними категоріями дітей і молоді, зокрема надає їм соціальні послуги та необхідну допомогу, тобто перебуває з ними у безпосередньому контакті.

Соціальні служби молоді були створені в Україні на виконання ст. 6 Закону України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” та постанови Кабінету Міністрів України № 648 від 13 серпня 1993 року „Про соціальні служби для молоді”.

Перші осередки соціальних служб почали створюватися з 1991 року у Харківській, Луганській, Дніпропетровській, Донецькій областях та Республіці Крим. Юридично систему соціальних служб для молоді було закріплено у „Декларації про загальні засади державної молодіжної політики в Україні” та Законі України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, типовому положенні, Постанова Кабінету Міністрів України від 21 січня 1998 р. № 63 „Про подальший розвиток мережі центрів соціальних служб для молоді та підвищення ефективності їх діяльності”.

Сьогодні в Україні створена система соціальних служб, що об'єднує близько 400 центрів: Український республіканський, обласні, міські та районні центри соціальних служб, в яких працюють тисячі психологів, соціальних педагогів, соціологів, юристів, лікарів-консультантів, інших спеціалістів з профілактичної, пропагандистської та виховної роботи.

Meта цієї системи - створити умови для позитивної соціалізації молоді.

Соціальна робота в мережі соціальних служб для молоді має чітко визначену адресність.

До уваги беруться такі фактори як:

• віковий показник осіб, яким надається соціальна допомога та підтримка;

• основні сфери життєдіяльності молоді (навчальні заклади, місця роботи проживання, відпочинку);

• основні категорії молоді (учні шкіл студенти навчальних закладів різного рівня акредитації працююча молодь, безробітна молодь, сироти особи з обмеженими функціональними можливостями тощо);

• типові соціальні та психологічні проблеми молоді.

Пріоритетними напрямами діяльності центрів ССМ є:

• соціальна підтримка молодої сім'ї;

• соціальна робота з жіночою молоддю;

• соціальна підтримка дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків;

• профілактика негативних явищ у молодіжному середовищі;

• сприяння працевлаштуванню і вторинній зайнятості молоді;

• соціальна підтримка дітей та молоді з особливими потребами;

• соціальна робота з допризовною та призовною молоддю, військовослужбовцями та членами їхніх сімей, службовцями за призовом, молодцю, яка звільняється з лав Збройних Сил України;

• служба "Телефон довіри".

Соціальні служби молоді реалізують ряд комплексних програм.

Основні програми соціальних служб для молоді:

• соціально-психологічне консультування, інформаційна допомога молоді;

• телефони довіри;

• соціальна опіка, допомога дітям-сиротам;

• соціальна підтримка дітей-інвалідів, молодих інвалідів;

• різноманітна робота з підлітками (профілактика правопорушень, організація відпочинку, допомога молодим людям у творчій діяльності, підвищення їх адаптивних можливостей);

• підтримка та сприяння молодіжному підприємництву;

• соціально-психологічна допомога сім'ї;

• сприяння молодіжній зайнятості;

• робота з жіночою молоддю;

• робота з молодим наркоманами, алкоголіками та їх сім'ями;

• правове навчання;

"Соціальна робота з молодою сім'єю";

"Соціальна адаптація жіночої молоді";

"Соціальна підтримка інвалідів";

"Соціальна підтримка сиріт";

"Профілактика наркотизації, правопорушень, захворювань на СНІД";

"Сприяння зайнятості молоді";

"Соціальна підтримка талановитої та обдарованої молоді";

"Соціально-психологічна адаптація і реабілітація молодої людини";

"Соціальна підтримка сільської молоді";

"Інформаційне забезпечення";

"Дозвілля і оздоровча робота";

"Телефон довіри".

Кожна з програм, над виконанням якої працює той чи інший центр, вимагає зусиль, як правило, в кількох напрямах. При реалізації різних програм деякі з напрямів, за якими вони здійснюються, нерідко збігаються.

Для організації соціально-педагогічної роботи в межах цих програм при соціальних службах молоді створюються різноманітні спеціалізовані служби:

• кризові центри соціально-педагогічної допомоги різним категоріям сімей, дітей та молоді;

• центри соціальної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями;

• центри сім'ї "Родинний дім";

• клубні об'єднання за місцем проживання;

• лінія дистанційного консультування "Телефон довіри";

• консультпункти у РАГСах, військоматах, колоніях для неповнолітніх;

• консультативні пункти для ін'єкційних споживачів наркотиків;

• консультативні пункти для роботи з молоддю яка повернулася з місць позбавлення волі.

Особливе значення центрів полягає в тому, що юнаки і дівчата звертаються до них здебільшого в складні періоди свого соціального становлення. Позитивом є і те, що вирішення проблем молодих громадян відбувається безпосередньо на місцях, за місцем проживання.

Розширення діяльності і ролі ЦССМ подекуди призводять до того, що соціальні служби для молоді розглядаються як організації, які надають допомогу в здійсненні соціальної роботи тим установам і закладам, які з якихось причин не можуть цього робити: наприклад, виховну роботу з школярами - замість педагогічного колективу шкіл і позашкільних закладів, роботу з профорієнтації - замість центрів зайнятості і педагогічних колективів шкіл, масові молодіжні заходи - замість органів культури, громадських організацій, роботу з дітьми-сиротами - замість органів опіки. При цьому робота, яка проводиться, не може розглядатися як безпосередньо соціальна, тому що основні її напрями мають масовий превентивний, а не індивідуальний або індивідуально-груповий характер.

3. Організаційні структури з працевлаштування та запобігання безробіттю серед молоді

Організаційні структури з працевлаштування та запобігання безробіттю серед молоді доповнюють молодіжну інфраструктуру.

Напрями діяльності органів з працевлаштування та сприяння зайнятості молоді:

* відстеження дотримання порядку надання перших робочих місць (виділення квот);

* створення додаткових робочих місць, у т. ч. створення молодіжних підприємств;

* організація громадських робіт;

* працевлаштування учнівської та студентської молоді (агентства з працевлаштування учнівської та студентської молоді);

* перекваліфікація молоді (школи молодого підприємця, молодіжні бізнес-тренінги, бізнес-інкубатори, модельні центри тощо);

* інформування молоді про наявність вакантних робочих місць (банк даних про вакантні робочі місця, ярмарки робочих місць).

Система державної служби зайнятості

Служби зайнятості почали створюватися в колишньому СРСР (зокрема, й в Україні) ще в 20-х роках. Це були біржі праці, які займалися працевлаштуванням тимчасово незайнятих громадян та сплачували грошову допомогу безробітним. Відтоді служби зайнятості неодноразово реорганізовувалися, їхні функції розширювалися або звужувалися.

Сучасна державна служба зайнятості (ДСЗ) створена для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян.

Діяльність державної служби зайнятості (ДСЗ) здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про зайнятість населення".

Завдання і обов'язки ДСЗ:

* допомога в отриманні робочих місць тим, хто шукає роботу;

* допомога власникам підприємств, що шукають працівників певного рівня кваліфікації;

* збір інформації про попит на робочу силу та його задоволення;

* реєстрація вільних робочих місць та осіб, що шукають роботу;

* заходи щодо професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнюваних працівників і безробітних;

* організація оплачуваних громадських робіт;

* сприяння створенню додаткових робочих місць для громадян, які нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

* надання матеріальної підтримки безробітним та членам їхніх сімей та інші;

* проведення аналізів та прогнозів розвитку ринку праці і на їх основі співробітництво з Міністерством праці і соціальної політики у визначенні територій пріоритетного розвитку, підготовці та реалізації державних і територіальних програм зайнятості.

Послуги, пов'язані із забезпеченням зайнятості населення, його соціальним захистом від безробіття надаються державною службою зайнятості безплатно.

Допомога по безробіттю надається:

- особам, які працювали не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, допомога виплачується залежно від страхового стажу:

- до 2-х років - 50%

- від 2 до 6 років - 55%

- понад 10 років - 70%.

Перші 90 календарних днів - 100%, протягом наступних 90 календарних днів - 80%, надалі - 70%.

Допомога не може бути вищою за середню з/п, що склалася за всіма видами економічної діяльності у відповідній області за минулий місяць, і нижчою за встановлений законодавством розмір.

Випускникам ВНЗ, які в період навчання працювали на умовах трудового договору, допомога по безробіттю визначається як для застрахованих осіб.

Таким чином, молодіжні структури, що сприяють працевлаштуванню, хоч і не вирішують повністю проблем зайнятості юнаків та дівчат, але посівши свою "нішу" серед інших органів і організацій цього профілю, своєю діяльністю послаблюють гостроту проблеми. Ефективність їхньої діяльності визначається передусім адресною направленістю зусиль на конкретну вікову категорію населення - молодь.

4. Позашкільні навчально-виховні заклади та заклади за місцем проживання

Мережа позашкільних навчально-виховних закладів та закладів, які працюють з дітьми та молоддю за місцем проживання, - найрозвиненіша складова частина молодіжної інфраструктури.

Ці заклади перебувають у підпорядкуванні Міністерства освіти і науки, Державного комітету у справах сім'ї та молоді, Держкомспорту, управлінь комунального господарства, їх утримують підприємства тощо.

Фінансуються вони здебільшого з місцевих бюджетів. Незалежно від підпорядкування та джерел фінансування, в основі їхньої діяльності лежить принцип участі різновікових дитячих, підліткових, молодіжних груп.

Важливими складовими молодіжної інфрастуктури є заклади, установи з організації дозвілля молоді, клубні заклади. Ефективний їхній вплив на здійснення молодіжної політики на регіональному рівні добре видно там, де заклади молодіжної інфраструктури здійснюють свою роботу самостійно, на госпрозрахункових засадах.

Розрізняють 2 види позашкільних навчальних закладів:

1. Загальні (комплексні) - загальні позашкільні навчальні заклади ведуть роботу з дітьми в різних областях науки, культури, спорту.

2. Спеціальні (профільні) - по профілю.

Координація роботи позашкільних навчально-виховних закладів та закладів за місцем проживання, їх методичне забезпечення в різних регіонах здійснюється по-різному.

Основні форми роботи, які використовуються в навчально-виховних закладах за місцем проживання:

• спартакіади з різних видів спорту;

• походи вихідного дня;

• краєзнавча, пошукова діяльність;

• масові заходи із організації дозвілля;

• гурткова та індивідуальна робота тощо.

На місцях органи державної влади безпосередньо або через створені ними відповідні організаційні структури, здійснюють як координацію роботи цих закладів, так і координацію їх взаємодії із зацікавленими установами.

Система позашкільної освіти унікальна, її треба зберегти.

Позашкільні навчально-виховні заклади покликані надавати дійову допомогу школі, а також виховувати національну свідомість, прививати любов до праці, розвивати всісторонні якості людини.

4. Моделі соціальної молодіжної політики за кордоном

1. Характеристика та принципи моделей соціальної та молодіжної політики (Європейський Союз)

2. Тенденції зміни моделей соціальної політики за кордоном

Поняття молодіжної політики в країнах Європи дещо відрізняється від вітчизняного хоча б тому, що в кожній країні склалися свої національні традиції роботи з молоддю, що має або динамічний, або статичний характер.

Наприклад, у країнах Північної Європи переважає статична модель, у той час як у Великобританії, Данії, країнах Середземномор'я - динамічна модель, яка надає великого значення постійним змінам у роботі з молоддю, забезпеченню взаємодії між учасниками процесу розроблення й упровадження молодіжної політики.

Беручи до уваги способи координації молодіжної політики та законодавство щодо молоді, розвинуті країни Європи можна класифікувати наступним чином:

- з розвинутим молодіжним сектором: молодіжна політика безпосередньо сконцентрована в конкретно визначеному молодіжному секторі, який домінує. Прикладом є: Австрія, Люксембург, Ліхтенштейн, Іспанія, Греція, Португалія;

- з обмеженим молодіжним сектором: молодіжну політику частково передано до спеціалізованого сектора, а частково розподілено серед традиційних секторів, а саме: освіта, працевлаштування, охорона здоров'я тощо. Це спостерігається в Нідерландах, Франції, Бельгії, Ірландії, Фінляндії, Швеції, Норвегії;

- без спеціального молодіжного сектора: молодіжну політику розподілено за традиційними секторами без явно вираженого центру. Прикладом є: Великобританія, Ісландія, Італія, Данія.

Світовий досвід переконує, що уряди різних країн шукають свої підходи до формування та реалізації молодіжної політики. У розвинутих демократичних країнах молодіжна політика, в основному, має трьох рівневу структуру, що дає їй змогу проводити її на державному, регіональному і місцевому рівнях.

У країнах Західної Європи на цих засадах активно розробляються та впроваджуються комплексні заходи стосовно молоді. У багатьох країнах Центральної і Північної Європи молодіжна політика базується на визнанні відповідальності держави за успішне включення в суспільно-політичне життя всіх верств молоді.

Заслуговує уваги типологія молодіжної політики, запропонована в 2000 році Д. Галлі та С. Паугамом, яка була основана на аналізі роботи з молоддю в Європі. На основі вищезазначеної типології, система соціального забезпечення в Європі класифікується наступним чином:

- соціал-демократична модель соціального забезпечення (скандинавські країни);

- ліберальна модель (мінімальний режим соціального забезпечення. Прикладом є Великобританія);

- консервативна модель (орієнтована на зайнятість; центральноєвропейські країни);

- субінституціональна модель (країни Середземномор'я).

Відповідно до класифікації Д. Галлі та С. Паугами, можна визначити моделі молодіжної політики, а саме:

- універсалістська модель країн Скандинавії;

- громадівська модель Великобританії;

- протекційна модель країн Центральної

Європи;

- централізована модель країн Середземномор'я.

Універсалістська модель молодіжної політики є порівняно новою. Це результат реорієнтації політики щодо молоді в останні 10-15 років.

Молодіжна політика в Скандинавії розвивалась як розрізнена серед різних секторів, будучи координованою відповідним міністерством, що відповідає за державну молодіжну політику.

Зауважимо, що у цій моделі не має міністерства у справах молоді. Молодіжний сектор незнаний або відсутній. Громадянське суспільство відіграє головну роль у формуванні та реалізації молодіжної політики, а держава та інститути влади спільно з громадянським суспільством виробляють та впроваджують молодіжну політику. Суттю Скандинавської моделі є те, що її цільовою групою є вся молодь, яка включає юнаків та дівчат віком до 25 років. Отже, молодіжна концепція використовує поняття молодіжної політики у вузькому сенсі, не включаючи доюнацький вік.

Слід зазначити, що основною проблемою молодіжної політики до 1990-х років було молодіжне безробіття, у той час як на сьогодні основним питанням є участь молоді в громадському житті суспільства. За універсалістською моделлю молодь розглядається як соціальний ресурс. Крім соціального та психологічного розвитку, головними цілями молодіжної політики є автономність та незалежність. Ці цілі зміцнюють раннє досягнення статусу дорослого та ранню незалежність від батьківського впливу, що існують серед молоді Скандинавії. Слід зауважити, що держава зацікавлена в освітніх засобах, особливо пропаганді здоров'я, як елементу роботи з молоддю.

Модель молодіжної політики Великобританії ґрунтується на традиціях і є громадівською, тобто робота з молоддю спрямована на роботу в громаді. Традиційно вплив держави на роботу з молоддю обмежений. Панівний образ молоді - молодь як проблема. Зауважимо, що найважливішими проблемами є проблема продовження періоду молодості та участь молоді у громадському житті. Цільовими групами державної молодіжної політики є, головним чином, конкретно визначені різні групи молоді із особливими потребами, а головною метою - запобігання соціальним проблемам. Тому, ця модель молодіжної політики характеризується мінімальним впливом держави щодо соціального забезпечення. Та на жаль, у зв'язку зі зростанням проблем, пов'язаним із соціальним виключенням молоді, в останні роки вона все більше тяжіє до ліберальної моделі.

Модель молодіжної політики країн Центральної Європи має давні традиції. Державне управління принципи та ідеї державної молодіжної політики виникли ще під час періоду між Першою та Другою світовими війнами, а тому молодь у контексті політики визначається як молоді люди і включає в себе не лише дітей віком до 18 років, а й молодих дорослих та молоді сім'ї. Молодь розуміється як категорія, що є вразливою та соціальна група, яка потребує захисту, підтримки та стимулювання. Основний акцент в протекційній моделі державної молодіжної політики в країнах Центральної Європи робиться на професійній роботі з молоддю, залучаючи велику кількість волонтерів. Цією роботою займаються молодіжні міністерства, уповноважені управління та профільні молодіжні сектори. Як і в універсалістській моделі, молодіжна політика формується та впроваджується спільно інститутами держави та громадянського суспільства. До того ж модель молодіжної політики країн центральної Європи є більш обширною: цільовими групами є і специфічні групи молодих людей з особливими потребами, і весь загал молодих людей. Зауважимо, що важливими молодіжним проблемами є залучення молоді до громадського життя та її соціальне визначення. Ця модель молодіжної політики високоінституціалізована, має відповідну правову систему: не зважаючи на те, що молодіжні проблеми з часом змінюються, принципи та організаційна основа молодіжної політики є сталими.

Особливої уваги заслуговує модель молодіжної політики країн Середземномор'я. У той час як робота з молоддю, її підтримка є традиційно обов'язками сім'ї та церкви, держава протягом останніх двадцяти років створила свої інституції, які займаються вирішенням молодіжним проблем.

Вікові межі молоді становлять від 15 років - нижня межа, до 25-30 років - верхня. Слід зазначити, що в країнах Середземномор'я залучення третього сектору та органів місцевого самоврядування до державної молодіжної політики є дещо слабким, тому молодіжна політика централізована і зосереджена, в основному, на державному рівні.

Рівень участі молоді в громадських організаціях також є низьким. Зауважимо, що в останні роки він зростає, а головною метою молодіжної політики стало посилення участі молоді в громадському житті. Однак, на відміну від Скандинавської моделі, що має схожі цілі молодіжної політики, Середземноморська модель у цьому вимірі не є універсалістською: базовими цілями політики є особливі групи молоді.

Безпосередня реалізація молодіжної політики - це робота з молоддю, яка потребує спеціальної підготовки фахівців. Щодо роботи з молоддю в країнах Європи, то за висновками експертів Директорату Раду Європи, вона залежить від вектору впливу. Тому в Європі існує п'ять концепцій роботи з молоддю, основаних на різних традиціях, змісті роботи та завданнях, що стоять перед фахівцями.

Першою з них є робота з молоддю. Вона характерна для Північної Європи, включаючи Німеччину, Нідерланди, Бельгію, Ірландію та Великобританію. Основні її завдання: організація вільного часу молодих людей та попередження соціального виключення маргіналізованих груп.

Друга - це робота яка має культурний аспект (культурні аніматори). Ця концепція характерна для країн романської групи. Робота з молоддю зводиться до організації її дозвілля: літні табори відпочинку, організація спортивних змагань, тощо.

Третім напрямом є соціальна робота, що включає в себе роботу з молоддю та культурну анімацію. Вона характерна для Нідерландів та Бельгії та спрямована на різні соціальні групи молоді і її різні потреби.

Наступний напрям - це робота соціальних педагогів чи соціальних просвітителів, яка об'єднує в собі два напрямки: соціальну роботу й освіту. Освітній аспект стосується позашкільного та неформального навчального процесу, який має на меті соціалізацію та соціальну інтеграцію молоді, доповнює сімейне виховання. Характерне для Німеччини, Норвегії, Австрії, Нідерландів.

Заключною п'ятою концепцією є професійна молодіжна політика. У країнах Східної Європи, де молодіжну політику введено відносно недавно, не має такої освітньої спеціалізації, і тому молодіжна політика впроваджується місцевими органами влади методом безпосереднього консультування відповідними структурами чи управлінням молодіжними інформаційними центрами.

Дослідники молодіжних проблем з метою вивчення, виявлення закономірностей функціонування та перспектив розвитку намагаються класифікувати державну молодіжну політику за певними ознаками, створюючи для цього її моделі, традиційно іменовані за назвами держав, а саме: шведська, американська, німецька.

Шведська модель державної молодіжної політики передбачає значне втручання держави у стосунки суспільства і молоді, державний контроль щодо відносин суспільства та молоді. Ґрунтуючись на філософсько-соціологічній і політико-правовій концепції, в її основі лежить соціал-демократична ідея. Ця політика містить детальну правову регламентацію у сфері державної діяльності, при чому, основні аспекти закріплені не відомчою нормотворчістю, а законами. Державний контроль за цією діяльністю базується на соціальній роботі у так званих комунах та спеціальних органах, що мають координаційні повноваження і специфічні сфери прямого управління, перш за все в організації культурного розвитку молоді, її дозвілля, створення умов для професійного зростання та подальшого працевлаштування. Одна з форм цього механізму полягає у створенні мережі державних спеціалізованих закладів, а також через фінансову підтримку відповідних молодіжних організацій.

Протилежністю шведській моделі державної молодіжної політики є модель, що реалізується в США. Різниця перш за все стосується тієї ролі,яку відіграє держава в управлінні й організації соціальної роботи і, відповідно, правової відповідальності державних органів у вирішенні молодіжних проблем. Фактично держава бере на себе обов'язки, причому обмежені, щодо проведення заходів стосовно соціально незахищених і «неблагополучних» категорій молоді, але й у цьому випадку державою регулюються лише окремі аспекти соціального стану таких молодих людей. Тобто, модель державної молодіжної політики США передбачає державне регулювання процесу вирішення молодіжних проблем на мінімальному рівні.

Модель Німеччини передбачає при наявності потужної законодавчої бази помірне втручання держави в життя і справи молоді та надання державної допомоги тим молодим людям, котрим вона вкрай необхідна, а також залучає широкий загал молоді до вирішення власних проблем.

Висновки. Отже, в цілому в країнах Європи нагромаджено багатий досвід формування й реалізації молодіжної політики. Характерною її особливістю є те, що така політика, головним чином, реалізується у трьох напрямках, а саме: держава, її органи та інститути громадянського суспільства займаються вирішенням актуальних проблем молоді у соціально-економічній, культурно-освітній сфері та у підтримці молодіжного руху.

5. Фінансування соціальної молодіжної політики

1. Основа фінансування державної молодіжної політики

2. Основні напрями використання коштів у період зародження та становлення регіональної молодіжної політики

3. Надходження коштів у сферу державної молодіжної політики

1. Основа фінансування державної молодіжної політики

Відповідно до ст. 5 Закону України від 05.02.93 «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», фінансування заходів щодо соціального становлення та розвитку молоді здійснюється за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів, інших джерел, не заборонених законодавством.

Стаття 19 Закону України «Про бюджетну систему України» до складу видатків Державного бюджету України відносить видатки на молодіжну політику та на інші заходи, що фінансуються з Державного бюджету України відповідно до законів України.

Верховна Рада України при затвердженні Державного бюджету України передбачає в ньому кошти на соціальне становлення та розвиток молоді. Розпорядником цих коштів є Державний комітет у справах сім'ї та молоді.

Основні завдання Комітету: реалізація державної політики з питань сім'ї, жінок, дітей та молоді; розроблення та контроль за виконанням цільових програм з питань поліпшення становища сім'ї, жінок, дітей та молоді; організація роботи спеціальних установ для неповнолітніх.

Фінансова підтримка діяльності молодіжних та дитячих громадських організацій здійснюється через відповідні органи виконавчої влади, що працюють з молоддю, органи місцевого самоврядування та спілку всеукраїнських молодіжних громадських організацій.

2. Основні напрями використання коштів у період зародження та становлення регіональної молодіжної політики

Основні напрями використання коштів у період зародження та становлення регіональної державної молодіжної політики були такі:

1. Фінансування цільових та комплексних молодіжних програм.

2. Фінансування соціальних служб для молоді.

3. Підтримка молодіжних ініціатив і підприємництва.

4. Проведення молодіжних фестивалів, форумів, конкурсів, змагань тощо.

5. Розвиток молодіжного туризму, фізичної культури і спорту.

6. Підтримка талановитої молоді.

7. Підтримка молодіжних організацій і рухів, які діють у межах Конституції України, у вирішенні ними молодіжних проблем.

8. Проведення наукових і соціологічних досліджень з молодіжних питань.

9.Розвиток міжнародної молодіжної співпраці.

10. Підготовка та перепідготовка кадрів.

3. Надходження коштів у сферу державної молодіжної політики

4. Три основні джерела надходження коштів у сферу регіональної державної молодіжної політики, а саме: державний бюджет, обласний бюджет та позабюджетні надходження.

Водночас позабюджетні надходження, що використовуються для фінансування програм та заходів, спрямованих на реалізацію державної політики стосовно сім'ї, жінок, молоді та дітей, що здійснюються по лінії Держкомсім'ямолоді України, яке б велике значення їм не надавалося в документах щодо фінансування РДМП, є на порядок менші за державне фінансування.

Точно вирахувати суму коштів, що спрямовуються на цілі державної молодіжної політики надзвичайно складно, якщо взагалі можливо. Адже, виходячи з її складної секторальної і багаторівневої структури, кошти можуть надходити з різних джерел і від багатьох суб'єктів цієї специфічної діяльності держави. Кошти також можуть спрямовуватися на заходи, які здійснюються для немолодіжних груп населення, але в той самий час є необхідними і корисними для молоді. Звідси стає зрозумілим, що фінансування програм і заходів, які проводяться Державним комітетом у справах сім'ї та молоді, складають незначну частину від всього, що направляється в молодіжну сферу. Окрім цього, при різних пріоритетах РДМП звужуються чи навпаки розширюються ті чи інші її сектори, а фінансування здійснюється через відповідні суб'єкти державної молодіжної політики. Тобто якщо, наприклад, у такому науковому і освітньому центрі, як м. Харків значна частина коштів на державну молодіжну політику спрямовується через органи освіти, науки тощо, то в шахтарських містах Донбасу, враховуючи реструктуризацію виробництва, закриття нерентабельних шахт, більша увага приділяється фінансуванню програм і заходів, пов'язаних з проблемами працевлаштування, зайнятості молоді, що є іншим сектором РДМП і, відповідно, здійснюється іншими суб'єктами.

Окрім цього, закономірно випливає запитання з приводу того, як можна вирахувати обсяг коштів, що використовуються для молоді, з суми, що виділяється, наприклад, на охорону здоров'я в регіоні. Адже, безперечно, що рівень охорони здоров'я населення взагалі має значний вплив на соціальне становлення і розвиток молоді, тобто має вплив і на молодіжної політики. Зауважимо, що спроба розподілити кошти за віковими групами населення не дасть бажаних результатів, адже потрібно враховувати такі чинники: активність звертання до медичних закладів, складність захворювань, стан довкілля, якість харчування та інші, - що зробити на практиці дуже складно чи й неможливо. Або як виділити з суми коштів, спрямованих на розвиток фізкультури і спорту, саме ті, що адресуються молоді? Та чи й потрібний такий розподіл? Адже для молоді, вочевидь, важливі не кошти самі по собі, що виділяються на організацію тієї ж фізкультури і спорту, а можливість використати ці чи інші види життєдіяльності для саморозвитку.

Проте насправді стан фінансування регіональної державної молодіжної політики, як було проілюстровано вище, залежить не стільки від вимог і вказівок, скільки від наявності необхідних коштів. Адже навіть органи державної виконавчої влади найвищого рівня не можуть не рахуватися з реаліями.

Із викладеного щодо фінансування регіональної державної молодіжної політики випливає кілька важливих висновків, а саме:

- основне джерело фінансування регіональної державної молодіжної політики - це обласний, міський, районний бюджети;

- фінансування заходів державної молодіжної політики здебільшого здійснюється через органи державної влади та управління, безпосередньо відповідальні за вирішення тих чи інших молодіжних проблем у конкретних секторах РДМП;

молодіжна державна політика соціальна

- для формування необхідних фінансових ресурсів для вирішення конкретних молодіжних проблем та ефективного управління ними на регіональному рівні створюються різноманітні молодіжні Фонди;

- фінансування РДМП у більшості регіонів України вкрай обмежене, а її матеріально-технічне забезпечення не відповідає вимогам кінця ХХ століття.

Тому, на думку автора, для зміцнення фінансово-матеріального підгрунтя регіональної державної молодіжної політики доцільно було б:

- з огляду на обмеженість наявних фінансових ресурсів, що направляються на молодіжну сферу, спрямувати зусилля органів державного управління при організації роботи з молоддю на зменшення кількості заходів, проведення яких вимагає великих витрат;

- у кожному регіоні сконцентрувати зусилля на найважливіших напрямах державної молодіжної політики, консолідувавши для цього кошти різноманітних організацій та установ, включаючи державні;

- впровадити такий порядок фінансування молодіжних заходів, коли в його основу буде покладено принцип співвідношення суми коштів, які виділяються на цей напрям роботи, з кількістю молоді в регіоні;

- розробити і впровадити механізм, за яким приміщення, будівлі та споруди, що звільняються з різних причин на території міста, району, розглядалися б, у першу чергу, на предмет можливості їхнього використання для реалізації молодіжної політики.

Згідно Доктрини молодіжної політики України джерелами фінансового забезпечення молодіжної політики - спеціалізовані розділи в бюджетних класифікаторах всіх рівнів по фінансуванню державної молодіжної політики.

У бюджетах різних рівнів має бути внесені зміни в бюджетний класифікатор і виділений самостійний розділ - «Молодіжна політика» з відповідною розшифровкою.

На користь підвищення ефективності реалізації молодіжної політики необхідно забезпечити проведення узгодженої політики її фінансування, заснованої на концентрації ресурсів, що спрямовуються на реалізацію молодіжної політики, сформувати єдиний міжвідомчий реєстр всіх відомчих асигнувань на цілі, пов'язані з вирішенням проблем молоді.

Позабюджетні джерела фінансування:

...