Збір доказів у цивільному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти доказів у цивільному процесі

1.1. Поняття доказів в цивільному процесі

1.2. Класифікація цивільно-процесуальних доказів

Розділ 2. Особливості доказування у цивільному процесі

2.1. Доказування у цивільному процесі

2.2. Особливості процесу доказування

Розділ 3. Процес збору доказів у цивільному процесі

3.1. Збирання та оцінка доказів

3.2. Забезпечення доказів у цивільному процесі

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Актуальність курсової роботи. З прийняттям 18 березня 2004 р. нового Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України, а також проведенням судової реформи у 2010р., актуальність дослідження у сфері доказування зросла. Цивільний процес став більш змагальним: суттєво змінилися підходи до проблематики судового доказування, використання засобів доказування. Однак на практиці принцип змагальності реалізується ще не в повному обсязі. Особливо це стосується процесу доказування, адже поки не створено належних умов для повноцінної реалізації процесуальної активності сторін. Недосконалість деяких положень законодавства призводить до помилок у судовій практиці, що має наслідком скасування судових рішень судами вищих інстанцій. Крім того, норми ЦПК, які регулюють доказування, мають загальний характер і недостатньо розтлумачені судовою практикою. Водночас рівень розвитку й удосконалення сучасного регулювання доказування у цивільному процесі визначає рівень справедливості і демократичності судочинства, його здатності реально захищати права і свободи людини. Саме тому тема курсової роботи є актуальною.

З наукових робіт, використаних в цій роботі, слід особливо виділити праці науковців, які є фундаментальними роботами, що детально розкривають дану проблематику. Це, насамперед: Коваленко І. «Поняття і значення кримінально-процесуального доказування» 8, Пінчук М.Г. «Деякі питання щодо визначення предмета доказування та його структури» 15, Погорецький М. «Щодо визначення поняття «доказ» 16, Фурса С.Я. та Цюра Т.В. «Докази і доказування в цивільному процесі» 25, Ярошенко І.С. «Цивільне процесуальне право» 31. Однак ці посібники і зараз залишаються основоположними та актуальними стосовно даної тематики хоча б в силу відсутності значної кількості посібників, присвячених доказам у цивільному процесі, виданих в наш час.

Мета курсової роботи встановлення сутності, змісту, видів доказів, особливостей трактування їх вітчизняним законодавством.

Завдання курсової роботи. Виходячи з мети, ми ставимо перед даною роботою наступні завдання:

- визначити поняття доказів в науці цивільного процесуального права;

- проаналізувати класифікацію цивільно-процесуальних доказів;

- охарактеризувати засоби доказування, а також вивчити та викласти теоретичні і практичні проблеми засобів доказування;

- визначити порядок подання та повернення речових доказів.

Об'єкт курсової роботи. Об'єктом дослідження є цивільно-правові відносини, які виникають при збиранні, дослідженні, оцінці, поданні та поверненні доказів. доказ процесуальний право доказування

Предмет курсової роботи. Предметом дослідження у даній роботі є нормативні акти (передусім новий Цивільний процесуальний кодекс України як визначальний законодавчий акт, за яким регулюються питання, що стосуються доказів в цивільному процесі), матеріали судової практики та наукові праці.

Методологічними засадами даного дослідження є сукупність методів наукового пізнання, до яких відносяться загальнонаукові методи: діалектичний, структурний, функціональний, системний, порівняльно-історичний та спеціальні: формально-правовий, спеціально-юридичний тощо.

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що положення даної роботи можуть бути використані у подальшій науково-дослідницькій роботі.

Структура курсової роботи зумовлена метою дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОКАЗІВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

1.1. Поняття доказів в цивільному процесі

Здійснення правосуддя полягає у вживанні судом закону до встановлених в ході судового розгляду фактичних обставин. Перш ніж вчинити акт застосування права, потрібно знати, що виявлені в суді обставини повністю відповідають дійсності. Виявлення явищ, що мали місце в минулому основне завдання суду.

В повсякденному житті люди постійно вимушені вдаватися до опосередкованого пізнання і використовування доказів: в науці і техніці, у сфері державної діяльності, в домашньому побуті. Особливу роль докази відіграють в діяльності правозастосовчих органів. Загальний суд, спеціалізований суд, адміністративні органи - всі вони використовують докази. Оскільки ці докази є засобом встановлення юридичних фактів та обставин і оскільки сфера їх застосування пов'язана з діяльністю юрисдикційних органів, вони можуть бути названі юридичними доказами. Юридичні докази, що використовуються в суді, називаються судовими. Це обумовлено тим, що кінцевою метою уявлення і використовування доказів є формування на їх основі внутрішнього суддівського переконання, яке визначає зміст будь-якого акту правосуддя. Збирання, дослідження і оцінка доказів відбуваються в спеціальній процесуальній формі, властивій саме діяльності судових органів [17, с.113].

У новому Цивільному процесуальному кодексі України, який був прийнятий 18 березня 2004 року й набрав чинності 1 вересня 2005 року положення, що стосуються доказів, містяться у главі п'ятій „Докази”.

Визначення доказів ідентичне тому, що містилося в ЦПК України 1963 року.

Так, законодавець стисло та лаконічно визначає, питання засобів доказування. Більш змістовне визначення належності, допустимості доказів, обов'язків доказування і подання доказів подано в новому ЦПК України.

Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Як випливає з частини 1 статті 60 нового ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених даним кодексом. Такі випадки містяться в статті 61 нового ЦПК України.

Закон встановлює, що доказами по цивільних справах є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. В цій же статті вказується, що фактичні дані встановлюються такими засобами:

- поясненнями сторін, третіх осіб та їхніми представниками, допитаних як свідків;

- показаннями свідків;

- письмовими доказами;

- речовими доказами, зокрема звуко- і відеозаписами;

- висновками експертів.

Отже, докази це будь-які фактичні дані, тобто факти об'єктивної діяльності, а також відомості про них. Факт знаходження особи в певний час в одній місцевості доводить неможливість особистого здійснення ним яких-небудь дій в цей же час в іншій місцевості (алібі).

Із знання про існування одного факту можна зробити висновок про існування або неіснування іншого факту або інших фактів. Вся судова діяльність направлена на те, щоб з'ясувати фактичну сторону справи, тобто зіставити і проаналізувати співвідношення між одними відомими суду фактами і іншими фактами, що підлягають встановленню [26, с.115].

Разом з тим факти об'єктивної дійсності відбуваються за межами процесу по справі і тому встановити їх можна тільки за допомогою відомостей про факти. Для того, щоб встановити, наприклад, алібі, потрібно мати відомості про те, де знаходилася відповідна особа у момент здійснення правопорушення, чим займалася і які обставини виключали можливість її присутності у іншому місці. Доказами закон називає будь-які фактичні дані, тобто будь-які факти і відомості про них, які виявилися залученими в сферу судового дослідження. При виявленні обставин, що мають значення для справи, суддя може зіткнутися з різними фактичними даними. Сторона, наприклад, може послатися на факт погашення боргу, підтверджуючи його відповідною розпискою, проте в ході розгляду справи буде встановлений факт фальсифікації розписки. По справі про відшкодування шкоди можуть бути дані свідчення свідків, які після перевірки виявилися недостовірними або навіть явно помилковими. Відомості про негативну оцінку особи сторони можуть бути спростовані відомостями, позитивно характеризуючими особу, і т.д. У всіх цих випадках будь-які факти і будь-які відомості про них, як відповідні дійсності, так і такі, що не підтвердилися після проведеної перевірки, грають роль судових доказів

В літературі іноді стверджують, що фактичні дані є доказами лише в тому випадку, якщо вони знаходяться в зв'язку з розшукуваними фактами і є достовірними. Це невірно, оскільки питання про наявність або відсутність зв'язку між доказом і розшукуваним фактом, тобто питання про достовірність доказу, може бути остаточно вирішено лише після завершення процесу доказування. Якщо доказом вважати тільки те, що „доводиться”, то, як виходить з такого твердження, проблема збирання, дослідження і оцінки доказів взагалі знімається, оскільки досліджувати і оцінювати можна тільки те, що вимагає оцінки, „достовірний” доказ немає потреби оцінювати він вже визнаний таким.

Судові докази використовуються в суді в певному, визначеному законом порядку, тобто в процесуальній формі. Звичайно, доказування в науковій сфері або використання доказів в позасудових органах теж відбувається впорядковано [25, с.8,9].

Отже, судовими доказами є всі фактичні дані (факти, відомості про факти), а також засоби доказування, які в передбачених законом процесуальних формах використовуються в суді для всебічного та повного дослідження обставин й винесення законного і справедливого рішення.

1.2. Класифікація цивільно-процесуальних доказів

Класифікація доказів може проводитися по декількох підставах або ознаках. Класифікуючи докази, ми упорядковуємо і полегшуємо їх аналіз, звертаємо увагу на особливості дослідження і оцінки доказів залежно від того місця, яке вони зайняли в класифікованій системі. Це має як теоретичне, так і велике практичне значення.

Способом класифікації доказових фактів є їх розмежування по характеру зв'язку з шуканим фактом на прямі і непрямі [7, с.150]. Доказами є перш за все самі факти об'єктивної дійсності. Між тими фактами, які суд вже встановив, і тими, які потрібно ще встановити, існують певні зв'язки. В одних випадках зв'язки носять однозначний характер, в інших випадках - характер зв'язку багатозначний, і тому доказ є непрямим.

Оскільки відомості про факти є змістом доказу, а засоби доказування їх формою, класифікація може бути застосовна і до тих, і до інших.

По джерелу вони діляться на особисті (інформаційні), речові і змішані [12, с.177]. Під джерелом розуміється певний об'єкт або суб'єкт, на якому або в свідомості якого знайшли віддзеркалення різні факти, що мають значення для справи. В результаті, в одному випадку джерелом відомостей є людина, в іншому предмет, річ. Особисті (інформаційні) докази складаються з:

- пояснень сторін і третіх осіб;

- показань свідків.

Особливе місце займають висновки експертів та письмові докази, які можна розглядати як змішаний вид доказів: джерелом відомостей, що містяться у висновку, є особа (експерт), сам же висновок побудований на дослідженні підданих експертизі речей, предметів, фізичних і хімічних процесів і т.д. Розмежування доказів по джерелу має велике значення з погляду методики їх процесуального оформлення, дослідження і оцінки.

За способом утворення докази поділяються на первинні і похідні. Відомості про факти, що знайшли оформлення в одному із засобів доказування (в показаннях свідків, письмових або речових доказах тощо), утворюються в результаті відображення якого-небудь явища або обставини в свідомості людини або шляхом відображення на відповідному неживому предметі. Це первинний етап утворення доказів. Залишивши слід на предметі або в свідомості особи, факт об'єктивної дійсності може знайти подальше похідне віддзеркалення. Особа, що безпосередньо сприйняла факт, може розказати про нього іншим особам, очевидець якої-небудь події може записати свої враження в щоденнику, висловити в листі. У первинних доказів є безперечні переваги в порівнянні з похідними. Первинний доказ завжди виникає з першоджерела. Це справжній документ (текст договору, свідоцтво про народження, шлюб, смерті, квитанція про здачу речей на зберігання і т.д.), показання свідка-очевидця, сам спірний предмет і т.д. Похідний доказ виникає на базі первинного, він теж може бути достовірним, але до його оцінки суд повинен підходити з обережністю. Показання свідка-очевидця можна перевірити ще раз, уточнити, ці ж відомості, висловлені свідком в листі або в щоденнику, іноді перевірити ще раз взагалі не можна (у разі смерті свідка). Копія документа, фотознімок предмету, і т.д., звичайно можуть використовуватися в суді, але в кожному випадку вимагають особливо ретельної перевірки.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ДОКАЗУВАННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

2.1. Доказування у цивільному процесі

У сучасній юридичній літературі виділяють і відмежовують поняття «доказування» і «докази».

Як зазначає чимало вчених, поняття доказування є нині проблемним (дискусійним), оскільки є доволі багато підходів до визначення цього поняття і не існує єдиної концепції. Характерно, що в дореволюційному законодавстві та теорії цивільного процесу також було відсутнє визначення поняття "доказування".

Цікавим є визначення процесу доказування через докази: доказування - це діяльність, спрямована на встановлення обставин справи за допомогою судових доказів [15, с.34]. Однак термін «судові докази» не конкретизує останні, а, навпаки, сам потребує додаткового тлумачення. Але в цьому визначенні, на відміну від інших пропонується зв'язати процес доказування і поняття "докази" як його необхідний складовий елемент. Тобто сам корінь слова "доказування" свідчить про нерозривний зв'язок доказу з процесом доказування.

Отже, в залежності від стадії цивільного процесу виникатимуть характерні особливості процесу доказування, які зумовлюють необхідність розглядати судочинство в судах і діяльність судів і суддів першої та апеляційної інстанцій як елементи, що створюють і повинні забезпечувати збереження доказів, що надалі аналізуватимуться судом вищої ланки.

Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Загалом слід розрізняти такі три загальноприйняті елементи предмету доказування: а) обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги (підстава позову); б) обставини, на яких відповідач обґрунтовує свої заперечення (підстава заперечення); в) інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Саме на обставинах, що підлягають встановленню, й будується предмет доказування в справі.

Безпосереднє сприйняття явища складом суду окремий випадок. В переважній більшості випадків суду доводиться пізнавати необхідні для нього факти і явища дійсності не прямо, а опосередковано, за допомогою доказів. Таким чином, доказування в суді є способом опосередкованого пізнання, коли суд робить висновок про існування або відсутність фактів, що мають значення для справи, на підставі інших фактів, одержуючи відомості про належні встановленню факти з відповідних джерел [25, с.9].

2.2. Особливості процесу доказування

Вирішення цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові можуть бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Доказування в цивільному процесі включає дві невід'ємні складові. З одного боку, це діяльність суду та осіб, які беруть участь у справі, врегульована процесуальним законодавством (процесуальна форма), з іншого -- пізнавальна (розумова) діяльність, що відповідає законам логіки. Тому доказуванням є діяльність, яка врегульована цивільним процесуальним законодавством і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін шляхом зазначення про докази, їх збирання, подання, дослідження та оцінки [25, с. 134].

Подаючи докази, сторони реалізовують своє право на доказування і одночасно виконують обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на третіх осіб, органи та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК). Тобто, процесуальним законом встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК), так і обов'язок із доказування. Це не і колізія у законі, а закріплення положення, за яким суб'єкт доказування шляхом реалізації своїх прав щодо доказування доводить обставини своїх вимог чи заперечень. І якщо він не братиме участі у процесі доказування, то може настати негативний наслідок у вигляді відмови у задоволенні позову (позивачеві) чи, навпаки, - задоволення пред'явлених позовних вимог для відповідача.

Суд безпосередньо не бере участі у зборі доказового матеріалу. У випадку, коли є труднощі щодо витребування доказів для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази (ст. 137 ЦПК) [15, с. 35].

Доказова діяльність здійснюється у певній послідовності. В теорії цивільного процесуального права не має спільності поглядів щодо кількості стадій (етапів) такої діяльності. Зазвичай, виділяють такі етапи доказування:

- формування предмету доказування, в тому числі посилання на фактичні обставини справи;

- збір та подання доказів;

- дослідження доказів;

- оцінка доказів.

Предмет доказування визначений ст. 179 ЦПК і ним є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення суду [17]. Коло обставин, що на них сторони посилаються як на підстави своїх вимог і заперечень або на які вказують інші особи, може бути різноманітним, а предмет доказування по конкретній справі досить визначений. На нього вказує норма матеріального права, яку слід застосувати в кожному конкретному випадку.

Отже, предметом доказування є:

- обставини, які обґрунтовують вимоги позивача (підстава позову);

- обставини, які обґрунтовують заперечення відповідача (підстава заперечення);

- інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Правильне встановлення предмета доказування сприяє визначеності подальшого процесу доказування щодо виявлення, збору, дослідження та оцінки доказів, встановлення дійсних обставин справи та ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

Не за усіма фактами предмета доказування здійснюється доказова процесуальна діяльність. Не потребують доказування:

- загальновідомі факти;

- преюдиційні факти;

- факти, що презюмуються;

- визнані факти.

Загальновідомі факти (notoria) - це факти, які відомі широкому колу осіб, у тому числі і суду. Загальна відомість фактів залежить від часу виникнення і поширеності інформації про них на певній території. Сторона, яка використовує загальновідомий факт, повинна про це зазначити (notoria non relevat ad onore proponendi). Такі факти не потребують доказування (notoria non eget probantione) тому, що об'єктивність їх існування очевидна, це в основному не дії, а події. Загальновідомість того чи іншого факту може мати різні межі. Він може бути відомий у межах країни, окремої області, населеного пункту (об'єктивні межі загальновідомості певного юридичного факту). Окрім об'єктивних меж загальновідомість певного юридичного факту має і суб'єктивні межі: він повинен бути відомий не тільки певним особам, а й усьому складові суду, який розглядає справу. Саме суд вирішує, чи є факт загальновідомим і таким, що не підлягає доказуванню, про що постановляє ухвалу, що не підлягає оскарженню (п. 2 ст. 61 ЦПК).

Преюдиційність фактів ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його межами, за якими сторони й інші особи, які брали участь у справі, а також їхні правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені рішенням суду факти та правовідносини. Обставини, що встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (п. 3 ст. 61 ЦПК). Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення мають преюдиційне значення тільки щодо двох питань: чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою (п. 4 ст. 61 ЦПК). Наявні в кримінальній справі чи справі про адміністративні правопорушення інші матеріали про факти, які складають предмет доказування у цивільній справі, підлягають дослідженню при розгляді судом спору про право цивільне. Тому при розгляді позову про стягнення завданої майнової шкоди, яка випливає з кримінальної справи, суд не має права обговорювати вину відповідача. Але якщо на підтвердження розміру відшкодування збитків, які випливають з кримінальної справи, були подані, крім вироку, й інші докази, то вони включаються у сферу доказової процесуальної діяльності у справі [25, с. 198].

Не потребують доказування при розгляді справи і факти, які згідно з законом припускаються встановленими, тобто законні презумпції (презюмовані факти). На відміну від загальновідомих і преюдиціальних фактів, законні презумпції можуть бути спростовані в загальному порядку. Правовими презумпціями (praesumptiones) є закріплені законодавством припущення про наявність або відсутність юридичних фактів. Суть презюмованого факту полягає у тому, що сторона, на користь якої встановлено таку правову норму (презумпцію), не зобов'язана доводити відповідну обставину. Наприклад, особа, якій завдано шкоду малолітньою особою, не повинна доводити, що шкода має бути відшкодована відповідно до ст. 1178 ЦК батьками, усиновителями, опікунами чи закладом, який здійснював нагляд за такою особою. Однак останні, у свою чергу, можуть доводити наявність обставини, які стануть підставою для звільнення їх від відповідальності.

Отже, законні припущення санкціонуються або випливають з його змісту. Їх складають юридичні факти, що входять до підстав вимог і заперечень сторін, та будуть носити суперечливий і бути спростовані. Законні презумпції не складають очевидну істину, а приймаються за таку тому, що сформульоване законом положення відбиває найбільш звичайне й вірогідне явище. За галузевою належністю законні презумпції класифікуються на матеріально-правові і процесуально-правові. Матеріально-правові можуть також класифікуватись за правовими інститутами: стосовно честі й гідності громадян та організацій; статусу об'єктів цивільного права; права власності; зобов'язального права, сімейних прав [22].

В судовій практиці поширеною підставою звільнення від доказування виступає безспірність фактів. В понятійному обігу ЦПК таке поняття відсутнє, але закріплено правило за яким суд може вважати визнаний стороною в суді факт,встановленим, коли в нього не виникне сумніву в тому, що визнання відповідає дійсним обставинам справи, не порушує будь-чиїх прав і законних інтересів і не зроблено під впливом обману, насильства, погрози, помилки або з метою приховування істини.

Визнані факти - це обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (п. 1 ст. 61 ЦПК). Суд також може вважати визнаний стороною факт встановленим і звільнити від його доказування (ст. 40 ЦПК). Від визнання факту слід відрізняти визнання позову, що призводить до припинення провадження у справі [17].

В окремих випадках сторона чи третя особа може відмовитися від визнання обставин. Зокрема, відповідно до ст. 178 ЦПК відмова від їх визнання в попередньому судовому засіданні приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або внаслідок зловмисної домовленості її представника з другою стороною [17].

РОЗДІЛ 3. ПРОЦЕС ЗБОРУ ДОКАЗІВ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

3.1. Збирання та оцінка доказів

Збирання доказів здійснюється сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, самостійно, шляхом витребування доказів (ст.ст. 62, 137, 140, 141 ЦПК), а також за судовим дорученням (ст. 132 ЦПК). Суддя не може збирати докази, а лише вказати на їх відсутність [17].

Подання доказів проводиться сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, шляхом їх передачі до суду.

Законом встановлено строк подання доказів. Відповідно до ст. 131 ЦПК сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Докази, подані з порушенням встановленого законом чи судом строку, можуть прийматися тільки якщо сторона доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

У випадках, коли особи, які беруть участь у справі, мають складнощі зі збором доказів, суд зобов'язаний витребувати такі докази. У заяві про витребування доказів зазначається: який доказ вимагається; підстави, за яких особа вважає, що доказ знаходиться в іншої сторони; обставини, які може підтвердити цей доказ (ст. 137 ЦПК). Витребувані судом докази направляються до суду безпосередньо, однак суд може уповноважити відповідну особу, яка бере участь у справі, на одержання такого доказу та представлення його до суду. За невиконання вказівки суду про подання доказів винна особа може бути притягнута до відповідальності.

Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття та вивчення доказів. Воно провадиться в судовому засіданні з додержанням принципів усності та безпосередності у процесі судового розгляду справи. Дослідження здійснюється за допомогою передбачених законом засобів (п. 2 ст. 57 ЦПК) [17]. Значення цього етапу доказування полягає у тому, що рішення суду може ґрунтуватися тільки на тих доказах, які ним досліджувались.

Оцінка доказів - це визначення належності взаємного зв'язку доказів у їх сукупності. Оцінку доказів провадять тільки ті учасники цивільного, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та процесу, які визнаються суб'єктами доказування. Оцінка осіб, які беруть участь у справі, є рекомендуючою, а оцінка суду - владною. Рекомендуюча оцінка доказів виявляється в процесуальних діях - поясненнях, доводах, міркуваннях і запереченнях осіб, які беруть участь у справі, і сприяє суду всебічно, повно, об'єктивно оцінити всі обставини справи в їх сукупності.

Судовій оцінці можуть підлягати лише ті докази, які безпосередньо були досліджені в судовому засіданні (ст. 179 ЦПК), з урахуванням належності фактичних даних і допустимості засобів доказування (ст.ст. 58, 59 ЦПК). Оцінка доказів судом є підставою для прийняття ним відповідного за змістом акта застосування права, який має обов'язковий, владний характер, втілений в мотивувальній частині рішення суду (ст. 215 ЦПК), - це завершальна оцінка суду [17].

Правильному визначенню складу всіх обставин предмета доказування у справі сприяє правило (принцип) належності доказів, закріплене в ст. 58 ЦПК. Із усіх поданих доказів суд повинен відбирати для подальшого дослідження і обґрунтування мотивів рішення тільки ті, які мають зв'язок з фактами, що необхідно встановити. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 58 ЦПК). Головуючий спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, усуваючи все, що не має істотного значення для її вирішення (ст. 160 ЦПК) [17].

Питання належності доказів вирішуються судом при порушенні справи, на стадіях підготовки і судового розгляду. При прийнятті позовної заяви суддя перевіряє, чи викладені в ній обставини, що обґрунтовують вимоги позивача, і чи зазначені докази, що підтверджують позов (ст. 131 ЦПК) [17].

Судовою практикою, що склалася, належність доказів зазвичай визначається судом під час розгляду справи у судовому засіданні. Визнавши доказ таким, що не стосується справи, суд просто залишає його без дослідження, тим самим звільняє себе від наступної його оцінки та виключає можливість посилання на нього у судовому рішенні [22].

За загальним правилом, будь-які фактичні дані в цивільній справі можуть бути підтверджені лише допустимими засобами доказування, тобто встановленими в законі (ст. 59 ЦПК) відповідно до правила (принципу) їх допустимості. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими. Суд не вправі за своїм переконанням приймати доказ, який за законом не допускається, і навпаки, відкидати як недопустимий доказ, можливість використання якого закон не забороняє.

Гарантією принципу допустимості засобів доказування є його законодавче забезпечення.

Достовірність - це показник доброякісності джерела доказів, а також процесу їх формування. Після встановлення достовірності доказів суд визначає їх достатність, тобто вирішує питання про те, чи є можливість на основі зібраних по конкретній справі доказів зробити висновок про наявність фактів, які належать до предмета доказування. Достатність - це така кількість доказів, яка дозволяє вирішити справу, зробити певний висновок і ухвалити рішення. Достатність стосується завершального етапу доказування. Висновок про достатність - підсумок процесуального вивчення, аналізу і кваліфікації доказів, що проводиться суб'єктами доказування, в ході судового розгляду, підсумок, що завершує всю доказову діяльність.

Зважаючи на те, що судова оцінка має важливе значення для розгляду справи, законом встановлені певні правила (принципи) її здійснення. До них згідно зі ст. 212 ЦПК можна віднести такі [17]:

- докази оцінюються судом кожен окремо і всі у сукупності;

- докази оцінюються за внутрішнім переконанням суддів;

- внутрішнє переконання повинно ґрунтуватись на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів;

- при оцінці доказів судці повинні керуватися законом;

- ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, тобто докази мають оцінюватися за їх властивостями, і жоден з доказів не має переваги перед іншим.

3.2. Забезпечення доказів у цивільному процесі

Належні докази по справі не завжди знаходяться у заінтересованих осіб, на яких покладений обов'язок із доказування певних обставин, а у їхніх процесуальних противників чи інших осіб, які не є учасниками процесу, і їх подання, якщо не вжити необхідних заходів, згодом стане утрудненим або неможливим, вони можуть зникнути або загинути. З метою запобігання таким наслідкам ЦПК передбачений інститут забезпечення доказів, тобто вжиття судом невідкладних заходів до закріплення у визначеному процесуальному порядку фактичних даних з метою використання їх як доказів при розгляді цивільних справ.

Інститут забезпечення доказів врегульований статтями 133-135 ЦПК.

Забезпечення доказів - це їх процесуальна фіксація судом з метою використання їх в якості доказів, якщо згодом їх подання стане неможливим або утрудненим. Належні докази у справі не завжди знаходяться в розпорядженні заінтересованих осіб, на яких покладено обов'язок по доказуванню певних обставин у справі, а у їх процесуальних противників чи інших осіб, які не є учасниками процесу. Забезпечення доказів здійснюється судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі [17].

Підставою для забезпечення доказів є побоювання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, що вони будуть втрачені або їх подання стане неможливим. Відповідно до ст. 133 ЦПК способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за місцем їх знаходження. Судом можуть також бути застосовані інші способи забезпечення доказів.

У заяві про забезпечення доказів має бути зазначено:

- докази, які необхідно забезпечити;

- обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами;

- обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може згодом стати неможливим або ускладненим;

- справа, для якої потрібні ці докази, або з якою метою потрібно їх забезпечити.

Заява про забезпечення доказів може бути подана протягом усього періоду розгляду справи. Також суд за заявою заінтересованої особи може забезпечити докази до пред'явлення нею позову. У цьому випадку заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів. У разі неподання позовної заяви в зазначений строк особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобов'язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв'язку із забезпеченням доказів.

Заява про забезпечення доказів розглядається протягом п'яти днів (з дня її надходження) судом, який розглядає справу, а якщо позов ще не пред'явлено, - місцевим загальним судом, у межах територіальної підсудності якого можуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів, з повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Присутність цих осіб не є обов'язковою [27, с. 50].

У разі обґрунтованої вимоги заявника, а також якщо нею можна встановити, до кого пізніше можна буде пред'явлено позов, заява про забезпечення доказів розглядається невідкладно лише за участю заявника.

Відповідно до ст. 135 ЦПК питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою, яка може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи. Якщо після вчинення процесуальних дій щодо забезпечення доказів позовну заяву подано до іншого суду, протоколи та інші матеріали щодо забезпечення доказів надсилаються до суду, який розглядає справу.

Самостійний процесуально-правовий порядок забезпечення доказів встановлений ст. 53 Закону України «Про авторське право і суміжні права» [33]. Зазначена норма включена до змісту статті, котра має назву «способи забезпечення позову у справах про порушення авторського права та суміжних прав» але її аналіз свідчить про те, що нею врегульовані питання забезпечення доказів з цих категорій справ.

Таке забезпечення можливе, якщо відповідач по справі, з порушення авторського чи суміжних правовідносин, відмовляє у доступі до необхідної по ній інформації чи не забезпечує її надання у прийнятий строк, робить перешкоду у здійсненні судових процедур, або з метою збереження відповідних доказів щодо інкримінованого порушення, особливо у випадку, коли будь-яке відсторонення може завдати непоправимої шкоди особі, яка має авторське право, суміжні права, або коли є очевидний ризик того, що доказ буде знищено, то суд або суддя одноособово мають право за заявою, поданою заявником, застосувати тимчасові заходи до пред'явлення позову або до початку розгляду справи за участю іншої сторони (відповідача).

Тимчасові заходи забезпечення встановлені такі:

- огляд приміщення, в якому як припускається, відбуваються дії, пов'язані з порушенням авторського права , суміжних прав;

- накладення арешту і вилучення всіх примірників творів ( у тому числі комп'ютерних програм та баз даних), записаних виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактними, засобів обходження технічних засобів захисту, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх виготовлення і відтворення;

- накладення арешту і вилучення рахунків та інших документів, які можуть бути доказом вчинення дій, що порушують або створюють загрозу порушення (чи підтверджують намір вчинення порушення) авторського права, суміжних прав.

Заява про застосування тимчасових заходів розглядається тільки за участю заявника у дводенний строк з дня її подання, про що виноситься ухвала.

Ухвала про задоволення заяви про застосування тимчасового заходу підлягає негайному виконанню органом державної виконавчої служби.

ВИСНОВКИ

Поняття і основні ознаки доказів в цивільному судочинстві можна визначити з ст. 57-59 ЦПК, за якою доказами (instrumental) в цивільній справі є будь-які фактичні дані, що вміщують інформацію про обставини, необхідні для правильного вирішення справи; носіями такої інформації виступають точно визначені засоби доказування (probatio), одержання цієї інформації судом здійснюється в порядку, визначеному законом. Отже, відповідно до зазначених статтей доказами в справах у цивільному судочинстві будуть одержані з передбачених законом і допустимих ним засобів доказування у визначеному порядку будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Наявні в теорії цивільного процесу погляди, що доказами в цивільних справах виступають тільки фактичні дані, відривають докази від їх процесуальної форми засобів доказування, без яких вони не можуть бути залучені в цивільний процес. Докази в цивільному процесі характеризуються сукупною єдністю: змістом, яким виступають фактичні дані, що інформують про обставини, необхідні для правильного вирішення справи; процесуальною формою, в якій закладена така інформація засоби доказування; встановленим процесуальним порядком одержання, дослідження і оцінки змісту і процесуальної форми (доказової інформації і засобів доказування).

Зміст доказів сукупність фактичних даних про обставини, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обставинами будуть юридичні факти дії (бездіяльність) і події. Фактичні дані як доказова інформація можуть виступати в безпосередній і опосередкованій формі - прямого або побічного доказу.

Процесуальна форма доказів засоби доказування виступають джерелами інформації про фактичні дані.

Доказування як інститут цивільного процесуального права - це сукупність норм цивільного процесуального права, що регулюють предмет і межі доказування, права і обов'язки осіб, які беруть участь у процесі доказування, повноваження суду у цьому процесі, зміст стадій процесу доказування, поняття, види та порядок дослідження засобів доказування, умови належності, допустимості, достовірності та достатності доказів. Доказування як процес - це діяльність осіб, які беруть участь у справі щодо подання доказів, доведення їх переконливості, дослідження їх спільно із судом, а також діяльність суду щодо оцінки цих доказів.

Крім існуючої у теорії цивільного процесу України класифікації доказів, їх також можна поділити за цілями доказування на основні (підтверджують наявність чи відсутність певної обставини) та протилежні (контрдокази, які спростовують основні докази). Наявність основного і протилежного доказу щодо певної обставини дає можливість зробити висновок, що принаймні один з них є неправдивим, а тому вони потребують перевірки за допомогою інших доказів. За відсутності такої можливості і за однакової переконливості основного і протилежного доказу суд може визнати недоведеною обставину, що підтверджується основним доказом. Потрібно також законодавчо удосконалити перелік письмових доказів, включивши до них електронні документи, а також інші документи, отримані за допомогою електронних засобів зв'язку.

У ЦПК слід передбачити загальне правило допустимості усіх належних доказів. Недопустимими є докази, одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Крім цього, недопустимим є подання великої кількості доказів, дослідження яких не матиме суттєвого доказового значення для доведення певної обставини, а лише буде призводити до затягування процесу. Підставою недопустимості доказу є також порушення без поважних причин встановленого законом строку для його подання.

Достовірними є докази, які переконують суд у правдивості обставин, що входять до предмету доказування. У разі виникнення сумнівів у достовірності доказу, вони можуть бути усунені через його співставлення з іншими доказами та встановленими обставинами або проведення експертизи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності переконують у наявності або відсутності певної обставини, що має значення для вирішення справи. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Цивільно-процесуальний кодекс України. // ВВР, 2004, № 40-41, 42, ст.492.

2. Аленин Ю.П. Процессуальные особенности производства следственных действий / Ю.П.Аленин. Одесса, 2002. С. 150.

3. Васильев С.В. Гражданский процесс: Учебное пособие / С.В.Васильев. X.: ООО "Одиссей", 2006. 512 с.

4. Гріненко А. Д. Практика використання в цивільному судочинстві матеріалів судових експертиз / А.Д. Гріненко, О.О. Шульженко, Г.М. Надгорний // Вісник Верховного Суду України. - 1997. - № 3. - С. 89-95.

5. Зейкан Я. П. Коментар Цивільного процесуального кодексу України / Я.П.Зейкан. - К.: Юридична практика, 2006.

6. Иванов О. В. Судебные доказательства в гражданском процессе. Научное пособие / О.В.Иванов. Иркутск, 1974. - С.53.

7. Клейнман А. Ф. Советский гражданский процесс / А.Ф.Клейнман. М.: Прогресс, 1970. С. 150.

8. Коваленко І. Поняття і значення кримінально-процесуального доказування / І.Коваленко // Право України - 2010. - №1. - С.230-235.

9. Конюшенко Я. Поняття доказів у кримінально-процесуальному провадженні, їх зміст і класифікація / Я.Конюшенко // Право України. - 2010. -№3. - С.232-238.

10. Кримінально-процесуальне право України: Підручник / За заг.ред. Ю.П. Аленіна. Х., 2009. С. 287.

11. Кройтор В.А. Гражданский процесс: Учеб. пособие для подготовки к зачёту и екзамену. Изд. 3-е, перераб. и доп./ В.А.Кройтор. - Харьков: Эспада, 2006. - 240.

12. Курылев С.В. Основы теории доказывания в судебном правосудии / С.В.Курылев. Минск, 1969. - С. 177-179.

13. Луспеник Д. Д. Розгляд заяв про фальшивість доказів відповідно до нового Цивільного процесуального кодексу України / Д.Д.Луспеник // Вісник Верховного Суду України. - 2004. - № 52 (32). - С. 33-37.

14. Маляренко В. Т. Про змагальність сторін у кримінальному судочинстві та становище суду / В.Т.Маляренко // Законодавство України. 2003. № 2. С. 5.

15. Пінчук М.Г. Деякі питання щодо визначення предмета доказування та його структури / М.Г.Пінчук // Вісник Верховного Суду України. - 2007. - №2. - С.3338.

16. Погорецький Микола. Щодо визначення поняття "доказ" // Вісник прокуратури / Микола Погорецький. - 2009. - №3. - С.94.

17. Решетникова В.И. Курс доказательтельственного права в российском гражданском судопроизводстве / В.И.Решетникова. М., 2000. С.113-118.

18. Рогатинська Н. Класифікація видів предмета доказування у справах, що закриваються провадженням / Н.Рогатинська // Право України. - 2005. - №8. - С.82.

19. Ромовська 3. Сімейний кодекс України. Науково-практичний коментар / З.Ромовська. - К., 2003. - С. 251.

20. Стахівський С.М. Перевірка та оцінка показань свідка / С.М.Стахівський // Право України. - К., 1998. - С. 68-75.

21. Теория доказательств в советском уголовном процессе. Часть общая / Под ред. Н.В. Жогина и др. М., 1966. С. 470472.

22. Тертишніков В.І. Цивільно-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / В.І.Тертишніков. - Х., Консум, 2002.

23. Триушников М. К. Використання доказів в цивільному судочинстві / М.К. Триушников // Вісник Верховного Суду України. - 1997. - № 3. - С. 144-152.

24. Уголовно-процессуальный кодекс Украины: Научно-практический комментарий / Под ред. В.Т. Маляренко, Ю.П. Аленина. Х., 2007. С. 88-89.

25. Фурса С.Я. Докази і доказування у цивільному процесі: Науково-практичний посібник. (Серія: Процесуальні науки) / С.Я.Фурса, Т.В.Цюра. К.: Видавець Фурса С.Я., КНТ, 2005. 256 с.

26. Цивільний процес: Навч. посіб. / за ред. Ю.В. Білоусова. К.: Прецедент, 2005 . С.115.

27. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. Х., 2001.

28. Чорнооченко C.I. Цивільний процес України: Навчальний посібник / С.І.Чорнооченко. - К.: Центр навчальної літератури, 2004.

29. Чучукало О. Встановлення істини як мета доказування / О.Чучукало // Право України. - 2006. - №1. - С.57.

30. Штефан М.Й. Цивільний процес / М.Й.Штефан. К.: Ін Юре, 1997. С.249.

31. Ярошенко І. С. Цивільне процесуальне право: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / І.С.Ярошенко. К.: КНЕУ, 2003. 159 с.

32. Правовий тиждень Електронний ресурс. - Режим доступу: http://legalweekly.com.ua/

33. Закон України «Про авторське право і суміжні права» Електронний ресурс. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3792-12

Размещено на Allbest.ru

...