Особливість правових систем Далекого Сходу

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут міжнародних відносин

Кафедра міжнародного права

Курсова робота

з дисципліни

"Правничі системи сучасності"

на тему:

"Особливість правових систем Далекого Сходу"

Київ, 2013

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика та історія розвитку правових систем Далекого Сходу

1.1 Поняття та характерні риси Далекосхідної правової сім'ї

1.2 Історія виникнення Далекосхідної групи правових систем

1.3 Вплив європейських правових сімей на формування правових систем Далекого Сходу

2. Теоретичні засади далекосхідної групи правових систем

2.1 Релігійно-філософська основа Далекосхідної правової сім'ї

2.2 Значення звичаїв і традицій у правових системах Далекого Сходу

2.3 Специфіка усвідомлення ролі та сутності права у країнах Далекого Сходу

3. Характеристика основних правових систем Далекого Сходу

3.1 Співвідношення давніх правових традицій і сучасного законодавства у правовій системі Китаю

3.2 Трансформація стародавнього японського права у сучасне право Японії

Висновки

Список використаних джерел

правовий схід сім'я законодавство

Вступ

Актуальність теми. Філософсько-традиційний (далекосхідний) тип правової системи є досить своєрідним. Він має давню історію і є довговічним. Країни Далекого Сходу є різноманітними як за історичними умовами виникнення, так і за правовою культурою та сучасним станом правової системи, а також за концепціями соціального розвитку. Пройшовши важкий шлях розвитку та зазнавши впливу філософсько-релігійних концепцій правові системи Далекого Сходу зберігають традиції та звичаї права і до сьогодні. Ось чому вивчення та відокремлення особливостей Далекосхідної правової сім'ї є актуальною темою сьогодення. Розкриття характерних рис даної правової системи допоможе зрозуміти своєрідність усвідомлення ролі права у країнах Далекого Сходу та покаже, як звичаї та традиції можуть впливати на право.

Метою даного дослідження є розгляд загальної характеристики Далекосхідної правової групи, вивчення основних характерних рис і особливостей правових систем, їхнього впливу на розвиток громадянського суспільства у світі.

Завданням курсової роботи є вивчення і дослідження правових систем Далекого Сходу, поняття та характерних рис, історії виникнення та вплив європейських правових сімей на формування Далекосхідної правової сім'ї. Важливим є з'ясувати релігійно-філософську основу правових систем Далекого Сходу, значення звичаїв і традицій, а також виявлення специфіки усвідомлення сутності та ролі права у країнах Далекого Сходу. Найбільш чітко виділити різні важливі та характерні елементи далекосхідного філософсько-традиційного підтипу правової системи дозволить характеристика китайського та японського права. Завданням є співвідношення давніх правових традицій і сучасного законодавства у правовій системі Китаю та трансформація стародавнього японського права у сучасне право Японії та визначення місця правових систем Далекого Сходу у сучасному світі.

Предмет дослідження є вивчення особливостей правових систем Далекого Сходу.

Об'єктом дослідження є право двох головних країн Далекого Сходу --Китаю і Японії, які представляють два типи суспільства, одне з яких керується комуністичними цілями, а інше вірне принципам ліберальної демократії.

Методологічною основою даної роботи є сукупність методів правової науки, зокрема історично-правовий метод, за допомогою якого можна визначити історичні етапи формування правової сім'ї; порівняльно-правовий метод, який допоможе виділити спільні та відмінні риси далекосхідного права в порівнянні з іншими правовими системами, метод синтезу, користуючись яким ми зможемо виділити загальні риси того чи іншого питання.

Теоретична основа. Характеристика правових систем Далекого Сходу висвітлена у публікаціях вітчизняних та зарубіжних правознавців та юристів-міжнародників. Причини виникнення, особливості та тенденції розвитку досліджували японська дослідниця Ц.Інако, німецькі компаративісти К.Цвайгерт і К. Кьотц, французький правознавець Р. Давид, та ін. Серед українських публікацій у цьому напрямі можна виокремити праці таких учених і публіцистів: В.Д., Ткаченко, Л.А. Луць, Х. Бехруз.

Структура. Курсова робота складається з вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел.

1. Загальна характеристика та історія розвитку правових систем Далекого Сходу

1.1 Поняття та характерні риси Далекосхідної правової сім'ї

Далекосхідна група правових систем складається з правових систем, в основі формування яких лежать не норми права, а норми моралі, звичаїв, традицій, ритуалів. При цьому позитивне право не визнається як соціальна цінність. Китай, Японія, Бірма, Корея, Монголія, Малайзія, країни Індокитаю --представники цієї групи правових систем [3, с. 99] .

Країни Далекого Сходу досить різні як за їхньою історією, так і взяті в сучасному стані. Незважаючи на це, можливо, у всякому разі з точки зору європейця, виявити деякі загальні їх риси. На відміну від Заходу народи цих країн не схильні вірити в право як засіб забезпечення соціального порядку і справедливості. Зрозуміло, в них існує право, але воно наділене субсидіарною функцією і відіграє незначну роль. У суди тут звертаються, і право знаходить застосування лише тоді, коли вичерпані всі інші способи вирішити конфлікт і відновити порядок. Вихідними засадами цієї концепції є те, що соціальний порядок забезпечується переважно методами переконання, технікою посередництва, самокритичними оцінками поведінки, духом поміркованості та згоди [6, с. 547] .

Скакун О.Ф. зазначив, що Далекосхідна група правових систем -- це сукупність правових систем, в основі формування яких лежать не норми права, а норми моралі, звичаї, традиції. Велике значення приділяється ритуалу.

Провідним джерелом права у правових системах Далекого Сходу є звичай. На відміну від правових систем країн Заходу, що визнали головну роль держави у створенні норм права (шляхом законодавчої чи судової діяльності), у традиційних правових системах у формуванні норм права пріоритет належить самому суспільству. Протягом багатьох століть підвалини правового регулювання цих країн становили норми звичаєвого права, що базувалися на традиціях і морально-етичних уявленнях народу. Звичай, який є правилом поведінки, що ввійшло у звичку внаслідок багаторазового застосування протягом тривалого часу, регулював практично всі сторони життя суспільства [15, с. 236] .

Як вказав Скакун О.Ф., на відміну від континентального, загального і змішаного типів правових систем Далекосхідне право віддає перевагу загально-соціальним нормам як зразкам поведінки -- нормі-моралі, нормі-звичаю, нормі-традиції. Ними обумовлюється як закон, так і судове рішення. Закон і судове рішення для сучасного розвитку далекосхідної групи правових систем також мають істотне значення. Правда, їх роль іноді є похідною від традиційних норм моралі і традицій.

Слабкий розвиток юридичної інфраструктури. Століттями ці країни не знали юридичних професій -- суддів, прокурорів, адвокатів, нотаріусів та ін., бо не існувало ні навчальних закладів для їх підготовки, ні правової науки, ні юридичних шкіл, ні видатних учених -- носіїв правових знань [15, с. 236] .

У країнах Далекого Сходу споконвічне панувало філософсько-моральне уявлення про соціальне життя як частину природного світопорядку. Зразком для устрою суспільства завжди служила гармонія природи. Роль права з його формалізмом і зовнішнім примусом оцінювалася невисоко. Вважалося, що за допомогою права можна встановити початковий ступінь порядку, характерний для варварських народів [14, с. 612] .

У країнах Далекосхідної правової сім'ї спостерігється негативне ставлення до законодавства. Таке джерело права, як законодавство, вважалося неприродним для суспільства явищем. Негативне ставлення населення до законодавчого права, що сформувалося упродовж багатьох століть, спричинило надалі відчутні наслідки. У XX столітті після широкої рецепції західного права, значного поштовху в розвитку законодавства й кодификації склалася ситуація, коли досить велика частина населення стала ігнорувати ці норми права, а реальні суспільні відносини, як і раніше, регулювалися на підставі традиційних норм.

Також для Далекосхідних правових систем притаманне ігнорування державних структур в процесі реалізації норм права. Визнання звичаєвого права й ігнорування законодавчого спричинило особливості і в процесі реалізації норм права, зокрема при розгляді правових спорів. Протягом століть ці норми забезпечувалися здебільшого за допомогою не державних структур, у тому числі судів, а самокерованих суспільних структур і соціального тиску на правопорушників. Люди уникали звертатися до судів за захистом своїх прав. Переважна більшість суперечок вирішувалася у процесі примирливих процедур за посередництвом шанованих членів суспільства на основі норм звичаєвого права [15, с. 237] .

Все це дає можливість виділити загальні ознаки Далекосхідногї правової сім'ї:

- наявність філософсько-традиційних джерел права щодо врегулювання деяких суспільних відносин;

- вплив філософсько-релігійної доктрини на праворозуміння та формування правової системи;

- дуалізм системи (наявність нормативно-правових актів та традиційних норм);

- наявність значної частини нормативно-правових актів, зокрема, законів; їх кодифікованість;

- рецепція ознак континентального та загального права;

- наявність специфічних способів вирішення юридичних спорів (судових процедур та позасудових) [11, с. 183] .

Як висновок, можна сказати, що на розвиток Далекосхідного підтипу особливий вплив мала китайська філософсько-світоглядна доктрина і правова культура. Особливо впливовим у свій час було конфуціанство, яке і заклало філософсько-релігійні (традиційні) основи даного підтипу. Глибокі морально-релігійні та філософсько-традиційні витоки виявилися настільки стійкими, що наступні рецепції континентального і загального права не змогли суттєво змінити сутність та природу даного типу, не призвело до зміни традиційних структур.

1.2 Історія виникнення Далекосхідної групи правових систем

Загальну історію виникнення та етапи розвитку правових систем Далекого Сходу виділити важко, адже країни цієї правової сім'ї мали свій історичний шлях. Відомо, що до Далекосхідної системи насамперед належать правові системи Китаю і Японії, тому ми зупинимося саме на їх історії розвитку та формуванню права.

Правова система Китаю -- одна з найстаріших у світі. Держава і право виникли в Китаї у II тисячолітті до н.е. і протягом значного періоду розвивалися під сильним впливом філософських вчень даосизму, конфуціанства й легізму. Оскільки повага до спадщини предків, їх традицій розглядається як одна з вищих соціальних цінностей, без врахування впливу цих філософських вчень неможливо зрозуміти правову систему, що сформувалася в Китаї. Тому, ми можемо виділити саме такі етапи історичного розвитку:

I етап -- зародження так званої системи права (конфуціанство, даосизм та легітизм). Під впливом цих концепцій сформувалася правова система Китаю, багато рис якої відрізняють її від інших, насамперед систем західних держав. Протягом століть у Китаї, за визначенням Р. Давида, існувало "суспільство без права", засноване більше на традиціях, аніж на законі. Але як пише В.Д.Ткаченко, що цей висновок вимагає уточнення. Не зовсім правельно вести мову про те, що права в Китаї не було, оскільки будь-яке високорозвинене суспільство, яке досягло державності, не може без нього існувати. II етап -- VII ст. -- період ще до об'єднання Китаю в єдину імперію, під час нього була створена низка законодавчих актів, зокрема кодексів. Найдавніший кодекс, що зберігся з тих часів, був складений у 652 році, пізніше -- ще ряд законодавчих актів. III етап -- VII - ХVII ст. -- період зміни багатьох династій. За останньої, Цинської династії (1644-1911) Китай мав два систематизованих зводи законів, один із яких стосувався державного й адміністративного права, другий -- кримінального, цивільного, сімейного. IV етап -- період, коли правова система країни почала змінюватися після революції 1911 року, в результаті якої була прийнята перша Конституція, що проголосила Китай республікою. Новий V етап у розвитку правової системи розпочався після перемоги в громадянській війні (1925--1949) комуністичної партії і проголошенні Китайської Народної Республіки в 1949 році. Почалася законотворча діяльність, заснована на досвіді Радянського Союзу. У 1954 р. було прийнято першу Конституцію Китаю, яка проголосила його державою народної демократії, керованою робітничим класом і заснованою на спілці робітників і селян, а також закріпила принцип соціалістичної законності. У період так званого "великого стрибка" (1957--1976) політична і правова система КНР зазнала сильного ідеологічного тиску. У галузі права це виявилося в розвитку нігілістичних тенденцій, пов'язаних зі зниженням ролі представницьких органів державної влади, процесом ліквідації державних контрольних органів у сфері організації виробництва. У 1979 р. було прийнято Кримінальний і Кримінально-процесуальний кодекси, а також закон про змішані підприємства [1, с. 177] .

Щодо Японії, то слід зазначити, що японське право має глибокі історичні корені. Його зародження сягає 250 року до н.е., коли на японських островах діяло неписане право, яке ще не відокремлювалося від традиційних релігійних поглядів синтоїзму. Вже пізніше, у період давньої Японії (VII--X ст.) правова система розвивалася під сильним впливом філософських, культурних і юридичних концепцій Китаю. У цей період за зразком китайських кодексів були прийняті перші законодавчі акти -- "Конституція Сьотоку" (604), "Маніфест Тайка" (646), "Тайхо ре" і "Тайхо рицу" (701--702), метою яких було створення єдиної централізованої системи управління країною на чолі з імператором. Обов'язки кожного уточнювалися в юридичних збірниках, іменованих "рицу-ре". Складені за китайськими зразками, ці збірники включали головним чином кримінальні (рицу) й адміністративні норми (ре).

Другий період (X--XV ст.) вирізнявся ослабленням влади імператора, феодальною роздробленістю і співіснуванням декількох правових систем. До цього призвів розвиток у IX і X століттях системи сеньйорії (се) -- недоторканного володіння, звільненого від податків.

Наступний етап -- перехід до Нового часу (XV--XIX ст.) він характеризувався подоланням феодальної роздробленості і формуванням централізованої держави. Майже протягом усього цього періоду країна перебувала під владою сьогунів сім'ї Токугава (1603--1867). Тоді вона вперше вийшла зі стану постійних конфліктів між крупними феодалами й почала розвивати державно-правові інститути [1, с. 178-180] .

3 1867 року розпочинається новий період розвитку Японії. Відбувається процес "Реставрація Мей-дзи".Визначною подією цього етапу стало прийняття у 1889 році першої Конституції, що поєднала ідеї японського імператорського ладу з принципами західноєвропейського конституціоналізму. Держава вступила у фазу глибокого перетворення правової системи на основі рецепції романо-германского права [15, с. 248] .

Після Другої світової війни японське право зазнає впливу правової системи США і поступово перебудовується за його зразком. Цей вплив особливо простежується у сфері економіки, соціального розвитку, фінансового права, тоді як значний обсяг інших суспільних відносин врегульовано за допомогою норм та інститутів, запозичених з європейського права.

Отже, правові системи Далекого Сходу пройшли значний і складний процес виникнення і розвитку. Від найдавніших звичаїв, традицій та релігійно-філософських концепцій (даосизму, конфуціанства, легізму, синтоїзму), під впливом західних ідей права та своєрідною політикою цих держав до сучасного права Японії і Китаю. Ці цивілізації відчували взаємний вплив, проте через нестачу контактів воно не переросло в культурну єдність подібне того, яке виникло в Західній Європі. Китайська та японська цивілізації надали особливо істотний вплив на інші далекосхідні цивілізації. Тому, опис китайського і японського права дозволить виявити деякі важливі і характерні елементи загальної далекосхідної концепції права.

1.3 Вплив європейських правових сімей на формування правових систем Далекого Сходу

Далекосхідний регіон у минулому правовому розвитку не зазнав істотного впливу ні європейських правових систем, ні американської. Однак на цей час держави цього регіону активно сприймають правові новації країн європейського та американського континентів, орієнтуються на вдосконалення національного законодавства і використання досягнень іноземного права (особливо Японія) [11, с. 114] .

Розглядаючи усі країни Далекого Схода, можна сказати, що найбільшого впливу зазнала Японія. В кінці XIX століття при упорядкуванні Цивільного кодексу Японії відбувалося переорієнтування то на Цивільний кодекс Франції, то на Німецьке Цивільне Уложення. Спочатку до Японії запросили професора Г. Буассонада (Франція) для впорядкування проектів Кримінального кодексу і закону про кримінальну процедуру. Вони розроблялися на французький зразок і були прийняті парламентом як закони у 1880 р. Були прийняті Цивільний (1898 p.) і Торговий (1899 p.) кодекси, розробку яких парламент доручив японській комісії, яка орієнтувалася на німецьку модель. Правда, автори включили до нього низку положень проекту кодексу Г. Буассонада. Однак ці кодекси не мали широкого практичного застосування. У правовому житті Японії перевага віддавалася традиційним формам вирішення спорів -- примирливому посередництву і за згодою сторін, що припускали поблажливе ставлення до винного і прощення з боку потерплого. У 1889 p. була прийнята перша конституція Японії. Моделлю для основного закону стала прусська конституція, пристосована до японських умов.

Як стверджує В.Д.Ткаченко, після поразки у Другій Світовій війні Японія опинилася під владою американської військової адміністрації, що призвело до значного впливу американського права на формування нового законодавства країни. Цей процес дістав назву "вестернізації" японського права. У 1947 році набрала чинності Конституція Японії, що закріплювала нові принципи державного й суспільного ладу: принцип суверенітету народу (при формальному збереженні монархії), верховенство парламенту в системі органів державної влади, гарантії основних прав людини, відмовлення від війни та ін. Під впливом американських правових концепцій зазнали змін Кримінальний, Цивільний процесуальний кодекси і навіть традиційні японські інститути сімейного права. Таким чином, законодавство Японії стало змішаним, в ньому з'явилися елементи як романо-германського, так і англо-американського права.

Багато компаративістів намагаються дослідити, якою мірою правова система Заходу прижилася на японському грунті. Так, Р. Давид зазначає, що це питання постає в плані як публічного, так і приватного права. В обох випадках право, скопійоване за західним зразком, по суті, регулює лише незначну частину суспільного життя Японії. Воно розраховане на буржуазне суспільство, що складається з вільних індивідів, які вільно вступають у різні правовідносини. Японія далека від такого стану суспільних відносин. Погляди японців, безумовно, еволюціонують і частково наближаються до цієї моделі, що особливо яскраво виявляється в міському середовищі й серед молодого покоління. Однак японське суспільство ще далеке від європейського і за своєю структурою, і за своїми звичаями. Сталі звичаї і спосіб мислення ще дуже живучі у свідомості переважної більшості японців. Тому не можна зробити висновок, що в результаті реформ правова система Японії повною мірою функціонує на основі принципів права Заходу. У сфері публічного права відбувається перекручення змісту багатьох західних інститутів, що зумовлено небажанням японців втручатися в державні справи. Без уяви про японську правосвідомість і культуру західному дослідникові незрозумілою залишається ситуація фактичного монопартійного режиму ліберально-демократичної партії, що існував майже сорок років (1955-1993) в умовах законодавчо закріпленої багатопартійності й вільних виборів.

У сфері приватного права теорія також багато в чому не збігається з юридичною дійсністю. Наявність розвиненого законодавства за західними зразками і створення сучасної системи судочинства не змінили традиційної правосвідомості більшості громадян. Японці продовжують вбачати в праві насамперед апарат примусу, що використовується державою для нав'язування волі правителів, а не засіб досягнення справедливості між громадянами [15, с. 249-251] .

Можна говорити, що чинна в Японії система права походить від німецького і французького права. Р. Давид відносить японське право до романо-германської правової сім'ї. Проте ближче до істини І. Нода, який підкреслює, що специфіка національної ментальності створює праворозуміння, яке важко змінити під впливом іноземного права. Японське право не повністю вписується у романс-германський тип правової системи. Сучасне японське право за своєю структурою нагадує західне, але воно діє у своєму власному традиційному культурному середовищі, яке формувалося століттями в умовах відсутності тривалих контактів із західною культурою. Тому, при схожості моделей права практика його функціонування істотно відрізняється. Отже, дія японської моделі права видається іншою, ніж західного оригіналу.

Проаналізувавши історію виникнення та формування і характерні риси Далекосхідної правової сім'ї, можна зробити висновок, що у країнах Далекого Сходу споконвічно панувало філософсько-моральне уявлення про соціальне життя як частину природного світопорядку. Зразком для устрою суспільства завжди служила гармонія природи. Роль права з його формалізмом і зовнішнім примусом оцінювалася невисоко. Незважаючи на досить не легку історію розвитку, право Китаю і Японії змогло зберегти свою самобутність до сьогоднішніх днів. Вплив європейських та інших правових сімей хоч і не був таким значущим, але вніс багато нового до правових систем Далекого Сходу, особливо Японії.(наприклад, прийняті Цивільний (1898 p.) і Торговий (1899 p.) кодекси). Інститути західного права у багатьох випадках є тільки фасадом, за яким здійснюється регламентація суспільних відносин за традиційними моделями.

В наступному розділі визначені основні аспекти філософсько-традиційного типу правової системи та специфіка усвідомлення ролі та сутності права у країнах Далекого Сходу.

2. Теоретичні засади далекосхідної групи правових систем

2.1 Релігійно-філософська основа Далекосхідної правової сім'ї

Правові системи Далекого Сходу протягом значного періоду розвивалися під сильним впливом філософських вчень даосизму, конфуціанства, легізму (в основному -- Китай) та синтоїзму (Японія). Оскільки повага до спадщини предків, їх традицій розглядається як одна з вищих соціальних цінностей, без врахування впливу філософських вчень неможливо зрозуміти правову систему цих країн.

Засновником даосизму вважається давньокитайський філософ Лао-цзи (VI ст. до н.є.). Його погляди, викладені в роботі "Канон про дао і де", вплинули на розвиток політичної і правової думки Китаю. Центральним поняттям його роботи було "дао", що означало закони розвитку людини і природи. Людина не повинна прагнути до активності, до зміни навколишнього світу, у тому числі й у державно-правовій сфері, бо це порушує гармонію "дао". Лао-цзи проповідував ідею рівності всіх людей перед "дао" поза залежністю від соціального стану й багатства [15, с. 242] .

Ткаченко В.Д. зазначає, що ще більш істотний вплив на розвиток Китаю зробило вчення Конфуція (551--479 pp. до н. є.). У його працях "Розмови та судження", "Записки про обряди" та інших пропонується відмінна від даосизму концепція суспільства і права. Конфуцій наполягав, що гуманність -- "жень" найбільш ціннісна якість особистості. На основі цього почуття люди повинні будувати свої відносини і дотримуватися правил "лі". Але на відміну від даосизму конфуціанство проголошує природним станом соціальну нерівність -- поділ суспільства на певні групи. Кожна така група має свій комплекс правил "лі", за якими і повинна йти. Відповідно до етичних уявлень вважалося, що коли будь-який інтерес людини й було порушено, то це, однак, не дає їй морального права відразу звертатися до суду. Добропорядний громадянин повинен самостійно спробувати врегулювати конфлікт шляхом досягнення компромісу й часткового відмовлення від своїх вимог. Той, хто звертався до суду або привселюдно обвинувачував іншого, вважався невихованою людиною, позбавленою скромності й готовності піти на злагоду заради громадського спокою. Конфуціанство стало панівним вченням у II столітті і відігравало роль офіційної ідеології Китаю аж до початку XX століття.

Ще одна філософська течія -- лепети -- виникла в Китаї в III столітті до н. є. У своєму ставленні до права їх концепція була прямо протилежною конфуціанству. Так, якщо Конфуцій виступав за саморегулювання суспільства за допомогою неписаних норм "лі", то лепети наполягали на упорядкуванні суспільних відносин за допомогою законодавчої діяльності держави: "Порядок і сила створюються законом". Закони, на їх думку, повинні застосовуватися до всіх незалежно від соціального статусу й багатства: "Якщо правити державою на підставі закону, то застосовувати його до всіх". Якщо громадяни не дотримуються законів, до них необхідно вживати жорсткі, але справедливі санкції. Однак погляди лепетів були далекими для більшості людей, тому їх вчення й не стало панівним у Китаї [15, с. 243] .

Під впливом цих концепцій сформувалася правова система Китаю, багато рис якої відрізняють її від інших, насамперед систем західних держав. Протягом століть у Китаї, за визначенням Р. Давида, існувало "суспільство без права", засноване більше на традиціях, аніж на законі.

Що ж стосовно Японії, то її правова система була зароджена на традиційних релігійних поглядах синтоїзму, що є широким комплексом уявлень, ритуалів, звичаїв, традицій, вірувань. Прихильники синтоїзму поклоняються багатьом богам і духами, які, за уявленнями, оживлюють природу, здатні перетворитися на будь--який предмет. Їх уявляли тваринами, рослинами, камінням, явищами природи і навіть людьми. Японці вважали магію могутнім засобом впливу на надприродні сили, надаючи при цьому великого значення ролі жерців. Синтоїзм також сповідує поклоніння космосу і предкам. Мета життя -- злиття з космосом і служіння предкам. Такі анімістичні уявлення передбачають обожнення природи. Ставлення до різних богів не однакове: сильних і добрих поважають, а кволих і злих зневажають. Синтоїзм як релігія не набув стрункої системи, не має відпрацьованих ритуалів. Він наче розраховує на доповнення інших релігій, зокрема буддизму.

У період давньої Японії (VII--X ст.) правова система розвивалася під сильним впливом філософських, культурних і юридичних концепцій Китаю. Японія перейняла ієрогліфічну писемність, буддизм і конфуціанські тексти. У цей період за зразком китайських кодексів були прийняті перші законодавчі акти -- "Конституція Сьотоку", "Маніфест Тайка","Тайхо ре" і "Тайхо рицу", метою яких було створення єдиної централізованої системи управління країною на чолі з імператором. Складені за китайськими зразками, ці збірники включали головним чином кримінальні (рицу) й адміністративні норми (ре). Норм законодавства, що регулюють майновий оборот, практично не було, внаслідок чого цивільні правовідносини упорядковувалися нормами звичаєвого права.

Як зазначає Л.І. Глухарева, традиційна японська свідомість переконана, що суб'єктивні права знеособлюють людські стосунки, ставлять всіх людей в становище рівності, а це суперечить ієрархічному порядку світу і природі речей [5, с. 168] . Саме на таких релігійно-філософських основах (даосизм, конфуціанство, легізм та синтоїзм) формувалася і продовжує розвиватися Далекосхідна правова сім'я.

Пройшовши важкий шлях розвитку та зазнавши впливу філософсько-релігійних концепцій правові системи Далекого Сходу зберігають традиції та звичаї права і до сьогодні. Кожна із зазначених релігійно-філософських основ (даосизм, конфуціанство, легізм та синтоїзм) різною мірою вплинула на правосвідомість китайського та японського народу та мала свій внесок у формування та розвиток правових систем Далекого Сходу.

2.2 Значення звичаїв і традицій у правових системах Далекого Сходу

До джерел Далекосхідної групи правових систем, можна віднести норми-традиції (насамперед ритуали) -- мають першорядне значення і норми-звичаї -- розв'язання конфлікту за допомогою миротворця, а не суду, відповідно до "дао". Такої позиції додержувалося ще раннє конфуціанство, вбачаючи в цьому умови для збереження громадського порядку;

Китайці важливим джерелом права вважаються традиції і звичаї. При цьому законодавець виходить із концепції створення відповідного акта законодавства лише у випадку подальшої неспроможності регулювання певних відносин звичаєвими формами їх регулювання [12, с. 192] .

Джерелом японського права також є звичаї. Цивільний і Торговий кодекси містять норми, які відсилають до застосування звичаїв при вирішенні різних питань. наприклад, коли йдеться про рибальський промисел, використання гарячих джерел та ін. Проте сфера їх застосування поступово звужується.Згідно з Декретом № 103, прийнятим 1875 р. під назвою "Вказівка для органів судової адміністрації", у випадку відсутності норми писаного права застосовуються звичаї, за відсутності відповідного звичаю суддя приймає рішення, керуючись нормами (сьогодні зазначений термін трактується як "загальні принципи права") [1, с. 196]

Особливе місце в системі соціальних регуляторів посідають норми поведінки -- "гирі". Японська дослідниця Ц. Інако вказує, що багато західних дослідників, зокрема Р. Давид, не зовсім правильно розуміють цей соціальний інститут і перебільшують його вплив на суспільні відносини. Вона пояснює, що "гирі" діють тільки між особами, які вступають у постійні міжособистісні відносини і мають за мету їх збереження і зміцнення. Так, постійні ділові партнери обмінюються на свята знаками уваги -- поздоровленнями або подарунками. "Гирі" діють тільки в колі конкретних осіб і груп, а не між незнайомцями чи в рамках усього суспільства [15, с. 250]

Як вказує Л. М. Бостан, традиції та спосіб мислення у більшості японців спирається на конфуціанські ідеї ієрархічного порядку, що базується на самій природі речей, а індивідуалізм ніколи не мав міцних коренів у Японії. Соціальні структури й ліберальний дух, що передбачалися кодексами європейського зразку, лише незначною мірою змогли оволодіти японським суспільством.

Таким чином, можна побачити, що звичаї і традиції відіграють неабияку роль у правових системах Далекого Сходу. Китайське і японське суспільство, яке звикло дотримуватись певних звичаїв і традицій, ніколи не відмовиться від них. Така особливість і дає право відносити Далекосхідну правову сім'ю до групи традиційних правових систем.

2.3 Специфіка усвідомлення ролі та сутності права у країнах Далекого Сходу

Країнам Далекого Схожу притаманне своєрідне відношення до права та усвідомлення його ролі.

У китайській мові слово "право" має два значення -- "фа" і "ксін". У глибоку давнину вони вживалися як синоніми. Нині слово "фа" має ширше значення, а "ксін" перекладається як "покарання". Розуміння всього права як кримінального права пояснює традиційний підхід до права як до покарання. У китайській правосвідомості тривалий час було відсутнє поняття "суб'єктивне право". Пізніше китайське слово "цюань-лі" (суб'єктивне право) з'явилося під впливом японського права. Воно є результатом запозичення. За китайськими поняттями від суб'єктивного права не залежить гармонія в суспільстві, тому що суспільство існує споконвічне без втручання суб'єктів. Суспільство вважається здоровим, якщо гармонійно функціонує відповідно до дао. Для уточнення китайського розуміння слова "право" слід звернутися до терміна "лю", який вживається як синонім слова "ксін". У юридичному значенні "лю" -- кримінальне право, в етимологічному (широкому) смислі "право" (гама, гармонія) означає музичну гармонію. "Лю" відомо раніше за "ксін". Музика, як і традиції, віднесена китайцями до важливих сторін буттл, які необхідно вивчати, щоб бути доброчесними. Кримінальне право в Китаї завжди було суворим, тому право не викликало до себе такої поваги, як музика. Норма права вважалася другорядною порівняно з іншими соціальними нормами (нормою моралі, нормою-звичаєм, традицією-нормою). Судове рішення на основі норми права відкидалося в якості головного засобу вирішення конфлікту. Тільки невелика частина фажданско-правових спорів розглядалася державними судами [7, с. 124; 15, с. 615] .

І в теперішній час загальне уявлення про світ, на основі якого базуються всі різноманітні приватні поняття китайців, спонукає їх зневажати право. В їхньому уявленні мирне життя в суспільстві гарантоване не правом, а етикою. На їх переконання, немає сенсу чекати появи соціального зла, навіть якщо право взмозі його усунути. Кожен має поводитися так, щоб не порушувати природний порядок і дотримуватися традицій, які спрямовані на недопущення такого зла. Саме останні мають першочергове значення, тоді як звертатися до права слід якомога рідше [7, с. 125] .

Що ж стосується Японії, то японці також продовжують вбачати в праві насамперед апарат примусу, що використовується державою для нав'язування волі правителів, а не засіб досягнення справедливості між громадянами. Реальні цивільно-правові відносини багато в чому регулюються не законодавством, а звичаєвим правом або іншими соціальними нормами. Результатом негативного ставлення до права є також небажання японців вирішувати свої правові суперечки в судах: усі суперечки між членами родини, як і колись, вирішуються в основному на підставі звичаїв і без судового втручання. Наприклад, у разі дорожньо-транспортних пригод потерпілий або його родичі намагаються не звертатися до суду, а звертаються до послуг досвідченого посередника для реалізації своїх вимог. Це можуть бути, наприклад, співробітник фірми потерпілого, профспілковий діяч або шанований бізнесмен з відповідним професійним досвідом. Вплив правосвідомості японців із цього питання відчувається й у нормах законодавства. Відповідно до Цивільного процесуального кодексу (Ст.136) суддя повинен у перебігу процесу постійно прагнути до того, щоб привести сторони до примирення. Найкращий варіант -- це не судове рішення, а відмовлення від позову й полюбовна угода. Судді надано багато можливостей, щоб на всіх стадіях судового провадження відігравати роль посередника. Звернувшись до суду, сторони можуть просити не винесення рішення, заснованого на законі, а створення примирливої комісії, якій доручається запропонувати їм можливу мирову угоду. До складу такої комісії входять два посередники й суддя, але суддя не бере участі в засіданнях, щоб не створилося враження, що насправді спір вирішено владою судді. З метою збереження добропорядної репутації сторони віддають перевагу саме такому компромісному шляху. Крім того, за певними категоріями справ (сімейними, трудовими) закон прямо приписує цю процедуру. Якщо, проте, зусилля виявилися безрезультатними, тобто посередники запропонували угоду, але одна зі сторін чи обидві нею не задовольнилися, то будь-яка сторона одержує в цьому разі право у двотижневий термін звернутися до суду. Однак суду й тоді надано вибір: вирішити суперечку тільки на підставі закону або підтвердити варіант мирової угоди, запропонованої посередниками1. Ц. Інако, оцінюючи статистику розгляду цивільних справ у судах, указує, що в Японії подається в десять разів менше позовів, аніж у США й Великобританії, і більше половини від поданих позовів закінчуються мировою угодою або відмовою від позову. Можливо, цим і зумовлена досить мала кількість суддів у країні -- близько 2200 при чисельності населення понад 126 млн [15, с. 247-248] .

З цього приводу Р.Давид зазначав: "На відміну від Заходу, народи цих країн не схильні вірити в право, як засіб забезпечення соціального порядку і справедливості. Зрозуміло, в них існує право, але воно наділене субсидіарною функцією і відіграє незначну роль. В суди тут звертаються, і право знаходить застосування лише тоді, коли вичерпані всі інші способи вирішення конфлікту і відновлення порядку. Суворо визначені рішення, які дає право, пов'язаний з ним примус - все це зустрічає виключне несхвалення, тут виходять з того, що соціальний порядок повинен охоронятися, переважно, методами переконання, технікою посередництва, самокритичними оцінками поведінки, духом поміркованості і злагоди" [6, с. 568] .

Можна зробити висновок, що право багато століть відігравало другорядне становище в країнах Далекого Сходу. На сьогоднішній день право займає більш важливе місце, але норми-мораль, норми-звичаї, традиції-норми часто застосовуються у суспільстві.

Далекосхідна група правових систем має релігійно-філософську основу, що представлена даосизмом, конфуціанством, легізмом та синтоїзмом. Ці вчення заклали фундамент для встановлення права у країнах Далекого Сходу. Споконвіку народи цих країн дотримувались звичаїв і традицій своїх предків. На сьогоднішній день ситуація не змінилась, хоча право й набуло більш сучасних форм, традиції і звичаї все ще відіграють вагоме місце у далекосхідних правових системах. Що стосується усвідомлення ролі права, то це також не змінне, хоча право і вважається основним регулятором суспільних відносин, люди часто звертається до традицій та норм моралі для вирішення різноманітних питань.

Найбільш чітко виділити різні важливі та характерні елементи Далекосхідного (філософсько-традиційного) типу правової системи дозволить характеристика китайського та японського права.

3. Характеристика основних правових систем Далекого Сходу

3.1 Співвідношення давніх правових традицій і сучасного законодавства у правовій системі Китаю

Сучасна правова система КНР є симбіозом стародавніх правових традицій і сучасного законодавства, заснованих, з одного боку, на старокитайських філософських і правових концепціях, а з іншого -- на ідеях "соціалізму з китайською специфікою" та деяких принципах романо-германського права. Змішаний характер китайської правової системи ускладнився після приєднання в 1997 р. колишньої англійської колонії Гонконг (нині провінції Сянган) до Китаю. Згідно з китайсько-британськими угодами, Сянгану надано особливий правовий статус, згідно з яким він має власну законодавчу, виконавчу і судову систему, і лише питання зовнішньої політики і оборони делегуються центральним державним органам Китаю. Згідно із цими угодами, Китай підтверджує продовження чинності на території колишнього Гонконгу близько 140 законів Великобританії. Ці обставини указують на наявність у сучасній правовій системі Китаю деяких елементів загального права [13, с. 287] .

Таким чином, правова система Китаю на сучасному етапі модернізована і своєю зовнішньою формою відображає романо-германську модель правового будівництва. Проте правовий менталітет китайців, їхня правова свідомість і правова поведінка не вписуються в романо-германську модель та залишаються в рамках традиційної конфуціанської концепції праворозуміння, де нраву в процесах суспільного розвитку відводиться не головна, а допоміжна роль. Причина цього очевидна і полягає в тому, що романо-германське право є продуктом західної цивілізації і розвивалося воно в рамках західної традиції права. Що стосується китайського права, то воно, як уже наголошувалося, має найдавнішу історію і його формування й еволюція відбувалися в рамках тих історичних умов і в рамках тих філософських поглядів, які докорінно відрізняються від західних. Сприйнята китайським правом структура романо-германського права, система його джерел, кодифікація, інші форми нормотворчої діяльності, а також юридична техніка, на ґрунті китайської дійсності справили великий вплив на розвиток китайського суспільства. Разом із тим, вони зазнали і східного впливу.

Сучасна судова система Китаю має модернізовану структуру і успішно виконує завдання, направлені на відправлення правосуддя. Примирний характер судочинства, заснований на конфуціанській концепції праворозуміння, продовжує впливати на функціонування судової системи сучасного Китаю [1, с. 172-173,182] .

Можна зробити висновок, що правова система Китаю є сукупністю давніх правових традицій і сучасного законодавства, відображеної у правових кодексах (Кримінальний кодекс, Трудовой кодекс). Одна з суттєвих ознак права Китаю полягає у функціонуванні до сьогоднішнього часу філософсько-традиційних концепцій, норм та інших способів і процедур врегулювання суспільних відносин. Це є результатом особливості історичного розвитку та довготривалу ізоляцію від інших країн, трансформацією конфуціанського світогляду, принципів через правові норми, стійкістю психологічних установок населення на дотримання цих традиційних правил, а також невизнання права найефективнішим регулятором суспільних відносин.

3.2 Трансформація стародавнього японського права у сучасне право Японії

Витоки японського права багато в чому схожі з китайським правом, разом із тим воно має свою специфіку. Риси, властиві японській цивілізації, такі як колективне мислення, кланова вірність, самопожертвування заради загального блага, визначають специфіку японського права. Незважаючи на вестернізацію, японське право не втратило своєї самобутності. Традиційний спосіб життя японців зумовив їх негативне ставлення до індивідуалістичних проявів, властивих західному суспільству. Традиційна японська свідомість, на думку Л. І. Глухарьової, переконана, що суб'єктивні права знеособлюють людські взаємини, ставлять усіх людей в становище рівності, а це суперечить ієрархічному порядку світу і природі речей [4, с. 127] .

Японську правову систему завдяки такому складному і змішаному характеру називають ще індивідуалізованою правовою системою.

Сучасна правова система Японії має змішаний характер, оскільки вона базується, з одного боку, на етичних, релігійних і правових нормах, що склалися на основі звичаїв і традицій японського суспільства і старокитайських релігійно-філософських концепцій, а з іншого -- на запозичених правових положеннях в інших правових систем.

Сучасна структура права і законодавства Японії, у своїй основі, запозичена з романо-германського права. Зовнішня вестернілнція законодавства, почалася, як уже наголошувалося, в другій половині XIX ст. і сприяла отриманню японським правом такої важливої ознаки, як системність, що виявляється в послідовному, чіткому, логічному викладенні нормативно-правового матеріалу в рамках правових інститутів, об'єднаних у галузі права.

Законодавчі акти, які були прийняті наприкінці XIX та напочатку XX ст., незважаючи на те, що при їх створенні враховувалися національні особливості, за своєю формою і змістом нагадують кодекси французького і німецького зразків. Серед дослідників японського права постає питання: чи можна в такому разі говорити про повну вестернізацію японського права і японського законодавства? Більшість із них на підставі аналізу правової дійсності Японії дійшла висновку, що незважаючи на прийняття кодексів і законів, заснованих на європейських правових зразках, вони не були до кінця сприйняті широкими верствами японського суспільства [1, с. 191-192] .

Як відзначає Р. Давид, японське суспільство за своєю структурою і за своїми звичаями ще далеке від суспільства європейського. Тут виникає проблема суперечностей структури права з його функціонуванням. Зокрема, це проявляється в утриманні японців від реалізації своїх суб'єктивних прав у судовому порядку [6, с. 573] .

На думку К. Цвайгерта і X. Кьотца, у XX ст. впродовж тривалого часу практичне значення рецепійованих законів у правовому житті Японії² залишалося украй незначним .

Це пояснюється перш за все своєрідним ставленням японців до права як регулятора суспільних відносин, яке склалося під впливом китайського праворозуміння. Для японців, як і раніше, право не є єдиним інструментом регулювання суспільних відносин. Це також виявляється в традиційних способах вирішення різних конфліктів не в рамках судової системи, а методами, що склалися впродовж багатьох століть.

Дана специфіка японського праворозуміння виявляється також у тому, що в Японії традиційно відсутні ідея права, правові школи, професійні судді, прокурори, адвокати і нотаріуси.

Прояв індивідуалізму, який пронизує весь зміст романо-германського права, так і не прижився до традиційних умов японського суспільства. Принцип індивідуалізму передбачає розроблення цілісної концепції прав людини і громадянина. Історія розвитку романо-германського права і його сучасний стан пронизані принципом захисту прав людини і створенням правової бази для їх реалізації. Проте традиційний устрій життя, соціальна структура японського суспільства заперечують такий підхід. Сучасна правова система Японії побудована на традиційних началах звичаєвого японського права, хоча незаперечний факт зовнішньої вестернізації японського законодавства

Розвиток японського права після Другої світової війни, як уже наголошувалося, проходить під знаком посилення впливу загального права, точніше -- правової системи США. Це виявляється, перш за все, у змісті нової Конституції Японії 1946 p., де ці тенденції яскраво виявляються. Подальша реформа кримінально-процесуального і цивільно-процесуального законодавства підтверджує цей факт. Прийняття в 1950-ті pp. XX ст. цілого ряду законодавчих актів у сфері економічних правовідносин підсилює цей вплив.

Проте в цілому збереглася колишня кодифікована система, основу якої складають раніше прийняті кодекси, незважаючи на те, що до них були внесені зміни відповідно до нової Конституції.

До теперішнього часу у Конституцію Японії 1946 р. не було внесено змін. Одна з причин її стабільності -- дуже складний і одночасно жорсткий порядок внесення поправок. Відповідно до Конституції для її зміни необхідна згода не менше двох третин депутатів кожної палати парламенту і всенародний референдум.

У 1999 р. парламентом Японії було ухвалено рішення щодо створення дослідницьких комісій з метою проведення широкого і всебічного дослідження Конституції Японії. Ініціатори можливої конституційної реформи бачать майбутню японську конституцію в багатьох питаннях ближчою до мейдзийської, ніж до Конституції 1946 p., унаслідок чого, на їхню думку, японське суспільство в умовах такої конституції виявиться більш регульованим.

Можлива реформа в галузі конституційного будівництва, перш за все, відображає пошук Японією свого особливого, індивідуального місця в сучасному світі, що сприяє ослабленню зовнішніх чинників і зміцненню економічної та культурної природи країни, її національних традицій [1, с. 193] .

Таким чином, сучасна правова система Японії формується із сукупності правових норм, а також звичаїв і традицій, які склалися впродовж історії розвитку японського суспільства під впливом китайської філософії і культури, зокрема конфуціанства, і запозичень правових положень із романо-германського і загального права.

Китай і Японія пройшли різний шлях розвитку, але їхні правові системи можна об'єднати в одну правову сім'ю - Далекосхідну, традиційно-етичну або філософсько-релігійну.Сучасна правова система КНР за своїми зовнішніми ознаками, тобто по своїй структурі і системі джерел, нагадує романо-германське право. Деякі галузі сучасної правової системи КНР як і раніше відчувають на собі вплив соціалістичного права. Разом із тим, традиційно-етичні концепції китайського праворозуміння, що сформувалося на ідеях конфуціанства (яке до 1911 р. було офіційною ідеологією китайських імператорів), як і раніше визначають правовий менталітет, правову культуру і правову поведінку населення Китаю. Японське право,що сформувалося на основі концепцій китайського праворозуміння, з другої половини XIX ст. попадає під вплив романо-германського права (було прийнято конституцію, цивільний кодекс, кримінальний кодекс, торговий кодекс, а також ряд інших важливих нормативно-правових актів). Після Другої світової війни японське право відчуває на собі значних вплив американського права, унаслідок чого воно починає перебудовуватися, багато в чому за його зразком. Разом із тим, незважаючи на запозичення правових положень із романо-германського і американського права, сфера правового регулювання залишається не такою широкою, оскільки японці як і раніше додержуються традицій, норм, історично встановлених для різних верств населення.

Висновки

Проведене дослідження історії розвитку та особливостей правових систем Далекого Сходу, дає змогу зробити ряд висновків.Далекосхідна група правових систем - це сукупність правових систем, в основі формування яких лежать не норми права, а норми моралі, звичаї, традиції.

Далекосхідну групу складають правові системи Китаю, Гонконгу, Японії, Бірми, Кореї, Монголії, країн Індокитаю, Малайзії. Китай і Японія вирізняються специфікою морально-ідеологічного підходу до права, який справив вплив на правові системи інших країн Сходу.

Проаналізувавши історію виникнення та формування і характерні риси Далекосхідної правової сім'ї, можна зробити висновок, що у країнах Далекого Сходу споконвічно панувало філософсько-моральне уявлення про соціальне життя як частину природного світопорядку. Зразком для устрою суспільства завжди служила гармонія природи. Роль права з його формалізмом і зовнішнім примусом оцінювалася невисоко. Незважаючи на досить не легку історію розвитку, право Китаю і Японії змогло зберегти свою самобутність до сьогоднішніх днів. Вплив європейських та інших правових сімей хоч і не був таким значущим, але вніс багато нового до правових систем Далекого Сходу, особливо Японії.(наприклад, прийняті Цивільний (1898 p.) і Торговий (1899 p.) кодекси). Інститути західного права у багатьох випадках є тільки фасадом, за яким здійснюється регламентація суспільних відносин за традиційними моделями.

Далекосхідна група правових систем має релігійно-філософську основу, що представлена даосизмом, конфуціанством, легізмом та синтоїзмом. Ці вчення заклали фундамент для встановлення права у країнах Далекого Сходу. Споконвіку народи цих країн дотримувались звичаїв і традицій своїх предків. На сьогоднішній день ситуація не змінилась, хоча право й набуло більш сучасних форм. традиції і звичаї все ще відіграють вагоме місце у далекосхідних правових системах. Що стосується усвідомлення ролі права, то це також не змінне, хоча право і вважається основним регулятором суспільних відносин, люди часто звертається до традицій та норм моралі для вирішення різноманітних питань.

Китай і Японія пройшли різний шлях розвитку, але їхні правові системи можна об'єднати в одну правову сім'ю - Далекосхідну, традиційно-етичну або філософсько-релігійну.Сучасна правова система КНР за своїми зовнішніми ознаками, тобто по своїй структурі і системі джерел, нагадує романо-германське право. Деякі галузі сучасної правової системи КНР як і раніше відчувають на собі вплив соціалістичного права. Разом із тим, традиційно-етичні концепції китайського праворозуміння, що сформувалося на ідеях конфуціанства (яке до 1911 р. було офіційною ідеологією китайських імператорів), як і раніше визначають правовий менталітет, правову культуру і правову поведінку населення Китаю. Японське право,що сформувалося на основі концепцій китайського праворозуміння, з другої половини XIX ст. попадає під вплив романо-германського права (було прийнято конституцію, цивільний кодекс, кримінальний кодекс, торговий кодекс, а також ряд інших важливих нормативно-правових актів). Після Другої світової війни японське право відчуває на собі значних вплив американського права, унаслідок чого воно починає перебудовуватися, багато в чому за його зразком. Разом із тим, незважаючи на запозичення правових положень із романо-германського і американського права, сфера правового регулювання залишається не такою широкою, оскільки японці як і раніше додержуються традицій, норм, історично встановлених для різних верств населення. Правові системи Далекого Сходу є унікаальними, що видно не лише з їх традиційних та звичаєвих особливостей, але й зі специфічного сприйняття закону, яке не можна характеризувати як позитивне. Проте можна зазначити, що традиційне регулювання суспільних відносин у цих країнах має високий рівень