Судові функції в Євросоюзі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

суд міжнародний європейський правовий

Вступ

1. Судові функції в Євросоюзі

1.1 Структура суду Європейських співтовариств

1.2 Технічна організація роботи суду (Секретар і спеціалізовані служби)

2. Склад суду Європейського Союзу

3. Процедура судочинства

3.1 Судові рішення Європейського суду

Висновки

Список використаних джерел і літератури

Вступ

Судові функції в Євросоюзі виконують кілька установ, які тісно співпрацюють з національними судами держав членів. До судових установ у Євросоюзі належать Суд ЄС та Суд першої інстанції. Крім судів, суперечки розв'язують Європейська рада та Комісія.

Суд ЄС засідає у Люксембурзі. У його складі -- 15 суддів та 9 генеральних адвокатів. Вони призначаються строком на 6 років з правом бути переобраними шляхом угоди між урядами держав-членів з-поміж осіб, які мають кваліфікацію для призначення на найвищі судові посади у своїх країнах або є юристами з визнаною компетенцією. Кожні три роки відбувається часткова заміна суддів та генеральних адвокатів.

На відміну від суддів обов'язком генеральних адвокатів є підготовка та представлення на судовому засіданні мотивованого висновку у справах, які розглядає Суд, з метою допомогти Суду у виконанні його завдань (ст. 222 Угоди про заснування ЄС).

Установчі документи не мають положень щодо національної належності судців або генеральних адвокатів чи їх пропорційного представництва, однак на практиці склалося так, що в Суді засідає по одному представнику від кожної держави-члена, а генеральні адвокати представляють найбільші з цих держав: по два генеральні адвокати від Великобританії, Франції, Німеччини та Італії. Дев'ятий генеральний адвокат призначений на період з 1 січня 1995 р. до 6 жовтня 2000р.

Судді обирають зі свого складу голову Суду строком на три роки з правом на переобрання (ст. 223 Угоди про заснування ЄС).

Суд засідає у повному складі, а також може формувати палати з трьох, п'яти або семи суддів як для проведення попередніх розслідувань, так і для винесення рішень з певних категорій справ.

У повному складі Суд засідає, як правило, на вимогу держави-члена або інституту ЄС, який є стороною у процесі розгляду справи (ст. 221 Угоди про заснування ЄС).

Судове провадження складається з двох частин -- письмового та усного. Для дійсності рішення Суду необхідно, щоб у його виробленні брала участь непарна кількість суддів (ст. 15 Протоколу про Статут Суду співтовариств).

Суд ЄС задуманий як незалежний орган. Це забезпечується порівняно тривалим терміном служби, формальною незалежністю від держав-членів, імунітетами та привілеями суддів, забороною виконання водночас з діяльністю у Суді інших функцій, а також можливістю усунення з посади лише шляхом одноголосного рішення Суду та генеральних адвокатів у разі невідповідності займаній посаді (статті 2--4, 6 і 8 Протоколу про Статут Суду співтовариств). Проте принцип одноголосності держав-членів при призначенні або переобранні суддів залишається досить сильним засобом для того, щоб тиснути на них.

Суд ЄС є вищою судовою інстанцією Євросоюзу, яка покликана забезпечувати додержання законності при тлумаченні та застосуванні положень Угоди про ЄС (ст. 220 Угоди про заснування ЄС). Деякі додаткові повноваження Суд ЄС має у межах Угоди про Євросоюз,

У своїй діяльності Суд ЄС виконує функції міжнародного, конституційного і частково адміністративного суду.

Як міжнародний суд він розв'зує суперечки між державами-членами, які стосуються об'єкта установчої угоди (ст. 239 Угоди про заснування ЄС), а також між державами-членами та інститутами ЄС чи між останніми.

До держави-члена, яка не виконує рішень Суду ЄС, останній може застосовувати санкції у формі одноразових сплат або штрафів (ст. 228 Угоди про заснування ЄС).

Виконуючи роль конституційного суду, Суд ЄС розглядає законність актів, прийнятих спільно Європарламентом і Радою, актів Ради, Комісії та Європейського центрального банку, які не належать до рекомендацій та висновків, а також актів Європарламенту, що мають правові наслідки для третіх сторін (ст. 230 Угоди про заснування ЄС).

Суд ЄС також уповноважений робити висновки щодо відповідності міжнародних угод, які укладають між ЄС та однією чи більше державами чи міжнародними організаціями (ст. 300 Угоди про заснування ЄС). Якщо передбачувана угода не відповідає положенню Угоди про заснування ЄС, то її укладання вимагає внесення змін до угоди про заснування.

Суд ЄС може розв'язувати суперечки, пов'язані з незаконною бездіяльністю Європарламенту, Ради чи Комісії (ст. 232 Угоди про заснування ЄС).

Крім того, Суд ЄС уповноважений давати належне тлумачення установчих угод та актів органів ЄС.

Виконуючи функції адміністративного суду, Суд ЄС має юрисдикцію в будь-якому спорі між ЄС та його службовцями (ст. 236 Угоди про заснування ЄС), а також у разі розв'язання спорів, що стосуються відшкодування збитків, заподіяних інститутами ЄС чи його службовцями при виконанні ними своїх обов'язків (статті 235 і 288 Угоди про заснування ЄС).

Правом звертатися до Суду ЄС наділені держави-члени, інститути ЄС та фізичні і юридичні особи. При цьому для звернення з позовом до Суду ЄС не треба згоди іншої сторони спору, крім випадків, коли спір між державами-членами, що стосується предмета Угоди про заснування ЄС, подається на розгляд Суду за особливою згодою між сторонами. За всю історію існування ЄС держави-члени зверталися до Суду зі скаргою на іншу державу-член лише кілька разів. Найчастіше до Суду звертаються інститути співтовариства.

Здатність фізичних та юридичних осіб звертатися до Суду ЄС обмежена випадками: 1) коли вони оскаржують законність актів, які прямо й безпосередньо стосуються таких осіб (ст. 230 Угоди про заснування ЄС); 2) коли йдеться про бездіяльність інститутів у формі неприйняття щодо таких осіб актів обов'язкового характеру (ст. 232 Угоди про заснування ЄС).

Фізичні та юридичні особи можуть також звертатися з позовом до Суду ЄС проти таких актів, прийнятих спільно Європарламентом та Радою або самою Радою, які надають Суду необмежену юрисдикцію щодо санкцій, зазначених у таких актах (ст. 229 Угоди про заснування ЄС). Зокрема, Суд ЄС може скасувати, збільшити або зменшити суми штрафів та платежів, що накладаються на правопорушника.

До Суду ЄС можуть також звертатися національні суди держав-членів з проханням винести преюдиціальне рішення щодо тлумачення Угоди про заснування ЄС, дійсності і тлумачення актів інститутів ЄС та ЄЦБ, тлумачення статутів органів, створених за рішенням Ради (ст. 234 Угоди про заснування ЄС). У разі такого звернення судовий розгляд справи у відповідному національному суді призупиняється до винесення рішення Судом ЄС. Після отримання преюди-ційного рішення Суду ЄС національний суд приймає остаточне рішення у справі.

При цьому треба мати на увазі, що Суд ЄС може вирішувати тільки питання права, які передані йому на розгляд. Він не уповноважений вирішувати які-небудь питання факту, а також застосовувати право до фактів. Це належить до компетенції національних судів, як і тлумачення національного права. Суд ЄС може заявити, що та чи інша самостійна норма має характер прямої дії, а також, що право ЄС має пріоритет щодо національного права держав-членів, але він не може вирішувати, чи суперечить якесь конкретне положення національного права праву ЄС, і тим більше оголошувати відповідне положення національного права недійсним. Це мають робити національні суди [13].

Національні суди, однак, можуть відмовитися від звернення до Суду ЄС, заявивши, зокрема, що відповідні положення права ЄС є чіткими і зрозумілими, і не вимагають тлумачення Суду ЄС. Така відмова має своє юридичне обгрунтування у доктрині "act clair", яка визнана Судом ЄС. Тим самим існує можливість застосовувати акти національної влади, що суперечать праву ЄС.

Але в цілому право Суду ЄС виносити рішення у преюдиціальному порядку забезпечує однакове тлумачення і застосування права ЄС у всіх державах-членах.

У межах Угоди про Євросоюз Суд ЄС має повноваження стосовно питань співробітництва у сфері охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах. Зокрема, до його компетенції входить надання преюдиційних рішень щодо чинності та тлумачення актів, прийнятих у процесі такого співробітництва, а також щодо чинності та тлумачення заходів стосовно практичного застосування цих актів. Умови звернень національних судів або трибуналів до Суду ЄС аналогічні тим, які регулює Угода про заснування ЄС. Єдиною додатковою умовою є попереднє визнання державою-членом у спеціальній заяві зобов'язань визнавати повноваження Суду ЄС щодо надання попередніх рішень.

Крім того, Суд ЄС має юрисдикцію стосовно законності актів у формі рамкових рішень та рішень, прийняття яких передбачене відповідними положеннями Угоди про Євросоюз. Підставами для оскарження таких актів є відсутність компетенції, істотне порушення процедурних вимог, недодержання положень Угоди про Євросоюз і правових норм, які визначають умови його реалізації, а також зловживання владою.

1. Судові функції в Євросоюзі

1.1 Структура суду Європейських співтовариств

Склад Суду формується урядами держав-членів В «за спільною згодоюВ» відповідно до охарактеризованих вище (п. національними квотами (ст. 223 Договору про заснування Європейського Спільнота).

Кожна держава ЄС, таким чином, має при формуванні Суду право вето. Однак на відміну від процедури призначення Комісії серйозних перешкод воно тут не представляє. На практиці держави-члени, як правило, погоджуються з кандидатурами суддів і генеральних адвокатів, запропонованих кожним з них відповідно до зарезервованої квотою (один суддя плюс, можливо, 1 генеральний адвокат).

Держава-член, таким чином, просто делегує «cвoeго» суддю/генерального адвоката, хоча, ставши членом Суду, останній стає повністю незалежним і незмінний. Перевірити, як веде себе «їх» суддя, держави-члени також не можуть в силу принципу таємниці дорадчої кімнати. Реальна особиста незалежність служить одним з двох обов'язкових критеріїв, в відповідно до яких формується Суд. Згідно зі ст. 223 Договору про заснування Європейського Співтовариства судді та генеральні адвокати «вибираються з числа осіб, незалежність яких не викликає сумнівів». Звідси випливає, що, наприклад, великий партійний функціонер позбавлений можливості стати членом Суду (зрозуміло, якщо він завчасно не подасть у відставку).

Другий критерій, обумовлений характером функцій і повноважень Суду, - професійна придатність його членів. Договір, учреждающего Європейське Співтовариство (ст. 223) допускає призначення суддями і генеральними адвокатами тільки осіб, що володіють необхідною компетентністю. Кандидатом у члени Суду може бути:

- або людина, яка в своїй державі відповідає вимогам для призначення на вищі судові посади, наприклад, член Верховного суду Греції або Конституційного трибуналу Іспанії;

- або «юрисконсульт з загальновизнаною компетентністю». До цієї категорії належать, головним чином, професори університетів і інші великі фахівці у галузі права. З урахуванням специфіки правових традицій різних країн ЄС від Великобританії та Ірландії (Країн загального права з провідною роллю прецеденту і судової практики) в Суд Європейських співтовариств призначаються зазвичай професійні судді. Від інших держав-членів, де панує романо-германська традиція з пріоритетом закону і правової доктрини, суддями і генеральними адвокатами частіше стають «академічні юристи», тобто теоретики права.

Термін повноважень всіх членів Суду - шість років. Як видно, він вельми невеликий, але по його закінченні судді і генеральні адвокати, як правило, призначаються знову. Кількість повторних призначень не обмежена, так що деякі члени Суду знаходяться в його складі десятиліттями. До сказаного слід додати, що посада генерального адвоката нерідко служить В«ТрампліномВ» для призначення її володаря в майбутньому повноправним суддею. З метою забезпечення наступності в роботі Суду оновлення його складу здійснюється поступово, раз на три роки. Відповідно в цей період заміщаються посади половини суддів (8 або 7) і (генеральних адвокатів (4).

Число членів Суду і порядок їх призначення визначені в установчих договорах (наприклад, ст.221 Договору про заснування Європейського Співтовариства). Але якщо порядок призначення суддів не зазнавав змін, то кількісний склад Суду доводилося не раз переглядати. У міру того як ро. зширювалися спільноти, а це відбувалося неодноразово, зростало число членів Суду. Тут діє непорушне правило: число членів Суду залежить від числа держав-членів; при цьому число суддів збігається з числом держав-членів. Тепер, коли в спільнотах об'єднані 25 держав, до складу Суду ЄС входять 25 суддів. З урахуванням того, що Європейський Союз поступово розширює свої кордону, можна очікувати чергового, і притому дуже значного, збільшення складу Суду.

Таким чином призначення суддів відбувається за спільною згодою урядів країн-учасниць Європейського Союзу. Суддя займає свою посаду строком на шість років. Слід зазначити, що до кандидатів у судді пред'являються досить суворі вимоги: в ст. 223 Договору про ЄС, йдеться про те, що «Судді повинні бути особами, незалежність яких не підлягає сумніву, і які володіють якостями, необхідними для виконання службових обов'язків на вищих судових посадах в своїх країнах, або є експертами з питань права високою і загальновизнаною кваліфікації».

До вступу на посаду обраний на пост судді повинен принести присягу, таким чином публічно обіцяючи здійснювати ввірені йому повноваження відповідально і неупереджено, не розголошуючи таємниці дорадчої кімнати. Крім присяги кожен із суддів підписує заяву, в якій говорить про дотримання в Протягом всього терміну виконання своїх повноважень і обов'язків. Крім цього, судді без дозволу Ради ЄС не можуть займатися діяльністю, спрямованою не існує.

Слід У відношенні незалежність. кімнати. Рішення останнього. адвокатів.

У тому ж 2.2. держав-членів. Воно Згідно з новою редакцією ст. Порядок Критерії держав-членів. Кандидати рішень Суду.нововведенням. 2 ст. 222 Як і Відповідне Ще одне Європейського Союзу. Суду Якщопризначається Головою. У кожну з палат Судом призначається голова строком на три року. Він призначає день і годину засідань.

Палати працюють регулярно і, як показує практика, займаються не тільки, попередніми заходами з підготовки судового розгляду, але й розглядом справ.

Розгляд справ у Суді ЄС має місце як пленумом Суду, так і палатами. У Суді першої інстанції (далі СПИ) воно проводиться в основному палатами. В 1998/99 рр.. в складі Суду ЄС налічувалося шість палат, з яких одна включала трьох суддів, три - чотирьох суддів і дві - сім суддів. В рамках Суду першої інстанції в той же період функціонувало десять палат, з яких п'ять включали по три судді і п'ять - по п'ять суддів. Персональний склад палат визначається щорічно. Кворум для розгляду справ дорівнює трьом суддям. У випадку, якщо один з членів палати відсутнє, його може заміщати при розгляді конкретної справи іншої суддя, спеціально призначений для цього Головою. В 1998 Суд ЄС вніс на розгляд Комісії пропозицію, що передбачає можливість розгляду деяких справ, у тому числі по трудових спорах, одноособово суддею Суду першої інстанції.

Організація роботи суду в останній час істотно змінилася. Новий Статут 2001 передбачає створення в якості особливого структурного компонента Великої палати у складі 11 суддів на чолі з Головою Суду.

У відповідності з новим Статутом (ст. 16) за загальним правилом справи будуть розглядатися в звичайних палатах. За вимогу держави-члена або одного з інститутів Союзу справа передається до Великої палати. Нарешті, пленум стане розглядати тільки справи В«виняткової важливостіВ» (наявність такої встановлює сам Суд), а також справи про відмову від посади незмінюваних посадових осіб ЄС (членів Комісії, Омбудсмана та ін.)

Дуже важливу роль у керівництві роботою Суду грає його Голова. Він обирається самими суддями шляхом таємного голосування абсолютною більшістю голосів строком на три роки. У випадку якщо жоден з кандидатів не збере абсолютної більшості голосів, проводиться другий тур, за результатами якого вважається обраним кандидат, який отримав відносну більшість голосів. В разі дострокової вакансії посади Голови новопризначений глава Суду виконує ці обов'язки протягом решти частини строку повноважень. Голова керує роботою Суду та діяльністю його служб. Він головує на пленарних засіданнях Суду, а також при обговореннях, що мають місце в нарадчій кімнаті. Голова розподіляє справи між палатами і призначає суддю-доповідача. Критерії, відповідно до яких провадиться розподіл справ, встановлюються самим Судом,

Стосовно до справ, які передані на розгляд тієї чи іншої палати, функції глави судової установи виконує її Голова. Голови палат призначаються Судом строком на один рік. Суд призначає також на аналогічний термін першого генерального адвоката. Перший генеральний адвокат розподіляє справи між генеральними адвокатами відразу ж після призначення судді-доповідача. У разі тимчасової вакансії посади Голови Суду його функції виконує один з голів палат, старшинство яких визначається строком їх перебування на даній посаді в Суді. Голова призначає дату і годинники засідань Суду. Стосовно до палатам ці функції здійснюють їх голови. За загальним правилом засідання Суду і палат мають місце, а резиденції Суду ЄС, яка знаходиться в Люксембурзі, Однак засідання можуть проводитися за вказівкою Голови і в іншому місці.

Рішення по суті розглянутого справи виноситься непарним числом суддів. Однак у тих випадках, коли в силу яких-дібо причин це число виявляється парних, наймолодший суддя за терміном перебування в Суді повинен утриматися від участі в прийнятті рішення (крім випадку, коли це суддя-доповідач).

Суд першої інстанції, як і Суд ЄС, складається з 25 суддів, тобто кожна держава-член представлено суддею. В принципі, при формуванні Суду першої інстанції застосовується аналогічна процедура призначення суддів, голови, що і в Суді ЄС, але є лише одна особливість у складі: тут відсутній інститут генеральних адвокатів. Їх функції може певною мірою виконувати спеціально призначений у зв'язку з розглядом даної справи суддя Суду. Суд першої інстанції також призначає реєстратора, крім цього він користується послугами адміністративного персоналу Суду ЄС.

У більшості випадків Суд першої інстанції проводить слухання, утворюючи, також як і Суд ЄС, палати з трьох або п'яти суддів. Кворум для розгляду справ дорівнює трьом суддям. У ситуаціях, коли один з членів палати відсутній, він може бути заміщений іншим суддею, якого має право призначити Голова.

1.2 Технічна організація роботи суду (Секретар і спеціалізовані служби)

Судом на шість років призначається постійний секретар (Грефе ("Greffier)), що працює під керівництвом Голови Суду. Головним його завданням є забезпечення всіх процедурних питань: він відає прийомом, реадресоваеніем, зберіганням всієї документації, зберіганням архівів, печатки; є відповідальним за опублікування рішень і інших документів суду, надає технічну допомогу на засіданнях Суду та палат, присутній на засіданнях. У своєму підпорядкуванні Греф має адміністративні та технічні служби, за допомогою спеціального керуючого керує бухгалтерією і фінансовими справами. За виконання вищеперелічених обов'язків він підзвітний Голові Суду. У керівництві фінансовими справами і бухгалтерією йому допомагає спеціально призначений управляючий.

Секретар - це посадова особа Суду, який забезпечує прийом, отримання і передачу процесуальних документів (позовних заяв тощо), а також ведення протоколу та опублікування рішень Суду. Секретар, крім того, здійснює поточне керівництво апаратом Суду.

Секретаря призначає Суд строком на шість років. На допомогу йому Суд має право призначити одного або кількох заступників (ст. 12, 13 Внутрішнього Регламенту).

До складу Суду входять спеціалізовані підрозділи: В«служба інформації (Information Office), лінгвістична служба (Департамент перекладів (Translation Directorate)), секретаріат, бібліотека та Відділ досліджень і документації (Reserch and Documentation Division) В». Зокрема, Відділ досліджень і документації забезпечує суддів і генеральних адвокатів необхідною інформацією про право Спільноти і порівняльними оглядами по правовим системам країн-учасниць ЄС.

Одну з найбільш, численних служб апарату Суду складає лінгвістична служба. Лінгвістична служба відіграє велике значення в діяльності Суду, тому що вона складається з експертів, що розташовують знанням ряду офіційних мов. Слід зазначити, що судове засідання а також і винесення рішень в дорадчій кімнаті, як правило проводяться на французькою мовою, що припускає досить хороші знання французької мови у суддів.

Служба інформації надає юристам інформацію про останні розглянутих Судом справах і інші відомості про його роботу.

Секретаріат складається з юридичних секретарів, кожний з яких прикріплений до певного судді чи генеральному адвокатові. Основним їх завданням є надання допомоги у підготовці висновків, юридичних документів, проведення досліджень.

2. Склад суду Європейського Союзу

Суд ЄС складається з 15 суддів та 8 генеральних адвокатів. Слід зазначити, що кількісний склад суддів може змінюватися рішенням Ради ЄС на вимогу Суду ЄС.

Судді та Генеральні адвокати обираються з числа осіб, незалежність яких не підлягає сумніву, і які мають кваліфікацію, необхідну для призначення на найвищі судові посади у своїх країнах, або які є юрисконсультами з визнаною компетентністю. Вони призначаються за спільною згодою урядів держав-членів строком на 6 років (ст. 223 Договору про заснування ЄС).

Кожна держава-учасниця ЄС призначає по одному судді. По одному Генеральному адвокату призначається від чотирьох найбільших держав-учасниць ЄС (Франція, Німеччина, Великобританія, Італія), а інші чотири Генеральні адвокати по черзі призначаються іншими державами-учасницями.

Кожні три роки відбувається часткова заміна суддів та Генеральних адвокатів. Судді замінюються в кількості сім і вісім суддів поперемінно через кожні три роки. Генеральні адвокати щоразу замінюються в кількості чотирьох осіб.

Судді та Генеральні адвокати, строки повноважень яких закінчуються, мають можливість бути переобраними на новий строк.

Перед вступом на посаду кожен суддя повинен на відкритому судовому засіданні проголосити присягу виконувати свої обов'язки неупереджено і сумлінно та зберігати таємницю розгляду справ у Суді.

Головним завданням Генеральних адвокатів є надання допомоги Суду ЄС при вирішенні найважливіших справ. Така допомога надається Генеральними адвокатами у формі своїх вмотивованих висновків по кожній конкретній справі. Хоча такі висновки Генеральних адвокатів і не мають обов'язкової сили для Суду при прийнятті ним рішення, проте, на практиці Суд, як правило, завжди враховує в своїх рішеннях подані Генеральними адвокатами висновки.

Судді зі свого складу обирають Голову Суду ЄС. Голова обирається більшістю голосів суддів шляхом таємного голосування. Строк повноважень Голови Суду ЄС становить три роки з правом переобрання.

Голова Суду ЄС:

- веде засідання Суду ЄС;

- призначає суддів-доповідачів;

- розподіляє справи між різними палатами;

- виконує інші функції пов'язані з організацією роботи Суду ЄС.

Поряд з цим, Голова Суду наділяється таким важливим повноваженням, як право проводити засідання Суду у спрощеному порядку з винесенням в одноособовому порядку деяких тимчасових постанов, якими врегульовуються невідкладні питання.

Слід зазначити, що Суд з числа Генеральних адвокатів теж обирає їхнього голову, який називається Першим Генеральним адвокатом. Обрання останнього відбувається щороку.

Суд ЄС призначає строком на 6 років свого постійного секретаря, який безпосередньо підпорядковується Голові Суду. До повноважень постійного секретаря віднесено ведення прийому, переадресування та зберігання всієї документації Суду, а також здійснення інших функцій пов'язаних із технічним забезпеченням діяльності Суду.

Суд ЄС поділяється на декілька судових палат, які включають до свого складу 3 чи 5 суддів. Крім того, згідно Ніццької угоди Суд ЄС може засідати також у Великій Палаті, що включає до свого складу 11 суддів. Велика Палата Суду виконує по суті функцію пленарного засідання Суду ЄС.

Судді обирають Голів палат з числа членів такої палати. Голови палат, які складаються з п'яти суддів обираються на строк три роки. Вони можуть бути переобраними один раз.

Велика Палата очолюється Головою Суду. Голови палат, які складаються з п'яти суддів та інші судді, яких було призначено відповідно до умов, зазначених у Правилах Процедури, також входять до складу Великої Палати. Суд засідає у Великій Палаті коли цього вимагає держава-член або інститут Співтовариства, який є стороною у справі.

Засідання Суду ЄС у повному складі (15 суддів) передбачено у таких випадках як прийняття рішення про відставку членів Європейської Комісії, Рахункової палати або омбудсмена. Крім того, коли Суд вважає, що справа, яка надана йому на розгляд, має виняткову важливість, Суд може вирішити після заслуховування Генерального Адвоката передати справу на розгляд Суду у повному складі.

Рішення, які приймає Суд, є чинними тільки тоді, коли непарне число його членів приймає участь у розгляді справи.

Рішення палат, які складаються або з трьох, або з п'яти суддів, є чинними, коли вони були прийняті трьома суддями.

Рішення Великої Палати є чинними тільки тоді, коли у засіданні приймає участь дев'ять суддів.

Рішення Суду у повному складі є чинними лише тоді коли одинадцять суддів приймає участь у його засіданні.

Суд першої інстанції.

Суд першої інстанції виконує по суті допоміжну роль у діяльності Суду ЄС і покликаний розвантажити Суд ЄС від надмірної кількості справ.

Суд першої інстанції, як і Суд ЄС, теж складається з 15 суддів, які обираються за такою ж процедурою як і судді Суду ЄС. Так, відповідно до ч.3 ст. 225 Договору про заснування ЄС члени Суду першої інстанції обираються з числа осіб, незалежність яких не підлягає сумніву, і які мають кваліфікацію, необхідну для призначення на найвищі судові посади у своїх країнах, або які є юрисконсультами з визнаною компетентністю; вони призначаються за спільною згодою урядів держав-членів на термін шість років. Кожні три роки відбувається часткова заміна суддів. Члени, які йдуть у відставку, можуть бути обрані повторно.

Суд першої інстанції розробляє свої Правила процедури (Регламент) за домовленістю із Судом ЄС. Ці Правила вимагають одноголосного схвалення Радою ЄС.

У Суді першої інстанції відсутні Генеральні адвокати. Замість них ці функції покладено на суддів. Суддя виконує функцію Генерального адвоката тільки при розгляді пленумом Суду особливо важливих справ.

Зі складу суддів Суду першої інстанції обирається його Голова на якого покладаються завдання про організації нормальної роботи Суду. Голова обирається строком на три роки з правом переобрання.

Суд першої інстанції складається з чотирьох палат: дві палати по п'ять суддів та дві - по три судді. Персональний склад палат щорічно затверджується Головою Суду першої інстанції.

Суд першої інстанції обирає постійного секретаря строком на шість років.

До повноважень Суду першої інстанції віднесено вирішення всього кола питань, що належить до компетенції Суду ЄС, за винятком справ, що мають преюдиціальний характер. Склад суду Європейського Союзу

3. Процедура Судочинства

Суд - постійно діючий орган Співтовариств і Союзу. Його діяльність здійснюється у формі розгляду і вирішення справ, це передбачає не тільки колективне участь суддів у роботі пленуму або палати, але також індивідуальну підготовку доповіді/висновку суддею-доповідачем і генеральним адвокатом, призначеним на конкретну справу.

Число суддів, які беруть участь у розгляді справи, завжди повинне бути непарним, а рішення приймаються більшістю голосів (Результати голосування не розголошуються).

Як і в інших органах, для Суду діє вимога про кворумі, тобто мінімальній кількості присутніх суддів, при якому Суд правомочний виносити рішення. Кворум складає 9 чоловік для пленуму (з 15), 3 людини для палат у складі трьох або п'яти суддів і 5 чоловік для палати з 7 суддів. Нарешті, для Великої палати, яка створена після набрання чинності Ніццького договору і нового Статуту, необхідна присутність щонайменше 9 з 11 її членів (ст. 17 Статуту 2001 р.).

Розгляд справ у Суді складається з двох стадій: письмового та усного виробництва при провідній ролі першого (ст. 20 Статуту 2001 р.). Основний зміст першої стадії - це обмін процесуальними документами між сторонами: позовну заяву, меморандум відповідача, В«реплікаВ» позивача і відповідна репліка відповідача (франц. duplique). та ін - все в письмовій формі. Ці та інші документи направляються Секретарю Суду, який пересилає їх Голові та іншим суддям [.

Слід зазначити, що, за загальним правилом, докази мають бути представлені вже в момент подачі позову або, принаймні, повинно бути вказано, які докази має намір представити сторона. Те ж саме, в принципі, відноситься і до відповідача. За зверненням сторін і третіх осіб або за власною ініціативою Суд вправі викликати і допитувати свідків, призначати експертизу, збирати інші докази.

Усна процедура починається після підготовки відповідальним суддею (Суддею-доповідачем) своєї доповіді. Суд (пленум або палата) заслуховують представників сторін і третіх осіб (і ті, і інші завжди повинні діяти через представників - агентів, радників чи адвокатів) - Стадія усного розгляду завершується оголошенням укладення генерального адвоката, після чого судді віддаляються в дорадчу кімнату.

Процесуальні правила судочинства в Суді ЄС та Суді першої інстанції (далі СПИ) передбачені в загальних рисах Статутом Суду і детально регулюються Процесуальним регламентом.

Збудження: справи починається з подачі позовної заяви. Позовна заява повинна в обов'язковому порядку включати в себе повне найменування і постійне місце перебування позивача; вказівка ​​боку, проти якої направлений позов; визначення предмета спору і сумарне опис причин, його викликали; висновки, до яких приходить позивач, а також перелік доказів, якщо вони мають місце. Всі необхідні додаткові процесуальні документи, в тому числі свідоцтва та інші акти, включаються до досьє, яке додається до позовної заяви. Якщо позивачем є приватна особа, воно призначає адвоката або спеціального представника, якому доручається ведення справи. Якщо позивачем виступає інститут ЄС, як, втім, і в тому випадку, якщо він є відповідачем, його представником виступає ex officio відповідна юридична служба.

Прийняття справи до розгляду супроводжується вказівкою інстанції, яка розглядає справу по суті. Розгляд справ преюдиціального порядку і суперечок між державами-членами та інститутами в обов'язковому порядку передається пленуму Суду ЄС. На пленарні засідання виносяться також справи, в яких привілейовані позивачі (держави-члени та інститути) є однією із сторін, особливо в тому випадку, якщо таке вимога заявлено безпосередньо державою-членом або інститутом ЄС. Всі інші справи розглядаються палатами.

Процедура розгляду справ у Суді складається, як правило, з двох стадій. Перша - письмова стадія включає в себе обмін документами і заявам и між сторонами. На цій стадії Суд може запитувати додаткову документацію та висновок експертів. Справу веде з боку Суду спеціально призначається суддя-доповідач або його заступник. Узагальнену оцінку справи готує спеціально призначений для його вивчення генеральний адвокат (Останнє правило не відноситься до СПИ, в якому інститут генеральних адвокатів відсутня). Усна стадія включає в себе виклад справи і претензій зацікавленими сторонами, яке може супроводжуватися питаннями з боку суддів, адресованими адвокатам або представникам сторін спору. У відповідності з поправками, внесеними в Процесуальний регламент, Суд може, за умови згоди сторін спору, прийняти рішення не вдаватися до усної стадії розгляду справи. У будь-якому випадку Суд фіксує і суворо контролює терміни, передбачені для письмової та усної стадії розгляду справи, а дорівнює терміни подання необхідних документів та свідоцтв.

Мова, використовувана в ході розгляду справи, може бути будь-яким з офіційних мов ЄС. За загальним правилом ним є мова, яка захищається. При розгляді справ у преюдиціальне порядку таким "є мова національного суду, який звернувся з відповідним запитом. На цій же мові виноситься і рішення.

Сторони мають бути представлені на всіх стадіях розгляду справи. Суд вправі запитувати подання ними додаткових відомостей або документів, при необхідності він може запрошувати свідків і експертів, а одно виїжджати безпосередньо на місце. Прийняття подібних заходів оформляється винесенням ухвали і повністю залежить від розсуду Суду. Практика показує, що найбільш часто до таких заходів, як запрошення свідків та експертів, прибігає СПИ, особливо при розгляді справ, пов'язаних із застосуванням права конкуренції.

Діючі процесуальні правила передбачають можливість вступу в справу третіх осіб, як на стороні позивача, так і на стороні відповідача, якщо вони можуть довести або підтвердити свій прямий інтерес у даній справі. Подібна заява про вступ у справу може мати місце не пізніше трьох місяців з дня опублікування в "Журналь офісьель" сповіщення про даному позові. Прийнятність такого роду заяви про вступ у справу визначається самим Судом.

Кожна із сторін у справі може просити Суд винести рішення про вжиття заходів щодо забезпечення позову, які, не вирішуючи наперед рішення по суті, повинні попередити наступ непоправних наслідків, які завдають збиток однієї зі сторін. Такого роду тимчасові заходи здійснюються на основі визначення Суду. Схожим є також прохання будь-якої із зацікавлених сторін про тимчасове призупинення виконання акту, що оскаржується зацікавленими сторонами. Рішення з цього питання також виноситься Судом у формі ухвали. Найбільш часто вони зустрічаються в практиці СПИ.

Рішення по суті розглянутого справи виноситься Судом (пленумом чи палатою) у закритому порядку. Таємниця нарадчої кімнати - одне з абсолютних правил судочинства. Розголошення таємниці дорадчої кімнати складає серйозне правопорушення, яке тягне за собою можливість застосування адміністративних санкцій аж до зміщення з посади судді. Рішення Суду ЄС є остаточним і оскарженню не підлягає. Рішення СПІ можуть бути оскаржені в касаційному порядку до Суду ЄС протягом двох місяців після прийняття рішення Судом першої інстанції. Правом оскарження володіє кожна з сторін спору, а також треті особи, які можуть підтвердити нанесення їм безпосередньо збитку прийнятим рішенням.

Подача касаційної скарги не зупиняє виконання рішення. Якщо особа, яка подала касаційну скаргу, вважає бажаним призупинення виконання рішення, воно може просити про це Суд ЄС, який виносить відповідну ухвалу. При оскарженні Суд ЄС розглядає тільки питання права. Підставами для оскарження можуть служити відсутність компетенції у СПИ, процесуальні порушення, які завдали збитків інтересам позивача, а одно порушення матеріального права ЄС. Суд ЄС у своїх рішеннях по конкретних справах уточнив, зокрема, що при оскарженні рішень СПІ недостатньо відтворити ту аргументацію, яка вже мала місце в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Суд ЄС вказав також, що оскарження не може грунтуватися на оспорювання оцінки Судом першої інстанції фактичних обставин справи. Навпаки, Суд у своїх рішеннях сформулював або уточнив ще одна підстава для принесення скарги, визнавши у якості такого недостатню вмотивованість рішення СПІ.

При оскарженні Суд ЄС може прийняти справу до свого власним розгляду і винести самостійне рішення, він може також повернути справу для розгляду в СПИ і, нарешті, він може відмовити в задоволенні скарги: У тих випадках, коли скарга є явно неприйнятною або необгрунтованої, Суд обмежується винесенням відповідного визначення.

Виконання рішень має місце відповідно до процесуальними правилами країни, в якій це рішення підлягає виконанню. Примусове виконання за загальним правилом незастосовне до держави. Порядок виконання рішення про санкції проти держави, передбачений у разі пред'явлення позову про невиконання зобов'язань, практично не уточнено. Примусове виконання у відношенні Співтовариств може мати місце тільки на основі спеціального попереднього уповноваження з боку Суду. У тому, що стосується держав-членів, на думку ряду дослідників, виконання винесених проти них рішень в тому, що стосується фінансових санкцій, залежить головним чином від згоди самої держави, проти якої винесено дане судове рішення.

Досвід існування і функціонування Суду ЄС, а в подальшому і Суду першої інстанції свідчить про те, що судова система Європейських спільнот не тільки витримала перевірку часом, але і змогла утвердитися в Як один з важливих елементів інституційної структури Співтовариств і Союзу. Суд ЄС з моменту свого створення і по теперішній час залишається одним з найважливіших інструментів інтеграції і забезпечує неухильне і однакове застосування і тлумачення європейського права.

Процедура розгляду справ у Суді першої інстанції в основному аналогічна процедурі Суду ЄС. В«Однак специфічна структура і юрисдикція цього органу вносять свої корективи, особливо в процедуру проведення попередніх розслідувань В»

На завершення проведеного мною дослідження можна зробити наступні висновки. В момент створення Суд ЄС представляв із собою класичний судовий орган. Але з плином часу, в процесі Європейської інтеграції, компетенція Суду ЄС істотно розширилася: Суд ЄС став вищим авторитетом у вдосконаленні права Європейських Співтовариств, він почав виконувати функції конституційного суду, виступати в якості адміністративного суду, здійснювати функції кримінального та дисциплінарного суду, а також у сфері цивільного судочинства, став виступати в якості арбітражного (Господарського) суду, є касаційним судом, виконує консультативні функції. Тобто, можна сказати про те, що Суд ЄС, рішення якого обов'язкові для держав-членів і для громадян і юридичних осіб на території всіх держав-членів, став виконувати в деякому роді функції, різко відрізняють його від традиційно міжнародного суду. Крім того, свої завдання Суд ЄС здійснює незалежно від діяльності інших інститутів Співтовариства, і, до того ж, жоден інститут чи інший орган Співтовариств не може піти від контролю Суду ЄС, будь то Рада, Комісія, Європарламент, Європейський Центральний банк, Європейський валютний інститут. Слід зазначити, що повноваження, якими наділений Суд ЄС, не виходять, як правило, за межі правопорядку Співтовариств. Так, наприклад, Суд ЄС не вправі тлумачити і застосовувати національне право держав-членів, як і їх міжнародні договори, тому це можливо лише при наявності відповідної домовленості між державами-членами.

Як видно, право Європейських співтовариств багато в чому було створено саме руками суддів. За більш ніж чотири десятиліття свого існування Суд ЄС перетворився на справжній В«локомотив інтеграціїВ». Його заслуги в цій сфері важко переоцінити. Саме Суд Європейських співтовариств зіграв одну з ключових ролей в формуванні специфічного автоном ного правопорядку ЄС. Саме Суд ЄС, як ніхто інший, закріпив і розвинув основоположні принципи права Європейських співтовариств: принцип верховенства права ЄС над внутрішнім національним правом держав-членів і принцип прямої дії норм права ЄС на території держав-учасниць. Дотримання ж останніх, безсумнівно, має принципове значення для сталого функціонування всієї системи Співтовариств і, по суті, є гарантією того, що з плином часу право ЄС не виявиться розмитим, а його положення не розчиняться в незліченній кількості національних правових норм.

3.1 Судові рішення

Як правило, вважається, що офіційними органами, від яких вимагається застосування законодавства до окремих справ, у загально-термінологічному значенні є "судові органи влади". Вище (див. с. 63) вже зазначалося, що для застосування законодавства Співтовариства судова влада, яка складається, з одного боку, з СЄС та СП І а з іншого -- з національних судів, у яких при розгляді справ посилаються на право Європейського Союзу, наділяється широкими повноваженнями. У великій кількості наукових праць, авторами яких є юристи континентальної системи права, не згадується про судові рішення як про джерела права Співтовариства. Причиною цього є те, що в країнах, які використовують кодифіковану систему права, в процесі нормо-утворення суди являють собою більше "служителів", ніж "господарів". їхня роль обмежується застосуванням законодавства, і обов'язковість рішень, які вони приймають, дійсна лише для сторін -- учасників відповідних спорів, що розглядаються в суді. На відміну від права англосаксонської системи, кодифіковане право не визнає "верховенства прецедентів".

Однак розробники проекту Договору про заснування Європейського Співтовариства чітко визнали, що цю другорядну роль судової влади можна виправдати в теорії, але не на практиці. Тому ст. 164 вказує, що "Суд ЄС забезпечує дотримання законності при тлумаченні та застосуванні положень цього Договору". Зрозуміло, що таку загальну роль не міг би відіграти орган, вплив якого поширюється лише на сторони, які беруть участь у справі. Насправді, роль СЄС у цьому плані нічим не відрізняється від ролі, яку виконує Касаційний суд Франції (Cour de Cassation), також створений з метою забезпечення одноманітності тлумачення права -- всупереч неієрархічній природі судів Франції. Діючи відповідно до своїх завдань, встановлених ст. 164 Договору про заснування Європейського Співтовариства, Суд ЄС, як і Суд першої інстанції, накопичує сукупність рішень. Головні напрями тлумачення, які виникли з цієї сукупності, стали відомими як встановлене право прецедентів (la jurisprudence constante). Не буде перебільшенням зазначити, що прецедентне право настільки ж сильно впливає на розвиток права Співтовариства, як і законодавство, що приймається Радою Міністрів. Справді, велика кількість концепцій права Співтовариства, таких як пряма дія і пріоритет права Співтовариства (вже не говорячи про загальні принципи права, які будуть розглянуті нижче (див. с. 104), є продуктом виключно прецедентного права Суду Європейських Співтовариств.

Той факт, що СЄС не визнає доктрини прецедентів, також означає, що він не може бути зобов'язаним своїми ж рішеннями. Якби це було не так, Суду було б дуже складно встановлювати своє право прецедентів у світлі обставин, що постійно змінюються. Отже, Суду було б майже не можливо відхилитися від своєї попередньої позиції щодо застереження про публічний порядок у справі вільного переміщення осіб, як зазначено в ст. 48(3) Договору про заснування Європейського Співтовариства. Зміна ж позиції, яку розглянуто нижче, була цілком виправданою лише в тому випадку, якщо мала на меті надання Суду можливості діяти відповідно до інших положень договору (такого ж роду), які звільняють від відповідальності (див. с. 205), чим і скористався Суд. Однак це не позбавляло Суд можливості повторювати певні формулювання, які він вважає фундаментальними для тлумачення права Співтовариства.

Щодо рішень судів держав-членів, то вони, без сумніву, в значно меншій мірі становлять собою джерело права Співтовариства. Справді, їх висновки іноді явно розходяться із законодавчими нормами Співтовариства. Це чітко виявилося, наприклад, у рішенні Верховного адміністративного суду Франції у справі Cohn Bendit, в якому суд заперечив можливість директив мати пряму дію, всупереч чіткій постанові СЄС протилежного змісту, прийнятій раніше. У цілому суди держав-членів відіграють значну роль у гармонізації відносин між правом Співтовариства і національним правом, прикладом чого є рішення, прийняте Conseil d'Etat/Raad van State у справі Fromageries Le Ski, або постанова суду Сполученого Королівства в справі Factortame.

Висновки

Підводячи підсумок роботі, можна зробити наступні висновки. В момент створення Суд ЄС представляв із собою класичний судовий орган. Але з плином часу, в процесі Європейської інтеграції, компетенція Суду ЄС істотно розширилася: Суд ЄС став вищим авторитетом у вдосконаленні права Європейських Співтовариств, він почав виконувати функції конституційного суду, виступати в якості адміністративного суду, здійснювати функції кримінального та дисциплінарного суду, а також у сфері цивільного судочинства, став виступати в якості арбітражного (Господарського) суду, є касаційним судом, виконує консультативні функції. Тобто, можна сказати про те, що Суд ЄС, рішення якого обов'язкові для держав-членів і для громадян і юридичних осіб на території всіх держав-членів, став виконувати в деякому роді функції, різко відрізняють його від традиційно міжнародного суду. Крім того, свої завдання Суд ЄС здійснює незалежно від діяльності інших інститутів Співтовариства, і, до того ж, жоден інститут чи інший орган Співтовариств не може піти від контролю Суду ЄС, будь то Рада, Комісія, Європарламент, Європейський Центральний банк, Європейський валютний інститут. Слід зазначити, що повноваження, якими наділений Суд ЄС, не виходять, як правило, за межі правопорядку Співтовариств. Так, наприклад, Суд ЄС не вправі тлумачити і застосовувати національне право держав-членів, як і їх міжнародні договори, тому це можливо лише при наявності відповідної домовленості між державами-членами.

Як видно, право Європейських співтовариств багато в чому було створено саме руками суддів. За більш ніж чотири десятиліття свого існування Суд ЄС перетворився на справжній В«локомотив інтеграціїВ». Його заслуги в цій сфері важко переоцінити. Саме Суд Європейських співтовариств зіграв одну з ключових ролей в формуванні специфічного автоном ного правопорядку ЄС. Саме Суд ЄС, як ніхто інший, закріпив і розвинув основоположні принципи права Європейських співтовариств: принцип верховенства права ЄС над внутрішнім національним правом держав-членів і принцип прямої дії норм права ЄС на території держав-учасниць. Дотримання ж останніх, безсумнівно, має принципове значення для сталого функціонування всієї системи Співтовариств і, по суті, є гарантією того, що з плином часу право ЄС не виявиться розмитим, а його положення не розчиняться в незліченній кількості національних правових норм.

Список використаних джерел і літератури

1. Договор, що засновує європейське співтовариство (консолідований текст з урахуванням Ниццский змін)/eulaw.edu.ru

2. Кернз В. Вступ до права Європейського Союзу: Навч. посіб: Пер. з англ. -- К.: Т-во "Знання", КОО, 2002.

3. Міжнародні організації - Мокій А.І.

4. Европейское право. / Под общей ред. Л.М. Энтина. - М.: Норма, 2004.

5. Муравйов В. І.: Право Європейського Союзу: підручник / За ред. В. І. Муравйова. - К.: Юрінком Інтер, 2011.

6. Договір про Європейський Союз (Міжнародний документ від 07.02.1992р. Редакція станом на 13.12.2007р.)

7. Вишняков О.К. Право Європейського Союзу: підручн. /за ред. О.К. Вишнякова. - Одеса: Фенікс, 2013.

8. Право Евросоюза. Курс лекцій http://www.knigafund.ru/books/48601

Размещено на Allbest.ru

...