Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА І ПСИХОЛОГІЇ

Кафедра теорії держави та права

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: "Теорія держави та права"

на тему: "Правова поведінка: поняття та види"

Виконав: студент 1 курсу (потік Б) 112 групи

напряму підготовки правознавство

Ло В'єт Зунга

Керівник: викладач кафедри теорії держави та права НАВС

Юрковська Лідія Геннадіївна

м. Київ - 2013 рік

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальнотеоретична характеристика правової поведінки

1.1 Поняття та основні ознаки правової поведінки

1.2 Принципи правової поведінки

1.3 Основні види правової поведінки

Розділ 2. Загальна характеристика правомірної та протиправної поведінки

2.1 Поняття правомірної поведінки та її співвідношення з правовою поведінкою

2.2 Поняття та ознаки протиправної поведінки

2.3 Види протиправної поведінки

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Одним із видів людської діяльності є поведінка людини, яка перш за все спрямована на безпосереднє задоволення її потреб та досягнення певних особистих інтересів, а також зайняття відповідальної позиції у сфері суспільних відносин.

Поведінка людей має різні форми виразу, мотиви, цілі, наслідки, вона може регулюватись нормами права або бути поза сферою правового регулювання (наприклад, відносини дружби, захоплення музикою, спортивними іграми).

Поведінка людини є одним із видів людської діяльності, вона не тільки спрямована на безпосереднє задоволення різних потреб, а й зорієнтована на досягнення певних інтересів (суспільних, державних, особистих, національних тощо), відповідної позиції у сфері суспільних відносин, вона є зовнішньою системою дій, в основі якої покладені внутрішні прагнення людини.

Актуальність теми правової поведінки є вкрай цікавою і необхідною. Актуальність цього напрямку пояснюється тим, що правова поведінка - це соціальна поведінка особи (дія або бездіяльність) свідомо вольового характеру, яка є врегульованою нормами права і спричиняє юридичні наслідки.

Мета даної курсової роботи є спроба з'ясувати а основі опрацьованого наукового матеріалу ми з'ясували поняття, зміст, види і значення правової поведінки, її мету і основні засоби впливу на суспільство, її місце в суспільстві, чому важливо її дотримуватись і що ми з цього маємо.

Завданням цієї курсової роботи є:

1) визначити поняття та основні ознаки правової поведінки;

2) розкрити принципи правової поведінки;

3) з'ясувати основні види правової поведінки;

4) проаналізувати поняття правомірної поведінки та її співвідношення з правовою поведінкою;

5) дослідити поняття та ознаки протиправної поведінки;

6) визначити види протиправної поведінки.

Об'єктом дослідження є соціальна природа і цінність правової поведінки.

Предметом дослідження є правова поведінка, її різновиди, ознаки і вплив на відносини людей.

Методи пізнання. Під час написання курсової роботи були використані такі методи наукового дослідження як літературний, порівняльний, метод аналізу та синтезу, узагальнення.

Структура роботи. Дана робота складається з двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків та списку використаних джерел.

Перший розділ присвячений питанням:

1. Поняття та основні ознаки правової поведінки;

2. Принципи правової поведінки;

3. Основні види правової поведінки.

Другий розділ присвячений питанням:

1. Поняття правомірної поведінки та її співвідношення з правовою поведінкою;

2. Поняття та ознаки протиправної поведінки;

3. Види протиправної поведінки.



Розділ 1. Загальнотеоретична характеристика правової поведінки

1.1 Поняття та основні ознаки правової поведінки

У юридичній літературі під правовою поведінкою розуміють соціально значиму, усвідомлену поведінку індивідуальних чи колективних суб'єктів, врегульовану нормами права, що тягне за собою юридичні наслідки.

Даної точки зору щодо поняття правової поведінки дотримуються і українські науковці. Так О. Скакун зазначає, що правова поведінка - це соціальна поведінка особи (дія чи бездіяльність) свідомо-вольового характеру, врегульована нормами права, що тягне за собою юридичні наслідки. [1, c. 656]

Слід погодитись з даною позицією автора, оскільки правова поведінка - це соціально значимі, свідомі вчинки суб'єктів права, що передбачені нормами права та контрольовані їх волею, які тягнуть за собою юридичні наслідки.

Правова поведінка - це соціальна поведінка особи (дія або бездіяльність) свідомо вольового характеру, яка є врегульованою нормами права і спричиняє юридичні наслідки.

Багатозначність поняття "поведінка" в суспільних науках значною мірою позначилась на його тлумаченні у правових вченнях. Правова наука і практика правового регулювання відносить до поведінки тільки ту людську активність, яка характеризується певними соціальними і юридичними ознаками. Основними рисами правової поведінки є:

а) соціальна значущість;

б) вираженість зовні у формі бездіяльності, дії чи діяння;

в) свідомо-вольовий характер;

г) регламентованість правовими нормами;

д) властивість зумовлювати юридичні наслідки.

Соціальна значущість є однією з основних ознак правової поведінки.

Вона має дві форми - соціальну корисність і соціальну шкідливість. Сутність соціальної значущості правової поведінки пов'язана з її властивістю впливати на стан суспільних відносин, змінювати зв'язки між суб'єктами, сприяти, чи навпаки гальмувати нормальний процес взаємодії між людьми. Правова поведінка може впливати на взаємовідносини суб'єктів, стан суспільних відносин тільки за зовнішньою вираженістю, якщо вона сприймається іншими суб'єктами, обумовлює певні зміни в соціальному середовищі. Правова поведінка виявляється у формі дій, що впливають на відносини між суб'єктами, чи у формі бездіяльності. Оскільки правова поведінка здійснюється суб'єктами, то вони повинні адекватно усвідомлювати обставини, характер поведінки і мати можливість здійснювати свою волю, скерувати свої вчинки.

З формальної юридичної точки зору соціальна поведінка є правовою у випадку, коли вона регламентується нормами права. Умови: ознаки правових вчинків можуть бути прямо описані в текстах правових документів, або в останній передбачені якісь інші заходи щодо моделювання правової поведінки.

Властивість правової поведінки впливає на стан суспільних відносин пов'язаних не тільки з соціальною значущістю, але й особовим сенсом - реалізацією суб'єктами своїх інтересів. Тому правова поведінка тягне за собою для них певні юридичні наслідки. Однією з найважливіших форм правових наслідків є реакція держави на результати правової поведінки у вигляді заохочення, стимулювання, охорони соціально корисних вчинків чи застосування заходів юридичної відповідальності за шкідливі дії.

Правова поведінка є одним з видів юридичних фактів, тих конкретних життєвих обставин, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення правових відносин. У цьому випадку правова поведінка розглядається, як підвалини змін стану правовідносин, як конкретні життєві обставини виникнення яких залежить від волі людей і які описані в гіпотезах правових норм. Правова поведінка за своєю внутрішньою структурою складається з певних дій, в яких зовні виявляється ставлення суб'єкта до інших суб'єктів права. Правовий вчинок є елементом правової поведінки.

Слід зазначити, що в нормах права, як правило, моделюється не правова поведінка в цілому, а її елементи - правові відносини. Правовий вчинок - це діяння, що складається з певних елементів, сукупність яких утворює його склад. Складовими елементами правового вчинку є і суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт, об'єктивна сторона.

Правовій поведінці властиві такі ознаки:

- має соціальне значення як соціальне корисна (правомірна поведінка) або як соціальне шкідлива (правопорушення), що позначається на стані суспільних відносин у ході соціального розвитку; [2, с. 145-146]

- має зовні виражений характер у вигляді дії або бездіяльності. Дія безпосередньо впливає на відносини між суб'єктами. Бездіяльність, як правило, є вербальною (словесною), складається із різних висловлень, суджень і оцінок, які виражають внутрішній стан суб'єкта;

- має свідомо вольовий характер, тобто припускає усвідомлення обставин і можливість здійснювати волю: спрямовувати свою поведінку і керувати своїми вчинками;

- регулюється правовими нормами, що містяться в текстах правових актів, які або прямо описують умови і ознаки правових вчинків, або передбачають будь-які заходи моделювання правової поведінки. Це відрізняє правову поведінку від інших типів соціальної поведінки;

- має властивість спричиняти юридичні наслідки, оскільки пов'язана з:

1) реалізацією суб'єктом своїх інтересів (досягнення особистих цілей, задоволення потреб, зазнання певних втрат);

2) реакцією держави на результати правової поведінки (стимулювання, охорона соціальне корисних дій або вжиття заходів юридичної відповідальності за соціальне шкідливі дії).

1.2 Принципи правової поведінки

Принципи правової поведінки - це основоположні ідеї, початки, закономірності правової поведінки осіб, які закріплені в нормах права. Всі норми, які приймаються компетентними органами державної влади повинні відповідати принципам, що закріплені в нормах Конституції та міжнародно-правових актах. [3, с. 50]

В свою чергу розрізняють такі принципи:

- законності;

- демократизму;

- нормативності;

- рівності перед законом;

- гуманізму;

- справедливості;

- гласності;

- відповідальності.

1) Принцип законності - цей принцип полягає в тому, що всі державні органи, громадянські організації, посадові особи, громадяни повинні дотримуватись такої поведінки, яка закріплена законом. Не може бути винятків ні на фізичних, ні на юридичних осіб на яких б не поширювалися б принципи законності.

2) Принцип демократизму - цей принцип полягає в тому, що він виражає волю всього народу, охороняє суспільні відносини від порушень, що можуть завдати шкоди всьому як суспільству, так і окремим громадянам - членам цього суспільства.

3) Принцип нормативності(закріплення в нормах права) - цей принцип полягає в тому, що він закріплює правову поведінку в нормативно-правових актах, тобто в нормах.

4) Принцип рівності перед законом - цей принцип полягає в тому, що він закріплює рівність всіх громадян перед законом незалежно від соціального, посадового становища, національної чи релігійної приналежності.

5) Принцип гуманізму - цей принцип полягає в гуманному ставленні однієї особи до іншої, тобто дотримуватись поваги до її прав та інтересів.

6) Принцип справедливості - цей принцип полягає в усвідомленні особами цінностей, благ і конкретний розподіл їх між індивідами, незалежний порядок людського співжиття, який відповідає уявленням про сутність людини, її невід'ємні права.

7) Принцип гласності - цей принцип полягає в системному інформуванні населення про зміни в правовій поведінці, тобто доведення інформації про зміни норм права, правової поведінки і т. д.

8) Принцип відповідальності - цей принцип полягає в тому, що особа, яка порушила правову поведінку, повинна нести юридичну відповідальність.

Тому, єдність принципів правової поведінки закріплює стандарти для подальшого використання, санкціонування та зміни норм права, що регулюють поведінку людей в цілому. Дотримання принципів правової поведінки призводить до високого рівня розвитку суспільства, держави і права, зменшення протиправної поведінки і підняття рівня культури.

1.3 Основні види правової поведінки

До основних видів правової поведінки належать:

1. Правомірна поведінка;

2. Неправомірна (протиправна) поведінка - правопорушення;

3. Зловживання правом.

Розглянемо кожну з них. За Волинкою К.Г. правомірна поведінка - це вид правової поведінки, що характеризується соціальною корисністю, відповідає інтересам суспільства, держави й окремих осіб; відповідає моделям можливої поведінки, зафіксованим в нормах права, має позитивні юридичні наслідки, гарантується з боку держави. [4, с. 234-240]

Правомірна поведінка є засобом втілення прав і обов'язків в життя. Правомірна поведінка знаходить вираження як у активній дії, так і в бездіяльності, коли людина відмовляється від здійснення дій, небезпечних і шкідливих для суспільства і заборонених законом.

Правомірна поведінка є передумовою нормального функціонування всього суспільства, гарантією правопорядку. Суспільство і держава зацікавлені в такій поведінці. Відповідно до загальноприйнятого визначення правомірна поведінка визнається єдино правильною, належною поведінкою, регульованою правовими нормами.

Людина діє правомірно, якщо вона чітко дотримується правових норм. Її дії є соціально корисними, які можуть бути як бажаними, так і необхідними для нормального існування і розвитку суспільства.

Правомірна поведінка виявляється в суспільному житті по-різному. Дії, що відповідають правовим розпорядженням, можуть бути класифіковані по багатьох підставах. правова правомірна протиправна поведінка

За ступенем активності процесу залучення особистості у правове регулювання виділяють наступні види правомірної поведінки.

Маргінальна поведінка. Вона відбиває стан індивіда, який знаходиться на межі антигромадського прояву, що призводить до правопорушення, однак таким не стає в силу певних причин і обставин (загрози можливого покарання, власної вигоди від правомірності, страху осуду з боку колективу, групи, найближчого соціального оточення й інших стримуючих причин).

Маргінальна поведінка є правомірною, оскільки особа, що відноситься до правових вимог осудливо, все-таки йде на їхнє дотримання. У правовому плані маргінальність характеризується проміжним, перехідним станом між правомірною і протиправною поведінкою.

Конформістська поведінка. Конформістську поведінку відрізняє пристосовництво, пасивне прийняття існуючого порядку, відсутність власних позицій, підпорядкування психологічному тиску. Індивід приймає позицію групи, щоб уникнути конфлікту з нею. Ним керує бажання уникнути осудження з боку колективу, страх утратити довіру близьких, бажання заслужити схвалення тих, з ким він зв'язаний особистісними відносинами та ін. І все-таки соціально-правовий конформізм в цілому визнається суспільно корисним явищем, оскільки індивід дотримується вимог правових норм.

Звичайна правомірна поведінка. Слідування засвоєним правовим ідеям і принципам є для людини в багатьох випадках таким, що само собою розуміється. Людина, як відомо, вибирає найбільш доцільний практично виправданий варіант поведінки. Звичка немов звільняє особистість від багаторазового звертання до своєї свідомості, від побудови нової моделі поведінки. Правові звички як поведінкові регулятори відіграють велику суспільну роль у процесі становлення правомірної поведінки.

Соціально-правова активність особистості являє собою найвищий рівень правомірної поведінки. Це насамперед ініціативна поведінка. Соціально-правова активність визначається високим рівнем правосвідомості, глибокою правовою переконаністю, свідомо прийнятою на себе готовністю використовувати надані правом можливості, творчо керуватися ними у своєму повсякденному житті. Така людина не лише сама поводиться правомірно, але й іншим активно надає позитивний приклад.

Неправомірна (протиправна) поведінка - це та, яка є соціально шкідлива і суперечить нормам права.

Зловживання правом - це та, яка відповідає нормам права, але є соціально-шкідливою.

Всі інші дії можна назвати юридичне байдужими, індиферентними до права, такими, що не потребують якого-небудь правового виправдання. [5, c. 185]

Правова поведінка складається з елементів - правових вчинків.

Елементи правового вчинку (суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт, об'єктивна сторона) називають складом правової поведінки.

За формою зовнішнього вияву правова поведінка може бути:

- фізичною (діяльність); - усною (вербальною);

- письмовою (документальною).

В цьому розділі ми визначили, що правова поведінка - це соціальна поведінка особи (дія або бездіяльність) свідомо вольового характеру, яка є врегульованою нормами права і спричиняє юридичні наслідки.

Визначили, що правова поведінка має такі ознаки:

- має соціальне значення як соціальне корисна (правомірна поведінка) або як соціальне шкідлива (правопорушення), що позначається на стані суспільних відносин у ході соціального розвитку;

- має зовні виражений характер у вигляді дії або бездіяльності. Дія безпосередньо впливає на відносини між суб'єктами. Бездіяльність, як правило, є вербальною (словесною), складається із різних висловлень, суджень і оцінок, які виражають внутрішній стан суб'єкта;

- має свідомо вольовий характер, тобто припускає усвідомлення обставин і можливість здійснювати волю: спрямовувати свою поведінку і керувати своїми вчинками;

- регулюється правовими нормами, що містяться в текстах правових актів, які або прямо описують умови і ознаки правових вчинків, або передбачають будь-які заходи моделювання правової поведінки. Це відрізняє правову поведінку від інших типів соціальної поведінки;

- має властивість спричиняти юридичні наслідки, оскільки пов'язана з:

а) реалізацією суб'єктом своїх інтересів (досягнення особистих цілей, задоволення потреб, зазнання певних втрат);

б) реакцією держави на результати правової поведінки (стимулювання, охорона соціальне корисних дій або вжиття заходів юридичної відповідальності за соціальне шкідливі дії).

Дізнались, що правова поведінка складається з таких принципів, як:

- принцип законності;

- принцип демократизму;

- принцип нормативності(закріплення в нормах права);

- принцип рівності перед законом;

- принцип гуманізму;

- принцип справедливості;

- принцип гласності;

- принцип відповідальності.

І з'ясували, на які основні види поділяється правова поведінка:

1. Правомірна поведінка;

2. Неправомірна (протиправна) поведінка - правопорушення;

3. Зловживання правом.



Розділ 2. Загальна характеристика правомірної та протиправної поведінки

2.1 Поняття правомірної поведінки та її співвідношення з правовою поведінкою

Правомірна поведінка - це вольова поведінка суб'єкта права (дія чи бездіяльність), яка відповідає приписам правових норм, не суперечить основним принципам права і гарантується державою. [6, c. 231]

Правомірна поведінка характеризується наступними ознаками:

1. Є суспільне корисною (необхідною і бажаною) соціальною поведінкою - забезпечує організованість і гармонійність громадського життя, стійкий правопорядок; служить найважливішим чинником вирішення завдань і функцій держави і суспільства; задоволення інтересів суб'єктів права. Необхідність правомірної поведінки міститься у зобов'язуючих та забороняючих нормах права, а бажаність для суспільства даної поведінки, залежить від волі уповноваженої особи, є її правом, а не обов'язком та знаходить своє закріплення у диспозитивних нормах;

2. Не суперечить нормам і принципам права, будь яка суспільне корисна поведінка є правомірною, тобто не лише відповідає нормативним приписам законів, але і не суперечить загальнолюдським цінностям, оскільки право присутнє в нормативних договорах, правових звичаях, судових прецедентах, нарешті, у природних правах людини, правосвідомості, правовідносинах. Тому правильно говорити про правомірну поведінку як про таку, котра не суперечить нормам і принципам права, не порушує заборон, встановлених у суспільстві;

3. Має свідомо вольовий характер, виражається в усвідомленій мотивації правомірних вчинків для досягнення поставлених цілей;

4. Зовні виражається у вигляді дії чи бездіяльності, здійснюється у формах реалізації права - дотриманні, виконанні, використанні (громадянами), правозастосуванні (посадовими особами);

5. Спричиняє юридичні наслідки, оскільки виявляється в юридичних фактах (правовстановлюючих, правозмінюючих, правоприпиняючих), що є передумовою правовідносин. Слід врахувати, що правова поведінка не завжди викликає правовідносини;

6. Охороняється державою за допомогою дозвільних, зобов'язуючих і охоронних норм, стимулюється за допомогою рекомендаційних і заохочувальних норм.

Правомірна поведінка завжди включає два аспекти:

1) інформаційний - поінформованість громадянина про свої права і обов'язки. Важливою є не тільки наявність розвинутого юридичного механізму захисту права на доступ до правової інформації, а й активне практичне використання його громадянами;

2) поведінковий - уявлення про законні способи здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Правомірна поведінка - це такі вчинки (діяння), які не суперечать приписам правових норм або основним принципам права певної держави.

По степені активності процесу входження особи в права регулювання виділяють наступні види правомірної поведінки:

1. Соціально-активна поведінка. Соціально-правова активність особистості представляє собою найбільш високий рівень правової поведінки, яка проявляється в суспільно-корисній, погодженій державою і суспільством діяльності в правовій сфері. Це перш за все ініціативна поведінка, яка може стати і нерідко існуючим фактором зміни в правовій системі. Соціально-правова активність визначається розвитком правосвідомості глибоких правових переконань, які свідомо приймають на себе готовність використати представлені правом можливості, творчо володіти ними в своїй повсякденній поведінці. Така поведінка включає в себе наступні компоненти:

а) активність в діяльності добровільних організацій, партій, союзів, фондів, асоціацій та інших, які виникли на основі суспільних інтересів, соціальних груп, ідейного і групового вибору особистості. Така активність ставить ціль вплинути на підтримку, функціонування, або переміни державно-правових структур, відтворення реформ, захист громадських, політичних, соціальних і культурних прав і свобод громадян, їх участь в управлінні державними і суспільними справами;

б) активність в державно-організованих формах діяльності в сфері правотворчості і право реалізації (участь в обговоренні і прийнятті законопроектів інших суспільно-державних і суспільно-значимих рішень; участь у виборах депутатів, участь реалізації в правових установах і охорона правопорядку);

в) активністю у здійсненні і діяльності альтернативних, або паралельних суспільних і суспільно-державних структур (комітети, або ради суспільного самоуправління по населеному пункту; експертні суспільні ради; групи самодопомоги і забезпечення порядку, правозахисні асоціації і групи "суспільного подавлення" і т. д.);

г) самодіяльну активність особистості в сфері права (голосування визначеним образом під час виборів і референдумів, засоби масової інформації, порушення законності і суспільної моралі і т. д.).

2. Звичаєва поведінка. Людина, як відомо, вибирає найбільш доцільний і практичний варіант поведінки, вона діє виборно. Привичка виникає в результаті багатогранного повторення дій, які діють у вже звичній, відомій обстановці. В цих умовах лише на початку людина обмірковує свої вчинки, а в подальшому вона діє в силу створеної звички, вести себе так, а не інакше.

Правові звички, як регулятори грають природну роль в процесі становлення правомірної поведінки. Згідно, проведених юристами досліджень, вони визнали привички в категорії домінуючого мотиву своїх вчинків в сфері права.

Свідоме присвоєння правових цінностей забезпечує достатньо високий рівень розвитку особистості, якщо виконання потреб права проходить зі знанням справи.

В цей час всі соціальні норми права і принципи носять суспільний характер і не завжди можуть відповідати конкретній життєвій ситуації. Суспільна норма не враховує нерівність фізичних і духовних особистостей різних людей їх неоднакові можливості в відтворенні тої, або іншої дії. [7, c. 243]

Тому нерідко існує необхідність самостійного осмислення особистістю обстановки, правильної орієнтації в зміненій ситуації, в змінених умовах вибору. В силу цих утворень, правових звичок потрібно дотримуватися законів при свій їх дії.

Позитивні дії, в основі яких лежать виконання нормативних передбачень, потребують волевиявлення ініціативи, творчості, діяльної активності особистості, а ці риси соціальної цінності правомірної поведінки не завжди досягаються лише формуванням звички до виконання закону.

3. Конформістська поведінка. Конформістська правомірна поведінка представляє собою пасивне дотримання особою норм права, пристосування, підкорення своєї поведінки думкою і діями оточуючих. Іншими словами, в сфері соціально-правових відносин, людина вчиняє правомірно, оскільки, так вчиняють інші. Як соціально-психологічну категорію, конформізм потрібно відрізняти від поняття конформності - це відповідність вчинків особистості, які визнані, або потребують стандартно ціннісних, що розділюються групою, в яку входить дана особа.

Конформістська поведінка складає лише нижчу ступінь суспільної поведінки конформного. Вона заснована на пристосовуючи при відсутності особистих критичних позицій, відповідність вчинків людей з діями інших осіб. Поняття конформізму застосуємо тільки у визначеному способі вирішення конфлікту між індивідуумами і групою - підкорення індивіда груповими стандартами і потребами.

Мотиви такої поведінки характеризують громадську несформовану особистість: узгодження підкорення, засноване на пасивному відношенні до правового порядку: бажанням уникнути засудження в групі або колективі, побоювання втратити близьких, або знайомих і т. д. В свою чергу це призводить до поведінки ситуаційного, залежного підкорення зовнішнього прикладу. В протилежній особистості, з чіткою системою ціннісних орієнтацій, які можуть і співпадати з думкою оточуючих, конформна позиція суб'єкта права не дозволяє йому протистояти втіленим вказівкам, протиставлення своєї думки думкою інших, відстоювати її і свій вибір поведінки.

Соціально-правовий конформізм є соціально-корисним явищем, оскільки індивід, підкоряючись поглядам і переконанням інших, дотримується вимог права і тим самим точно реалізує їх в життя. Однак слід визначити і те, що конформістська поведінка будучи зразком для суспільства, не є для нього бажаним, як перспективна ціль дії права, оскільки представляє собою безслівне підкорення, сліпе слідування за правом без його логічного усвідомлення, на основі власних оцінок корисності і необхідності правових вимог.

4. Маргінальна поведінка. Слідування поглядам людей, правові думки яких розходяться з потребами правових норм, лежить в основі такої формально-правомірної поведінки, як маргінальна (лат. margo - край, границя).

Вона відображає стан індивідів, які знаходяться на межі акти суспільного прояву своєї поведінки, яка веде до правопорушення. В даний проміжок часу, мотивами поведінки виявляються інші рушійні сили - загроза можливого наказу, власні угоди від правомірності, боячись осудження з боку колективу, групи чи середовища.

Маргінальний статус став нормою великого числа людей. В політичному плані такі люди відірвані від своїх соціальних коренів. Звідси їх потенційна готовність здійснити правопорушення, впасти в агресивність чи, навпаки, соціальну апатію. В правовім плані маргінальність характеризується особливим перехідним проміжком між правомірною і протиправною поведінкою особи, яка викликається власною соціально-психологічною деформацією.

Серед осіб, поведінку яких відносять до маргінальної, також велику частину становлять ті особи, які знаходяться на межі між "добром і злом".

Отже, така поведінка характеризується тим, що особа співставляє свої вчинки у відповідності з нормами чинного законодавства, тому що в неї страх перед юридичною відповідальністю. Слід сказати, що негативним аспектом такої поведінки являється той факт, що як тільки держава послабить міри по боротьбі зі злочинністю, така особа в будь-який момент готова до споєння злочину.

Щодо співвідношення правової поведінки та правомірної, то можна сказати що ці два поняття взаємопов'язані між собою, так як правова поведінка - це соціальна поведінка особи (дія або бездіяльність) свідомо вольового характеру, яка є врегульованою нормами права і спричиняє юридичні наслідки, а правомірна поведінка - це суспільно корисна правова поведінка особи (дія або бездіяльність), яка відповідає розпорядженням юридичних норм і охороняється державою.

2.2 Поняття та ознаки протиправної поведінки

Протиправна поведінка як вид правової поведінки є антиподом правомірної поведінки.

Насамперед, слід зазначити, що протиправна поведінка здійснюється у сфері права, але, на відміну від правомірної поведінки, вона є не формою свободи, а формою несвободи чи свавілля.

Протиправна поведінка, оскільки вона має антиправову природу, входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина.

Під протиправною поведінкою розуміють поведінку людини, направлену проти інтересів суспільства в цілому, окремих його груп, конкретних людей, контролюючих його свідомістю і волею. [8, c. 31]

Протиправною поведінкою вважають поведінку, що характеризується порушенням норм права. Одним із видів такої поведінки і є правопорушення.

Кожне правопорушення - конкретне, оскільки його чинить конкретний індивідуальний або колективний суб'єкт у певний час, у певному місці.

Правопорушення - посягання не на закон, а на ті умови, які породили цей закон, на ті класові інтереси, які знайшли в ньому своє вираження, на ті суспільні відносини, які закріплюються і охороняються ним (правопорядок).

Протиправність - юридичне вираження шкідливості правопорушень для інтересів пануючого класу чи всього народу.

Правопорушення - це соціально небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб'єкта (фізична чи юридична особа), яке передбачене чинним законодавством і за нього встановлена юридична відповідальність

З формально-юридичного аспекту протиправність - це порушення вимог норм права, невиконання юридичних обов'язків, закріплених у нормативно-правових документах.

Сутністю правопорушення є свавілля суб'єкта, тобто таке зовнішнє виявлення його волі, що не відповідає закономірностям розвитку суспільства, зазіхає на свободу інших суб'єктів.

Правопорушення характеризується невиконанням забороняючих норм у формі дій чи бездіяльності.

Не вважається правопорушенням невикористання суб'єктивного права, тому що можливість його реалізації залежить від власного розсуду суб'єкта.

Протиправність діяння обумовлена суспільною шкідливістю (небезпечністю), породжена нею. Без зв'язку з цим діяння не може бути визнане протиправним.

Достатньо розповсюджене і нині в юридичній теорії положення проте, що протиправність є юридичним вираженням суспільної небезпечності, потребує уточнення. В спеціальній літературі саме ця формально-юридична сторона протиправності дуже часто абсолютизується.

До недавнього часу майже загальновизнаним вважалось: що сам факт заборони діяння в правотворчому акті визначає протиправність діяння.

Такий підхід, який сприймався в якості правотворчої і правоприміненої доктрини породжував правопорушні акти і призводив до притягнення до юридичної відповідальності осіб, які приносили своєю діяльністю суспільну користь.

Поняття протиправності не може бути зведене лише до зовнішньої його сторони. По цій причині в протиправності слід розрізняти два аспекти.

По-перше, протиправність є об'єктивована форма вираження суспільно шкідливого, його зовнішня сторона. Це означає: що суспільно шкідливе (небезпечне) діяння повинно бути офіційно підтверджене законом в якості протиправного.

По-друге, протиправність є об'єктивною властивістю правопорушення.

Об'єктивною в тому значенні, що всяке правопорушення посягає на суттєве в праві, тобто на ті соціальні блага, які надає право: охоронний ним загальний інтерес, той порядок в суспільних відносинах, який підтримується при допомозі правового інструментарію, прогресивну діяльність і конструктивні способи його здійснення. Правопорушенню належить те, що береться ним під охорону. Саме в цьому значенні протиправне невідокремлене від суспільно небезпечного, шкідливого.

Правопорушенню властиві такі ознаки:

Для правопорушень важливою ознакою є наявність вини - внутрішнього негативного ставлення суб'єкта до інтересів людей, суспільства.

Провина відокремлює правопорушення від тих видів протиправної поведінки, що суспільно шкідливі, свідомо-вольові, порушують норми права, але не відображають негативного ставлення суб'єкта до вимог правових приписів (наприклад, необхідна оборона). Вина має об'єктивну і суб'єктивну сторону (як почуття вини).

Всі сумніви стосовно доведення вини особи витлумачуються на його користь (ст.62 Конституції України).

Отже, правопорушення - це не тільки протиправне, шкідливе, небезпечне діяння, а й винне діяння.

Адже правопорушенням являється не будь-яке протиправне діяння, а лише скоєне умисно чи з необережності, тобто з вини особи.

Ця ознака відрізняє правопорушення від об'єктивно протиправних діянь. Останні здійснюються свідомо і з волі особи, але вини (умислу чи необережності) не містять. [9, ст. 11]

Саме тому вони не заключають в собі внутрішнього негативного відношення їх суб'єкта до інтересів суспільства, організацій чи громадян і юридичної відповідальності в суспільстві не притягують.

Винятки складають випадки нанесення шкоди джерелом підвищеної небезпеки без вини його власника, невиконання грошових обов'язків і деякі інші цивільно-правові об'єктивно протиправні діяння, за які законом допускається юридична відповідальність. Однак відповідальність в цих випадках має відновний характер. Кримінальна відповідальність за діяння, яке не містить в собі вини, недопустима.

Наявність вини передбачає іншу ознаку правопорушення - можливість покарання, тобто застосування до правопорушника заходів юридичної відповідальності у вигляді втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру.

Суб'єкти, що вчинили об'єктивні правопорушення (без вини зобов'язуються, і то не завжди, лише до відновлення порушених прав).

Застосування державного примусу до правопорушника має ціль захистити правопорядок, права і свободи громадян.

Всі правопорушення і відповідальність юридично закріплені в законодавстві. Питання про відповідальність за порушення природних прав людини, які юридично не закріплені в законодавстві, повинні вирішуватись на підставі міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною, або на підставі застосування права за аналогією права і закону.

Для правопорушення характерна наявність причинного зв'язку між діянням і суспільно небажаними наслідками, що наступили, тобто такі наслідки зумовлені саме цим діянням, а не іншими причинами.

Правопорушення - це зовнішній акт поведінки-діяння, яке може проявлятися у формі дії або бездіяльності (не визначаються правопорушенням думки, почуття, психічні процеси тощо).

Також правопорушення має свідомо-вольовий характер, тобто в момент здійснення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, знаходиться під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними свідомо і добровільно.

Відсутність вільної волі являється юридичною умовою, при якій діяння правопорушенням не визнається, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки.

Правопорушенням визнається тільки неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються).

Отже, з врахуванням розглянутих ознак, правопорушення можна визначити як антисоціальний (суспільно шкідливий, небезпечний), протиправний вчинок, здійснення якого передбачає юридичну відповідальність.

2.3 Види протиправної поведінки

Для наукових і практичних цілей створені різноманітні класифікації правопорушень.

Види правопорушень - класифікаційні групи правопорушень за різними підставами розмежовуються між собою за ступенем суспільної шкідливості (небезпечності), за об'єктами посягань, за суб'єктами, за розповсюдженням, за ознаками об'єктивної і суб'єктивної сторони, а також за процедурами їх розгляду. [10, c. 128]

Отже, правопорушення класифікуються за:

- ступенем суспільної небезпеки - на злочини і провини;

- належністю норм права, які порушуються, до відповідних галузей права: кримінальні, цивільні, адміністративні, правопорушення у сфері трудового законодавства і інші);

- колом осіб - особові і колективні;

- за характером правових приписів - нормативно-правові і дисциплінарні;

- в залежності від характеру цивільно-правового порушення - договірні і позадоговірні правопорушення;

- правопорушення у сфері суспільного життя (в сфері соціально-економічних відносин, в суспільно-політичній сфері, в сфері побуту і дозвілля).

Найбільш поширеною класифікацією правопорушень є їх поділ за ступенем суспільної небезпеки, коли правопорушення поділяються на злочини і проступки.

Головними критеріями їх поділу являється, по-перше, характер і ступінь суспільної шкідливості, яка, в свою чергу, визначається цінністю об'єкта протиправного посягання, змістом протиправного діяння, обстановкою, часом, способами (насильницькими чи ненасильницькими), розміром і характером завданої шкоди, формою і ступенем вини правопорушника, інтенсивністю протиправних дій, їх мотивацією, особистими характеристиками правопорушника і ін.; по-друге, суб'єктивний фактор, який в значній мірі здійснює вплив на визнання того чи іншого діяння в якості протиправного.

Злочинами визначаються правопорушення, з якими пов'язана найбільша небезпека для суспільства і особи, вони посягають на суспільний лад, власність, економічні, політичні, культурні і особисті права людини.

Юридичним виразом особливої суспільної небезпеки злочинів є їх заборона кримінальним законом і застосування за їх скоєння кримінального покарання. У кримінальному законодавстві наведено вичерпний перелік злочинів.

Правова система повинна володіти такими механізмами, при яких визнання того чи іншого діяння злочинним не знаходилось би виключно в залежності від законодавця. [11, c. 166-167]

В зв'язку з цим поділом постає проблема розмежування кримінальних злочинів і адміністративних проступків, оскільки провести межу між ними досить не просто.

Традиційно злочином визначається суспільно небезпечне винне діяння, що посягає на охоронювані кримінальним законом цінності і є забороненим під загрозою покарання.

Офіційне поняття злочину дається у ст. 7 ККУ, згідно з якою "злочином визначається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок. Не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не являє суспільної небезпеки.

Для того, щоб правопорушення вважалося злочином, воно повинно містити в собі такі ознаки: кримінальна протиправність; суспільна небезпечність; винність; караність. [12, c. 272]

Суспільна небезпека - оцінна категорія, що характеризується певними діями чи бездіяльністю, завдає шкоди чи створює загрозу спричинення такої шкоди об'єктам, що охороняються кримінальним законом.

Ступінь суспільної небезпеки визначається всією сукупністю ознак злочину: цінністю того блага, на яке посягає злочин; шкідливістю наслідків, що настають через учинення злочину; способи діяння; мотивами діяння, формою та ступенем вини.

Друга ознака злочину - кримінальна протиправність - указує, що лише діяння, прямо передбачене кримінальним законом як злочин, може вважатися злочином.

Третя ознака - винність - указує, що діяння вважається злочинним, якщо воно здійснене умисно чи з необережності. Там, де нема вини, нема злочину. Діяння може бути суспільно небезпечним, але якщо нема вини - це не злочин.

Караність, як ознака злочину, вказує, що за будь-які злочини в законі існують певний вид і термін покарання.

Є різні позиції щодо відмежування злочинів від інших правопорушень. Одна з них базується на визначенні ступеня суспільної небезпеки.

Злочином вважають найбільш суспільно небезпечні правопорушення. Якщо у правопорушенні наявні всі вище перелічені ознаки, кажуть, що в ньому є склад злочину, а отже, воно є злочином. [13, c. 192]

Якщо ж у діянні відсутня якась із перелічених ознак, то воно не вважається злочином.

Кримінальним законодавством передбачено кілька видів злочинів:

1) особливо тяжкі злочини (умисне вбивство, бандитизм, державна зрада та ін.);

2) тяжкі злочини (умисне тяжке тілесне пошкодження, контрабанда, розголошення державної таємниці та ін.);

3) менш тяжкі злочини (втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, зловживання владою або посадовим становищем тощо);

4) злочини, що не становлять великої суспільної небезпеки (глум над державною символікою, незаконне полювання тощо).

Правопорушення, що не настільки небезпечні, як злочини, і відповідальність за які не передбачено кримінальним законодавством, належать до проступків. Якщо діяння охоплює всі ознаки, визначені в кримінальному законі, але позбавлене суспільно небезпечного характеру, воно не являється злочином, а може бути або протиправним проступком співвідносного виду (цивільного, адміністративного, дисциплінарного) або правомірним діянням.

Види проступків за характером своєї суспільної значимості один від одного не відрізняються: всі вони суспільно шкідливі, але не небезпечні для суспільства.

Однак проступки різних видів посягають на різні, більш чи менш самостійні сторони правопорядку.

Якщо одне не суспільно шкідливе діяння одночасно торкається різних сторін правопорядку, воно являється проступком декількох видів (цивільним і адміністративним, адміністративним і дисциплінарним і т. д.). Наприклад, якщо власник автомобіля порушує правила дорожнього руху (не здійснюючи при цьому злочину) і спричинює майнову шкоду перехожому, діяння одночасно являється і адміністративним, і цивільним проступком. [14, c. 138]

В цих випадках особа може нести одночасно відповідальність різних видів: цивільно-правову і адміністративну, адміністративну і дисциплінарну, крім випадків, коли закон прямо це забороняє. Злочин і аналогічний проступок в одному діянні не можуть поєднуватися.

Проступки - менш небезпечні для суспільства діяння. Вони посягають на цінності, що охороняються всіма іншими (крім кримінально-правових) нормами права - цивільного, адміністративного, трудового, екологічного, фінансового тощо. [15, c. 176]

Тому серед проступків розрізняють адміністративні, дисциплінарні, цивільно-правові, конституційні, матеріальні та ін.

Проступки-делікти (лат. delictum - проступок) - правопорушення, які завдають шкоду особі, суспільству, державі, і являються основою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності.

Адміністративними правопорушеннями (проступками) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, соціалістичну власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність. [16, c. 374]

Адміністративне правопорушення має притаманні тільки йому юридичні ознаки. До них необхідно віднести: протиправність, винність і відповідальність (адміністративне стягнення).

Визначальною з названих ознак є поняття діяння, забороненого адміністративним законодавством.

По-перше, це вольовий акт поведінки певної особи; по-друге, воно має два аспекти поведінки: дію чи бездію. Дія - активне невиконання законних вимог, а також порушення встановленої нормами права заборони (наприклад, порушення правил полювання). Бездія - пасивне невиконання передбачених законодавчими й нормативними актами обов'язків.

Важливою ознакою адміністративного правопорушення є наявність суспільної небезпеки. За своєю природою таке діяння є антигромадським і завдає шкоди інтересам громадян, суспільства, держави.

Адміністративне правопорушення завжди є протиправним, тобто ця дія чи бездіяльність чітко заборонена відповідною нормою адміністративного законодавства, оскільки може завдати шкоди інтересам особи, матеріальним речам, а також загрожує небезпекою.

Правові норми, за порушення яких настає адміністративна відповідальність, урегульовані не тільки нормами адміністративного права, а й іншими галузями права, а саме: цивільного, трудового, земельного тощо (порушення правил охорони праці - трудове право; агрохімічних норм - земельне право).

Наступною ознакою є вина, тобто психічне ставлення особи до її поведінки та наслідків. Вина виступає у двох формах: у вигляді умисної та необережної. [17, c. 132]

Адміністративне правопорушення багато в чому нагадує злочин - так само воно може бути спрямоване проти громадського порядку, власності, прав і свобод громадян тощо. Головною ознакою, за якою адміністративні правопорушення відрізняються від кримінальних злочинів, є менший ступінь суспільної небезпеки.

Адміністративне правопорушення переростає у злочин: якщо адміністративний проступок набув ознак складу злочину; якщо адміністративне правопорушення вчинене вдруге.

Із співвідношення відповідних статей кримінального законодавства і законодавства про адміністративні правопорушення видно, що і злочини і адміністративні правопорушення посягають на однакові за своїм характером об'єкти, саме це складає суспільну небезпеку. Завдання адміністративного і кримінального законодавств складається в охороні від посягань одних і тих же об'єктів.

Дисциплінарні проступки - це суспільно небезпечні вчинки, які заподіюють шкоду внутрішньому порядку діяльності підприємств, установ, організацій і тягнуть за собою дисциплінарну відповідальність. У Кодексі законів про працю визначено два види стягнень, що можуть бути накладені на працівників - догана і звільнення.

Робота деяких категорій працівників пов'язана з підвищеним ризиком і небезпекою, що зумовлює потребу в додержанні чіткої дисципліни і порядку (залізничники, авіатори, митники та ін.)

Цивільно-правові проступки - це суспільно небезпечні порушення майнових і пов'язаних з ними особистих відносин, які регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного, фінансового, аграрного права.

На відміну від злочинів, цивільні проступки не мають вичерпного переліку у законодавстві, а їх юридичні наслідки тягнуть за собою правовідновлюючі заходи (невиконання обов'язків за цивільно-правовим договором). Цивільно- правова відповідальність носить в значній мірі компенсаційний характер.

Головна мета цивільно-правової відповідальності, на відміну від кримінальної і адміністративної - не покарання чи перевиховання, а відшкодування завданих збитків, оскільки цивільне порушення завдає шкоди насамперед конкретній фізичній чи юридичній особі.

Конституційні проступки - завдають шкоди державному ладу; його об'єктом є закріплені Основним Законом порядок організації та діяльності органів державної влади і глави держави, порядок утворення інших органів держави, форма правління та устрій держави, отже, об'єктом такого проступку можуть ставати форма або апарат держави; ним можуть бути також конституційні права людини. [18, c. 240]

Новим видом правопорушення являються податкові проступки - суспільно небезпечні протиправні діяння, які порушують права і законні інтереси суб'єктів податкових правовідносин. За їх здійснення встановлена юридична відповідальність.

Матеріальні проступки - суспільно небезпечні протиправні вчинки, які складаються в винному нанесенні збитків майну підприємства його робітником. Матеріальну відповідальність покладено за шкоду, заподіяну підприємству чи організації внаслідок порушення трудових обов'язків.

Трудове правопорушення (порушення трудового законодавства) - це винне протиправне діяння суб'єкта трудового права, яке складається з невиконання, порушення трудових обов'язків і заборонене санкціями, які містяться в нормах законодавства про працю.

Процесуальне правопорушення зв'язане з порушенням громадянами чи державними органами інтересів правосуддя чи процесуальних прав сторони, з якою правопорушник перебуває в правовідносинах. Не являються процесуальними правопорушеннями незначні витрати процедурного характеру, які допускаються громадянами. [19, c. 146]

Отже, проступки - звичайні, ординарні правопорушення. Вони відрізняються один від одного не ступенем своєї шкідливості для суспільства, а іншими матеріальними рисами і ознаками, обумовленими особливостями тієї сторони правопорядку, на яку вони посягають.

В залежності від характеру цивільно-правового порушення розрізняють: договірні правопорушення і позадоговірні правопорушення. Перші зв'язані з порушенням зобов'язань сторін цивільно-правового договору, другі - з невиконанням чи з недотриманням умов цивільно-правових норм.

Від цивільного правопорушення слід розрізняти невинне нанесення шкоди (ст. 454 ЦК Укр.), порушення майнових прав внаслідок правомірних дій - рятування майна (ст. 472 ЦК).

Крім приведеного вище поділу існують і інші основи класифікації правопорушень. Базуючись на наявності економічних, соціальних, політичних відносин суспільства, розрізняють три види правопорушень:

а) в сфері соціально-економічних відносин (власність, праця, розподіл і ін.);

б) в сфері побуту і дозвілля (сім'я, суспільний порядок);

в) в суспільно-політичній сфері (діяльність державного апарату). Можлива класифікація правопорушень і за іншими критеріями (наприклад, в наукових цілях).

Так, можна розрізняти правопорушення, які посягають на духовні чи матеріальні блага, суспільні чи особисті інтереси, правопорушення в сфері нормотворчої діяльності.

Правопорушення по колу осіб: особисті і групові (колективні).

Груповими називаються правопорушення, скоєні об'єднанням дій членів групи, які характеризуються визначеним ступенем загальності інтересів, цілей і єдністю дій.

Поряд із національним правом держав існує і міжнародне право. Порушення міжнародно-правової норми є міжнародним правопорушенням, яке породжує міжнародно-правову відповідальність.

Міжнародні правопорушення - дії чи бездіяння суб'єктів міжнародного права, які суперечать нормам і принципам міжнародного права чи особистим зобов'язанням і завдають шкоду іншому суб'єкту, групі суб'єктів міжнародного права чи всій міжнародній спільноті. [20, c. 177]

Розрізняють міжнародні злочини і міжнародні делікти (проступки). До злочинів відносять работоргівлю, піратство, міжнародний тероризм), а до міжнародних деліктів - порушення торгових зобов'язань).

Отже, ми визначили різні види правопорушень і можемо зробити висновок, що всі вони знаходяться в тісному зв'язку та взаємозалежності між собою.

В цьому розділі ми зрозуміли поняття правомірної поведінки - це вольова поведінка суб'єкта права (дія чи бездіяльність), яка відповідає приписам правових норм, не суперечить основним принципам права і гарантується державою

...