Правове регулювання обмеження монополізму в господарській діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ЕКОНОМІКО ПРАВОВИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: господарське право

на тему: «Правове регулювання обмеження монополізму в господарській діяльності»

Виконала:

студентка 5 курсу групи ЗП-52

Луценко В..В.

Перевірив:

Корчевський К.А.

Харків 2012 р.

Вступ

На сьогодні розвиток економіки досить складно уявити без існування конкуренції, що забезпечує формування здорового ринкового середовища. Відповідно запровадження і захист конкурентних відносин є одним з пріоритетних завдань держави.

В Україні становлення національного конкурентного законодавства почалося на початку 90-х років минулого століття. Перший етап формування антимонопольного законодавства завершився прийняттям 18 лютого 1992 р. Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” № 2132, що був одним із перших законодавчих актів, спрямованих на забезпечення умов для розвитку і функціонування механізмів ринкової економіки, і став правовою основою для подальшого розвитку антимонопольного законодавства України.

Слід наголосити, що зазначений етап припав на час, коли курс держави на реформування економічної системи піддавався серйозним корективам. Пряме державне регулювання стало більш жорстким і охопило, зокрема, цінову та грошово-кредитну політику. Розширилися масштаби державних замовлень і використання державних контрактів, централізованого розподілу товарів. Значного поширення набула практика надання як безпосередньої державної підтримки, так і прямих субсидій, дотацій, пільгових кредитів підприємствам і організаціям, передусім монополістам. Ураховуючи монополізацію більшості галузей економіки держави, такий стан речей створив підстави для зловживання монопольним становищем. З іншого боку, підприємства, що тільки починали свою діяльність, нерідко втрачали стимули до конкурентної боротьби. Заходи ж щодо демонополізації та роздержавлення економіки лише почали впроваджуватися, і на той час ще не спиралися на якусь системну політику держави.

Однак згодом в Україні проголосили курс на впровадження радикальних реформ, спрямованих на забезпечення реальної ринкової трансформації всіх сфер економіки. І якщо в країнах з розвиненою ринковою економікою антимонопольні органи переважно контролюють діяльність підприємців, то в нашій державі першочерговим завданням відомств, зокрема Антимонопольного комітету України, стало сприяння розвитку конкурентного ринкового середовища.

конкуренція політика антимонопольний

1. Конституція України - гарант здійснення політики щодо захисту конкуренції

Основою законодавчої системи України є Конституція. Закони та інші нормативно-правові акти базуються на Конституції і повинні відповідати положенням зазначеного акту. Стаття 42 Конституції України гласить:

«Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом».

На цих засадах базується вся система правового та нормативного забезпечення політики України, спрямованої на підтримку та розвиток конкурентного середовища. Відображення підвалин політики щодо розвитку конкуренції безпосередньо в Конституції України та у Господарському Кодексі оцінюється західними фахівцями з антимонопольного та конкурентного права. Відповідних положень немає в основних законах багатьох країн, що входять до Європейського Союзу. Вимоги до захисту конкуренції, дотримання принципу вільної ринкової економіки з вільною конкуренцією містяться в Договорі про Європейський Союз. І лише через застосування положень згаданого договору є обов'язковими для країн, які входять до складу зазначеного Союзу.

Закріплений Конституцією України обов'язок держави щодо забезпечення захисту конкуренції у підприємницькій діяльності означає:

- політика захисту конкуренції у підприємницькій діяльності є державною політикою;

- цієї політики повинні дотримуватись всі гілки влади: законодавчої, виконавчої, судової;

- вимоги політики щодо захисту конкуренції повинні виконувати всі без винятку суб'єкти господарювання;

- законодавча влада приймає необхідні для проведення такої політики закони та інші нормативно-правові акти;

- виконавча влада здійснює необхідні заходи для виконання прийнятих нормативно-правових актів. Зокрема, передбачає захист конкуренції при розробці Державних програм; програми дій Уряду й місцевих органів влади та управління; індикативних планів; галузевих програм розвитку економіки; контролює виконання встановлених вимог щодо захисту конкуренції на всіх рівнях управління;

- судова влада контролює дії законодавчої та виконавчої влади стосовно дотримання вимог законодавства щодо захисту конкуренції, приймає рішення щодо відповідальності за порушення законодавства, встановлює міру відповідальності;

- дії, що сприяють розвитку конкуренції мають отримувати захист з боку держави.

Діями, які спрямовані проти державної політики захисту конкуренції, і є порушенням законодавства України, вважаються:

- зловживання монопольним становищем;

- неправомірні обмеження конкуренції;

- недобросовісна конкуренція.

Підприємці та будь-які інші суб'єкти господарювання і органи влади та управління не можуть вдаватись до таких дій, крім випадків окремо обумовлених законодавством України. Якщо зазначені суб'єкти здійснювали такі дії, вони повинні їх припинити і понести відповідальність у порядку, встановленому чинним законодавством України. Споживачі та покупці мають право на захист з боку держави від зазначених дій суб'єктів господарювання та органів влади.

Остання складова статті 42 Конституції визначає, що види діяльності, які вважаються монополією, різновиди самої монополії, якісні та кількісні обмеження можуть бути визначені законодавчо. Суб'єкти господарювання визначаються як такі, що є монополією тільки в порядку, визначеному законодавством України. Будь-які довільні визначення видів та меж монополії з порушенням встановленого порядку є незаконними. Крім того, Конституцією України встановлені: порядок призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету, що відноситься до повноважень Верховної Ради та Президента (пункт 24 статті 85); необхідність виключно законодавчого визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання (пункт 8 статті 92).

Встановлення Конституцією вимоги щодо законодавчого визначення правил конкуренції означає, що: тільки спеціальні органи можуть тлумачити сутність зазначеного поняття, правил їх дотримання; перевищення органами влади і управління наданих їм повноважень є порушенням закону; суб'єкти господарювання і органи влади й управління повинні дотримуватись тільки тих правил конкуренції, які встановлені законом і оскаржувати такі з них, що знаходяться за межами зазначених повноважень.

Норми антимонопольного регулювання застосовуються відповідно до чинного законодавства України, яке визначає організації, що можуть їх встановлювати, види регулювання, умови, за недотримання яких, вони застосовуються.

2. Антимонопольне законодавство України

Функціонування ринкових відносин, в основі яких лежить багатоукладна економіка, передбачає створення рівних можливостей для всіх суб'єктів підприємницької діяльності, а також розвиток конкуренції, яка змушує виробників підвищувати якість продукції і стимулює виготовляти товари, необхідні споживачам.

Стан ринку якого-небудь товару або послуги, протилежний конкуренції, називається монополією. Монополія - це домінуюче становище суб'єкта господарювання, що дає йому можливість самостійно або з іншими суб'єктами господарювання обмежувати конкуренцію на ринку певного товару.

З огляду на негативні наслідки монополізму для розвитку економіки, країни з ринковими відносинами стали застосовувати правові засоби обмеження цього явища. Цю функцію взяла на себе держава, що є єдиним суб'єктом у системі ринкових відносин, що може реалізувати антимонопольні функції.

На основі суперечностей, які існують між монополією і конкуренцією, і небезпеки монополізму для розвитку економіки ринкового типу, випливає необхідність обмеження монополізму і правового регулювання з боку держави цього процесу. Таке регулювання спрямоване на формування і розвиток конкурентного середовища, яке забезпечувало б ефективне використання ресурсів, вільне відродження на ринок підприємців, свободу споживачів у виборі товарів різноманітного асортименту, кращої якості за більш низькими цінами.

Оскільки монополія є одним з тих економічних утворень, при наявності яких ринковий механізм не може виконувати свої регулюючі функції, то загальноприйнятою практикою є прийняття певних законів, які перешкоджають монополізації ринків одним підприємством або групою підприємств. Основою обмеження монополізму в економіці України є антимонопольне законодавство.

Формування антимонопольного законодавства в Україні почалося 18 лютого 1992 р., коли Верховна Рада України прийняла Закон України «Про обмеження монополізму і недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності» та Господарському кодексі України (ст. 21-43), де визначаються правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення несумлінної конкуренції і здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства.

Деякі положення Закону «Про Антимонопольний комітет України», прийнятий Верховною Радою України 26 листопада 1993 р., який встановлює структуру і правовий статус Антимонопольного комітету - державного органу, що повинен здійснювати контроль за дотриманням антимонопольного законодавства також використовуються на практиці.

Важливими законами, що регулюють антимонопольну діяльність, є також Закон України «Про захист від несумлінної конкуренції» від 7 червня 1996 р. і Закон України «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 р.

На основі перерахованих вище законів формується і здійснюється антимонопольна політика України, яка спрямована на запобігання монопольної діяльності, її, обмеження і припинення, а також на розвиток конкуренції.

3. Основні поняття, суб'єкти й об'єкти антимонопольної політики. Монопольне становище і обмеження конкуренції

Однією з визначальних ознак підприємця-монополіста є його монопольне становище - домінуюче становище підприємця, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими монополістами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище підприємця, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35 відсотків. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначатися монопольне становище підприємця, коли частка його на ринку певного товару менше 35 відсотків.

Другою ознакою монопольного становища є монопольна ціна - ціна, що приводить до обмеження конкуренції і порушення прав споживача. Така ціна може бути монопольно низькою - використовується для досягнення монопольного становища і монопольно високою - коли таке становище вже досягнуте.

Монопольна діяльність - дія (бездіяльність) підприємця (підприємців) за умови монопольного становища на ринку одного підприємця (групи підприємців) у виробництві і реалізації товарів, а також дія (бездіяльність) органів влади і управління, яке тягне за собою недопущення, істотне обмеження або усунення конкуренції.

Ринок у певних територіальних і товарних межах, на якому діє хоча б одне монопольне утворення або існує бар'єр входження у нього господарюючих суб'єктів, визначається як монополізований ринок. Ринок України варто розглядати як високо монополізований.

Така ситуація обумовлює проведення активної антимонопольної політики, в основі якої повинна бути Державна програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції. Мета цієї програми - формування і розвиток конкурентного середовища.

Суб'єктами антимонопольної політики в Україні є державні органи, що забезпечують процес демонополізації економіки і розвиток конкуренції. До них належить: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, центральні і місцеві органи державної виконавчої влади, керівники і трудові колективи підприємств (об'єднань) і покупці.

Об'єктами антимонопольної політики є: монополізований ринок у цілому і його окремі елементи; господарюючі суб'єкти, які займають монопольне становище; державні організаційні структури монопольного типу; центральні органи державної виконавчої влади.

Мета антимонопольного регулювання з боку держави - захист інтересів споживачів від негативних наслідків монопольної діяльності конкретних господарюючих суб'єктів.

До засобів антимонопольного регулювання варто відносити:

- встановлення більш високого рівня цін і тарифів, граничних нормативів рентабельності;

- декларування зміни цін;

- встановлення стандартів і показників якості для товарів і послуг;

- регулювання обсягу ринку виробництва;

- встановлення державних заявок і контрактів;

- розділ ринків;

- тарифне обслуговування імпорту й експорту товарів.

Само по собі монопольне становище того або іншого підприємця ще не є порушенням антимонопольного законодавства. Повинен бути доведений факт зловживання монопольним становищем на ринку.

Зловживаннями монопольним становищем вважаються:

- нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, які не стосуються предмета договору, у тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагентові;

- обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

- часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення чи підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

- інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;

- встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів;

- встановлення монопольно високих/низьких цін/тарифів, розцінок на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів.

Статтями 26, 27 Господарського кодексу України передбачають обмеження конкуренції та обмеження монополізму в економіці.

Згідно зі ст. 26 рішення або дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які спрямовані на обмеження конкуренції чи можуть мати наслідком такі обмеження, визнаються обґрунтованими у випадках:

- подання допомоги соціального характеру окремим суб'єктам господарювання за умови, що допомога подається без дискримінації інших суб'єктів господарювання;

- подання допомоги за рахунок державних ресурсів з метою відшкодування збитків, завданих стихійним лихом або іншими надзвичайними подіями, на визначених ринках товарів або послуг, перелік яких встановлюється законодавством;

- подання допомоги, в тому числі створення пільгових економічних умов окремим регіонам з метою компенсації соціально-економічних втрат, викликаних важкою екологічною ситуацією;

- здійснення державного регулювання, пов'язаного з реалізацією проектів загальнонаціонального значення.

Умови та порядок обмеження конкуренції встановлюються законом відповідно до цього Кодексу.

Стаття 27 регулює обмеження монополізму в економіці. Вона передбачає, що монопольним визнається домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг), які перевищують розмір, встановлений законом.

У разі суспільної необхідності та з метою усунення негативного впливу на конкуренцію органи державної влади здійснюють стосовно існуючих монопольних утворень заходи антимонопольного регулювання відповідно до вимог законодавства та заходи демонополізації економіки, передбачені відповідними державними програмами, за винятком природних монополій.

Органам державної влади та органам місцевого самоврядування забороняється приймати акти або вчиняти дії, спрямовані на економічне посилення існуючих суб'єктів господарювання-монополістів та утворення без достатніх підстав нових монопольних утворень, а також приймати рішення про виключно централізований розподіл товарів.

Наведені форми зловживань монопольним становищем становлять першу групу порушень антимонопольного законодавства.

До другої групи порушень відносяться неправомірні угоди між підприємцями, які спрямовані на:

- встановлення (підтримку) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплати), націнок;

- розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівлі, або по колу споживачів та за іншими ознаками з метою їх монополізації;

- усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців.

До третьої групи порушень відносять дискримінацію підприємців органами влади і управління через:

- заборону створення нових підприємств або інших організаційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;

- примус підприємців до пріоритетного укладання договорів, першочергового постачання товарів певному колу споживачів.

- прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного становища на ринку;

- установлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону в інший;

- надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, що ставлять їх у привілейоване становище щодо інших підприємців, що веде до монополізації ринку певного товару;

- обмеження прав підприємців щодо придбання і реалізації товарів;

- встановлення заборон або обмежень щодо окремих підприємців або груп підприємців.

Винятком із названих положень можуть бути випадки, коли мова йде про забезпечення національної безпеки, оборони і суспільних інтересів.

Нарешті, до четвертої групи порушень антимонопольного законодавства, чинне законодавство відносить використання методів, що становлять несумлінну конкуренцію - які-небудь дії в конкуренції, які суперечать правилам, торговельним й іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

До окремих видів несумлінної конкуренції відносять:

- неправомірне використання фірмового найменування, знака для товарів і послуг або будь-якого маркування товару, а також неправомірне копіювання форми, упакування, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені;

- навмисне поширення неправдивих або неточних даних, що можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця;

- одержання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння збитку діловій репутації або майну іншого підприємця.

- замовлення, виготовлення, розміщення або поширення юридичними або фізичними особами реклами, що не відповідає вимогам чинного законодавства України і може завдати шкоди громадянам, установам, організаціям або державі.

4. Антимонопольний комітет України, як знаряддя здійснення боротьби з монополізмом і недобросовісною конкуренцією

Для реалізації антимонопольної політики, контролю за використанням антимонопольного законодавства створено Антимонопольний комітет України і його територіальні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі. До складу Антимонопольного комітету України входить Голова і десять державних уповноважених.

Голова Антимонопольного комітету України входить до складу Кабінету Міністрів України. Термін повноважень Голови Антимонопольного комітету України - сім років, призначається він Верховною Радою України.

Правове становище Антимонопольного комітету України визначається Законом України «Про обмеження монополізму і недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності» і Законом України «Про Антимонопольний комітет України».

Згідно з Законом України «Про Антимонопольний комітет України» завданнями Антимонопольного комітету України є:

- здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;

- захист законних інтересів підприємців і споживачів шляхом застосування заходів по запобіганню і припиненню порушень антимонопольного законодавства;

- сприяння розвиткові сумлінної конкуренції у всіх сферах економіки.

Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах:

- законності;

- гласності;

- захисту прав господарюючих суб'єктів на засадах їх рівності перед законом і пріоритету прав споживачів.

До компетенції Антимонопольного комітету України відноситься:

- контроль за дотриманням антимонопольного законодавства при створенні, реорганізації, ліквідації господарюючих суб'єктів;

- розгляд справ про порушення антимонопольного законодавства і прийняття рішень за результатами розгляду в межах своїх повноважень;

- звертання в суд або господарський суд з позовами (заявами) у зв'язку з порушенням антимонопольного законодавства;

- розробка рекомендацій державним органам щодо проведення заходів, спрямованих на розвиток підприємництва і конкуренції;

- участь в укладанні проектів актів законодавства, що регулюють питання розвитку конкуренції, антимонопольної політики і демонополізації економіки;

- участь у висновку міждержавних угод, розробці і реалізації міжнародних проектів і програм, з питань, що відносяться до компетенції Антимонопольного комітету України;

- узагальнення практики застосування антимонопольного законодавства, розробка пропозицій щодо його удосконалення;

- розробка й організація виконання заходів, спрямованих на запобігання порушень антимонопольного законодавства;

- систематичне інформування населення України про свою діяльність;

Антимонопольний комітет України в межах наданої йому компетенції має право:

- визначати межі товарного ринку, а також монопольне становище підприємців на ньому;

- давати підприємцям обов'язкові для виконання розпорядження про припинення порушень антимонопольного законодавства, про примусовий поділ монопольних утворень;

- давати центральним і місцевим органам державної виконавчої влади, виконавчим органам місцевого і регіонального самоврядування обов'язкові для виконання розпорядження про скасування або зміну прийнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень і розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству;

- вносити у відповідні державні органи обов'язкові для розгляду пропозиції щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності підприємців у випадку порушення ними антимонопольного законодавства;

- накладати штрафи у випадках, передбачених чинним законодавством;

- розробляти і затверджували нормативні акти, обов'язкові для виконання центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого і регіонального самоврядування, підприємцями, їх об'єднаннями, контролювати їх виконання.

Державні уповноважені Антимонопольного комітету України з питань дотримання антимонопольного законодавства мають право безперешкодного доступу до інформації органів влади, управління, а також будь-яких підприємців. Але якщо мають місце збитки, нанесені розголошенням відомостей, що складають комерційну таємницю, то ці збитки повинні бути відшкодовані Антимонопольним комітетом у повному обсязі за рахунок Державного бюджету.

Антимонопольний комітет України здійснює свої повноваження з дотриманням Конституції і законів України незалежно від центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого і регіонального самоврядування, їхніх посадових осіб і підприємців, а також об'єднань громадян.

Вплив у будь-якій формі на працівника Антимонопольного комітету України і його територіальних відділень з метою перешкоди виконання ним службових обов'язків або ухвалення неправомірного рішення спричиняє відповідальність, передбачену законодавством.

Розпорядження Антимонопольного комітету, держу повноважених цього Комітету, що приймаються в рамках їхніх повноважень, є обов'язковими для виконання. Реалізація таких розпоряджень здійснюється шляхом подачі заяви (позову) у суд або господарський суд.

5. Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства

Антимонопольне законодавство України встановлює кілька видів санкцій за порушення норм цього законодавства, а також у загальному вигляді визначає порядок застосування таких санкцій.

Головна цивільно-правова санкція - відшкодування збитків, заподіяних зловживанням монопольним становищем і несумлінною конкуренцією (ст.22 Закону України «Про обмеження монополізму»). Ці збитки підлягають відшкодуванню за позовами зацікавлених осіб у порядку, встановленому цивільним законодавством України.

Майнова відповідальність у вигляді накладення штрафів передбачена ст.19, 20 вищевказаного Закону.

Штрафи на підприємців - юридичних осіб накладаються Антимонопольним комітетом України за:

- відхилення від виконання або несвоєчасне виконання рішень Антимонопольного комітету України - у розмірі п'яти відсотків від виторгу підприємця від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передує року, у якому накладається штраф;

- непредставлення, несвоєчасна подача або подача свідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітетові України і його територіальним відділенням - у розмірі половини відсотка виторгу підприємця від реалізації продукції/товарів, робіт, послуг/за останній звітний рік, що передував року, у якому накладається штраф.

У випадку, якщо підприємець працював менше одного року, штрафи обчислюються від виторгу підприємця за час, що передував порушенню.

Рішення щодо накладення штрафів у розмірах понад чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймаються винятково Антимонопольним комітетом України на його засіданнях.

Досить радикальною санкцією за порушення антимонопольного законодавства є встановлення матеріальної відповідальності у вигляді вилучення незаконно отриманого прибутку. Прибуток, незаконно отриманий суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення статей 4, 5 і 7 названого Закону (зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірні договори між підприємцями, несумлінна конкуренція), вилучається судом або господарським судом у державний бюджет.

Крім цього, передбачається і така санкція, як примусовий розподіл монопольних утворень у випадку зловживання монопольним становищем.

Розпорядження про примусовий розділ підприємств (об'єднань) підлягає виконанню у встановлений термін, але не пізніше шести місяців. Примусовий поділ не може застосовуватися в тих випадках, коли неможливо розірвати технологічний процес, якщо внутрішня частина обороту підприємств менше 30% у загальному обсязі валової продукції.

Відповідальність за несумлінну конкуренцію передбачена Законом України «Про захист від несумлінної конкуренції». До винного можуть бути застосовані такі види санкцій:

1. Накладення штрафів:

- на господарюючих суб'єктів - юридичних осіб і їхнього об'єднання - у розмірі до 300% виторгу від реалізації товарів, робіт, послуг за останній звітний рік;

- на юридичних осіб, їхні об'єднання й об'єднання громадян, що не є господарюючими суб'єктами - до 2 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Адміністративні стягнення за чинним законодавством.

3. Відшкодування збитків, що здійснюється за позовами зацікавлених осіб у порядку, визначеному цивільним законодавством України.

4. Вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням і копій виробів іншого господарюючого суб'єкта.

5. Спростування неправдивих, неточних або неповних відомостей.

Перераховані санкції можуть бути застосовані Антимонопольним комітетом України в результаті розгляду справ про порушення норм антимонопольного законодавства.

Висновки

Враховуючи особливості розвитку ринкових відносин в Україні, треба чітко розуміти, що саме створення надійної та збалансованої системи державного управління в сфері економічної конкуренції може забезпечити існування економічної системи країни в цілому. Реалізація цих завдань здійснювалась через запровадження спеціальними органами управління завдань державної політики в сфері економічної конкуренції. Конкурентне законодавство - це складна та розгалужена мережа законів, постанов, судових рішень, правових норм, які спрямовані на підтримку і регулювання конкуренції на ринку. Слід відмітити, що основним нормативно-законодавчим актом у регулюванні конкуренції та конкурентних відносин є Конституція України. Так у статті 42 Конституції України зазначено, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом. Виходячи з вищенаведеного, правомірно відзначити, що процес формування конкурентоспроможності регіонів України вимагає конструктивної взаємодії між урядом та органами регіональної влади на основі підвищення ролі останніх. З урахуванням сучасних тенденцій можна стверджувати, що повноваження регіональних органів влади всіх рівнів у сфері захисту й підтримки економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності потребують посилення. Закономірною умовою підтримки Україною статусу країни з ефективною ринковою економікою є створення сукупності економіко-правових чинників, спрямованих на стабільний, динамічний розвиток конкурентоспроможності її регіонів.

Список використаної літератури

1. Бакалінська О.О. Організаційно-правові засади захисту економічної конкуренції в Україні: Монографія. - К.: КНТЕУ, 2005. - 190 с.

2. Закон України „Про захист економічної конкуренції” від 11 січня 2001 р.

3. Закон України „Про антимонопольний комітет України” від 26 листопада 1993 р.

4. Конституція України від 28.06.2012р. // ВВР України. - 2012. - N 30. - ст. 141.

5. Господарський кодекс України від 16.01.2010р. // ВВР України. - 2010. - № 21-22. - ст.

6. Про Антимонопольний комітет: Закон України від 26.11.1993р. // ВВР України.- 1993р. -№ 50. - ст. 472.

7. Сальников Е. "Монополія: вчора, сьогодні, завтра".// Право України. - 2003. -№ 5. - ст. 72 - 75.

8. Семенова Л.Н. "Антимонопольне і конкурентне право". - . К., 2010. - ст. 60 - 65.

9. Стародубровська І. "Основи атимонопольної політики". - Львів. - 2005. - ст. 11- 15.

10. Тотьев К. "Державна і природна монополія". // Право України.- 2007. - № 3. - ст. 34 - 36.

Размещено на Allbest.ru

...