Держава та право Золотої Орди

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО

Кафедра правознавства

Індивідуальне науково -дослідне завдання з дисципліни «Правознавство»

«Держава та право Золотої Орди»

студентки інституту

математики, фізики та

технологічної освіти

групи 2АТО

Токарчук Яни Олексіївни

Вінниця-2014

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ОСВІТА МОНГОЛЬСЬКИХ ДЕРЖАВ

2. ДЕРЖАВНИЙ ЛАД ЗОЛОТОЇ ОРДИ

3. СУСПІЛЬНИЙ ЛАД.

4. ПРАВО ЗОЛОТОЇ ОРДИ

5. ВПЛИВ ОРДИ НА РОСІЙСЬКА ДЕРЖАВА І ПРАВО

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

На початку 1243 утворилася нова держава в Центральній Євразії - Золота Орда - держава, що утворилася в результаті розпаду Монгольської імперії Чингісхана, на території середньовічного Казахстану, а також Русі, Криму, Поволжя, Кавказу, Західного Сибіру, Хорезму. Засноване воно ханом Батиєм (1208-1255), онуком Чингісхана в результаті завойовницьких походів монголів. Так воно названо в російських літописах і хроніках, в деяких татарських історичних оповіданнях, в тому числі і в «Ідегее». «Золота Орда» («Алтин Урда») означала позолочену ставку, резиденцію правителя держави: для раннього періоду це «золотий» намет, а для розвиненої, міський епохи - покритий позолотою ханський палац. У творах арабо-перської історичної географії це держава іменується в основному «Улус Джучі» «Монгольська держава» («Могул улус») або «Велика держава» («Улуг Улус»), у деяких авторів зустрічається і слово «Орда» в понятті ставки хана, центру держави. Існувала також і традиційна назва «Дешт-і-Кипчак», бо центральні землі цієї держави належали кипчакам-половцям.

Золота Орда займала величезну не лише для тих часів, але і з сучасної точки зору територію: від річки Іртиш і західних передгір'їв Алтаю на сході і до низин річки Дунай на заході, від відомого Булгара на півночі до кавказького Дербентського ущелини на півдні. Це величезна держава сама ще поділялося на дві частини: основна, західна частина, тобто власне Золота Орда, називалася «Алтин Урда, Ак Урда» (Біла) Орда, а східна, куди входили західні території сучасних Казахстану та Середньої Азії, - Кок (Синя) Орда. В основі такого поділу лежала колишня етнічна межа між кипчакский і огузские союзами племен. Слова «золота» і «біла» були одночасно і синонімами, доповнюючи один одного. Якщо творцями Золотоординського держави в основному була монгольська еліта Чингізидів, асимільовані незабаром місцевим населенням, то його етнічну основу склали тюркомовні племена Східної Європи, Західного Сибіру і Арало-Каспійського регіону: кипчаки, огузи, волзькі булгари, маджари, залишки хазар, деякі інші тюркські етнічні освіти і, безперечно, тюркомовні ж татари, які переселилися з Центральної Азії на захід ще домонгольское час, а також прийшли в 20 - 40-х роках XIII століття у складі армій Чингіз-хана і Бату-хана. Вся ця гігантська територія була досить однорідна в ландшафтному відношенні - в основному це був степ. У степу також діяв феодальний закон - вся земля належала феодалу, якому підпорядковувалися рядові кочівники. Монгольський період - одна з найбільш значущих епох у всій російській історії. Монголи володарювали по всій Русі близько століття, і навіть після обмеження їх влади в Західній Русі в середині чотирнадцятого століття вони продовжували здійснювати контроль над Східною Руссю, хоча і в більш м'якій формі, ще сторіччя. Це був період глибоких змін у всьому політичному та соціальному устрої країни, особливо Східної Русі. Цьому періоду історії нашої країни слід приділяти якомога більше уваги.

Основною метою є дослідження одного з найбільш великих держав 13-14 ст .- Золотої Орди.

1. ОСВІТА МОНГОЛЬСЬКИХ ДЕРЖАВ

Створення першої державної організації монголів пов'язано з діяльністю Темучина, сина батира Есугея, власника великого улусу, що кочували в долині Онона. Зі смертю Есугея (1164г) створений ним улус розпався. Різні родові групи і нукери, що входили в цей улус, покинули сім'ю померлого повелителя. Темучин було в цей час 9 років. Ім'я Темучина починає знову згадуватися в джерелах лише в кінці 90-х рр.. 12в., Коли йому вдалося знайти підтримку у повелителя кереитов Ван-хана, за допомогою якого військові сили Темучина стали поступово рости. До Темучин стали стікатися нукери; він робив набіги на сусідів, помножуючи свої багатства, стада. У пошуках прихильників Темучин брав на службу людей з різних родів і племен, щедро обдаровуючи кожного за вірну службу з багатої здобичі. Так поступово складався улус Темучина, міць якого зростала; ставало ясно, що він претендує на владу всій Монголією. Це зустріло рішучий опір інших претендентів на роль всемонгольські повелителів.

Першим великим військовим підприємством Темучина була війна проти татар, розпочата спільно з Ван-ханом близько 1200г. Татари в той час з трудом відвоювали атаки цзіньскіх військ, що вступили в їх володіння. Використовуючи сприятливу обстановку, Темучин і Ван-хан завдали татарам ряд сильних ударів і захопили багату здобич. Перемоги Темучина викликали згуртування сил його супротивників. Склалася ціла коаліція, що включала татар, тайчжіутов, меркитов, ойратов та інші племена, що обрала своїм ханом Джамуху. Навесні 1203г. відбулася битва, що закінчилося повним розгромом сил Джаймухі. Ця перемога ще більше посилила улус Темучина. Почалося суперництво між ним і кереїтської Ван-ханом, яке переросло незабаром у відкриту ворожнечу. Війна між колишніми союзниками стала неминучою. Восени 1203г. війська Ван-хана були розбиті. Його улус перестав існувати. Після цієї перемоги володіння Темучина впритул наблизилися до кордону Найманов, повелитель яких був останнім суперником, здатним сперечатися з Темучина владу у всій Монголії. Обидві сторони почали посилено готуватися до війни. Восени 1204 війська Темучина завдали жорстокої поразки Найманов і їх союзникам на захід від Орхон. Улус Найманов перестав існувати, а родові і племінні групи, які раніше підпорядковувалися їм, виразили покірність Темучин. У 1206 р. в місцевості Делюнь-Булдаков на правому березі Онона, на курултаї (з'їзді), куди прибули всі родичі Темучина, а також його сподвижники і наближені, він був проголошений всемонгольским повелителем під ім'ям Чингісхана. Так завершився процес утворення монгольської держави на чолі з єдиним государем. Після того як Темучин став всемонгольским повелителем, його політика ще яскравіше стала відбивати інтереси нойонства. Хижим і жадібним нойона потрібні були такі внутрішні і зовнішні заходи, які сприяли б закріпленню їх панування і збільшення їх доходів. Нові завойовницькі війни, пограбування багатих країн повинні були забезпечити розширення сфери феодальної експлуатації та зміцнення класових позицій найняв. Адміністративна система, створена за Чингісхана, була пристосована до здійснення цих цілей. Нижчою адміністративною одиницею була визнана група аілов, що може виставити десять воїнів. Далі йшли групи аілов, виставляли по 100 воїнів, по 1000 вояків і, нарешті, по 10 тис. воїнів. Всі дорослі і здорові чоловіки вважалися воїнами, які в мирний час вели своє господарство, а у воєнний час бралися за зброю. Така організація забезпечила Чингісхану можливість збільшити свої збройні сили приблизно до 95 тис. воїнів. Окремі сотні, тисячі і тумени разом з територією для кочування віддавалися у володіння того чи іншого найняв. За своїм характером це було таким же феодальним пожалування, які ще до утворення держави стали звичайними у взаєминах між нойона і нукерів. Але тепер це перетворилося в державну систему. Великий хан, вважаючи себе власником всієї землі в державі, роздавав землю і аратів у володіння найняв, з умовою, що ті будуть за це справно виконувати певні повинності. Найважливішою повинністю була військова служба. Кожен нойон був зобов'язаний на першу вимогу сюзерена виставити в поле призначене число воїнів. Нойон у своїй долі міг експлуатувати працю аратів, роздаючи їм на випас свою худобу або залучаючи їх безпосередньо до роботи в своєму господарстві. Дрібні нойони служили великим. Так за Чингісхана були закладені основи військово-ленній системи в Монголії. Чингісхан розділив країну на два «крила». На чолі правого крила він поставив Боорчу, на чолі лівого - Муха, двох своїх найбільш вірних і випробуваних сподвижників. Посада та звання старших і вищих воєначальників - сотників, тисяцьких і темників - він зробив спадковими в роду тих, хто своєю вірною службою допоміг йому оволодіти ханським престолом.

У роки правління великого хана Угедея (1229 - 1241) була зроблена спроба налагодити внутрішнє управління величезною імперією. Угедей доручив завідування фінансами своєму радникові, вихідцю з кидання Елюй Чуцай, а керівництво іншими військовими і цивільними справами поклав на трьох темників. Велика увага приділялася налагодженню поштової служби, в якій були вкрай зацікавлені самі завойовники. Було вжито заходів до нормалізації збору податей і виконання повинностей підвладним населенням. Виданий Угедея закон вводив для західних країн подушну подати з повнолітніх чоловіків. З кочівників брали по голові з кожної сотні голів худоби. Ця система повинна була замінити ту анархію і свавілля, які панували в імперії, коли кожен населений пункт з його жителями віддавався у володіння будь-кому з монгольських найняв, брала з мешканців, все, що хотів і скільки хотів. Указ хана встановлював, які збори повинні надходити в казну великого хана, а які залишатимуться у розпорядженні місцевих правителів. Було проведено перепис населення, після чого всі жителі виявилися приписаними до певних адміністративних районах.

Завойовані країни і області віддавалися в управління місцевим феодалам, а спеціально поставлений над ними монгольська нойон відповідав за вступ данини. Поряд з цим практикувалася віддача збору данини на відкуп багатим купцям. До 1259 Монгольська імперія включала до свого складу величезну територію, населену безліччю племен, народів і народностей, які говорили на різних мовах, що знаходилися на самих різних рівнях соціально-економічного та культурного розвитку, що мали свої господарські уклади, свої форми побуту і свої навички. Ні економічні, ні культурні інтереси не пов'язували різнорідні і різномовні частини імперії між собою. Це було типове військово-адміністративне об'єднання.

Центральну частину імперії становив домен великих ханів - Монголія і Північний Китай. На захід розташовувався улус нащадків Угедея, до якого входили землі на схід і захід від Алтайських гір; центром улусу був район сучасного міста Чугучак. Третю частину імперії становив улус нащадків Джагатая, що включав східні області Середньої Азії до Аму-Дар'ї. Центром цього спадку було місто Алмалик на річці Або (біля сучасної Кульджі). Іран, Ірак і Закавказзі входили в улус Хулагу, центром якого був Тебріз. Остання, п'ята, частина імперії (Золота Орда) належала нащадкам Джучі і становила їх улус, що включав у себе всі землі, «куди доходили копита монгольських коней», тобто всі східноєвропейські володіння монголів. Столицею Джучидов було місто Сарай в низов'ях Волги, біля сучасної Астрахані.

2. ДЕРЖАВНИЙ ЛАД ЗОЛОТОЇ ОРДИ

Золота Орда була феодальною державою розвиненого середньовіччя. Вища влада в країні належала хану, і цей титул голови держави в історії всього татарського народу пов'язаний головним чином з періодом Золотої Орди. Якщо всієї Монгольської імперією правила династія Чингісхана (Чингізидів), то Золотою Ордою - династія його старшого сина Джучі (Джучидами). У 60-х роках XIII століття імперія розділилася фактично на незалежні держави, але юридично вони вважалися улусами Чингісхана. Тому система управління державою, закладена ще при ньому, практично залишалася до кінця існування цих держав. Більше того, ця традиція продовжувалася у політичній та соціально-економічного життя тих татарських ханств, які утворилися після падіння Золотої Орди. Природно, якісь перетворення, реформи проводилися, з'явилися деякі нові державні та військові посади, але вся державна і суспільна система в цілому залишилася стабільною. [1] При хані був диван - державна рада, що складалася з членів царственої династії (Огла-царевичі, брати чи інші чоловічі родичі хана), великих феодалів-князів, вищого духовенства, великих воєначальників. Великі феодали-князі - це нойони для раннього монгольського періоду часів Бату і Берке, а для мусульманської, татаро-кипчакский епохи Узбека і його наступників - еміри і беки. Пізніше, вже до кінця XIV століття, з'являються досить впливові й могутні беки з назвою «Карач-бі» з найбільших пологів Ширін, Бариня, аргинов, Кипчак (ці знатні прізвища були також вищої феодально-княжої елітою практично всіх татарських ханств, що виникли після розпаду Золотої Орди). При дивані була також посаду бітікчі (писар), що був по суті держсекретарем, мав в своєму розпорядженні значну владу в країні. До нього ставилися з повагою навіть великі феодали і воєначальники.Вся ця висока еліта державного управління відома зі східних, російських і західноєвропейських історичних джерел, а також з ярликів золотоординських ханів. У цих же документах зафіксовані титули великого числа інших посадових осіб, різних державних чиновників, середніх або дрібних феодалів. До них ставилися, наприклад, тархани, які за ту чи іншу державну службу звільнялися від податків і податків, одержуючи від хана так звані тарханні ярлики. Ярлик - це ханська грамота або указ, що дає право на державне управління на окремих улусах Золотої Орди або підпорядкованих їй державах (наприклад, ярлики на князювання російським князям), на право ведення дипломатичних місій, інших відповідальних державних справ за кордоном і всередині країни і, звичайно , на право землеволодіння феодалами різних рангів. У Золотій Орді, а потім у Казанському, Кримському та інших татарських ханствах існувала система сойюргалов - військово-ленне право володіння землею. Особа, яка одержала від хана сойюргал, мав право стягувати у свою користь ті податки, які раніше йшли в казну держави. Земля за сойюргалу вважалася спадковою. Природно, такі великі привілеї просто так не давалися. Феодал, який отримав сойюргальное право, повинен був забезпечити у воєнний час армію відповідною кількістю кінного війська, зброї, гужового транспорту, провіанту і т. д. Крім ярликів, існувала система видачі так званих пайцзу. Пайцзу - це золота, срібна, бронзова, чавунна, а то й просто дерев'яна дощечка, видавана також від імені хана в якості своєрідного мандата. Людині, що пред'являються на місцях такий мандат, надавали необхідні послуги при його пересування і поїздках - поводирів, коней, вози, приміщення, прожиток. Само собою зрозуміло, золоту пайцзу отримувало особа, більш високу за своїм становищем у суспільстві, дерев'яну - простіше. Про наявність пайцзу в Золотій Орді є відомості в письмових джерелах, вони відомі також і як археологічні знахідки з розкопок Сарая-Берке - однієї зі столиць Золотої Орди.У Улусі Джучі була особлива посада військового букаула, що займався розподілом військ, відправленням загонів; він же відповідав за військове зміст і забезпечення. Букаулу підпорядковувалися навіть улусних еміри - у воєнний час темники. Крім головного букаула, були букаули окремих областей. Священнослужителі і в цілому представники духовенства у Золотій Орді, за записами ярликів та арабо-перської історичної географії, були представлені такими особами: муфтій - глава духівництва; шейх - духовний вождь і наставник, аксакал; суфі - побожний, благочестивий, вільний від поганих вчинків людина або аскет; кадій - суддя, який вирішує справи по шаріату, тобто по склепіння мусульманських законів. Велику роль у політичному і соціальному житті Золотоординського держави відіграли баскаки дарухачі (даруха). Перші з них були військовими представниками влади, військовою охороною, другі - цивільними особами з обов'язками намісника чи керуючого, однією з основних функцій яких був контроль за збиранням данини. Посада баскака була скасована на початку XIV століття, а дарухачі в якості намісників центральної влади або глав адміністрацій областей-даруг існували ще в період Казанського ханства.

При баскаки або при дарухаче була посада данщиков, тобто їх помічника по збору данини - ясаку. Він був свого роду бітікчі (секретарем) за ясачних справах. Взагалі, посада бітікчі в Улусі Джучі була досить поширеною, вважалася відповідальною і шанованою. Крім головного бітікчі при ханському дивані-раді, були бітікчі при улусних диванах, які користувалися великою владою на місцях. Їх можна було б, наприклад, порівняти з волосними писарями дореволюційної Росії, які виконували майже всю урядову роботу в глибинці.

У системі державних чиновників був цілий ряд інших посадових осіб, які відомі в основному по ханським ярликами. Це: «ілче» (посланець), «тамгачи» (митник), «тартанакчи» (складальник податі чи вагар), «тоткаул» (застава), «караул» (дозор), «ямчи» (поштової), «кошчи» (Сокільники), «барсчи» (барснік), «кімече» (ладейщік або корабельник), «базар та торганл [н] ар» (охоронці порядку на базарі). Ці посади відомі по ярликах Тохтамиша 1391 та Тимур-Кутлука 1398. Велика частина цих державних службовців існувала і в періоди Казанського, Кримського та інших татарських ханств. Вельми примітно й те, що переважна більшість цих середньовічних термінів і титулів дослівно зрозуміло будь-якій сучасній людині, яка володіє татарською мовою - вони написані так у документах XIV і XVI століть, вони звучать так і в даний час.Те ж саме можна сказати і про різні види повинностей, які стягувалися з кочового та осілого населення, а також про різноманітні прикордонних мито: «Салига» (подушна подати), «калан» (оброк), «ясак» (данина), «хераж »(« харадж »- слово арабське, означає 10-відсотковий податок з мусульманських народів),« бурич »(борг, недоїмка),« чигиш »(вихід, витрата),« индир хаки »(плата за тік),« комора малі »(комірна мито),« вирує тамгаси »(Житній тамга),« юл хаки »(дорожня плата),« карауллик »(плата за варту),« тартанак »(вагова, а також податок з ввезення і вивезення),« тамга »(там-говая мито).

У найбільш загальному вигляді адміністративну систему Золотої Орди описав ще в XIII в. проїхав всю державу із заходу на схід Г. Рубрук. У його замальовці мандрівника міститься основа адміністративно-територіального поділу Золотої Орди, який визначався поняттям «улусная система». Сутність її становила право кочових феодалів на одержання від самого хана або іншого великого степового аристократа певного наділу - улусу. За цей власник улусу зобов'язаний був виставляти у разі необхідності певне число повністю озброєних вояків (в залежності від розміру улусу), а також виконувати різні податкові й господарські повинності.

Ця система являла собою точну копію пристрою монгольської армії: вся держава - Великий Улус - поділялося відповідно до рангу власника (темник, тисячник, сотник, десятник) - на визначені за величиною долі і з кожного з них у разі війни виставлялося по десять, сто , тисячі чи по десять тисяч озброєних воїнів. При цьому улуси не були спадковими володіннями, які можна передати від батька до сина. Більш того, хан міг відібрати улус зовсім або замінити його іншим. У початковий період існування Золотої Орди великих улусів було, мабуть, не більше 15, і кордонами між ними найчастіше служили ріки. У цьому видно певна примітивність адміністративного членування держави, що йде корінням у старі кочівницькі традиції. Подальший розвиток державності, поява міст, введення мусульманства, більш тісне знайомство з арабськими і перськими традиціями управління призвели до різних ускладнень у володіннях Джучидов з одночасним відмиранням центрально-азіатських звичаїв, висхідних до часу Чингісхана. Замість членування території на два крила, з'явилися чотири улусу на чолі з улусбеками. Один з улусів був особистим доменом хана. Він займав степу лівобережжя Волги від її гирла до Ками. Кожен з цих чотирьох улусів ділився на якесь число «областей», що були улусами феодалів наступного рангу. Всього в Золотій Орді число таких «областей» у XIV ст. становило близько 70 за кількістю темників. Одночасно з встановленням адміністративно - територіального поділу відбувалося формування апарату управління державою. Хан, який стояв на вершині піраміди влади, велику частину року перебував у кочує по степах ставкою в оточенні, своїх дружин і величезного числа придворних. Тільки короткий зимовий період він проводив у столиці. Пересувалася ханська орда-ставка ніби підкреслював, що основна міць держави продовжувала базуватися на кочовому початку. Природно, що перебував у постійному русі ханові було досить складно самому керувати справами держави. Це підкреслюють і джерела, які прямо повідомляють, що верховний правитель «звертає увагу тільки на сутність справ, не входячи і подробиці обставин, і задовольняється тим, що йому доносять, але не дошукується подробиць щодо справляння та витрачання». Всім ординським військом командував воєначальник - беклярибек, тобто князь князів, великий князь. Беклярибек здійснював зазвичай військову владу, нерідко будучи командувачем ханської армією. Іноді його вплив перевищувало владу хана, що часто призводило до кривавих міжусобиць. Час від часу могутність беклярибек, наприклад, Ногая, Мамая, Едигея посилювалося настільки, що вони самі призначали ханів. У міру зміцнення державності в Золотій Орді ріс апарат управління, його правителі взяли за зразок адміністрацію завойованого монголами держави Хорезмшахів. Згідно з цим зразком при хані з'явився візир, своєрідний глава уряду, який відповідав за всі сфери невійськової життя держави. Візир і очолюваний ним диван (державна рада) розпоряджалися фінансами, податками, торгівлею. Зовнішньою політикою відав сам хан зі своїми найближчими радниками, а також беклярибек.

Розквіт ординського держави ознаменувався найвищими в тодішній Європі рівнем та якістю життя. Зліт припав практично на час правління одного володаря - Узбека (1312 - 1342). Держава взяла на себе обов'язок захищати життя своїх громадян, вершити суд, організовувати суспільну, культурну і економічне життя. Все це свідчить про злагодженому державному механізмі Золотої Орди зі всіма атрибутами, які необхідні для існування та розвитку великого середньовічного держави: органами центрального і місцевого управління, судової та податковою системою, митною службою та сильною армією.

3. СУСПІЛЬНИЙ ЛАД

Соціальна структура Золотої Орди була складною і відображала строкатий класовий і національний склад цього розбійницького держави. Чіткої станової організації суспільства, подібної до тієї, що існувала на Русі і в західноєвропейських феодальних державах і в основі якої лежала ієрархічна феодальна власність на землю, тут не було. Статус підданого Золотої Орди залежав від походження, заслуг перед ханом та її родом, з посади у військово-адміністративному апараті. [2] У військово-феодальної ієрархії Золотої Орди панівне положення займав аристократичний рід нащадків Чингісхана та його сина Джучі. Цей численний рід володів усією землею держави, йому належали величезні стада, палаци, безліч слуг і рабів, незліченні багатства, військова здобич, державна скарбниця і т.д. Згодом Джучидами і інші нащадки Чингісхана ще цілі століття зберігали привілейоване становище в середньоазіатських ханствах і в Казахстані, закріпили за собою монопольне право носити звання султанів, займати ханський престол. Хан мав самий багатий і великий улус типу домену. Джучидами мали переважне право на зайняття вищих державних постів. У російських джерелах їх називали царевичами. Їм присвоювалися державні та військові титули і звання. Наступну сходинку у військово-феодальної ієрархії Золотої Орди займали нойони (у східних джерелах-беки). Не будучи членами роду Джучидов, вони тим не менш вели свої родоводи від сподвижників Чингісхана та його синів. Нойони мали безліч слуг і залежних людей, величезні стада. Вони часто призначалися ханами на відповідальні військові й державні посади: Даруга, темників, тисячників, баскаків і ін Вони нагороджувалися тарханні грамотами, що звільняла від різних повинностей і обов'язків. Знаками їх влади були ярлики і пайцзу. Особливе місце в ієрархічній структурі Золотої Орди займали численні нукери - дружинники великих феодалів. Вони або перебувають у почті своїх сеньйорів, або займали середні і нижчі військово-адміністративні посади - сотників, десятників і ін Ці посади дозволяли витягати значні доходи з населення тих територій, де були розміщені або куди направлялися відповідні військові підрозділи або де нукери займали адміністративні посади . З середовища нукерів та інших привілейованих людей в Золотій Орд висунувся невеликий шар тарханів, що отримали від хана чи його вищих посадових осіб тарханні грамоти, в яких їх власникам надавалися різні привілеї. До панівним класам ставилися також і численне духовенство, перш за все мусульманське, купці й багаті ремісники місцеві феодали, родові і племінні старійшини і вожді, великі землевласники в осілих землеробських районах Середньої Азії, Поволжя, Кавказу і Криму. Селянство землеробських районів, міські ремісники, слуг перебували в різному ступені залежності від держави і феодальних владик. Основну масу трудящих в степах і передгір'ях Золотої орди становили карачу - кочівники-скотарі. Вони входили в роди і племена змушені були беззаперечно підкорятися родовим і племінним старійшинам і вождям, а також представникам військово-адміністративної влади Орди. Виконуючи всі господарські обов'язки, карачу разом тим повинні були служити у війську.У землеробських районах Орди трудилися феодально залежні селяни. Одні з них - Сабанчі - жили сільськими громадами та обробляв крім виділених для них ділянок землі феодалів, несли натуральні інші повинності. Інші - уртакчі (здольники) - кабальні люди обробляли землю держави і місцевих феодалів за половину врожаю, несли інші повинності. У містах працювали ремісники, зігнані з завойованих країн. Багато хто з них знаходилися на положенні рабів або залежних від хана та інших владик людей. Дрібні торговці, слуги також залежали від свавілля влади і своїх панів. Навіть заможні купці і самостійні ремісник сплачували міській владі податі і несли різні повинності.

Досить поширеним явищем в Золотій Орді було рабство. Рабами ставали передусім бранці та жителі завойованих земель. Раби використовувалися в ремісничому виробництві, будівництві, в якостей слуг феодалів. Багато рабів продавалося в країни Сходу. Однак більшість рабів як у містах, так і в сільському господарстві через одне-два покоління ставали феодально залежними або отримували свободу. Золота Орда не залишалася незмінною, багато запозичуючи у мусульманського Сходу: ремесла, архітектуру, лазню, кахлі, орнаментальний декор, розписну посуд, перські вірші, арабську геометрію і астролябії, звичаї і смаки, більш витончені, ніж у простих кочівників. Маючи широкі зв'язки з Анатолією, Сирією та Єгиптом, Орда поповнювала тюркськими і кавказькими рабами армію мамлюкскіх султанів Єгипту, ординська культура набула певного мусульмансько-средніземноморскій відбиток. [3] Іслам став державною релігією в Золотій Орді до 1320 р., але, на відміну від інших ісламських держав, це не призвело до тотальної ісламізації її суспільства, державних і правових інститутів.

Особливістю судової системи Золотої Орди, по-перше, стало згадане вище співіснування інститутів традиційної монгольської юстиції - суден-дзаргу і мусульманського суду каді; при цьому ніякого конфлікту, здавалося б, несумісних правових систем не спостерігалося: представники кожної з них розглядали справи, віднесені до їх виключного відання.

4. ПРАВО ЗОЛОТОЇ ОРДИ

золота орда монгольська держава

Судова система Золотої Орди до цих пір не стала об'єктом самостійного дослідження ні істориків-сходознавців, ні юристів - істориків права. Питання про організацію суду і процесу Золотої Орди лише порушувалося в роботах, присвячених історії цієї держави, зокрема в дослідженні Б.Д. Грекова і А.Ю. Якубовського [4], а також у творі Г.В. Вернадського «Монголи і Русь» [5]. Американський дослідник Д. Островські у статті, присвяченій порівнянні золотоординських і російських державно-правових інститутів, обмежується коротким згадкою про верховному суді Золотої Орди [6]. Органами, які здійснюють правосуддя в Монгольської імперії були: суд великого хана, суд курултаю - з'їзду представників правлячого роду і воєначальників, суд спеціально призначених осіб - суддів-дзаргучі [7]. Всі ці органи діяли й у Золотій Орді. Як і в Монгольської імперії, вищою судовою інстанцією були правителі Золотої Орди, які в другій половині XIII в. отримали спочатку фактичну, а потім і офіційну незалежність і прийняли ханський титул. Правосуддя в якості однієї з функцій ханської влади було успадковано монголами від стародавніх тюрків: вже в азербайджанською каганаті у VI-IX ст. хаган - вища судова інстанція. Центральний уряд в Монголії визнало право фактичного засновника Золотої Орди - Бату (Батий, правил в 1227-1256 рр..) На суд над підлеглими йому нойона і чиновниками, - правда, з обмовкою, що «суддею Бату є каан». Наступні хани Золотої Орди теж активно здійснювали судові функції. Саме при Менгу-Тімура, внука Батия, в 1269г. Золота Орда офіційно стала самостійною державою, а її правителі - суверенними государями, одним з невід'ємних ознак влади яких було здійснення функції верховного судді. На підставі яких правових норм хани виносили судові рішення? Головним джерелом права в Монгольської імперії і державах Чингизидов були так звані яси (закони) Чингісхана (в сукупності іменувалися Великої Ясой) і його наступників - великих ханів. Велика Яса засновника імперії і яси його наступників становили головне джерело права для всіх органів, які здійснювали правосуддя, включаючи і хана. Інші джерела не повинні були суперечити ЯСАМ. Велика Яса Чінгісхана, складена в 1206 р. як повчання його наступникам, складалася з 33 фрагментів і 13 висловів самого хана. Яса містила головним чином правила військової організації монгольського війська і норми кримінального права. Вона відрізнялася безприкладної жорстокістю покарань не лише за злочини, але і за проступки. Інше важливе джерело - ярлики самих ханів. Ярликом називався будь-який документ, який видавався від імені верховного правителя - хана і володів певними ознаками (мав певну структуру, забезпечувався червоної печаткою - тамгою, адресувався особам, що стояли по положенню нижче видав його особи, і т.д.). Усні і письмові розпорядження та приписи ханів були для підданих, у тому числі для феодальної знаті, вищим законом, підлягає негайному і беззаперечної виконання. Вони застосовувалися в практиці державних органів Золотої Орди і вищих посадових осіб держави. Далеко не всі ярлики були джерелами права, якими керувалися при здійсненні правосуддя. Наприклад, не могли служити джерелами права для ханів (і нижчестоящих улусних суддів) ярлики-послання, які були не юридичними, а дипломатичними документами, не були джерелами для суду також ярлики - жалувані та охоронні грамоти, у великій кількості видавалися дипломатам і приватним особам. Проте існували й інші ярлики, які можна вважати джерелами права, і якими керувалися хани Золотої Орди і підпорядковані їм судді - це згадуються в історичних хроніках і літописах укази правителів різних держав Чингизидов (наприклад, наведені Рашид ад-Діном «фірмани» перського ільхана газу « Про усунення шахрайства та безпідставних позовів »,« Про даруванні посади казія »,« Про позови тридцятирічної давності »), що дійшли до нас у латинській і італійській перекладах ярлики-договори з Венецією (докладніше про них - нижче) [8]; у творі Мухаммеда ібн-Хіндушаха Нахічевані (наближеного правителів Ірану Джелаірідов) «дастуром ал-Катіб» (XIV ст.) наводяться ярлики, в яких описуються порядок призначення «еміра ЯрГУ» (тобто судді) та його повноваження [9].

Логічно припустити, що хан, будучи творцем права (він підтверджував або відміняв постанови своїх попередників, видавав власні ярлики й інші нормативні і індивідуальні акти), не був пов'язаний будь-якими нормами. Хани у прийнятті рішень керувалися не тільки своєю волею, а й писаними документами - ясамі і ярликами Чингіз-хана і його наступників.

Різниця між цими джерелами права полягала в тому, що яси були постійно діючими законами, змінювати які подальшим правителям було заборонено, тоді як кожен ярлик діяв лише протягом життя (правління) видав його хана, а наступний хан вже міг на свій розсуд або підтвердити, або скасувати його дію. Суд хана був лише однією, хоча і вищої, судовою інстанцією. Крім суду хана існували й інші суди, яким у міру потреби він передавав судові повноваження. Є відомості про те, що курултаї здійснювали правосуддя й у Золотій Орді, також як і в Монголії.

Згадки про суд курултаю в джерелах зустрічаються досить рідко. Можна припустити, що його судова функція була лише даниною давньомонгольська традиції і незабаром була зведена нанівець, як, втім, і інші його функції. Це пов'язано з тим, зазначені функції перейшли на початку XIV ст. до карачібеям - родовим князям, які стали при ханові Золотої Орди чимось на зразок «державної ради». Крім князів, судові функції виконували також і даруги - намісники областей Золотої Орди. Джерелами права, на підставі яких князі і даруги здійснювали правосуддя, були яси і ярлики, які були обов'язкові і для самого хана. Крім того, князі в значній мірі могли керуватися і власним розсудом, яке співвідносили з політичною ситуацією і особистою позицією хана. Наступною судовою інстанцією був, також як і в Монгольської імперії, власне суд - «дзаргу» (або «ЯрГУ»). Правовою основою діяльності судів-дзаргу були в першу чергу яси та ярлики великих ханів і ханів Золотої Орди. У ярликах, що призначають на посаду суддів (дзаргучі), прямо наказується виносити рішення на основі Яси. Рішення належало записувати в особливі грамоти «ЯрГУ-наме» (це, в принципі, відповідає розпорядженням Чингіз-хана: «Нехай записують в Синю розпис" Коко Дефтера-Бічік ", пов'язуючи потім у книги ... судові рішення», що здійснював спеціальний штат переписувачів - «диван ЯрГУ». Дослідники не безпідставно вважають, що подібний порядок існував і в Золотій Орді. Таким чином, ці «Сині розпису» - ще одне джерело, яким керувалися судді Золотої Орди. Судді-каді, що з'явилися в Золотій Орді після того, як іслам став офіційною релігією (у 1320-і рр..), Спиралися на традиційні для мусульман джерела права - шаріат і фікх (доктрину). Нарешті, слід розглянути ще один судовий інститут, виникнення якого можна пояснити лише міжнародними зв'язками Золотої Орди: спільний суд представників влади Золотої Орди і інших держав, який діяв в областях, де існували жваві відносини між купцями Золотої Орди та інших держав, дипломатами і пр. У першу чергу це відноситься до Причорномор'я, задовго до виникнення Золотої Орди став центром міжнародної торгівлі і дипломатії. Особливий статус цього регіону полягав у тому, що його населення проживало і вело справи, як правило, не тільки за законами тієї держави, яка вважалася його сюзереном (яким в XIII-XV ст. Формально була Золота Орда), але й у відповідності з історично склалися нормами міжнародного права, звичаями ділового обороту, які представляли собою якусь суміш візантійської, тюркської, перської, арабської та інших правових систем, представники яких мали інтереси в регіоні. Відповідно, владі Золотої Орди доводилося враховувати ці реалії у своїй законодавчій і судовій практиці. Спираючись на загальні принципи Великої Яси, а також на конкретні ярлики ханів, судді «міжнародних судів» в значній мірі керувалися і власним розсудом, яке, подібно придворним князям, співвідносили з поточною політичною ситуацією та особистою позицією хана або свого безпосереднього начальника - даруги, а представники італійських республік, відповідно, - свого консула і уряду республік. Власний розсуд суддів відображало тенденцію, поширену в ту епоху в судочинстві італійських торгових республік: судді (офіційні та третейські) виносили рішення, що відповідають особливостям моменту, віддаючи перевагу громадському думку і ситуації, що склалася, а не strictum ius [10].

В не меншій мірі воно відбивало і прийнятий у мусульманському праві принцип Іджтихад - вільного розсуду судді (згодом - вченого-правознавця) у разі мовчання з цього питання загальновизнаного джерела права. Право Золотої Орди характеризують крайня жорстокість, узаконений свавілля феодалів і посадових осіб держави, архаїчність та формальна невизначеність. Майнові відносини в Золотій Орді регулювалися звичаєвим правом і були дуже заплутані. Це особливо відноситься до земельних відносин - основі феодального суспільства. Право власності на землю, на всю територію держави належало пануючому ханського роду Джучидів. В умовах кочового господарства успадкування землі було скрутним. Тому воно мало місце переважно в землеробських районах. Власники маєтків, природно, повинні були нести різні васальні обов'язки хану або призначеному ним місцевому правителю. У ханському роді особливим об'єктом наслідування виступала влада, причому політична влада поєднувалася з правом власності на землю улусу. Спадкоємцем тут вважався молодший син. За монгольським праву молодший син взагалі мав пріоритет у спадкуванні.

Сімейно-шлюбне право монголо-татар і підвладних їм кочових народів регулювалося старовинними звичаями і в меншій мірі шаріатом. Главою патріархальної полігамної сім'ї, яка складала частину Аїла, роду, був батько. Він був власником всього майна сім'ї, розпоряджався долею підвладних йому членів сім'ї. Так, батько збіднілої родини мав право віддавати своїх дітей за борги в служіння і навіть продавати в рабство. Кількість дружин не було обмежено (у мусульман законних дружин могло бути не більше чотирьох). Діти дружин і наложниць юридично були в рівному становищі при деяких переваги синів від старших дружин і законних дружин у мусульман. Після смерті чоловіка управління всіма справами сім'ї переходило в руки старшої дружини. Так тривало до тих пір, поки сини не ставали дорослими воїнами.

Кримінальне право Золотої Орди відрізнялося винятковою жорстокістю. Це відбувалося з самої природи військово-феодального ладу Золотої Орди деспотичної влади Чингісхана і його наступників, суворості ставлення низькою загальної культури, притаманної кочового скотарського суспільства знаходиться в самій початковій стадії феодалізму. Жорстокість, організований терор були однією з умов встановлення та охорони тривалого панування над підкореними народами. За Великої Ясі смертна кара покладалася за зраду, непокора ханові та іншим феодалам, і посадовим особам, самовільний перехід з одного військового підрозділу в інший, ненадання допомоги в бою, співчуття бранця у вигляді надання йому допомоги їжею і одягом, за пораду і допомогу одній з сторін у поєдинку брехня перед старшими в суді, привласнення чужого раба або втікали бранця Вона покладалася також у деяких випадках за вбивство, майнові злочини, подружню невірність, скотолозтво, підглядання за поведінкою інших і особливо знаті і начальства, чари, забій худоби невстановленим способом, сечовипускання в багаття і попіл; стратили навіть тих, хто в гулянні подавився кісткою. Смертна кара, як правило проводилася публічно і способами, характерними для кочового способу життя, - за допомогою душіння на мотузці, підвішеною до шиї верблюда чи коня, волочіння кіньми.

Застосовувалися й інші види покарань, наприклад за побутове вбивство допускався викуп на користь родичів потерпілого. Розмір викупу визначалося соціальним становищем убитого. У кочівників за крадіжку коней, баранів потрібний викуп у десятикратному розмірі. Якщо винний був неспроможним, він зобов'язаний був продати своїх дітей і таким чином сплативши викуп. При цьому злодія, як правило, нещадно били батогами. У кримінальному процесі при дізнанні залучалися свідки, вимовлялися клятви, застосовувалися жорстокі тортури. У військово-феодальної організації розшук невиявленої або зникли злочинця вoзлaгалcя на десяток чи сотню, до яких він належав. В іншому випадку відповідальність несла вся десятка чи сотня.

5. ВПЛИВ ОРДИ НА РОСІЙСЬКА ДЕРЖАВА І ПРАВО

Витоки феномену російської імперської державності, наочним уособленням якої була Російська імперія, мають у своїй основі симбіоз трьох компонентів: давньоруської державності Київської Русі, імпульсом у створенні якої став прихід варягів або норманів-вихідців з німецьких племен Скандинавії на Русь; ідеологічної та культурної традиції Візантійської імперії за посередництвом православного християнства, і імперської спадщини Золотої Орди.

Питання про вплив монголо-татарського нашестя і встановлення ординського панування на історію Росії здавна належить до числа дискусійних. Можна виділити три основні точки зору на цю проблему у вітчизняній історіографії. По-перше, це визнання дуже значного і переважно позитивного впливу завойовників на розвиток Русі, що підштовхнула процес створення єдиного Московського (Російського) держави. Основоположником такої точки зору був Н.М. Карамзін, а в 30-і роки минулого століття вона була розвинена так званими євразійцями. У той же час вони на відміну від Л.М. Гумільова, [11] намалював у своїх дослідженнях картину добросусідських і союзницьких відносин Русі і Орди, не заперечували таких очевидних фактів, як руйнівні походи монголо-татар на російські землі, стягнення важкої данини і т.д. Інші історики (серед них С. ??М. Соловйов, В. О. Ключевський, С. Ф. Платонов) оцінювали вплив завойовників на внутрішнє життя давньоруського суспільства як вкрай незначне. Вони вважали, що процеси, які йшли у другій половині XIII - XV ст., Або органічно випливали з тенденції попереднього періоду, або виникали незалежно від Орди. Нарешті, для багатьох істориків характерна як би проміжна позиція. Вплив завойовників розцінюється як помітне, але не визначальне розвиток Русі (при цьому однозначно негативне). Створення єдиної держави, як вважають Б.Д. Греков, О.М. Насонов, В.А. Кучкин та інші, відбулося не завдяки, а всупереч Орді.

У відношенні Русі завойовники задовольнялися її повним підпорядкуванням, заснувавши на давньоруських землях інститут баскаків-збирачів податків, але не міняючи суспільний устрій. Згодом збір податків перейшов у відання місцевих руських князів, які визнають владу Золотої Орди. Орда прагнула активно впливати на політичне життя Русі. Зусилля завойовників були спрямовані на те, щоб перешкодити консолідації руських земель шляхом протиставлення одних князівств іншим і їх взаємного ослаблення. Іноді хани йшли в цих цілях на зміну територіально-політичної структури Русі: з ініціативи Орди формувалися нові князівства (Нижегородське) або ділилися території старих (Володимирське). Саме золотоординська державна система стала прообразом російської імперської державності. Це проявилося у встановленні авторитарної традиції правління, в жорстко централізованої суспільній системі, дисципліни у військовій справі та віротерпимості. Хоча, звичайно, були й відхилення від цих принципів на певні періоди російської історії. [12] Крім цього, середньовічної Казахстан, Русь, Крим, Кавказ, Західний Сибір, Хорезм і інші підвладні ординцям землі, були залучені в що знаходиться на більш високому рівні фінансову систему золотоординської імперії. Завойовники створили ефективну, яка пережила століття, ямську систему шляхів сполучення і мережу поштових організацій на значній частині Євразії, у тому числі на території Казахстану та Росії. Монгольське завоювання радикально змінило суспільний устрій Стародавньої Русі. Князі звернені в підданих-намісників великого хана Золотої Орди. За монгольським державного права вся завойована земля визнавалася власністю хана, а князі - намісники хана були тільки власниками землі і податкових людей у межах волі хана. Так дивилися монголи і на російські землі, що підлягають вільному розпорядженню завойовника.

Позбавивши питомі росіяни держави політичної самостійності і пануючи над ними здалеку, завойовник залишив недоторканими внутрішнє державний устрій і право російського народу, а в числі інших правових інститутів-і родової порядок спадкоємства князівської влади. Але в епоху монгольського панування російський князь, переможений у боротьбі за спірний родовий уділ, мав можливість покликати свого суперника на суд хана і привести проти нього татарське військо, якщо йому вдавалося розташувати Орду на свою користь. Так, Олександр Невський, відстоюючи своє право на Володимирський стіл, вирушив в Орду і просив просити хана дати йому "старшинство" над усіма своїми братами на Суздальській землі. Хани Золотої Орди нерідко виступали в якості міжнародних арбітрів, дозволяючи спори васальних їм правителів Кавказу, Близького Сходу, Русі. Один з відомих прикладів - винесення на розгляд хана Улуг-Мухаммеда спору про московському великому столі в 1432 р.: незважаючи на прийняте московським князівським домом рішення не залучати Джучидов у внутрішні суперечності, боярин великого князя Василя II Іван Всеволожский - фактичний правитель Московського великого князівства вдався до суду хана і зумів добитися рішення на користь свого патрона, апелюючи не до «мертвої грамоті батька свого» (на відміну від Юрія Звенигородського - дядька і супротивника Василя II), а до «платні, девтерем і ярликом» самого хана [13]. Велике московське князівство поділялося на повіти, що складалися під владою князів. Повіти поділялися на стани або чорні волості, де правили князівські становщікі або волостелі. Стани поділялися на "вари", які керувалися виборними старостами або сотниками.

У XVI ст. хоча і відбувалося неухильне нарощування мощі московських государів, силою зброї поглотивших такі осколки Золотої Орди, як Казанське, Астраханське, Сибірське (на Тоболу) ханства, Московська держава зазнала сильніший тиск з боку Кримського ханства, так яким стояла могутня тоді Османська імперія. Кримсько-татарські орди доходили до передмість Москви і навіть захоплювали Олександрівську слободу - резиденцію переможця Казані, Астрахані і Сибірського ханства на Тоболу - першого російського царя Івана IV Грозного. Ця боротьба за гегемонію в євразійському спадщині Золотої Орди затяглася до кінця XVII століття, коли Московська держава припинила виплату данини, правда нерегулярну, так званих «поминок», Кримському ханству. І сталося це в правління царя Петра I, що перетворилися Московська держава в Російську імперію. Політика Російської імперії щодо кочових народів і держав-спадкоємців Золотої Орди, до тих пір, поки вони ще не стали поданими російської корони, зокрема башкирів, ногайців, казахів, кримських татар, багато в чому несла на собі печатку страху, в усякому разі, до початку XIX століття, ще з часів золотоординського панування перед можливим об'єднанням цих народів. Остаточна крапка в цьому багатовіковому змаганні на користь Російської держави була поставлена ??в кінці XVIII століття, коли останні тюркські держави - спадкоємці Золотої Орди - Астраханське ханство, Казахський і Кримське ханства стали частиною Російської імперії. За межами російського управління залишалося лише Хівинське ханство на території Хорезмського оази. Але в другій половині XIX століття Хіва була завойована російськими військами і Хівинське ханство стало васальною князівством у складі Росії. Історія зробила черговий виток по спіралі - все повернулося на круги своя. Євразійська держава відродилася, хоч і в іншому обличчі.

ВИСНОВОК

Мета дослідження досягнута шляхом реалізації поставлених завдань. У результаті проведеного дослідження за темою "Держава і право Золотої Орди" можна зробити ряд висновків:

Витоки виникнення інституту Чингизидов ведуть в XIII століття у Великий Монгольський Улус, створений Чингісханом і повторив ситуацію народження нової владної еліти свого попередника - Тюркського Каганату VI століття, коли з'явилося правляча стан, вже не пов'язане з яким-небудь одним плем'ям. Чингізиди представляли собою надплеменную угруповання вищої аристократії, регулювати систему владних відносин всередині держав - спадкоємців Монгольської імперії. Монгольська імперія являла собою високоорганізоване держава, де існував єдиний і міцний порядок на величезній території. Золота Орда була створена нащадками Чингісхана в першій половині XIII в. Її територія простягалася від берегів Дністра на Заході до Західного Сибіру і Північного Казахстану на Сході, включаючи також на деяких етапах своєї історії ряд близькосхідних, кавказьких та середньоазіатських регіонів. На початку XVI ст. Золота Орда розпалася на ряд держав - Кримське, Казанське, Астраханське ханства, Ногайську Орду та інші, які з'явилися спадкоємцями політичної, державної і правової традицій Золотої Орди. Деякі з цих держав проіснували досить довго: казахські ханства - до середини XIX, а Бухарський емірат і Хівинське ханство - до початку ХХ ст.

Золота Орда була одним з найбільших держав середньовіччя, володіння якого знаходилися в Європі та Азії. Її військова міць постійно тримала в напрузі всіх сусідів і дуже довгий час ніким не оскаржувалася. Величезна територія, численне населення, сильна центральна влада, велике боєздатне військо, вміле використання торговельних караванних шляхів, вибивання данини з підкорених народів, все це створювало міць ординської імперії. Вона міцніла і посилювалася і в першій половині XIV ст. пережила пік своєї могутності. Правосуддя в Золотій Орді в цілому відповідало рівню розвитку суду в різних країнах світу - як європейських, так і азіатських. Особливості ж суду Золотої Орди пояснюються як своєрідністю правосвідомості його суспільства, так і сукупністю ряду інших факторів - впливом традицій регіонів, на які поширювалася влада Джучидов, прийняттям ісламу, кочовими традиціями і пр.

Монголо-татарське нашестя і ярмо Золотої Орди, що послідувало за навалою, зіграло величезну роль в історії нашої країни. Адже панування кочівників тривало майже два з половиною століття і за цей час ярмо зуміло покласти істотний відбиток на долю російського народу.

Монголо-татарські завоювання призвело до значного погіршення міжнародного становища російських князівств. Стародавні торговельні та культурні зв'язки з сусідніми державами були насильно розірвано. Нашестя завдало сильного руйнівний удар культурі російських князівств. У вогні монголо-татарських навал загинули численні пам'ятники, іконопису і архітектури. У той час як західноєвропейські держави, які не піддалися нападу, поступово переходили від феодалізму до капіталізму, Русь, розтерзана завойовниками зберегла феодальне господарство.