Матеріальна відповідальність працівників

Фундаментальною умовою нашого життя є праця, яка завжди становила і становить вольову діяльність, спрямовану на створення матеріальних благ та духовних цінностей. Досвід створення матеріальних благ і духовних цінностей передається від покоління до покоління через укладені суспільством програми за допомогою науково-технічного прогресу. За весь час розвитку людства результат свідомої суспільної трудової діяльності з кожним поколінням ускладнювався але не втрачався. Лише завдяки праці люди можуть задовольняти свої матеріальні та моральні потреби. Саме тому праця становить єдність двох функцій: засіб до життя і середовище зростання особи. Перша з цих функцій знаходить своє відображення в орієнтації працівника на матеріальне задоволення потреб результатами своєї праці. Друга - в орієнтації працівника на зміст праці, її відповідність його внутрішнім вимогам, та моральне задоволення роботою.

Потреби матеріального характеру є головними і лежать в основі життя людей. Для того, щоб мати їжу, одяг, взуття люди незалежно від своєї волі та свідомості вступають у відносини з іншими людьми по створенню і розподілу цих благ. Ці зв'язки неможливі без певної організаційної структури, що створюється на базі взаємодії людей один з одним. Виникають відносини по виробництву, управлінню та розподілу, створюється власність на знаряддя та засоби виробництва, на результати своєї та чужої праці. Характер поєднання безпосереднього виробника з засобами виробництва становить форму власності, яка є первинним, основним економічним відношенням, що визначає всі інші суспільні відносини. Сьогодні, в час реформування трудового законодавства потрібно зробити чіткий аналіз питання матеріально відповідальності працівників, для того щоб позбутися прогалин та колізій у трудовому праві. На даний час існує певна неоднорідність матеріальної відповідальності та процесуального відшкодування шкоди, що і зумовили аналіз цих питань. Дослідження матеріальної відповідальності сторін трудового договору вимагає проведення комплексного аналізу: з одного боку - шляхом розгляду всіх матеріальних і процесуальних норм зазначеного інституту трудового права, які складають певні його елементи та законодавчі гарантії їх здійснення, з іншого - реальних питань реалізації матеріальної відповідальності в трудових правовідносинах, що дозволить обґрунтувати можливість введення до нормативних актів деяких положень, здатних вплинути на розвиток і вдосконалення даного виду юридичної відповідальності. Незважаючи на особливу важливість проблем регулювання матеріальної відповідальності, її науковий аналіз ускладнюється у зв'язку із неналежним правовим регулюванням, включаючи положення, що стосуються саме порядку визначення розміру шкоди та процесуального порядку її відшкодування. Аналізуючи наукові дослідження, присвячені проблемам регулювання матеріальної відповідальності сторін трудового договору, можна зробити висновок, що, хоча на даний час у вітчизняній і зарубіжній літературі проблемам удосконалення правового регулювання зазначеного інституту трудового права приділялася певна увага, багато важливих аспектів матеріальної відповідальності залишилися поза увагою дослідників.

Це не дозволяє отримати належне науково-методологічне підґрунтя для удосконалення нормативно-правової бази та перешкоджає розвитку науки трудового права, що і обумовлює актуальність глибокого і всебічного дослідження правового регулювання матеріальної відповідальності в умовах ринкової економіки. Мета дослідження полягає у всебічному аналізі, розкритті сутності і особливостей правового регулювання матеріальної відповідальності за трудовим законодавством України, в розробці конкретних практичних рекомендацій та наукових пропозицій щодо розвитку й удосконалення відповідного нормативно-правового забезпечення.

В даній роботі будуть висвітлені наступні питання:

Ш Поняття матеріальної відповідальності

Ш Правила матеріальної відповідальності

Ш Обмеження матеріальної відповідальності працівників

Ш Повна матеріальна відповідальність

Ш Вимоги щодо укладення договору про повну матеріальну відповідальність.

Ш Правила колективної (бригадної) матеріальної відповідальності.

Ш Визначення розміру шкоди.

Ш Порядок покриття шкоди, заподіяної працівником.

Ш Обставини, які враховуються при визначенні розміру відшкодування.

1. Загальна характеристика матеріальної відповідальності

1.1 Поняття матеріальної відповідальності працівників

Матеріальна відповідальність працівників - це один з видів юридичної відповідальності, що виражається в обов'язку працівників покрити повністю або частково матеріальну шкоду, що була заподіяна з їх вини. Найбільш суттєвими умовами матеріальної відповідальності працівника є:

Ш перебування працівника в трудових відносинах з підприємством, установою, організацією, якому було заподіяно матеріальну шкоду;

Ш встановлення розмірів відповідальності працівника;

Ш наявність вини працівника.

Конституція України (ст. 66) до обов'язків кожного громадянина відносить відшкодування завданих ним збитків. У КЗпП (ст. 130) зазначається, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду заподіяну підприємству, установі, організації через порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються встановленням відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. матеріальний колективний відповідальність

За наявності визначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також не одержані підприємством, установою, організацією прибутки і за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або полагодити пошкоджене. Виходячи з цього законодавство вимагає від власника або уповноваженого ним органу створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення дорученого їм майна. Працівники зобов'язані дбайливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоди. Обов'язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є вина. Працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно або з необережності (за винятком випадків, коли шкоду нанесено джерелом підвищеної небезпеки). Умисел характеризується тим, що працівник усвідомлює протиправність свого діяння (дії чи бездіяльності), а також передбачає негативні наслідки своєї протиправної поведінки та бажає або свідомо допускає їх настання.

Необережність працівника, яка спричинила шкоду, як правило, полягає в недостатній передбачливості при виконанні трудових обов'язків: працівник або не передбачив негативних наслідків своєї дії чи бездіяльності, хоча міг і повинен був передбачити їх; або передбачив, однак легковажно понадіявся їх попередити.

Матеріальна відповідальність за трудовим правом настає незалежно від форми вини працівника: умислу чи необережності. Одні трудові правопорушення передбачають лише необережну вину працівника (несумлінне виконання працівником трудових обов'язків). Інші (крадіжка, привласнення наданих цінностей) можуть здійснюватись тільки умисно. Треті можуть здійснюватись як умисними, так і необережними діями (наприклад, пошкодження, знищення предметів, обладнання, іншого майна власника). За умисне нанесення шкоди (наприклад, знищення чи пошкодження матеріалів, напівфабрикатів, продукції, інструментів та іншого майна підприємства) працівник завжди відповідає в повному розмірі нанесеної шкоди. За аналогічні наслідки діяння, вчиненого з необережності, працівник відповідає в розмірі нанесеної шкоди, але не вище свого середньомісячного заробітку. Невиконання чи неналежне виконання трудових обов'язків з причин, що не залежать від волі працівника (при відсутності необхідних матеріалів, при недостатній кваліфікації працівника чи його непрацездатності, у випадку крайньої необхідності тощо), не є винними, а тому не можуть зумовити застосування заходів матеріальної відповідальності. Працівник вважається невинним за умови, що він проявив обачність і дбайливість, які необхідні за наявних обставин, вжив усіх залежних від нього заходів для відвернення шкоди.

Пленум Верховного Суду України у постанові № 14 від 29 лютого 1992 р. «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» звертає увагу на ту обставину, що встановивши при розгляді справи, що шкода заподіяна не лише з вини працівника, до якого пред'явлено позов, але й з вини службових осіб підприємства, установи, організації, суд відповідно до ст. 105 ЦПК має обговорити питання про притягнення їх у справі як співвідповідачів.

1.2 Задачі матеріальної відповідальності

Матеріальній відповідальності властиві усі ознаки юридичної відповідальності. Так, матеріальну відповідальність характеризує державний примус, тобто примус до виконання норм права. Ця ознака у різних галузях виявляється по-різному. Так, у цивільному та трудовому законодавстві передбачена можливість добровільного виконання обов'язку (добровільне відшкодування заподіяної шкоди). В усіх випадках діяльність щодо здійснення державного примусу можлива за умови додержання певного процедурно-процесуального порядку.

Оскільки матеріальна відповідальність за трудовим правом є одним із видів юридичної відповідальності, то специфічні риси її функцій зумовлені, поряд з функціями трудового права, специфічною природою та особливостями юридичної відповідальності членів суспільства, реакцією держави на заподіяння шкоди майну власника з вини працівників. Функції матеріальної відповідальності показують її сутність, соціальне призначення та визначають місце серед інших видів юридичної відповідальності, а також роль, яку вона відіграє відповідно з цілями, зазначеними у законодавстві.

Оскільки під функціями права у самому загальному вигляді розуміється основний напрям правового впливу, можна виділити такі функції матеріальної відповідальності:

Ш компенсаційну;

Ш виховну;

Ш гарантійну.

Ця класифікація виникає в основному із досліджень в науці трудового права функції матеріальної відповідальності працівників і роботодавців. Другий напрямок правового впливу матеріальної відповідальності на забезпечення ощадного ставлення працівників до майна власника підприємства, установи, організації, випливає з виробничої функції трудового права, спрямованої на підвищення ефективності виробництва, зростання трудової дисципліни. Суть інституту матеріальної відповідальності полягає також в специфічних функціях, яких немає як у правових інститутах даної галузі, так і в інститутах відповідальності інших галузей права. Можна з певністю стверджувати, що компенсаційна функція з відшкодування шкоди, заподіяної майну власника. Підприємства, установи, організації працівником і гарантійна функція охорони заробітної платні від необґрунтованих утримань є специфічно трудовими й існують в інституті матеріальної відповідальності з трудового права.

Щодо виховної функції, то хоча вона і входить до інших інститутів різних галузей права, проте має свій специфічний напрямок, який виражається в ощадливому ставленні до майна власника підприємства, установи, організації.

У науці трудового права зазначається, що виховний вплив матеріальної відповідальності полягає у формуванні і удосконаленні правосвідомості працівника в тій частині, яка зводиться до внутрішнього прийняття обов'язку -- ощадливо ставитись до майна власника підприємства, установи чи організації; позитивної оцінки Юридичних правил, що забезпечує чітке дотримання відповідних обов'язків працівниками. Такий вплив матеріальної відповідальності проявляється також у випадках відшкодування заподіяної працівниками шкоди.

Згідно з вищезазначеним, норми, які регулюють матеріальну відповідальність працівників, можна розділити на дві групи. Одна група норм направлена на забезпечення ощадливого ставлення до майна власника підприємства, установи чи організації, а друга -- на посилення гарантій при притягненні працівників до матеріальної відповідальності.

У ряді випадків норми, що регулюють матеріальну відповідальність, одночасно виражають обидві її функції. Так, з одного боку, норми обмежують відшкодування шкоди певним розміром заробітної платні, і тому виражають гарантійну функцію, а з іншого - приписують обов'язкове відшкодування шкоди, заподіяної власникові підприємства, установи чи організації працівником при реалізації трудових відносин на підставі укладеного договору (контракту).

Компенсаційна функція являє собою специфічну частину виробничої функції трудового права, її суть полягає в забезпеченні збереження працівниками майна підприємства, установи чи організації шляхом застереження при заподіянні шкоди. Отже, функціонування матеріальної відповідальності характеризується збалансованістю, тобто встановленням рівноваги або правильного співвідношення правого впливу. Це значить, що функції матеріальної відповідальності повинні знаходитись у співвідношенні, яке відповідає інтересам як власника або уповноваженого органу, так і працівника.

2. Порядок залучення до матеріальної відповідальності працівників

2.1 Правила, які встановлені щодо матеріальної відповідальності

Пленум Верховного Суду України в постанові від 29 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівникам» роз'яснив: «За правилами ст. 132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середньомісячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. Якщо межі матеріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона покладається на нього відповідно до умов контракту.

Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати. Згідно зі ст. 130 КЗпП не одержані або списані в доход держави прибутки з підстав, пов'язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов'язків (так само, як і інші недодержані прибутки), не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню. При матеріальній відповідальності в межах середнього місячного заробітку він згідно з чинним законодавством визначається, виходячи з заробітку за два останні календарні місяці роботи працівника, що передували дню виявлення шкоди, а якщо шкода виявлена після звільнення - дню звільнення. В разі, коли працівник наданому підприємстві, в установі, організації працював менше 2-х місяців, він обчислюється із заробітку за фактично відпрацьований час».

2.2 Умови для залучення до матеріальної відповідальності працівника

Підставою матеріальної відповідальності у трудових правовідносинах є трудове правопорушення, елементами якого є сукупність одночасно чотирьох умов:

- пряма дійсна шкода;

- протиправність поведінки (діяння чи бездіяльність) працівника;

- причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою працівника;

- вина.

Відсутність хоча б однієї умови виключає можливість притягнення працівників до матеріальної відповідальності, що є важливою гарантією охорони їх майнових прав. Ці елементи належать до майнового правопорушення будь-якої галузі права, але в кожній окремій галузі права вони мають свої специфічні особливості.

Умови матеріальної відповідальності чи елементи правопорушення органічно пов'язані між собою, тому що та чи інша умова має своє місце, якщо є останні умови, і визнання наявності однієї із умов залежить, як правило, від визнання інших. Тільки разом ці умови дають підставу для притягнення працівників до матеріальної відповідальності.

Ці чотири умови становлять не що інше як елементи складу правопорушення, яке є одним із видів юридичних фактів, і тому є підставою для виникнення обов'язку працівника відшкодувати шкоду. Причому пряма дійсна шкода, протиправна поведінка і причинний зв'язок створюють об'єктивну сторону складу правопорушення, а вина - суб'єктивну.

Від точного визначення і оцінки перерахованих умов залежить правильне застосування законодавства про матеріальну відповідальність. Тому потрібно конкретніше зупинитися на кожній із чотирьох умов для притягнення до матеріальної відповідальності. Перш ніж притягти працівника до відшкодування шкоди, власник повинен довести наявність цих умов.

Питання про матеріальну відповідальність може бути поставлене тоді, коли здійснено пряму дійсну шкоду. Тому наївність прямої дійсної шкоди є елементом, що характеризує об'єктивну сторону складу майнового правопорушення.

Майнова шкода, як елемент трудового майнового правопорушення, має свої особливості, і може бути виражена у грошовій формі. У трудових правовідносинах діють свої правила оцінки і визначення шкоди, встановлення її меж і розмірів, які витікають із особливого характеру відносин працівника і власника. Шкода, заподіяна працівником підприємству, оцінюється за особливими правилами, встановленими КЗпП України та іншими нормативно - правовими актами. Обмежуються і розміри відшкодування, які встановлюються залежно від заробітної платні працівника, що є категорією тільки трудових правовідносин. (Винятком є лише повна матеріальна відповідальність, перелік випадків якої чітко визначений у КЗпП України).

У трудовому законодавстві під шкодою розуміють погіршення чи зменшення майна. Під майном потрібно розуміти усі цінності, які належать власнику (верстати, інструменти, меблі, спеціальний одяг, сировина, напівфабрикати, продукція і тому подібне), а також грошові цінності.

Таким чином, пряма дійсна шкода як елемент трудового правопорушення - це зменшення наявного майна внаслідок втрати, зіпсування або зниження його цінності, а також необхідність здійснити витрати на поновлення, придбання майна чи інших цінностей, або зробити зайві грошові виплати.

Другим елементом трудового майнового правопорушення є протиправна поведінка працівника, яка виражається у порушенні трудових обов'язків, у результаті чого власникові підприємства, установи, організації або уповноваженому ним органові заподіяно шкоду. Протиправність у дисциплінарних проступках виступає як порушення трудових обов'язків.

Коло обов'язків сторін трудового договору, встановлених нормами трудового права, досить багатоманітне, і дії, які порушують ці норми, є неправомірними або протиправними. Протиправною є поведінка працівника, який не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, передбачені законодавством, правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовими інструкціями, трудовим договором, наказами і розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу. До протиправних дій власника (уповноваженого ним органу) можна віднести такі, як незабезпечення здорових і безпечних умов праці, умов, необхідних для нормальної роботи і забезпечення повного збереження майна, незаконні звільнення, переведення, відсторонення від роботи тощо.

Таким чином, матеріальна відповідальність за заподіяну шкоду виникає і тоді, коли шкода заподіяна як невиконанням обов'язків у процесі праці, так і інших обов'язків у трудових правовідносинах. Важливо тільки те, що порушені обов'язки належали до обов'язків сторін у трудових правовідносинах. Характер цих обов'язків відрізняє трудові правопорушення від майнових правопорушень в інших галузях права. Ці обов'язки можуть бути порушені як неправомірною дією, так і неправомірною бездіяльністю.

Законодавство не завжди містить у собі вичерпний перелік заборонених дій або бездіяльності, тому у кожному конкретному випадку слід встановлювати, чи належить така поведінка до протиправної.

Трудове законодавство також вважає правомірним заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності. Таким станом можуть бути виправдані лише ті дії, які здійснювалися для усунення наявної (тобто вже існуючої або безпосередньо майбутньої) та дійсної небезпеки інтересу, що охороняється правом. Заподіяння шкоди для усунення небезпеки визнається правомірним лише тоді, коли її неможливо було запобігти іншими засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим інтересам, що охороняються правом. Причому вимагається також, щоб заподіяна шкода була меншою від запобігаючої.

3. Обмеження матеріальної відповідальності працівників

3.1 Обмежена матеріальної відповідальності працівників

Матеріальну відповідальність у межах середнього місячного заробітку несуть працівники, які допустили псування або знищення цінностей в ході трудового процесу. На інших працівників з числа службових осіб (наприклад майстра, технолога), якщо шкода від зіпсуття або знищення через недбалість зазначених цінностей заподіяна внаслідок неправильних службових дій (бездіяльності), матеріальні відповідальність покладається також в межах середнього місячного заробітку. Відповідальність в тому ж розмірі за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірюваних приладів, спеціального одягу та інших предметів покладається на працівника, якщо названі цінності були видані йому в користування в зв'язку з виконанням трудових обов'язків.

Притягнення до кримінальної відповідальності за випуск недоброякісної продукції службових осіб, зазначених у п. 2 ст. 133 КЗпП за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, неправильним обліком і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випуску недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей, матеріальну відповідальність в межах прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку, несуть винні в цьому директори, начальники і інші керівники підприємств, установ, організацій і їх заступники; керівники та їх заступники будь-яких структурних підрозділів, передбачених статутом підприємства, установи, організації чи іншим відповідним положенням. До зайвих грошових виплат відносяться, зокрема, суми стягнення штрафів, заробітної плати, виплачені звільненому працівникові в зв'язку з затримкою з вини службової особи видачі трудової книжки, розрахунку, неправильним формулюванням причин звільнення, а також заробітної плати, виплаченої працівникові за надані зайві дні чергової відпустки без виключення днів прогулу. При виявленні безпосередніх заподіячів шкоди, викликаної виплатою зайвих сум, знищення чи зіпсуттям матеріальних цінностей, винуваті зобов'язані відшкодувати шкоду в межах, встановлених законодавством. Зазначені вище службові особи в цих випадках несуть матеріальну відповідальність в межах свого середньомісячного заробітку за ту частину шкоди, що не відшкодована безпосередніми заподіювачами її. При цьому загальна сума, що підлягає стягненню, не повинна перевищувати розміру заподіяної шкоди. На них самих покладається матеріальна відповідальність у зазначених межах, якщо з їх вини не було своєчасно вжито заходів до стягнення шкоди з безпосередніх заподіювачів її й таку можливість підприємство втратило. Працівники, які не є керівниками підприємства, установи, організації і структурних підрозділів на підприємстві або їх заступниками, за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, спричиненими неналежним виконанням ними трудових обов'язків, несуть матеріальну відповідальність за ч. 1 ст. 132 КЗпП, крім тих випадків, коли відповідно до ст. 134 КЗпП покладається повна матеріальна відповідальність.

Працівники, які не є керівниками підприємства (установи, організації) і структурних підрозділів на підприємстві, або їх заступники за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, викликаними належним виконанням ними трудових обов'язків, несуть матеріальну відповідальність за ч. 1 ст. 132 КЗпП, крім випадків, для яких ст. 134 КЗпП передбачена повна матеріальна відповідальність. тому ж порядку визначається матеріальна відповідальність працівників, з якими укладено договір про повну матеріальну відповідальність (статті 135, 135 КЗпП), якщо шкода заподіяна не незабезпеченням цілості прийнятого під звіт майна, а іншими порушеннями трудових обов'язків (неналежним оформленням документів про виявлену при прийнятті матеріальних цінностей недостачу, що потягло її оплату тощо).

3.2 Повна матеріальна відповідальність

Дане питання регулюється ст. 134. КЗпП. В ній зазначено, що працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:

Ш між працівником і підприємством, установою, організацією укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання і інших цілей;

Ш майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

Ш шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

Ш шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;

Ш шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції). В тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

Ш відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;

Ш шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків;

Ш службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

Пленум Верховного Суду України в згаданій вище постанові від 29 грудня 1992 року вказав, що при вирішенні питання про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсування), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП), необхідно перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135 КЗпП може бути укладений такий договір, та чи був він укладений. За відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у відповідному розмірі шкоди. Слід мати на увазі, що до позовних заяв про матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяними діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п. 3 ст. 134 КЗпП), мають додаватися докази, які підтверджують, що вчинення працівником таких діянь встановлено у порядку кримінального судочинства.

Матеріальна відповідальність у повному розмірі шкоди покладається і в таких випадках, коли шкода завдана діями працівника, що мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, але він був звільнений від кримінальної відповідальності в зв'язку з закінченням строку давності для притягнення до кримінальної відповідальності або з інших підстав, передбачених законом. При покладенні повної матеріальної відповідальності за п. 4 ст. 134 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації працівником, який знаходився у нетверезому стані, необхідно врахувати, що нетверезий стан працівника може бути підтверджено як медичним висновком, так і іншими видами доказів (актами, поясненнями сторін і третіх осіб, показаннями свідків тощо), маючи на увазі, що заподіяння шкоди працівником, який був у нетверезому стані, є одним з найгрубіших порушень трудових обов'язків, зменшенням розміру відшкодування за цю шкоду, як правило, не допускається.

Відповідно до п. 5 ст. 134 КЗпП працівник несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяною недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціально одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування. На підставі згаданого закону матеріальну відповідальність в повному розмірі несуть також працівники сільськогосподарських підприємств, які займаються випуском сільськогосподарської продукції, за шкоду, заподіяну недостачею, умисним знищенням, умисним зіпсуттям цієї продукції. Відповідно до п. 6 ст. 134 КЗпП матеріальна відповідальність в повному розмірі покладається на працівника у випадках, передбачених окремими законодавчими актами. За чинним законодавством така відповідальність на працівника може бути покладена, зокрема, за шкоду, заподіяну викраданням, загибеллю або недостачею великої рогатої худоби, свиней, овець, кіз і коней. Належних кооперативним господарствам; перевитратою пального, допущеною працівником автомобільного транспорту; одержанням службовою особою премій внаслідок зроблених з її вини викривлень даних про виконання робіт; за шкоду, заподіяну розкраданням, недостачею, понаднормативними витратами валютних цінностей; заподіяну касиром незабезпечення цілості матеріальних цінностей та іншими винними діями. За п. 8 ст. 134 КЗпП покладається обов'язок за відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу відпущеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення в роботі.

4. Договір про повну матеріальну відповідальність

Відповідно до ст. 135 КЗпП такі договори укладаються лише в письмовій формі.

Письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджується в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України Згідно з ст. 135 Науково практичного коментаря КЗпП, істотною умовою договору про повну матеріальну відповідальність працівника є обов'язки сторін трудового договору. Працівник, що займає відповідну посаду або виконує роботу, безпосередньо пов'язану зі збереженням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих йому цінностей, приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення цілості довірених йому підприємством, установою, організацією матеріальних цінностей, і у зв'язку з викладеним зобов'язується: дбайливо ставитись до переданих йому для збереження або для інших цілей матеріальних цінностей підприємства, установи, організації та вживати заходів щодо запобігання збитків; вчасно повідомляти власника або уповноважений ним орган про всі обставини, що загрожують забезпеченню цілості довірених йому матеріальних цінностей; вести облік, складати і представляти у встановленому порядку товарно-грошові та інші звіти про рух і залишки довірених йому матеріальних цінностей; брати участь в інвентаризації довірених йому матеріальних цінностей. Власник або уповноважений ним орган повинен: створювати працівнику умови, необхідні для нормальної роботи та забезпечення повної цілості довірених йому матеріальних цінностей; ознайомити працівника з чинним законодавством про матеріальну відповідальність за шкоду, завдану підприємству, установі, організації, а також із чинними інструкціями, нормативами і правилами збереження, приймання, переробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування у процесі виробництва переданих йому матеріальних цінностей; проводити у встановленому порядку інвентаризацію матеріальних цінностей. Істотною умовою договору про повну матеріальну відповідальність працівника є обов'язки сторін трудового договору. Працівник, що займає відповідну посаду або виконує роботу, безпосередньо пов'язану зі збереженням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих йому цінностей, приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення цілості довірених йому підприємством, установою, організацією матеріальних цінностей, і у зв'язку з викладеним зобов'язується:

Ш Дбайливо ставитись до переданих йому для збереження або для інших цілей матеріальних цінностей підприємства, установи, організації та вживати заходів щодо запобігання збитків;

Ш Вчасно повідомляти власника або уповноважений ним орган про всі обставини, що загрожують забезпеченню цілості довірених йому матеріальних цінностей;

Ш Вести облік, складати і представляти у встановленому порядку товарно-грошові та інші звіти про рух і залишки довірених йому матеріальних цінностей;

Ш Брати участь в інвентаризації довірених йому матеріальних цінностей.

Власник або уповноважений ним орган повинен:

Ш Створювати працівнику умови, необхідні для нормальної роботи та забезпечення повної цілості довірених йому матеріальних цінностей;

Ш Ознайомити працівника з чинним законодавством про матеріальну відповідальність за шкоду, завдану підприємству, установі, організації, а також із чинними інструкціями, нормативами і правилами збереження, приймання, переробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування у процесі виробництва переданих йому матеріальних цінностей;

Ш Проводити у встановленому порядку інвентаризацію матеріальних цінностей.

Повна матеріальна відповідальність за цією підставою настає лише за наявності вини працівника. Сума відшкодування відповідає повному розміру завданої прямої дійсної шкоди. Працівник не несе матеріальної відповідальності, якщо шкоду заподіяно не з його вини.

5. Правила колективно (бригадної) матеріальної відповідальності

Ці правила викладені у ст. 135 КЗпП. У разі спільного використання працівниками окремих видів робіт, зв'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуску), перевезенням або застосуванням в процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність установлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації. Письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність укладається між підприємством і всіма членами колективу (бригади). Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування а також типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність розробляються за участю профспілкових об'єднань України та затверджуються Міністерством праці України. Іноді обставини складаються так, що в несхоронності матеріальних цінностей, крім членів колективу (бригади), винні і службові особи. Тоді повинна бути визначена частина шкоди, яка відповідає ступеню вини кожної із службових осіб. Решта шкоди розділяється між членами колективу (бригади) згідно з типовим договором про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. Вказані положення конкретизовані наказом Міністерства праці від 12 травня 1996 року № 43, яким затверджено Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування і Типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. При спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, зв'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність установлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації. Письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність укладається між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади). Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність розробляються за участю профспілкових об'єднань України та затверджуються Міністерством праці України. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність є різновидом повної матеріальної відповідальності, яка базується на договорі між власником або уповноваженим ним органом та працівниками. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність може застосовуватись лише за умов, передбачених законодавством.

Зокрема, відповідно до ст. 1352 КЗпП такими умовами є:

Ш виконувана бригадою робота повинна бути пов'язана із зберіганням, обробкою, продажем, перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих бригаді цінностей;

Ш вказана робота здійснюється спільно членами бригади;

Ш неможливо розмежувати обсяг матеріальної відповідальності кожного члена бригади та укласти з кожним працівником договір про індивідуальну повну матеріальну відповідальність. Колективна бригадна матеріальна відповідальність встановлюється лише для тих видів робіт, для яких неможливе укладення договору про повну матеріальна відповідальність з кожним працівником зокрема;

Ш всі члени колективу (бригади) досягли 18-річного віку.

Умови застосування колективної (бригадної) матеріальної відповідальності визначаються чинним законодавством та писмовим договором, укладеним між власником або уповноваженим ним органом та всіма членами бригади на підставі Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, затвердженого наказом Міністерства праці України № 43 від 12 травня 1996 р.
3. Сфера застосування договорів про колективну (бригадну) відповідальність вичерпно визначається відповідним Переліком робіт, при виконанні яких може запроваджуватись колективна (бригадна) матеріальна відповідальність (затверджений наказом Міністерства праці України № 43 від 12 травня 1996 p.). Зокрема, до таких робіт віднесені:

Ш роботи, пов'язані з виконанням касових операцій;

Ш роботи, пов'язані з прийманням від населення усіх видів платежів та виплатою грошей не через касу;

Ш роботи, пов'язані з прийманням на зберігання, обробкою, зберіганням та видачею матеріальних цінностей на складах, базах (нафтобазах), автозаправних станціях, в автогосподарствах, заготівельних (приймальних) пунктах, товарних, товарно-перевалочних дільницях, у камерах схову, коморах і роздягальнях, з екіпіровкою пасажирських суден, вагонів і літаків;

Ш роботи, пов'язані з продажем (видачею) товарів (продукції), їх підготовкою до продажу незалежно від форм торгівлі та профілю підприємства;

Ш роботи, пов'язані з прийманням від населення предметів культурно-побутового призначення та інших матеріальних цінностей на схов, у ремонт і для виконання інших операцій, пов'язаних з їх виготовленням, відновленням або покращенням якості цих предметів (цінностей), їхнім сховом та виконанням інших операцій з ними;

Ш роботи, пов'язані з прийманням та обробкою для доставки (супроводження) вантажу, багажу, поштових відправлень та інших матеріальних та грошових цінностей, їхньою доставкою (супроводженням), видачею (здачею);

Ш роботи, пов'язані з прийманням у цехах, зберіганням, обробкою та передачею на виробництво скляної тари;

Ш виготовленням та зберіганням усіх видів квитків, талонів, абонементів та інших знаків, призначених для розрахунків населення за послуги;

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність є істотною умовою трудового договору кожного члена колективу (бригади). У разі відмови працівника від укладення договору про колективну (бригадну) відповідальність власник або уповноважений ним орган за згодою працівника може перевести його на іншу роботу, а при відмові працівника від іншої роботи або її відсутності звільнити його за п. 6 ст. 36 КЗпП. Договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність підлягає переоформленню, якщо з колективу вибуває його керівник (бригадир) або більше п'ятдесяти відсотків початкового складу колективу (бригади). Якщо з колективу (бригади) вибувають окремі його (її) члени, то вказується дата вибуття, а новий працівник підписує договір про колективну (бригадну) відповідальність із зазначенням дати зарахування в колектив (бригаду). Підставою для притягнення членів колективу (бригади) до матеріальної відповідальності є матеріальна шкода, завдана підприємству, установі, організації розкраданням, недостачею, умисним знищенням або псуванням матеріальних цінностей, а також їх знищенням або псуванням через недбалість, що підтверджується інвентаризаційними документами. Шкода, яка підлягає відшкодуванню, розподіляється між членами даного колективу пропорційно місячній тарифній ставці (посадовому окладу) і фактично відпрацьованому часу за період від останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди. При цьому звільнення працівника не припиняє його обов'язку відшкодування розміру недостачі, що складає його долю. Члени бригади звільняються від відшкодування шкоди, якщо:

Ш шкоду заподіяно не з їх вини

Ш встановлено конкретних винуватців заподіяної шкоди серед членів колективу (в цьому разі відшкодування здійснюватиметься за правилами, що регулюють застосування індивідуальної матеріальної відповідальності).

У випадках, коли в несхоронності матеріальних цінностей, крім членів колективу (бригади), з яким укладено договір, винні службові особи, суд вирішує питання про доцільність притягнення їх до участі у справі як співвідповідачів і визначає частину шкоди, яка відповідає ступеню вини кожного з них, і розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню з урахуванням виду і меж матеріальної відповідальності, яка на нього покладається. Решта шкоди розподіляється між членами колективу (бригади) згідно з Типовим договором про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. Заподіяна колективом шкода підприємству, установі, організації, яка підлягає відшкодуванню, розподіляється між членами цього колективу пропорційно середньомісячному заробітку і фактично відпрацьованому часу за період від останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди про всі обставини, які загрожують зберіганню цінностей.

Власник зобов'язаний: створювати колективу (бригаді) умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна; своєчасно вживати заходів щодо виявлення та усунення причин, які перешкоджають забезпеченню колективом (бригадою) зберігання цінностей; виявляти конкретних осіб, винних у заподіянні шкоди, і притягати їх до відповідальності; ознайомлювати колектив (бригаду) з чинним законодавством про матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну йому, а також із чинними інструкціями і правилами прийому, зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення чи застосування у процесі виробництва цінностей та їх обліку; забезпечувати колективу (бригаді) умови, необхідні для своєчасної звітності про рух і залишки переданих йому цінностей; розглядати за погодженням з профспілковим комітетом чи іншим органом, який представляє колектив, пропозиції колективу (бригади) про доцільність проведення інвентаризації чи про виведення працівника зі складу бригади; розглядати повідомлення членів колективу (бригади) про обставини, що загрожують зберіганню цінностей і вживати заходів щодо усунення цих обставин; погоджувати з колективом (бригадою) питання, хто саме виконуватиме функції керівника.

6. Визначення розміру шкоди

Законодавство (ст. 135 КЗпП) дає чітку відповідь на це питання. Розмір заподіяної підприємству, установі, організації визначається за фактичними витратами. На підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей та вирахуванням зносу згідно з установленими нормами. У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди. На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди заподіяної розкраданням або недостачею продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів. Законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю (в тому числі у кратному обчисленні), заподіяної підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір. Розмір підлягаючої покриттю шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності. При застосуванні даної правової норми слід звернути увагу на таке. Розмір шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації визначається з врахуванням чинного законодавства про ціни і ціноутворення. Визначаючи розмір шкоди, необхідно виходити з вартості матеріальних цінностей на день виявлення шкоди. А у випадках зміни цін - застосувати ціни, що діють на день прийняття рішення про її відшкодування. Розмір шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і меж матеріальної відповідальності. Солідарна матеріальна відповідальність застосовується лише за умови, якщо вироком суду встановлено. Що шкода підприємству, установі, організації заподіяна спільними умисними діями кількох працівників або працівника та інших осіб. Якщо шкода, заподіяна приписками та іншими викривленнями даних про виконання робіт, до матеріальної відповідальності повинні притягатись як працівники. Що вчинили ці дії, так і службові особи, які не вжили заходів до запобігання їм. В залежності від обставин заподіяння шкоди в цих випадках матеріальна відповідальність настає в межах середнього місячного заробітку або в повному розмірі заподіяної шкоди. До прямої дійсної шкоди, заподіяної зазначеними вище діями можуть бути віднесені: суми незаконно нарахованої заробітної плати і премій, зайві виплати у вигляді штрафу, накладеного відповідними органами, вартість пального і мастил, сировини, напівфабрикатів і інших матеріальних цінностей, безпідставно списаних у зв'язку з викривленням даних про осяг робіт. При визначенні розміру матеріальної шкоди, заподіяної працівниками самовільним використанням в особистих цілях технічних засобів (автомобілів, тракторів, автокранів і т.п.). що належать підприємствам, установам організаціям, з якими вони перебувають у трудових відносинах, слід виходити з того, що шкода яка заподіяна не при виконанні трудових (службових) обов'язків, підлягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства (ст. 203, 453 ЦК).

Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, є день підписання відповідного акта або висновку. Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі, і з цього ж часу обчислюється строк на пред'явлення регресного позову. Відповідно до частини сьомої ст. 203 ЦПК суд вправі вийти за межі позовних вимог, коли неправильно визначена сума шкоди, позов заявлено про відшкодування шкоди у повному розмірі, а на працівника може бути покладена лише обмежена від-повідальність; якщо працівник повинен бути притягнений до повної матеріальної відповідальності, а позов заявлено про стяг¬нення шкоди в межах обмеженої матеріальної відповідальності. При розгляді спорів про обгрунтованість розпорядження власника або уповноваженого ним органу щодо відрахування шкоди судам необхідно мати на увазі, що відповідно до ст. 136 КЗпП такий позов може бути заявлено і до реалізації розпорядження про відрахування. Якщо власником відмовлено працівникові у поверненні суми, зайво виплаченої ним добровільно на відшкодування шкоди (за відсутності підстав і умов для матеріальної відповідальності, у більшому розмірі, ніж це передбачено законом), вимоги про її стягнення пред'являються безпосередньо у суді і вирішуються на підставі статей 130, 132--134 КЗпП. Стаття 135 та частина четверта ст. 1353 КЗпП України становлять правову базу застосування кратного обчислення розміру шкоди, заподіяної розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір. Обсяг заподіяної шкоди визначається за спеціальними законами. Розмір шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд визначає відповідно до ст. 1353 КЗпП, Закону України № 217/95-ВР від 6 червня 1995 р. «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» і Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 116 від 22 січня 1996 р. (зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України № 1009 від 27 серпня 1996 р. та № 34 від 20 січня 1997 р.). Розмір шкоди, заподіяної з вини декількох працівників, визначається для кожного з них із врахуванням ступеню вини, виду та меж матеріальної відповідальності. Солідарна матеріальна відповідальність застосовується лише за умови, якщо судом встановлено, що шкоду заподіяно спільними умисними діями кількох працівників або працівника та інших осіб. Якщо шкоду заподіяно працівниками, на яких відповідно до договору покладена колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, розмір шкоди, яка повинна бути відшкодована кожним працівником, визначається з врахуванням особливостей цієї відповідальності. Пленум Верхового Суду підкреслює, що при вирішенні позовів, у яких об'єднано декілька вимог про відшкодування працівником шкоди, розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, визначається по кожній з об'єднаних вимог з урахуванням відповідного їй виду і меж матеріальної відповідальності.