Неправомірна поведінка: поняття, зміст, види

Деліктоздатність визначається в законах та інших нормативно-правових актах. Деліктоздатними вважаються всі осудні особи, які досягли певного віку. Наприклад, в цивільному праві України повна деліктоздатність настає з 18 років, а в кримінальному з 16, але за деякі цивільно-правові порушення, як зазначено в ст.33 ЦКУ , неповнолітня особа( віком від 14 до 18 років) особисто несе відповідальність. Поряд з тим за деякі злочини відповідальність настає з 14 років, за адміністративні проступки і порушення трудового права - з 16 років.

Властивості й ознаки правопорушень характерезуються такими загальними рисами правової поведінки.

За своєю соціальною значущістю ця поведінка соціально шкідлива, тобто спричиняє чи може спричинити шкоду нормальним суспільним відносинам, що розвиваються у правовій формі, - правам, свободам, законним інтересам суб'єктів. Ця шкода може бути різною, залежно від наслідків протиправного діяння, його соціальної оцінки (матеріальною і моральною, значною і незначною).

За психологічними ознаками правопорушення як вчинок завжди має свідомо-вольовий характер, тобто здійснюється під контролем волі і свідомості суб'єкта. Правопорушенням є лише те діяння, яке скоюється як результат прояву усвідомленої волі особи і вчинене з її вини. Дія, що завдає шкоди інтересам, які охороняються законом, є об'єктивно протиправною, але правопорушенням її назвати не можна при відсутності вини.

Юридична ознака правопорушення полягає в його протиправності. Держава в законі фіксує ознаки правопорушення, що вказують на динаміку, інтенсивність поширення негативних для суспільства вчинків. Тому закон може оперативно змінювати «межу», яка за формальними ознаками відділяє правомірну і протиправну поведінку. Критерієм правомірності дій має бути право, як втілення справедливості, рівності, тому саме з позиції гарантованих конституцією прав і свобод людини повинні розцінюватися державою ознаки протиправності діянь, тобто такі діяння, які порушують чи невиконують дані права і свободи. Інакше - в умовах недемократичного режиму державна влада може свавільно, самостійно і за своїми уподобаннями, ігноруючи правовий критерій, визначати формально-юридичні критерії протиправності і міру відповідальності за правопорушення.

З точки зору юридичних наслідків правопорушення, як юридичний факт, породовжує охоронні правовідносини, в межах яких реалізуються заходи відповідальності за скоєне правопорушення. Таким чином, для суб'єкта правопорушення юридичні наслідки завжди будуть негативними. Водночас правопорушення може розцінюватися як юридичний факт, на основі якого: виникають процесуальні правовідносини у зв'язку з притягненням суб'єкта до відповідальності і, відповідно, виникають нові для суб'єкта процесуальні права й обов'язки; змінюються або припиняються правовідносини, учасником яких був суб'єкт (наприклад, звільнення працівника у зв'язку з учиненням ним крадіжки; змінення умов договору однією стороною за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань другою стороною та ін). Отже, правопорушення завжди передбачає можливість настання юридичних наслідків, які виражаються у втратах правопорушником благ матеріального, особистого й організаційного характеру.

Зовнішня (об'єктивна) характеристика правопорушення полягає в тому, що воно завжди виступає як діяння суб'єкта (дія чи бездіяльність), яке з юридичної точки зору виражене: в невиконанні суб'єктом своїх обов'язків, що випливають з договору чи закону; в недотриманні заборон, установлених правовими нормами; у зловживанні суб'єкта своїми правами, створенні будь-яких перепон у використанні своїх прав іншими суб'єктами (наприклад, правомочностей власника стосовно володіння, користування, розпорядження своїм майном) і т. д. Різноманітні наміри, думки з приводу скоєння правопорушень самі по собі не є правопорушеннями і вважаються юридично нейтральними доти, доки вони не проявляться як конкретні протиправні вчинки (діяння) суб'єктів.

Контролюючи можливості держави полягають у тому, що вона може запустити державний механізм притягання до юридичної відповідальності за правопорушення з метою поновлення порушених прав суб'єктів з наступним покаранням правопорушника. Слід враховувати, що правопорушення можливе лише тоді, коли воно скоєне деліктоздатним суб'єктом, тобто суб'єктом здатним згідно із законом самостійно нести юридичну відповідальність за власні діяння.

Таким чином, попередній аналіз правопорушень приводить до висновку про те, що правова поведінка може бути визнанною правопорушенням, якщо вона є: діянням (дією чи бездіяльністю); протиправною; винною; соціально шкідливою чи небезпечною, караною.

Поділ правопорушень на види здійснюється за різними критеріями, але їх класифікація, на наш погляд, часто буває неповною і не зовсім відповідає вимогам практики.

Так, правопорушення поділяються за:

а) ступенем суспільної небезпеки (або за характером застосовуваних санкцій) - на злочини та інші правопорушення (останні інколи називають провинами, або проступками, або проступками - деліктами)1;

б) належністю норм права, які порушуються, до відповідних галузей права (за галузевою ознакою): кримінальні, дисциплінарні, цивільні, адміністративні і т. ін. 2 ;

в) колом осіб - особові і колективні ;

г) за характером правових приписів - нормативно -правові і дисциплінарні

д) сферами тих суспільних відносин, які регулюються відповідними галузями права і щодо яких скоюються ці правопорушення - на дисциплінорні, цивільні, адміністративні, фінансові, конституційні, процесуальні3;

е) залежно від сфери суспільних відносин, яким протиправною поведінкою заподіюється шкода і залежно від характеру застосовуваного при цьому стягнення - на адміністративні, дисциплінарні та цивільно - правові4.

В.О. Котюк, крім злочинів, виділяє залежно від галузей права адміністративні, конституційні, фінансові, цивільно - правові, дисциплінарні (лише порушення трудової дисципліни ), земельні, екологічні, процесуальні, шлюбо - сімейні правопорушення5.

О.Ф. Скакун зазначає, що види правопорушень розрізняються між собою за ступенем суспільної небезпеки (шкідливості), за об'єктами посягання , за суб'єктами, за поширеністю, за ознаками об'єктивної і суб'єктивної сторони, а також за процедурами їх розгляду і виділяє конституційні, дисциплінарні, адміністративні, податкові, матеріальні, цивільно - правові (серед останніх вирізняє договірні і позадоговірні), а також за сферами суспільного життя - правопорушення у сфері соціально-економічних відносин, в суспільно - політичній сфері і в сфері побуту і дозвілля, і за колом осіб -- особисті, групові (колективні) та міжнародні правопорушення1.

На думку В.І. Гоймана, головними критеріями поділу правопорушень на дві групи - злочини і проступки -є, по-перше, характер і ступінь суспільної шкідливості і, по-друге, суб'єктивний фактор. Виділяючи серед проступків адміністративні, цивільні (делікти) і дисциплінарні, цей науковець вказує також на існування трудових, процесуальних і міжнародних правопорушень.

На думку М.В. Кравчука, «залежно від ступеня суспільної небезпеки всі правопорушення поділяються на проступки та злочини», при цьому «проступок - протиправне винне діяння, яке має зовнішню схожість зі злочином, але має меншу ступінь суспільної небезпеки. Проступки є: конституційні, цивільні, трудові, дисциплінарні, адміністративні»3.

Не визначаючи певного критерію, вчені Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова, крім злочинів, виділяють такі види правопорушень, як адміністративні правопорушення, дисциплінарні проступки, цивільні делікти, як особливий вид правопорушення - створення протиправного становища, яке тягне застосування правовідновлюваних санкцій, а також правопорушення, які тягнуть матеріальну відповідальність (вони нібито не мають власної назви)1. З приводу останніх варто послатися на думку Н. Б. Болотіної, яка пише: «ерудове правопорушення і дисциплінарний проступок не збігаються за змістом. Трудове правопорушення складається з двох різновидів: дисциплінарного проступку і трудового майнового правопорушення. Загальним для цих правопорушень є невиконання саме трудових обов'язків працівником. Однак особливості обумовляють два види відповідальності в рамках трудового права - дисциплінарну і матеріальну»2. Тут можна додати лише, що дисциплінарна і матеріальна відповідальність існують і поза рамками трудового права - в адміністративному, виправно-трудовому праві тощо. Загалом же, на нашу думку, так звана матеріальна відповідальність - це майнова відповідальність за ті дисциплінарні правопорушення, наслідками яких стала майнова шкода.

Таким чином, в літературі за критерієм належності норм права, які порушуються, до відповідних галузей права і за характером застосованих санкцій звичайно виділяються такі види правопорушень, як злочини, адміністративні, дисциплінарні і цивільно-правові правопорушення. Деякими авторами виділяються також фінансові, податкові, трудові матеріальні, конституційні, процесуальні, міжнародні правопорушення, а окремими з них дисциплінарні і матеріальні об'єднуються у поняття трудові правопорушення.

Але єдиного підходу до визначення як видів правопорушень, так і критеріїв їх класифікації на сьогодні не існує. Крім того, говорячи про галузеву ознаку, окремі вчені не уточнюють, мається на увазі галузь права, до якої належать порушувані норми, чи галузь права, яка містить відповідні санкції. Проте, якщо йдеться про перше, то перелік видів правопорушень можна значно збільшити, включивши до нього екологічні, аграрні, земельні, сімейні, житлові, господарсько-правові, виправно-трудові правопорушення тощо, а якщо про друге, то за галузевою ознакою слід було б виділяти лише такі види правопорушень, які відповідають назвам тих галузей (підгалузевий) права, котрі мають власні санкції, а саме: злочин (кримінальна відповідальність), а також цивільні (цивільно-правова відповідальність), фінансові (фінансова відповідальність) та деякі інші правопорушення (проте дисциплінарне право як таке звичайно не виділяється, хоча існують і дисциплінарні правопорушення, і дисциплінарна відповідальність, а також матеріальна відповідальність працівників та деяких інших категорій суб'єктів правовідносин).

Особливої уваги приділяється дисциплінарним правопорушенням і це не дарма, адже правовідносини у сфері праці є мабуть основними в існуванні та розвитку суспільства. Воно пов'язане з навчанням, вихованням чи виробництвом матеріальних і нематеріальних благ, а отже і порушення трудових приписів також. Тому розглянемо їх дещо глибше.

Положення п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України, згідно з яким діяння, які є дисциплінарними правопорушенями визначаються виключно законом України, стосовно дисциплінарної відповідальності на сьогодні не дотримано навіть щодо військовослужбовців, незважаючи на затвердження Верховною Радою України Дисциплінарного статуту Збройних Сил України як Закону. Дійсно у цьому Статуті (статті 45, 48-52, 62, 68, 69, та ін.) докладно перелічені санкції, які можуть бути застосовані до військовослужбовців, суб'єкти і порядок їх застосування, оскарження тощо, але самі діяння, які є дисциплінарними правопорушенями, у ньому визначені лише у найзагальнішому вигляді: дисциплінарним правопорушенням визначається порушення, військовослужбовцем військової дисципліни або громадянського порядку. Але, що таке порушення військової дисципліни?

Так само не визначені законом, як вимагає Конституція України, і дисциплінарні правопорушення, які вчинюються іншими суб'єктами правових відносин.

Аналіз законодавства України демонструє, що серед таких правопорушеня за критерієм їх суб'єктів можуть бути виділені дисциплінарні правопорушення, які вчиняються:

- працівниками, у т. ч. працівниками залізничного транспорту, зв'язку, аварійно-рятувальних служб, гірничих підприємств;

- державним службовцям, службовцям органів місцевого самоврядування, працівниками дипломатичної служби та іншими працівниками зі спеціальним статусом (суддями і прокурорами, працівниками міліції, державної податкової служби, Державного департаменту виконання покарань державної митної служби);

- військовослужбовцями;

- адвокатами, аудиторами і судовими експертами;

- ув'язненими і засудженими, а також дітям і підліткам, які знаходяться у спеціальних загальноосвітніх школах та спеціальних професійних училищах;

-учнями, слухачами (курсантами) навчальних закладів.

Крім того, для окремих категорій перелічених суб'єктів специфічна дисциплінарна відповідальність може наставати і за корупційні правопорушення, які у такому випадку також мають вигляд дисциплінарних.

Слід вказати також на існування в законодавстві України нормативно-правових актів, які передбачають «дисциплінарну» відповідальність членів Професійної асоціації реєсторів і депозитаріїв і Асоціації «Перша фондова торговельна система», хоча насправді вчинювані цими суб'єктами діяння не є дисциплінарними правопорушеннями, а застосовувані до них заходи - дисциплінарною відповідальністю у загальноприйнятому в юридичній доктрині розумінні. З іншого боку, чинне законодавство України не містить положень про дисциплінарну відповідальність таких категорій осіб, як от нотаріуси, аудитори тощо.

Зазначимо, що дисциплінарна відповідальність працівників регулюється переважно Кодексом законів України про працю (КЗпП) (зокрема статті 40, 41, 139, 140, 147), а також деякими іншими законами, але в них більш-менш конкретно виписані лише окремі склади правопорушень, а загалом дисциплінарна відповідальність у вигляді догани чи звільнення згідно може настати за несумлінну працю, або за недодержання трудової і технологічної дисципліни тощо.

І той, й інший підходи є, не зовсім обгрунтованими хоча б через те, що створюють термінологічну плутанину через невідповідність назв видів правопорушень назвам видів юридичної відповідальності.

Справа у тому, що більшість галузей права захищається за допомогою «чужих» санкцій, і лише окремі з них мають власні санкції. Але і в останньому випадку це не виключає можливості захисту їх за допомогою «чужих» санкцій. Так, охорона лише окремих норм екологічного права здійснюється за допомогою власних санкцій, а переважно - за допомогою відповідних положень кримінального, цивільного законодавства, законодавства про адміністративну і про дисциплінарну відповідальність. Суспільні відносини, що виникають у зв'язку з існуванням державного управління і є предметом адміністративного права, охороняються за допомогою не тільки Кодексу України про адміністративні правопорушення, а й Кримінального кодексу, дисциплінарних статутів тощо. Конституційні правопорушення (якщо їх розуміти як порушення норм Конституції та деяких інших законів, що регулюють відносини у сфері конституційного права) звичайно тягнуть прямо передбачену Конституцією відповідальність (скажімо, усунення Президента з поста в порядку імпічменту), що, мабуть, і дає підстави називати її конституційною, а в деяких випадках - кримінальну, адміністративну, дисциплінарну чи іншу відповідальність. Корупційні правопорушення, передбачені Законом України «Про боротьбу з корупцією» за своєю специфікою найчастіше тягнуть комплексну адміністративно-дисциплінарну, а в деяких випадках і цивільно-правову відповідальність. Інколи навіть і ті галузі права, які мають власні санкції за певні правопорушення, для окремих категорій правопорушників передбачають необхідність застосування санкцій інших галузей права (див., приклад, ст. 15 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Слід зазначити, що невизначеність з видами правопорушень, а також з тим, чи є можливою сукупність різних видів правопорушень, на практиці тягне за собою порушення конституційних принципів юридичної відповідальності, непослідовне і суперечливе практичне застосування правових норм, неможливість або надзвичайну складність відмежування злочинів, адміністративних, дисциплінарних та інших правопорушень між собою.

2. Склад правопорушення: поняття та характеристика його елементів