Міжнародно-правовий статус і режим використання морських просторів, які підлягають під дію національної юрисдикції

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Класифікація морських просторів

2. Внутрішні морські води держави

3. Територіальне море держави

4. Архіпелажні води держави

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Міжнародне морське право і питання, пов'язані з ним, є досить актуальними в наш час. Оскільки вода займає більшість земної поверхні, а кількість населення та його потреб постійно зростає, то постає питання захисту і збереження морських просторів та багатств, які вони містять.

Дослідження теми моєї роботи є досить важливим, оскільки у нас час, коли здавалося б, що всі питання вже врегульовані і передбачені усі можливі випадки, можуть відбутись події, які так чи інакше впливатимуть на територіальну цілісність держав. морський вода територія держава

У світовій спільноті територіальна цілісність держави є одним із найважливіших понять, оскільки воно стосується благополуччя і безпеки людей, які проживають на певній державі, а також і всього політичного клімату в цілому. В давні часи море належало всім, проте із розвитком суспільства і формуванням держав, постало питання про регулювання правового статусу морської території. Так держави почали відносити до своєї території певні частини морських просторів.

У нас час кожна країна, яка має вихід до моря, має під своєю юрисдикцією певні морські території. Оскільки вони належать до території такої держави, то і охороняються відповідно. Проте для забезпечення безпеки, здійснення міжнародних перевезень і торгівлі було прийнято відповідні міжнародні акти, які б регулювали відносини держав, що можуть виникати при використанні морських просторів одна одної.

Такими актоми є Конвенція ООН з морського права 1982 р., та чотири конвенції ООН з морського права 1958р - Конвенція про відкрите море 1958, Конвенція про територіальне море та прилеглу зону 1958, Конвенція про континентальний шельф 1958, Конвенція про рибальство та охорону живих ресурсів відкритого моря 1958. Прийняті І Конференцією ООН з морського права, яка відбулася 24.11 -- 29.IV 1958 у м. Женеві (Швейцарія). Відомі також як Женевські конвенції з морського права 1958, або Женевські конвенції 1958. Україна є стороною трьох Женевських конвенцій 1958: про відкрите море; про територіальне море та прилеглу зону; про континентальний шельф.

В даній роботі розглядатимуться такі морські простори, що перебувають під дією національної юрисдикції держав, їх правовий статус і режим використання.

1. Класифікація морських просторів

Міжнародне морське являє собою сукупність міжнародно-правових принципів і норм, які регулюють різні правовідносини суб'єктів міжнародного морського права, що складаються в процесі всебічного використання різних просторів і ресурсів світового океану.

До нинішнього часу в міжнародному морському праві всі морські простори Світового океану варто класифікувати за їхніми правовими ознаками на:

1) внутрішні морські води;

2) територіальне море (води);

3) прилеглі зони;

4) архіпелажні води;

5) континентальний шельф;

6) виняткові (морські) економічні зони;

7) води відкритого моря;

8) замкнуті або напівзамкнуті моря;

9) води міжнародних проток;

10) міжнародний район морського дна.

Така правова класифікація морських просторів закріплена у Конвенції ООН з морського права 1982 р.

За юрисдикцією існує такий поділ морських просторів на 4 групи:

1. Морські простори з національною юрисдикцією - тобто вони належать тільки прибережній державі. До них відносяться: внутрішні води, територіальне море, архіпелажні води;

2. Морські простори із змішаним правовим режимом - одночасно діє національний і міжнародний режим, включають у свій склад: прилегла зона, виключна економічна зона, континентальний шельф;

3. Морські простори із міжнародним режимом - не належать жодній державі і не входять до складу жодної території - вважаються загальною спадщиною людства-води відкритого моря, район морського дна;

4. Морські простори із спеціальним правовим режимом - міжнародні протоки і канали.

Україна своїм національним законодавством встановила межі своїх внутрішніх морських вод з урахуванням правил Конвенції ООН з морського права та інших норм міжнародного права, які зазначені у ст. 6 Закону України «Про державний кордон України».

До них належать:

1) морські води, розташовані в бік берега від прямих вихідних ліній, прийнятих для відліку ширини територіального моря України;

2) води портів України, обмежені лінією, яка проходить через постійні портові споруди, які найбільше виступають у бік моря;

3) води заток, бухт, губ і лиманів, гаваней і рейдів, береги яких повністю належать Україні, до прямої лінії, проведеної від берега до берега в місці, де з боку моря вперше утворюється один або кілька проходів, якщо ширина кожного з них не перевищує 24 морських миль;

4) води заток, бухт, губ і лиманів, морів і приток, що історично належать Україні;

5) обмежена лінією державного кордону частина вод річок, озер та інших водойм, береги яких належать Україні.

2. Внутрішні морські води держави

Внутрішні морські води є частиною території відповідної держави, на яку поширюється її суверенітет і юрисдикція в повному обсязі.

Правовий режим внутрішніх морських вод регулюється Конституцією України, Кодексом торгового мореплавання України, Законом України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 року й інших законодавчих актів, а також нормативно-правовими актами підзаконного характеру.

У внутрішні води входять: вода морських портів, заток, бухт, губ, лиманів, історичні води, а також води, розташовані в бік берега від вихідних ліній, прийнятих для відліку територіальних вод.

Правовий режим морських портів в основному регулюється нормами національного права. В Україні правовий режим портів установлений розділом IV «Морський порт» Кодексу торгового мореплавання України (КТМ). Згідно зі статтею 73 КТМ морський порт є державним транспортним підприємством, призначеним для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту території й акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на приналежних порту суднах. В Україні порти бувають торгові, рибні і спеціалізовані.

Крім того, розрізняють порти відкриті і закриті. Прибережні держави відчиняють для заходу іноземних суден деякі торгові порти. Причому питання про те, які з портів повинні бути відкриті, належить до виняткової компетенції держави. Для відвідання відкритих портів, як правило, не потрібно запитувати дозвіл прибережної держави або повідомляти про це. У відкриті порти повинний бути забезпечений вільний доступ усіх суден незалежно від прапора і без будь-якої дискримінації.

У закриті порти захід іноземних суден піддається особливому регулюванню і тут установлюється дозвільна система заходу. Судно, що терпить лихо, може здійснити захід у будь-який порт прибережної держави.

Зовнішньою межею внутрішніх морських вод портів є обкреслені лінією, що проходить через найвіддаленіші убік моря, точки портових споруд. Конвенція ООН з морського права 1982 року наголошує на тому, що це повинні бути постійні портові споруди (стаття 11 Конвенції). До території порту належать відведені порту землі, а також намиті, насипані або створені іншими технологічними засобами за рахунок території порту площі. Акваторією порту є відведені порту водяні простори. Територія й акваторія морського порту є державною власністю і даються порту в користування (стаття 74 КТМ).

Іноземні невійськові судна можуть заходити у внутрішні води тільки з дозволу прибережної держави і повинні додержуватися її законів.

Прибережна держава може встановлювати стосовно іноземних суден такі види правового режиму: а) національний режим (такий же, який дається своїм суднам); б) режим найбільшого сприяння (надання умов не гірших, ніж ті, якими користуються судна будь-якої третьої держави); в) спеціальний режим (наприклад, для суден із ядерними силовими установками, що перевозять отрутні, хімічні й інші матеріали).

Іноземні судна повинні у внутрішніх морських водах дотримуватися законів та інших правил, установлених прибережною державою, у відношенні імміграційного, митного, санітарного контролю, безпеки плавання, охорони навколишнього середовища. Наприклад, в іноземному порту судна підлягають санітарному контролю на основі Міжнародних санітарних правил 1951 року (уточнені в 1969 році). Судно, що не виконало санітарних правил, не підлягає затримці в порту. Воно може вийти в море, але протягом усього рейса не може заходити в інші порти цієї ж держави.

На іноземні торгові судна, до яких звичайно відносять усі судна, крім військових і використовуваних для публічних цілей (охорона узбережжя, рибоохорона і т.д.), що знаходяться у внутрішніх морських водах прибережної держави, поширюється карна, цивільна й адміністративна юрисдикція прибережної держави.

В основі карної юрисдикції лежить загальне правило про те, що оскільки внутрішні морські води є частиною державної території, то злочини, скоєні на борту іноземних торгових суден, що знаходяться в межах цих вод, підлягають юрисдикції прибережної держави. Але на практиці, частіше всього в силу двосторонніх угод, влади прибережних держав переважно утримуються від здійснення карної юрисдикції стосовно моряків іноземного судна, якщо вчинені ними злочини не порушують мир і добрий порядок у ньому, якщо втручання не є міжнародним зобов'язанням прибережної держави або якщо про інше не просять дипломатичні або консульські посадові особи держави прапора судна. Іноземні торгові судна не повинні даватися як захисток для осіб, переслідуваних владою прибережної держави за вчинений злочин.

Цивільна юрисдикція над іноземними торговими суднами полягає в тому, що судовою владою прибережної держави можуть розглядатися цивільні позови у відношенні іноземного торгового судна і майна, що знаходиться на його борту, під час стоянки судна в порту. Такі позови можуть бути заявлені до судна в зв'язку з невиконанням контракту, заподіянням шкоди, рятуванням і т.п. Реалізація цивільної юрисдикції стосовно іноземного торгового судна може включати в себе затримання або арешт такого судна для забезпечення позовних вимог або виконання судових або арбітражних рішень. Рішення про затримання або арешт повинно виноситися компетентним судовим органом прибережної держави. Водночас приналежні державі судна зберігають імунітет від затримання й арештів, що випливають із виконання судових рішень у цивільних справах, або для забезпечення заявленого позову. Проте, попри це, в останні роки ряд українських торгових суден, в основному приналежних Чорноморському морському пароплавству, були заарештовані в іноземних портах із метою забезпечення позовних вимог іноземних кредиторів до пароплавства.

Адміністративна юрисдикція в основному базується на нормах адміністративного права, що встановлюють режим перебування іноземних суден у внутрішніх морських водах прибережної держави. Відповідно до цих норм іноземні судна як державні, так і приватновласницькі, підлягають адміністративній юрисдикції прибережної держави в повному обсязі. Насамперед це стосується виконання митних і санітарних правил, а також заходів контролю, що належать до безпеки суден, охорони людського життя, допуску іноземців.

Прибережні держави завжди приділяли особливу увагу регламентації заходу іноземних військових кораблів у внутрішні морські води й порти. У законодавстві більшості держав встановлено дозвільний порядок заходу іноземних військових кораблів у внутрішні води й порти. Відповідно до цього порядку зацікавлена держава дипломатичними каналами не пізніше певного строку повинна направити запит державі, у чиї порти передбачається захід її кораблів, і одержати на це відповідний дозвіл.

Нині у зв'язку з інтенсивним розвитком міжнародного судноплавства намітилася тенденція до обмеження юрисдикції прибережної держави стосовно іноземних суден, що перебувають у її внутрішніх водах. Була висунута пропозиція про необхідність укладення конвенції про внутрішні морські води, що містила б базисні правові положення, загальні для всіх держав, вироблені міжнародною практикою, а національне право конкретизувало б і деталізувало їх.

3. Територіальне море держави

Територіальне море (або територіальні води) - це пояс морських вод шириною до 12 морських миль, що примикає до сухопутної території держави або її внутрішніх морських вод і входить до складу державної території, правовий режим якого визначається як національним правом держави, так і нормами міжнародного права. При цьому суверенітет прибережної держави поширюється на повітряний простір над територіальним морем, так само як на його дно і надра.

Відповідно до ст. 4 Конвенції 1982 р. ширина територіального моря зазвичай вимірюється від лінії найбільшого відливу уздовж берега, зазначеної на офіційно визнаних прибережною державою морських картах великого масштабу. Однак у місцях, де берегова лінія глибоко порізана і звивиста, або де є уздовж берега й у безпосередній близькості до нього ланцюг островів, ширина територіального моря може вимірюватися від прямих вихідних ліній, що з'єднують відповідні точки.

Міжнародно-правовий режим територіального моря визначається нормами звичаєвого та договірного міжнародного права. Останні закріплені в Конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958 р. та Конвенції ООН з морського права 1982 р. Ці норми підкреслюють, що за юридичною природою територіальне море - це частина державної території прибережної держави, тобто юридична природа територіального моря і внутрішніх морських вод однакова. Проте правовий режим у них різний. У межах територіального моря діють норми як національного, так і міжнародного права. Про це свідчить закріплення в міжнародному праві права мирного проходу через територіальне море іноземних суден всіх типів (і військових, і торговельних).

У ст. 17 Конвенції 1982 р. встановлюється: "За умови дотримання цієї Конвенції судна всіх держав, як прибережних, так і тих, що не мають виходу до моря, користуються правом мирного проходу через територіальне море". Прохід повинен бути безперервним і швидким. Разом з тим він може включати зупинку та стоянку на якорі, але лише настільки, наскільки вони пов'язані зі звичайним плаванням або необхідні внаслідок непереборної сили, або лиха, або з метою надання допомоги потерпілим від лиха. Прохід може вважатися мирним тільки в тому випадку, якщо ним не порушується мир, правопорядок або безпека прибережної держави. Підводні човни при здійсненні мирного проходу повинні підійматися на поверхню і піднімати свій прапор.

Конвенція 1982 р. містить перелік дій, які вважаються такими, що порушують мир, порядок або безпеку прибережної держави при проході іноземним судном територіальних вод: погроза силою або її застосування проти прибережної держави; будь-які маневри або навчання зі зброєю будь-якого виду; збирання інформації на шкоду обороні або безпеці прибережної держави; пропаганда, що має на меті зазіхання на оборону або безпеку прибережної держави; підйом у повітря, посадка або прийняття будь-якого літального апарата або військового пристрою; порушення митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів і правил прибережної держави; навмисне і серйозне забруднення; рибальська діяльність; проведення досліджень; створення перешкод функціонуванню будь-яких систем зв'язку.

У свою чергу прибережна держава не повинна перешкоджати мирному проходу іноземних суден через територіальне море, за винятком випадків, коли вона діє так відповідно до Конвенції 1982 р.

Конкретні питання, пов'язані з юрисдикцією прибережної держави щодо іноземних суден, що здійснюють право мирного проходу, вирішуються залежно від належності цих суден до класу військових кораблів, а також державних суден, що експлуатуються у некомерційних цілях, або до класу торговельних суден. Щодо суден, що належать до першого класу, діє принцип імунітету державної власності, відповідно до якого вони вилучаються з-під юрисдикції прибережної держави. У випадку недотримання такими суднами, скажімо, військовим кораблем, законів і правил прибережної держави під час мирного проходу через її територіальні води влада прибережної держави може вимагати, щоб цей корабель негайно покинув її територіальне море. При цьому шкоду і збитки, заподіяні кораблем-порушником, покриває держава його прапора.

При вчиненні злочину на борту іноземного судна до входу в територіальне море і при проходженні цього судна без заходу у внутрішні морські води, прибережна держава не повинна втручатися. Однак у виняткових випадках, пов'язаних із завдаванням збитків морському середовищу або порушенням режиму виключної економічної зони, Конвенція 1982 р. передбачає умови втручання прибережної держави.

4. Архіпелажні води держави

Архіпелажні води - це морські простори держав-архіпелагів, обмежені прямими архіпелажними вихідними лініями, що з'єднують точки, що найдальше видаються в море найбільш віддалених островів і висихаючих рифів архіпелагу.

Довжина таких вихідних ліній не повинна перевищувати 100 морських миль, з тим, однак, що до 3 % від загального числа вихідних ліній, які замикають будь-який архіпелаг, можуть перевищувати цю довжину до максимальної довжини в 125 морських миль. При проведенні таких вихідних ліній не допускається жодних помітних відхилень від загальної конфігурації архіпелагу. Держава-архіпелаг належним чином опубліковує карти із зображенням архіпелажних вихідних ліній такого масштабу, що прийнятний для точного встановлення їх положення, або переліки їхніх географічних координат і здає на зберігання копію кожної такої карти або переліку Генеральному секретареві ООН.

Інститут архіпелажних вод - новела в розвитку міжнародного морського права, введена Конвенцією 1982 р. Режим архіпелажних вод застосовується тільки до держав-архіпелагів (Індонезія, Фіджі, Філіппіни та ін.) і не може застосовуватися до архіпелагів, що входять до складу території прибережної держави, наприклад, до норвезького архіпелагу Свальбард (Шпіцберген).

Суверенітет держави-архіпелагу поширюється на архіпелажні води, обмежені архіпелажними вихідними лініями, на повітряний простір над архіпелажними водами, а також на їхнє дно й надра, так само як і на їхні ресурси. Цей суверенітет здійснюється за умови дотримання положень частини IV ("Держави-архіпелаги") Конвенції 1982 р.

Особливістю правового статусу архіпелажних вод є визнання державою-архіпелагом режиму архіпелажного проходу морськими та повітряними коридорами, що перетинає архіпелажні води і прилегле територіальне море. Всі іноземні судна і літальні апарати користуються правом архіпелажного проходу такими коридорами і прольоту відповідними повітряними коридорами, прийнятними для безперервного і швидкого проходу іноземних суден по них і прольоту над ними іноземних літальних апаратів. Судна всіх держав також користуються правом мирного проходу через архіпелажні води за умови дотримання правил такого проходу.

Висновок

Отже, до морських просторів із національною юрисдикцією відносяться:

1) внутрішні морські води;

2) територіальне море;

3) архіпелажні води.

Держави відновідно до міжнародних актів регламентують у національному законодавстві межі цих вод. На внутрішні води повністю поширюється юрисдикція прибережної держави і її довжина не повинна перевищувати 24 морські милі. Прибережна держава, здійснює у внутрішніх водах права, що випливають із суверенітету. Вона регулює судноплавство і рибальство, на цій території заборонено займатися яким-небудь промислом або науковими дослідженнями без дозволу компетентних органів прибережної держави.

Територіальне море знаходиться безпосередньо за внутрішніми водами і його довжина не перевищує 12 морських миль. Україна як морська держава має свої територіальні води в Чорному і внутрішні в Азовському морях. Архіпелажні води - води, що належать державі-архіпелагу. Їх протяжність сягає до 100 морських миль.

Прибережні держави здійснюють контроль за морськими і повітряними суднами, що здійснюють прохід цими територіями. Іноземні судна мають отримати дозвіл від уповноваженого органу прибережної держави на вхід до цих територій.

Недотримання норм, що регулюють правовий статус таких територій можуть призвести до порушення інтересів прибережної держави і відповідних дій негативного характеру з іі сторони. Оскільки мореплавство розвинене в наш час, вивчення цих питань є актуальним. Тому ми, як майбутні юристи, маємо вивчати морське право, щоб забезпечувати гідний правовий захист нашої держави, її території, а також державних суден. Такий захист є важливим, зважаючи на ситуацію у Криму, адже на мою думку, це питання ще не вирішено остаточно, оскільки світова спільнота не сприйняла перехід Криму до складу РФ.

Список використаної літератури

1. Міжнародне право: Підручник / Л.Д. Тимченко, В.П. Кононенко. -- К. : Знання, 2012. -- 631 с.

2. Конвенція ООН з морського права 1982р.

3. Міжнародне морське право, його значення для України - Сподарик Н. А. - Інтернет джерело : [http://3222.ua/article/mjnarodne_morske_pravo_yogo_znachennya_dlya_ukrani.htm].

4. Анцелевич Г. О., Покрещук О. О. Міжнародне публічне право: Підручник / Під редакцією Г. О. Анцелевича. - К.: Алерта, 2005. - 424 с.

5. Міжнародне право: Навчальний посібник, Кошеваров В.П. Монографія. - К.: Видавничий дім «Істина», 2009. - 384 с.

Размещено на Allbest.ru