Правове регулювання підприємницької діяльності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вищий навчальний заклад

Юридичний факультет

Кафедра цивільно -- правових дисциплін

Контрольна робота

з господарського права

Студента Підгаєцької Лілії Володимирівни

Керівник Січевлюк Володимир Антонович

2013

План

1. Вкажіть заборони стосовно ведення підприємницької діяльності та обґрунтуйте їх доцільність

2. Розкрийте поняття господарського законодавства України

3. Коротко охарактеризуйте правове становище підприємства

4. Опишіть предмет договору перевезення вантажу

5. Зазначте особливості інституту оперативно-господарських санкцій

6. Вирішіть задачу

Список використаних джерел

1. Вкажіть заборони стосовно ведення підприємницької діяльності та обґрунтуйте їх доцільність

Правове регулювання підприємницької діяльності в Україні забезпечується законами та іншими нормативними актами, серед яких визначальними є Закони України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 p., "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 p., "Про господарські товариства" від 10 вересня 1991 р. (усі -- зі змінами і доповненнями).

Відповідно до Закону підприємництво -- це безпосередня самостійна, систематична і на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку. Вона здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Право на підприємницьку діяльність закріплено Конституцією України. Згідно зі ст. 42 Конституції кожен має право на підприємницьку діяльність. Суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України, інших держав, особи без громадянства, що не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, безпосередньо або через створені ними юридичні особи усіх форм власності.

Підприємницька діяльність може бути основним видом діяльності громадянина (фізичної особи).

Конституцією України та Законом України "Про підприємництво" для певних категорій громадян встановлено заборону на заняття підприємництвом. Не можуть займатися підприємницькою діяльністю депутати, військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також посадові та службові особи органів державної влади та управління й органів місцевого самоврядування, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Проте ця заборона не поширюється на членів їхніх сімей.

Особи, що мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також обіймати в підприємницьких товариствах керівні посади. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. За вчинення певних видів злочинів винний може бути позбавлений судом на строк до п'яти років права керувати транспортними засобами, займатися торговельною, фармацевтичною, виховною діяльністю тощо. Згідно ч.4 ст. 43 ГК України здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування. Ця імперативна заборона виростає із установчих засад, встановлених ст. 5 Конституції України, в якій зазначено, що “носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ”. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування”. Оскільки органи державної влади та місцевого самоврядування повинні у своїй діяльності реалізувати інтереси Українського народу, а не свої приватні інтенції, підприємницька діяльність на основі такого абсолютно суспільного надбання, як влада , не може існувати.

Забороняється займатися підприємницькою діяльністю без державної реєстрації та підприємницькою діяльністю яка підлягає ліцензуванню, правовими наслідками є притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності.

2. Розкрийте поняття господарського законодавства України

Господарське законодавство складає нормативну основу господарського правопорядку - правил організації, безпосереднього здійснення та управління господарською діяльністю.

Господарське законодавство - це сукупність нормативно-правових актів і правових норм, які регулюють відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та управління (в тому числі організації) такою діяльністю.

Господарському законодавству України притаманна низка характерних ознак:

* значна розгалуженість і присутність великої кількості нормативно-правових актів;для цього є обґєктивні (динамізм і складність господарського життя і, відповідно, правового регулювання) та субґєктивні (недостатня увага до упорядкування господарського законодавства та численні експерименти у сфері економіки, кожен з яких потребує спеціального правового забезпечення) причини;

* перевага в господарському законодавстві комплексних нормативно-правових актів, що містять норми різних галузей права (господарського, цивільного, фінансового, трудового тощо), які приурочені до одного предмета правового регулювання - страхування (Закон України «Про страхування»), інвестування (Закон «Про інвестиційну діяльність»), господарських товариств (Закон України «Про господарські товариства») та ін.;

* кодифікованість господарського законодавства, єдиним стрижнем якого є прийнятий 16 січня 2003 р. Господарський кодекс України, розроблений відповідно до Концепції судово-правової реформи в Україні, схваленої Постановою Верховної Ради України від 28.04.1992 р. (набув чинності з 01.01.2004 р. одночасно з Цивільним кодексом України); Господарський кодекс визначає основи господарювання, які базуються на різноманітності субґєктів господарювання різних форм власності та мають на меті утвердження оптимального суспільного господарського порядку в сфері національної економіки.

* наявність у господарському законодавстві значної кількості нормативних актів обмеженої сфери дії - відомчих, регіональних, локальних; відомчі забезпечують специфіку правового регулювання господарських відносин в окремих галузях та сферах економіки, мають відповідати нормативно-правовим актам вищої юридичної сили і, як правило, набувають чинності з дня державної реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Поряд з цими рисами вітчизняному господарському законодавству притаманні тимчасові риси, зумовлені трансформаційними процесами у сфері економіки - від планово-розподільчих до переважно ринкових засад господарювання. Такими тимчасовими рисами, що віддзеркалюють перехідний характер господарського законодавства України, є:

1) наявність у господарському законодавстві нормативних актів з різним ступенем адекватності сучасному стану ринкових відносин в Україні:

а) дореформених нормативних актів, у тому числі вже неіснуючої держави -СРСР , що містять чимало застарілих норм та прогалин;

б) нормативних актів, що відповідають Концепції переходу Української PCP До ринкової економіки і відповідно забезпечили запровадження ринкових відносин.

в) прийнятих останніми роками актів законодавства з адекватним сучасному стану цих відносин регулюванням;

г) стрімкість прийняття актів законодавства, що зумовлена обґєктивними чинниками.

Все це свідчить, що господарському законодавству України (як законодавству перехідного періоду - від планово-розподільчої економіки до соціально-спрямованої ринкової) притаманні риси, що свідчать про недоліки правового регулювання, насамперед: наявність застарілих положень, прогалин, колізійних норм, надмірно велика кількість нормативно-правових актів. Своєю чергою, численні вади господарського законодавства зумовлюють необхідність його вдосконалення.

3. Коротко охарактеризуйте правове становище підприємства

підприємницький господарський законодавство санкція

Підприємство -- самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково -- дослідної, торговельної іншої господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 63ГК України залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

- підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

- державне підприємство, що діє на основі державної власності;

- підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Підприємство не має інших юридичних осіб.

Підприємство займає центральне місце в народногосподарському комплексі будь -- якої країни і є первинною ланкою суспільного поділу праці. Саме тут створюється національний дохід. Підприємство виступає як виробник і забезпечує процес відтворення на основі самооплатності і самостійності. Від успіху окремих підприємств залежить обсяг створюваного валового національного продукту, соціально -- економічний розвиток суспільства, ступінь задоволеності в матеріальних і духовних благах населення країни.

Підприємство як соціально -- економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт. За допомогою цих ознак уніфіковано визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства.

Підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства України. Ця організаційна ознака кваліфікує підприємство як організаційну форму господарської (“бізнесової”) організації, тобто організації, в якій власники засобів виробництва і робочої сили об'єднують свої виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку.

Згідно правовим положенням підприємства являють собою самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має право юридичної особи і який виконує науково-дослідну, виробничу і комерційну діяльність для отримання певного доходу. Воно виконує будь-яку господарську діяльність, не заборонену законодавчо і відповідає цілям, які передбачені статутом організації.

Створення підприємства здійснюється при вирішенні власника майна або уповноваженого ним органу або ж за рішенням трудового колективу. Буває підприємство створене з причини примусового поділу іншого підприємства згідно з антимонопольним законодавством України або ж в результаті виділення зі складу діючого підприємства або декількох структурних підрозділів.

До того ж на основі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням відповідних трудових колективів, коли для цього існує згода власника або ж уповноваженого ним органу. Створене підприємство піддається державній реєстрації, в результаті чого воно стає юридичною особою. Діє відповідно до статуту.

4. Опишіть предмет договору перевезення вантажу

Стаття 307 ГК України. Договір перевезення вантажу

1. За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

2. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

3. Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі.

4. Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті), спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень.

5. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Предметом договору перевезення -- є надання послуг перевезення вантажу, для чого перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у передбачений договором строк (ч. 1 ст. 917 ЦК України), а відправник повинен пред'явити у встановлений строк призначений для перевезення вантаж в належній тарі та/або упаковці, замаркований відповідно до встановлених вимог (ч. 2 ст. 917 ЦК України). При порушенні однією із сторін своїх зобов'язань щодо предмета договору (надання перевізником непридатних транспортних засобів для перевезення вантажу; надання відправником вантажу в тарі та/або упаковці, що не відповідає встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу) інша сторона вправі відмовитися від виконання свого зобов'язання (перевізник - від прийняття вантажу без відповідного пакування та маркування; відправник - від непридатного для перевезення транспортного засобу).

5. Зазначте особливості інституту оперативно-господарських санкцій

Інститут господарсько-правової відповідальності містить можливість застосування оперативно-господарських санкцій. Основною особливістю яких є те , що вони можуть застосовуватись в досудовому порядку, у розмірі та порядку визначеному договором між сторонами.

Оперативно-господарські санкції -- це передбачені законодавством або договором засоби оперативного впливу на правопорушника, спрямовані на попередження господарського правопорушення або зменшення його шкідливих наслідків, їх оперативність полягає в тому, що вони вводяться в дію самими суб'єктами або державними органами, які контролюють додержання законності у відповідній сфері господарських відносин. Їх оперативність полягає в тому, що вони вводяться в дію самими суб'єктами або державними органами, які контролюють додержання законності у відповідній сфері господарських відносин. Ці санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання.

До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором, зокрема:

1) відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною,із звільненням її від відповідальності за це -- в разі порушення зобов'язання другою стороною;

2) відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;

3) відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;

4) відмова управленої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцентному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);

5) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;

6) відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов'язання.

Цей перелік не є вичерпним, у договорі сторони можуть передбачити також інші оперативно-господарські санкції.

Підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.

6. Вирішіть задачу

Між концесієдавцем (центральним органом виконавчої влади) та концесіонером виник спір стосовно того, кому належить право власності на майно, яке придбав концесіонер на виконання умов концесійного договору. Концесієдавець стверджував, що відповідно до законодавства та договору концесії все, що концесіонер придбав з метою виконання договору, є державною власністю. Концесіонер вказав, що майно придбане за кошти прибутку, отриманого від управління (експлуатації) об'єкта концесій, відповідно до приписів законодавства, є його власністю, рівно як і продукція, отримана в результаті виконання умов концесійного договору.

Оцініть обґрунтованість правових позицій сторін спору.

Згідно ст. 1 Закону України «Про концесії»:

Концесія - надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику;

Договір концесії (концесійний договір) - договір, відповідно до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (концесієдавець) надає на платній та строковій основі суб'єкту підприємницької діяльності (концесіонеру) право створити (побудувати) об'єкт концесії чи суттєво його поліпшити та (або) здійснювати його управління (експлуатацію) відповідно до цього Закону з метою задоволення громадських потреб;

Концесіонер - суб'єкт підприємницької діяльності, який відповідно до цього Закону на підставі договору отримав концесію.

На стороні концесіонера можуть виступати декілька осіб.

Концесієдавець - орган виконавчої влади або відповідний орган місцевого самоврядування, уповноважений відповідно Кабінетом Міністрів України чи органами місцевого самоврядування на укладення концесійного договору

Майно, створене на виконання умов концесійного договору, є об'єктом права державної чи комунальної власності. Майно, яке придбав концесіонер на виконання умов концесійного договору, належить йому на праві власності та може переходити у власність держави або територіальної громади після закінчення строку дії концесійного договору відповідно до умов, передбачених цим Законом та концесійним договором. Концесіонеру належить право власності на прибуток, отриманий від управління (експлуатації) об'єкта концесій, а також на продукцію, отриману в результаті виконання умов концесійного договору.

Концесіонер має право відповідно до умов концесійного договору за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення майна, отриманого в концесію. Право власності на поліпшене, реконструйоване, технічно переоснащене майно залишається відповідно за державою або територіальною громадою. Концесіонер має право на адекватне і ефективне відшкодування витрат, зроблених у зв'язку з поліпшенням майна, отриманого в концесію, за рахунок отриманого прибутку, якщо інше не передбачено концесійним договором.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. № 30. - Ст.141.

2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18 -- 22. - Ст. 144.

3. Цивільний кодекс України від 16.01. 2003р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40 -- 44. Ст. 356.

4. Закон України “Про концесії” від 16. 07. 1999р. // Відомості Верховної Ради України.- 1999 р. - № 41. Ст. 372.

5. Господарське право України: Навчальний посібник / За ред. В.А. Січевлюка. - К.: УІРФР, 2010. - 474 с.

6. Господарське право України: Навчальний посібник / За заг. ред. С.В. Несинова. - К.: Центр учбової літератури, - 2012. - 564 с.

Размещено на Allbest.ru