Сутність механізму адміністративного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Розбудова правової демократичної України зумовлює зростання ролі права, бо воно створює для цього необхідні умови: упорядкованість, визначеність, організованість, динамічність суспільних відносин.

Це безпосередньо стосується й середовища державного управління, в якому практично втілюється єдність діяльності й структур апарату управління.

Актуальність моєї роботи полягає в тому, що адміністративно-правове регулювання сприяє інтенсифікації й упорядкуванню діяльності органів державного управління.

Державою намічений, реалізується комплекс заходів для подальшого удосконалювання організаційної структури органів виконавчої влади, форм і методів їх діяльності, зміцненню кадрів, комп'ютеризації управлінської праці, зміцненню державної дисципліни і законності у всіх ланках, розвитку самоврядування.

У вирішенні цих завдань важливу роль виконують норми адміністративного права, що безпосередньо забезпечують юридичне оформлення процесів удосконалювання організації і діяльності органів виконавчої влади, адміністрації.

Предметом аналізу в курсовій роботі є саме механізм адміністративно-правового регулювання як система засобів регулювання суспільних відносин в сфері державного управління.

Метою роботи є загальна характеристика механізму адміністративного права, його структури.

Окреслена проблематика зумовлена вирішенням наступних завдань курсової роботи:

- дати визначення поняттю «механізм адміністративно-правове регулювання»;

- виділити окремі частини механізму;

- розкрити значення та завдання адміністративно-правових норм;

- визначити роль та місце адміністративно-правових відносин.



1. Механізм адміністративно-правового регулювання

Механізм адміністративно-правового регулювання - це сукупність правових засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання суспільних відносин у сфері адміністративного права. В механізмі адміністративно-правового регулювання прийнято виділяти органічні та функціональні складові.

Органічними складовими частинами механізму адміністративно-правового регулювання слід вважати ті, що визначають суть самого явища механізму адміністративно-правового регулювання, тобто без яких не може відбуватися сам механізм.

Функціональними складовими частинами механізму адміністративно-правового регулювання - ті, що значною мірою впливають на механізм адміністративно-правового регулювання, які не є обов'язковими його елементами.

Органічні складові частини механізму адміністративно-правового регулювання:

1. Норми права - загальнообов'язкові правила поведінки, встановлені з метою регулювання суспільних відносин;

2. Акти реалізації норм права - процес фактичного втілення в життя приписів правових норм через поведінку суб'єктів адміністративного права;

3. Правові відносини - вольові суспільні відносини, що виникають на основі норм права.

Функціональні складові частини механізму адміністративно-правового регулювання:

1. Юридичний факт - це конкретні життєві обставини, з якими пов'язані виникнення, зміна та припинення адміністративно-правових відносин. Самі по собі норми адміністративного права не діють, вони активізуються лише тоді, коли настають необхідні для їхньої дії життєві обставини.

2. Правова свідомість суб'єктів адміністративно-правового регулювання - система відображення правової дійсності у поглядах, почуттях, уявленнях людей про право. Правова свідомість складається з:

а) правової психології;

б) правової поведінки.

3. Законність - правовий режим суспільного життя, який характеризується неухильним дотриманням норм права всіма суб'єктами правових відносин. Законність сприяє якісному здійсненню державного управління. Для громадян законність являє собою засіб, за допомогою якого вони захищаються від порушення своїх прав, свобод і законних інтересів.

4. Акти тлумачення норм права - процес, спрямований на встановлення змісту норм права з метою їх правильної реалізації. Норма тлумачення - своєрідна «тінь» норми, що тлумачиться, вона не існує окремо від самої норми і може бути реалізована на практиці лише у разі її застосування.

Ознаки акта тлумачення адміністративно-правової норми полягають у тому, що він:

- діє разом з тим нормативно-правовим актом, у якому міститься норма права, що тлумачиться, залежить від них і, як правило, поділяє їх долю;

- є формально-обов'язковим для всіх, хто застосовує норму, що роз'яснюється;

- не виходить за межі норми, що тлумачиться, являє собою уточнююче судження про норму права, а не нове нормативне розпорядження;

- приймається лише правотворчими або спеціально уповноваженими суб'єктами;

- має спеціальну письмову форму вираження акта-документа.

Акти тлумачення адміністративно-правової норми можна поділити на види відповідно до різних критеріїв:

- за структурними елементами норми, що тлумачиться, - акти тлумачення гіпотези, санкції, диспозиції;

- за юридичною формою вираження - постанови, укази, накази та ін.;

- за сферою дії - нормативні, казуальні;

- за «авторством» норми, що тлумачаться: акти автентичного тлумачення, акти легального (делегованого) тлумачення.

5. Акти застосування норм права - прояв владного веління компетентних державних органів, спрямований на забезпечення умов реалізації суб'єктивних прав та обов'язків учасників адміністративно-правових відносин.

Стадії механізму адміністративно-правового регулювання:

1. Регламентація суспільних відносин (розробка та прийняття правових норм, які формулюють правила поведінки для учасників суспільних відносин). На цій стадії відбувається правотворча діяльність компетентних державних органів зі створення правових норм і нормативно-правових актів;

2. Виникнення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Тут відбувається процес переходу від загального до конкретного, від загальних приписів правових норм до конкретної моделі поведінки того чи іншого суб'єкта адміністративного права;

3. Реалізація (фактичне використання) суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. На цій стадії фактично втілюються в життя приписи норм адміністративного права в реальну поведінку того чи іншого суб'єкта адміністративного права.

2. Адміністративно-правові норми

Адміністративне право, як і будь-яка інша галузь права, становить комплекс юридичних норм і може бути представлене як їх організована сукупність. Юридична норма - це правило поведінки, встановлене державою і обов'язкове для всіх суб'єктів права, яким воно адресоване.

За допомогою юридичних норм регулюються (встановлюються, змінюються, припиняються) правові відносини, тобто вони виступають регулюючим засобом щодо предмета тієї чи іншої галузі права. Нори концентрують у собі державно-владні веління, за невиконання яких передбачене вжиття засобів впливу. Отже, головне призначення юридичних норм - це забезпечення детального, точного та визначеного нормативного регулювання суспільних відносин.

На підставі цих теоретичних положень адміністративно-правовою наукою сформульовано визначення адміністративно-правової норми.

Адміністративно-правова норма - це обов'язкове правило поведінки, що встановлене і охороняється державою, метою якого є регулювання суспільних відносин, що виникають, змінюються і припиняються у сфері публічного управління.

Наприклад:

- ухилення осіб, які представляють уповноважені трудовим колективом органи, від участі у переговорах щодо укладення колективного договору або умисне порушення встановленого законодавством строку початку таких переговорів, тягне за собою накладання штрафу;

- працівники міліції мають право використовувати наручники, гумові кийки, засоби зв'язування, сльозоточиві речовини, світлозвукові пристрої відволікаючої дії, пристрої для відкриття приміщень і примусової зупинки транспорту, водомети, бронемашини та інші спеціальні і транспортні засоби, а також використовувати службових собак.

Норми цієї галузі права конкретизують управлінську волю держави, перетворюють її на обов'язкове правило поведінки для керованих суб'єктів. Відповідно виявляються і певні особливості, характерні для адміністративно-правових норм. По-перше, метод впливу адміністративно-правових норм є імперативним, вольовим, державно-владним. Одна із сторін у відносинах, що регулюються нормами, завжди є виразником публічного інтересу, визнаного державою, й відповідальність за їх недодержання настає перед державою. По-друге, в них закріплюються відносини з керування, державного контролю і нагляду. По-третє, виконання приписів адміністративно-правової норми гарантується державою за допомогою засобів:

1. Організаційних - видання норм, створення умов для їх застосування, матеріально-технічне забезпечення тощо;

2. Роз'яснювальних - доведення змісту норми до адресата, підкреслення її значущості та неминучості відповідальності тощо;

3. Стимулюючих - вжиття заохочувальних заходів до осіб, які чітко виконують приписи норм;

4. Примусових - притягнення до відповідальності перед державою.

По-четверте, кожна адміністративно-правова норма є органічною частиною всієї галузевої системи і поза цією системою діяти не може.

Так, норми, що містяться в статті 173 КУпАП, якими встановлюється відповідальність за дрібне хуліганство, чинні тільки разом з нормами статті 12, згідно з якими до адміністративної відповідальності притягуються особи, які до моменту вчинення правопорушення досягли 16-річного віку, статей 221 і 222, що визначають підвідомчість таких справ, статті 254, що зобов'язує складати протокол про адміністративне правопорушення і статті 255, що визначає осіб, які мають право складати протокол про таке правопорушення та інші. Провідною соціальною метою адміністративно-правових норм є організація управлінських відносин.

Поряд з нею є конкретні чи локальні цілі, зокрема такі:

- інформаційні, досягненням яких забезпечується необхідний зв'язок об'єкта і суб'єкта управління. Норма ніби «говорить», що вимагається від учасників управлінських відносин і тим самим інформує їх про належну і можливу поведінку;

- охоронні - спрямовані на забезпечення законності та дисципліни в державному управлінні. Через їх реалізацію забезпечується чітка робота виконавчо-розпорядчих органів, охорона суспільних відносин, честі, гідності і свободи громадян;

- заохочувальні - забезпечують творчу активність учасників адміністративно-правових відносин, розвиток їхньої ініціативи та самостійності у розв'язанні завдань державного управління;

- соціально-моральні - забезпечують формування у громадян, державних службовців, службовців органів місцевого самоврядування відповідної правосвідомості та ставлення до праці, громадського порядку, громадської безпеки, правил співіснування.

Реалізація цільових установлень досягається за допомогою виконання нормами адміністративного права певних функцій.

До функцій адміністративно-правових норма належать такі:

- забезпечення ефективної діяльності органів державного управління;

- забезпечення честі, гідності, прав, свобод і здоров'я особи;

- охорона системи суспільних відносин матеріальної та нематеріальної сфер;

- виховна;

- взаємодія з нормами інших галузей права;

- взаємодія з не правовими соціальними нормами (мораль, звичаї, корпоративні норми).

Цілі норм та їхні функції тісно між собою пов'язані. Кожна ціль породжує відокремлену функцію системи адміністративно-правових норм, водночас однією функцією можуть забезпечуватися відразу кілька конкретних цілей. Функції відображають складний механізм життєдіяльності норм у системі державно-управлінських відносин.

Як регулятори цієї групи суспільних відносин адміністративно-правові норми забезпечують функціонування системи державного управління як у цілому, так і окремих її ланок, визначають той чи інший варіант належної поведінки усіх осіб та організацій, забезпечують і підтримують режим законності та державної дисципліни у суспільних відносинах, що виникають у процесі державно-управлінської діяльності.

Адміністративно-правова норма як юридичне правило поведінки завжди передбачає існування умов для її застосування, ті суспільні відносини, на які вона покликана впливати і які в свою чергу породжують конкретні правові правовідносини між суб'єктами адміністративного права. Адміністративно-правова норма визначає також права і обов'язки учасників відносин, що регулюються нею, передбачає наслідки, які настають у результаті невиконання чи неналежного виконання приписів норми. Така складність і багатофункціональність зумовлює наявність у нормах адміністративного права певної структури.

Структура адміністративно-правової норми - це її внутрішня будова, визначений порядок взаємозв'язку, взаємозумовленості та взаємозалежності складових частин норми.

Структура адміністративно-правової норми, як правило, традиційна і складається х трьох компонентів: гіпотези, диспозиції і санкції. Разом з тим нори адміністративного права як третій компонент можуть містити заохочення або зовсім його не мати.

Гіпотеза вказує на фактичні умови, за наявності яких слід керуватися цією нормою. Вона може бути абсолютно визначеною (досягши 16 років, громадянин зобов'язаний одержати паспорт) або відносно визначеною, тобто містити елементи адміністративного розсуду. Такі гіпотези, як правило, містять формулювання: може бути, у разі необхідності, за доцільністю, у певних випадках тощо (військовозобов'язаний, який без поважних причин не з'явився за викликом до військкомату, може бути притягнутий до адміністративної відповідальності, у необхідних випадках працівник міліції може перевірити документи, організувати медичний огляд водіїв транспортних засобів, до батьків неповнолітніх правопорушників, які без поважних причин не з'явилися за викликом у міліцію, може бути застосоване примусове приведення).

Диспозиція - це сформульоване у вигляді приписів, заборон, дозволів правило поведінки (16-річному громадянину слід виконати низку дій, щоб одержати паспорт, призовник зобов'язаний особисто з'явитися до військкомату).

У нормах адміністративної відповідальності диспозиція часто формулюється у вигляді вказівок або опису діяння, що тягне за собою накладення стягнення. З карності діяння випливає висновок, що воно забороняється.

Наприклад:

- пошкодження внутрішнього обладнання пасажирських вагонів, скла локомотивів і вагонів тягне за собою накладання штрафу;

- порушення правил фотографування, кінозйомки і користування засобами радіозв'язку з борту повітряного судна тягне за собою попередження або накладання штрафу.

Санкція вказує на зміст реагування держави у разі порушення тих чи інших правил, передбачених нормою.

Наприклад:

- порушення санітарно-гігієнічних правил і норм тягне за собою накладання штрафу;

- жорстке поводження з тваринами, що спричинило їх загибель або каліцтво, а так само мучення тварин тягнуть за собою попередження або накладання штрафу.

Слід зазначити, що не всі норми містять санкцію. Так, норми, що регулюють управлінську діяльність, виходять з того, що взаємовідносини між вищестоящими і нижчими адміністративно-управлінськими працівниками будуються на засадах дисциплінарної влади.

Санкції у цьому випадку містяться у нормах загального характеру, що належить інституту державної служби.

Наприклад:

- за анонімними повідомленнями, заявами та скаргами службове розслідування не проводиться;

- неповнолітніх тримають у школах і професійних училищах соціальної реабілітації у межах встановленого судом строку, але не більше трьох років.

Вище вже зазначалося, що адміністративно-правові норми можуть містити заохочення. Питання щодо заохочення як складового компонента юридичної норми в теорії права майже не розглядається, на жаль, не досліджується воно і в літературі, присвяченій проблемам адміністративного права. Водночас вченими адміністративістами приділяється достатня увага заохоченню як одній з форм переконання.

Заохочення як елемент правової норми - це публічне визнання заслуг юридичної чи фізичної особи за виконання адміністративно-правових або громадських обов'язків. Такі заслуги формулюються (перелічуються), як правило, в диспозиції норми. Підставою для заохочення є визначені нормою права дії (поведінка), що стимулюються державою.

Наприклад, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту містить таку норму: «за зразкове виконання службових обов'язків та ініціативність у роботі для працівників залізничного транспорту встановлюються такі види заохочення: оголошення подяки, преміювання, нагородження цінним подарунком, нагородження почесною грамотою, присвоєння звання кращого працівника за фахом, нагородження нагрудним знаком «Почесному залізничнику». У зв'язку з тим, що адміністративно-правові норми різняться за своєю регулюючою спрямованістю, своїм юридичним змістом, їх класифікують за видами.

Найпоширенішими класифікаціями є такі:

За спрямованістю змісту:

1. Такі, що закріплюють порядок утворення і правовий стан суб'єктів (наприклад: склад місцевих держаних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій, місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня);

2. Такі, що визначають форми і методи управлінської діяльності (наприклад: службові особи митних органів при виконанні покладених на них обов'язків взаємодіють з представниками органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, правоохоронних органів, підприємств, установ, організацій);

3. Такі, що встановлюють порядок проходження державної служби, права та обов'язки державних службовців (наприклад: ЗУ «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. визначає порядок проходження державної служби в державних органах та їх апараті);

4. Такі, що визначають способи і порядок забезпечення законності в державному управлінні (наприклад: контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата, Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони);

5. Такі, що регулюють управління окремими галузями (соціально-культурною, адміністративно-політичною тощо), державними функціями і територіями (наприклад: Кабінет Міністрів України здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону, АРК управляє майном, що їй належить);

6. Норми, що встановлюють права та обов'язки громадян у сфері виконавчої та розпорядчої діяльності держави, у тому числі адміністративну відповідальність за порушення громадянами своїх обов'язків. Це право на об'єднання в політичні партії та громадські організації, право на внесення пропозицій щодо поліпшення діяльності органів управління та ін.

За адресами або суб'єктами призначення:

- адресовані органам державно-виконавчої влади;

- іншим державним виконавчо-розпорядчим органам;

- державним службовцям;

- державним підприємствам, закладам, організаціям;

- недержавним об'єднанням, підприємствам, закладам;

- громадянам.

За формою припису:

- зобов'язуючі (приписуючи) - ці норми зобов'язують вчинювати певні дії при виникненні передбачених ними умов;

- заборонні - забороняють вчинення тих чи інших дій за умов, що ними визначені. Заборони можуть мати або загальний і спеціальний характер;

- уповноважуючи (дозвільні, диспозитивні) - ці норми уповноважують адресата (чи дозволяють йому) діяти в межах вимог норми за свої розсудом, проте, підкоряючись правовому режиму, що нею встановлений.

Фактично ці норми дають адресатові вибір: або чинити певні дії, або не чинити їх. Конкретний юридичний зміст цих норм залежить від особливостей їх адресата.

За галузевою належністю:

- матеріальні - характеризуються тим, що юридично закріплюють комплекс прав та обов'язків, а також відповідальність учасників управлінських відносин, тобто фактично їх адміністративно-правовий статус. У них знаходить вияв той правовий режим, у паках якого має функціонувати система державного управління. Такі норми нерідко називають статичними;

- процесуальні - регламентують динаміку державного управління і пов'язані з ним управлінські відносини. Саме вони визначають порядок прийому, розгляду, вирішення скарг і заяв, порядок провадження у справах щодо адміністративних правопорушень тощо. Їх призначення - визначити порядок реалізації юридичних прав та обов'язків, встановлених матеріальними нормами.

За межею дії:

- у просторі - дія норм у просторі передбачає територію, на яку поширюється їх юридична сила. У деяких випадках адміністративно-правові норми можуть бути між територіальними, приміром, відомчі норми органів управління транспортом, територією дії норм можуть бути окремі економічні зони;

- у часі - дія адміністративно-правових норм у часі може обмежуватися будь-якими строками (строкові норми) або не обмежуватися ними (безстрокові норми).

За ступенем залежності:

- міжгалузеві - регулюють будь-яку одну функцію в усіх галузях (норми міжгалузевого управління);

- загальні - мають загальне значення;

- галузеві - регулюють відносини у межах однієї галузі. Здебільшого це норми галузевих міністерств;

- місцеві - норми місцевих органів виконавчої влади, а також місцевого самоврядування.

За повнотою викладених велінь:

- визначені;

- відсильні.

За юридичною силою:

- викладені в законах;

- викладені в указах;

- викладені в постановах;

- викладені в рішеннях;

- викладені в наказах тощо.

Встановлені адміністративно-правові норми виконують свої функції тільки у разі, якщо вони реалізуються. Реалізація норм - це практичне використання правил поведінки, що міститься в них, з метою регулювання управлінських відносин, тобто втілення у життя волевиявлення, що вони містять. Найчастіше виділяють чотири способи реалізації адміністративно-правових норм: виконання, використання, додержання, застосування.

Виконання - це активна поведінка суб'єкта адміністративно-правових відносин щодо виконання юридичних обов'язків (сплата податків, здійснення реєстрації, одержання паспорта тощо).

Використання - це активна поведінка суб'єкта адміністративно-правових відносин щодо здійснення наданих йому юридичних прав (можливостей) (подання скарги, заява про відпустку тощо).

Додержання - це пасивна поведінка суб'єкта адміністративно-правових відносин, який не допускає порушень адміністративно-правових заборон. Застосування - це діяльність державних виконавчо-розпорядчих органів з вирішення управлінських справ і видання індивідуальних юридичних актів, що ґрунтуються на вимог матеріальних або процесуальних норм. Водночас важливо дотримуватись основних вимог щодо застосування адміністративно-правових норм. До таких вимог належать: законність, обґрунтованість, доцільність. Законність застосування норм полягає в тому, що компетентні органи та посадові особи в процесі вирішення управлінської справи мають застосувати норму тільки в межах своїх повноважень і відповідно до її змісту. Порушення цих правил може призвести до шкідливих наслідків.

Обґрунтованість. Цю вимогу звернено до фактичних підстав застосування адміністративно-правової норми.

Суб'єкта застосування норм мають цікавити не лише власне факти (дії, події, обставини), для регулювання яких застосовується норма, а й уся інформація про них як явище, зовнішні умови, в яких воно перебуває.

Доцільність. Суб'єкт застосування адміністративно-правової норми, з'ясувавши її зміст і розібравшись у фактичних обставинах справи, зобов'язаний прийняти найдоцільніше рішення.

Доцільність застосування норми - це оптимальний шлях до досягнення мети, передбаченою нормою.

Аналіз законності, обґрунтованості, доцільності як найважливіших вимог, яких мають додержуватись у процесі застосування адміністративно-правових норм, свідчить, що вони, з одного боку, перебувають у нерозривній єдності, а з другого - кожна з них має самостійне значення.

Процес реалізації адміністративно-правових норм нині далекий від ідеального. Такий його стан є характерним наслідком існування кризових явищ у державному управлінні. В механізмі адміністративно-правового регулювання ця ситуація проявляється у недієздатності багатьох адміністративно-правових норм, великої кількості правопорушень адміністративного та дисциплінарного характеру, в дуалістичності і структурній незавершеності адміністративної реформи.



3. Адміністративно-правові відносини

Правовідносини належать до найістотніших категорій адміністративного права.

Саме у правовідносинах воно існує, діє, живе. У них найбільш рельєфно відображається специфіка адміністративно-правових методів та особливості механізму адміністративно правового впливу на суспільні зв'язки. Місце і значення адміністративно-правових відносин у теорії адміністративного права обумовлено також тим, що будь-яке питання з цього приводу своїм корінням сягає сутності предмета адміністративно-правової галузі. Адміністративно-правові відносини не є якимось автономно-незалежним юридичним явищем.

Вони нерозривно пов'язані з суспільними відносинами, нормами права, юридичними фактами та іншими соціально-правовими категоріями. Більше того, всі вони інтегративне взаємозалежні. Саме тому визначення змісту адміністративно-правових відносин, їх правової природи та основних рис пов'язано із з'ясуванням їх взаємозв'язків і співвідношень з такими категоріями, як суспільні відносини, адміністративно-правова норма, юридичний факт, суб'єкт правовідносин.

З'ясування взаємозв'язків між адміністративно-правовими і суспільними відносинами є важливим кроком у напрямі розуміння правової природи адміністративних правовідносин. Аналіз існуючих з цього приводу уявлень дає можливість упевнено говорити про наявність двох найзмістовніших точок зору на це питання.

По-перше, вони розглядаються як результат впливу адміністративно-правової норми на суспільні відносини, внаслідок чого не правові відносини перетворюються на правові. Ключовою позицією у такому підході є теза про те, що адміністративно-правова норма безпосередньо впливає на існуючі суспільні відносини. По-друге, вони розглядаються не як результат впливу норм на суспільні відносини, а як регулюючий засіб. Ключовою позицією у такому підході є теза про те, що адміністративно-правова норма безпосередньо на суспільні відносини не впливає. Вона містить абстрактну конструкцію адміністративних правовідносин. У необхідних випадках така конструкція застосовується до конкретних людей і корегує їх поведінку. Таким чином, йдеться про опосередкований вплив норми на поведінку людей. Отже, адміністративно-правові відносини - це форма існування суспільних відносин.

Істотна різниця між зазначеними поглядами полягає в тому, що у першому випадку адміністративно-правові відносини розглядаються як окремий вид відносин, який існує поряд з іншими їх видами. У другому випадку адміністративно-правові відносини розглядаються як форма існування відносин у суспільстві.

Існування правового регулювання за межами правовідносин свідчить про взаємодію суспільних відносин з юридичною конструкцією правовідносин, що пропонується для людини як варіант поведінки, яка відповідає інтересам держави. Таким чином, підтверджується справедливість другої позиції: правовідносини - форма існування суспільних відносин.

У теорії адміністративного права майже одностайно визнається, що адміністративно-правова норма - це обов'язкове правило поведінки, яке встановлено і охороняється державою з метою юридичного опосередкування поведінки суб'єктів перш за все державно-управлінських відносин, тобто перш за все, але не тільки і не всіх. Виходячи з цього, визначається об'єкт адміністративно-правових норм. Ним є поведінка лише тих суб'єктів, зв'язки яких пов'язані з громадянином і між собою:

а) об'єктивно потребують адміністративно-правового впливу;

б) з його допомогою можуть бути відкориговані.

Таким чином, визнається зв'язок державно-управлінських відносин не тільки з адміністративно-правовими (і правовими взагалі) нормами.

Адміністративно-правова норма містить абстрактну конструкцію адміністративно-правових відносин.

Саме ця конструкція застосовується як макет поведінки конкретних осіб. Сутність такої конструкції полягає в тому, що нора від імені держави визначає належну поведінку кожного із своїх адресатів.

Адміністративно-правові відносини, що є формою вираження державно-управлінських відносин, завжди мають державно-владний характер, тобто один із суб'єктів завжди наділений державою владними повноваженнями щодо інших учасників адміністративно-правових відносин.

Виникнення адміністративно-правових відносин - це, за своєю сутністю, юридичний рівень об'єктивізації загальної волі держави в реальній поведінці конкретних суб'єктів. Цей процес складається з трьох послідовно здійснюваних етапів:

- визначається необхідність і можливість встановлення конкретних адміністративно-правових відносин;

- створюється відповідна юридична конструкція, своєрідний абстрактний макет адміністративних правовідносин. Закріплюється певна абстракція в адміністративно-правових нормах;

- це реалізація норм і, як наслідок, виникнення сталих, державно-владних правових зв'язків між адресатами норм у форі адміністративно-правових відносин.

Адміністративні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за настання конкретних життєвих обставин, які прийнято називати юридичними фактами.

Важливішою їхньою властивістю є здатність зумовлювати настання правових наслідків. Вони кваліфікуються як юридичні, оскільки передбачені в адміністративно-правових нормах (прямо - у гіпотезі, опосередковано - в диспозиції або санкції).

Як тільки в житті з'являються факти, зазначені в гіпотезі норми, остання починає діяти, внаслідок чого її адресати в одних випадках мають можливість реалізувати свої права та обов'язки, в інших - набувають суб'єктивних прав та обов'язків.

Диспозиція зобов'язуючої адміністративно-правової норми приписує, якою може і має бути поведінка активної сторони. Дії осіб, здійснювані відповідно до приписів диспозиції норми, тобто дії, що являють собою реалізацію прав і обов'язків, є юридичними фактами.

Нерідко норми права пов'язують юридичні наслідки н6е тільки з наявністю тієї чи іншої обставини, а й з її відсутністю.

Так, набуття права на керування транспортним засобом зумовлене не тільки настанням відповідного віку, а й відсутністю медичних протипоказань.

Дуже часто для виникнення правовідносин потрібна сукупність двох або кількох юридичних фактів, наявність яких необхідна для настання юридичних наслідків.

Юридичні факти можна класифікувати за різними критеріями.

1. За наслідками, що настали:

а) правостворюючі факти зумовлюють встановлення правовідносин, наприклад, вчинення адміністративних правопорушень;

б) змінюючи факти змінюють існуючі правовідносини;

в) припиняючи факти спричиняють припинення правовідносин.

Такими є дії особи щодо здійснення суб'єктивного права чи виконання юридичного зобов'язання.

2. Залежно від наявності або відсутності зв'язку факту з волею суб'єкта їх поділяють на дії та події.

Дії є результатом активного волевиявлення суб'єкта і поділяються на:

а) правомірні дії завжди відповідають вимогам адміністративно-правових норм;

б) неправомірні дії порушують вимоги адміністративно-правових норм.

Події, тобто явища, що трапляються незалежно від волі людей, також можуть у деяких випадках виступати юридичними фактами, наприклад, стихійне лихо, смерть тощо. Серед особливостей адміністративно-правових відносин розрізняють такі:

1. Адміністративно-правові відносини є формую існування суспільних відносин. Переважною сферою є сфера державного управління;

2. Адміністративно-правові відносини конструюються у межах адміністративно-правових норм, тобто норми містять абстрактні конструкції відносин;

3. Адміністративно-правові відносини об'єктивуються з виникненням юридичних фактів, передбачених адміністративно-правовими нормами;

4. Одним із суб'єктів адміністративно-правових відносин завжди є носій владних повноважень щодо інших учасників, якими його наділяють адміністративно-правові норми;

5. Адміністративно-правові відносини об'єктивуються переважно в особливій сфері суспільного життя - сфері державного управління, як правило, у зв'язку із здійсненням органами державного управління своїх управлінських функцій, тобто у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності за обов'язкової участі відповідного органу державного управління або іншого носія повноважень державно-владного характеру;

6. Адміністративні правовідносини можуть виникати за ініціативою будь-якої із сторін. Проте згода або бажання другої сторони не є обов'язковою умовою їх виникнення;

7. Суперечки, що виникають між сторонами адміністративних правовідносин, як правило, вирішуються у позасудовому порядку, тобто шляхом прямого юридично-владного розпорядження правомочного органу;

8. Якщо учасник адміністративно-правових відносин порушує вимоги норм адміністративного права, то він відповідальний перед державою в особі його органу.

Існує кілька критеріїв класифікації адміністративних правовідносин:

1. Залежно від виконуваних функцій їх поділяють на регулятивні та правоохоронні. До регулятивних відносин належать ті, що пов'язані з реалізацією, умовно кажучи, «позитивної» функції адміністративного права. Це організація роботи апарату управління, керівництво нижчими структурами. Правоохоронні відносини пов'язані з реалізацією правоохоронної функції адміністративного права. Найбільш відомим різновидом правоохоронних відносин є адміністративно-деліктні відносини.

2. Залежно від ступеня взаємної підпорядкованості суб'єктів, що беруть участь у правовідносинах, виділяють відносини:

- між підпорядкованими суб'єктами, що перебувають на різному ієрархічному рівні, тобто між вищестоящими і нижчими структурами;

- між не підпорядкованими суб'єктами однакового ієрархічного рівня;

- між не підпорядкованими суб'єктами різного ієрархічного рівня або організаційно-правової природи;

- між органами управління і підприємствами, установами, організаціями, які організаційно їм не підпорядковані;

- між органами управління і структурами, які підпорядковані їм частково.

3. За кількісним складом учасників виділяють двосторонні та багатосторонні відносини.

4. За організаційно-правовим складом учасників виділяють відносини:

- між главою держави - Президентом України і всією системою виконавчої гілки влади, системами інших, крім виконавчої, гілок влади, недержавними формуваннями, іншими колективними суб'єктами, фізичними особами;

- між вищим органом виконавчої влади та всією системою виконавчої гілки влади, системами інших, крім виконавчої, гілок влади, недержавними формуваннями, іншими колективними суб'єктами, фізичними особами;

- між центральними органами виконавчої влади і всією системою виконавчої гілки влади, системами інших, крім виконавчої, гілок влади, недержавними формуваннями, іншими колективними суб'єктами, фізичними особами;

- між місцевими органами виконавчої влади і всією системою виконавчої гілки влади, системами інших, крім виконавчої, гілок влади, недержавними формуваннями, іншими колективними суб'єктами, фізичними особами;

- між структурами місцевого самоврядування і всією системою виконавчої гілки влади, системами інших, крім виконавчої, гілок влади, недержавними формуваннями, іншими колективними суб'єктами, фізичними особами;

- між недержавними формуваннями - носіями публічно-владних повноважень та іншими колективними суб'єктами, фізичними особами;

- між фізичними особами і державними та недержавними утвореннями, посадовими особами.

Значний інтерес становить класифікація адміністративних правовідносин на вертикальні, горизонтальні та діагональні.

Вертикальні правовідносини найбільшою мірою виражають сутність адміністративно-правового регулювання і характер зв'язків у сфері управління. Виникають вони між супідрядними у правовому розумінні сторонами і виражають юридичну залежність однієї сторони від другої. Горизонтальними правовідносинами визнаються ті, за яких сторони фактично і юридично рівноправні.

Діагональні правовідносини (вертикальні + горизонтальні). Суб'єкт та об'єкт управління знаходиться в різних галузях управління.



Висновки

Механізм адміністративно-правового регулювання відіграє важливу роль в суспільних відносинах, а саме відносинах у сфері державного управління. На жаль, таке положення при відсутності належної правової регламентації може породити суб'єктивізм та беззаконня.

Проаналізувавши детальніше це питання, можна побачити, що не менш важливим є саме структура механізму, яка включає в себе акти тлумачення адміністративно-правової норми, адміністративно-правові норми та адміністративно-правові відносини.

Отже, адміністративно-правова норма є правилом поведінки, що встановлюється відповідними державними органами і забезпечується санкцією, організованим захистом з боку держави.

За масштабом застосування, іншими словами - за дією у просторі, адміністративно-правові норми поділяються на норми, що мають загальне значення для всіх галузей управління, та норми спеціальні, що мають значення для окремих галузей управління.

Перші формують загальні правила поведінки для великої кількості громадян, службовців. Ними враховуються типові юридичні факти, передбачається правовий порядок видів адміністративної діяльності державної служби, адміністративних процедур, управлінських методів та інше. Інша група норм відбиває специфіку суспільних відносин в конкретних галузях і сферах управління. Спеціальні адміністративно-правові норми деталізують, розвивають загальні норми.

Для будь-якої галузі права питання правовідносин є істотним, адже поняття права і становлять юридичні норми, та їхня конкретизація у вигляді правових відносин. Отже, у правовому житті не існує загальних правових відносин, а завжди є тільки індивідуальні правовідносини.



Список літератури

1. Кодекс України про адміністративні правопорушення (зі змінами та доп.) - К.: Паливода А.В., 2008 - 245 с. адміністративний правовий держава

2. Закон України «Про міліцію» // Відомості Верховної Ради. - 1991, №4.

3. Адміністративне право України: Підручник / Ю.П. Битяк, В.М. Паращук, О.В. Дьяченко та ін., за ред. Ю.П. Битяка. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 544 с.

4. Біла Л.P., Ківалов С.В. Адміністративне право України: Навчально методичний посібник. - Вид. друге, перероб. і доп. Одеса: Юридична література - 2001 - 312 с.

15. Фрицький О.Ф. Конституційне право України. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 512 с.

Размещено на Allbest.ru

...