Джерела права інтелектуальної власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський університет економіки та права

Кафедра права

Індивідуальне завдання

з дисципліни “Інтелектуальна власність”

на тему: “Джерела права інтелектуальної власності ”

Студентки: Ворони Ю. В.

Група: ПЗ 091 зал. кн. № 013121

Перевірила: доц. Циверенко Г.П.

Дніпропетровськ

2014

План

Вступ

1. Сучасне українське законодавство в сфері інтелектуальної власності

1.1 Сутність законодавства в сфері інтелектуальної власності

1.2 Класифікація джерел права інтелектуальної власності

2. Джерела авторського права та суміжних прав в Україні

2.1 Національні джерела авторського права та суміжних прав

2.2 Міжнародні джерела авторського права та суміжних прав

3. Правове регулювання відносин, які виникають у сфері промислової власності в Україні

3.1 Національна нормативно-правова база у сфері промислової власності України

3.2 Міжнародні угоди і їх відтворення в законодавстві України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Нормативна база правового регулювання у сфері права інтелектуальної власності потребує значного розвитку і вдосконалення, бо містить прогалини з питань визначення правового статусу авторів об'єктів права інтелектуальної власності. Правові рішення у вказаній сфері регулювання часто характеризуються застосуванням неапробованих правових моделей. У той же час має місце недостатнє сприймання досвіду інших країн: юридичні конструкції і методи правового регулювання, ефективність застосування яких доведено практикою, часто не знаходять відображення в українському законодавстві. Перелічені недоліки істотно знижують ефективність правової регламентації відносин, пов'язаних зі створенням та використанням творів, що в кінцевому підсумку негативно впливає на правовий статус авторів і в цілому на ситуацію у сфері інтелектуальної діяльності. Відповідного узагальнення та науково-теоретичного аналізу забезпечення творця необхідними гарантіями, правами й пільгами і взагалі визначення його правового статусу поки що в Україні не здійснювалося.

Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини у сфері формування та застосування джерел права інтелектуальної власності, національної системи джерел права інтелектуальної власності та міжнародних нормативно правових актів; в тому числі процеси правозастосовчої діяльності.

Предметом дослідження є джерела права інтелектуальної власності.

Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є науково-теоретичний аналіз системи джерел права інтелектуальної власності та дослідження особливостей правової регламентації відносин, що виникають у процесі створення і використання об'єктів права інтелектуальної власності.

Серцевиною законодавства України про інтелектуальну власність є суб'єктивні права творця цієї власності. В сучасних умовах творець набуває статусу головної фігури суспільного розвитку. Розвиток інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності в значній (якщо не в найбільшій) мірі буде зумовлюватися ставленням держави і суспільства до цієї фігури.

1. Сучасне українське законодавство у сфері інтелектуальної власності

Сучасне українське законодавство у сфері інтелектуальної власності виступає як специфічний комплекс нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини, пов'язані зі сферою творчої, інтелектуальної діяльності, що характеризується і певною самостійністю, і чітким взаємозв'язком із нормами інших галузей права. За цим законодавством можна визнати наявність рис складної системи нормативно-правових актів різної юридичної сили, які регулюють відповідні суспільні відносини. Проте це лише поверхова, загальна характеристика законодавства у сфері інтелектуальної власності, яка потребує подальшого дослідження.

Чинне цивільне законодавство України, хоча і містить книгу IV «Право інтелектуальної власності», однак, жодною мірою не поглинає законодавства з питань інтелектуальної власності. Це спричинено тим, що предмет регулювання права інтелектуальної власності не входить повністю у предмет цивільного права.

Можна говорити, що законодавство у сфері інтелектуальної власності - це складна внутрішньо зумовлена єдність законів і підзаконних актів (у тому числі актів Міністерства освіти і науки України), об'єднаних одним предметом нормативно-правового регулювання (відносини у сфері творчої, інтелектуальної д іяльності), узгодженістю імперативно-диспозитивного впливу на суспільні відносини, що виникають стосовно правової охорони і захисту прав інтелектуальної власності, та своєрідною системністю, спричиненою ієрархією норм права інтелектуальної власності.

1.1 Сутність законодавства у сфері інтелектуальної власності

Досліджуючи сутність законодавства у сфері інтелектуальної власності, важливо окреслити його характерні ознаки:

- воно має власну сферу (галузь), мету і завдання правового регулювання, окреслені як Конституцією, так і законами України, підзаконними нормативно-правовими актами, що стосуються творчої, інтелектуальної діяльності;

- у регулюванні суспільних відносин з інтелектуальної власності використовується як імперативний, так і диспозитивний методи правового регулювання;

- нормативно-правові акти, що регулюють сферу інтелектуальної, творчої діяльності, поділяються за предметом правового регулювання і систематизуються залежно від юридичної сили;

- законодавство у сфері інтелектуальної власності безпосередньо пов'язане з регулюванням статусу об'єктів і суб'єктів інтелектуальної власності, а також авторського та суміжних прав, прав промислової власності тощо;

- первинним елементом цього законодавства є стаття законодавчого акта як форма вираження, засіб викладення правової норми;

- як галузь загальної системи законодавство має комплексний характер і містить джерела як публічного, так і приватного права.

Стосовно останньої риси доцільно зауважити, що нормам законодавства у сфері інтелектуальної власності притаманне подвійне коло регулювання. Юридичні норми існують за своїми первинними моментами у головній структурі та на них поширюються загальні положення цивільного права. Разом з тим, вони входять до другорядної структури, називаючись нормами кримінального, адміністративного, фінансового, митного та іншого права.

Ані у теоретиків, ані, тим більше, у практиків не виникає сумнівів, що законодавство у сфері інтелектуальної власності є досить складним утворенням нормативно-правових актів. Однак і йому притаманна певна система. Тому воно може називатись системним. Цю ознаку, поряд з іншими характеристиками, йому надають правила ієрархії норм, що містяться в правових актах.

Використання цих правил дозволяє, у разі виникнення колізій між нормативно-правовими актами, надати перевагу одному нормативно-правовому акту над іншим, зокрема при застосуванні правил вертикальної та горизонтальної ієрархій. Як зазначалось вище, законодавство у сфері інтелектуальної власності виступає джерелом та зовнішньою формою права інтелектуальної власності, що обумовлюється основною інтегративною властивістю законодавства як системи.

1.2 Класифікація джерел права інтелектуальної власності

Джерелами права інтелектуальної власності є способи або форми вираження державної волі українського народу, щодо яких ця воля стає правом. Ними є національні нормативно-правові акти та міжнародно-правові акти, якими регулюються питання виникнення (або набуття), реалізація та захист прав інтелектуальної власності. Таким джерелом, насамперед, є Конституція України, якою встановлюється гарантія свободи інтелектуальної діяльності в Україні (ст. 54).

Основними джерелами, якими регулюються питання виникнення (або набуття), реалізація та захист прав інтелектуальної власності є, перш за все, Цивільний кодекс України та спеціальні закони.

Систематизувати нормативно-правові акти у сфері права інтелектуальної власності можна за кількома критеріями:

с за об'єктною ознакою, тобто залежно від того, з приводу якого об'єкта права інтелектуальної власності нормативно-правовий акт регулює суспільні правовідносини, їх можна класифікувати на:

1) нормативно-правові акти, що регулюють питання, пов'язані з охороною авторського права і суміжних прав;

2) нормативно-правові акти, що регулюють питання, пов'язані з охороною прав на об'єкти промислової власності.

с залежно від того, в якому нормативно-правовому акті права інтелектуальної власності отримали своє закріплення:

1) нормативно-правові акти України з питань інтелектуальної власності;

2) міжнародно-правові акти з права інтелектуальної власності, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

с залежно від юридичної сили нормативно-правового акта, яким регулюються відносини у сфері інтелектуальної власності:

1) Конституція України;

2) міжнародні договори, угоди, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

3) закони України та кодекси України;

4) підзаконні нормативно-правові акти (укази Президента, постанови Кабінету Міністрів України, постанови міністерств і відомств України та ін.).

Можна також провести систематизацію за змішаною основою:

1) нормативно-правові акти, що регулюють питання, пов'язані з охороною авторського права і суміжних прав;

2) нормативно-правові акти, що регулюють питання, пов'язані з охороною прав на об'єкти промислової власності;

3) міжнародно-правові акти з авторського права і суміжних прав, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

4) міжнародно-правові акти з промислової власності, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Питання інтелектуальної власності знаходять відображення й у судовій практиці, переважно -- у практиці Вищого господарського суду України. Зокрема, можна згадати оглядові листи ВГС України, у яких аналізується практика застосування господарськими судами законодавства про захист прав на окремі об'єкти інтелектуальної власності. У зв'язку зі складністю судових спорів щодо порушення прав інтелектуальної власності, до розгляду яких залучають судових експертів, що готують висновки судової експертизи як один із доказів по справі, ВГСУ прийняв низку актів, спрямованих на вирішення питань призначення судових експертиз. Як приклад можна навести Рекомендації ВГСУ від 29 березня 2005 р. № 04-5/76 «Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності».

Говорячи про джерела права інтелектуальної власності, доцільно згадати і про стандарти, що закріплені у цій сфері -- міжнародного та національного рівня. Зокрема, такими є Стандарти Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), які є нормативними документами, що стосуються інформації та документації промислової власності та містять правила і рекомендації щодо уніфікованих методів представлення інформації на різних носіях.

Стандартами ВОІВ регламентуються: форма та зміст патентних документів; правила їх індексування, класифікування та кодування; зміст та структура офіційних бюлетенів і покажчиків до них; характеристики матеріальних носіїв інформації тощо.

Застосування стандартів патентними відомствами сприяє гармонізації та уніфікації патентної документації, забезпечує більш ефективне міжнародне співробітництво у сфері патентної документації та стандартизації, полегшує міжнародний обмін, сприяє подоланню мовного бар'єра. Наприклад, користувачам Фонду патентної документації громадського користування (ФГК), що ведеться в Україні, знання чинних редакцій стандартів допоможе зорієнтуватися під час пошуку та аналізу патентної документації країн світу.

В Україні у 1997 р. започатковано систему державних стандартів у галузі промислової власності та з 1 січня 1998 р. введено в дію (наказ Держстандарту України № 327 від 6 червня 1997 р.) такі стандарти:

с ДСТУ 3574-97 Патентний формуляр. Основні положення. Порядок складання та оформлення.

с ДСТУ 3575-97 Патентні дослідження. Основні положення та порядок проведення.

Стандарти розроблені відповідно до чинного законодавства України у галузі промислової власності. Ці вимоги є обов'язковими для суб'єктів господарської діяльності, що діють на території України, діяльність яких повністю або частково фінансується з державного бюджету. Для всіх інших суб'єктів господарської діяльності вимоги стандартів мають рекомендаційний характер.

2. Джерела авторського права та суміжних прав в Україні

2.1 Національні джерела авторського права та суміжних прав

Джерелами авторського права є нормативно-правові акти, в яких містяться норми, що регулюють відносини, пов'язані зі створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва.

До джерел авторського права належить Конституція України (Основний Закон) 1996 року, якамає вищу юридичну силу та є центром всієї структури українського законодавства. Згідно зі статтею 8 Конституції України закони України, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади приймають на основі Конституції та мають відповідати їй.

Після Конституції України наступними джерелами авторського права є кодекси України.

1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року містить книгу IV «Право інтелектуальної власності»: авторське право регулюють норми статей 418-431 глави 35 «Загальні положення про право інтелектуальної власності», 433-448 глави 36 присвячені праву інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право), а також статей 1107-1114 глави 75 «Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності» книги V «Зобов'язальне право» Кодексу;

2. Кримінальний кодекс України;

3. Кодекс України про адміністративні правопорушення;

4. Митний кодекс України;

5. Цивільний процесуальний кодекс України;

6. Господарський процесуальний кодекс України.

Наступним в структурі законодавства є Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року (одне із основних джерел авторського права) та ряд спеціальних законів України: «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних» від 23 березня 2000 року, «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» від 17 січня 2002 року.

Окрім зазначених законів, норми з питань авторського права і суміжних прав містять галузеві закони, які регулюють творчу діяльність: «Про кінематографію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про видавничу справу», «Про інформацію», «Про архітектурну діяльність», «Про рекламу», «Про гастрольні заходи в Україні» та інших.

На жаль, не всі норми цих законів узгоджено з нормами Закону України «Про авторське право і суміжні права», а деякі і суперечать їм. Це пов'язано з тим, що прийняття зазначених законів відбувалося за лобіювання інтересів відповідних суб'єктів господарської діяльності, які використовують різні види творів.

Важливе значення у системі нормативно-правових документів займають акти Президента України, зокрема, Указ Президента України від 27 квітня 2001 року № 285/2001 «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» та Указ Президента України від 30 січня 2002 року № 85/2002 «Про невідкладні заходи щодо посилення захисту прав інтелектуальної власності в процесі виробництва, експорту, імпорту та розповсюдження дисків для лазерних систем зчитування».

Джерелами авторського права також є постанови Кабінету Міністрів України, зокрема, «Про затвердження правил роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів і фонограм» від 4 листопада 1997 року № 1209, «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір» від 27 грудня 2001 року № 1756, «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав» від 18 січня 2003 року № 72, «Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку її виплати» від 18 січня 2003 року № 71, «Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах» від 27 червня 2003 року № 992.

Серед актів центральних органів виконавчої влади важливе значення мають накази Міністерства освіти і науки України (МОН України), яке є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності. Наприклад, накази, які регулюють діяльність організацій колективного управління: наказ МОН України від 8 лютого 2002 року № 81 «Про затвердження Порядку обліку організацій колективного управління», зареєстровано у Міністерстві юстиції України 14 березня 2002 року за № 253/6541; наказ МОН України від 21 травня 2003 року № 311 «Про затвердження Порядку обліку організацій колективного управління та здійснення нагляду за їх діяльністю», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 4 червня 2003 року за № 436/7757; наказ МОН України від 4 серпня 2003 року № 524 «Про внесення змін до Порядку обліку організацій колективного управління та здійснення нагляду за їх діяльністю», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2003 року за № 731/8052.

Для правильного тлумачення і однозначного застосування законодавства з інтелектуальної власності при захисті авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, що виникають у разі порушення авторських прав. Верховний Суд України систематично узагальнює й аналізує таку практику, робить відповідні висновки, про які повідомляє суди. Прикладом цього є, зокрема, постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Відповідну роботу стосовно узагальнення судової практики також проводить Вищий господарський суд України. Це відображено у його документах, зокрема, Рекомендаціях президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності» від 10 червня 2004 року № 04 - 5/1107.

2.2 Міжнародні джерела авторського права та суміжних прав

інтелектуальний право власність міжнародний

Особливу групу джерел сучасного авторського права становлять універсальні, регіональні й двосторонні міжнародні договори, учасницею яких є Україна:

с Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів;

с Всесвітня конвенція про авторське право;

с Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників

фонограм і організацій ефірного мовлення;

с Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності;

с Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм;

с Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право;

с Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми;

с Угода про співробітництво в галузі охорони авторського права, укладена в рамках Співдружності Незалежних Держав;

с Угода про Партнерство та Співробітництво між Європейським союзом та Україною.

Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обов'язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародного співробітництва в галузі авторського права. Сукупність нормативно-правових актів, які регулюють відносини, пов'язані зі створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва, становить систему законодавства України про авторське право і суміжні права

3. Правове регулювання відносин, які виникають у сфері промислової власності в Україні

3.1 Національна нормативно-правова база у сфері промислової власності України

Право промислової власності включає:

1) право на винахід;

2) право на корисну модель;

3) право на промисловий зразок;

4) право на знак для товарів і послуг;

5) право на раціоналізаторську пропозицію.

Право на винахід - право, яке виникає у автора у зв'язку з технічним рішенням в будь-якій галузі суспільно корисної діяльності, є новим, має винахідницькій рівень і є придатним для використання. Право на корисну модель - право, яке виникає у автора в зв'язку з новим конструктивним виконанням пристрою, який є промислово придатним. Відносини, пов'язані з правами на винахід і корисну модель регулюються ЗУ "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" від 15.12.93. На підтвердження права на винахід та корисну модель видається патент.

Право на промисловий зразок - це право, яке виникає у автора у галузі художнього конструктуювання. Об'єктом цього права можуть бути форма (дизайн), малюнок, розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для естетичних для ергономічних потреб. Також підтверджується патентом. Захист права власника патенту на промисловий зразок здійснюється відповідно до ЗУ "Про охорону прав на промислові зразки" від 15.12.93. У випадку посягання на права власника патенту власник може звернутися до суду і вимагати захист прав, відшкодування моральних чи матеріальних збитків.

Право на знак для товарів і послуг має на меті право на використання позначення, за яким товари та послуги відрізняються від інших однорідних товарів та послуг. На підтвердження цього права видається свідоцтво. Регулюється ЗУ "Про охорону прав на знаки для товар та послуг" від 15.12.93.

Раціоналізаторська пропозиція - це пропозиція, яка є новою і корисною для підприємства і передбачає створення або зміну технологій, методів виробництва, складу матеріалів тощо. Регулюється Указом Президента "Про тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні", діє частково, від 18.09.92. На підтвердження цього права видається свідоцтво.

В країнах з розвинутою ринковою економікою постійно удосконалюють правове регулювання винахідництва. В Україні законодавство про науково-технічну творчість перебуває у стані становлення. Нині основними джерелами законодавства України про промислову власність є закони України "Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності" від 13 грудня 1991 p., "Про науково-технічну інформацію" від 25 червня 1993 p., "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" від 15 грудня 1993 р., "Про охорону прав на промислові зразки" від 15 грудня 1993 р., "Про охорону прав на сорти рослин" від 21 квітня 1993 р., "Про тваринництво" від 15 грудня 1993 p.. Положення про Державне патентне відомство України від 21 липня 1992 p.. Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні від 8 вересня 1992 p Держпатент України на розвиток прийнятих законодавчих актів про промислову власність прийняв ряд підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок оформлення прав на об'єкти промислової власності, та інші відомчі акти.

3.2 Міжнародні угоди і їх відтворення в законодавтсві України

Важливим джерелом патентного права України є міжнародні договори і конвенції. Кабінет Міністрів України своєю заявою від 26 серпня 1992 p. оголосив про приєднання України до Паризької конвенції про охорону промислової власності, Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, Договору про патентну кооперацію. Уряд України взяв на себе обов'язки, що випливають із зазначених Конвенції, Угоди і Договору.

Якщо міжнародним договором, у якому бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про промислову власність, то застосовуються правила міжнародного договору. Так, Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" в ст. З "Міжнародні договори" проголошує: "Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про винаходи (корисні моделі), то застосовуються правила міжнародного договору".

Іноземні особи та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права, що передбачені законодавством України про промислову власність, відповідно до міжнародних договорів України чи на основі принципу взаємності.

Іноземні та інші особи, які проживають чи мають постійне місцеперебування поза межами України, у відносинах з патентним відомством України реалізують свої права через представників, зареєстрованих згідно з Положенням про представників у справах інтелектуальної власності, яке затверджує Кабінет Міністрів України.

Висновки

Законодавство, яке визначає право на інтелектуальну власність, базується на праві кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом не матеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, визначених законодавством.

Інститутом суміжних прав регулюються відносини, пов'язані зі створенням і використанням результатів творчої діяльності (наприклад, виконавська діяльність артистів, фонограми, відеограми тощо).

Право на вільний доступ до культурних цінностей належить до третього покоління прав людини і знайшло своє конституційне закріплення порівняно недавно. Дуже часто це право пов'язують зі свободою творчості та захистом інтелектуальної власності. Загальна декларація прав людини у ст. 27 закріплює право кожного вільно брати участь у культурному житті суспільства, захоплюватись мистецтвом, брати участь у науковому прогресі і користуватися його благами. У ст. 15 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права закріплено право на захист моральних та матеріальних інтересів особи, що виникають у зв'язку з будь-якими науковими, літературними чи художніми працями, автором яких вона є. Держава повинна вживати заходів для охорони, розвитку і поширення досягнень науки та культури. Обов'язком держави є повага свободи, що безумовно необхідна для наукових досліджень і творчої діяльності. Держави повинні заохочувати розвиток міжнародних контактів та співробітництва у науковій та культурній галузях.

Джерела права інтелектуальної власності відіграють важливу роль у процесі розбудови правової держави Україна та роль цивільного законодавства, складовою частиною якого є законодавство про інтелектуальну власність. В ієрархії права друге місце після Конституції України (Основного Закону) має посідати цивільне право. І це справді так. Воно регулює ті суспільні відносини, які за своїм змістом є життєвою тканиною суспільства.

За час незалежності в Україні зроблено головне для забезпечення гарантованих Конституцією України ( 254к/96-ВР ) прав громадян та юридичних осіб на захист інтелектуальної власності, їх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності: створена сучасна нормативно-правова база в сфері охорони прав інтелектуальної власності, а також сформована дієздатна інфраструктура, яка забезпечує реалізацію державної політики у цій сфері.

Правовідносини в сфері права інтелектуальної власності в Україні регулюються окремими положеннями Конституції України, нормами Цивільного, Кримінального, Митного кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та процесуальних кодексів.

Ефективний захист прав інтелектуальної власності здійснюється також у рамках антимонопольного законодавства України. Згідно з нормами Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" Антимонопольний комітет України, який має розгалужену систему регіональних представництв, здійснює захист прав інтелектуальної власності в адміністративному порядку.

Законодавство у сфері права інтелектуальної власності постійно розвивається та удосконалюється. Основним напрямком удосконалення законодавства є забезпечення гарантованості захисту прав інтелектуальної власності.

У 2003 році Верховною Радою України прийнято Цивільний кодекс України, що містить окрему книгу "Право інтелектуальної власності", в якій зосереджені загальні норми щодо набуття, здійснення та захисту прав інтелектуальної власності в Україні. Набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності", яким законодавство України у сфері інтелектуальної власності приведено у повну відповідність до норм Угоди торгівельних аспектів прав інтелектуальної власності (далі - Угода ТРІПС), яка є основною угодою Світової організації торгівлі. Зазначеним Законом значно посилена відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності, передбачено положення стосовно запобіжних заходів, які ще до пред'явлення позовної заяви можуть бути вжиті за ухвалою суду (стаття 50 Угоди ТРІПС). Для вирішення проблеми "піратства" у сфері авторського права і суміжних прав у 2002 році прийнято Закон України "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування", прийнято низку постанов Кабінету Міністрів України, спрямованих на запровадження дієвих механізмів щодо недопущення виробництва та розповсюдження контрафактної продукції.

У липні 2002 року Верховною Радою України прийнято новий Митний кодекс України, який містить розділ щодо контролю за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності. Положення зазначеного Кодексу відповідають міжнародним нормам, зокрема положенням Угоди про ТРІПС, яка є однією з найважливіших угод Світової організації торгівлі.

В Україні зроблені перші кроки до законодавчого врегулювання використання об'єктів інтелектуальної власності в мережі Інтернет. Зокрема, Верховною Радою України в липні 2002 року прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законів України з питань права інтелектуальної власності", відповідно до якого внесено зміни до ряду законодавчих актів України щодо використання об'єктів інтелектуальної власності в мережі Інтернет.

Для повного та всебічного дослідження було використано комплекс загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання: системний, порівняльно-правовий, формально-юридичний та ін. Системний метод дав змогу в загальнотеоретичному плані розглянути право інтелектуальної власності як комплексну приватно-публічну галузь права, зі своєю структурою і зв'язками між елементами. Порівняльно-правовий метод дав можливість класифікувати джерела права інтелектуальної власності. Формально-юридичний метод допоміг проаналізувати техніко-юридичні особливості правових приписів українського законодавства щодо права інтелектуальної власності.

Список використаної літератури

1. Право інтелектуальної власності. Академічний курс. О.П. Орлюк, Г.О. Андрощук, О.Б. Бутнік-Сіверський та ін.; За ред. О.П. Орлюк, О.Д.Святоцького. -- К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. -- 696 с.

2. Бондаренко С.В. Авторське право та суміжні права. - К.: Ін-т інтел. власн. і права, 2008. - 288 с.

3. Арданов О. Розвиток партнерства для подолання цифрового піратства у мережі Інтернет. // Інтелектуальна власність.-№8.-2010.-С. 20-30

4. Судариков С. Технічні заходи захисту авторського права й суміжних прав. // Інтелектуальна власність. - №8. - 2001.- С.44-59

5. Офіційний сайт Верховної Ради України zakon.rada.gov.ua.

Размещено на Allbest.ru

...