Міжнародне право та його співвідношення з національним правом

Ознайомлення з системами, через які реалізуються норми міжнародного права в національному праві: системою інкорпорації, трансформації, а також змішаною системою. Розгляд основних проблем співвідношення міжнародного та національного права України.

Рубрика Государство и право
Вид доклад
Язык украинский
Дата добавления 17.04.2014
Размер файла 24,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

Кафедра реклами та зв'язків з громадськістю

Доповідь на тему:

«Міжнародне право та співвідношення з національним правом»

студентки ІІІ курсу,ІІ групи

Відділення реклами та зв'язків з громадськістю

Черпак Аліни Анатоліївни

Київ - 2014

ЗМІСТ

Вступ

1. Принципи співвідношення національного і міжнародного права

2. Міжнародне і національне право України та проблеми їх співвідношення

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Національне (внутрішньодержавне) і міжнародне право є самостійними, але взаємопов'язаними системами права. Якщо національне право регулює відносини всередині країни, то за допомогою норм міжнародного права регулюються відносини між державами та іншими його суб'єктами, узгоджуються ці відносини, і лише в разі потреби забезпечуються колективним примусом. Як норми міжнародного права не мають безпосередньої дії в національному праві держав-учасниць міжнародного співтовариства, так і норми національного (внутрішньодержавного) права не застосовуються у міжнародно-правовій сфері.

Співвідношення національного і міжнародного права - це завжди відносини зв'язку і зворотних зв'язків, що утворюють у комплексі взаємодію самостійних систем. право міжнародний національний

У процесі укладення державою різних міжнародних договорів (угод, конвенцій), підписання міжнародних декларацій, вступу в міжнародні організації (вступ України до РЄ) національне право збагачується за рахунок міжнародного. Прикладом зв'язку між національним і міжнародним правом є фундаментальна засада міжнародного права pacta sunt servanta ("договорів треба дотримуватися"). Застосування норм міжнародного права у внутрішньодержавній сфері зумовлене принципом сумлінного виконання міжнародних зобов'язань (bona fides), а також формулою статті 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів: "Учасниця не може посилатися на положення свого внутрішнього права як виправдання щодо невиконаного нею договору". За допомогою міжнародних договорів, угод відбувається уніфікація ряду галузей внутрішньодержавного права, тобто приведення до єдності правових норм, що діють у межах різних держав і державних утворень. Наприклад, держава за допомогою норм міжнародного права встановлює ширину територіального моря або стандарти охорони навколишнього середовища чи прав людини, тобто у такий спосіб реалізує і конкретизує норми міжнародного права. Норми внутрішньодержавного права нерідко коригуються при вступі держав у міжнародні і європейські організації. Так, при вступі України до Ради Європи поряд з ратифікацією Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як обов'язкова умова була висунута ратифікація протоколу до конвенції про скасування норми, що санкціонує страту.

Захист прав людини на внутрішньодержавному рівні менш ефективний, якщо внутрішнє право не відкрите нормам і принципам міжнародного права. У національному праві мають законодавчо закріплюватися дія норм міжнародного права та умови їх реалізації.

1. ПРИНЦИПИ СПІВВІДНОШЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО І МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

1) принцип пріоритету міжнародного права (міжнародних договорів) над національним - передбачає, що при їх розбіжності застосовуються норми міжнародного права (договору). Цей принцип приймається державами або в законодавчому порядку, або на практиці. Так, у США міжнародний договір, як і Конституцію й закони держави, що видані на її виконання, віднесено до вищих законів країни. У конституціях ряду країн (Німеччини, Греції, Болгарії, Іспанії, Киргизстану, РФ, Литви, Вірменії та ін.) визначено міжнародні договори як складову частину правової системи (або права, або законодавства). Пріоритет міжнародного права перед національним правом супроводжується відповідальністю держави за виконання міжнародно-правових норм і рішень;

2) принцип пріоритету національного права над міжнародним - передбачає, що при розбіжності норм міжнародного і національного права застосовуються норми національного права, оскільки міжнародне право розцінюється як поєднання міжнародно-правових норм різних держав. Вважається, що норми міжнародного права застосовуються у тому випадку, якщо вони не суперечать національному праву;

3) принцип дуалізму - передбачає взаємодію обох систем права (національного і міжнародного), оскільки ґрунтується на визнанні їх наявності.

Нині є діючим принцип пріоритету міжнародного права (договору) над національним, якщо його норми визнані державою в законодавчому порядку. Перевагою перед національними законами володіють ті міжнародні договори, котрі в установленому законом порядку ратифіковані й опубліковані.

Норми міжнародного права в національному праві реалізуються через такі системи:

1) система інкорпорації (прямий спосіб) - включення в національну систему права правил міжнародного договору в силу акта ратифікації або іншого виду прийняття договору та безпосереднє застосування норм міжнародного права державними органами, насамперед судами, а також посадовими особами та громадянами. Ця система характерна для РФ, США, Франції і Німеччини, оскільки на території цих держав норми міжнародного права мають пряму дію. Систему інкорпорації називають ще прямою трансформацією або включенням, а правила міжнародного договору - "самовиконуючими", тобто такими, що не потребують конкретизації з боку держави;

2) система трансформації (опосередкований спосіб) - спосіб вираження згоди держави на обов'язковість для неї міжнародного договору, коли на його основі видається національний (внутрішньодержавний) нормативний акт, який більш-менш відтворює зміст договору. Сама по собі норма міжнародного права не наділяє особу правами, тільки норми внутрішнього законодавства дають можливість особі здійснювати права й обов'язки, гарантовані державою у зв'язку з укладеною нею міжнародною угодою. Тобто, щоб набути застосування, норми і принципи відповідних міжнародних договорів імплементуються - утілюються в національне право. Ця система діє у Великій Британії та інших країнах загального права;

3) змішана система - поєднує і систему трансформації, і систему інкорпорації.

Зовсім не принципово, який спосіб введення норм міжнародного права у національне право (система трансформації чи система інкорпорації) взятий державою за основу. Головним є те, щоб міжнародно-правові норми знаходили висвітлення в правовій системі держави і мали пріоритет над її внутрішніми правовими нормами у разі колізії (зіткнення) з ними.

2. МІЖНАРОДНЕ І НАЦІОНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ ТА ПРОБЛЕМИ ЇХ СПІВВІДНОШЕННЯ

У питанні про співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права за останнє десятиліття вітчизняна наука значною мірою переглянула свої позиції. У попередній (радянський) період виходили з самостійності цих двох правових систем, "кожна з яких покликана діяти у своїй сфері. Тому між ними нема будь-якої юридичної супідрядності" [1]. Стверджували також, що хоча міжнародні договори сприяють утворенню нових норм і юридичних актів, але при цьому не відбувається перетворення міжнародно-правових актів і норм у національно-правові [2]. Трохи раніше один з видатних представників української науки міжнародного права писав: "Міжнародне і внутрішнє право (кожне з них) мають свої особливі завдання, свої різні сфери застосування. Межу між ними доволі легко накреслити, якщо виходити з принципів суверенітету і незалежності держав, охороняти які покликане міжнародне право" [3]. Не таємниця, що позиція диктувалася політичними міркуваннями, прагненням захистити інтереси держави від зовнішнього втручання, для чого могло бути використане міжнародне право.

Перегляд став можливим на основі утвердження загальнолюдських цінностей, демократизації соціально-політичного життя суспільства, інтеграції в систему європейських правових інститутів [4]. З цього випливає, що проблема взаємовідношення міжнародного і внутрішньодержавного права має не тільки науковий інтерес, але й обґрунтовану практичну значимість. Ця значимість випливає з особливої соціальної цінності міжнародного права, яке втілює найбільш досяжну в нашу епоху ідею справедливості. Не випадково основоположні документи з прав людини, якими керуються всі демократичні держави, мають своїм джерелом міжнародне право. Переборюючи державний егоїзм, міжнародне право розробляє основи гуманізації збройних конфліктів, роззброєння, справедливого користування ресурсами нашої планети тощо. Розмежування міжнародного і внутрішньодержавного права може лише заподіяти непоправну шкоду будь-якій державі.

Слід підкреслити, що зарубіжна доктрина і практика давно різною мірою визнають пріоритет міжнародного права над внутрішнім законодавством. Одним з родоначальників цієї позиції був австрієць Ганс Кельзен і утворена ним віденська школа. Щоправда, Г. Кельзен спочатку виходив з допустимості примата або внутрішньодержавного права, або міжнародного -- залежно від умов і обставин. Але у подальшому віденська школа перейшла на позиції примата міжнародного права, керуючись одним з основних принципів права, у тому числі й міжнародного: pacta sunt servanda.

Тепер частково ця проблема вирішується Віденською конвенцією про право міжнародних договорів, відповідно до якої держави не мають права посилатися на внутрішнє законодавство для виправдання невиконання міжнародного договору. Проблема вирішується частково тому, що стосується лише міжнародних договорів. А міжнародне право складається не тільки з міжнародних договорів, але й зі звичаєвих норм, резолюцій міжнародних організацій, інших джерел. У кожній державі це питання вирішується по-різному.

Так, ст. 55 конституції Франції встановлює, що міжнародні договори й угоди, належним чином ратифіковані або прийняті, перевищують силу внутрішніх законів з моменту опублікування. Крім того, в преамбулі конституції проголошується, що Франція, "вірна своїм традиціям, бере до уваги положення міжнародного публічного права". Тим самим конституція визначає ставлення до міжнародних договорів і до інших джерел міжнародного права, визначаючи пріоритет перших і "беручи до уваги" останні. У ст. 10 конституції Італії встановлено, що "правовий порядок Італії узгоджується з загальновизнаними нормами міжнародного права". Це слід розуміти як угоди внутрішнього правопорядку з загальновизнаними нормами міжнародного права і верховенство міжнародних договорів над внутрішнім законодавством, оскільки Італія визнала для себе обов'язковою Віденську конвенцію про право міжнародних договорів. Відповідно до п. 1 ст. 96 конституції Іспанії "законно укладені й офіціально опубліковані в Іспанії міжнародні договори складають частину її внутрішнього законодавства". Далі в цій статті вказується, що зміна або припинення дії цих договорів може здійснитися у порядку, вказаному в договорах, або відповідно до загальних норм міжнародного права, тобто внутрішнім законодавством цього зробити не можна, що ставить міжнародний договір над законом Іспанії.

Значною мірою проблема співвідношення залежить від техніки включення норм міжнародного права у внутрішнє законодавство. Практика розрізняє два способи застосування міжнародних договорів у внутрішньому законодавстві. Перший з них називається дуалістичним, інший - моністичним. При дуалістичному методі норма міжнародного договору заноситься у внутрішнє законодавство шляхом перетворювання її в норму внутрішнього права. Моністичний спосіб передбачає безпосереднє застосування норми міжнародного договору, без зміни її правового походження. У першому разі дійсність норми міжнародного права визначається внутрішнім законодавством (її співвідношенням, наприклад, з конституцією, конституційними та іншими законами держави), у другому -- норма міжнародного договору визнається дійсною, діє, припиняє свою дію відповідно до вимог міжнародного права, а не внутрішнього законодавства. Саме цей метод складає зміст наведеної норми конституції Іспанії. При моністичному способі договори набувають статусу внутрішнього законодавства у зв'язку з їхньою ратифікацією і тим самим вони автоматично інкорпоруються в нормативну систему держави. Лише для застосування стосовно фізичних осіб вони мають бути опубліковані в офіційному виданні. Цей метод застосовують, крім Іспанії, також у Португалії, Бельгії, Нідерландах, Швейцарії, Австрії, у більшості країн Латинської Америки, США і деяких африканських країнах. Законодавча влада бере участь у процесі імплементації норм міжнародного договору лише у виключних, особливо важливих і чітко визначених випадках. У всіх інших згода законодавчої влади передбачається й іноді парламент лише повідомляється про укладення договору.

При дуалістичному способі договір заноситься в національне законодавство за обов'язкової участі законодавчої влади, яка видає відповідний акт. У ряді країн міжнародний договір набуває верховенства над внутрішнім правом. Вперше цей принцип містився в конституції Іспанії 1931 p., a теперішня конституція 1978 р. відтворює його у п. 1 ст. 96 достатньо широко. У Франції цей самий принцип був привнесений судовою практикою, зокрема рішенням Касаційного суду в справі Жака Фабре, котрим визнається пріоритет Римського договору стосовно французького законодавства (це саме було підтверджено у 1989 р. в рішенні Державної Ради у справі Ніколо).

Хоча і рідко, але в ряді випадків визнається примат міжнародного договору над конституцією. Таке передбачено п. З ст. 50 Австрійського Федерального конституційного закону від 10 листопада 1920 р. і вимагає певної процесуальної форми [5]. Подібне зустрічається в конституції Нідерландів.

Міжнародно-правова практика України до початку дев'яностих років йшла у руслі загальноприйнятих у СРСР поглядів. Корінні зміни в Україні здійснилися з проголошенням її незалежності. Вже в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. проголошувалось визнання пріоритету загальновизнаних норм міжнародного права над нормами внутрішньодержавного права (ст. 10). У Законі України від 10 грудня 1991 р. "Про дії міжнародних договорів на території України" було встановлено, що укладені й належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори складають невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, котрий встановлено для норм національного законодавства. Ця сама норма отримала підтвердження в п. 1 ст. 17 Закону України від 22 грудня 1993 р. "Про міжнародні договори України". При цьому в п. 2 цієї статті встановлювалось, що якщо міжнародним договором України, "укладення якого відбулося у формі закону", встановлені інші правила, ніж ті, котрі передбачено внутрішнім законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Формування правової позиції України в цій галузі було завершено прийняттям 28 червня 1996 p. Конституції України. У ст. 9 це сформульовано таким чином: чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Із зіставлення перелічених і чинних трьох правових актів, у тому числі Основного Закону -- Конституції, можна дійти певних висновків:

а) Україна визнає пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права над нормами внутрішньодержавного права;

б) якщо належно укладеним міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж ті, котрі встановлені законодавством України, то застосовуються норми міжнародного договору. Слід підкреслити, що це правило міститься в багатьох законах України, прийнятих в останні роки;

в) міжнародні договори, згода на обов'язковість котрих дана Верховною Радою України, стають частиною її внутрішнього ("національного") законодавства.

Таким чином, в Україні визнається пріоритет загальновизнаних (основних) норм (принципів) міжнародного права, а також пріоритет норм міжнародного договору, якщо цей договір "укладений у формі закону". Треба визнати деяку невизначеність або неточність формулювань у Декларації про державний суверенітет і у Законі "Про міжнародні договори України". Швидше за все це було викликано недосвідченістю законодавця в перші місяці та роки незалежності, оскільки в міжнародному праві йдеться про основні принципи міжнародного права. Крім того, міжнародний договір не може бути укладений у "формі закону". У такій формі може бути визнана обов'язковість для України міжнародного договору, тобто вона виражається у формі прийняття закону про його ратифікацію. Але при всьому цьому виникають деякі неясності. Визнання пріоритету основних принципів міжнародного права вимагає уточнення самих принципів -- їхньої кількості та змісту. Виходять з того, що основні принципи сформульовано й закріплено в Статуті ООН, а затим у Декларації про принципи міжнародного права щодо дружніх відносин між державами відповідно до Статуту ООН, прийнятої у 1970 p., де перелічені 7 принципів. У подальшому в документах Наради з безпеки і співробітництва в Європі до них додали ще 3. їх тепер 10. Але у міжнародно-правовій літературі не обмежуються цією кількістю. Польський міжнародник Лех Антонович у підручнику з міжнародного права, виданому у 1998 p., зізнався: "Нема повністю авторитетного, вичерпного і точного переліку основних принципів міжнародного права" [7]. Я. Броунлі вважає, що поряд з відомими загальновизнаними принципами існують ще декілька інших, у тому числі згода, взаємність, остаточність судово-арбітражних рішень і урегулювань, добросовісність, свобода морів та ін. [8]. Внаслідок цього перед Україною постають серйозні труднощі, оскільки неясно, які принципи і норми мають пріоритет перед внутрішнім законодавством нашої країни Вважається не менш складною й інша проблема. Визнання у ст. 9 Конституції норм міжнародного договору частиною національного законодавства означає, що норма міжнародного договору прирівняна до того акта внутрішнього права, котрим її введено у склад національного законодавства. Отже, якщо її введено указом Президента, вона має юридичну силу указу Президента; якщо постановою уряду, -- юридичну силу урядової постанови. Вочевидь, що й у першому, й у другому разі вона не може суперечити закону України, котрий має вищу юридичну силу щодо всіх інших нормативних актів України, крім Конституції. Але з точки зору міжнародного права, зокрема Віденської конвенції про право міжнародних договорів, сила міжнародного договору не може бути залежною від способу введення його у внутрішнє законодавство. Якщо ж виходити зі змісту ст. 9 Конституції України, лише ратифіковані Верховною Радою договори стають частиною національного законодавства. А це суперечить принципу pacta sunt servanda.

Між тим у більшості законів України, прийнятих в останні роки, міститься стандартна формула, відповідно до якої, якщо міжнародним договором України встановлені інші норми, ніж передбачено даним законом, то застосовуються норми міжнародного договору. Це правило конкретизовано у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 жовтня 1996 р. "Про застосування Конституції України під час здійснення правосуддя", відповідно до якої суд не може застосовувати закон, який регулює правовідносини, котрі розглядаються, інакше, ніж це вказано у міжнародному договорі. З іншого боку, міжнародні договори застосовуються тоді, коли вони не суперечать Конституції України. Отже, норми міжнародного договору, які стають внутрішнім законодавством України, мають пріоритет перед її законами, що не відповідає Конституції України. Ця колізія вимагає вирішення, її слід шукати на шляхах конституційного визнання пріоритету міжнародних договорів над внутрішнім законодавством України, що практично має місце й тепер, але за відсутністю належної конституційної бази.

ВИСНОВКИ

В наш час вже досить багато зроблено для розвитку галузі прав людини: велика кількість документів закріплює права людини, існує значна кількість міжнародних організацій, що займаються захистом прав людини та поширенням інформації про них в світі. Діяльність організацій, що захищають права людини досить різноманітна, але саме завдяки цьому світова спільнота має змогу бачити природу конфліктів, що відбуваються в різних частинах світу, розуміти їх суть; отримувати інформацію про грубі порушення прав людини та відповідно реагувати на неї скоординованими діями міжнародних організацій.

Розглянувши наш Виправно-трудовий кодекс, ми виявили наявність достатньої кількості норм та стандартів, передбачених міжнародним законодавством. Але, знову ж таки, на превеликий жаль, трохи інша картина виявляється при аналізі реалій життя засуджених в Україні. Взагалі-то, як нам здається, не так важливе існування норми на папері, як її втілення в реальному житті. Тому нашому законодавцю необхідно не тільки “переписувати” з міжнародних актів “добрі” норми, але й пектися про те, щоб вони цілком застосовувалися на практиці.

Аналізуючи міжнародно-правові акти (пакти, конвенції та т.ін.) та, відповідно до них, кримінально-виконавче законодавство України, можна прийти до висновку, що не все так погано в нашій державі. Але знову ж таки треба частіше звертатися до реалій життя засуджених осіб в Україні і намагатися приблизити їх до написаного на папері. Моніка Платек, викладач криміналістики Інституту карного права Варшавського університету з Польщі, досліджуючи проблеми в'язнів в своїй державі та написавши кілька десятків робіт з теми виконання на практиці прав в'язнів, дійшла висновку, що “слово “права” може застосовуватися лише тоді, коли є чіткі процедури, що забезпечують користування ними, а неупереджені, громадські та компетентні органи - у більшості країн та судів - гарантують застосування таких процедур”.

Турбота про права в'язнів є головною передумовою будь-якої карної політики, що претендує на розважливість, превентивність і зацікавленість у громадянській безпеці та якості життя громадян, тож необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблень

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Международное право: Учебник / Под ред. Г.И. Тункина. -- М.: Юрид.лит., 1982. -- С. 70.

2. Игнатенко Г.В. Международное и советское право: проблемы взаимодействия правовых систем // Сов. государство и право. -- 1985. -- № 1. -- С. 75.

3. Корецкий В.М. "Общие принципы права" в международном праве. -- К.: Вища шк., 1957. -- С. 8.

4. Див.: Денисов В.Н. Проблеми створення публічного порядку в зовнішньополітичній діяльності України. Суверенітет України і міжнародне право. -- К.:Манускрипт, 1995. -- С. 7--12, а також: Назаренко Е.В. До питання про співвідношення норм міжнародного та національного права України / / Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом: Матеріали наук.-практ. Конф. К. 1998. -- С. 96--99.

5. Австрийская Республика. Конституция и законодательные акты -- M :Прогресс, 1985. -- С. 52.

6. Хартли Т.К. Основы права Европейского Сообщества. -- М.: Закон и право: ЮНИТИ, 1998. -- С. 201 і далі. Автор також розробляє проблему співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права.

7. Antonowicz Lech. Podrecznik prawa miedzinarodowego. -- Wyd. cwarte --W-wa: Wyd. Prawnicze PWN, 1998. -- S. 35.

8. Броунли Я. Международное право: В 2 кн. Кн. 1. М.: Прогресс, 1977.. -- С. 46.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Дослідження співвідношення міжнародного та національного права в дуалістичній і моністичній теоріях. Аналіз конституцій різних країн щодо впливу міжнародних норм і договорів на національне законодавство. Закріплення основних принципів міжнародного права.

    реферат [207,2 K], добавлен 08.01.2014

  • Особливості співвідношення Конституції України й міжнародно-правових норм. Еволюція взаємодії міжнародного й національного права в українському законодавстві. Тенденції взаємодії міжнародного й національного права України в поглядах вітчизняних учених.

    статья [24,4 K], добавлен 06.09.2017

  • Поняття та предмет міжнародного права, його норми й суб'єкти. Міжнародне і національне право України: проблеми співвідношення. Міжнародні організайії з прав людини, їх діяльність. Кримінально-виконавче законодавство України згідно міжнародних норм.

    магистерская работа [90,6 K], добавлен 27.11.2007

  • Вивчення основних причин виникнення міжнародного права як галузі, що охоплює сукупність правовідносин за участю іноземних елементів. Міжнародне право давнього періоду, середніх віків. Перехід до сучасного міжнародного права і затвердження його принципів.

    курсовая работа [42,2 K], добавлен 11.01.2011

  • Методи міжнародного приватного права. Відмінності між приватним і цивільним правом. Аналіз підств, згідно з якими МПП вважають самостійною галуззю права. Співвідношення МПрП, колізійного, конфліктного права. Регулювання нормами МПрП податкових відносин.

    контрольная работа [28,3 K], добавлен 08.09.2010

  • Поняття та предмет науки міжнародного приватного права. Система міжнародного приватного права як юридичної науки. Засновники доктрини міжнародного приватного права. Тенденції розвитку та особливості предмета міжнародного приватного права зарубіжних країн.

    реферат [30,3 K], добавлен 17.01.2013

  • Дослідження поняття та основних рис сучасного міжнародного права. Характеристика особливостей міжнародного публічного і приватного права. Міжнародне право від падіння Римської імперії до Вестфальського миру 1648 року і до першої Гаазької конференції миру.

    контрольная работа [28,1 K], добавлен 08.11.2013

  • Поняття і зміст міжнародного приватного права. Вчення про колізійні та матеріально-правові норми. Правове становище юридичних і фізичних осіб. Регулювання шлюбно-сімейних та трудових відносин в міжнародному приватному праві. Міжнародний цивільний процес.

    курсовая работа [47,3 K], добавлен 02.11.2010

  • Поняття, предмет, метод, суб'єкти, джерела і принципи міжнародного торгового права. Міжнародне торгове право як підгалузь міжнародного економічного права. Головні принципи міжнародної торгівлі. Порядок укладення міжнародних торгівельних договорів.

    реферат [26,3 K], добавлен 28.02.2010

  • Висвітлення питань, пов'язаних із встановленням сутності міжнародного митного права. Визначення міжнародного митного права на основі аналізу наукових підходів та нормативно-правового матеріалу. Система джерел міжнародного митного права та її особливості.

    статья [23,1 K], добавлен 17.08.2017

  • Сутність, структура та значення сучасної системи міжнародного права, головні етапі її становлення та закономірності розвитку. Проблеми визначення поняття та класифікація джерел міжнародного права. Основні принципи та норми цього правового інституту.

    курсовая работа [47,3 K], добавлен 15.01.2013

  • Реалізація права на визначення після другої світової війни як один з принципів міжнародного права. Проблема забезпечення прав етносів та етнічних меншин. Міжнародні конфлікти як наслідок прагнення до національного відродження та вимоги самовизначення.

    реферат [34,1 K], добавлен 20.09.2010

  • Характеристика міжнародного права рабовласницької доби. Закони Ману. Філософи стародавніх часів про міжнародне право. Правове становище іноземців за часів феодальної доби. Міжнародно-правові теорії феодалізму. Розвиток науки міжнародного права в Росії.

    контрольная работа [29,2 K], добавлен 27.10.2010

  • Адміністративне право України як галузь права. Розподіл правової системи та класифікація. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права України. Адміністративно-правовий метод регулювання, відповідальність за порушення права.

    реферат [18,7 K], добавлен 09.11.2010

  • Особливості розвитку міжнародного права після розпаду Римської імперії. Дипломатичне і консульське право в феодальний період. Розвиток права міжнародних договорів. Формування міжнародного морського права. Право ведення війни і порядок вирішення спорів.

    реферат [25,6 K], добавлен 16.02.2011

  • Міжнародне право другої половини ХХ ст., особливості та значення у розвитку суспільства. Розвиток міжнародного права після Другої світової війни. Особливості утворення ООН, як наступний крок в еволюції міжнародного права. Переоцінка миротворчої ролі ООН.

    контрольная работа [44,9 K], добавлен 21.04.2008

  • Визначення головних принципів співвідношення норм матеріального та процесуального права. Характеристика сутності норми матеріального права, яка є первинним регулятором суспільних відносин. Дослідження й аналіз специфічних особливостей радянського права.

    статья [22,0 K], добавлен 17.08.2017

  • Історія виникнення міжнародного гуманітарного права, його джерела. Механізми забезпечення, захисту прав й свобод людини. Право збройних конфліктів. Початок війни та її закінчення, їх правові наслідки. Відповідальність у міжнародному гуманітарному праві.

    курсовая работа [32,0 K], добавлен 04.12.2014

  • Дослідження імплементації норм міжнародного права у господарське процесуальне право України, яка обумовлена інтеграційними процесами, що потребують одноманітних механізмів правового регулювання, особливо в умовах глобалізації та трансформації економіки.

    статья [16,5 K], добавлен 11.09.2017

  • Міжнародні економічні відносини, їх зміст і значення. Поняття та класифікація норм міжнародного права. Механізм міжнародно-правового регулювання. Поняття та система джерел міжнародного економічного права. Прийняття резолюцій міжнародних організацій.

    контрольная работа [34,3 K], добавлен 08.11.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.