Характеристика кримінально-процесуальних відносин на початковому етапі досудового провадження

Розробка й уточнення фундаментальних ідей (принципів), на яких повинні базуватися взаємовідносини між правовою державою та особистістю. Ефективна система правоохоронних органів для боротьби зі злочинністю та корупцією. Правовий статус суб'єктів процесу.

Рубрика Государство и право
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 19.04.2014
Размер файла 29,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ХАРАКТЕРИСТИКА КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ВІДНОСИН НА ПОЧАТКОВОМУ ЕТАПІ ДОСУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Назаренко Руслан Іванович

Київ 2001

Анотація

Назаренко Р.І. Характеристика кримінально-процесуальних відносин на початковому етапі досудового провадження. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. - Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2001.

Дисертація є дослідженням на монографічному рівні комплексу теоретичних і прикладних питань виникнення, розвитку і реалізації кримінально-процесуальних відносин на початковому етапі досудового провадження.

У роботі розкривається зміст, об'єкт, коло суб'єктів кримінально-процесуальних відносин на початковому етапі досудового провадження та юридичні факти, що викликають їх появу, аналізується місце процесуальних відносин у механізмі правового регулювання. З'ясовується співвідношення кримінально-процесуальних відносин з іншими видами правових відносин (кримінально-правовими, адміністративно-процесуальними, прокурорсько-наглядовими). З урахуванням сучасних поглядів і теоретичних концепцій кримінально-процесуального права, положень Конституції України, чинного законодавства, окремих положень відомчих нормативних актів розглядається специфіка кримінально-процесуальних відносин на початковому етапі досудового провадження та пропонуються шляхи удосконалення зазначеного виду правових відносин. Досліджуються процесуальні й організаційні форми взаємодії державно-владних суб'єктів, які ведуть кримінальний процес. Сформульовані й аргументовані пропозиції та рекомендації по внесенню змін і доповнень до чинного та проекту нового КПК України.

Ключові слова: кримінально-процесуальні відносини, зміст кримінально-процесуальних відносин, об'єкт кримінально-процесуальних відносин, суб'єкти кримінально-процесуальних відносин.

1. Загальна характеристика роботи

правовий злочинність корупція

Актуальність теми. Створення громадянського суспільства, становлення України як правової, демократичної, соціально-орієнтованої держави, на що є згода більшості суб'єктів суспільних відносин, неможливе без реформування всіх галузей права. Безумовно, зазначена правова реформа повинна проводитися з урахуванням теоретичних досягнень науковців України, а також вивчення світового досвіду. Нове законодавство має ґрунтуватися на загальнолюдських цінностях, пріоритеті прав і свобод людини (ч. 2 ст. 3 Конституції України).

Для кримінального судочинства це означає розробку й уточнення фундаментальних ідей (принципів), на яких повинні базуватися взаємовідносини між правовою державою та особистістю. При цьому слід виходити з верховенства закону, невідчужуваності та непорушності прав і законних інтересів громадян.

У державі повинна діяти ефективна система правоохоронних органів для боротьби зі злочинністю та корупцією. Особливу увагу слід приділити удосконаленню діяльності органів попереднього розслідування і суду. Втім, як свідчать результати вивчення 250 матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи і 200 кримінальних справ, певні вади процесуальної діяльності пов'язані не тільки з відповідними прорахунками в організації роботи компетентних державних органів (їх посадових осіб), але й із суттєвими прогалинами в чинному законодавстві, неналежною законодавчою регламентацією кримінально-процесуальних відносин на початковому етапі досудового провадження. Зокрема, дотепер залишається не визначеним у законі правовий статус окремих суб'єктів процесу (заявника про злочин; особи, яка з'явилася з повинною, тощо); недостатньо чіткою є і регламентація деяких правовідносин, що виникають при прийомі та перевірці інформації про злочин, прийнятті підсумкових процесуальних рішень, у зв'язку з їх оскарженням (наприклад, між слідчим і особою, у якої витребуються необхідні документи); слабка професійна підготовка співробітників органів попереднього розслідування, які не повною мірою усвідомлюють свій правовий статус і не вживають належних заходів для забезпечення реалізації прав і виконання обов'язків іншими суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності.

Законодавче й організаційне регулювання боротьби зі злочинністю, яке було ефективним у недалекому минулому, виявляється малорезультативним за сучасних умов. Так, 71% слідчих (із 95 респондентів) та 79% співробітників органів дізнання (із 105 опитаних) висловили думку, що кримінально-процесуальна політика держави щодо виявлення і розкриття злочинів є неналежною (зволікання з прийняттям нових законів, відсутність науково обґрунтованих рекомендацій з актуальних проблем практики, слабке матеріально-технічне забезпечення тощо). У зв'язку з цим з'ясування змісту, об'єкта, кола суб'єктів, моментів виникнення, розвитку та реалізації кримінально-процесуальних відносин на початковому етапі досудового провадження, визначення шляхів їх удосконалення має велике значення для поліпшення діяльності органів розслідування, захисту прав і законних інтересів громадян, які залучаються до сфери кримінального судочинства.

Теоретичне і практичне дослідження кримінально-процесуальних відносин, проведене нами, є важливим не тільки тому, що це питання глибоко не вивчалося, але й тому, що вкрай необхідно законодавчо врегулювати на початковому етапі досудового провадження певні відносини, які фактично існують на практиці, але не знайшли свого відображення в КПК (наприклад, між слідчим і спеціалістом). Потрібна така кримінально-процесуальна форма, яка сприяла б визнанню отриманої первинної інформації як доказової, а прийняті при цьому рішення були б законними та обґрунтованими. При законодавчому врегулюванні кримінально-процесуальних відносин на початковому етапі процесуальної діяльності слід враховувати і матеріально-правові інтереси громадян, яким було заподіяно шкоду.

Необхідно зазначити, що українські вчені-юристи, такі, як С.А. Альперт, О.В. Баулін, Ю.М. Грошевий, А.Я. Дубинський, Л.С. Жиліна, В.С. Зеленецький, Г.К.Кожевников, Л.М. Лобойко, Є.Д. Лук'янчиков, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, Д.П. Письменний, М.А. Погорецький, М.І. Сірий, З.Д. Смітієнко, С.М. Стахівський, А.Р. Туманянц, Л.В. Черечукіна, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило та інші, неодноразово зверталися до дослідження окремих кримінально-процесуальних відносин, узв'язку з чим формували різні точки зору та судження.

Значний внесок у розробку цієї проблеми також зробили вчені-правознавці колишнього СРСР і країн-членів СНД: М.С. Алексєєв, С.С. Алексєєв, В.П. Бож'єв, С.В. Болотін, М.М. Гапанович, А.П. Гуляєв, В.Г. Даєв, П.С. Елькінд, М.В. Жогін, Л.М. Карнєєва, О.М. Ларін, В.М. Савицький, М.С. Строгович, Ю.Г. Ткаченко, Ф.Н. Фаткуллін, О.О. Чувильов, Н.А. Якубович.

Разом з тим на сучасному етапі проведення судово-правової реформи цілий ряд питань, пов'язаних із законодавчим регулюванням кримінально-процесуальних відносин при прийомі та перевірці інформації про злочин, прийнятті підсумкових процесуальних рішень та їх оскарженні, залишається не розв'язаним і вимагає якісно нового наукового обґрунтування. Дуже важливо привести у відповідність відомчі нормативні акти з питань боротьби зі злочинністю з нормами кримінально-процесуального закону. Крім того, вчені-юристи досліджувану нами проблему вивчали частково і зовсім не торкалися багатьох питань щодо особливостей виникнення, розвитку та реалізації кримінально-процесуальних відносин на початковому етапі досудового провадження.

Викладені обставини зумовили вибір теми дисертаційного дослідження і свідчать про її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження ґрунтується на основних положеннях Постанови Верховної Ради України “Про концепцію судово-правової реформи в Україні” від 28 квітня 1992р., Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000рр., затвердженої Указом Президента України від 17 вересня 1996р. №837/96, є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (“Пріоритетні напрями фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідницьких установ МВС України на період 1995-2000 рр.”), включено до планів науково-дослідницьких робіт Національної академії внутрішніх справ України і кафедри кримінального процесу цього закладу.

Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження є виявлення механізму підвищення ефективності реалізації кримінально-процесуальних відносин на початковому етапі досудового провадження, а також сприяння розробці науково обґрунтованих положень і рекомендацій щодо законодавчого врегулювання кримінально-процесуальної діяльності по прийому та перевірці інформації про злочин, прийняттю підсумкових процесуальних рішень, у зв'язку з їх оскарженням.

Досягненню поставленої мети сприяло розв'язання автором таких основних завдань:

- з'ясування юридичної природи, змісту, об'єкта, кола суб'єктів кримінально-процесуальних відносин, що виникають на початковому етапі досудового провадження;

- розкриття специфіки кримінально-процесуальних відносин на початковому етапі досудового провадження і відмежування їх від інших видів правових відносин (наприклад, кримінально-правових, адміністративно-процесуальних, прокурорсько-наглядових) з метою прийняття законних і обґрунтованих процесуальних рішень;

- аналіз правового становища осіб, залучених до сфери кримінального процесу в зв'язку з прийомом і перевіркою інформації про злочин, прийняттям підсумкових процесуальних рішень та їх оскарженням;

- вивчення й узагальнення наукового доробку зарубіжних учених щодо досліджуваної проблеми з метою використання їх позитивного досвіду;

- дослідження діяльності слідчих, органів дізнання, прокурорів, суду (суддів) на початковому етапі досудового провадження і з'ясування, яким чином сучасне законодавче регулювання кримінально-процесуальних відносин впливає на прийняття законних і обґрунтованих підсумкових процесуальних рішень;

- внесення пропозицій до чинного та проекту нового КПК України щодо удосконалення кримінально-процесуального законодавства в сфері досліджуваних питань.

Об'єктом дисертаційного дослідження є правове регулювання кримінально-процесуальних відносин на початковому етапі досудового провадження. Предметом дослідження є окремі специфічні суспільні відносини, що виникають, розвиваються і реалізуються при прийомі та перевірці інформації про злочин, прийнятті підсумкових процесуальних рішень та їх оскарженні.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є теорія пізнання соціально-правових явищ, а також наукові принципи і концептуальні положення, розроблені спеціалістами в галузі кримінально-процесуального права, кримінального права, соціології тощо.

У процесі дослідження використовувались історико-правовий, логіко-юридичний, системно-структурний та інші методи пізнання. Так, для з'ясування сутності та специфіки окремих структурних елементів кримінально-процесуальних відносин на початковому етапі досудового провадження перевага надавалась таким загальнонауковим методам, як історико-правовий, системно-структурний, наукового узагальнення. З метою визначення співвідношення та взаємообумовленості між кримінально-процесуальними і кримінально-правовими (прокурорсько-наглядовими, адміністративно-процесуальними) відносинами застосовувались порівняльний та логіко-юридичний методи. Для конкретизації та аналізу окремих кримінально-процесуальних відносин при прийомі та перевірці інформації про злочин, прийнятті підсумкових процесуальних рішень та їх оскарженні автором використовувались системно-структурний, логіко-юридичний, порівняльно-правовий та конкретно-соціологічні методи (анкетування, вивчення кримінальних справ тощо). Дисертант провів узагальнення юридичної практики, зібрав і проаналізував за допомогою статистичних методів емпіричну інформацію, що стосується проблеми дослідження.

Обґрунтованість сформульованих у дисертації теоретичних положень, висновків і пропозицій для практики визначається емпіричною базою дослідження. Зокрема, автором було вивчено 200 кримінальних справ і 250 матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи, що перебували у провадженні органів дізнання і слідчих МВС України в м. Києві, Київської і Полтавської областей за період з 1997 до 2000 р. Крім того, на підставі спеціально розробленої анкети було опитано 105 співробітників органів дізнання і 95 слідчих із різних регіонів України, які проходили підвищення кваліфікації у Національній академії внутрішніх справ України протягом 1999-2000рр. Використовувався й особистий досвід дисертанта, набутий за час роботи в оперативному підрозділі МВС України упродовж 1997-1999рр.

Одночасно здійснювалося порівняння отриманих дисертантом результатів з узагальненнями слідчо-прокурорської практики, проведеними В.С. Зеленецьким, О.Р. Михайленком, М.А. Погорецьким та іншими.

Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження були роботи як вітчизняних, так і закордонних учених-юристів з філософії права, загальної теорії права, кримінально-процесуального, кримінального права, наукові праці зокремих питань адміністративного і цивільного права. Уході дослідження було проаналізовано проект нового КПК України, процесуальне законодавство Російської Федерації, Республіки Білорусь, Казахстану, Узбекистану, а також законодавство США, Німеччини.

Наукова новизна одержаних результатів полягає, насамперед, у тому, що вперше в українській процесуальній науці, з урахуванням положень Конституції України, внесених змін і доповнень до чинного законодавства України дисертантом було вироблено концептуальну позицію щодо виникнення, розвитку та реалізації кримінально-процесуальних відносин на початковому етапі досудового провадження. Ґрунтуючись на наукових узагальненнях учених-правознавців, автор пропонує своє розв'язання низки складних і дискусійних у теорії кримінального процесу питань, формулює пропозиції з удосконалення кримінально-процесуального законодавства і практики його застосування. У дисертації обґрунтовується ряд нових положень та висновків, що істотно розширюють і поглиблюють зміст, структуру і понятійний апарат теорії кримінального процесу. До найбільш суттєвих із них слід віднести такі:

набуло подальшого розвитку положення про те, що кримінально-процесуальні відносини є специфічним видом правових відносин, які мають свій зміст, об'єкт, коло суб'єктів, юридичні факти, що обумовлюють їх появу;

висновок про цільове призначення кримінально-процесуальних відносин як необхідного інструменту встановлення і подальшої реалізації кримінально-правових відносин;

пропозицію про більш детальну регламентацію у відповідних нормах КПК правового статусу (закріплення прав і обов'язків) особи, яка заявила про злочин, у тому числі й особи, яка з'явилася з повинною;

сформульовано окрему правову норму, яка передбачає підстави та процесуальний порядок доставлення до слідчого, органу дізнання або прокурора особи, яку застали при безпосередньому приготуванні до злочину, в момент його вчинення або відразу ж після його вчинення, а також обґрунтовано доцільність регламентації правового статусу і строків перебування такого суб'єкта процесу в правоохоронному органі;

момент виникнення кримінально-процесуальних відносин пропонується пов'язувати з виконанням слідчим, органом дізнання, прокурором або судом (суддею) публічно-правових обов'язків по прийому інформації про злочин. У зв'язку з необхідністю перевірки отриманої інформації про злочин зазначені правовідносини розвиваються і з'являються інші суб'єкти, такі, як особа, яка дає пояснення, особа, у якої витребуються необхідні документи, особа, щодо якої порушено кримінальну справу, тощо;

сформульовано окрему правову норму та обґрунтовано положення про можливість громадян скористатися правом на юридичну допомогу (ст. 59 Конституції України) уже на початковому етапі досудового провадження шляхом запрошення фахівця в галузі права (юриста);

удосконалено частину 3 статті 114 КПК “Повноваження слідчого”, а саме пропонується наділити слідчого правом дачі органу дізнання письмових вказівок (доручень) про проведення розшукових і процесуальних дій не тільки по кримінальних справах, які перебувають у його провадженні, але й по матеріалах попередньої перевірки інформації про злочин, що сприятиме удосконаленню кримінально-процесуальних відносин між названими суб'єктами процесу;

набула подальшого розвитку ідея проведення на початковому етапі досудового провадження спеціальних досліджень об'єкта, у зв'язку з чим сформульовано окрему правову норму “Спеціальні дослідження об'єктів”, а також внесено зміни і доповнення до ст. 32 та 1281 КПК щодо визначення поняття спеціаліст і вимог, яким має відповідати названий суб'єкт кримінально-процесуальних відносин;

об'єктом правовідносин при здійсненні прокурорського нагляду на початковому етапі досудового провадження повинна бути не діяльність слідчого або органу дізнання взагалі, а законність їх процесуальних дій і прийнятих ними рішень з метою захисту прав і законних інтересів суб'єктів кримінально-процесуальних відносин;

розвинено положення, що суд (суддя) має бути позбавлений повноважень порушувати кримінальні справи, оскільки це є несумісним з виконанням ним функцій по здійсненню правосуддя;

рішення про відмову в порушенні кримінальної справи за нереабілітуючими особу обставинами, передбаченими п. 3, 4, 5, 8 ч. 1 ст. 6 КПК, має затверджуватися суддею, що випливає з конституційних вимог про охорону прав і законних інтересів громадян (ст. 62 Конституції України);

обґрунтовано доцільність внесення змін і доповнень до низки інших статей чинного КПК України (ст. 4, 6, 84, 85, 94, 97, 99, 127, 128), проекту нового КПК України (ст. 65, 67, 161, 165, 172, 172 173, 180, 181, 182, 194, 196 198, 201, 203), відомчих нормативних актів з питань боротьби зі злочинністю - щодо більш детального врегулювання кримінально-процесуальних відносин на початковому етапі досудового провадження.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані й аргументовані в дисертації теоретичні положення, висновки і пропозиції вносять певний вклад у розвиток науки кримінального процесу, оскільки розширюють і поглиблюють наші уявлення про сутність і специфіку кримінально-процесуальних відносин на початковому етапі досудового провадження. Отримані автором результати дослідження можуть бути використані:

у науково-дослідницьких цілях - для подальшої розробки науково обґрунтованих положень і рекомендацій щодо законодавчого врегулювання кримінально-процесуальної діяльності по прийому та перевірці інформації про злочин, прийняттю підсумкових процесуальних рішень, у зв'язку з їх оскарженням;

у законотворчій роботі - при внесенні змін і доповнень до чинного КПК, а також при доопрацюванні проекту КПК, при прийнятті постанов Пленуму Верховного Суду України з відповідних процесуальних питань;

у навчальному процесі - при написанні окремих розділів підручників і навчальних посібників з курсу “Кримінальний процес України”, при підготовці і викладанні лекцій за темою: “Порушення кримінальної справи”.

Основні положення і висновки дисертації були сформульовані в пропозиціях, направлених до Головного слідчого управління МВС України і Робочої групи з підготовки нового КПК України при Кабінеті Міністрів України (№1-3/75/ВС від 28.03.2001 р.). Матеріали дисертаційного дослідження використовуються в навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України.

Апробації результатів дисертації. Матеріали дослідження обговорено на засіданні кафедри кримінального процесу Національної академії внутрішніх справ України. Результати дисертаційної роботи доповідалися на Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми взаєморозуміння, співробітництва і взаємодії органів правопорядку з населенням” (червень 2000 р., м. Донецьк), на Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми діяльності ОВС по попередженню, розкриттю і розслідуванню злочинів” (жовтень 2000 р., м. Одеса), на науково-практичній конференції “Питання діяльності прокуратури в проекті КПК України” (грудень 2000 р., м. Київ), на Міжнародній науковій конференції “Проблеми права на зламі тисячоліть” (лютий 2001р., м. Дніпропетровськ).

Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано шість наукових статей (п'ять з яких - у фахових виданнях, затверджених ВАК України, одна зі статей - у співавторстві, де участь дисертанта становить 50%).

Структура дисертації обумовлена метою і предметом дослідження, відповідає логіці наукового пошуку і вимогам ВАК України, складається зі вступу, двох розділів, до складу яких входить п'ять підрозділів, висновків і пропозицій, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 182 сторінки. Список використаних літературних джерел складає 295 найменувань.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета й основні завдання дослідження, показано наукову новизну і сформульовано положення, які виносяться на захист, розкривається теоретична та практична значущість здобутих результатів, їх апробація і впровадження.

Розділ перший “Поняття і загальна характеристика кримінально-процесуальних відносин” складається з двох підрозділів, в яких досліджується сутність і специфіка кримінально-процесуальних відносин, що виникають на початковому етапі досудового провадження, з'ясовується їх співвідношення, взаємозв'язок з кримінально-правовими відносинами.

У підрозділі 1.1. “Сутність кримінально-процесуальних відносин” проаналізовано основні наявні в теорії кримінального процесу погляди правників на сутність кримінально-процесуальних відносин, їх зміст, об'єкт, коло суб'єктів, моменти їх виникнення, розвитку та реалізації, юридичні факти, що викликають появу названих правовідносин.

Дисертант наводить додаткові аргументи на підтримку обґрунтованості позиції тих учених-юристів, які вважають, що кримінально-процесуальні відносини - це специфічний вид правових відносин, які мають свій зміст, об'єкт, коло суб'єктів, особливості моменту виникнення, розвитку та реалізації (В.П. Бож'єв, А.Я. Дубинський, О.Р. Михайленко та ін.).

Підкреслюється, що кримінально-процесуальні відносини мають державно-владний характер, оскільки державна влада юридично закріплює ці відносини в системі чинного кримінально-процесуального законодавства. Зазначається, що кримінально-процесуальні відносини не можуть виникнути, якщо можливість їх існування не передбачена кримінально-процесуальною нормою, в зв'язку з чим проаналізовано співвідношення між кримінально-процесуальною нормою і кримінально-процесуальними відносинами. Робиться висновок, що кримінально-процесуальна норма, яка передбачає названі правовідносини, і держава (в особі державних органів і посадових осіб), що забезпечує реалізацію цієї норми, є необхідна правова умова виникнення, розвитку та реалізації кримінально-процесуальних відносин.

Обґрунтовується думка, що кримінально-процесуальні відносини можуть існувати тільки у формі правових і є результатом взаємодії норми права з суспільними відносинами.

У роботі відмічається, що для того, щоб краще зрозуміти специфіку кримінально-процесуальних відносин на початковому етапі досудового провадження, необхідно дослідити їх зміст, об'єкт і коло суб'єктів, юридичні факти, що обумовлюють появу цих правовідносин.

Так, полемізуючи з рядом учених-правників щодо визначення об'єкта кримінально-процесуальних відносин, дисертант підтримує позицію тих правознавців, які вважають за можливе визнання двох об'єктів кримінально-процесуальних відносин: загального і спеціального (М.А. Погорецький). Під загальним об'єктом розуміється те, з приводу чого або в зв'язку з чим функціонує і розвивається вся сукупність правових відносин при здійсненні кримінально-процесуальної діяльності. Таким об'єктом є встановлення і реалізація кримінально-правових відносин, включаючи з'ясуванння фактичних обставин і їх юридичну оцінку, хоча результат може бути і негативним, тобто їх не встановлення. Спеціальним об'єктом, тобто об'єктом окремих, одиничних кримінально-процесуальних відносин, є очікуваний результат поведінки (дій) суб'єктів конкретних процесуальних відносин. Таким спеціальним об'єктом може бути: вирішення заявленого клопотання; закріплення слідів злочину; забезпечення відшкодування заподіяної злочином шкоди тощо.

Змістом кримінально-процесуальних відносин є дії їх суб'єктів; формою (внутрішньою)- права й обов'язки суб'єктів правовідносин, зовнішню ж форму складають порядок і послідовність процесуальних дій (у тому числі слідчих і судових).

Суб'єкт кримінально-процесуальних відносин - це одна зі складових будь-яких відносин. При цьому зазначається, що роль і значення не всіх суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності рівнозначні. Внаслідок державно-владного характеру, властивого кримінальному процесу, специфічною особливістю всіх кримінально-процесуальних відносин є наявність у них представника органів державної влади (слідчого, начальника слідчого підрозділу, органу дізнання, особи, яка провадить дізнання, прокурора або судді).

Втім, у кримінальному процесі, як і в будь-якій іншій сфері правового регулювання, один суб'єкт (посадова особа або громадянин), зможе реалізувати свої права лише в тому випадку, якщо інший суб'єкт наділяється відповідними обов'язками. Дисертант обґрунтовує судження про те, що процесуальні дії і рішення слідчого, органу дізнання, прокурора або судді виступають не тільки як засіб виконання їх обов'язків по розкриттю злочинів, викриттю винних, але і як засіб забезпечення реалізації прав і законних інтересів інших суб'єктів кримінально-процесуальних відносин. Підтвердженням сказаного, на думку дисертанта, є той факт, що на компетентні державні органи (їх посадових осіб) покладається правовий обов'язок роз'яснити суб'єктам кримінального процесу їхні права і забезпечити можливість здійснення цих прав (ст. 53 КПК).

У підрозділі 1.2. “Кримінально-процесуальні відносини як засіб реалізації кримінально-правових відносин” акцентується увага на тому, що дослідження кримінально-процесуальних відносин, визначення сутності вказує на їх тісний зв'язок з кримінально-правовими відносинами.

Автор обґрунтовує погляд, що кримінально-процесуальні відносини детерміновані кримінально-правовими і виконують “службову” роль у встановленні останніх (М.М. Полянський). Буття кримінально-процесуальних відносин обумовлено, насамперед, необхідністю реалізації норм кримінального права у формі їх застосування. У цьому не важко пересвідчитися, проаналізувавши норми чинного кримінально-процесуального законодавства. З урахуванням сказаного знаходить своє обґрунтування висловлене декілька десятиліть тому судження, що не кримінальні закони існують для того, щоб людей судили, а судять для того, щоб забезпечити належне застосування кримінального закону (М.С. Строгович).

Дисертант критикує позицію тих учених-процесуалістів, які вважають, що кримінально-правові відносини породжують процесуальні. Перші обумовлюють другі, але не породжують їх. Навіть у разі порушення кримінальної справи не можна стверджувати, що кримінально-процесуальні відносини породжені фактом вчинення злочину. Цей факт повинен бути встановлений процесуальними засобами, у чому і полягає “службова” роль кримінально-процесуальних відносин. Разом з тим стверджується, що кримінальний процес, а отже, і кримінально-процесуальні відносини, мають свій власний зміст.

Самостійність же кримінально-правових і кримінально-процесуальних відносин можлива і в тому розумінні, що вони можуть існувати незалежно одні від одних. Наприклад, кримінально-процесуальні відносини можуть виникнути і бути реалізованими навіть без наявності кримінально-правових відносин (при безпідставному порушенні кримінальної справи і наступному її закритті) чи навпаки - кримінально-правові відносини можуть виникнути та існувати поза процесуальною формою, залишаючись не встановленими і не реалізованими (латентна злочинність). З цих позицій не зовсім точним буде і твердження, що кримінально-процесуальні відносини не з'являться, якщо люди не порушать заборону, що міститься в матеріальній нормі.

Не є тотожними, на думку дисертанта, і суб'єкти кримінально-правових та кримінально-процесуальних відносин: кримінально-правові відносини виникають безпосередньо між державою й особою, яка вчинила злочин; у кримінально-процесуальних відносинах бере участь не сама держава, а її компетентні державні органи (їх посадові особи), які безпосередньо ведуть кримінальний процес. При цьому особа, яка фактично вчинила злочин, тобто суб'єкт кримінально-правових відносин, може не стати суб'єктом кримінально-процесуальних відносин (наприклад, особою, щодо якої порушується кримінальна справа, обвинуваченим, підсудним).

Звертається увага і на хронологічний незбіг названих відносин: як правило, неминучий розрив у часі між виникненням кримінально-правових (момент вчинення злочину) і кримінально-процесуальних (момент оформлення інформації про злочин у належну процесуальну форму) відносин. Різними є і юридичні факти, що викликають до “життя” кримінально-правові і кримінально-процесуальні відносини.

Зазначається, що кримінально-правові відносини встановлюються і стають цілком визначеними тільки в обвинувальному вироку суду, що набув законної сили. Враховуючи сказане і виходячи з вимог Конституції України щодо охорони прав і законних інтересів громадян (ст. 62 Конституції, ст. 15 КПК), пропонується, щоб рішення про відмову в порушенні кримінальної справи за нереабілітуючими особу обставинами, передбаченими п.3, 4, 5, 8 ч.1 ст.6 КПК, затверджувалося суддею.

Розділ другий “Особливості виникнення, розвитку та реалізації кримінально-процесуальних відносин на початковому етапі досудового провадження” складається з трьох підрозділів, в яких досліджуються прикладні і теоретичні проблеми кримінально-процесуальних відносин, що виникають при прийомі та перевірці інформації про злочин, прийнятті підсумкових процесуальних рішень, у зв'язку з їх оскарженням. Формулюється цілий ряд науково обґрунтованих пропозицій і кримінально-процесуальних норм по удосконаленню чинного та проекту нового КПК.

У підрозділі 2.1. “Виникнення кримінально-процесуальних відносин при прийомі інформації про злочин” розглядаються особливості виникнення кримінально-процесуальних відносин у разі надходження (одержання) інформації про злочин.

Дисертант наводить додаткові аргументи щодо обґрунтованості позиції деяких учених-процесуалістів про доцільність законодавчого закріплення в окремій нормі КПК поняття “привід до початку кримінально-процесуальної діяльності”. Це дозволить більш чітко усвідомити, коли саме і при виконанні яких умов починається кримінальний процес, і, як наслідок, надасть можливість відмежувати кримінально-процесуальну діяльність слідчого, органу дізнання, прокурора або суду від інших видів правової діяльності (адміністративно-процесуальної, оперативно-розшукової тощо). Разом з тим реалізація такої пропозиції дозволить точніше позначити момент виникнення прав і обов'язків суб'єктів кримінально-процесуальних відносин. При цьому під приводом до початку кримінально-процесуальної діяльності автор розуміє передбачені законом правові умови як спонукальні начала кримінально-процесуальної діяльності компетентних державних органів (їх посадових осіб) по прийому та перевірці інформації про злочин, прийняттю підсумкових процесуальних рішень.

У роботі виявляється критичне ставлення дисертанта до позиції тих учених-юристів, які пов'язують початок кримінально-процесуальної діяльності (момент виникнення кримінально-процесуальних відносин) з фактом реєстрації заяви або повідомлення про злочин. Якщо погодитися з такою точкою зору, тоді дії слідчого, органу дізнання, прокурора або суду (суддів) по прийому інформації про злочин слід визнавати не процесуальними. Однак це не так, про що свідчить аналіз ст. 95, 96 КПК. Дисертант відмежовує момент прийому інформації про злочин відмоменту її реєстрації, порядок якої дотепер регламентується відомчими нормативними актами. Реєстрація інформації про злочин здійснюється тільки після її одержання і належного оформлення. Практичний зміст такого поділу полягає в тому, що компетентна посадова особа може одержати заяву або повідомлення про злочин, але не завжди має можливість їх зареєструвати або може зареєструвати не відповідно до встановленого порядку.

Досліджуючи особливості виникнення кримінально-процесуальних відносин між слідчим, органом дізнання, прокурором, судом (суддею) і заявником про злочин, дисертант пов'язує появу цієї групи процесуальних відносин з діями компетентного державного органу (його посадової особи) по оформленню інформації про злочин у належну процесуальну форму, передбачену чинним КПК (ст. 95). Зазначається, що названі правовідносини не знайшли свого належного врегулювання в законі. Наприклад, проаналізувавши норми КПК, не можна сказати з упевненістю, якими правами й обов'язками наділений заявник як один із суб'єктів кримінально-процесуальних відносин на початковому етапі досудового провадження. Як свідчить аналіз 200 кримінальних справ, після порушення справи особа, яка заявила про злочин, як правило, набуває статусу свідка або потерпілого. Піддавши аналізу правове становище цих суб'єктів процесу, робиться висновок, що необхідно визначити і законодавчо закріпити права й обов'язки заявника про злочин. У зв'язку з цим пропонується доповнити розділ 3 КПК окремою нормою, в якій би регламентувався правовий статус зазначеного суб'єкта правовідносин.

Автор досліджує особливості виникнення правовідносин між слідчим, органом дізнання, прокурором, судом (суддею) і особою, яка з'явилася з повинною, і вказує на специфіку цієї групи кримінально-процесуальних відносин, пов'язуючи її, передусім, з особливостями правового статусу особи, яка з'явилася з повинною (ст.96 КПК). З урахуванням аналізу конкретних життєвих ситуацій обґрунтовуються критерії явки з повинною. З огляду на те, що в законі не досить повно врегульовано правовий статус особи, яка з'явилася з повинною, аргументується пропозиція про наділення цього суб'єкта кримінально-процесуальних відносин певною сукупністю прав і обов'язків, у зв'язку з чим пропонується сформулювати окрему кримінально-процесуальну норму і доповнити нею розділ 3 КПК.

Не отримали належної регламентації в законі і правовідносини, що виникають на початковому етапі досудового провадження між органом дізнання, особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і особою, яку застали при безпосередньому приготуванні до злочину, в момент його вчинення або відразу ж після його вчинення. Дисертант піддає аналізу думки вчених-правників щодо цього питання, розкриває юридичну сутність вчинюваних дій компетентного державного органу (його посадових осіб) і обґрунтовує необхідність більш чіткого врегулювання в КПК таких відносин. Підтримується висловлена в юридичній літературі пропозиція щодо законодавчої регламентації такої процесуальної дії, як доставлення особи, яку застали при безпосередньому приготуванні до злочину, в момент його вчинення або відразу після його вчинення. Обґрунтовується зміст норми, яка регламентувала б цю дію, і пропонується внести її в розділ 8 КПК. Одночасно робиться пропозиція доповнити розділ 3 КПК окремою нормою, в якій закріпити правовий статус особи, щодо якої буде здійснюватися ця процесуальна дія, а також іменувати названого суб'єкта правовідносин особою, запідозреною у вчиненні злочину.

У підрозділі 2.2. “Характеристика кримінально-процесуальних відносин при перевірці інформації про злочин” досліджуються особливості кримінально-процесуальних відносин, які виникають, розвиваються і реалізуються у разі перевірки інформації про злочин.

Дисертант з'ясовує зміст і призначення попередньої перевірки інформації про злочин. Робиться висновок про те, що п. 4 ст. 97 КПК, в його останній редакції, не повною мірою відповідає меті і завданням кримінального судочинства, бо, з одного боку, ця кримінально-процесуальна норма реально не здатна захистити права і законні інтереси окремих суб'єктів кримінально-процесуальних відносин, а з іншого,- у ній міститься потенційна можливість порушення закону у зв'язку з неконкретністю практичних ситуацій, за яких вона може бути застосована, що потребує свого виправлення.

Втім автор не поділяє пропозицію деяких правознавців щодо встановлення в законі окремих випадків, коли проведення попередньої перевірки було б обов'язковим, а також з приводу розширення переліку перевірочних дій на початковому етапі досудового провадження, включивши до них, крім огляду місця події, ряд інших слідчих дій, таких, як експертиза, допит, огляд тощо. На думку дисертанта, це не є доцільним. Солідарний з думкою вчених-юристів і практичних працівників щодо необхідності удосконалення окремих норм КПК автор вважає, що реалізація на практиці таких нововведень призведе до істотних порушень прав та законних інтересів суб'єктів кримінально-процесуальних відносин і в той же час не підвищить якість попередньої перевірки інформації про злочин.

Дисертант підтримує ідею розроблювачів проекту нового КПК щодо розмежування процедури “відібрання пояснень” від “дослідчого опиту”. Пропонується передбачити в КПК окремі норми, які закріпили б правила проведення зазначених процесуальних дій. Висловлюється думка, що пояснення повинні відбиратися від суб'єктів кримінально-процесуальних відносин, запідозрених у причетності до вчинення злочину, в тому числі і від осіб, які з'явилися з повинною. У силу забезпечення реалізації їхнього права на захист вони не повинні попереджатися про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих відомостей.

Дослідчий опит має проводитися щодо інших осіб, які можуть повідомити будь-яку інформацію про подію чи обставини, що перевіряються. З метою одержання достовірних даних аргументується пропозиція про доцільність попередження зазначеного суб'єкта процесу про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих відомостей на початковому етапі досудового провадження. Автор розробив і обґрунтував процесуальний статус особи, яка піддаватиметься дослідчому опитові.

Виходячи з конституційного положення про право громадян на правову допомогу (ст.59), пропонується надати особі можливість скористатися нею вже на початковому етапі досудового провадження шляхом запрошення фахівця в галузі права (юриста). Сформульовано процесуальну норму, в якій би визначався правовий статус юриста як суб'єкта кримінально-процесуальних відносин і закріплювався порядок його допуску до участі в процесуальних діях, таких, як відібрання пояснень, витребування предметів і документів тощо.

У роботі вказується на доцільність удосконалення правового становища перекладача як суб'єкта кримінально-процесуальних відносин. Зокрема, пропонується законодавчо закріпити можливість його участі при прийомі та перевірці інформації про злочин, надавши йому певні права і наділивши відповідними обов'язками.

Дисертант наводить власні аргументи щодо доцільності пропозиції деяких учених-правників про відмежування “витребування предметів і документів” від “отримання представлених предметів і документів”. Обґрунтовується необхідність удосконалення порядку і підстав їх проведення. Досліджується зміст кожної з названих процесуальних дій і пропонується внести певні зміни і доповнення до чинного КПК.

Висловлюється думка про необхідність законодавчої регламентації участі понятих не тільки при проведенні слідчих дій, як це передбачено чинним КПК (ст.127), але й інших процесуальних дій, таких, як витребування предметів і документів тощо. Разом з тим дисертант вважає, що в законі не слід називати конкретні процесуальні дії та ситуації, в яких участь понятих була б обов'язковою. Доцільність їх залучення до участі в тій чи іншій процесуальній дії мають визначати слідчий, прокурор або особа, яка провадить дізнання. Саме ці суб'єкти кримінально-процесуальних відносин відповідають за всебічність, повноту й об'єктивність дослідження обставин справи (ст. 22 КПК). Будь-яке прийняте ними рішення в процесі перевірки заяви або повідомлення про злочин повинне бути законним і обґрунтованим, утому числі і про проведення процесуальної дії без участі понятих. Крім того, необхідно враховувати і ту обставину, що в деяких випадках залучити понятих до участі в процесуальній дії неможливо в силу певних об'єктивних причин (наприклад, безлюдне місце, нічний час тощо).

Не склалося єдиної думки в науці кримінального процесу і щодо використання спеціальних знань при перевірці інформації про злочин. Автор аналізує чинне законодавство України і підтримує позицію тих учених-юристів, які вважають, що необхідно більш чітко визначити в законі межі участі спеціаліста та експерта у кримінальному процесі (В.К. Лисиченко, М.Я. Сегай). Дисертант полемізує і піддає сумніву обґрунтованість точки зору деяких правознавців про доцільність проведення експертизи до порушення кримінальної справи. Підтримується думка розроблювачів проекту нового КПК щодо законодавчого врегулювання на початковому етапі досудового провадження такої дії, як спеціальне дослідження об'єкта, і пропонується сформулювати окрему норму, в якій передбачався би порядок і процедура його проведення. Також аналізується правовий статус спеціаліста як суб'єкта кримінально-процесуальних відносин на початковому етапі досудового провадження і пропонується внести доповнення до ч.1 ст. 128КПК, що стосуються його професійних якостей. Разом з тим висловлюється пропозиція доповнити ст. 32 КПК окремою нормою такого змісту: “Спеціаліст - це особа, яка має професійну освіту та фіксовану кваліфікацію (спеціальність, науковий ступінь, категорію тощо), постійно займається певним видом діяльності з практичним використанням засвоєних знань, умінь і навичок з конкретної спеціальності”.

З метою успішного розв'язання завдань, що стоять перед кримінальним судочинством, дисертант обґрунтовує раціональне використання на початковому етапі досудового провадження кримінально-процесуальних і оперативно-розшукових можливостей суб'єктів кримінального процесу. Однак, на думку автора, правовий статус суб'єктів, які здійснюють ці види діяльності, їхні взаємовідносини у КПК урегульовані недостатньо повно. Дисертант, зокрема, пропонує наділити слідчого правом дачі письмових вказівок (доручень) органу дізнання про проведення розшукових і процесуальних дій не тільки по кримінальних справах, що перебувають у його провадженні, але й по матеріалах попередньої перевірки інформації про злочин.

Звертає автор увагу і на ту обставину, що не слід змішувати кримінально-процесуальні відносини між органом дізнання і слідчим, що виникають при перевірці інформації про злочин, з адміністративними (відомчими) відносинами, бо перші регламентуються нормами КПК, а другі - відомчими нормативними актами (наказами, інструкціями, вказівками), і мають на меті забезпечити об'єктивність, всебічність і повноту дослідження обставин справи.

Пропонується більш чітко розмежувати і закріпити в законі процесуальний статус органу дізнання й особи, яка провадить дізнання, на початковому етапі досудового провадження. У законі слід передбачити окрему норму, в якій врегулювати процесуальний порядок взаємодії названих суб'єктів правовідносин під час перевірки інформації про злочин, а саме: щодо прийняття проміжних і підсумкових процесуальних рішень; строків проведення попередньої перевірки; питань, пов'язаних з делегуванням повноважень контролю; оскарженням прийнятих рішень тощо.

У роботі показано невідповідність низки положень відомчих нормативних актів чинному КПК і обґрунтовується необхідність узгодження їх із законом.

У підрозділі 2.3. “Кримінально-процесуальні відносини, що виникають при прийнятті підсумкових процесуальних рішень на початковому етапі досудового провадження” розглядаються особливості кримінально-процесуальних відносин при прийнятті та оскарженні таких рішень.

Так, аналізуючи специфіку кримінально-процесуальних відносин, які виникають у зв'язку з направленням інформації про злочин за належністю, автор зазначає, що в КПК немає повної ясності щодо підстав, порядку здійснення та способу фіксації прийнятого слідчим, органом дізнання, прокурором чи судом (суддею) рішення про направлення заяви або повідомлення за належністю. Висловлюється пропозиція передбачити в чинному КПК окрему статтю, яка б більш детально врегулювала названу групу кримінально-процесуальних відносин.

У роботі досліджуються правовідносини, які виникають між органом розслідування та особою, щодо якої порушено кримінальну справу. Дисертант приходить до висновку про обґрунтованість точки зору тих правознавців, які вважають за можливе порушувати кримінальні справи як за фактом, так і щодо конкретної особи. Такої точки зору дотримуються 84% слідчих (із 95 респондентів) і 91% співробітників органів дізнання (із 105 опитаних). Разом з тим автор вказує на невизначеність правового статусу особи, щодо якої порушено кримінальну справу, і пропонує вважати зазначеного суб'єкта правовідносин підозрюваним, надавши йому певні права і наділивши відповідними обов'язками, які передбачені ст. 43КПК, з моменту винесення постанови про порушення кримінальної справи.

Обґрунтовується пропозиція про доцільність звільнення суду (судді) від здійснення невластивих судовій владі функцій щодо порушення кримінальних справ. Наділення суду повноваженнями порушувати справу, і разом з тим виносити вирок по ній, позбавляє його “статусу” об'єктивного і неупередженого органу правосуддя (А.Р. Туманянц). Це суперечить самій ідеї незалежності судового контролю за забезпеченням гарантованих Конституцією України прав громадян у кримінальному судочинстві (ст. 129). З метою більшої переконливості в правильності своєї позиції дисертант проаналізував законодавство зарубіжних країн.

Разом з тим автор не підтримує думку деяких учених-процесуалістів, які запропонували наділити особу, яка провадить дізнання, повноваженнями щодо порушення кримінальних справ. З такою пропозицією не можна погодитися, адже реалізація на практиці таких нововведень призведе до того, що окремі оперативні працівники на свій розсуд будуть порушувати кримінальні справи для поліпшення показників роботи. Крім того, не кожний з них зможе зробити це кваліфіковано, на підставі закону. Гонитва за відсотком розкриття злочинів може призвести до прийняття незаконних та необґрунтованих підсумкових рішень і,як наслідок, до порушення конституційних прав і законних інтересів громадян, що залучаються до сфери кримінального судочинства.

У той же час підтримується пропозиція про наділення начальника слідчого підрозділу повноваженнями щодо порушення кримінальної справи. Втім дисертант не поділяє точку зору деяких правників про доцільність надання начальнику слідчого підрозділу повноважень по затвердженню всіх основних рішень слідчого, а також права скасування таких рішень слідчого на початковому етапі досудового провадження. Реалізація на практиці таких положень істотно обмежить процесуальну самостійність слідчого. Висловлюється думка, що процесуальна самостійність слідчого є важливим елементом статусу органу досудового слідства і дозволяє йому особисто приймати процесуальні рішення, проводити процесуальні дії та здійснювати деякі інші повноваження і нести за них відповідальність.

Досліджуються особливості правовідносин між заявником (іншою заінтересованою особою) і компетентним державним органом (його посадовою особою) при прийнятті останнім підсумкового процесуального рішення в зв'язку з надходженням інформації про злочин, і аргументується пропозиція про те, щоб орган розслідування повідомляв заявника (іншу заінтересовану особу) не лише про прийняте рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, але й про порушення кримінальної справи, а так само і про направлення заяви або повідомлення за належністю. З цією метою потрібно уточнити поняття “заінтересована особа”, а термін такого повідомлення встановити протягом доби з моменту винесення відповідної постанови.

Розглядаючи кримінально-процесуальні відносини, що виникають у зв'язку з оскарженням прокуророві прийнятого підсумкового процесуального рішення, дисертант зазначає, що серед учених-юристів немає єдності у поглядах щодо характеру і змісту цих правовідносин. Так, деякі правники висловили думку, що в галузі правоохоронної діяльності прокурорська влада реалізовується у формі прокурорсько-наглядових відносин. Автор не заперечує цю ідею. Реалізація повноважень прокурора, як і будь-яка інша правозастосовна діяльність, має свій порядок, відбувається в певних формах, і, таким чином, має свою юридичну процедуру. Разом з тим дисертант не схильний ототожнювати прокурорсько-наглядові відносини з кримінально-процесуальними, бо, на його думку, це два зовсім різних, незалежних один від одного, хоча і взаємопов'язаних між собою, види правовідносин, кожен з яких має свою специфіку і призначення, особливості виникнення, розвитку та реалізації. Дається порівняльна характеристика кримінально-процесуальних і прокурорсько-наглядових відносин. Робиться висновок, що кримінально-процесуальна діяльність органів попереднього розслідування і наглядова діяльність прокурора перебувають у системному зв'язку, де нагляд прокурора за дотриманням законів цими органами є не тільки галуззю прокурорського права, але і складовою частиною системи кримінально-процесуального права.

Наводяться додаткові аргументи на підтримку позиції О.В. Бауліна про те, що втручання прокурора в діяльність піднаглядних органів є допустимим тільки з метою встановлення порушень закону, причин і умов, які сприяють таким порушенням. Тому об'єктом правовідносин при здійсненні прокурорського нагляду на початковому етапі досудового провадження повинна бути не діяльність слідчого або органу дізнання взагалі, а законність їх процесуальних дій і прийнятих ними рішень.

У висновках стисло сформульовані основні положення та пропозиції, які є результатом проведеного дисертаційного дослідження. У них запропоновані шляхи удосконалення функціонування кримінально-процесуальних відносин на початковому етапі досудового провадження. Зокрема, з'ясовано сутність та виділено специфіку кримінально-процесуальних відносин на досліджуваному етапі процесуальної діяльності; показано взаємозв'язок та взаємообумовленість кримінально-правових та кримінально-процесуальних відносин; обґрунтовано необхідність законодавчого врегулювання правового статусу заявника про злочин, особи, яка з'явилася з повинною, юриста; аргументовано ідею збереження на початковому етапі досудового провадження прокурорського нагляду та раціонального використання під час перевірки інформації про злочин кримінально-процесуальних і оперативно-розшукових можливостей суб'єктів кримінально-процесуальних відносин тощо.

...

Подобные документы

  • Оперативно-розшукова діяльність - форма боротьби із злочинністю, складова частина загальної діяльності правоохоронних органів, її державно-правовий характер, стратегічні й тактичні завдання. Специфіка правових і соціальних відносин між учасниками ОРД.

    реферат [42,1 K], добавлен 03.03.2011

  • Класифікація кримінально-процесуальних актів. Характеристика основних кримінально-процесуальних актів. Вимоги яким повинні відповідати кримінально-процесуальні акти.

    реферат [17,1 K], добавлен 05.06.2003

  • Аналіз сутності та особливостей функцій правоохоронних органів. Авторська групофікація функцій правоохоронних органів. Механізми взаємодії правоохоронних органів з населенням. Впорядкування процесу контрольно-наглядової діяльності правоохоронних органів.

    статья [31,0 K], добавлен 19.09.2017

  • Фактори, які забезпечують якість досудового слідства, забезпечення прав і свобод особи під час досудового провадження. Механізм реалізації керівником слідчого відділу органів внутрішніх справ повноважень, наданих йому кримінально-процесуальним законом.

    реферат [22,7 K], добавлен 08.05.2011

  • Суспільні відносини, котрі забезпечують правильність та законність початку досудового розслідування. Поняття та характеристика загальних положень досудового розслідування. Підслідність кримінального провадження. Вимоги до процесуальних документів.

    курсовая работа [42,1 K], добавлен 19.11.2014

  • Правосуддя як особлива функція державної влади, що здійснюється через розгляд і вирішення в судових засіданнях цивільних справ. Характеристика кримінально-процесуальних відносин, що виникають під час здійснення кримінально-процесуальних функцій.

    курсовая работа [51,8 K], добавлен 17.12.2014

  • Загальна характеристика і основні принципи призначення покарання у кримінальному праві України. Кримінально-правова характеристика сукупності злочинів. Напрями здійснення каральної політики судових органів на сучасному етапі боротьби зі злочинністю.

    курсовая работа [46,4 K], добавлен 06.12.2013

  • З’ясування правової природи і характерних ознак повноважень прокурора на початковому етапі досудового розслідування, а також проблем їх практичної реалізації. Ефективність прокурорського нагляду. Проблеми участі прокурора у кримінальному провадженні.

    статья [22,9 K], добавлен 17.08.2017

  • Поняття і значення принципів кримінального процесу. Система принципів кримінального процесу. Характеристика принципів кримінального процесу, закріплених у кримінально-процесуальному законодавстві України. Забезпечення прав людини.

    реферат [39,0 K], добавлен 07.08.2007

  • Поняття системи правоохоронних органів. Місце правоохоронних органів у механізмі держави. Загальна характеристика діяльності правоохоронних органів - прокуратура; органи внутрішніх справ України; Державна податкова служба України.

    курсовая работа [26,7 K], добавлен 24.05.2005

  • Загальна характеристика кримінально-процесуального права особи на оскарження. Причини зупинки досудового розслідування. Ознайомлення із підставами, суб’єктами, процесуальним порядком і наслідками оскарження дій і рішень органів досудового розслідування.

    реферат [28,0 K], добавлен 17.10.2012

  • Поняття кримінального процесу як діяльності компетентних органів і посадових осіб. Завдання кримінального процесу. Його роль у державному механізмі боротьби зі злочинністю та охороні прав людини. Джерела кримінального процесу.

    курс лекций [169,2 K], добавлен 09.05.2007

  • Поняття міжнародної правової допомоги при проведенні процесуальних дій. Кримінальне провадження у порядку перейняття. Процесуальні особливості міжнародного співробітництва слідчих органів внутрішніх справ України під час вирішення питань щодо екстрадиції.

    курсовая работа [43,1 K], добавлен 05.12.2012

  • Правоохоронна діяльність як владна державна діяльність, яка здійснюється спеціально уповноваженими державою органами на підставі закону. Історія правоохоронних органів України, поняття та зміст їх діяльності. Огляд правоохоронної системи України.

    реферат [29,9 K], добавлен 27.04.2016

  • Характеристика правового статусу громадян як суб'єктів аграрних правовідносин. Правовий статус громадян як засновників та учасників сільськогосподарських підприємств корпоративного типу. Статус найманих працівників у сільськогосподарських підприємствах.

    контрольная работа [23,9 K], добавлен 15.06.2016

  • Примусове провадження слідчих дій. Загальне поняття про соціально-економічні гарантії. Історичний аспект кримінально-процесуальних гарантій прав, законних інтересів особи у кримінальному судочинстві. Елементи системи процесуальних гарантій за Тертишником.

    реферат [18,7 K], добавлен 10.05.2011

  • Класифікація та загальна характеристика суб’єктів кримінального процесу. Особи, які ведуть кримінально-процесуальне провадження. Особи, які мають та відстоюють у кримінальному процесі свої інтереси. Учасники процесу, які відстоюють інтереси інших осіб.

    курсовая работа [48,0 K], добавлен 24.07.2009

  • Засада "публічності" як етико-правовий орієнтир при ухваленні рішення про відкриття провадження у справах про кримінальні правопорушення. Загальні фактичні та юридичні умови відкриття провадження. Поняття і загальна характеристика процесуальних рішень.

    диссертация [223,8 K], добавлен 23.03.2019

  • Корупція як один із найпоширеніших і найчисленніших злочинів у державі. Поняття, форми і шкода від корупції. Стратегічні напрями боротьби з корупцією та відповідальність за корупційні правопорушення. Вдосконалення діяльності правоохоронних органів.

    реферат [24,2 K], добавлен 27.02.2009

  • Поняття процесуальних строків та їх значення у кримінальному процесі. Строки провадження слідчих і процесуальних дій та порядок їх обчислення. Продовження строків досудового слідства. Поняття і види судових витрат.

    реферат [47,9 K], добавлен 25.07.2007

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.