Проблема обмеженої осудності в кримінальному праві

7. Визнання особи обмежено осудною враховується при визначенні вини (її ступеня), призначенні покарання і застосуванні примусового лікування. Злочин, вчинений особою, визнаною судом обмежено осудною, визнається вчиненим за пом'якшуючої покарання обставини, що передбачена самостійною нормою Загальної частини КК України.

8. Текст норми, яка регламентує категорію обмеженої осудності (ст. 20 КК України), має бути таким:

“Стаття 20. Обмежена осудність

Обмежено осудною визнається особа, у якої під час вчинення нею злочину була суттєво обмежена внаслідок хронічного або тимчасового розладу психічної діяльності (непсихотичного рівня) здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними при якісному збереженні критичної функції свідомості.

Така особа підлягає кримінальній відповідальності. Визнання особи обмежено осудною здійснюється судом.

Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання в бік його пом'якшення.

До обмежено осудної особи за призначенням суду може застосовуватися примусове лікування”.

9. Пропозиції щодо створення для обмежено осудних злочинців спеціалізованих лікувально-виправних установ або, що реальніше на даному етапі розвитку нашого суспільства, створення спеціалізованих лікувально-виправних відділень у виправно-трудових установах відбування покарання, у яких покарання поєднуватиметься не лише з примусовим лікуванням, а й з проведенням певних додаткових заходів, які здійснюватимуться спеціально підготовленими фахівцями (психіатрами та психологами).

10. Визначено, що примусове лікування обмежено осудним особам може бути призначено за наявності таких підстав: 1) наявність у діях винного ознак складу злочину; 2) визнання даної особи обмежено осудною.

Умовами примусового лікування даних осіб є: а) медичний висновок про наявність у суб'єкта злочину хворобливого розладу психічної діяльності (непсихотичного рівня) та про необхідність застосування примусового лікування; б) хворобливий розлад психічної діяльності (непсихотичного рівня), який визначив злочинний характер діяння, суттєво вплинув на поведінку особи під час вчинення нею злочину; в) покарання, призначене особі, в якої виявлений певний хворобливий розлад (непсихотичного рівня), за злочин, зумовлений цим розладом.

11. Рекомендується передбачити такі види примусового лікування стосовно обмежено осудних осіб: 1) примусове лікування в місцях позбавлення волі під час відбування засудженим покарання; 2) примусове лікування в спеціальних медичних (лікувальних) закладах, яке застосовується до осіб, засуджених до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, та до осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за необхідності продовження примусового лікування.

12. Пропозиція внести зміни і доповнення до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України (з метою вдосконалення положень, що стосуються обмеженої осудності).

Публікації:

1. Волощук Т.М., Клименко В.А. Відповідальність за злочини, вчинені в стані зменшеної осудності // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. - 1998. - № 1. - С. 96-101.

2. Волощук Т.Н. Проблема уменьшенной вменяемости в уголовном праве // Наука і вища освіта: Конференції. Наукове рецензування. Інформація / Запорізьк. ін-т держ. та муніцип. упр-ня; редкол.: О.М. Горбань, В.А. Мисливий, В.М. Северинюк (відповід.редактор). - Вип.1 - Запоріжжя, 1998. - С. 95-97.

3. Волощук Т.М. Роль експертизи при визначенні зменшеної осудності // Конституційні права та свободи людини і громадянина. Матеріали наукової конференції / Інститут адвокатури при Київському Національному університеті імені Тараса Шевченка. - К., 1998. - С. 236-239.

4. Приходько Т.М. Сутність та критерії зменшеної осудності // Молодий будівничий України № 5. Матеріали наукової конференції “Державотворення в Україні” / Міжнар. ін-т лінгвістики і права; редкол.: Х.В. Хачатурян, М.А. Швайка та ін. - К., 1998. - С. 180.

5. Приходько Т.М. Витоки та історичний нарис обмеженої осудності // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. - 2000. - Випуск 1. - С. 95-109.

6. Приходько Т.М. Обмежена, межова чи зменшена осудність: термінологічний аспект // Вісник Університету внутрішніх справ. Харків. - 2000. - № 12. - С. 102-105.

7. Приходько Т.М. Межі компетенції юриста та психіатра-експерта при визначенні обмеженої осудності // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. - Луганськ. 2001. - Випуск 1. - С. 48-55.

8. Приходько Т.М. Фізіологічний афект - одна з підстав визнання особи обмежено осудною // Право України. - 2001. - № 1. - С. 53-55.

9. Приходько Т.М. Обмежена осудність в проектах кримінального кодексу України // Проблеми державного будівництва в Україні / Міжнар. ін-т лінгвістики і права. - К.: Правові джерела, Вип. № 7: Актуальні проблеми вдосконалення національного законодавства України: Матеріали наук.-практ. конф., присвяч. 10-й річниці незалежності України, 25-26 квіт. 2001 р. / Редкол.: В.А.Клименко та ін. - 2001. - С. 53-57.

10.Приходько Т.М. Поняття обмеженої осудності // Проблеми права на зламі тисячоліть. Матеріали міжнародної наукової конференції. Наукове видання. - Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001. - С. 266-268.

Анотація

Приходько Т.М. Проблема обмеженої осудності в кримінальному праві. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2001.

Дисертація присвячена проблемі обмеженої осудності в кримінальному праві. Досліджується історія її виникнення та розвитку, природа, зміст, критерії обмеженої осудності, питання кримінальної відповідальності, покарання та застосування примусового лікування щодо обмежено осудних осіб. У дисертації сформульовано поняття обмеженої осудності та розкривається зміст її критеріїв: юридичного, психологічного і медичного. Аналізується співвідношення обмеженої осудності з осудністю та неосудністю. Визначені межі компетенції судді (слідчого) і психіатра-експерта.

У роботі досліджуються особливості притягнення до кримінальної відповідальності, призначення та відбування покарання обмежено осудними особами. Злочин, вчинений особою, визнаною судом обмежено осудною, визнається вчиненим за пом'якшуючих відповідальність (покарання) обставин, що повинно враховуватись при призначенні покарання.

Обґрунтовується необхідність застосування до обмежено осудної особи примусового лікування. Визначені цілі, підстави, умови та види примусового лікування, а також порядок його продовження або припинення.

Запропоновано текст норми, що регламентує категорію обмеженої осудності, а також внести зміни та доповнення до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України.

Ключові слова: обмежена осудність, обмежено осудна особа, критерії обмеженої осудності, пом'якшуюча відповідальність (покарання) обставина, примусове лікування.

Аннотация

Приходько Т.Н. Проблема ограниченной вменяемости в уголовном праве. - Рукопись.

Дисертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Национальная академия внутренних дел Украины, Киев, 2001.

Дисертация посвящена проблеме ограниченной вменяемости в уголовном праве. Исследуется история ее возникновения и развития, природа, сущность, содержание, критерии ограниченной вменяемости, вопросы уголовной ответственности, наказания и применения принудительного лечения в отношении ограничено вменяемых лиц.

В дисертации сформулировано понятие ограниченной вменяемости. По мнению дисертанта, ограниченная вменяемость - это уголовно-правовая категория, которая характеризует психическое состояние лица во время совершения преступления, обязательным признаком которого (состояния) является существенное ограничение вследствие хронического или временного болезненного расстройства психической деятельности (непсихотического уровня) способности лица осознавать свои действия (бездействие) и (или) руководить ими при качественном сохранении критической функции сознания.

Раскрывается объем и содержание трех критериев ограниченной вменяемости: юридического, психологического и медицинского. Юридическим критерием является факт совершения общественно опасного деяния (действия или бездействия), предусмотренного уголовным законом, признаки которого отражают психическое расстройство субъекта преступления и существенное ограничение способности осознавать свои действия и (или) руководить ими, при наличии доказательств совершения его лицом, относительно которого решается вопрос об ограниченной вменяемости. Под психологическим критерием понимается существенное ограничение (количественное) у субъекта противоправного деяния способности осознавать свои действия и руководить ими. Медицинским критерием являются хронические или временные болезненные расстройства психической деятельности (непсихотического уровня), которые проявляются преимущественно умственной недостаточностью, афективными или волевыми расстройствами. Существенным фактором относительно признания лица ограничено вменяемым является необходимость того, чтобы болезненные расстройства психической деятельности существенным образом повлияли на поведение лица, отразились в его деянии и обусловили преступный характер деяния.

Определено соотношение ограниченной вменяемости с категориями вменяемости и невменяемости. Для признания лица вменяемым необходимы юридический и психологический критерии, ограничено вменяемым - юридический, психологический и медицинский, невменяемым - юридический и медицинский.

Автором определены пределы компетенций судьи (суда), следователя и психиатра-эксперта при определении ограниченной вменяемости. В компетенцию судьи (следователя) входит установление юридического критерия (факта совершения общественно опасного деяния, которое содержит признаки состава преступления, предусмотренного уголовным законом, и лица, которому инкриминируется это деяние, а также доказательство того, что именно это лицо совершило данное деяние); психиатра-эксперта - установление способности лица к осознанию своих действий и руководству ими во время совершения общественно опасного деяния, то есть установление психологического и медицинского критериев.

В работе исследуются особенности привлечения к уголовной ответственности, назначения и отбывания наказания ограничено вменяемыми лицами. Отмечается, что признание лица ограничено вменяемым учитывается при определении вины (степени), назначении наказания и применении принудительного лечения. Преступление, совершенное лицом признаным судом ограничено вменяемым, признается совершенным при смягчающих ответственность (наказание) обстоятельствах, что должно отразиться на назначении наказания. Признание лица ограничено вменяемым учитывается судом при назначениии наказания в сторону его смягчения. Рекомендуется смягчать такому лицу наказание не меньше, чем на 2/3 от санкции статьи Особенной части УК, которая предусматривает ответственность за совершенное им преступление.

Рекомендуется создание для ограничено вменяемых преступников специализированных лечебно-исправительных учреждений или, что более реально на данном этапе развития нашего общества, создание специализированных лечебно-исправительных отделений (в исправительно-трудовом учреждении) с особым режимом отбывания наказания.

Обосновывается необходимость применения к ограничено вменяемому лицу принудительного лечения. Определены цели, основания, условия и виды принудительного лечения, а также порядок его продления или прикращения.

Предлагается текст нормы, которая регламентирует категорию ограниченной вменяемости, а также внести изменения и дополнения в Уголовный, Уголовно-поцессуальный и Исправительно-трудовой кодексы Украины.

Ключевые слова: ограниченная вменяемость, ограничено вменяемое лицо, критерии ограниченной вменяемости, смягчающее ответственность (наказание) обстоятельство, принудительное лечение.

Annotation

Prikhodko T.M. The problem of restricted capacity in the criminal law. - Manuscript.

Dissertation on the candidate degree by speciality 12.00.08 - criminal law and criminology; criminal-executive law. - National Academy of Internal Affairs of Ukraine, Kyiv, 2001.

The dissertation is dedicated to the problem of restricted capacity in the criminal law. The history of its appearance and development, nature, essence, criteria, the problems of the criminal responsibility and punishment, the use of enforcement treatment to the restricted capable persons are investigated. The conception of restricted capacity is formulated and the essence of its criteria: juridical, psychological and medical is defined in the dissertation. The interrelation of restricted capacity with the capacity and the irresponsibility is analysed. The limits of the competence of judge (investigator) and psychiatrist-expert are determined.

The peculiarities of prosecution to the criminal responsibility, appointment and getting punishment by the restricted capable persons are investigated in this work. A crime commited by the person who is recognized by the court as a restricted capable person is defined as a crime commited under the extenuating (punishment) circumstances that must be taken into account at the appointment of the punishment.

The necessity of the usege of enforcement treatment to the restricted capable person is grounded. The aims, basis, conditions and the kinds of enforcement treatment are defined and the order of its prolongation or stopping too.

The text of by-law regulates the category of restricted capacity is offered and also the changes and amendments to Criminal Code of Ukraine, Criminal-procedural Code of Ukraine and Corrective-labour Code of Ukraine are offered to involve.

Key-words: restricted capacity, restricted capable person, criteria of restricted capacity, extenuating (punishment) circumstance, enforcement treatment.

Размещено на Allbest.ru